Фінансова система України і перспективи її розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Івано-Франківський інститут менеджменту

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра: Фінанси та кредит

Курсова робота на тему:

„Фінансова система України і перспективи її розвитку”

м. Івано-Франківськ

2010

Зміст

Вступ

I. Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової системи України

1.1. Поняття і сутність фінансової системи

1.2 Структура фінансової системи

1.3 Функції фінансової системи

II. Особливості функціонування державного бюджету України

2.1 Структура та динаміка витрат державного бюджету України

2.2 Суть та динаміка доходів державного бюджету України

III Аналіз проблем функціонування фінансової системи України та шляхи їх подолання

3.1 Проблеми функціонування фінансової системи України

3.2 Шляхи вдосконалення фінансової системи України і механізму її функціонування

Висновки

Список використаної літератури

фінансова система бюджет витрата

Вступ

Слово фінанси походить від середньовікового латинського терміну finatio, financia, який застосовувався в ХІІІХІV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей та строку сплати. У Германії в ХVІХVІІ ст. слово фінанси мало недобрий, лихий зміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. В той же час у Франції (ХVІ ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося за ним до початку ХХ ст. у всіх європейських країнах, а саме як сукупності матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп.

Еволюційний процес формування людського суспільства свідчить, що ні одна людина не може існувати відокремлено від інших людей, вона беззахисна перед природою, не може успішно розвиватись в матеріальному і моральному відношенні, не завжди в змозі себе захистити. Для вирішення даних і багатьох інших проблем створювалися перші об'єднання людей, громади, общини, які з часом трансформувалися у організоване людське суспільство державу. Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Фінанси - це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Необхідність фінансів обумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система в цілому набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного доходу для освіти і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей. Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили засобів праці і предметів праці в єдиний виробничий механізм, в якому реалізуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Рух фінансів «приводить» в дію робочу силу і її працю матеріальні і сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги забезпечує зростання інтелектуального потенціалу і добробуту суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» круговорот придбаного капіталу і його нарощування.

Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина [15,с.34-37].

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути теоретичні основи фінансової системи;

· дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи України;

· проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.

В якості об'єкта курсової роботи виступає фінансова система України.

Розділ I.Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової системи України

1.1 Поняття і сутність фінансової системи

В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб'єктів фінансових відносин - держави, підприємства і населення) - це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств.

Але, не зважаючи на різноманітність конкретних форм прояву фінансових відносин, на поверхні економічних явищ вони завжди асоціюються із рухом грошових коштів. Проте, фінанси - це не гроші, а відносини:

1) суспільні - тобто вони мають місце в суспільстві;

2) економічні - пов'язані з процесом відтворення;

3) розподільчі - виникають переважно на стадії розподілу;

4) фондоутворюючі - супроводжуються утворенням і витрачанням фондів грошових коштів;

Фінанси - сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства.

Функціонування фінансів пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші.

Характерні ознаки фінансів:

обмінно-розподільний характер;

рух вартості від одного суб'єкта до іншого;

грошова форма відносин;

формування доходів і здійснення видатків;

еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну - ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг.

Роль фінансів:

забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

забезпечують всеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Наявність різних потреб у суб'єктів ринкового господарства зумовлює виникнення різних видів фінансових зв'язків (рис.1).

Рис. 1 Структура фінансів

Фінанси домогосподарства - грошові відносини щодо формування та використання громадянами (членами сім'ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом.

Фінанси підприємств, установ та організацій - система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань - система відносин між:

громадськими об'єднаннями та їхніми членами;

щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;

за напрямами використання грошових фондів об'єднання;

громадськими об'єднаннями і підприємствами, організаціями й установами (добровільні внески, пожертвування тощо);

між різними рівнями громадських об'єднань;

між громадськими об'єднаннями і підвідомчими господарськими об'єднаннями.

Державні фінанси - особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій [21,с.115-136].

Такі грошові засоби набувають форм:

державного бюджету;

регіональних бюджетів;

місцевих бюджетів;

спеціальних фондів;

фінансів державних підприємств.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

· кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

· фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка

Отже, у сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

1.2 Структура фінансової системи

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою структурою й організаційною будовою. Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи.

Фiнансова система -- це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Структура фінансової системи України складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди,фінанси домогосподарств(Додаток А).

Фінанси підприємницьких структур обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі. Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет - дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви - об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті. Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок - ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг[19,с.135-141].

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо. Внутрішня структура фінансової системи показано на рис. 2

Рис.2 Внутрішня структура фінансової системи

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

-- формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

-- досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів -- максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

-- установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

-- всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

-- формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки та сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню у кожного суб'єкта доходів, що відображають його продуктивність і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності.

Організаційна структура фінансової системи -- це сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінсь-кими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб'єк-тивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками (Додаток Б )

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.

б) фінансові інституції: Національний банк, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо),

міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори.

1.3 Функції фінансової системи

На думку більшості вітчизняних вчених, фiнанси виконують три функцiї:

1) розподiльчу;

2)контрольну;

3)регулюючу.

Розподільча функція є головною для фiнансiв i проявляється у процесi розподiлу валового нацiонального продукту у виглядi утворення фондiв грошових коштiв та використання їх за цiльовим призначенням. В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.Валовий нацiональний продукт представляє собою вартiсть вироблених у суспiльствi благ за певний перiод часу, як правило, за рiк. Національне багатство -- це сукупність створених та нагромаджених матеріальних благ, якими володіє суспільство, а також природних ресурсів, що враховані та включені в економічний оборот. Національне багатство країни залучається у розподільчі процеси і стає об'єктом розподілу за допомогою фінансів лише у виняткових випадках, таких як війни, катастрофи, стихійні лиха тощо.

Суб'єктами розподiлу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичнi i фiзичнi особи.

При чому, слід розрізняти первинний i вторинний розподiл (або перерозподiл). Первинний розподiл починається разом із розподiлом виручки, яку отримує пiдприємство за продукцiю, роботи, послуги. Кошти направляються на покриття матерiальних затрат, оплату працi, утворення амортизацiйного фонду. Пiсля цього пiдприємство розраховується з державою у виглядi сплати податкiв в бюджет, внескiв в державнi цiльовi фонди соцiального страхування, соцiального забезпечення та iншого призначення. Разом iз формуванням бюджету та iнших централiзованих фондiв грошових коштiв починається процес перерозподiлу ранiше розподiленої вартостi.

Необхiднiсть перерозподiлу пов'язується із:

-- утриманням невиробничої сфери суспiльства;

-- забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцiй (втручання в економiку, соцiального захисту населення, управлiння i оборони). Суспільне призначення фінансів полягає в розподілі й перерозподілі вартості суспільного продукту між суб'єктами господарювання і напрямками цільового використання. Тому сутність фінансів виявляється насамперед за допомогою розподільної функції. Саме за допомогою цієї функції здійснюється розподіл і перерозподіл знову створеної вартості. Фінансовому розподілові властива багатоступінчастість, що породжує різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Розподіл НД полягає в створенні так званих основних (первинних) доходів. Їхня сума дорівнює НД. Основні доходи формуються при розподілі НД серед учасників матеріального виробництва. Вони поділяються на дві групи:

1) заробітна плата робітників, службовців, доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Однак первинні доходи ще не утворять суспільних коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Необхідний подальший розподіл або перерозподіл НД. Перерозподіл НД пов'язаний з міжгалузевим і міжтериторіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного і раціонального використання доходів та нагромаджень підприємств і організацій; з наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, в якій НД не створюється; з перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення. У результаті перерозподілу утворяться вторинні (похідні) доходи. Це доходи, отримані в галузях невиробничої сфери, податки. Вторинні доходи служать для формування кінцевих пропорцій використання НД.

Активно беручи участь у розподілі НД, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі НД, у пропорції його кінцевого використання. Доходи, створювані в ході такого перерозподілу, повинні забезпечити відповідність між матеріальними і фінансовими ресурсами та, насамперед, між розміром грошових фондів і їхньою структурою, з одного боку, і обсягом та структурою засобів виробництва і предметів споживання - з іншого. Перерозподіл НД відбувається в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки на користь найменш забезпечених верств населення.

Таким чином, перерозподіл НД відбувається між виробничою і невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності й соціальних груп населення. Кінцева мета розподілу і перерозподілу НД і ВВП, що відбувається за допомогою фінансів, полягає в розвитку продуктивних сил, створенні ринкових структур економіки, зміцненні держави, забезпеченні високої якості життя широких верств населення. При цьому роль фінансів підпорядковується задачам підвищення матеріальної зацікавленості працівників і колективів підприємств і організацій у поліпшенні фінансово-господарської діяльності, досягненні найкращих результатів при найменших витратах. Однак тільки розподільна функція фінансів, незважаючи на її багатогранність, не розкриває цілком властивостей фінансів як економічної категорії. Справа в тому, що фінанси, пов'язані з рухом вартості суспільного продукту, вираженої в грошовій формі, мають властивість кількісно відображати відтворювальний процес у цілому і різні його фази. Ця здатність фінансів дозволяє систематично контролювати вартісні пропорції. Така властивість фінансів виявляється через іншу найважливішу їхню функцію - контрольну.

Контрольна функція діє в тісній єдності з розподільною. Контрольна функція фінансів полягає в контролі за розподілом ВВП за відповідними фондами і витратою їх за цільовим призначенням. В умовах переходу і розвитку ринкових відносин фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного і приватного виробництва, прискорення НТП, усіляке поліпшення якості роботи у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу та невиробничу сфери і націлений на підвищення економічного стимулювання, на раціональну й дбайливу витрату матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення непродуктивних витрат і втрат, припинення безгосподарності й марнотратства. Одне з важливих завдань фінансового контролю - перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності і повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств і організацій за розрахунками і платежами.

Контрольна функцiя фiнансiв породжена їх розподiльчою природою, здатнiстю кiлькiсно вiдображати економiчнi процеси, якi виникають при розподiлi i перерозподiлi валового нацiонального продукту. Враховуючи те, що фiнанси мають таку властивiсть кiлькiсного вiдображення пропорцiй, то їм внутрiшньо притаманна i функцiя контролю за розподiлом валового нацiонального продукту по вiдповiдних фондах та їх витрачанням на передбаченi законодавством цiлi. Контрольна функцiя фiнансiв на практицi реалiзується у дiяльностi людей, які проводять фiнансовий контроль -- це прояв внутрiшньопритаманної фiнансам контрольної функцiї, її свiдоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші.

Дiя контрольної функцiї базується на iнформацiї, джерелом якої є фінансова звітність, тобто така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Важливе мiсце у фiнансовiй iнформацiї вiдводиться фiнансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто залежнiсть їхнього розмiру вiд дiї багатьох факторiв. Це такi показники як прибуток, рентабельнiсть, фондовiддача, фондоємкість, оборотнiсть оборотних коштiв та iн.

Регулююча функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) у процес відтворення. З метою регулювання економіки й соціальних відносин використовується також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів.[21,с. 112-156].

Розділ II. Особливості функціонування державного бюджету України

2.1 Структура та динаміка витрат державного бюджету України

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше - бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки. Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Відповідно до оперативного звіту Державного казначейства України видаткова частина Державного бюджету України за 2009 рік виконана в обсязі 242,4 млрд. грн., що на 0,9 млрд. грн. (на 0,4%) більше аналогічного показника попереднього року. Рівень виконання річного плану, затвердженого Верховною Радою України на 2009 рік, становить 88,4%[5].

Загальний фонд державного бюджету у 2009 році було виконано в обсязі 187,7 млрд. грн., або 96,6% від річного плану зі змінами( Рис.3)

Рис.3 Виконання плану видатків загального фонду Державного бюджету України у 2009 році

Видаткова частина бюджету області за січень-грудень 2009 року виконана в обсязі 3 465,3 млн.грн., в т.ч.: по загальному фонду 3 055,0 млн.грн. (97,3 відс. уточнених річних призначень), спеціальному - 410,3 млн.грн. (82,2 відс. відповідно). До бюджету розвитку передано 25,0 млн.грн. (51,7 відс.).

По загальному фонду власні видатки (за виключенням трансфертних платежів) становлять 3 050,7 млн.грн. у відношенні до відповідного періоду минулого року у співставних обсягах зросли на 231,0 млн.грн., або 8,2 відс.

Основну частку в структурі бюджетних функцій займають соціально орієнтовані видатки. Питома вага соціально-культурної сфери у загальному обсязі видатків бюджету в звітному періоді становить 90,3 відс. - 2 753,9 млн.грн. У порівнянні з відповідними минулорічними показниками, у співставних умовах, зростання становить 215,7 млн.грн., або 8,5 відс.

Видатки на утримання закладів освіти (без коштів, спрямованих на фінансування виплат за рахунок субвенцій з держбюджету) виконані в обсязі 1 171,4 млн.грн., або на 97,7 відс. у відношенні до уточнених річних призначень і в порівнянні з минулорічними зросли на 123,2 млн.грн., або 11,8 відс.

Видатки на охорону здоров'я профінансовані в обсязі 767,4 млн.грн., або на 97,2 відс. у відношенні до уточнених річних призначень і зросли на 80,9 млн.грн., або 11,8 відс. в порівнянні з минулорічними.

На соціальний захист та соціальне забезпечення спрямовано 641,9 млн.грн., що становить 99,2 відс. у відношенні до річних призначень з урахуванням змін. За рахунок цільових трансфертів з держбюджету проведено видатки на суму 515,4 млн.грн. та за рахунок власних коштів місцевих бюджетів профінансовано 126,5 млн.грн., що становить відповідно 99,5 відс. і 97,9 відс.

На фінансування захищених статей бюджету за звітний період спрямовано 2 724,4 млн.грн., (88,4 відс. загального обсягу видатків), а саме: на виплату заробітної плати з нарахуваннями - 1 773,8 млн.грн., що становить 71,0 відс. обсягу видатків бюджету області, що фінансуються за рахунок власних та закріплених надходжень місцевих бюджетів та дотацій; на придбання продуктів харчування та медикаментів - 156,0 млн.грн., на виплату соціальних трансфертів населенню - 543,9 млн.грн., на оплату енергоносіїв та комунальних послуг - 250,1 млн.грн., 0,6 млн.грн. - виплати процентів за зобов'язаннями. Захищені статті виконані на 99,0 відс. до уточнених річних призначень. Фінансування зазначених видатків у порівнянні з показником відповідного періоду минулого року зросло на 292,0 млн.грн., або 12,0 відс.

Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, проведення захищених видатків місцевими бюджетами станом на 01.01.2010 одержано 585,3 млн.грн. позичок з єдиного казначейського рахунку, з яких повернуто 560,3 млн.грн.

Видатки спеціального фонду місцевими бюджетами виконані у обсязі 410,2 млн.грн., що становить 82,2 відс. до уточнених річних показників.

Надходження коштів, за рахунок яких здійснюються видатки фонду охорони навколишнього природного середовища, у порівнянні з показником минулого року зросли на 10,2 млн.грн., або 239,6 відс. і склали 14 492,2 тис.грн., у т.ч. 13 844,5 тис.грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища (виконання річних призначень - 108,0 відс., зростання становить 9 743,6 млн.грн., або 237,6 відс.) та 647,8 тис.грн. грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

З початку року надійшло 37,6 млн.грн. коштів на фінансування робіт, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування (90,0 відс. до уточнених річних призначень), з яких використано 36,9 млн.грн., або 83,4 відс. запланованого на рік обсягу.

Так, згідно з Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік» Затверджено видатки Державного бюджету України на 2009 рік у сумі 267320,3 млн. грн., у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 193284,7 млн. грн. та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 74035,6 млн. грн [10,с.23-25]. Виконання плану видатків за 2008-2009 роки показано в Додатку В.

2.2 Суть та динаміка доходів державного бюджету України

Доходи Державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними норма-тивними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бю-джету відображають економічні відносини держави з підприємства-ми, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету -- від загальнодержавного до нижчих адмі-ністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конститу-цією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні -- державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджет-них доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Співвідношення між ними залежить від економічної та соціаль-ної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стра-тегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обо-в'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу.

Класифікація доходів бюджету

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти

5) цільові фонди

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України , які формуються за рахунок визначених законами України податків, зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Це, насамперед,:

- Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- Пенсійний фонд України;

- Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності;

- Збір на обов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- Платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів;

- Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

У сукупності податкові та неподаткові надходження складають поточні доходи. Якщо до поточних доходів приплюсувати суму доходів від операцій з капіталом, то отримаємо сукупні доходи [12,с.46-67].

За 2009 рік до бюджетів усіх рівнів по місту надійшло доходів в сумі 74934,2 тис. гривень, що на 6008,8 тис. гривень менше поступлень 2008 року(Додаток Г).

Виконання державного бюджету забезпечено на 79,8 відсотка до планових призначень, в тому числі виконання загальнодержавних податків і зборів, за рахунок яких формується дотація вирівнювання - на 64,1 відсотка; бюджету міста - на 102,5 відсотка до затвердженого бюджету з врахуванням внесених змін. Державним бюджетом по загальному фонду недоотримані - 8105,9 тис. гривень, загальнодержавних податків недоотримано - 21205,6 тис. гривень, бюджетом міста додатково отримані - 814,6 тис. гривень, в тому числі селищним бюджетом - 6,8 тис. гривень.

Порівняно з минулим роком доходи загального фонду державного бюджету по місту зменшились на 3692,1 тис. гривень; доходи, за рахунок яких формується дотація вирівнювання зменшились на - 21675,8 тис. гривень; доходи по бюджету міста зменшились на 222,3тис. гривень.

Із запланованих 255,3 млрд. грн. надходжень до державного бюджету фактично у 2009 році надійшло 225,4 млрд. грн., що на 2,7 відсотка, або на 6,3 млрд. грн. менше ніж у 2008 році. Рівень виконання річного плану Верховної Ради України зі змінами дорівнював 91,9 відсотка. Надходження до Державного бюджету України у 2007-2009 роках показано на рисунку 4



Рис.4 Надходження до Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд.грн

Аналізуючи структуру бюджету України, не можна не зупинитися на такому унікальному явищі, як поділ бюджету на дві складові -- загальний і спеціальний фонди. Загальний фонд відображає доходи і видатки самого бюджету, а спеціальний -- насамперед позабюджетні кошти бюджетних установ, тобто в бюджет входять і доходи, зароблені бюджетними установами, і їх використання. Однозначно оцінити подібне явище досить складно. Адже, з одного боку, ці установи є державними, і всі їхні доходи і витрати належать до сфери державних фінансів. Щоправда, навіть в умовах адміністратив-но-командної системи існувало чітке розмежування їх цент-ралізованої (бюджет) і децентралізованої (фінанси державних підприємств) складових. Крім того, доходи, зароблені бюджетними установами, формуються на основі використання державного майна. Проте, з іншого боку, ці доходи не стільки є додатковими коштами, скільки заміщають відсутні бюджетні асигнування (потреби бюджетних установ сьогодні фінансуються з бюджету на рівні 40--50 %).

Ситуація, коли держава не може в повному обсязі профінансувати свої установи і спонукає їх самостійно заробляти доходи, а потім, по суті, пред'являє свої права на ці доходи, включаючи їх у спеціальний фонд, є парадоксальною. І хоча кошти, що концентруються в спеціальному фонді, юридично належать бюджетним установам, вони потрапляють у розпорядження держави і полегшують процес виконання бюджету. У 2000 р. кошти спеціального фонду в доходах бюджету становили 20 %, а у видатках -- 19 %, у 2001 р. -- відповідно 23 і 24 %. Виконання за 2000 р. бюджету за доходами в цілому становило 114 %, у тому числі по загальному фонду -- 105 % і по спеціальному -- 178 %, а у 2001 р. відповідно -- 102, 96 і 128 %. За видатками ці показники становили відповідно в 2000 р. 111, 104 і 168 %, а в 2001 р. -- 103, 99 і 127 %.

Із запланованих 184,6 млрд. грн. надходжень до загального фонду державного бюджету у 2009 році фактично надійшло 172,2 млрд. грн., що на 7,3 відсотка, або на 13,7 млрд. грн. менше ніж у 2008 році. Рівень виконання дохідної частини загального фонду державного бюджету в цілому за 2009 рік становив 93,3 відсотка. Недовиконання становить 12,4 млрд. гривень. Доходи загального фонду Державного бюджету України у 2007-2009 роках показано на рисунку 5.

Рис.5 Доходи загального фонду Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд. грн.

Із запланованих 70,7 млрд. грн. надходжень до спеціального фонду державного бюджету у 2009 році фактично надійшло 53,1 млрд. гривень.

Доходи спеціального фонду Державного бюджету України у 2007-2009 роках показано на рисунку 6.

Рис. 6 Доходи спеціального фонду Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд.грн

Таким чином, включивши в бюджет спеціальний фонд, держава одер-жала як певний резерв, так і засіб трохи прикрасити реальну ситуацію в бюджеті.

Динаміка статей доходів бюджету у 2009 році підтвердила прогнозований вектор надходжень. Результати виявилися оптимістичнішими, ніж очікувалося, передусім за рахунок меншого падіння податкових та зростання неподаткових надходжень. Динаміка доходів державного бюджету (Рис.7)

Рис.7 Динаміка доходів державного бюджету, мільярди гривень

Для вивільнення фінансових ресурсів на поточні потреби уряд суттєво обрізав капітальні видатки. Порівняно з попереднім бюджетним періодом, у 2009 році обсяг капітальних видатків зменшився на 30,81 мільярда гривень або учетверо.

У підсумку, частка капітальних видатків зменшилася до 4,3% від загального обсягу видатків бюджету, що є критично низьким рівнем. Наприклад, для країн центрально-східної Європи цей показник складає близько 25%.

Таким чином, бюджет 2009 року був повністю використаний на підтримку поточної діяльності, а тому не створив ніяких передумов для економічного зростання у 2010 році. Без інвестицій відновлення економіки буде обмежуватися підвищенням рівня завантаження існуючих потужностей.

Таким чином, важливим досягненням бюджетно-податкової політики уряду у 2009 році варто назвати мобілізацію до бюджету значного фінансового ресурсу в умовах різкого обвалу економіки.

Фундаментальною проблемою стало те, що уряд не дотримався принципу збалансованості та взяв на себе ще більші зобов'язання, чим створив колосальні багатоукладні дисбаланси у державних фінансах [9,с.34-40].

В кінцевому підсумку, уряду таки довелося визначати пріоритети, і головним з них стало збереження соціальної стабільності. Він майже повністю профінансував поточні видатки, передусім оплату праці і трансферти населенню. Це безумовне досягнення, бо в умовах глибокого падіння ВВП Кабмін зберіг високі як для України соціальні стандарти. Проте із стратегічної точки зору уряд пожертвував заради цього 3-4% відсотками економічного зростання у 2010 році.

Розділ III.Аналіз проблем функціонування фінансової системи України та шляхи їх подолання

3.1 Проблеми функціонування фінансової системи України

Центральною проблемою сьогодення і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Річ у тому, що в Україні, разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційну в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат у ВНП, високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.

Становлення фінансової системи України відбувалося одночасно із становленням її державності. Хоча ще передчасно говорити, що цей сектор економіки придбав завершений образ, основні його елементи так чи інакше сформувалися і функціонують. Це системи державних фінансів, банківська, фондових і валютних бірж, страхових, довірчих і інвестиційних компаній.

Серед економістів переважає думка, що створення ефективної бюджетної системи є мало не головною метою ринкової реформи в Україні. Вона повинна охопити проблеми власне бюджетного процесу, структури надходжень і витрат, бюджетного дефіциту і способів його фінансування. Хоча за останні два роки і мали місце певні позитивні зрушення, бюджетний процес все ще характеризується непрозорістю, значним паралелізмом і відсутністю чіткого розділення повноважень і обов'язків між законодавчими і виконавськими органами. Ця проблема ще більш загострилася із-за недавніх подій на міжнародному ринку капіталу, які негативно вплинули на український кредитово-валютний ринок, ускладнивши фінансування бюджетного дефіциту. Серед основних проблем, з якими стикається держава є і розвиток тіньової економіки, що приховує справжній фінансовий стан багатьох підприємств, сюди слід віднести незахищеність прав інвесторів на ринку фінансових послуг, повільні темпи ринкових перетворень реального сектору. Крім того, для України характерна невизначеність моделі розвитку фінансової системи, недостатній рівень капіталізації інститутів фінансової системи, низька якість і конкурентоспроможність фінансових послуг, відсутність консолідованого нагляду за фінансовими установами.Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення. Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого -- не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки. Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства [20,с.15-19].

...