Облік витрат діяльності на ВАТ "Техносервіс"

2.2. Характеристика процесу виробництва діяльності, як об'єкта обліку та складу витрат

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об'єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов'язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб'єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних методів. Метод - методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання.

Також до методів управлінського обліку відносять і інші методи:

1. Індексний метод (статистичний), який полягає у застосуванні індексів. Індекс - відносна величина, що характеризує зміну рівня будь-якого суспільного явища у часі, просторі чи порівняно з планом, нормою, стандартом

2. Прийоми економічного аналізу, зокрема, факторний аналіз - методика комплексного і систематичного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину результативних показників.

3. Математичні методи, зокрема, кореляційно-регресійний аналіз - побудова та аналіз економіко-математичної моделі у вигляді рівняння кореляційного зв'язку, що виражає залежність результативної ознаки від однієї або кількох ознак-факторів. Також використовується лінійне програмування, спосіб найменших квадратів

4. Використання комп'ютерної техніки.

Метою курсової роботи є вирішення таких питань:

- суть системи обліку і калькулювання за нормативними витратами;

- основні принципи та відмінності цієї системи;

- варіанти обліку;

- переваги застосування даної системи ;

Розділ 1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація

1.1 Поняття та класифікація витрат

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Завданнями обліку витрат є:

ь Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі

ь Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів

ь Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства

ь Розподіл накладних витрат

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат:

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Релевантні витрати - витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати - витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС - середні витрати на виробництво продукції

AFC - середні постійні витрати

AVC - середні змінні витрати

Q - обсяг виробництва

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати - витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапозону діяльності та певного часу.

Релевантний діапозон - діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати - витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

1.2 Методи вивчення поведінки витрат

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції.

Вцілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продуукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку.

Облік витрат - відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об'єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

До загально-організаційних факторів відносяться:

ь Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється

ь Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату

ь Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції

ь Організаційна побудова. Вона може характеризуватись - цеховою або безцеховою структурою

ь Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим.

Наведені чинники визначають побудову бухгалтерського обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку.

Слід зазначити і така чинники побудови обліку витрат:

· Методи оцінки об'єктів обліку

· Організація внутрішньогосподарських відносин

· Методи формування виробничої собівартості продукції

· Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів

· Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний).

Технологічним фактором виступає технологічний процес виробництва, який можна класифікувати за різними ознаками.

За характером одержання продукції господарства, які виготовляють або видобувають продукцію, поділяють на дві великі групи: видобувні (видобуток вугілля, руди, солі) і переробні (машинобудування, приладобудування, хімічна, цукрова, кондитерська промисловість).

У видобувних галузях відсутні витрати на сировину та матеріали, оскільки вони є дарами природи. Для них характерною ознакою є відносно короткий цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції.

У переробних виробництвах здійснюється переробка чи обробка сировини і матеріалів видобутих, вирощених або виготовлених на переробних підприємствах.

За характером технології виробництва поділяють на такі, технологічний процес яких може бути перерваний і це не призводить до псування речовин, що переробляються, та на такі, де при перериванні технологічного процесу чи зупинці його на невеликий відрізок часу речовини, що переробляються, починають псуватися і їх подальша переробка стає недоцільною. Тобто від характеру технології залежить чи є виробничий процес перервним або безперервним.

Технологічні операції за своім характером можуть бути двох видів: механічні або органічні (хімічні, біологічні). Якщо у виробництвах з механічними операціями продукцію отримують виключно після збору самостійних механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо, то його називають механічним.. У цих виробництвах можна відокремлювати в обліку будь-яку ділянку виробництва, оскільки є можливість визначити кількісні та вартісні параметри. Це дає змогу будувати обліковий процес виробництва з поділом на переділи, фази, ділянки аж до окремої операції.

Якщо процес виробництва складається із органічних або змішаних операцій, то його називають органічним. У таких виробництвах необхідний ретельний відбір технологічних операцій, на яких можна виміряти кількісні та якісні параметри виробничого процесу і визначити їх відносно напівфабрикату, а також встановити можливість формування собівартості цих напівфабрикатів. У разі відсутності такої можливості облік слід будувати в цілому по виробництву.

Характер організації - можливість відокремлювати робочі місця, фази, технології, переділи тощо, що дає змогу відповідно будувати облік процесу виробництва.

Відокремлені самостійні технологічні ділянки (робоче місце, фаза, переділ, лінія) на практиці називають центром витрат. У межах цих центрів здійснюють облік витрат.

Характер продукції. Результатом виробництва є продукція (робота, послуга). Бухгалтерський управлінський облік повинен надавати інформацію про її кількість, якість, вартість. За цією ознакою, тобто характкром, продукцію групують за:

Ш Формою

Ш Ступенем готовності

Ш Конструкторською та технологічною складністю

За формою продукцію поділяють на таку, яка має уречевлену форму (виріб), форму результату роботи (ремонт) або форму послуги (перевезення вантажу).

За ступенем готовності розрізняють продукцію готову та неготову - незавершене виробництво (не укомплектовану).

За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

Готова продукція - продукція, яка повністю відповідає стандартам, технічним, договірним або іншим умовам, прийнята із виробництва на склад, а в окремих випадках на неї може бути оформлено сертифікат або інший документ про якість.

При побудові обліку виробничого процесу потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як готовий продукт та напівфабрикат (напівпродукт).

Готова продукція може бути основною, побічною, супутньою.

Основна - продукція, заради виготовлення якої організований даний процес виробництва. Побічна продукція виготовляється спільно з основною в одному технологічному процесі із однієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації. Супутніми є продукти, які обов'язково з'являються в процесі виробництва основної продукції і мають значну ціну реалізації.

Крім продукції, у виробничому процесі з'являються й інші елементи речового характеру: відходи, брак тощо. Це вимагає з'ясування уречевленого результату виробничого процесу для організації їх обліку.

Слід зазначити, що на побудову обліку виробничого процесу впливає також оцінка продукції. Залежно від того, для чого потрібна оцінка, продукцію оцінюють або за фактичною, або за плановою собівартістю. Обліковою вартістю можуть бути також роздрібні, договірні, оптові ціни реалізації.

Розділ 2. Облік витрат на ВАТ “Техносервіс”

2.1 Облік витрат та фактори що впливають на його побудову

Відкрите акціонерне товариство “Техносервіс” засновано у відповідності з рішенням регіонального відділу фонду держмайна України по Дніпропетровській області від 31.08.2005 р. № 12/55 АТ шляхом перетворення державного підприємства Криворізького ремонтно-монтажного комбінату “Техносервіс” у відкрите акціонерне товариство.

Юридична адреса - 50025, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 9.15.

Форма власності - колективна власність.

Предметом діяльності є:

ь виготовлення торгово-технологічного обладнання та товарів народного споживання

ь виготовлення електронагрівачів та інших запчастин для ремонтно-експлуатаційних потреб

ь виконання художньо-оформлювальних робіт, оформлення вітрин

ь ремонт, монтаж та технічне обслуговування холодильного, механічного теплового та іншого обладнання

ь надання комерційно-посередницьких послуг

ь інша діяльність

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після відшкодування матеріальних та та інших витрат на оплату праці. З балансового прибутку виплачуються відсотки по кредитам банків та по облігаціям, а також вносяться податки та інші платежі у бюджет.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності, а також веде статистичний звіт та надає її в установчому порядку та обсягу органам державної статистики.

При аналізі фінансової діяльності підприємства необхідно насамперед визначити основні економічні показники.

Аналіз фінансових результатів діяльності включає:

Дослідження змін кожного показника за період, що аналізується.

Вивчення динаміки зміни показників за ряд звітних періодів (трендовий аналіз).

За даними балансу та звіту про фінансові результати можна розрахувати наступні коефіцієнти для аналізу діяльності відкритого акціонерного товариства “Техносервіс” за 2012-2013 рр.

Зменшення валюти балансу на кінець 2012 року свідчить про скорочення господарської діяльності підприємства, що призводить до його неплатоспроможності.

система витрат калькулювання облік

Табл. 3.1. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс” за 2012 р.

Аналізуючи дані, наведені в таблиці можна зробити наступні висновки. Коефіцієнти ліквідності визначають рівень платоспроможності підприємства. Всі показники ліквідності протягом звітного періоду зменшилися, тобто навіть при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства погіршується.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є його незалежність від зовнішніх джерел фінансування. З цією метою обчислюється коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу. Згідно таблиці ми бачимо, що підприємство є фінансово незалежним у 2002 р., тобто воно здатне зробити усі платежі за рахунок власних засобів.

Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів у його загальній сумі, тобто визначається відношенням величини запасів до розміру робочого капіталу. Зростання товарних запасів у 2002 р. призводить до залучення довгострокових кредитів, що у свою чергу, може негативно вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних та залучених засобів визначає, чи може підприємство залучати до господарського обороту залучений капітал. У 2012 р. ми бачимо, що власних засобів недостатньо для покриття чужих джерел.

Про стан використання основних засобів свідчать коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, які зросли лише на 2%, отже вартість придатних засобів складає 48% загальної вартості основних засобів.

Показником, що впливає на фінансові процеси та стан господарських суб'єктів є коефіцієнт оборотності оборотних засобів. Він характеризує швидкість руху оборотних засобів, тобто оборотні засоби за звітний період зробили 37 оборотів.

Табл.3.2. Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс” за 2013 р.

Аналізуючи дані, наведені в таблиці можна зробити наступні висновки. Всі показники ліквідності протягом звітного періоду також зменшилися, тобто навіть при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства знову погіршується.

Згідно таблиці ми бачимо, що навіть при зменшенні коефіцієнту автономії на 0,11% підприємство залишається фінансово незалежним у 2013 р., тобто воно здатне зробити усі платежі за рахунок власних засобів.

Зростання товарних запасів у 2013 р. на 2,23% також призводить до залучення довгострокових кредитів, що у свою чергу, негативно впливає, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних та залучених засобів визначає, чи може підприємство залучати до господарського обороту залучений капітал. У 2013 р. ми бачимо, що власних засобів недостатньо для покриття чужих джерел, хоча вони і зросли на 0,2% у порівнянні з 2012 р.

Про стан використання основних засобів свідчать коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, які зменшилися лише на 0,09%, отже вартість придатних засобів складає 57% загальної вартості основних засобів.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує швидкість руху оборотних засобів, тобто оборотні засоби за звітний період зробили 22 оборота, що на 15 оборотів менше, ніж у 2012 р.

2.2 Характеристика процесу виробництва діяльності, як об'єкта обліку та складу витрат

Згідно Ф.2 “Звіт про фінансові результати” можна провести аналіз витрат виробництва на підприємстві.

У порівнянні з 2011 р. у 2012 р. витрати виробництва зменшилися:

Адміністративні на 66 тис.грн

Витрати на збут на 5,4 тис.грн

Інші операційні витрати на 3,8 тис.грн

Табл. 3.3. Аналіз витрат на виробництво ВАТ “Техносервіс” у 2012 р.

По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво зменшилися протягом періоду на 176,2 тис.грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 157,5 тис.грн та на 7%; амортизації основних засобів на 33 тис.грн та збільшення на 0,1%; витрат на оплату праці на 4,2 тис.грн та збільшення на 2,8%. В той же час збільшилися відрахування на соціальні заходи на 1 тис.грн та на 1,4% та інші витрати на 17,5 тис.грн і 2,7%.

На жаль, зменшення витрат не призвело до зростання прибутку, насамперед через зростання собівартості реалізованої продукції, хоча і зріс обсяг реалізованої продукції.

У 2013 р. у порівнянні з 2012 р. загальні витрати виробництва збільшилися:

Адміністративні на 311,2 тис.грн

Витрати на збут на 3,6 тис.грн

Інші операційні витрати на 306,2 тис.грн

Аналіз витрат на виробництво по елементам операційних витрат проведемо у таблиці:

Табл. 3.4. Аналіз витрат на виробництво ВАТ “Техносервіс” у 2013 р.

По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво збільшилися протягом періоду на 228,2 тис.грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 141,5 тис.грн та на 19%; амортизації основних засобів на 0,5 тис.грн та на 3,6%. В той же час збільшилися витрати на оплату праці на 119 тис.грн. та на 5,6%; відрахування на соціальні заходи на 30,4 тис.грн та на 0,8% та інші витрати на 220,8 тис.грн і 16,2%.

Збільшення витрат виникло насамперед через різкий зрост інших операційних витрат та відрахувань на соціальні заходи, але в той же час зменшилась собівартість реалізованої продукції, що допомогло трохи зменшити збитки від діяльності.

Аналізуючи дані, наведені в таблиці можна зробити наступні висновки. Всі показники ліквідності протягом звітного періоду також зменшилися, тобто навіть при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства знову погіршується.

Згідно таблиці ми бачимо, що навіть при зменшенні коефіцієнту автономії на 0,11% підприємство залишається фінансово незалежним у 2013 р., тобто воно здатне зробити усі платежі за рахунок власних засобів.

Зростання товарних запасів у 2013 р. на 2,23% також призводить до залучення довгострокових кредитів, що у свою чергу, негативно впливає, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних та залучених засобів визначає, чи може підприємство залучати до господарського обороту залучений капітал. У 2013 р. ми бачимо, що власних засобів недостатньо для покриття чужих джерел, хоча вони і зросли на 0,2% у порівнянні з 2012 р.

Про стан використання основних засобів свідчать коефіцієнти зносу та придатності основних засобів, які зменшилися лише на 0,09%, отже вартість придатних засобів складає 57% загальної вартості основних засобів.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує швидкість руху оборотних засобів, тобто оборотні засоби за звітний період зробили 22 оборота, що на 15 оборотів менше, ніж у 2012 р.

Розділ 3. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зниження витрат