Проблеми та шляхи реформування системи пенсійного забезпечення населення

На основі попереднього аналізу суспільного розвитку можна стверджувати про існування тенденції щодо поступового посилення впливу світових наддержавних об'єднань і послаблення впливу держави на здійснення соціального захисту. Особливо рельєфно це можна спостерігати на прикладі країн-членів ЄС, які за наявності внутрішньої конкуренції між країнами спільноти змушені узгоджувати проведення політики в соціальній, економічній, правової сферах тощо. Дієвим засобом цього узгодження є закріплення чітко визначених "правил гри", що в соціальній сфері знаходить своє відображення у встановленні певного рівня соціальних стандартів.

Більше того, у програмних документах ЄС затверджено принцип збереження вже досягнутих у країнах-учасницях соціальних стандартів, а в бюджеті ЄС на 2007-2013 рр. витрати на соціальні потреби навіть збільшено як у масштабах усієї спільноти, так і в окремих країнах [1].

Заходи держави в соціальній сфері країн-членів ЄС, на відміну від попереднього етапу екстенсивного зростання, є сьогодні більш адресними, спрямованими на тих, хто дійсно потребує допомоги. Тобто, пріоритетом у здійсненні соціальної політики в європейських країнах є її оптимізація, а інструментом забезпечення глобальних конкурентних переваг на світовому ринку країни ЄС обрали активну соціальну політику, спрямовану насоціальний розвиток, підвищення якості людського ресурсу.

Одночасно в цих країнах відбувається трансформація соціальних цілей суспільства. Якщо раніше соціальні цілі згаданих країн враховували такі цінності, як колективізм, солідарність, соціальна справедливість, то сьогодні підвищується роль таких цінностей, як особиста відповідальність кожної людини, її індивідуальні досягнення й конкуренція. Держава все частіше пропонує більшості населення нести відповідальність за рівень життя свій і своєї родини. Зі зміною поглядів на роль держави у вирішенні соціальних питань змінюється підхід до ідеї рівності, яка зараз розглядається як рівність можливостей, рівність доступу до цих можливостей.

Тобто, в реалізації соціальної політики заходи держави спрямовуються на стимулювання й розвиток потенційних можливостей особи до самозабезпечення.

Негативною тенденцією в європейських країнах є зниження віку фактичного виходу на пенсію. У Франції, за свідченнями П. Маріоні, середній вік виходу на пенсію знижувався з 62,5 років у 1968 р. до 58 років у 2002 р. [2, с. 337]. За дослідженням французького вченого П. Пестьє, у Бельгії, Німеччині та Франції працівники надають перевагу виходу на пенсію у 54-55 років, а середня тривалість життя людини постійно зростає [3]. Це порушує фінансову рівновагу всієї системи соціального захисту, особливо пенсійного забезпечення.

Про важливість цієї проблеми свідчить увага, яку приділяють дослідники питанню стимулювання більш пізнього виходу на пенсію і заохочення державою осіб похилого віку до продовження трудової діяльності [2].

Перспективою для пенсійного забезпечення в цих країнах є, за визначенням П. Пестьє, вибір між альтернативами: зниження рівня виплат чи підвищення віку виходу на пенсію [3].

Одночасно зі згаданими тенденціями в розвинених країнах світу спостерігається тенденція щодо розширення участі громадянського суспільства у здійсненні соціальної політики, що проявилось у поширенні й підтримці комунітарної ідеології. До здійснення соціального захисту залучаються громадські організації, заходи держави спрямовуються на підтримку сім'ї, громади, сфери послуг населенню [4; 5].

Перспективою для сфери соціального захисту, відповідно до згаданих тенденцій, є поступове зростання ролі та значення самої особи у створенні власного добробуту, розвиток нетрадиційних недержавних форм соціального захисту, зменшення власне грошової форми допомоги з одночасною розбудовою сфери надання послуг населенню.

У сфері пенсійного забезпечення згадані тенденції набули прояву через поступове збільшення накопичувального компоненту пенсійних програм і диверсифікацію джерел формування пенсійної виплати.

У той же час, з огляду на небезпеку знецінення пенсійних накопичень унаслідок дії негативних економічних факторів (світова чи регіональна економічна криза), з боку держави посилений контроль за діяльністю пенсійних фондів. Метою контролю є убезпечення пенсіонерів від втрати доходів та гарантування державою прийнятного рівня життя літнім людям. Ці та інші тенденції знайшли своє відображення і в соціальній сфері нашої держави.

Ратифікація Україною протоколів про приєднання до міжнародних організацій і нормативно-правових документів з прав людини також має наслідком додержання відповідних стандартів в економічній, правовій і соціальній сферах. Українська держава, що проголосила курс на інтеграцію до ЄС і прийняла в лютому 2005 р. План дій "Україна-ЄС", має привести власні соціальні стандарти у відповідність до європейських показників рівня життя, мінімальної зарплати тощо [6]. Тому питання вдосконалення та приведення національних соціальних стандартів у відповідність з міжнародними нормами й стандартами є не менш актуальним для України в умовах посилення світових інтеграційних процесів.

Відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політикита механізмів її реалізації, орієнтація на підтримку найбідніших прошарків, малозабезпечених, соціально вразливих, непрацездатних груп населення призвели до деформації соціальних функцій держави, відсутності національної стратегії в галузі соціальної політики, до різкого зниження ефективності соціальної політики в цілому й соціальних витрат зокрема.

При розробці й затвердженні державних соціальних стандартів Україна повинна орієнтуватись не тільки на наявний рівень національного економічного розвитку, але й враховувати його відповідність, зокрема, певним нормативам ЄС у сфері соціального захисту й пенсійного забезпечення [7]. Тобто, у найближчій перспективі державної політики України у сфері соціальних стандартів є перехід від політики мінімумів до політики середніх соціальних стандартів.

У зв'язку з цим в Україні гостро постало питання підвищення рівня мінімальної зарплати, згідно з якою визначається розмір мінімальної пенсії.

Заробітна плата в Україні суттєво нижча, ніж у більшості країн не лише з розвинутою, але й перехідною економікою, про що свідчить низька питома вага оплати праці у ВВП (45%), тоді як у країнах європейського союзу вона становить близько 65% [8].

Необхідною умовою створення ефективної системи соціальних гарантій і соціальних стандартів є участь населення країни у їх розробці та схваленні. Винесення на суспільне обговорення питань, що стосуються значної частки населення держави, є природнім для правової соціальної держави. Тим більше, коли мова йде про визначення нормативів, на основі яких буде здійснюватись оцінка якості життя всього населення країни і, відповідно, прийматись рішення про необхідність надання державою за рахунок суспільних ресурсів допомоги у вигляді фінансових коштів, пільг або послуг.

Таким чином, поглиблення процесів демократизації українського суспільства, становлення правової й соціальної держави неодмінно призведе до вирішення питання про конкретні форми участі населення в розробці, суспільному обговоренні й схваленні відповідних соціальних нормативів, у тому числі тих, що стосуються пенсійного забезпечення осіб похилого віку (мінімальна пенсія, мінімальна зарплата, прожитковий мінімум тощо).

Відповідно до згаданих світових тенденцій суспільного розвитку, необхідно розглянути, як проявляється в Україні тенденція збільшення частки населення похилого віку в загальній структурі населення.

Зміни в демографічній структурі населення України проявляються таким чином:

По-перше, протягом останніх років спостерігається поступове скорочення загальної чисельності населення України. Через низькі темпи відтворення населення його структура набуває яскраво вираженого депопуляційного характеру. Якщо у 2001 р. за даними Всеукраїнського перепису населення загальна його чисельність складала близько 48,66 млн осіб [9], то вже у 2003 р. населення скорочується до 47,82 млн. За повідомленням Державного комітету статистики, станом на 1 березня 2008 р. чисельність населення становила 46314,7 тис. осіб [10].

Одночасно, внаслідок впливу негативних наслідків макроекономічної ситуації та наявності диспропорцій в системі оплати праці, спостерігається тенденція до підвищення інтенсивності трудової еміграції працездатного населення - за експертними оцінками, нині за кордоном працює понад від 3,5 до 4,5 млн наших співвітчизників.

По-друге, відбуваються зміни репрезентативності часток різних вікових категорій населення в загальній його структурі:

- збільшується частка осіб похилого віку (з 6,84 млн. - у 2001 р. (14%) до 7,51 млн осіб - у 2008 р. (16,3%));

- скорочується частка дітей віком до 15 років (з 8,37 млн осіб. - 2001 р. (17,2%) до 6,50 млн осіб - у 2008 р. (14%)) [10].

Зростають показники старіння населення - за 2003-2007 рр. питома вага осіб, старших за 50 років, у загальній чисельності населення України зросла на 0,6 відсоткового пункту (з 32,8 до 33,4%) [11, с. 367]. Запрогнозними показниками ООН, чисельність осіб похилого віку в Україні до 2015 р. складатиме 16,4% від загальної чисельності, а дітей до 15 років - 13,5% [12, с. 255]. Тобто в подальшому, коли категорія сьогоднішніх дітей вийде на ринок праці й стане платниками пенсійних внесків, збільшиться демографічне навантаження на солідарну пенсійну систему.

Загальний коефіцієнт фертильності у 2000-2005 рр. складав за підрахунками лише 1,2 [13, с. 244]. Це загрозливі показники, що свідчать про перспективи депопуляції в Україні. За підрахунками демографів, для того, щоб загальна чисельність населення залишалась на незмінному рівні, цей коефіцієнт повинен становити не менше 2,2. Тобто, спостерігається тенденція подальшого скорочення частки працездатних осіб у загальній структурі населення, а на порядку денному соціальної політики України в демографічній сфері стоїть проблема демографічної депопуляції.

Згідно з прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2055 р. населення України зменшиться за оптимістичним варіантом на третину, за песимістичним - наполовину. Чисельність населення буде скорочуватися, незважаючи на зростання тривалості життя.

Ці прогнози також підтверджують, що в структурі населення зменшуватиметься саме частка осіб працездатного віку, які й є платниками пенсійних внесків. Як наслідок, демографічне навантаження пенсійної системи зросте більш, ніж удвічі: якщо нині на 1000 осіб. Населення працездатного віку припадає 394 особи пенсійного віку, то у 2055 р. припадатиме близько 900. За збереження існуючих тенденцій у демографічній сфері в середньостроковій перспективі міжпоколінний перерозподіл у пенсійній системі України не зможе забезпечити на достатньому рівні виплату пенсій.

Усе це надає підстави очікувати, що дефіцит трудоактивного населення в найближчому майбутньому може стати вагомим чинником, який гальмуватиме подальший розвиток вітчизняної економіки і, відповідно, розвиток солідарної складової пенсійного забезпечення. Збільшення кількостіотримувачів пенсійних виплат і скорочення платників внесків до солідарної системи призведе не тільки до зростання навантаження на працездатне населення в забезпеченні пенсійних виплат, але й до залежності Пенсійного фонду України від дотацій з державного бюджету.

Таким чином, загроза кризи розподільчої системи ставить на порядок денний питання щодо пошуку додаткових джерел формування пенсійної виплати, пошуку нових способів наповнення бюджету Пенсійного фонду.

Стає очевидною перспектива створення умов для якнайскорішого запровадження накопичувальної складової пенсійної системи. Також набуває актуальності проведення державою політики зі стимулювання диверсифікації джерел доходів особи, залучення громадян до різних державних і недержавних соціальних програм.

Останніми роками соціально-економічна політика в Україні перебувала під потужним впливом перманентного виборчого процесу. Це призвело до фактичного підпорядкування соціальної політики завданням забезпечення перемоги на виборах.

Проте, хоча забезпечення соціальної захищеності населення й було проголошене як один з пріоритетів урядової політики, окремі заходи щодо соціальної підтримки, які здійснювалися та здійснюються урядом, неспроможні радикально вплинути на приборкання негативних тенденцій в соціальній сфері.

На практиці соціальна політика не є системною, а орієнтована здебільшого на "пожежні" вирішення певних соціальних проблем і фактично зосереджується навколо механічного збільшення номінальних обсягів різноманітних соціальних виплат. Добробут населення не зазнав відчутних змін на краще, що порушує базові права громадян на гідний рівень життя, унеможливлює формування і зміцнення середнього класу як основи громадянського суспільства.

Загострення макроекономічних диспропорцій, які особливо далися взнаки в першому кварталі 2008 р. та, по суті, нівелювали позитивний ефектзростання доходів населення, доводить безперспективність такого підходу.

Дуже актуальною для сучасної України є також тенденція щодо збереження літніми людьми здатності й бажання працювати після досягнення пенсійного віку.

Таким чином, можна стверджувати, що для України, як і для країн Організації економічної співпраці та розвитку, на сучасному етапі є характерною тенденція щодо наявності в осіб похилого віку бажання й здатності працюватипісля досягнення законодавчо встановленого пенсійного віку. Але причини, що викликають прояв цієї тенденції, мають в Україні певні особливості. Суттєвим моментом, що відрізняє наявність бажання українських пенсіонерів продовжувати трудову діяльність, є відмінності в мотивації до отримання додаткового заробітку. З'ясування мотивів осіб похилого віку щодо продовження роботи після набуття права на пенсію допоможе визначити першочергові проблеми, що постають перед літніми особами, а також потреби й інтереси людей цієї категорії.

У більшості країн з високим рівнем життя отримання додаткового до пенсійної виплати заробітку не є життєво необхідним. Проблема запобіганнябідності літніх людей не стоїть так гостро: рівень пенсійного забезпечення осіб похилого віку в цих країнах, навіть за відсутності стажу сплати пенсійних внесків, є достатньо високим. Наявність ліберального законодавства щодо гнучкого вікового цензу виходу на пенсію, високих компенсаторних механізмів у разі втрати працездатності особою внаслідок досягнення пенсійного віку, залучення населення до різноманітних соціальних програм, розвинутий ринок пенсійних послуг не заохочують людину до продовження трудової діяльності після набуття права на пенсію.

Більше того, в цих країнах постійно збільшується кількість осіб передпенсійного віку, які не тільки не працюють, але й не шукають роботу.

Для пенсіонерів цих країн, на відміну від українських, основними мотивами продовження трудової діяльностів виступають не матеріальні, а психологічні й культурні:

? збереження статусу працюючої особи і пов'язаного з цим відчуття власної значущості й суспільної корисності;

? бажання зберегти відносини з членами колективу (потреби у спілкуванні);

? бажання додержуватись прийнятих норм суспільної моралі, традицій, стереотипів тощо.

Для осіб похилого віку в Україні згадані мотиви є також актуальними.

Але, відповідно до результатів згаданого вище соціологічного дослідження, вони не мають першочергового значення. Серед мотивів продовження трудової діяльності українських пенсіонерів з великим відривом лідирує мотив заробити необхідні для життя гроші. Близько 15,1% опитаних назвали нестачу продуктів харчування та коштів на якісне медичне обслуговування одними з основних проблем. Це ще раз демонструє низький рівень фінансової й матеріальної забезпеченості літніх людей за рахунок лише солідарного компоненту пенсійної системи.

Характеризуючи аргументацію досліджень сучасних соціологів і геронтологів щодо сприйняття особами похилого віку якості життя, англійські дослідники Е. Сміт, Т. Шарф та інші відзначають її побудованість на тому, що якість життя відбиває як макросоцієтальні й соціодемографічні фактори впливу на людей, так і особистісні характеристики та інтереси індивідів. Автори наводять аргументи на користь того, що в суспільстві існують загальні цінності, які й визначають якість життя. Але, оскільки якість життя також є суб'єктивною категорією, вона рівною мірою залежить від інтерпретації й сприйняття індивідами свого життя [14].

Тобто для забезпечення відповідності надаваного пенсійного забезпечення реальним потребам літніх осіб необхідним є вивчення цих потреб і кореляція заходів держави в пенсійній сфері. Таким чином, у цих умовах зростатимуть роль та значення соціологічних досліджень для з'ясування потреб осіб похилого віку.

Виглядає цілком природним залучення органів ПФУ до проведення моніторингу щодо відповідності надаваного пенсійного забезпечення потребам різних категорій літніх людей.

Очевидно, що сформована вікова структура населення нашої країни дає підставу звернутися до подальшого підвищення вікового цензу виходу напенсію.

Запровадженням трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні розпочався перехід від виключно перерозподільного принципу організації згаданої системи до поєднання солідарності й накопичення в становленні змішаної пенсійної системи.

На нових засадах було забезпечено перерахунок пенсії старим пенсіонерам, призначення пенсій за новими нормами, які відображають залежність розміру пенсії від тривалості страхового стажу й заробітку, з якого сплачуються внески. Таким чином, пенсійна реформа має певні здобутки.

Але, незважаючи на це, нова трирівнева пенсійна система на засадах поєднання солідарності та накопичення не відповідає принципам багатоваріантності й гнучкості. Існування солідарної системи не забезпечує фінансової самостійності ПФУ. Платники пенсійних внесків продовжують фінансувати виплату пенсій тим пенсіонерам, які взагалі не сплачували або сплачували внески на недостатньому рівні.

Не запроваджено накопичувальний рівень пенсійного забезпечення.

Залишається на недосяжному рівні забезпечення гідного рівня життя у старості, врахування особистісних потреб пенсіонерів. Рівень пенсійних виплат не досягає розміру навіть прожиткового мінімуму для працездатного населення.

Не розвинуто ринок соціальних послуг для пенсіонерів. Єдина послуга, передбачена пенсійним законодавством, ? це виплата допомоги на поховання пенсіонера. Узагалі не піднімається питання про запровадження диференціації та диверсифікації щодо форм надання й організації пенсійних виплат (безальтернативність її грошової форми).

Таким чином, в умовах низького рівня зарплат й обмеженості фінансових ресурсів українського пенсійного забезпечення родина була й залишається засобом перерозподілу внутрішніх накопичень між окремими її членами.

Важливість питання розвитку сфери соціальних послуг підтверджується увагою, яка приділяється урядом цьому питанню. Кабінет Міністрів України 31 липня 2008 р. на своєму засіданні схвалив План дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг, розроблений Міністерством праці та соціальної політики. Він передбачає такі основні завдання на період до 2014 р.:

? децентралізувати систему соціальних послуг, забезпечити розвиток їх надання на рівні громади, за місцем проживання людини;

? розробити і впровадити стандарти якості соціальних послуг, нові форми й технології соціального обслуговування громадян;

? сформувати правові засади функціонування ринку соціальних послуг з широким залученням недержавних організацій;

? удосконалити управління, планування й регулювання системи соціальних послуг;

? впровадити нові механізми фінансування послуг, які передбачають перехід від утримання бюджетних соціальних закладів до закупівлі безпосередньо послуг.

Таким чином, нині назріла необхідність у глибоких структурних перетвореннях, впровадженні нової системи соціальних послуг - європейського зразка, яка, зокрема, передбачає поступове звільненнядержави від функцій безпосереднього надавача соціальних послуг та передачу їх недержавним організаціям. Водночас за державою мають бути закріплені функції фінансування та контролю за використанням коштів. Вирішення посталих питань виходить за межі проголошеної трирівневої пенсійної системи, яка не передбачає врахування цілої низки проблем пенсійного забезпечення й потребує змін з використанням досвіду реформування інших пенсійних моделей. Тому перегляд основних компонентів проголошеної трирівневої системи й поступове розширення елементів пенсійної моделі є неминучим.

Висновки

Отже, в сучасних умовах трансформації економіки України в найкращий спосіб змогла б досягти успіху пенсійного забезпечення змішана трирівнева система, яка охоплює традиційну солідарну систему, обов'язкову накопичувальну пенсійну систему та добровільну систему особистих пенсійних заощаджень. З макроекономічної точки зору нерозвиненість системи недержавних пенсійних фондів позбавляє економіку потужного фінансового ресурсу для інвестування. При цьому йдеться саме про довготривале інвестування.

Говорячи про можливість запровадження іноземного досвіду функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні, слід відзначити, що це можливо лише за ретельного відбору таких особливостей, які б гармонійно поєднувалися з незначними, проте, вже існуючими вітчизняними напрацюваннями. Щоб створити ефективну систему функціонування недержавних пенсійних фондів, необхідно якнайбільш ефективно стимулювати розвиток різних пенсійних фондів (хоча основу повинні скласти корпоративні пенсійні фонди). Окрім того, не слід нівелювати роль страхового та банківського сектору в недержавному пенсійному забезпеченні. Як показує світовий досвід, ефективне поєднання діяльності недержавних пенсійних фондів, страховиків, що займаються страхуванням життя, та банківських установ дає можливість особі найбільш оптимально сформулювати індивідуальний план додаткового пенсійного забезпечення.

Головною відмінністю між Україною та країнами Заходу є вітчизняний рівень доходів фізичних осіб, що значно відстає від закордонного та недовіра населення до фінансових установ. Важливою складовою процесу реформування має стати загальнонаціональна програма інформування громадськості й ознайомлення населення щодо цілей і завдань реформ пенсійного забезпечення. Усе це сприятиме забезпеченню належного рівня життя людей похилого віку в сучасних умовах і на віддалену перспективу на засадах соціальної справедливості та гармонізації відносин між поколіннями.

Для успішного здійснення реформування вітчизняної пенсійної системи потрібен час і вирішення таких важливих питань, як зростання виробництва, нарощування фінансових можливостей пенсійної системи, розширення зайнятості працездатного населення, зменшення безробіття, підвищення заробітної плати, розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх юридичних і фізичних осіб.

Аналізуючи питання пенсійної системи в різних країнах, потрібно звернути увагу, що усі економічно розвинені країни у сфері приватного пенсійного забезпечення засвідчують ефективність функціонування таких суспільно-економічних утворень, як недержавні пенсійні фонди. Вони можуть стати важливим інструментом структурних перетворень і української економічної системи. Важливими чинниками розвитку системи недержавних пенсійних фондів є темпи росту економіки країни, політична стабільність в суспільстві, закріплення довіри населення до добровільного пенсійного забезпечення.

Звичайно, що важливими ознаками сучасної соціально-економічної стратегії передових країн світу є ідея економічної забезпеченості гідного життя непрацездатних членів суспільства. Вирішити це завдання можна завдяки впровадженню комплексу організаційно-правових та економічних заходів, серед яких важливу роль відіграють реформування пенсійних систем та створення нових інститутів соціального захисту державної та недержавної форм.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р., №1058-IV

2. Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р., №1788-ХІІ

3. Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 р., №1057-ІV

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Пенсійного фонду України" від 01.06.94.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. №1154 "Про бюджет Пенсійного фонду на 2000 рік".

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2000 р. №1570 "Про бюджет Пенсійного фонду на 2001 рік"

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. №1798 "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2002 рік".

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №249 "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2003 рік"

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. №310 "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2004 рік"

10. Указ Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від 1 березня 2001 р. №121/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - №9. - С. 30 (з наступними змінами та доповненнями).

11. Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України. Затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 р. №16-6 / Зареєстровано в Мін'юсті України 29 листопада 2001 р. за №998/6189 // Офіційний вісник України. - 2001. - №49. - Ст. 2211.

12. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

13. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997.

14. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000.

15. Вінер М. Повчальний досвід для України: криза пенсійної реформи в Казахстані // Україна: аспекти праці. - 2000.

16. Вінер М. Фінансовий стан Пенсійного фонду України у 1991-1998 роках // України: аспекти праці. - 2000.

17. Возницька В. Пенсійна реформа - крок до реальної демократії// Соціальний захист. - 2004. - №7 - с. 8-9

18. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. - К.: Знання, 1998. - 542 с.

19. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.

20. Державний комітет статистики України: офіційний сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

21. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - К.: Знання, 2000.

22. Кириленко О.П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212 с.

23. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль "ЦМДС", 1998.

24. Кондрат І.Ю. Пенсійне забезпечення в Україні та світі / І.Ю. Кондрат // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. - 2009. - №19.3. - С. 204-208

25. Коваль О.П. Аналіз світових моделей багаторівневих пенсійних систем / О.П. Коваль // Формування ринкових відносин в Україні. - 2011. - №7-8. - С. 193-200.

26. Краулі Дж. Круглий стіл. Про реформування національної системи пенсійного забезпечення в контексті економічної кризи та запровадження другого рівня пенсійної системи. USAID "Розвиток ринків капіталу" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.capitalmarkets.kiev.ua/structure/news_ua.php.

27. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2002. - 352 с.

28. Лібанова Е. Створити механізми надійності / Е. Лібанова // Вісник Пенсійного фонду України. - 2009. - №6(18).

29. Лондар Л.П. Недержавне пенсійне забезпечення особливості становлення в Україні [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08 "Гроші, фінанси і кредит" / Л.П. Лондар; ННЦ "Ін-т аграрної політики". - К.: [ННЦ "Ін-т аграрної політики"], 2011. - 20 с. - Бібліогр: с. 16-17.

30. Моніторинг виконання бюджету України за 2003-2005 рр. // Сайт Бюджетного Комітету - httр://budget.rada.gov.ua/

31. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. - К.: "ВИК", "Глобус", 1993.

32. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія). - К.: КНЕУ, 1999. - 164 с.

33. Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. - метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000. - 204 с.

34. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 528 с.

35. Осадець С. Страхування. Підручник. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.

36. Партин Г.О., Тивончук О.І. Пенсійні фонди як учасники фінансового ринку // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 143-149.

37. Погорєлова С. Історія становлення державної системи соціального захисту в європейських країнах/ С. Погорєлова // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - №5(71)

38. Плаксій М. Особливості пенсійного забезпечення Чилі та Аргентини / М. Плаксій // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - №4(70)

Размещено на Allbest.ru