Особливості формування бюджету України

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретично-методологічні основи формування бюджету

1.1 Роль і сутність бюджету

1.2 Методи, принципи і джерела формування бюджету

1.3 Класифікація видатків

1.4 Форми бюджетного фінансування

Розділ II. Особливості формування бюджету України

2.1 Склад і структура доходів бюджету України

2.2 Склад і структура видатків українського бюджету

2.3 Характеристика бюджетного дефіциту

Розділ III. Шляхи збалансування державного бюджету

3.1 Стан бюджету

3.2 Джерела покриття дефіциту бюджету

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий (більше 3% ); являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ).

Мета цієї курсової роботи розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати методи збалансування і оптимізації цих частин та шляхи досягнення стану бездефіцитності.

Об'єктом дослідження у цій курсовій є; сам державний бюджет, об'єктом дослідження виступає його структура та дефіцит державного бюджету.

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко визначитись із всіма сторонами функціонування бюджетів всіх рівнів, їх взаємовідносини і реалізацію бюджетного процесу на відповідні території, адже це об'єктивна необхідність формування нових для нас ринкових відносин.

Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів органів влади в Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування бюджетів всіх рівнів України і реалізації міжбюджетних відносин на місцевому рівні.

Мета дослідження. З'ясувати сутність державного бюджету,його структуру та шляхи збалансування.

Методологічна основа дослідження. У процесі виконання курсової роботи було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі акти. Теоретичною основою дослідження є діалектичний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, прийоми індукції та дедукції, аналізу та синтезу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що у результаті дослідження визначено основні напрямки щодо подолання бюджетних проблем регіону.

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків.

В 1-му розділі розкривається суть бюджету та теоретичні основи його складання, у 2-му; більш детальніше розглядається як, на практиці, формуються доходи і видатки бюджету України. 3-ій розділ присвячений проблемі бюджетного дефіциту та реальним шляхам виходу з неї.

бюджет видатки дефіцит

Розділ 1. Методологічні основи формування державного бюджету

1.1 Роль і сутність бюджету

Архіви донесли до нас відомості, що слово “бюджет” походить від нормандського bouge, bougtte, що в перекладі означає “кишеню”, “мішок”, “шкіряний мішок”. Це слово почали використати англійці, змінивши його на budget, що в дійсності виявилося шкіряним мішком, у якому приносили в парламент документи, де були відомості про державні доходи й витрати, а потім словом budget стали називати доповідь канцлера скарбниці, з яким він виступав у парламенті.

Перші спроби складання бюджету, у формі кошторисів доходів і витрат у Європі зафіксовані у Франції в часи Пилипа Гарного в 1302 році. Надалі це було припинено, тому що глава держави, як правило, повновладно й безконтрольно розпоряджався всіма державними коштами. Фінанси держави не були відділені від королівських.

Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи й основна фінансова категорія. У ньому поєднуються головні доходи й витрати держави. Бюджет поєднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні витрати) у їхній дії.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій; компроміс між інтересами окремих галузей і формам із приводу податків субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій.

Кожен такий компроміс супроводжується боротьбою політичної, передвиборної й у стінах парламенту, фракційної усередині партії й на сторінках печатки.

Будучи економічною формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, виконуючи специфічне суспільне призначення - по задоволенню потреб суспільства і його державно-територіальних структур, бюджет може розглядатися в якості самостійної економічної категорії. Ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими ж рисами, які властиві фінансам у цілому, але одночасно має особливості, що відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До числа особливостей ставляться наступні:

- державний бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаної з відокремленням частини національного доходу в руках держави і її використанням з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;

- область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що обумовлено ключовим положенням бюджету в порівнянні з іншими ланками;

- за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше - національного багатства між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

- пропорції бюджетного перерозподілу вартості в більшій мірі, чим в інших ланок фінансів, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому й завданнями, що коштують перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.

Бюджет як економічна категорія, не відразу одержав своє визнання. Лише в останні роки державний бюджет з позиціями економічної сутності може розглядатися в якості самостійної економічної категорії, а з позиції законодавчого встановлення фінансової бази держави - як його фінансовий план.

Сутність державного бюджету, як економічної категорії, реалізується через його функції: розподільну і контрольну.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва.

Сфера дії розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є національний доход, іноді - частина національного багатства.

Національний доход - частина валового суспільного продукту без матеріальних витрат на його виробництво. Виражає весь обсяг чистої продукції країни, тобто це знову створена вартість звичайно за рік. Національне багатство - сукупність створених працею й накопиченими матеріальними благами, який розташовує суспільство.

Основні напрямки розподільної функції: пов'язані з перерозподілом національного доходу, із втручанням у процес суспільного відтворення (державне регулювання й стимулювання економіки), з фінансовим забезпеченням соціальної політики, забезпеченням монопольного прибутку.

У ринковій економіці політична, економічна, соціальна й інша форми діяльності держави нерозривно пов'язані з перерозподілом національного доходу як частини валового внутрішнього продукту.

Найважливіше значення в перерозподілі національного доходу, що відбуває в інтересах монополій, належить державному бюджету. Це його основна функція. Розвиток цієї функції визначається еволюцією капіталізму, підвищенням ролі буржуазної держави. У цей час державні бюджети перерозподіляють до 40%, а в окремих країнах і більше, знову створеної вартості (на передодні першої світової війни - 7 - 15 %). Ще вище ця частка, якщо взяти бюджетну систему держави в цілому.

Перерозподіл національного доходу, що безпосередньо зачіпає інтереси суспільних класів, має важливе соціально-політичне значення й виражає ступінь додаткової експлуатації широких народних мас. Використовуючи бюджетну систему, держава вносить глибокі зміни в пропорції, що складаються на стадіях виробництва й первинний розподіл національного доходу. Частка національного доходу, одержувана працюючими, усе більше падає.

Одночасно швидкими темпами ростуть прибутку монополій, підсилюється концентрація багатства. Перерозподіл національного доходу за допомогою бюджету - яскравий прояв його класового характеру.

Перерозподіл національного доходу поряд із соціальним має також економічне значення.

Бюджет служить важливим інструментом централізації в руках держави сукупного суспільного капіталу, мобілізації через податки й позики коштів трудящих і доходів інших верстов суспільства й використання їх з метою втручання в господарське життя країни.

1.2 Методи, принципи і джерела формування бюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони за-безпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи форму-вання доходів держави:

-від підприємницької діяльності;

-від державного майна, угідь і послуг;

-податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання держав-ного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі орендна плата, чи разово — доходи від прива-тизації державного майна. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяль-ності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бю-джету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стяг-нення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фі-нансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінан-сового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податко-вий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподат-кового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових від-носин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхід-ність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив на-род про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок гро-шової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запози-чення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним зміс-том, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Вико-ристання ж державних позик вимагає надійної системи управлін-ня державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових органі-зацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних на-слідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбуваєть-ся зростання грошової маси: на державні потреби витрачаю-ться тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює роз-ширення виробництва і може навіть призвести до зменшення до-ходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капі-тальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної став-ки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на те-риторії даної країни, до зовнішніх ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних по-зик або репараційних платежів, тощо.

Одним з основних макроекономічних показників, які характеризують результати економічного розвитку в тій чи іншій країні, є валовий внутрішній продукт. Він відображає вартісний обсяг кінцевої продукції (виключаючи повторний рахунок вартості сировини, палива тощо, спожитих на різних стадіях у процесі виробництва), виробленої на території даної країни за один рік. Основними елементами ВВП є: прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, непрямі податки. Якщо обсяг валового внутрішнього продукту зменшити на суму амортизаційних відрахувань і непрямих податків, отримаємо ще один макроекономічних показник -- національний дохід.

Національний дохід -- це дохід, який одержано у результаті використання факторів виробництва в процесі створення поточного обсягу валового внутрішнього продукту. Складовими національного доходу є прибуток і заробітна плата, за рахунок яких, як правило, і відбувається формування дохідної частини бюджету. У виняткових випадках (війна, стихійне лихо, глибока економічна і фінансова криза тощо) формування дохідної частини бюджету може відбуватись за рахунок національного багатства країни, наприклад через продаж золотого запасу або основних виробничих фондів даної країни тощо.

1.3 Класифікація видатків

Бюджетний кодекс України передбачає поділ доходів і видатків бюджету України на 2 великі групи - загальний і спеціальний фонди (стаття 13 Бюджетного кодексу України).

Загальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 2):

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 3):

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Отже, загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням, яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних надходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень) [3].

Окрім того, в державному бюджеті створюється резервний фонд на непередбачувані витрати у розмірі 1% обсягу видатків загального фонду.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Виокремлюють державні і бюджетні видатки.

Державні видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету - це лише частина державних видатків

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Бюджетним кодексом України передбачено декілька критеріїв, по яким відбувається багатовимірна класифікація видатків (стаття 10):

1. Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Функціональна класифікація передбачає виділення 10 напрямків видатків:

1) загальнодержавні функції;

2) оборона;

3) громадський порядок, безпека та судова влада;

4) економічна діяльність;

5) охорона навколишнього природного середовища;

6) житлово-комунальне господарство;

7) охорона здоров'я;

8) духовний та фізичний розвиток;

9) освіта;

10) соціальний захист та соціальне забезпечення.

Останні 4 напрямки об'єднують під назвою "видатки на соціальну сферу", оскільки вони мають спільну природу, і заслуговують окремої уваги при аналізі, оскільки в них розкривається соціальна природа держави.

Відомча класифікація базується на виокремленні головних розпорядників бюджетних коштів - бюджетних установ в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Всього виділяється біля 160 головних розпорядників бюджетних коштів

Програмно-цільовий метод - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процессу. Запровадження і використання програмно-цільового методу є важливим механізмом підвищення ефективності використання бюджетних коштів та полегшення контролю за цільовим їх використанням.

Структура видатків Державного бюджету України на 2007-2011 роки, тис. грн. (у розрізі функціональної класифікації)

Рік/ Напрям	2007	2008	2009	2010	2011	2012
	Сума	Частка	Сума	Частка	Сума	Частка
Загальнодержавні функції	60223360	37,32%	82168562	35,38%	100417792,3	33,23%
Оборона	8957187	5,55%	10971461	4,72%	17851528,1	5,91%
Громадський порядок, безпека та судова влада	16060887,3	9,95%	22700518	9,78%	31506021,8	10,43%
Економічна діяльність	25115071,8	15,57%	36785985	15,84%	48792547,6	16,15%
Охорона навколишнього природного середовища	1782679,6	1,10%	2080248,2	0,90%	2832156,5	0,94%
Житлово-комунальне господарство	1330193,7	0,82%	970709,7	0,42%	198742,5	0,07%
Охорона здоров'я	5621592,8	3,48%	7219027,3	3,11%	9258578,2	3,06%
Духовний та фізичний розвиток	1801153,9	1,12%	2967477	1,28%	5273779,6	1,75%
Освіта	14204057,7	8,80%	20958105	9,03%	24944108	8,25%
Соціальний захист та соціальне забезпечення	26255536	16,27%	45395003	19,55%	61109434,5	20,22%
Всього:	161351719,8	100,00%	232217096	100,00%	302184689,1	100,00%
Всього видатків на соціальну сферу:	47882340,4	29,68%	76539612	32,96%	100585900,3	33,29%

1.4 Форми бюджетного фінансування

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків.

Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень:

- загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

- спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Державне фінансування інвестицій -- це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності.

Державні дотації -- це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субвенція -- це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання.

Субсидії -це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, повґязані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.

У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних субґєктів, передбачаючи обов'язкове повернення коштів. Чинним законодавством визначається надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям та інші кредити

Форми бюджетного фінансування в подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у вироб-ничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава вихо-дячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний від-бір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за раху-нок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств насе-лення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержав-ні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування.

Розділ 2. Особливості формування бюджету України

2.1 Склад і структура доходів бюджету України

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік. Групування доходів державного бюджету за різними класифікаційними ознаками представлено в таблиці

№	Ознака класифікацій	Види доходів
1	За джерелами формування	-доходи отриманні від додаткової ватрості
		-доходи,які входять до складу фонду
		-доходи від реалізації національного багатства
2	За соціально-економічними ознаками	-доходи від господарської діяльності
		-доходи від використання природниї ресурсів
		-доходи від зовнішньо-економічної діяльності
		-доходи від банківської діяльності
		-доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінних камней
		-державне мито
		-мито
		-доходи від правотизації
		-доходи від громадян
3	З урахуванням розподілу доходів між ланками бюджетної системи	закріплені доходи-це кошті,які за постійним чином нормативними актами віднесені до бюджетів відповідних рівней на невизначенний час.
		релюгуючи доходи-це доходи надходження яких визначаеться щорічно Верховною Радою України та які передбаченні в законі про державний бюджет на поточний рік і перерозпділяються між різними ланками бюджетної системи
4	За способом зарахуванням	доходи загального фонду-це доходи які використовуються для забеспечення фінансовими ресурсами загальних видатків . доходи спеціального фонду-це доходи які використовуються лише для фінансування конкретних цілей
5	За методом получення коштів	-податкові надходження
		-неподаткові надходження
		-доходи від операцій з капіталом
		-офіційні трансферти
		-цільови фонди
6	За рівнем централізації	децентралізовані- доходи,що використовуються за місцем утвореняя
		централізовані- доходи,що конкретизуються у державному бюджеті та інших цільових централізованих фондах грошових коштів
7	За умовами повернення	зворотні доходи- розміщення державних позик
		незворотні-платежі та відрахування юрижичних та фізичних осіб

Як видно із даних таблиці доходи бюджету за методом залучення коштів класифікуються за такими розділами:

1. Податкові надходження.

2. Неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Офіційні трансферти.

5. Цільові фонди.

Податкові надходження - це доходи, що акумулюються в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та платежів і залучаються до складу державного бюджету. До податкових надходжень відносять прямі і непрямі податки, збори та обов'язкові платежі, а саме податок на доходи, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір із вироблених в Україні товарів, акцизний збір із ввезених на територію України товарів, ввізне та вивізне мито.

Неподаткові надходження - це доходи, що одержує держава від власності, підприємницької діяльності, фінансових санкцій та інших доходів, що не відносяться до обов'язкових податків, зборів та платежів. Неподаткові надходження можна поділити на такі групи:

Доходи від власності та підприємницької діяльності - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від орендної плати за оренду державного майна, частини прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, надходжень від перевищення валових дохо дів над видатками Національного банку України, надходжень від грошово-речових лотерей, надходжень від реалізації надлишкового озброєння, рентної плати за транзитне транспортування природного газу, рентної плати за нафту і газ власного видобутку.

Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від плати за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плати за утримання дітей у школах-інтернатах, надходжень від державного мита та митних зборів.

Надходження від штрафів та фінансових санкцій - це надходження від адміністративних штрафів та санкцій, сум, стягнених з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходжень від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки тощо.

Інші неподаткові надходження - це надходження коштів від реалізації конфіскованого митними, правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами майна і валюти, надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, щодо яких минув строк позовної давності тощо.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Цільові фонди -- надходження до державних цільових фондів включать обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до зазначених фондів. Зокрема, сюди відносяться відрахування до фондів: соціального захисту інвалідів, охорони природного навколишнього середовища тощо.

№	Показники %	Роки	Відхилення
		2003	2004	2005	2006	2007	2007/ 2003	2007/ 2006
Всього доходів	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	-	-
І	Податкові надходження всього	64,4	68,0	69,3	69,3	70,3	+5,8	+1,0
1.1	Податок на прибуток підприємства	21,9	19,3	20,0	19,6	20,5	-1,4	+0,9
1.2	Податок на додану вартість	25,6	30,4	31,0	33,9	35,8	+10,2	+1,9
1.3	Акцизський із вироблених в Україні товарів	8,1	9,1	6,9	7,2	5,4	-2,7	-1,8
1.4	Акцизський із ввезених Україні товарів	1,0	1,2	0,8	0,7	0,9	-0,1	+0,2
1.5 1.6	Ввізне мито Вивізне мито	4,8 0,5	5,6 2,0	5,9 1,7	4,8 1,2	5,8 -	+0,1 -	+0,1 -
1.7	Інші податки	2,6	0,4	-	1,9	1,9	-0,7	-
II	Неподаткові надходження всього	29,5	28.0	28,4	27,7	25,0	-4,5	-2,7
III	Доходи від операцій з капіталом всього	1,0	1,0	0,7	1,3	1,1	+01	-0,2
IV	Офіційні трансфери	5,0	2,7	1,4	1,2	3.0	-2,0	+1,8
V	Цільови фонди	-	0,3	0,2	0,5	0,6	-	+0,1

Склад і структура доходів Державного бюджету характеризують загальну фінансово-економічну та політичну ситуацію в державі. Як видно із таблиці структура доходів бюджету змінюються досить швидко у бік зростання частки надходжень від податків, зборів та обов'язкових платежів, у бік зменшення надходжень від неподаткових платежів. Так, за 2003-2007 рр. питома вага податкових надходжень збільшилася із 64,5 % в 2003 році до 70,3 % у 2007 році, перевищення становить 5,8 відсоткових пункти. Натомість питома вага неподаткових надходжень у структурі доходів державного бюджету за аналізований період зменшилася із 29,5 % у 2003 році до 25,0 % у 2007 році.

Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств. У 2007 році порівняно із 2003 р. у доходах бюджету знизилась частка надходжень від акцизного збору із товарів вироблених на території України.

2.2 Склад і структура видатків українського бюджету

Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Як зазначалось, класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:

- функціональна класифікація;

- економічна класифікація;

- відомча класифікація;

- програмна класифікація.

Видатки бюджету за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

- державного управління, тобто видатки, що забезпечують загальнодержавні функції;

- національної оборони;

- громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової законодавчої та виконавчої влади;

- економічну діяльність;

- охорону навколишнього природного середовища;

- житлово-комунальне господарство;

- охорону здоров'я;

- духовний і фізичний розвиток;

- освіту;

- соціальний захист і соціальне забезпечення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, відносяться такі види видатків:

- на освіту та охорону здоров'я;

- на соціальний захист та соціальне забезпечення; на розвиток культури і мистецтва;

- на фізичну культуру і спорт.

За економічною класифікацією видатки Державного бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а саме на фінансування соціального захисту населення, а саме: державне споживання, виплати населенню (трансферти), перекази за кордон, державні субсидії.

Державне споживання поділяють на цивільне та військове. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Трансферти (грошові перекази населенню) - це видатки держави, які сприяють реалізації сукупного суспільного продукту і пов'язані із виплатою пенсій і соціальної допомоги з метою підтримання на належному рівні тієї категорії населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною.

Перекази іншим державам - це видатки, які пов'язані із переказом державного капіталу за кордон, платежами за зовнішніми позиками, переказами грошей міжнародним організаціям тощо.

Капітальні видатки - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення тощо). Капітальні видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

Поточні видатки здійснюються за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, капітальні видатки - за рахунок коштів спеціального фонду.

За відомчою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи, що мають право на фінансування за рахунок коштів бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, державні університети, служби тощо. За обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті, офіційне визначення яких передбачено Бюджетним кодексом України.

Захищеними статтями Державного бюджету України є:

- оплата праці працівникам бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату працівникам бюджетних установ;

- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

- придбання продуктів харчування;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

- виплата процентів за державним боргом.

- поточні трансферти населенню.

Перелік захищених статей державних видатків регулюється законом України "Про державний бюджет на відповідний рік".

2.3 Характеристика бюджетного дефіциту

Дефіцит класифікують за такими ознаками:

а)формою прояву;

б)причинами виникнення;

в)спрямуванням коштів.



За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефі-цит. Відкритий дефіцит це офіційно зафіксований стан бю-джету під час його затвердження у відповідному документі: За-коні про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація мо-же бути як свідомою для реалізації певних політичних, еконо-мічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реаль-ність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихова-ного дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований харак-тер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу до-хідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зара-хувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бю-джету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можли-вий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит вкрай небажане явище, особливо його перша форма завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого по-чатку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно під-вищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм приховано-го дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмур-ки, спробу приховати очевидне.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є на-слідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видат-ки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше.

Наприклад, в Україні скорочення видат-ків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населен-ня зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рі-шення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 2540 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бю-джетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням по-літики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «пози-кових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з по-вного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових над-ходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення час-тини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бю-джетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності ві-льних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий. Обмеження рівня оподатку-вання сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у су-спільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важли-ве для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вва-жати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідли-вий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінан-сового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансуван-ня на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бю-джету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання ко-штів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, до того ж така політика потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприя-ючи зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій грунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бю-джетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють роз-витку економіки, розширюють попит і цим стимулюють еко-номіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування еконо-міки широко використовувалась у різних країнах світу в пев-них історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Без-перечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може викорис-товуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 45 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається ви-могами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основ-ним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають вико-нувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зрос-танні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває сти-мули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може да-ти зворотні наслідки. Дефіцит грошей настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфля-ції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зрос-тання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетно-го дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої полі-тики, керованості бюджету і бюджетного процесу[9;стр328]

Розділ 3. Шляхи збалансування державного бюджету

3.1 Стан бюджету

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача-тися трьома показниками:

рівновагою доходів і видатків бюджету;

бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над ви-датками бюджету;

бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доці-льним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бю-джету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінан-сового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фі-нансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отри-мати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами пробле-ми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню

...