2. Позиковий капітал та позиковий процент

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який надається в пози ку і дає своєму власнику прибуток у вигляді процента.

Джерело виникнення позичкових капіталів - вільні грошові кошти, які виникають унаслідок:

тимчасового звільнення з обігу коштів підприємств через незбіг у часі грошових надходжень та витрат підприємства;

накопичення грошових заощаджень населення. Накопичені кошти можуть бути розміщені на рахунках у різноманітних кре дитно-банківських установах (або вкладені в цінні папери), що, в свою чергу, приводить до подальшого їх використання у ви гляді кредитних ресурсів.

Вільні грошові кошти є капіталом тільки в тому випадку, коли вони виробляють додану вартість і дають прибуток у вигляді підприємни цького доходу, процента, ренти тощо. У випадку, коли грошовий капі тал не функціонує, він виступає не в ролі капіталу, а в ролі скарбу.

Особливості позичкового капіталу (на відміну від промислового або торгівельного):

Позичковий капітал -це капітал у грошовій формі, який про понується на ринку, але продається не сам капітал, а його функ ція - здатність давати прибуток.

Позичковий капітал характеризується не привласненням ви робленої додаткової вартості (як промисловий і торговельний капітали), а її розподілом між власником грошей та підприєм цем.

Використавши позичені кошти і отримавши підприємницький прибуток, позичальник віддає частину прибутку кредитору у вигляді процентів за тимчасове користування коштами кредитора. І тільки частина прибутку залишається підприємцю як прибуток. Тобто прибу ток отримали і підприємець-позичальник, і власник позичкового ка піталу.

Здатність позичкового капіталу давати прибуток у вигляді процента є його визначальною ознакою.

Ціна позичкового капіталу - процент, плата за користування ним. Джерелом сплати процента є додана вартість, що створюється у про цесі виробництва. Показник, за допомогою якого розраховується розмір проценту - ставка або норма процента.

На практиці норма (ставка) позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відношення отриманого доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу.

На норму позичкового проценту впливає:

- норма прибутку (має бути > 0). Середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента;

- попит та пропозиція позичкового капіталу;

- розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві;

масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперуван ня;

сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

- темпи інфляції, прискорення яких зумовлює підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичко-вого капіталу;

- рівень кредитно-грошового регулювання економіки Централ ним банком за допомогою облікових ставок;

- міжнародні чинники, особливо вільне переливання капіталів із країни в країну.

3. У процесі обігу, який відбувається за формулою Г - Г, позичковий капітал завжди виступає у формі капіталу (як під час переда чі грошей у позику, так і під час їх повернення) і не зазнає трансформації товарів у гроші та навпаки, на відміну від інших форм капіталу.

4. Тоді як відчуження інших форм капіталу відбувається як шляхом продажу, так і шляхом позики, відчуження позичкового капіталу - лише через передачу його в позику. Крім того, позичковий грошовий капітал відчужується як товар, тоді як під час відчуження, наприклад, промислового капіталу товар виступає у формі капіталу.

5. Рух позичкового капіталу проходить два етапи:

- кредитор позичає капітал суб'єкту господарювання. Цей етап передує обігу промислового капіталу;

- кредитор отримує свої грошові кошти від боржника разом із процентами. Цей етап є завершальним щодо руху промислового капіталу.

Закономірності руху кредиту:

зворотність руху вартості, що передана в позичку;

тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті пози чальника;

збереження позиченої вартості у процесі руху і повернення її кредитору в повному обсязі;

залежність обсягу наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

На макроекономічному рівні:

кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці об сягів ВВП. Якщо темпи розвитку кредитних вкладень випере джатимуть темпи зростання ВВП, відбудеться надмірне накопи чення грошового капіталу, виникне загроза фінансової кризи, інфляції. Якщо ж темпи розвитку кредиту відставатимуть від зростання ВВП, економіці загрожуватиме демонетизація, криза неплатежів;

переміщення вільної вартості з сектору домашніх господарств у сектор фірм. Кредит є основним інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки;

спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва.

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum ѕ на сотню) ѕ це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначеня природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто:

річний доход на позичковий капітал

% = ______________________________ x 100

сума наданого кредиту

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ѕ небезпеку втрат: у кредиторів ѕ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ѕ при їх підвищенні.

Процентні ставки бувають:

постійні (фіксовані) ѕ не змінюються протягом всього періоду кредитування;

перемінні (плаваючі) ѕ можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкоренції процентні ставки нівеліруються;

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

Маржа (від фран.marge ѕ край) ѕ різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов'язані в обов'язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.

термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

рівень ризику;

При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику ѕ кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку із збанкрутінням позичальника, а процентний ѕ із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.