Роль бюджетної політики у розвитку економіки України

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Державна фінансова політика та напрями їі проведення

2. Бюджетна політика та їі інструменти

3. Роль держави в економіці

4. Економічні функції держави

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В широкому значенні фінансова політика - це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці, яка є діяльністю державних органів управління, що спрямована на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає проведення заходів із залучення фінансових ресурсів у розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення реалізації державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою, використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектору економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Заходи, пов'язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів, здійснюються також державними підприємствами та об'єднаннями в процесі управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також суб'єктами її виконання. Залежно від рівня проведення фінансової політики і задач, що поставлені перед її суб'єктами, застосовують різні способи мобілізації державних коштів.

1. ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі проведення державної фінансової політики використовують відповідні інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.

Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям - це особливий сегмент державної фінансової політики, в процесі виконання якого вирішуються певні задачі і застосовуються визначені інструменти. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і передбачає використання відповідних організаційних структур.

Основними напрямками удосконалення податкової політики в Україні є:

- підвищення стимулюючої ролі оподаткування;

- зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;

- підвищення ролі прямого оподаткування;

- зменшення податкових пільг;

- спрощення системи оподаткування.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) - це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого - фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних задач:

- розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;

- вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;

- реалізація прийнятих проектів;

- здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;

- коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.

Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об'єкта для визначення раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. Основними показниками, що використовуються в процесі такого контролю, є обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін у структурі акціонерної власності, створення та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави - це план надходжень фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки країни. В ньому відображена система показників, що характеризує утворення, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів держави. Такий план складають з метою здійснення прогнозів економічного та соціального розвитку, що є основою розробки багатьох державних планів і програм: державного бюджету, балансу грошових доходів і видатків населення, платіжного балансу країни та ін.

2. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ІНСТРУМЕНТИ

Важливу роль у розвитку державних фінансів відіграє бюджетна політика. Бюджетна політика - це комплекс заходів, спрямованих на залучення, розподіл і використання коштів державного бюджету. Мобілізація доходів до державного бюджету здійснюється за допомогою стягнення податків, зборів та обов'язкових відрахувань, залучення неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, одержання трансфертів та ін. Розподіл ресурсів державного бюджету проводиться в процесі формування державних видатків. Задачами бюджетної політики є також забезпечення раціонального й ефективного використання коштів державного бюджету. Для їх вирішення встановлюють певні вимоги до фінансування витрат державного бюджету, державні органи здійснюють контроль за використанням бюджетних коштів, запроваджують більш досконале податкове регулювання бюджетного процесу та ін.

До основних засад проведення бюджетної політики в Україні належать: збільшення обсягу грошових надходжень до доходів бюджету; скорочення взаємозаліків та інших негрошових витрат; оптимізація видатків державного бюджету; обмеження зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету; зміцнення місцевих бюджетів та ін. Організація та ефективність проведення такої політики впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями використання кредитних ресурсів, залучення іноземних капіталів, державний борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін.

Бюджетна політика охоплює операції з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету з метою досягнення необхідних результатів. Бюджетна політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському і місцевому, на кожному з яких вона має певні особливості. Разом з тим, цей різновид політики на рівні окремого бюджету тісно пов'язаний з іншими бюджетами. Першочергове значення в розвитку бюджетної політики належить її проведенню на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.

Перш за все така політика проводиться в процесі формування доходів бюджетів. У ході її здійснення визначають:

- перелік та межі податкових надходжень;

- пільги з оподаткування галузей, підприємств і певних груп населення;

- форми та обсяги неподаткових доходів;

- межі проведення операцій державних органів управління з капіталом;

- джерела формування доходів бюджетних цільових фондів;

- напрями і обсяги офіційних трансфертів;

- граничні величини державних внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- умови надання, обсяги та механізми стягнення державних гарантій за кредити;

- умови проведення управління державним боргом;

- порядок реструктуризації та списання заборгованості (недоїмки) до бюджетів;

- джерела формування коштів установ і організацій, які утримують за рахунок державного бюджету.

У процесі розподілу коштів державного бюджету за допомогою бюджетної політики визначають і закріплюють видатки за основними розпорядниками. Таким чином фінансують державні витрати на утримання органів державного управління, оборони, розвиток освіти і науки, народного господарства, захист навколишнього середовища, обслуговування державного боргу та ін. Державні видатки відіграють важливу роль у проведенні структурної перебудови економіки, розвитку підприємницької діяльності, вирішенні соціальних проблем.

На кожному етапі розвитку країни бюджетна політика вирішує певні задачі, з-поміж яких:

1) формування достатнього рівня доходів для всіх елементів бюджетної системи. У процесі вирішення цього завдання застосовують такі інструменти: перелік і ставки податків і зборів, пільги з оподаткування, трансферти та ін.;

2) раціоналізація обсягів і структури видатків бюджету. Для цього використовують: розмежування загальних і капітальних видатків, визначення обсягів державних інвестицій і державного кредиту, досягнення раціональних розмірів державних гарантій за кредити та ін.;

3) оптимізація кредиторської та дебіторської заборгованості бюджетів. Інструментами досягнення таких задач є скорочення бартерних операцій, використання вексельних розрахунків, поліпшення роботи виконавчих органів зі збору доходів і виконання видатків, списання і реструктуризація заборгованості та ін.;

4) досягнення бюджетної збалансованості. Інструментами, за допомогою яких реалізуються такі задачі, є державі позики, створення резервів, одержання кредитів та ін.;

5) збалансованість бюджетів всіх рівнів. Вирішення таких задач здійснюється з використанням таких інструментів, як бюджетне регулювання, проведення взаємозаліків між різними структурними елементами бюджетної системи та ін.

Напрями проведення бюджетної політики на загальнодержавному рівні визначають рішення Верховної Ради України і відображаються в законах і постановах, найважливішими з яких є Бюджетний Кодекс України, Бюджетна декларація, Закон про державний бюджет на поточний рік та ін. У процесі виконання бюджету зазначена політика реалізується урядом, а також іншими органами державного управління: НБУ, ФДМУ та ін. На республіканському рівні бюджетна політика проводиться BP АР Крим та урядом. На місцевих рівнях - відповідними радами народних депутатів та виконавчими органами.

3. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ

З перших днів існування держави її роль не зводилася до виконання виключно політичних функцій. Держава завжди займалася економічною діяльністю, втручаючись в дію суб'єктів економічного життя і забезпечуючи тим самим стійкість політичної влади. Правда, таке втручання в різні періоди і в різних країнах істотно відрізнялося, що дозволяє говорити про етапи еволюції економічних функцій держави.

В історичному аспекті можна виділити декілька етапів еволюції ролі держави в економіці; держава як орган політичної влади - держава як "нічний сторож" - держава як інструмент макроекономічного регулювання - "соціальна держава" - ефективна держава в умовах глобалізації економіки.

Спочатку окремі особи, а потім і групи людей поступалися певному органу управління частиною своїх функцій. Такий орган поступово перетворився на систему інститутів, що мають у своєму розпорядженні засоби законного (тобто законодавчо унормованого) примусу відносно населення, що проживає на певній території. Так виникла держава, яка за допомогою законодавчої, виконавчої і судової влади здійснювала нормо-творчу, координуючу і контролюючу функції.

У класових суспільствах держава - це не просто орган політичного управління, орган політичної влади. Це політичне знаряддя в руках економічно пануючого класу. Саме держава силою політичної влади забезпечує владу в суспільстві того класу, який є пануючим в економічних відносинах. Найбільш виразно це виявляється в той період, коли пануючий клас або тільки стає на ноги, або його позиції послаблюються внаслідок певних причин. Це чудово ілюструє історія становлення буржуазної держави.

Держава як "нічний сторож". З середини XVII по середину XIX ст. роль держави обмежувалася виконанням функцій, пов'язаних із забезпеченням безпеки громадян, збереженням їх майна (захист прав власності), створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарських суб'єктів, контролем за виконанням контрактів. Найхарактернішим у цей період було ототожнення держави з "нічним сторожем", який повинен був спостерігати за тим, щоб ніхто і ніщо не порушувало порядку речей, що склався.

Уявлення про державу як про "нічного сторожа" були багато в чому зобов'язані ідеям А. Сміта, що набули поширення в кінці XVIII ст. У 1776 р. А. Сміт опублікував роботу "Дослідження про природу і причини багатства народів" де спробував довести, що ринок є найкращим інструментом, котрий забезпечує як економічне зростання, так і суспільний добробут. Він відстоював ідею "природної гармонії" (рівноваги), яка встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економічної системи. Тому, за А. Смітом, держава в жодному разі не повинна втручатися в регулювання економічних процесів. За державою повинні бути закріплені деякі базові функції (оборона, правопорядок та ін.), необхідні для процвітання ринку.

Саме завдяки розвитку форм громадянського суспільства в кінці XIX ст. все більш виразно стали пропагуватися ідеї щодо необхідності створення держави, яка не тільки забезпечує охорону правопорядку, а й здійснює політику в інтересах всіх членів суспільства (законодавче регулювання тривалості робочого дня, мінімального розміру заробітної плати, обмеження й заборона використання праці дітей, соціальне забезпечення непрацездатних І безробітних тощо).

Реалізація цих ідей в XX ст. багато в чому стала можливою завдяки тому, що з кінця XIX ст. набирає потужності профспілковий і робітничий рух, а також поступовому формуванню в розвинених країнах середнього класу, розвитку представницьких інститутів влади.

4. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Держава виконує чисельні політичні, військові, економічні, правові та інші функції. Всі вони тісно взаємопов'язані та залежать від рівня розвитку економіки.

В умовах ринкових відносин роль держави у регулюванні макроекономічних процесів особливо зростає. Це пов'язано з тим, що багато питань соціально - економічного характеру ринком вирішуються погано або не вирішуються взагалі.

Все багатоманіття економічних функцій, що здійснюються державою, може бути зведене до таких:

· перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;

· створення та розвиток соціально - економічної інфраструктури;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;

· раціоналізація економічної структури суспільства;

· фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і та ін.

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме - ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме - це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

Податки - це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% - в місцевий.

Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих - податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально-економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов'язковість;

г) соціальна справедливість.

В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика - це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

ВИСНОВКИ

Бюджетна політика має за мету досягнення певних господарських результатів: економічного зростання, цінової стабільності, повної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької діяльності, підтримки малозабезпечених верств населення, забезпечення однакових умов для розвитку територій та ін. Вибір орієнтирів для проведення бюджетної політики, по суті, передбачає і напрями її проведення. Так, акцент на економічному зростанні передбачає сприяння процесам надання суспільних благ, здійснення видатків на сферу освіти, науки та ін. Для забезпечення цінової стабільності та повної зайнятості уряд має проводити політику, спрямовану на збільшення обсягів видатків та зменшення рівня оподаткування в періоди ( спаду, скорочення видатків і підвищення рівня оподаткування в періоди економічного зростання.

Згідно з одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Арсенюк О. Світовий банк і структурна перебудова фінансового сектору України // Вісник НБУ.

2. Вазилевич В Д., Баластрик Л.O. Державні фінанси: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2002.

3. Боринець С. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.

4. Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України.

5. Вірван Л. Міжнародний валютний фонд та Україна: перспективи розвитку // Банківська справа. - 1999. - №6. - С. 17-19.

6. http://pidruchniki.ws/10290228/finansi/spisok_literaturi_kurs_finansiv#681

7. http://pidruchniki.ws/12980108/pravo/funktsiyi_organiv_derzhavnoyi_vladi_sferi_finansovoyi_diyalnosti_derzhavi

8. http://uk.wikipedia.org/wiki/Міністерство_фінансів_України

9. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі.

10. Добропольська JI.M. Соціальні видатки бюджету України // Фінанси України.