Податкова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Податкове навантаження та методи його оцінки

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків. Поняття "податкове навантаження" є дискусійним і єдиного підходу до його тлумачення сутності на сьогоднішній день немає, можна стверджувати, що розрізняють два підходи до його вивчення: якісний і кількісний. У рамках якісного підходу досліджується сутність поняття "податкове навантаження", його співвідношення з іншими поняттями, форми прояву та інше. Кількісний підхід до сутності поняття "податкове навантаження" передбачає розробку методичних підходів щодо його оцінювання на різних рівнях: економічних суб'єктів, інституційних секторів, галузей, регіонів та країни в цілому.

Для оцінки податкового навантаження можуть бути використані різноманітні підходи. В окремих наукових працях вимірником податкового навантаження виступають самі податкові ставки, частка чистих податків у валовому внутрішньому продукті (ВВП), рівень податків у розрахунку на одного зайнятого та на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених у національних розрахунках, де, окрім податків на продукти, виробництво та імпорт, враховуються податки на дохід і майно, а також податки на заробітну плату, різниця між загальною сумою податкових надходжень і видатками й трансфертами з бюджету на утримання приватного сектору економіки, відношення суми податкових надходжень у бюджет до величини сукупних доходів приватного сектору.

Традиційним підходом до виміру загального рівня податкового тиску на економіку є використання податкового коефіцієнту, що розраховується як відношення суми сплачених податків, включаючи обов'язкові відрахування в державні соціальні фонди до ВВП у ринкових цінах (1).

де Кп - податковий коефіцієнт; П - сума усіх сплачених податків; ВВП - валовий внутрішній продукт.

Дана методологія є достатньо простою, зрозумілою і широко використовується у зарубіжних країнах. [1]

Ефективна податкова ставка (далі ? ЕПС) або імпліцитна - це рівень щорічного податкового навантаження на різні види економічних доходів або діяльності, таких як праця, споживання і капітал. ЕПС відображає агреговані податкові надходження у вигляді процентного співвідношення до потенційної бази оподаткування по кожному виду. Даний показник є офіційним у ЄС, на його основі здійснюється аналіз ефективності податкової політики держави, рівень її розвитку, приймаються рішення щодо необхідності покращання податкового режиму тощо.

За своєю суттю ЕПС обчислюється як відношення податкових надходжень до бази оподаткування і відображує усереднений фактичний рівень оподаткування, що є репрезентативним для сукупності об'єктів та суб'єктів оподаткування (2).

де ? це ЕПС на доходи від праці; W ? заробітна плата найманих працівників; - частка праці у податках, що сплачують домогосподарства; 2000 - код системи національних рахунків, що відображає соціальні внески; 3000 ? код системи національних рахунків, що відображає податки на працю для роботодавців (в Україні його можна порівняти з податками на фонд оплати праці); 2200 ? код системи національних рахунків, що відображає соціальні виплати найманим працівникам здійснені роботодавцями за виключенням внесків до приватних пенсійних фондів. [2]

Корнус В. пропонує визначати рівень податкового навантаження за такою формулою (3).

де Пн - податкове навантаження; Пм - прожитковий мінімум; Дм - середньомісячний дохід на душу населення України; ПЗМ - середньомісячна величина податків, сплачених одним громадянином, що у свою чергу визначається за формулою (4).

де П - сума податкових надходжень за рік; Н - чисельність населення; 12 - кількість місяців у році. [3]

Отже, на думку автора податкове навантаження характеризується величиною коштів чи натуральних благ, яка залишається в одного громадянина після сплати податків.

2. Великі платники податків та їх роль у податковій системі України

Основу доходів зведеного бюджету в Україні складають податки. Виходячи зі статистичних даних, про які свідчить ДПС України, переважна частка податкових надходжень протягом майже усіх років незалежності припадає на юридичних осіб - платників, які віднесені до категорії великих. У той же час саме на цих платників припадає й основний обсяг податкового боргу, який щорічно в середньому складає 53-72% за різними підрахунками.[1] Відповідно до п.п. 14.1.24 п. 14.1 ст. 14 розд. І Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI великий платник податків -- юридична особа, в якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує 500 млн. грн. або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує 12 млн. грн.[2]

За статистикою державної податкової служби, на кінець другого кварталу в Україні нараховується 1382 платники, яких включено до реєстру великих платників податків на 2012 рік. За 8 місяців поточного року дана група платників сплатила до держбюджету 90 млрд. грн. (67 % від загальної суми надходжень), серед яких 15 найбільших сплатили до бюджету 40,5 млрд. грн., що становить 45% суми, сплаченої цієї категорією платників.[1]

Щодо результатів за 2011 рік, лідером, що приносить бюджету країни майже 10% його дохідної частини, стала НАК Нафтогаз України і сплатила податків на суму 37 млрд. грн. Майже в 4 рази менше податків протягом року надійшло від компанії Метінвест. Третє місце посіло дочірнє підприємство міжнародного тютюнового гіганта - Філіп Морріс Україна, що сплатило 7,5 млрд. грн. Разом з тим, в цілому двадцятку найбільших платників складають: 11 представників іноземного капіталу і дев'ять українських компаній, серед яких три представляють державний сектор економіки.

З даних статистичних результатів можна зазначити, що протягом останніх п'яти років найбільшими платниками стали підприємства державного сектору та іноземного капіталу. Вітчизняні з підприємства знизили свою активність в даному напрямку, про це свідчить низка причина та передумов зовнішнього і внутрішнього спрямування, серед яких можна виділити:

· вплив світової фінансово-економічної кризи та її особливості в умовах перехідної економіки України;

· зростання кількості підприємств з іноземним капіталом, які стають значними конкурентами для підприємств національного господарства;

· суттєве податкове навантаження на суб'єктів господарювання, нестабільність у ставках оподаткування, визначенні їх бази та періодів, система попереднього перерахування податків;

· необґрунтований перерозподіл ВВП шляхом великої кількості пільг, які викликають дискримінацію окремих платників.

Таким чином, підтримуючи одні сфери бізнесу, держава збільшує податкове навантаження інші, через що виникає дисбаланс у роботі підприємства, адже сума поточних активів, яка була спрямована у сферу обігових коштів, має бути перерозподілена і частково переправлена до державного бюджету у якості податків. Виникнення такого несприятливого податкового середовища, посиленого складнощами виходу багатьох великих підприємств з кризи, викликає у них неспроможність та небажання сплачувати податкові зобов'язання в повному обсязі.

У зарубіжному досвіді концепція роботи з категорією великих платників базується на новій філософії партнерських відносин між податківцями і платниками, яка здатна значною мірою змінити ставлення суспільства до сплати податків, поліпшити стан дотримання податкової дисципліни.[3]

Активно функціонуючи в податковому середовищі та підтвердивши чесну та безперервну сплату податків підприємства мають змогу на отримання системи заохочувальних заходів подальшої справедливої сплати податків таких, як відшкодування суми ПДВ, надання податкових канікул тощо. Дані заохочувальні заходи використовуються в першу чергу під час кризових процесів на підприємствах і визначаються як точкова підтримка бізнесу.

Отже, важливим напрямом державної політики стає аналіз та розробка системи заходів та податкового стимулювання, спрямованого на підтримку вітчизняного великого бізнесу в умовах кризових процесів та нестабільності перехідного стану економіки. Даний комплекс стабілізаційних заходів допоможе зробити систему податкових стягнень більш справедливою і ефективною,та покладе податкове навантаження в більшій мірі рівномірно, ставлячи підприємства в більш рівні та справедливі умови функціонування.

3. Новації місцевого оподаткування в Україні

податковий імпліцитний ставка платник

Місцеві податки і збори - це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території. Наявність місцевих податків і зборів та їх стягнення дуже важливі, оскільки переважно за їх рахунок формуються місцеві бюджети, з яких фінансуються бюджетні установи і організації, органи місцевої державної влади і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства, тощо. [1]

Згідно з Податковим Кодексом відбулися такі зміни внесені Законом України N 5503-VI від 20.11.2012 р., що набрали чинності з 04.01.2013 р. Із 14 місцевих податків і зборів у кодексі передбачено 5, зокрема:

· податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

· збір за місця для паркування транспортних засобів;

· збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

· туристичний збір;

· єдиний податок.

1) Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - платниками є фізичні особи - власники житлової нерухомості (набуває чинності з 01.01.2012р.). Базою оподаткування є площа об'єкта житлової нерухомості і обчислюється органами ДПС. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або жилого будинку (1 % та 2,7%).

2) Збір за місця для паркування транспортних засобів - платниками є юридичні та фізичні особи - підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки - від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати за 1кв. м площі за кожний день діяльності.

3) Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент). Строк дії торгового патенту - 60 місяців.

Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка збору залежить від виду торгового патенту, місця провадження торгівельної діяльності та виду діяльності, що провадиться.

4) Туристичний збір - платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади і отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити територію.

Не є платниками особи: які постійно проживають, у т.ч. на умовах договорів найму; які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди; ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; особи, які прибули за путівками.

База оподаткування - вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка - від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

5) Єдиний податок. З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

- платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України: а) податок на прибуток підприємств; б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців); в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків; г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності; ґ) плата за користування надрами; д) збір за спеціальне використання води; е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів; є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". [2]

Размещено на Allbest.ru