Фінансова звітність

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Трансформація фінансової звітності

Перехід на ведення обліку за міжнародними стандартами в Україні призвів до розробки національних стандартів обліку, спрямованих на отримання взаємопогодженої, цілісної системи бухгалтерського обліку, яка є надійним джерелом достовірної інформації про фінансовий стан та результати господарської діяльності підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність загального призначення задовольняла потреби максимальної кількості користувачів, необхідно визначити базові вимоги до форми і обсягу інформації, яка надається. Все це розкривається в МСФЗ 1 «Подання фінансових звітів» і у вітчизняному обліку в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

В процесі реформування бухгалтерського обліку форма звіту про фінансові результати зазнала окремих змін, спрямованих на оцінку результатів діяльності підприємств у розрізі видів діяльності, уточнення змісту окремих показників. Загалом проведені зміни розширили можливості прийняття важливих управлінських рішень. Інформація Звіту допомагає не лише зрозуміти, а й спрогнозувати результати діяльності майбутніх звітних періодів. Саме фінансові результати становлять найбільший інтерес для реальних і потенційних користувачів фінансової звітності.

В процесі дослідження підходів до формування показників Звіту відокремлено декілька основних проблем: формат звіту про фінансові результати; поняття фінансового результату по суті господарської діяльності; ступінь розгорнутості фінансового результату; ступінь деталізації даних про доходи і витрати. Ці питання - важливі аспекти подання інформації у фінансовій звітності, оскільки, формат Звіту про фінансові результати значною мірою визначає можливість та напрями аналізу й прогнозування фінансових результатів підприємства.

Методологічні засади формування і відображення інформації про фінансові результати у звітності визначає в Україні П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». У міжнародній практиці окремого стандарту немає.

Звітна форма, встановлена МСФЗ 1 «Подання фінансової звітності», має іншу назву Звіт про прибутки і збитки .

Вивчення зарубіжного досвіду засвідчує, що в міжнародній практиці цей звіт має одноступінчату форму (горизонтальний формат), коли окремо групуються всі доходи і всі витрати, а чистий прибуток визначається як різниця між ними, або багатоступеневу форму (вертикальний формат), яка припускає послідовне зіставлення відповідних доходів і витрат; чистий прибуток у цьому випадку визначається шляхом послідовних розрахунків.

Структура Звіту може бути різною, а саме:

1) паралельною: зліва відображаються витрати, а справа - доходи (або навпаки), а різниця, тобто фінансовий результат (прибуток або збиток) - записується на сильну чи слабу сторони;

2) послідовною: зверху відображаються доходи, нижче витрати, а різниця між доходами і витратами - фінансовий результат;

3) шаховою (матричною) формою: рядки відображають витрати, а стовпчики - доходи. Перші дві форми достатньо традиційні, а заповнення третьої форми відрізняється складністю, так як необхідно кожний вид витрат скоординувати з відповідним доходом. Така відповідність доходів і витрат може носити штучний характер, але втім спрощує процедуру аналізу і планування. В такому випадку вдається максимізувати фінансовий результат, тобто одержати максимум результатів за мінімум витрат .

В міжнародній практиці щодо обліку доходів, витрат і фінансових результатів передбачається дві обставини: Інформація, яка підлягає поданню безпосередньо у звіті про прибутки та збитки і Інформація, яка підлягає поданню або безпосередньо у звіті про прибутки та збитки, або у примітках. Тобто використовується принцип суттєвості інформації.

В структурі звіту повинна бути відображена тільки та інформація, яка впливає на фінансовий результат звітного періоду. Крім того, розрізняють два варіанти складання Звіту, за яких статті витрат поділяються на підкласи: за методом характеру витрат та за методом функцій витрат. За використання першого методу витрати не перерозподіляються між функціональними напрямками всередині підприємства, а об'єднуються у Звіті відповідно їх характеру (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати). Формат складання Звіту з групуванням витрат за елементами використовують у Франції (горизонтальний і вертикальний), Німеччині (вертикальний), Бельгії (горизонтальний і вертикальний), Іспанії (горизонтальний), Португалії (горизонтальний).

Другий метод передбачає подання витрат у Звіті на функціональній основі (витрати на сировину та матеріали, витрати на заробітну плату, амортизаційні витрати та інші), що характерно для США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Греції, Бельгії, Японії, які використовують вертикальний формат. За використанням цього методу у фінансовій звітності або примітках до неї наводиться додаткова інформація про характер витрат.

При застосуванні методу характеру витрат фінансова звітність не відображає класифікації витрат за функціональними ознаками, а застосування методу функцій витрат дозволяє надавати користувачам фінансової звітності більше корисної інформації. Розподіл витрат за функціями, зазвичай, носить суб'єктивний характер.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку формат Звіту про фінансові результати не регламентується, що уможливлює застосування обох методів. Оскільки кожний метод подання має переваги для різних типів підприємств, норми МСБО 1 «Подання фінансових звітів» передбачають обрання такої класифікації, яка найдостовірніше відображатиме елементи результатів діяльності підприємства.

При складанні Звіту підприємства України використовують багатоступінчастий формат, який широко застосовується в міжнародній обліковій практиці. За його використання та розрахунок показника чистого прибутку (непокритого збитку) здійснюється з визначенням проміжних показників фінансового результату за умовними кроками

Незважаючи на подібність вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку України та Міжнародних стандартів фінансової звітності щодо складання та подання фінансової звітності, існують відмінності у їх положеннях.

Проведемо аналіз відповідності форми 2 «Звіт про фінансові результати» за П(С)БО 3 і МСФЗ 1.

Проводячи аналіз форми 2 «Звіт про фінансові результати» треба зазначити, що перший розділ звіту про фінансові результати відповідає всім вимогам МСБО. Що до структури Звіту про прибутки та збитки в ньому виділені статті, які дають змогу визначити фінансовий результат від звичайної та надзвичайної діяльності, а також у складі звичайної діяльності - від операційної та іншої діяльності (фінансової та інвестиційної). Така класифікація доходів і витрат має дуже важливе значення для оцінки діяльності підприємства.

Витрати від операційної діяльності надані за функціональною класифікацією витрат, тобто поділяються за такими функціями, як виробництво, управління та збут. Тому до собівартості реалізації будуть включені лише:

під час реалізації продукції - виробнича собівартість реалізованої продукції;

під час реалізації послуг - виробнича собівартість наданих послуг;

під час реалізації товарів - витрати на їх придбання, доставку та доведення до придатного до реалізації стану.

Решта витрат відносяться до складу інших операційних, адміністративних витрат і витрат на збут. Згідно з МСБО, вони є витратами того звітного періоду, в якому виникли, а склад собівартості реалізації буде визначатися відповідно до економічного змісту цієї категорії.

Другий розділ звіту -- елементи операційних витрат -- надає змогу провести необхідний аналіз структури витрат на виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економічними елементами та використовується для складання звіту про рух грошових коштів (під час коригування суми нерозподіленого прибутку на не грошові статті, зокрема на суму амортизації).

Обраний П(С)БО 3 підхід до надання витрат за елементами здається повністю узгоджений з формою розділу ІІ «Затрати на виробництво (витрати обігу)» звіту про фінансові результати, де ці дані наводились. Проте він враховує вимоги МСБО щодо обов'язкового розкриття інформації про елементи витрат під час використання форми звіту про прибутки та збитки на підставі класифікації витрат за функціями і стосуватиметься витрат на операційну діяльність у цілому (включаючи собівартість реалізації, адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати).

Третій розділ звіту про фінансові результати - розрахунок прибутковості акцій - стосується лише акціонерних товариств, прості або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, у тому числі таких товариств, які. знаходяться у процесі випуску зазначених акцій. Цей розділ, відповідає вимогам МСБО 33 «Прибуток на акцію».

Висновки. Міжнародна практика свідчить, що звітність, сформована відповідно до МСФЗ, відрізняється високою інформативністю для користувача. Використання МСФЗ дає змогу компаніям, зокрема українським, які мають інтереси на міжнародному ринку, надати потенційним та наявним інвесторам, кредиторам та іншим зацікавленим сторонам прозору інформацію про свою діяльність, особливо це стосується інформації щодо фінансових результатів.

фінансовий звітність стандарт облік

2. Вплив облікової політики на фінансову звітність

Запровадження ефективних методів діяльності та управління на промислових підприємствах залежить від різноманітних факторів, основне місце серед яких займає раціональна організація бухгалтерського обліку й аналізу. Вона забезпечує виваженість і обґрунтованість прийнятих управлінських рішень шляхом надання об'єктивної і достовірної облікової інформації про активи, власний капітал, зобов'язання, доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства. Позитивний фінансовий результат вважається індикатором благополуччя фінансово-господарської діяльності та ефективності управління, джерелом подальшого розвитку підприємства. Він є найскладнішим об'єктом обліку і аналізу, а тому потребує постійного удосконалення, і, відповідно, вимагає наукових досліджень.

Ряд вчених - Т. Барановська, Т. Дроздова, П. Житний, С. Ніколаєва, Л. Пантелійчук, О. Петрук - вбачають шлях до розв'язання зазначених проблем у вдосконаленні облікової політики господарюючих суб'єктів. Метою дослідження є визначення впливу елементів облікової політики на результативність господарської діяльності підприємств.

На фінансові результати підприємств має вплив багато зовнішніх і внутрішніх факторів. Одним із найважливіших факторів впливу на результативність господарської діяльності є вибір облікової політики. Елементи облікової політики підприємства стосуються практично усіх складових активів, забезпечення, доходів і витрат, інших об'єктів обліку.

Діюча нормативно-правова база передбачає, що методика обліку в багатьох питаннях визначається обліковою політикою, яка обирається самостійно підприємством. Від правильно сформованої облікової політики залежать кінцеві результати діяльності підприємства та стратегія його розвитку в майбутньому. Саме вона суттєво впливає на розмір доходів, витрат, активів та зобов'язань, що у свою чергу визначає кінцевий стан господарювання суб'єкта підприємницької діяльності. Це потребує від керівництва дуже виважених підходів, які будуть визначальними при формуванні фінансових результатів діяльності підприємства.

Використання різних варіантів облікової політики дозволяє маніпулювати фінансовим результатом, що обумовлює незіставність показників фінансової звітності, створення можливостей вуалювання фінансового результату, неможливість об'єктивного обчислення національного доходу у системі національних рахунків. Це означає, що вона може бути інструментом маніпулювання фінансовим результатом. Тому завданням управлінського персоналу є визначення такої облікової політики, яка б враховувала вплив на підприємство внутрішніх та зовнішніх факторів.

Метою дослідження є визначення напрямків впливу елементів облікової політики, а саме - її принципів та методів, на формування фінансового результату та шляхів мінімізації суб'єктивного фактору щодо вибору облікової політики підприємства.

Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітних методів і прийомів обґрунтування фінансових рішень.

Важливою методологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика, тобто сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесі складання фінансової звітності. Облікова політика суттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень.

Облікова політика в Україні офіційно почала застосовуватися з 01.01.2000 року - з дати введення в дію положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П (С)БО). Зміст терміну «облікова політика» розкривається Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Ними визначається, що «облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності». Такий же зміст закладено і в балансовій політиці, розповсюдженій у бухгалтерському обліку країн Західної Європи.

Міжнародні стандарти обліку визначають облікову політику як «сукупність принципів, основ, домовленостей та процедур, які приймаються керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів».

Облікова політика розробляється на тривалий час і підлягає змінам статутних вимог; зміни вимог органу, який затверджує П(С)БО; потребує забезпечення більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Останній момент надає можливість зміни облікової політики щорічно (або навіть ще з меншими проміжками часу). Але необхідно пам'ятати, що часта зміна облікової політики характеризує діяльність підприємства з негативного боку - як партнера з нечіткими обліковими приписами.

При розробці облікової політики має бути забезпечена достовірність та доречність звітної інформації для потреб користувачів. При цьому необхідно визначитися із професійними судженнями щодо вибору облікової політики та здійснення облікових оцінок.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» та п. 3 П(С)БО 1 облікову політику визначено як сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Отже, формуючи облікову політику, підприємство має обирати принципи, методи і процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати своєї діяльності та забезпечити зіставність фінансових звітів. Отже, головне призначення облікової політики -- встановити найвигідніші для конкретного підприємства методи обліку та на їх підставі скласти фінансову звітність, що відповідає встановленим П(С)БО 1 якісним характеристикам.

Для сприйняття різними групами користувачів фінансової звітності, облікова політика підприємства повинна відповідати таким вимогам:

-- повнота -- фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

-- обачність -- застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства;

-- превалювання змісту над формою -- відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

-- своєчасність -- господарські операції та події має бути відображено в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства в тому звітному періоді, в якому їх було здійснено;

-- несуперечність -- забезпечення тотожності даних аналітичного обліку відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього календарного дня кожного місяця, а також показників фінансової звітності -- даним синтетичного та аналітичного обліку.

Пункт 23 П(С)БО 1 прямо приписує підприємству висвітлювати облікову політику шляхом опису:

-- принципів оцінки статей звітності;

-- методів обліку за окремими статтями звітності.

Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежать ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу. Вдало обрана облікова політика позитивно впливає на діяльність підприємства, забезпечує ефективну роботу бухгалтерії.

Облікова політика підприємства формується на підставі запроваджених національних П(С)БО і полягає у виборі принципів, методів і процедур, пов'язаних з оцінкою чи обліком статей звітності. Отже, структура облікової політики складається з трьох взаємопов'язаних елементів: принципів, методів і процедур. Після того як було визначено, які процедури, способи і методи бухгалтерського обліку необхідні, аби фінансова звітність найбільш повно і достовірно розкривала стан та діяльність підприємства, потрібно зафіксувати їх у наказі. Його затвердження - прерогатива керівництва підприємства. Однак розробляється облікова політика з переважною участю фахівців з бухгалтерського обліку.

Принципи бухгалтерського обліку - це базові концепції, які покладені в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів.

Основні принципи бухгалтерського обліку визначені Законом України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Всього в Законі виділено 10 таких основних принципів: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність. Саме керуючись принципами обліку, підприємство формує інші елементи облікової політики - методи і процедури обліку.

Отже, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, -- це опис принципів статей звітності підприємства та вибір одного з можливих методів обліку, передбачених П(С)БО, яких потрібно дотримуватися, щоб скласти фінансову звітність.

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів бухгалтерського обліку, які являють собою сукупність прийомів реєстрації (документація та інвентаризація), вартісного вимірювання (оцінка та калькуляція), поточного групування (рахунки та подвійний запис) та підсумкового узагальнення (баланс та звітність) фактів господарської діяльності підприємства.

Цілком очевидно, що облікова політика підприємства стосується передбаченого нормативними документами вибору тільки тих принципів і методів, які пов'язані з оцінкою або обліком статей звітності (наприклад, методу визначення величини резерву сумнівних боргів чи методу амортизації нематеріальних активів). Причому, як уже зазначалося раніше, облікова політика залежно від установлених нею методів оцінки активів та зобов'язань може вплинути на фінансовий результат діяльності підприємства за звітний період. Наочним прикладом такого впливу є застосування різних методів амортизації основних засобів. Так, при використанні методу прискореного зменшення залишкової вартості витрати підприємства протягом перших років експлуатації об'єктів основних засобів будуть більшими, ніж при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (зазвичай наказом) підприємства.

Основні вимоги, що ставляться до облікової політики підприємства щодо встановлення принципів, методів та процедур, визначено Мінфіном у листі № 27793. Так, згідно із зазначеним листом розпорядчий документ, що регламентує вибір облікової політики підприємства, повинен визначити застосування:

-- порога суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

-- методів амортизації необоротних активів (основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а з 2007 року ще й довгострокових біологічних активів);

-- вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

-- переоцінки необоротних активів;

-- періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку;

-- методів оцінки вибуття запасів;

-- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

-- порядку обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

-- методу обчислення резерву сумнівних боргів (у разі обрання методу застосування коефіцієнта сумнівності -- також способу розрахунку коефіцієнта сумнівності);

-- переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат та платежів;

-- дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

-- бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

-- порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

-- переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

-- переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

-- періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов'язань;

-- порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

-- сегментів, пріоритетного виду сегмента, а також принципів ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках.

На вибір облікової політики підприємства впливають такі чинники: галузеві особливості або вид діяльності; організаційно-правова форма (ВАТ, приватне підприємство тощо); обсяги виробництва (кількість працюючих); рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість його комп'ютерною технікою; взаємовідносини з податковою системою (які податки сплачує підприємство); стратегія фінансово-господарської діяльності підприємством.

Облікова політика підприємства визначається на підставі принципів, методів та процедур, регламентованих не тільки національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Застосовні тут також норми інших нормативно-правових документів, що регулюють методологію бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які розроблені відповідними органами в межах компетенції, установленої положеннями ст. 6 Закону про бухгалтерський облік.

Розглядаючи всі теоретично можливі варіанти, підприємства при формуванні власної облікової політики встановлюють її лише щодо тих господарських операцій та подій, які мають місце в їх діяльності або плануються в найближчому майбутньому.

Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, галузі та інших особливостей діяльності. Має бути дотримано одну найважливішу умову -- єдність облікової політики на підприємстві. Це означає, що принципи, методи та процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні безапеляційно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами.

На вибір і обґрунтування облікової політики підприємства впливають такі основні фактори:

- форма власності та організаційно-правова форма підприємства;

- галузева приналежність або вид діяльності;

- обсяги діяльності, чисельність працівників і т. і.;

- система оподаткування;

- ступінь свободи діяльності в ринкових умовах (самостійність рішень в питаннях ціноутворення, вибору партнерів);

- стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку, очікувані напрямки інвестицій);

- наявність матеріальної бази (забезпечення комп'ютерною технікою й іншими засобами оргтехніки, програмними продуктами тощо);

- система інформаційного забезпечення підприємства (по всіх необхідних для ефективної діяльності підприємства напрямках);

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, ініціативи керівників підприємства;

- система матеріального стимулювання і ефективності роботи підприємства.

Зауважимо, що облікова політика залежно від вибору методів оцінки активів та зобов'язань може вплинути на фінансовий результат діяльності підприємства. Отже, облікова політика пов'язана з господарською діяльністю виробничих систем і, як правило,спрямована на їх розвиток і вдосконалення. Однак, на практиці часто виробнича система не досягає потрібного рівня або ці процеси здійснюються дуже повільно, оскільки керівництво підприємств не надає належної уваги процесу формування облікової політики. Основними причинами, що пояснюють таку ситуацію є:

1. Недостатньо сформовані стійкі товарні та фінансові ринки, а також їх інфраструктура.

2. Відсутність достатнього досвіду роботи у сучасному економічному середовищі.

3. Трапляються випадки, коли функціональні процеси впроваджуються розрізнено, без відповідної підготовки. В результаті функціональна діяльність - планування, облік, аналіз, звітність тощо - на окремих підприємствах здійснюється на достатньо високому рівні, а виробнича система розвивається та вдосконалюється слабко.

Оскільки Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» не встановлює чітких правил щодо формування та реалізації облікової політики, то у сформованих умовах труднощі розробки облікової політики полягають у тому, що фахівці з обліку повинні не тільки розуміти теорію, що стоїть, за проголошеними бухгалтерськими принципами обліку, а й знати якою мірою цих принципів по суті та за формою дотримуються на практиці, а також який допускається ступінь свободи здійснення принципів за їх природою.

Формування та дотримання прийнятої на підприємстві облікової політики є однією з важливих умов отримання достовірної інформації для відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

Одним із елементів облікової політики, який непомітно впливає на фінансові результати є вибір порогу суттєвості. Суттєвою вважається та інформація, відсутність якої може вплинути на прийняття рішень сторонніми користувачами звітності. Від того, яке значення цього порогу буде обрано, залежить фінансовий результат, адже придбані активи, які не перевищують суттєве значення, зразу ж будуть списані на витрати підприємства і, як наслідок, зменшується прибутковість підприємства.

Отже, вибір конкретних методів щодо елементів облікової політики обумовлює те, що рівень фінансових результатів можна змінити через методи оцінки. У кінцевому підсумку це призводить до того, що на розмірі прибутку позначається суб'єктивний характер, оскільки він залежить від вибору процедур і методів обліку.

Для забезпечення об'єктивності процесу формування фінансових результатів з використанням методів облікової політики необхідне забезпечення тісного взаємозв'язку між власником (керівником) підприємства, який несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і за формування облікової політики, головним бухгалтером, за допомогою якого всебічно обґрунтовується зміст облікової політики, і фінансового директора (якщо такий передбачений).

Отже, підприємства повинні здійснювати докладний аналіз доцільності застосування певних елементів облікової політики.

Список використаних джерел

1. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку: [монографія] / С.Ф. Голов. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522 с.

2. Жук В.М. До проблем стратегії запровадження МСФЗ в Україні / В.М. Жук // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010. - № 2. - С. 17-25.

3. Міжнародні стандарти фінансової звітності / Переклад з англ. за ред. С.Ф. Голова. - К.: ФПБАУ, 2005. - 578 с.

4. Палий В.Ф. Международные стандарты учета и финансовой отчетности: Учебник /В.Ф. Палий. - [3-е изд., испр. и доп.]. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru