Оренда та лізинг в Україні

Размещено на http://allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть лізингу та його роль у розвитку підприємництва

2. Необхідність розвитку лізингових відносин та створення лізингових фірм в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Процес переходу до ринкових відносин, повязаний з вирішенням протиріч в розвитку економічних структур, змусив шукати нові шляхи вирішення поставших питань. Орендні операції зайняли в ньому одне з найважливіших місць, а разом з ним все частіше почало підійматися питання лізингу. В наш час широке використання лізингу стає необхідним, виходячи з техніко-економічних передумов і державної політики, що формується в майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Лізинг - це вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у певного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за платню в тимчасове користування для підприємницьких цілей.

Лізинг стимулює акумулювання засобів окремих інвесторів, у тому числі населення. Завдяки вмілому виборові суб'єктів лізингу лізингові компанії можуть забезпечити більш високу прибутковість своїх акцій, що залучить кошти населення. Лізинг має високий потенціал активізації економічного співробітництва з закордонними країнами, у зв'язку з чим міжнародний лізинг стає все більш поширеним.

1. СУТЬ ЛІЗИНГУ ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Лізинг - похідне від англійського дієслова «to lease», що означає здавати або брати майно в аренду. Лізингом називають майнові відносини, що складаються в такий спосіб: одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) з проханням придбати необхідне їй устаткування й передати його їй у тимчасове користування.

Лізинг є різновидом оренди або так званої посередницької оренди, що забезпечує інвестиції засобами виробництва за посередництва лізингової фірми.

Оренда, крім лізингу, включає також такі господарскі операції, як наймання та прокат, кожна з яких має свої специфічні риси. Лізинг на відміну від наймання, як правило, не стосується оренди землі, житла й лише в окремих випадках включає оренду виробничих площ.

Більш тривалі строки відрізніють лізинг і від прокату. Крім цього, речі, які даються на прокат, потрібні здебільшого для індивідуального чи групового використання, без отримання прибутку від користування ними. У разі лізингу орендуються засоби виробництва, призначені для виробництва та реалізації продукції та послуг.

Звичайно, між цими трьома формами оренди не існує жорстких меж. Вони взаємопов'язані, хоча в більшості випадків вони значно відрізняються як за суттю орендних відносин, так і за статусом осіб, які виступають як орендарі та орендодавці.

Найперша згадка про лізинг є в «Законах» Хаммурапі близько 1800 р. до н.е. Римська імперія також не залишалась осторонь. Пов'язані з лізингом дії отримали своє відображення в «Інституціях» Юстиніана. В Англії лізинг поширюється з 1284р. Проте особливого розвитку він набув під час промислових революцій. Об'єктом лізингу в XIX столітті були залізничні вагони, що здавалися окремими компаніями власникам шахт для перевезення вугілля. Саме звідси й пішло право орендаря купувати майно після закінчення терміну оренди.

Однак дійсно поширеним явищем лізинг став у США. «Батьком» лізингу вважається Генрі Шонфенльд, який організував у 1952 році компанію «United States Leasing Corp.», яка вже в 1959 році відкрила свої філії в Англії та Канаді.

Сучасний лізинг бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX століття в США орендні операції в промисловості, на транспорті та в галузі зв'язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «БТК», яка першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити найбільшу в світі телефонну мережу й навіть прокласти кабельні лінії на дні океану, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз.

Особливо сприяло зростанню лізингового бізнесу прийняття урядом США низки законодавчих актів, які підвищили зацікавленість американських бізнесменів у цьому виді операцій.

Найбільшого поширення в США набули нормативний та посередницький фінансовий лізинг. Лізинговим бізнесом, як правило, займаються збутові служби виробників коштовної техніки. При цьому лізингодавці зберігають за собою права власності на об'єкт лізингу аж до його купівлі і зобов'язуються надавати орендарю додаткові послуги з ремонту, страхування обладнання тощо. Так, у разі лізингу комп'ютерів корпорація «IBM» бере на себе витрати щодо обслуговання машин у розмірі ввід 5 до 10% їх ціни. Крім того, в лізинговому договорі часто передбачається можливість повернення комп'ютера раніше строку або заміна його на інші типи машини (більш сучасні).

Посередницький лізинг, який здійснюється за допомогою банків та фінансових органів, почав розвиватися в США порівняно пізно, але досить успішно. 70-80-ті роки для лізингу в США пройшли під знаком зростання обсягів посередницької діяльності взагалі.

Специфіка американського лізингового бізнесу полягає ще й у тому, що вид орендованого майна часто визначає форму лізингу. Транспортні засоби та промислове обладнання виступають, як правило, предметами фінансового лізингу; сільськогосподарське обладнання орендується на засадах хайрингу; будівельна техніка, прилади для наукових і методичних цілей знаходяться у сфері оперативного лізингу і навіть рентингу.

Американські лізингові компанії поступово розширюють свій вплив у сфері послуг,на яку на початку 90-х років припадало вже до 70% валового національного продукту США і 75% зайнятих трудовою діяльністю в країні. Американські соціологи вважають, що до початку XXI століття останній показник досягне 90% і сфера послуг поглине поки що досить численні робітничі професії. Зокрема дослідження свідчать, що до послуг які найбільш деномічно розвиваються зараз, належать страхування, кредитування, лізингові операції, ноу-хау, інжиніринг, маркетингові дослідження, а також телекомунікаційні та консультаційні послуги. Причому багато наукоємких послуг тісно взаємопов'язані між собою. Так сучасні американські лізингові компанії не тількі самі знаходять ті види продукції, які цікавлять споживача, але й здійснюють усі економічні розрахунки, пов'язані з кредитуванням лізингових операцій; займаються розміщенням обладнання аж до спорудження цілих комплексних виробництв починаючи із нульового циклу; навчають персонал; постачають науково-технічну документацію, програмне забезпечення; допомагають у збуті продукції за своїми ділерськими каналами тощо.

Про значний розвиток лізингу в США свідчить і той факт, що 80% американських компаній регулярно отримують на умовах лізингу майно. Однак відміна кредитування податків на орендоване майно внаслідок податкової реформи 1986 року та зменшення норм амортизації, що спричинило підвищення абсолютного розміру податків, особливо федеральних, призвели до послабшання інтенсивності лізингових операцій.

Американські економісти оптимістично оцінюють перспективи подальшого розвитку лізингу як в країні, так і за її межами. На сьогоднішній день США залишаються світовим лізинговим лідером як за обсягами лізингових операцій, так і за різноманітністю використовуваних форм і видів лізингового бізнесу: в лізингу тут перебуває 45% виробничого устаткування (в Японії -- 33%, у ФРН - 18%).

Європа в останні десятиліття також показала свою здатність розвивати різноманітні форми орендних відносин. Західноєвропейські виробники пересвідчилися, що оренда стимулює виробництво. За даними французських соціологів, довгострокова оренда більше стимулює користувача працювати інтенсивно й якісно, ніж власність на майно. Проте звернутися до лізингу європейських виробників змусили справи набагато конкретніші. До другою світової війни оренда засобів виробництва не була поширена в Європі. Політична й економічна нестабільність не стимулювали здавати в аренду промислові засоби виробництва. Американський лізинговий досвід (під час і відразу після закінчення війни) показав Західній Європі перспективність великих арендних угод, але до початку 60-х років розвиток лізингу гальмувався відсутністю вільних коштів в економіці європейських країн. Тому не дивно, що перші великі внутрішні лізингові контракти почали укладати фірми таких держав, як Швейцарія, Швеція та Австрія.

Лізингові договори в Західній Європі набагато раніше стали носити міжнародний характер завдяки організації Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС), хоча дуже довго укладалися лише на окремі види машин, обладнання, а не на комплексні виробництва. Ця практика збереглась і зараз.

Наприкінці 60-х років у країнах ЄЕС почали з'являтися компанії, які укладали контракти з фінансового лізингу. Таким видом діяльності в основному займалися спеціалізовані філії великих банків чи пов'язаних із ними фінансових посередницьких установ. У 70-ті роки створюються й національні лізингові асоціації Італії, Австрії, ФРН, Великобританії, Франції. Саме останні три країни є лідерами європейського лізингового руху.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку і впровадження нетрадиційних для народного господарства нашої країни засобів поновлення матеріальної бази і модифікації основних фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Місце лізингового бізнесу в підприємництві визначається передусім самими об'єктами лізингу, являє собою найважливіші елементи активної частини основних фондів - машини, обладнання, транспортні та інші засоби. В самому широкому розумінні лізинг являє собою комплекс майнових відношень, що складаються в зв'язку з передачею майна в тимчасове користування.

Лізинг розглядається з різноманітних точок зору, в основі яких знаходиться суперечлива, подвійна природа лізингу. Ця подвійність проявляється в тому, що, з одного боку, лізинг являє собою вкладення засобів на зворотній основі в основний капітал. Надаючи на певний період елементи основного капіталу, власник у встановлений час одержує їх назад, одже. працюють принципи терміновості і зворотності; за свою послугу він одержує винагороду у вигляді комісійних (завдяки цьому забезпечуючи реалізацію принципу платності).

Отже, по свєму змісту, лізинг відповідає кредитним відношенням і зберігає суттєвість кредитної угоди. По формі, оскільки позичкодавець і позичальник оперують з капіталом не в грошовій формі, а в продуктивній, лізинг зовні подібний з інвестиціями капіталу.

Таким чином, якщо розглядати лізинг у якості передачі майна в тимчасове користування на умовах терміновості, возвратності і платності, його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди.

В економічному розумінні лізинговий кредит є кредит, що надається лізингодавцем лізингоодержувачу в формі користування майна, що передається. Суб'єктами лізингового кредиту виступають в особі позичальника - лізингоодержувач, в особі заємодавця - лізингодавець, а об'єктом позички є машини, обладнання, транспортні засоби та інші елементи основних фондів.

У процесі інтеграції України в світову економічну систему національна економіка стає все більш відкритою для руху товарів і капіталів. У таких умовах проблема знаходження таких економічних рішень, які дозволять країні уникнути негативних наслідків цього процесу, має особливе значення.

Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. доларів США. Ці розрахункові цифри враховують теперішній знос основних засобів і потребу їх заміни в різних галузях економіки. Особливе значення лізингові операції мають у таких галузях, як сільське господарство ( амортизоване до 90% основних засобів) і транспорт (амортизований 60% основних засобів). Розвиток ринку лізингових операцій може відіграти вирішальну роль у модернізації обладнання підприємств, розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, особливо враховуючи той факт, що більшість малих підприємств не може скористатися кредитами у зв'язку з відсутністю у потрібному обсязі заставного майна. Іноземні експерти оцінюють щорічний обсяг лізингових послуг в Україні в 300 млн. доларів США. Аналіз нинішнього стану лізингового ринку показує, що в більшості випадків предметом лізингу є транспортні засоби, сільгосптехніка, офісне і банківське обладнання, обладнання для харчової промисловості, яке досить швидко окупається. Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію у бік їх імпорту. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками, як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу. Така ситуація приводить до утворення довгострокової тенденції стоку капіталу з України і до зменшення прибутків бюджету (адже лізинговий платіж зменшує оподатковуваний прибуток) і залежності українських підприємств від іноземних фінансових структур. Іншою проблемою лізингових операцій є так званий „псевдо лізинг”, під прикриттям якого іноземні підприємства вдало, без порушення чинного законодавства, здійснюють свої інвестиції або реінвестиції в свої ж українські підприємства, що також мінімізує їх платежі до бюджету. Спробуємо проаналізувати досвід провідних країн світу у наданні лізингових послуг.

В останні 2-3 десятиріччя в європейських країнах і на американському континенті лізинг став використовуватися дуже широко. У США лізинг з'явився ще в 50-х роках. На частку цієї країни припадає половина світового обігу товарів, які постачаються по лізингу. Однією з причин швидкого розвитку лізингу в США були податкові пільги: прискорена амортизація і інвестиційні податкові пільги (до 10% вартості нових інвестицій віднімалося від суми податку). Але право на податкові пільги виникало тільки тоді, коли угода відповідала правилам, що встановлюються Управлінням внутрішніх прибутків міністерства фінансів США для оренди (мова йде про тривалість лізингу (не менше 30 років), про ціну майна, яке має бути куплене за ринковою ціною, орендар повинен бути забезпечений ринковим рівнем прибутку і ін.). До 1977 року фірми могли брати обладнання в оренду, не відображаючи його вартості в своїх балансах. У цьому випадку мав місце позабалансовий облік. Тому фірми, які вже мали великий борг, могли додатково брати обладнання, не показуючи збільшену суму заборгованості. Таким чином, справжній борг був прихований від інвесторів і експертів. У 1976 році Управління стандартизації фінансового обліку видало постанову N13, що примусила враховувати деякі фінансові угоди як придбання майна і прийняття на себе фінансових зобов'язань. Метою цієї постанови було розмежувати „справжній лізинг” і купівлю за допомогою лізингу. Постанова затвердила деякі пункти, які відрізняють лізинг, а саме: право власності в кінці угоди переходить до орендаря; лізингова угода дозволяє купити обладнання в кінці угоди за ціною нижче ринкової; термін угоди більше або дорівнює 75% корисного терміну служби та інші. З 1986 року клімат для лізингу на податковій основі змінився, оскільки уряд побачив у ньому субсидію на благо іншої держави. Податкова реформа значно знизила економічну вигоду від лізингу. Але розвиток лізингу не зупинився, а продовжується. Річ у тому, що погашення лізингових угод все-таки має більшу гнучкість, ніж, наприклад, погашення звичайних позик. У США багато лізингових компанії краще знають обладнання, ніж інші кредитори. Оскільки їх кредитоспроможність залежить від можливості реалізувати обладнання після закінчення терміну угоди, то компанії дуже зацікавлені в лізингу найбільш цінного і ефективного обладнання. У цьому випадку вони з готовністю беруть на себе всі подібні ризики. Деякі податкові пільги все-таки зберігаються. Найбільшими американськими лізинговими компаніями є: Bank Amerilase Group, Golodetz Trading Corp., Security Pacific Group, Considar Сorp..

У Великобританії лізинг почав розвиватися тільки після 1970 р., після введення податкових пільг. Компанії могли віднімати 100% інвестицій з оподатковуваного прибутку в році, в якому вони здійснювалися. Ці пільги були важливі тільки для компаній з великою прибутковістю, але непрямо вони були доступні і орендарям. Компанія могла скористатися податковими пільгами тільки в кінці звітного року. Тому, якщо вона робила інвестиції на початку року, то їй доводилося чекати деякий час до отримання вигоди від цих пільг. Але якщо компанія продавала обладнання лізингової компанії і потім брала його в оренду, ті непрямі вигоди могли бути отримані швидше. Тому лізингові компанії відкривають філіали з різними кінцями фінансового року. Податкова інвестиційна пільга не була безвідплатною, вона поверталася назад через податки на орендні платежі, але, проте, вона надавала безпроцентну позику, що дорівнювала 52% вартості майна, що відбивалося і на вартості лізингу для орендаря.

Лізинг набув великого поширення у Франції, де частіше вживається термін „креді-бай”. У квітні 1967 року була створена перша французька лізингова компанія „Локафранс”. Тепер у Франції розвивається лізинг літаків і вертольотів, судів і барж, підіймально-транспортного обладнання, контейнерів, обчислювальної техніки, медичного обладнання, поліграфічного і великого промислового обладнання. Лізинг нерухомості також визначається законом 1966 р. У 1967 році у Франції були створені Товариства операцій з нерухомістю у сфері промисловості і торгівлі (СІКОМІ). СІКОМІ мають форму акціонерних компаній з капіталом не менше 10 млн. франків, який повинен бути повністю внесений на момент створення товариства. Лізинговим компаніям СІКОМІ надаються важливі податкові пільги: на 85% прибутки звільнення від податку, прискорена амортизація і т.д.

У ФРН на даний момент існує велика кількість лізингових компаній, 57 із них входять до німецької лізингової асоціацію. Порядок оподаткування лізингових угод визначається в листах федерального міністра фінансів від 19.04.1971 р. і від 22.12.1975 р. Укладені відповідно до встановлених норм лізингові контакти дозволяють скористатися низкою податкових пільг. Одна з провідних у галузі лізингу компаній - „Гефалізінг Гмбх”. „Гефа-лізинг Гмбх” була заснована групою „Гефа” 1968 року. За час свого існування фірма надала своїм клієнтам в оренду обладнання загальною вартістю понад 3 млрд. марок ФРН.

В Австрії середній термін оренди складає від 2 до 15 років, відповідно економічно доцільному терміну служби предмета лізингу. Дозвіл на продовження не допускається. Після закінчення терміну дії контракту орендар може укласти новий контракт на оренду предмета лізингу протягом періоду експлуатації, який залишився, або вступити в переговори про його придбання. Як і в ФРН, в Австрії основою для розвитку лізингу став закон про найм. Лізинг в Австрії розвивається вже 25 років. У лізинг здаються навіть дитячі садочки і школи! Для використання податкових пільг згідно з законом 1984 р. необхідно, щоб термін угоди по лізингу не був менше 40% загального періоду використання обладнання. Однією з повідних лізингових фірм є „Райфайзен лізинг”.

Перша лізингова компанія в Італії з'явилася 1963 року. Зараз Італійська лізингова асоціація має 50 компаній. Існують податкові пільги по лізингу для громадських організацій і в деяких економічних областях. Закони про пільги були прийняті з таких позицій: технологічні інновації, реконструкція промисловості, видавнича справа, суднобудування, енергетика, кустарний промисел, торгівля, сільське господарство, комунальне господарство. Найбільша італійська лізингова група „Локафіт” віддає в лізинг робочий інструмент, землерийні машини, сільськогосподарські машини, обладнання для офісів, нерухомість, транспорт (автомобілі, літаки, кораблі і т.д.). Одним із фундаторів є „Банк Насіональ де Лаворо”. Група створила спільні фірми в ФРН, Франції, США, Іспанії, Китаї, здійснює операції з Угорщиною і Югославією.

В Японії найбільшою лізинговою компанією є „Century Leasing System”, яка була створена 1969 року. Її статутний капітал - 585 млн. єн. Вона має філіали в Гонконгу, Сінгапурі, Великобританії. Акціонерами цієї компанії є комерційний банк, трейдерська і дві страхові фірми.

В Іспанії зареєстровано 117 компаній, які займаються лізингом, з яких 20 незалежних, інші при банках. Термін оренди в основному становить 3-5 років. Основними актами, які регулюють лізингові угоди, є: Декрет 1977 року (визначення лізингу), Декрет 1980 року (операції лізингу, нерухомість), Закон 1988 року (участь банківських установ).

2. НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН ТА СТВОРЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ФІРМ В УКРАЇНІ

Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва, розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери банківського обігу.

Враховуючи, що основною і безпосередньою причиною спаду виробництва є зниження сукупного попиту, головною метою заходів цього напряму має бути плавне, але досить інтенсивне його підвищення на продукцію вітчизняних підприємств.

Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт або розширити маштаби вже розпочатої справи потрібні певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини, обладнання можна двома способами - придбати чи взяти в оренду. Придбання тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість суб'єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, бо не спроможні забезпечити його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають.

На сьогодні одні підприємства мають готову для реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), а інші - потенційні споживачі - не мають коштів для її придбання. Споживачі готові взяти основні засоби в лізинг, але це не влаштовує продавця. У цьому разі і виникає необхідність у лізингодавцеві, який придбає цю техніку і здає її в лізинг споживачеві. В умовах високих ставок на кредити банків лізинг є одним із напрямів здійснення технічного переозброєння підприємств, які не мають достатніх власних оборотних засобів.

Лізинг дозволяє не залучати позиковий капітал і не "заморожувати" власний, економити на затратах, пов'язаних з володінням майном, установлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Ось чому останнім часом багато фахівців органів державного управління, господарські керівники, підприємці та менеджери, наукові працівники виявляють інтерес до питань розвитку в Україні лізингу майна.

Сьогодні лізинг здійснюється за договором, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу і залежно від особливості здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий або оперативний. За формою здійснення лізинг може бути поворотний, пайовий, міжнародний.

На інших підставах, між орендою, визначаються лізингові платежі, тобто з урахуванням норм амортизації. У той же час умови їх сплати є більш гнучкими, ніж при оренді майна. При фінансовому лізингу термін договору наближається до терміну повної амортизації майна. Після закінчення договору майно передається лізингоотримувачеві або викупляється ним за залишковою вартістю; таким чином лізингодавець "кредитує" лізингоотримувача у своєрідній формі.

Якщо оренда передбачає повернення орендованого майна й орендні платежі визначаються, як правило, з урахуванням прибутковості орендованого майна, то при фінансовому лізингу термін договору наближається до терміну амортизації майна, після чого майно викупляється лізингоотримувачем за залишковою вартістю. При цьому за рахунок лізингових платежів компенсуються затрати лізингодавця після придбання об'єкта лізингу, отримання кредиту. Цим фінансовий лізинг цілком схожий на продаж майна на виплат.

Актуальним питанням сьогодні є раціональне визначення розмірів лізингових платежів. Досліджуються різноманітні варіанти і основними з них є:

· Платежі з рівномірним відшкодуванням вартості лізингового майна (з рівними амортизаційними відрахуваннями).

· Платежі з нерівномірним розподілом річних амортизаційних відрахувань протягом року.

· Платежі при повній і неповній амортизації об'єктів лізингу.

· Платежі з авансовим платежем.

· Платежі з відстрочкою першого платежу.

· Платежі прискореною амортизацією лізингового майна в перші роки.

· Платежі з відшкодуванням залишкової вартості об'єкта лізингу протягом дії договору лізингу.

· Платежі зі зростаючою ставкою лізингового відсотка.

· Платежі при постійній переоцінці вартості лізингового майна.

Для держави фінансове заохочення лізингу є засобом стимулювання продажу нової техніки, постійного прискорення поновлення виробничих фондів, інтенсифікації розвитку національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках -- навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.

Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення. лізинг орендний капітал україна

У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об'єктах лізингодавцями.

Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку -- транпортну, сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх західні колеги. Пов'язано це з тим, що Україна не надто пестить фінансові структури і промисловість сприятливими умовами для проведення таких угод, і з відсутністю у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема, командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська торгово-промислова палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових угод), лізингова компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та деякі інші.

Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української економіки проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.

По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати ефективним важелем маркетингу для виробників.

Ще потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий лізинг в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший оперативний лізинг.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова -- свої і т.д. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.

ВИСНОВКИ

Україна стала на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Усім відомо, що нині виробничо-технічна база нашої держави перебуває в стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено. Безперечно, що в Україні ще не скоро буде створено політичні,економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високоризиковим і майже припинилося. Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг - ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу. Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки. Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, в Україні він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток,але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала лізингову діяльність.

Використання лізингу дасть можливість оновлення основних фондів, залучення інвестицій, що позитивно вплине на фінансовий стан підприємств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997.

2. Газман В.Д. Рынок лизинговых услуг. - М.: Фонд “Правовая культура”, 1999.

3. Голощапов В. Лизинг обречен на успех, но мешают налоговые проблемы // Экономика и жизнь. -- 1996. -- № 8. -- С. 3.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

5. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.

6. Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- № 16. -- Ст. 68.

7. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрчнком Інтер, 1998.

8. Кабатова Е. Лизинг: понятие, правовое регулирование, международная унификация. -- М.: Наука, 1991.

9. Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.-- №2.-- 1999. - С.43.

10. Курс экономики / Под ред. Б. А. Райзберга. - М.: Инфра-М, 2001.

11. Лещенко М.И. Основы лизинга. - М.: Финансы и статистика, 2001.

12. Лизинг: общая характеристика, история, применение в аграрном секторе / За ред. Андреев П., Баутин О., Голиков Р. -- М., 1993.

13. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141

14. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№ 40-44. - ст.356.

Размещено на Allbest.ru