Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра економіки та підприємництва

Реферат

з дисципліни : «Гроші та кредит»

на тему: «Валютне регулювання»

Виконала:

Студентка ІІ курсу, групи УЕ - 01

Бойко Т.О.

Перевірив:

Наук. Керівник

Іваницька О.В.

Київ 2011

Зміст

економіка грошовий валютний

Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.

Сучасна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.

Дана галузь дослідження має свої актуальні проблеми і перспективи вдосконалення та подальшого розвитку. Це підтверджується тим, що на розгяді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний.

Проблеми, що властиві системі валютного регулювання і валютного контролю України, тісно пов'язані з загальною економічною і політичною ситуацією в країні і по своїй суті є логічним наслідком процесів, що відбуваються в суспільстві. Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут головну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності, зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас.

1. Суть валютного регулювання

Валютне регулювання - це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламентаційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави - об'єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Основні завдання валютного регулювання та контролю:

· організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;

· регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

· організація внутрішнього валютного ринку;

· регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;

· зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;

· встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

· забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.

Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

· центральний банк;

· уряд країни;

· уповноважені банки;

· юридичні особи - резиденти і нерезиденти;

· фізичні особи - резиденти і нерезиденти.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

· валютні інтервенції;

· девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;

· дисконтна (облікова) політика;

· управління валютними резервами (диверсифікація);

· валютні обмеження.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці. Валютна інтервенція може здійснюватись:

· за рахунок власних резервів іноземної валюти;

· на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції.

· За рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки вони є ефективними тільки в умовах незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характеризуються періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних валютних резервів, продаж інвалюти має чергуватись з її придбанням. Ось чому країни, які мають стійкий дефіцит платіжного балансу, часто замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах.

Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а також для підтримання його на зниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девізна валютна політика - політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць.

Вона може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно інвалют або міжнародних розрахункових одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для експортерів.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви - це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; інвалют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно-визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

Валютні обмеження - сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень:

· Встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів;

· Квотування продажу інвалюти імпортерам;

· Заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спецдозволів;

· Обмеження прав фізичних осіб на операції з інвалютою.

2. Становлення системи валютного регулювання в Україні

Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувалися різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв'язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням ентропійних (хаотичних) процесів у економіці.

10 січня 1992 р. в Україні були запроваджені в обіг готівкові купоно-карбованці Національного банку України, які виконували функції засобу платежу разом з рублевими банкнотами. У червні 1992 р. Україна здійснила формальну уніфікацію обмінного курсу рубля відносно інших іноземних валют на рівні ринкового курсу.

Наступним кроком у становленні в Україні системи валютного регулювання стало проведення грошової реформи. Її перший етап розпочався 16 листопада 1992 р. на підставі Указу Президента України «Про реформу грошової системи України».

Згідно з Указом Президента, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить високі податки на товари експортерів та вимога обов'язкового здавання експортерами усього валютного виторгу державі. Введення податку на валютний виторг значно обмежило валютний ринок України і призвело до відхилення курсу національної валюти від паритету купівельної спроможності. Унаслідок цього жорсткого нормативного регулювання податкові надходження від підприємств протягом 1992 р. різко скоротилися.

На даному, першому, етапі валютного регулювання обмінний курс карбованця визначався переважно адміністративними методами, що пояснювалося існуючими економічними й політичними умовами, а саме:

у країні зберігалася значна частка державної власності в промисловості, колективізоване сільське господарство, слабо розвинута кредитно-банківська система, низькі темпи «малої» приватизації;

«перехідні» уряди лише проголошували реформи і перехід до принципів регульованої економіки, що насправді означало відсутність реформ;

не було достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів з питань валютного регулювання та не завжди ефективно використовувався досвід.

З жовтня 1994 р. розпочався новий, другий, етап розвитку валютного регулювання в Україні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці -- гривні. Підвалини цього етапу закладалися Указом Президента України від 22 серпня 1994 р., котрий визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів. Не зазнала змін вимога щодо продажу 50 % валютного виторгу підприємствами. Проте були змінені пропорції продажу: 30 % -- за офіційним курсом для Тендерного комітету, 10 % -- за ринковим (аукціонним) курсом для офіційного резерву НБУ, 10 % -- на валютний аукціон НБУ.

На другому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав до вересня 1996 р., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

-- створення умов, які б найбільшою мірою наближали курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);

забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через поступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;

здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку(створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни,зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);

здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти та форми платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею -- гривнею у співвідношенні 1 грн. до 100 тис. крб. З 2 вересня було встановлено офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют. Існуючий порядок обов'язкового продажу валютних надходжень резидентів на міжбанківському валютному ринку України залишався без змін до червня 1997 р., коли і був скасований Законом України «Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання».

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юридичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є вільно конвертованою валютою за поточними операціями.

Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальвацією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Національний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов'язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.

Юридичною основою механізму та принципів валютного регулювання, повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Президента України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Національного банку України. З часу прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала значних макроекономічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому Законі України «Про валютне регулювання».

3. Організація валютного регулювання в Україні

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.

Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні платіжного балансу України;

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

До функцій центрального банку як учасника валютного ринку належить формування певної стратегії і тактики у здійсненні політики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, нормативів обов'язкових резервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу тощо. Операціями відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Висновок

Означені проблеми не складають вичерпний перелік проблем, спричинений жорстким та досить обмежувальним валютним контролем України. Вони є достатньо показовими для напрацювання шляхів розвитку валютного законодавства країни. Для їх вирішення можна застосувати поступове внесення змін до валютного регулювання України або повністю переглянути правила валютного контролю, скасувати будь-які валютні обмеження та перетворити гривню у тверду світову валюту.

При визначенні перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов`язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою, а отже, залежною певною мірою від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Ефективність як короткострокової, так і довгострокової валютної політики, багато в чому залежить від іміджу країни в світі. Його покращання потребує, крім стабільного економічного зростання, підвищення ролі України у міжнародних фінансових організаціях та посилення її позицій на світовій політичній арені.

Список літератури

1. Береславська О. Стабілізація гривні як чинник розвитку економіки // Вісник НБУ. - №10 - 2002. - С. 54-57.

2. Бюлетень Національного банку України. -2006. -№ 1(154). -164 с.

3. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України. К.: Українсько-європейський консультативний центр, 2002 рік.

4. Валютно-курсова політика країн з перехідною економікою (приклад України): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / В.Н. Барамія; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2002. -- 20 с.

5. Головань І. Проблеми визначення меж компетенції податкової міліції в процесі захисту прав суб'єктів господарювання // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №10. - С. 30-33.

6. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 599 с.

7. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І. Міщенка. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.:Т-во „Знання”, КОО, 2003. -421 c.

8. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93.

9. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" N 959-XІІ від 16 квітня 1991 року.

10. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-III.

11. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року. № 79-XIV.

12. Іноземна валюта в Україні / Збірник систематизованого законодавства. - 2001. - № 13. - 226 с.

Размещено на Allbest.ru