Грошово-кредитна політика НБУ

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота на тему:

«Грошово-кредитна політика НБУ»

Вступ

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. В такій економічній ситуації розроблення та втілення відповідної монетарної стратегії є необхідною умовою досягнення ефективного розвитку країни.

У цьому зв'язку дослідження питань з розроблення прозорої грошово-кредитної політики набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання. гроші кредит національний банк

Об'єктом дослідження є засоби реалізації монетарної політики, розрахунок нових методів вдосконалення.

Предмет дослідження - грошово-кредитна політика, її сутність, інституційна основа та шляхи до вдосконалення.

Методи дослідження - загальнонаукові методи (метод наукової абстракції, метод індукції, дедукції) та спеціальні методи, такі як метод економічного аналізу, системний підхід.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації, розкритті діючої практики з доцільності впровадження певних засобів регулювання грошового обігу, а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено роль Національного банку України, як головного суб'єкта грошово-кредитної політики, тому що йому належить вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики;

- розглянуто процес ефективності застосування інструментів грошово-кредитної політики Національним банком України;

- викладено погляди відомих економістів щодо вибору монетарної стратегії як основного шляху до ефективної грошово-кредитної політиці;

- запропоновано шляхи вдосконалення обрання потрібних стратегічних цілей та здійснення монетарної політики відповідно обраним цілям;

- проаналізовано ефективність грошово-кредитної політики у 2009 році;

- розглянуто основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та Міністерства фінансів, Міністерства економіки, безпосередньо уряду, Верховної Ради, що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк» та Конституції України. Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих в роботі, дозволить зробити певні корективи, щодо вдосконалення певних засобів впровадження монетарної політики в Україні.

Це дасть можливість організувати діяльність банківських установ у відповідності з цілісною системою управління Національного банку України та інших відомств, підзвітних йому.

1.1 Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад, як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.[3]

Більш повним і точним визначенням грошово-кредитної політики є розуміння її як комплексу взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі. Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним cуб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи казначейства, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів та інші установи. Визначальна роль у здійсненні грошово-кредитного регулювання належить центральному банку. Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи, є такі змінні грошового ринку: пропозиція (маса) грошей; процента cтавка; валютний курс; швидкість обігу грошей та ін.[4]

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.[1]

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» функції розробки та реалізації грошово-кредитно політики покладено на Національний банк, який формує загальні засади, визначає методи та конкретні інструменти й реалізації розробляє вiдповiднi нормативні й інструктивні документи, а також здійснює контроль за виконанням цих інструкцій уповноваженими банками.

У статті 6 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що основною функцією Національного банку е забезпечення стабільності грошової одиниці. Окрім того, до функцій Національного банку віднесені:

- визначення та проведення вiдповiдно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики;

- монопольне здійснення емісії та організація обігу національної валюти України;

- організація системи рефінансування та виконання ролі кредитора останньої інстанції для комерційних банків;

- аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

У статті 24 розділу IV, який називається «Грошово-кредитна політика», визначено: «Основні засади грошово-кредитно політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Мiнiстрiв України.

Окрім того, в статті 25 «Засоби та методи грошово-кредитної політики» Закону України «Про Національний банк України» чітко визначено, що основними економічними засобами i методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1. визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2. процентну політику;

3. рефінансування комерційних банків;

4. управління золотовалютними резервами;

5. операції з цінними паперами на відкритому ринку;

6. регулювання імпорту та експорту капіталу;

Основні засади грошово-кредитної політики України на наступний рік вiдповiдно до статті 9 Закону України «Про Національний банк України» розробляє Рада Національного банку до 15 вересня поточного року виносить на розгляд Верховної Ради України. Рада Національного банку має також право вносити рекомендації правлінню Національного банку в межах розроблених основних засад грошово-кредитної політики, щодо методів та форм прогнозування показників грошово-кредитної політики, окремих заходів монетарного й регулятивного характеру та їхнього впливу на економічний i соціальний розвиток України, політики курсоутворення, валютного регулювання, вдосконалення платіжна системи та розвитку банківської системи.[2]

Формування засад i принципів грошово-кредитної політики незалежної України відбувається з часу створення Національного банку України. За цей час багато чого досягнуто, зокрема успішно проведено грошову реформу 1996, але допущено й деякі прорахунки, які частково вже виправлено, а частково доведеться виправляти в майбутньому. Головне полягає тому, що Національному банку України вдалося переконати переважну більшість політиків i економістів у тому, що з метою реалізації стратегічних завдань економічного розвитку України необхідно використовувати чіткі методи грошово-кредитного регулювання, широко запроваджені в світовій практиці. Нажаль, значна частина вітчизняних економістів i політиків зрозуміли такі вимоги часу досить пізно. Зміна політичної ситуації в Україні, чітке усвідомлення невідкладної необхідності проведення економічних реформ, накопичення власного досвіду та вивчення сватової практики дали змогу кардинально змінити підходи до розв'язання проблем грошово-кредитного регулювання. Постала необхідність з урахуванням особливостей економічного розвитку України, систематизувати накопичений досвід, виявити основні тенденції та закономірності грошово-кредитного регулювання, чітко визначитися у виборі методів та інструментів i обґрунтувати теоретичні й практичні засади та перспективи формування й розвитку монетарної політики в Україні.

1.2 Цілі грошово-кредитної політики Національного банку України

Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення її стратегії і тактики. Стратегія політики полягає: у виборі цілей; встановленні певної ієрархії цілей; визначенні параметрів цілей.

Як і для більшості центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти та стабільності цін. На виконання цієї функції і була спрямована діяльність Національного банку, яскраво підтверджуючи добре відомі в світі істини - коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому - через укріплення її обмінного курсу. Досвід грошово-кредитного регулювання в Україні красномовно свідчить про важливість правильного узгодження цілей монетарної та загальнодержавної політики.[4]

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин та поділяються на три групи: стратегічні, проміжні та тактичні.

Стратегічні цілі - це ключові цілі загальнодержавної економічної політики. Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави:

- економічне зростання;

- стабільність процентної ставки;

- стабілізація цін (приборкання інфляції);

- стабільність фінансових ринків;

- стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

- повна зайнятість;

- зростання добробуту населення.[7]

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку щодо вирівнювання платіжного балансу можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки. Протиріччя між стратегічними цілями ставить Центральні банки та уряди країн у проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям. Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово досягти головної. Складником процесу розроблення грошово-кредитної політики є визначення її проміжних цілей. На цьому етапі найбільші труднощі становить вибір орієнтирів, керуючись якими, монетарна влада розраховує як впливати на заявлені кінцеві цілі. Такими орієнтирами можуть бути темпи підвищення внутрішніх цін, грошові агрегати, процентні ставки, динаміка валютного курсу.[5] Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кредитної політики є ті показники, що передають вплив заходів з реалізації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

- тісний зв'язок із стратегічними цілями;

- можливість чіткого кількісного вираження;

- легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

Дія інструментів грошово-кредитного регулювання на проміжні цілі проявляється значно швидше, ніж на стратегічні. Але при цьому слід чітко вирізняти вплив факторів немонетарного характеру.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції. До проміжних цілей також відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень про-центної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості. Центральні банки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики, як і проміжні, є грошовими величинами. Тактичні цілі - це регулювання ключових економічних змінних через банківську систему для досягнення проміжних цілей. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи:

- цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

- цілі, продиктовані фіксацією процентної ставки на постійному рівні;

- цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Тактичними цілями можуть бути: короткострокова процентна ставка на різних сегментах грошового ринку, ліквідність банківської системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. Крім того, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди можна точно передбачити. Розроблення системи тактичних цілей дає змогу запобігати негативним впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Із тактичних цілей слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями. Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.[8]

2.1 Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в 2009 році

Економічна та фінансова криза значно вплинула на функціонування грошово-кредитного ринку у 2009 році. Велике боргове навантаження приватного сектору в умовах обмеження доступу до зовнішніх джерел запозичень створювало підґрунтя для девальваційного тиску на гривню навіть в умовах поступового покращення зовнішньої кон'юнктури для українських експортерів. Одночасно погіршення фінансового стану позичальників негативно вплинуло на фінансову стійкість банків. Усе зазначене поряд із повільним здійсненням економічних реформ і незбалансованістю державних фінансів створювали значні ризики для грошово-кредитного ринку.

За таких умов головними позитивними підсумками 2009 року в монетарній сфері слід уважати стабілізацію ситуації на валютному ринку, поступове відновлення довіри до банків з боку населення, зниження інфляційного тиску та формування націй основі підґрунтя для подолання кризи і подальшого відновлення економіки.

Попри непрості макроекономічні умови в 2009 році Національний банк України в цілому забезпечив виконання цілей і завдань, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2009 рік. Зокрема було суттєво знижено темпи інфляції, чому значною мірою сприяли стабілізація обмінного курсу гривні (яка відбулася в умовах посилення його гнучкості) та використання інших монетарних механізмів та інструментів, а саме процентних важелів. Темпи розширення грошової пропозиції були в межах визначених в Основних засадах прогнозних індикаторів. Також було забезпечено дотримання критеріїв ефективності програми “Стенд-бай”, що підтримується МВФ.

Національний банк вжив всіх заходів щодо забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовувались надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб'єкти господарювання та держава в цілому. Використання запропонованих вище підходів до проведення грошово-кредитної політики в середньостроковому періоді сприяло як подоланню актуальних викликів, так і створенню надійних макроекономічних та монетарних підвалин для забезпечення стабільності національної грошової одиниці в довгостроковій перспективі.[5]

Водночас стан грошово-кредитного ринку прямо залежить від показників розвитку реального сектору економіки. Через це монетарні та пруденційні заходи не можуть розглядатись як самодостатні чинники подолання кризових явищ в економіці та на фінансовому ринку. Лише поєднання прагматичної грошово-кредитної політики, позбавлених популізму економічних реформ і збалансованих державних фінансів спроможне сформувати адекватну відповідь сучасним глобальним викликам і вивести економіку України на шлях сталого довгострокового зростання.

Починаючи з ІІ кварталу 2009 року в Україні спостерігалося певне поліпшення динаміки у 2008 та 2009 роках, що характеризують макроекономічний розвиток. Відображенням цього, зокрема, є динаміка реального ВВП, який у ІІІкварталі 2009 року зменшився на 15,9% (до відповідного періоду попереднього року) порівняно зі зниженням на 17,8% у ІІ кварталі та на 20,3% у І кварталі 2009 року. Темпи падіння промислового виробництва протягом 2009 року уповільнилися до 21,9% порівняно з 28,4% за 9 місяцівта 34,1% усічні 2009 року.



Утім динаміка покращення макроекономічної ситуації, по-перше, є досить повільною, а по-друге - нестійкою і такою, що не має під собою належного фундаментального підґрунтя. Такий висновок можна зробити з аналізу основних чинників, які призвели до певного поліпшення показників розвитку. Зокрема значною мірою на це вплинуло певне покращення ситуації для українських експортерів на зовнішньому ринку (що зберігає ризики в разі можливої «другоїхвилі» світової кризи), а також зростання виробництва в сільському господарстві, яке пов'язано зі збором другий рік поспіль значного обсягу врожаю. Крім того, слід брати до уваги статистичні ефекти низької бази порівняння 2008 року. Разом з тим внутрішні чинники відновлення економічного зростання до сих пір залишаються досить слабкими, у т.ч. через повільне здійснення структурних реформ в економіці. Свідченням цього є низька інвестиційна активність суб'єктів господарювання, показники якої впродовж року мали тенденцію до погіршення. Обсяг інвестицій в основний капітал за 9 місяців 2009 року порівняно з відповідним періодом 2008 року зменшився на 43,7%, тоді як за перше півріччя - на 43,3%, а за І квартал - на 39,5%.

Попри певне покращення зовнішнього попиту та цінової конкурентоспроможності (внаслідок девальвації гривні), основні експортоорієнтовані галузі - металургія та машинобудування за підсумками 2009 року все ще демонструють суттєве падіння - на 26,6% та 45,1% відповідно. Водночас, найменше зниження зафіксовано в харчовій промисловості (на 6,1%), у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення (на 3,4%) та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин (на 5,7%).

Єдиною галуззю, яка в 2009 році демонструвала позитивну динаміку, було сільське господарство. Завдяки високому врожаю зернових культур (найвищий показник з 1991 року, за винятком рекордного 2008 року) обсяги виробництва продукції сільського господарства збільшилися на 0,1% порівняно з 2008 роком.

Зниження економічної активності спричинили зменшення, вперше за 9 років, реальної заробітної плати, розмір якої за 2009 рік знизився на 9,2% порівняно з аналогічним періодом 2008 року. Повільні темпи покращення економічного середовища зберігали напруженою ситуацію з наповненням бюджету. В умовах скорочення бази оподаткування через скорочення прибутковості підприємств і зменшення доходів населення доходи Зведеного бюджету України у 2009 році скоротилися до 288579,6 млн. грн. (порівняно з 297844,6 млн. грн. у 2008 році). Сума видатків Зведеного бюджету за 2009 рік становила 307312,2 млн. грн. (309216,2 млн. грн. за 2008 рік). Така ситуація призвела до формування у 2009 році Зведеного бюджету з дефіцитом у сумі 21606,9 млн. грн. (за 2008 рік - 14 183,1 млн. грн.). Однак слід враховувати, що реальний дефіцит коштів у бюджеті виявивсязначно більшим, оскількио фіційний показник дефіциту бюджету не враховує низький рівень відшкодування ПДВ, сплат у частини податків завчасно, а також віднесення на доходи коштів, якіУкраїна отримала від МВФ за рахунок проведення їх загального перерозподілу згідно з четвертою поправкою до статуту МВФ, правомірність віднесення якихдодоходівбюджету, анедодефіциту, з економічної точки зору, не є очевидною.

Національний банк України в 2009 році реалізував ряд заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Покращення якості кредитного портфеля сприяло підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилював моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулював банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечував зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділяв увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживав заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі. Особлива увага приділялася моніторингу параметрів зовнішнього, у тому числі корпоративного, контролю щодо припливу і відпливу капіталу та недопущенню посилення ризиків короткострокового спекулятивного капіталу.

Національний банк у своїй діяльності враховував сучасні світові тенденції в зміні методології і в реформуванні міжнародних стандартів банківського нагляду та фінансового регулювання. Стабілізація роботи банків дозволила їм підвищити кредитну підтримку процесів відновлення економічного зростання.

Національний банк виходив з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період економічної та фінансової кризи. З огляду на це сприяв відновленню довіри населення до банківської системи як через активну участь в удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної діяльності рекапіталізованих банків.

Стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості грошово-кредитного ринку сприятли заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.[6]

2.2 Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік

Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

У 2010 році макроекономічні умови здійснення грошово-кредитної політики знаходяться під впливом загальносвітових тенденцій, пов'язаних із наслідками фінансової кризи 2008-2009 рр. За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка наступного року увійде до стадії помірного зростання, що пов'язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 році та надалі відповідно до Конституції України лишається забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення.

У середньостроковій перспективі внутрішні аспекти стабільності гривні розглядаються в контексті сприяння забезпеченню цінової стабільності, головним критерієм якої слугує динаміка індексу споживчих цін. Водночас це завдання передбачає не тільки досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й створення фундаментальних передумов для підтримання стабільного низькоінфляційного середовища на довгостроковій основі та забезпечення стійкості грошової одиниці до впливу різноманітних дестабілізуючих чинників.

Зовнішні аспекти стабільності грошової одиниці в умовах посилення гнучкості обмінного курсу гривні розглядаються не стільки з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, скільки з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегмента ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, не провокують формування та поглиблення макроекономічних, валютних і пруденційних ризиків, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків. Такі критерії забезпечуються через застосування режиму гнучкого обмінного курсу, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України.

Прогнозований характер динаміки зовнішньої вартості грошової одиниці реалізується за рахунок прозорості та транспарентності функціонування валютного ринку (через удосконалення правил та процедур роботи на ньому); створення та удосконалення механізмів хеджування валютних ризиків; удосконалення комплексної системи моніторингу валютних ризиків та недопущення формування дисбалансів, пов'язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті; збалансування валютних активів та пасивів банківської системи; приведення зобов'язань населення в іноземній валюті у відповідність до їх валютних доходів; послідовного і системного здійснення заходів з подальшої лібералізації валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та етапності; ужиття заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації економіки.

У перспективі зовнішня стійкість грошової одиниці має базуватися на сталому підвищенні конкурентних переваг національного виробництва та ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає активізацію структурної політики, основні елементи та спрямованість якої мають передбачати поступовий перехід до нових технологічних укладів із збільшенням частки доданої вартості в структурі вітчизняного виробництва.

Національний банк у межах наявних повноважень вживає заходів щодо забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовуються надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб'єкти господарювання та держава в цілому.

Одночасно створюються превентивні механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Зокрема, значна увага приділена участі у розбудові системи макропруденційного нагляду за фінансовим ринком, що є системою відстеження та аналізу ризиків стабільності фінансового сектору як в цілому, так і за окремими сегментами. На підставі цього в межах власної компетенції Національний банк вживає заходів щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки, напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов. Для забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності та забезпечення фінансової стійкості.

Національній банк України на основі вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у співпраці з Урядом ініціює внесення відповідних змін до законодавства.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спирається на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначається потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів.

З урахуванням причин і наслідків кризових проявів 2008-2009 рр. та, виходячи із прогнозів макроекономічного розвитку, що передбачають зростання реального ВВП на 3%, для забезпечення стабільності національної валюти, зниження темпів інфляції у 2010 році ключове значення має забезпечення стійкості фінансової системи, що розглядатиметься як пріоритет грошово-кредитної політики.

Національний банк України продовжує вжиття заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Покращення якості кредитного портфеля сприяє підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилює моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулює банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечує зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділяє увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Стабілізація роботи банків дозволить їм підвищити кредитну підтримку процесів відновлення економічного зростання. Неочікувані короткострокові розриви в ліквідності, які можуть у цьому разі виникати, покриваються за рахунок застосування механізмів рефінансування, регулярний доступ до яких забезпечується на прозорих та рівних для всіх банків умовах. Підтримуючи ліквідність банків на належному рівні Національний банк водночас ретельно відстежує інфляційні ризики, здійснюючи за потреби мобілізаційні операції та регулює, за потреби, процес розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками обов'язкових резервів.

Стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості грошово-кредитного ринку сприяють заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.

У період зберігання напруги в економіці та вирішення завдань подолання наслідків фінансової кризи вагомою лишається роль кількісних показників обсягу грошової пропозиції. Виважене регулювання обсягу монетарної бази дозволяє Національному банку, з одного боку, вчасно реагувати на монетарні ризики посилення інфляційного та девальваційного тиску, а з іншого - сприяти в межах компетенції стабільності фінансової системи через забезпечення на ринку необхідного обсягу ліквідності. Такі підходи відповідають засадам стабілізаційної програми «Стенд-бай», яка підтримується Міжнародним валютним фондом.

Вплив на монетарні та фінансові процеси забезпечується за рахунок проведення відповідної процентної політики, пріоритетним завданням якої в умовах посткризового відновлення економіки є створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку.

Підтримується режим гнучкого обмінного курсу, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України. Водночас згладжуються різкі курсові коливання гривні через проведення планомірних валютних інтервенцій, ураховуючи ліміти використання міжнародних резервів та підтримання їх на безпечному рівні.

Поліпшення функціонування валютного ринку України відбувається шляхом:

- удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур;

- створення та постійного поліпшення механізмів хеджування валютних ризиків;

- посилення роботи з моніторингу валютних ризиків, удосконалення механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосування пруденційних процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов'язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті;

- оптимізації механізмів взаємозв'язку між попитом на національну та іноземну валюту, яка має передбачати спрямування гривневих потоків насамперед у реальний сектор економіки, вагомими важелями чого мають виступати інструменти фінансової політики.

Для забезпечення окреслених зазначених завдань Національний банк використовує наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідовність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади. Удосконалюється система комунікацій з громадськістю, маючи на меті через детальне роз'яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій та формувати на ринку позитивні очікування.

Монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери у 2010 р., визначені відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників на 2010 рік, передбачають темпи зростання монетарної бази на рівні 9-13%.

З урахуванням пріоритетності у здійсненні грошово-кредитної політики цілей забезпечення фінансової стійкості та цінової стабільності як підґрунтя для відновлення економічного зростання та з огляду на необхідність посилення гнучкості обмінного курсу, значення прогнозного обмінного курсу гривні на 2010 рік в Основних засадах грошово-кредитної політики не наводиться.[6]

3.1 Грошово-кредитна політика НБУ в умовах світової економічної кризи

У вересні 2008 року Україна зазнала впливу світової фінансової кризи, яка загострила внутрішні негаразди, що накопичувалися у вітчизняній економіці останніми десятиріччями. Нині проблема кризової ситуації у країні широко обговорюється на сторінках видань і в засобах масової інформації. У своїх публікаціях численні українські вчені, експерти, фінансисти-практики дають оцінку поточній ситуації, аналізують її причини й наслідки, обґрунтовують окремі антикризові заходи. При цьому вагома роль у подоланні кризи правомірно відводиться Національному банку України як державному регулятору банківської системи. Остання є "кров'яними судинами" економіки будь-якої країни, без очищення й оздоровлення якої вихід із кризи неможливий.[10]

Світова криза виявилася насамперед у погіршенні глобальної ліквідності, яка зумовила обмеження доступу до ринків капіталу для суб'єктів фінансового та нефінансового секторів вітчизняної економіки, зниження інтересу інвесторів до України та відплив іноземного капіталу. Іншим проявом цієї кризи було зниження попиту й цін на експортну продукцію українських виробників через рецесію у країнах-споживачах, що призвело до втрати ринків збуту, зменшення обсягів експортної виручки та падіння промислового виробництва більше як на третину. Внаслідок дії цих чинників з вересня 2008 р. зведений платіжний баланс України став від'ємним, а його фінансування відбулося за рахунок резервних активів НБУ.

Вперше з 1999 р. Україна мала від'ємне сальдо платіжного балансу, яке за підсумками 2008 р. становило 9464 млн. дол. США і було профінансовано на 4864 млн. дол. за рахунок резервних активів і на 4600 млн. дол. -- за рахунок використання кредиту Міжнародного валютного фонду, одержаного в листопаді 2008-го. За січень -- березень 2009 р. від'ємне сальдо платіжного балансу в загальному обсязі 5227 млн. дол. було покрито також за рахунок міжнародних резервів НБУ.[11] Зменшення надходжень експортної виручки та від'ємне сальдо фінансового рахунку платіжного балансу України спричинили зниження пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку. Ці чинники разом із зростанням недовіри до банківської системи і значними девальваційними очікуваннями, що підбурювалися в засобах масової інформації, зумовили девальваційний тиск на гривню й необхідність вжиття центральним банком заходів щодо курсової стабілізації, у тому числі проведенням інтервенцій із продажу іноземної валюти з міжнародних резервів.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.[12] Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 р. та надалі відповідно до Конституції України залишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення.

Вагомим внутрішнім чинником, що формує умови реалізації грошово-кредитної політики, є урядова політика. Тривалий час уряд проводив соціально орієнтовану бюджетну політику, спрямовану на нарощення доходів населення темпами, що не відповідають темпам росту економіки і продуктивності праці. Така політика була чинником зростання інфляційних процесів, спричинених стимулюванням попиту населення в умовах відсутності належної вітчизняної товарної пропозиції. Популістська політика уряду була також поштовхом для зростання кредитної експансії банків, для яких населення стало більш кредитоспроможним суб'єктом ринку. Окреме місце в явищі кредитної експансії банків слід відвести відсутності у країні культури формування капіталу населенням. У засобах масової інформації модель "життя в кредит" подавалася як позитивна, що разом із низькою фінансовою освіченістю населення призвело до зростання його кредитної заборгованості в очікуванні подальшої тенденції росту доходів і незмінності в курсовій стабільності.

Державна політика стимулювання попиту населення, у тому числі банківським кредитуванням, в умовах відсутності конкурентоспроможної вітчизняної товарної пропозиції зумовила зростання споживчого імпорту та залучення іноземного капіталу на його кредитування. Це негативно позначилося на розвитку вітчизняних товаровиробників через зміцнення на ринку позицій іноземних виробників і платіжному балансі країни -- через від'ємне сальдо торговельного балансу й накопичення зовнішнього боргу.

Утримання стабільності національної валюти, у тому числі її курсової та інфляційної складових, лише інструментами й методами грошово-кредитної політики НБУ є непосильним завданням: національна валюта не може бути сильною, а фінансова стабільність тривалою у країні з майже непрацюючим внутрішнім виробництвом, розбалансованим платіжним балансом і неефективними механізмами державного регулювання. Крім цього, ефективність грошово-кредитної політики не може бути високою у країні, де тривалий час проводилася експансивна бюджетна політика всупереч необхідності попередження зростаючих інфляційних процесів.

У перспективі зовнішня стійкість грошової одиниці має базуватися на сталому підвищенні конкурентних переваг національного виробництва та ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає активізацію структурної політики, основні елементи та спрямованість якої мають передбачати поступовий перехід до нових технологічних укладів із збільшенням частки доданої вартості в структурі вітчизняного виробництва.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів.

Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилюватиме моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі. Особлива увага приділятиметься моніторингу параметрів зовнішнього, у тому числі корпоративного, контролю щодо припливу і відпливу капіталу та недопущенню посилення ризиків короткострокового спекулятивного капіталу.

Підсумовуючи, зазначимо, що середовище реалізації сучасної грошово-кредитної політики НБУ формується чинниками, які в сукупності створюють вкрай складні умови і знижують ефективність грошово-кредитної політки в досягненні намічених цілей.[13]

3.2 Сучасні тенденції розвитку грошово-кредитної політики НБУ

Сучасні реалії ставлять економічну систему України в умови функціонування на основі конкуренції, що робить механізми швидкої й ефективної мобілізації ресурсів для подальшого розвитку виробничої й інвестиційної діяльності найбільш затребуваними. Крім того, в умовах інтеграції у світову економіку за допомогою вдосконалення фінансових методів повинні бути простимульовані процеси найбільш повного використання наявного виробничого потенціалу й подальший його розвиток на якісній основі, що стане передумовою конкурентоспроможності України на світовому ринку. По оцінках фахівців, потенціал нашої держави (враховуючи наявні експертні оцінки землі й природних ресурсів) становить близько 5,7 трлн. грн. (у т.ч. фінансовий - 2,2 трлн. грн.), і його мобілізація значною мірою залежить від ефективності використання ринкових інструментів монетарної політики[16]. Світова практика свідчить про те, що обсяги й структура фінансово-кредитних ресурсів, напрямок їхнього використання, особливо для країн з перехідною економікою, багато в чому залежать від економічної політики держави.

Розвинені країни, що сформували потужні внутрішні ринки, регулюють зростання грошової маси в межах розрахункового індексу (Німеччина, Англія, США). Регулювання валютного курсу національної грошової одиниці використовують європейські країни з розвинутою экспортоорієнтованою економікою (Австрія, Бельгія, Нідерланди). Через те, що економіка України сильно залежить від міжнародних факторів (більше 60% ВВП становить экспортоорієнтована продукція), для національної системи регулювання валютного курсу визначено як стратегічний напрямок політики НБУ.

Стан і рівень розвитку національного фінансового сектора впливає на вибір грошово-кредитного інструментарію НБУ. В Україні через недостатній розвиток фінансових інструментів, НБУ вдається до використання механізму рефінансування й норми обов'язкових резервів (найпоширенішим методом регулювання центральних банків розвинених країн є операції на відкритому ринку, оскільки вони легко контролюються й дають швидкий результат). Однак можливості цих інструментів в Україні обмежені. Фактично ставка рефінансування використовується Нацбанком переважно як інструмент фіскальної політики, і впливає на фінансовий ринок не як інструмент грошово-кредитної політики, що робить безпосередній вплив; а також виконує роль індикативного показника очікуваного (прогнозованого) рівня інфляції в майбутньому періоді для основних учасників фінансового ринку. Дійсно, у розвинених країнах світу основним завданням ставки рефінансування є кредитування банківського сектора, надання економіці вільних коштів у випадку їхньої недостачі. Ця ставка близька до поточного рівня інфляції, а зазвичай трохи вище, тобто в неї вже закладається зростання цін. У Японії ставка рефінансування становить 0,5% (інфляція в річному перерахуванні 0,3%), у Єврозоні - 3,5 (інфляція - 1,9), у США - 5,25 (інфляція - 2,1) [14]. У розвинених країнах зміна умов рефінансування комерційних банків є ефективним методом впливу на фінансовий ринок. Практично у всіх європейських країнах кредитні інститути мають можливість одержувати при необхідності ресурси безпосередньо в центральному банку шляхом переобліку векселів, під заставу цінних паперів, а в деяких країнах рефінансування може відбуватися без застави.

Динамічні зміни в економіці й фінансово-кредитній сфері вимагають удосконалення методів і інструментів реалізації грошово-кредитної політики. В інституціональному плані на сьогоднішній день в Україні банки відіграють головну роль у системі фінансового посередництва, акумулювання інвестиційних ресурсів, перевершуючи інших фінансових посередників по економічному потенціалу, тому розвиток кредитних операцій банків з реальним сектором економіки багато в чому визначає темпи й характер структурних перетворень. Формування гнучкої грошово-кредитної політики відповідно до пріоритетних напрямків розвитку України, повинно бути погоджене із загальними механізмами макроекономічного регулювання й залежить від взаємодії багатьох факторів. Як основні напрямки, що впливають на результативність фінансово-кредитних інструментів, у результаті проведеного дослідження, можна позначити:

- створення гнучкого механізму рефінансування як напрямку підтримки банківської ліквідності, тобто створення додаткових можливостей, внаслідок чого повинне стати підвищення кредитоспроможності й рівня капіталізації банків;

- лібералізація резервної політики НБУ шляхом розгляду можливості зниження норм обов'язкових резервів;

- підвищена увага до якості активів, переданих у забезпечення з метою вирішення проблеми погіршення якості виданих банками кредитів;

- перетворення ставок по операціях центрального банку в оперативний інструмент процентної політики, тому що орієнтуючись на них формується рівень прибутковості на різних сегментах фінансового ринку;

- розширення обсягу внутрішнього ринку, створення умов для активних операцій з ресурсами на відкритих ринках [15].

Анотації вивчених джерел

С.О. Коновалова. Специфіка кредитно-грошової політики в умовах світової фінансової кризи

Финансы и инвестиции / 2009. - №12 с. 13-16.

У статті аналізуються особливості використання механізму облікових ставок для стимулювання економічного зростання в умовах фінансової кризи.

А.В. Сомик. Умови середовища реалізації грошово-кредитної політики в Україні

...