Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

УДК 336.531.2

БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ ТА

РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ГРИШИНА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному економічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Редькін Олександр Семенович, Одеський державний економічний університет, професор кафедри менеджменту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Мороз Анатолій Миколайович, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри банківської справи;

кандидат економічних наук Андрійчук Василь Матвійович, Національний банк України, заступник начальника управління грошової і банківської статистики.

Провідна установа Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, відділ фінансових ресурсів держави, м. Київ.

Захист відбудеться “17” квітня 2002 року о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “16” березня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.



АНОТАЦІЯ

Гришина О.С. Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 - Фінанси, грошовий обіг і кредит. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено теоретичним, методологічним і практичним питанням щодо банківського фінансування та регулювання інвестиційної діяльності. капітал світовий інвестиційний фінансовий

На основі узагальнення теоретичних та практичних розробок розглянуто сучасні тенденції розвитку ринку капіталів, що дозволило систематизувати неодноразові спроби перебудувати існуючі схеми інвестування. Проаналізовано світовий досвід регулювання фінансових ресурсів в господарському обігу, який охоплює різноманітні підходи щодо використання державних важелів та стимулів інвестиційної діяльності.

Розглянуто механізм регулювання у фінансово-банківській сфері з урахуванням реальних секторних зв'язків, людського, інформаційного капіталів, спонукальних чинників. Автором охарактеризовано інвестиційні процеси в Україні. Визначено характерні тенденції і особливості генезису інвестиційної сфери у трансформаційний період розвитку української економіки в порівнянні з світовими аналогами. Обґрунтовано основні фактори, які впливають на інвестиційну діяльність: ступінь розвитку реального та фінансового секторів, премія за зовнішні фінансові ресурси з урахуванням ризиків, оцінка кредитного портфеля, інформаційний та людський капітали тощо, - які чіткіше характеризують відносини між партнерами та впливають на ефективність реалізації інвестиційних проектів. Удосконалено шляхи лібералізації діяльності кредитно-фінансових установ як головних інституційних фінансово-посередницьких структур на ринку капіталовкладень України, які стимулюють розвиток інвестиційної сфери. Сформульовано і обґрунтовано основні положення щодо регулювання інвестиційних ресурсів у напрямі стабілізації та розвитку реального сектора економіки, фінансового сектора економіки, фінансування науково-технічного прогресу, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів. Запропоновано нові рекомендації та методичні підходи щодо зміцнення зв'язків між реальним та фінансовим секторами, що спрямовані на розвиток інвестиційної сфери та економічний розвиток.

Ключові слова: інвестиційна діяльність, інвестиції, інвестиційний процес, лібералізація регулювання інвестиційної діяльності, фінансово-банківські посередники, банківське фінансування, регулювання інвестиційної діяльності, процентна ставка, інвестиційний проект.



АННОТАЦИЯ

Гришина Е.С. Банковское финансирование и регулирование инвестиционной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.04.01 - Финансы, денежное обращение и кредит. - Институт экономического прогнозирования НАН Украины. Киев, 2001.

Диссертация посвящена теоретическим, методологическим и практическим вопросам банковского финансирования и регулирования инвестиционной деятельности.

Считается, что в Украине завершается процесс экономических преобразований, вследствие которого устранены прямые (косвенные присутствуют) ограничения при предоставлении финансовых услуг в сфере инвестирования. Однако от провозглашения реформ до ее внедрения и получения существенных результатов проходят годы, которые, к сожалению, не меняют сущность проблемы. Долгосрочный финансово-экономический кризис, как свидетельствует опыт нашей страны, не может быть преодолен только при помощи курса ориентированного на макрофинансовую стабилизацию со снижением темпов инфляции. Сейчас правительство использует монетарный курс, который предусматривает уменьшение денежной массы и ограничение кредитования реального сектора экономики. Эта политика проводится в условиях неразвитых рыночных отношений и с недостаточно действующими рычагами саморегулирования субъектов хозяйственной деятельности. Такой курс противоречит структурно-инновационной перестройке экономики. Нужны стратегические изменения направлений экономической политики, которые ориентированы на создание благоприятных условий для расширенного воспроизводства капитала в отраслях производства.

Рациональная стратегия и тактика действий кредитно-финансовых учреждений при поддержке государственных структур способна обеспечить прилив капитала для развития сферы производства и обращения, стимулировать накопления населения и субъектов хозяйствования, уменьшить объем государственного долга, содействовать стабилизации финансово-кредитной системы, быть важным фактором экономического роста.

Потребность определить сущность понятия либерализации инвестиционной деятельности, банковского финансирования инвестиционной деятельности, которое управляет движением капиталов, влияя в целом на экономический рост страны, разрешение проблем макро- и микроэкономического регулирования инвестиционной деятельности, и системное обобщение мирового опыта реформирования этой отрасли экономики определило выбор темы, целей и задач диссертационного исследования, его объекта и теоретико-методологическую основу.

На основании обобщения теоретических и практических разработок рассмотрены современные тенденции развития рынка капиталов, что позволило систематизировать неоднократные попытки перестроить существующие схемы инвестирования. В работе содержится значительный материал мирового опыта регулирования финансовых ресурсов в хозяйственном обращении, который охватывает разнообразные подходы относительно использования государственных рычагов и стимулов управления инвестиционной деятельностью.

Рассматривается механизм государственного регулирования финансово-банковской сферы с учетом реальных секторных связей, человеческого, информационного капиталов, побуждающих факторов. Автором дана характеристика инвестиционных процессов в Украине. Определены характерные тенденции и особенности генезиса инвестиционной сферы в трансформационный период развития украинской экономики по сравнению с заграничными аналогами. Обоснованы основные факторы, которые влияют на инвестиционную деятельность (степень развития реального и финансового секторов, премия за внешние финансовые ресурсы с учетом рисков, оценка кредитного портфеля, информационный и человеческий капиталы и т. п.), которые более четко характеризуют отношения между партнерами и влияние на эффективность реализации инвестиционных проектов. Усовершенствованы пути либерализации деятельности кредитно-финансовых учреждений, как главных институциональных финансово-посреднических структур на рынке капиталовложений Украины, которые стимулируют развитие инвестиционной сферы. Сформулированы и обоснованы основные положения регулирования инвестиционных ресурсов в направлениях стабилизации и развития реального сектора экономики, финансового сектора экономики, финансирования научно-технического прогресса, выравнивания уровней экономического развития регионов. Предложены новые рекомендации и методические подходы относительно упрочения связей между реальным и финансовым секторами, которые направлены на развитие инвестиционной сферы и экономический рост.

Ключевые слова: инвестиционная деятельность, инвестиции, инвестиционный процесс, либерализация регулирования инвестиционной деятельности, финансово-банковские посредники, банковское финансирование, регулирование инвестиционной деятельности, процентная ставка, инвестиционный проект.



ANNOTATION

Gryshyna O.S. Bank financing and regulation of investment activity. Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of economic science on a specialty 08.04.01 - Finance, currency and credit. - Institute of Economic Forecasting NAS of Ukraine. Kiev, 2001.

Thesis is devoted to theoretical, methodological and practical aspects of banking financing and regulation of investment activity.

We have examined update tendencies of the capital market development which allow us to systematize the attempts of restructuring existing investment schemes on the basis of synthesizing the theoretical and practical elaboration.

Work contains a significant material of global experience of regulation of financial resources, which covers the various approaches concerning use of state levers and stimulus of management of investment activity.

The mechanism of the state regulation of financial-banking sphere is examined in the view of the real sphere connections, human, information capitals, inducing factors.

The author gives the characteristic of investment processes in Ukraine. The characteristic tendencies and features of genesis of investment sphere in transformation period of development of Ukrainian economy are determined in comparison with foreign analogues. The major factors which influence on investment activity are proved, (I mean level of the development of real and financial sectors, premium for external financial resources with an allowance for risk, rating of a credit portfolio, information and human capitals, etc.), which characterize the relation between the business partners and influence on efficiency of realization of the investment projects. The ways of liberalization of activity of the credit-financial establishments are advanced, as main financial-intermediary structures in the market of capital investments of Ukraine, which stimulate development of investment sphere. The basic rules of regulation of investment resources in directions of stabilization and development of real sector of economy, financial sector of economy, financing of scientific and technical progress, alignment of levels of economic development of regions are formulated and proved. New recommendations and methodical approaches concerning consolidation of connections between real and financial sectors are offered which are directed on development of investment sphere and economic growth.

Keywords: investment activity, investments, investment process, liberalization of the regulation of investment activity, financial-banking intermediaries, bank financing, regulation of investment activity, interest rate, investment project.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Наукове дослідження присвячено розгляду шляхів активізації, регулювання та банківського фінансування інвестиційної сфери України на сучасному етапі, враховуючи світовий досвід макро- та мікроекономічного регулювання інвестиційної діяльності.

Актуальність теми визначається необхідністю пошуку шляхів ефективного регулювання відтворення капіталу на Україні, взаємодії реального та фінансового секторів з метою активізації інвестиційної сфери та економічного зростання держави. Інвестиції - невід'ємна складова процесу відтворення капіталу. Якщо в країні не створено умови для накопичення і реалізації інвестиційних ресурсів, національний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. Врешті-решт втрачаються економічна незалежність і економічна безпека країни.

Вважається, що в Україні завершується процес економічних перетворень, внаслідок якого усунено прямі - непрямі присутні - обмеження у наданні фінансових послуг у сфері інвестування. Однак від проголошення реформ до їх впровадження і отримання суттєвих результатів проходять роки, які, на жаль, не змінюють сутність проблеми. Довготривалу фінансово-банківську кризу - як свідчить досвід нашої країни - не можна подолати лише за допомогою курсу, орієнтованого на макрофінансову стабілізацію зі зниженням темпів інфляції. Такий курс суперечить структурно-інноваційній перебудові економіки. Потрібні стратегічні зміни напрямів економічної політики з орієнтацією на мотивування процесу поширеного відтворення капіталу у галузях виробництва.

Раціональна стратегія і тактика дій кредитно-фінансових установ за підтримки державних структур здатна забезпечити прилив капіталу для розвитку сфери виробництва і обігу, стимулювати накопичення прибутків населення та суб'єктів господарювання, зменшити обсяг державного боргу, сприяти стабілізації фінансово-кредитної системи, бути важливим фактором економічного зростання.

Розв'язанню питань узгодження механізмів регулювання, а також визначення меж втручання уряду в інвестиційну сферу присвячено багато теоретичних розробок. Вагомий внесок у розвиток економічної теорії інвестування внесли українські вчені, серед яких В. Геєць, Б. Кваснюк, Л. Нейкова, О. Редькін, Д. Черваньов та інші. Це свідчить про те, що у вітчизняній економічній науці сформувалася досить плідна течія, яка здатна обґрунтувати шляхи активізації інвестиційної діяльності.

Між тим виникає потреба виявити сутність поняття лібералізації інвестиційної діяльності, банківського фінансування інвестиційної діяльності, що здійснює рух капіталів, впливаючи в цілому на економічне зростання країни. Велике значення в цьому напрямі набувають проблеми удосконалення ринкової інфраструктури, в складі якої важливим фактором постають взаємовідносини між інституційними та комерційними банківськими та небанківськими фінансовими установами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною комплексної науково-дослідної роботи Одеського державного економічного університету (ОДЕУ) “Реструктуризація господарських систем у сфері підприємництва”, №ДР 0100U005394 за запитом Міністерства освіти, затвердженою наказом ОДЕУ №12-а від 24.01.2000. Результати наукового дослідження автора відображено в розділі “Фінансові чинники, що впливають на інвестиційний процес та банківське фінансування”.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у визначенні теоретико-методологічних засад регулювання інвестиційної діяльності та її фінансово-банківського забезпечення з урахуванням взаємозв'язків фінансового та реального секторів економіки.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- виконати критично-бібліографічний аналіз різних альтернатив регулювання і саморегулювання інвестиційної сфери в частині її банківського фінансування та регулювання;

- розглянути місце та роль ринкової інфраструктури, насамперед, банківських та небанківських фінансових посередників на умовах узгодженості цілей, інтересів та дій між усіма учасниками відтворення капіталу;

- виявити сутність, тенденції та особливості лібералізації процесів регулювання інвестиційної діяльності за допомогою фінансово-кредитних установ та встановити зв'язок між фінансовим та реальним секторами економіки, який суттєво впливає на економічне зростання;

- виявити та оцінити вплив суттєвих чинників на інвестиційну сферу, зокрема: процентні ставки на зовнішні фінансові ресурси, структуру кредитних портфелів з урахуванням ризикових ситуацій, інформаційний та людський капітал, які у сукупності визначають шляхи активізації взаємозв'язків між банківськими та небанківськими фінансовими установами та підприємствами в діловому середовищі;

- перевірити дієвість нових підходів до впровадження довгострокових і короткострокових бізнес-планів на здобуття джерел фінансування інвестиційних проектів;

- розглянути роль регіонально-корпоративного направлення механізму активізації інвестиційної діяльності.

Об'єктом дослідження є взаємозв'язок реального та фінансового секторів економіки, продуктом якого є інвестиційні ресурси банківських та небанківських фінансових установ України.

Предмет дослідження складають методологічні і науково-практичні основи стратегічних змін у системі банківського фінансування та регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальна економічна теорія, загальна теорія кредиту, фінансів, інвестицій, менеджменту та державного регулювання економіки.

У процесі дослідження автором реалізовано принципи єдності логічного та історичного. У роботі використано: методи аналізу і синтезу емпіричних даних, комплексний підхід, економіко-математичне моделювання, графічний аналіз та рейтингові оцінки в портфельному менеджменті.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад лібералізації регулювання та фінансово-кредитних механізмів активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Результати дослідження, що містять наукову новизну, полягають у наступному:

- виявлено сучасні тенденції та особливості генезису механізму регулювання інвестиційної сфери, які полягають у формуванні ринкової інфраструктури та підвищенні її ролі у цьому процесі;

- визначено особливу роль банківських та небанківських фінансових посередників, як одних з головних складових ринкової інфраструктури, у процесі фінансування та регулювання інвестиційної сфери на умовах узгодженості цілей, інтересів та дій між усіма учасниками відтворення капіталу;

- запропоновано підходи щодо лібералізації процесу регулювання інвестиційної діяльності завдяки підвищенню ролі фінансово-кредитних установ, як головних інституційних та комерційних структур на ринку акумулювання та використання інвестиційних ресурсів, які передбачають відповідні зміни законодавчої базі з метою вільного руху та ефективного відтворення капіталу;

- обґрунтовано основні чинники активізації інвестиційної діяльності: ступінь розвитку ринкової інфраструктури, зокрема банківських та небанківських фінансових установ, включаючи премії за зовнішні фінансові ресурси з урахуванням ризиків, структуру кредитного портфелю, рівень інформаційного та людського капіталів тощо;

- розроблено методичні підходи та рекомендації щодо взаємодії підприємств-позичальників та банківських установ для залучення інвестиційних коштів на основі розрахування фінансового профіля інвестиційного проекту у процесі складання бізнес-планів;

- сформульовано пропозиції щодо зміцнення та підвищення ролі регіонально-корпоративного направлення активізації інвестиційної діяльності, що спрямовані на розвиток інвестиційної сфери та економічне зростання.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження доведено до конкретних рекомендацій і методичних розробок, які стосуються створення гнучкої системи регулювання та фінансування інвестиційної діяльності за допомогою фінансово-банківської інфраструктури.

Автором дисертації розроблено методику оптимізації портфельних активів комерційних банків, яку використано в АКБ “Одеса-Банк” (№1416А/08-1 від 11.10.2001) та розроблено методики довгострокових і короткострокових бізнес-планів на здобуття джерел фінансування інвестиційних проектів, які впроваджено у сільськогосподарські ТОВ “Надія України” (№292 від 18.10.2001), сільськогосподарське ВАТ “Україна” (№116-А від 16.10.2002), ТОВ АПП “Світанок” (№82 від 15.10.2001), ВАТ “Одеський олійножировий комбінат” (№01/1428 від 17.10.2001).

В ході розробок було практично випробувано методичні підходи щодо визначення премій за фінансові ресурси з урахуванням ризиків, вартості активів, інформаційного та людського капіталів, що дало змогу узгодити завдання, інтереси між діловими партнерами та гарантувати надійність залучених інвестиційних ресурсів.

Особистий внесок здобувача полягає в розробленні теоретичних і методичних засад регулювання інвестиційної діяльності та її фінансово-банківського забезпечення з урахуванням взаємозв'язків фінансового та реального секторів економіки. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержано автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку опублікованих праць за темою дисертації у авторефераті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки апробовано на VI міжнародній науково-практичній конференції “Теорія управління організацією: стан та перспективи” у Києві - Трускавці (2000 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія та практика управління у трансформаційний період” у Донецьку (2001 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Стан та засоби підвищення ефективності підприємницької діяльності” у Миколаєві (2001 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць, з котрих 5 публікацій - фахові статті у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Роботу викладено на 223 сторінках машинописного тексту. Вона містить 14 рисунків і схем, які займають 13 стор., 5 таблиць - 10 стор., список використаних джерел з 107 найменувань - 8 стор., 3 додатки - 48 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Регулювання інвестиційної діяльності: сутність та підходи” розглянуто сутність та складові частини інвестиційної діяльності, сутність лібералізації регулювання процесів інвестиційної діяльності за допомогою фінансових посередників, фінансові чинники, що впливають на інвестиційний процес, сучасні тенденції розвитку ринку капіталів, діяльність інституційних та комерційних установ, що сприяють розвитку інвестиційної сфери.

Інвестиції включають усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок яких утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. До них відносяться: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди і інші матеріальні цінності); майнові права, що витікають з авторського права (патенти та інші інтелектуальні цінності); права користування землею й іншими ресурсами, а також інші майнові права; інші цінності. Поняття інвестиції виступає первинною категорією, що є базою побудови ієрархії решти категорій, які відображають відтворення основного та оборотного капіталів.

Інвестиційний процес є прийняттям власником капіталу рішення щодо фінансових ресурсів, в які вкладаються інвестиції, обсягів і термінів капіталовкладень. Він включає такі етапи: вибір інвестиційної політики, аналіз ринку капіталів, формування портфеля цінних паперів, оцінка ефективності капіталообігу. З цієї позиції інвестиційна діяльність є вкладенням різних форм фінансових ресурсів у господарський обіг із сукупністю практичних дій щодо реалізації інвестицій. Таким чином, інвестування є створенням і відтворюванням фондів у формі капітальних вкладень. Суб'єктами інвестиційної діяльності є капіталовкладники, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, юридичні особи (банківські, страхові, посередницькі організації, біржі тощо) та інші учасники інвестиційного процесу, зокрема іноземні, а також державні і міжнародні організації. Інвестиційна політика є стратегічним рішенням щодо капіталовкладень, яке орієнтовано на досягнення певної мети, включаючи безпеку, високі прибутки, можливість постійного володіння готівкою тощо. Отже, інвестиційна політика здійснює управління ринком капіталів, де формується попит і пропозиція на середньо- і довгостроковий позиковий капітал.

Лібералізація процесу регулювання інвестиційної діяльності є складовою частиною стратегічного перетворення економіки, сутність якої полягає у вільному відтворенні капіталу за допомогою фінансових посередників. Інвестиційна діяльність безпосередньо впливає на економічний розвиток і трансформацію реального сектора. Реальний сектор економіки створює капітал та відтворює його за допомогою фінансового сектора, тому ми приділяємо пильну увагу спільному взаємозалежному розвитку цих двох секторів.

Розглядаючи проблеми лібералізації процесу регулювання інвестиційної діяльності, слід мати на увазі ліквідацію обмежень у ринковій інфраструктурі, яка надає фінансові послуги суб'єктам господарювання. Відносна ступінь свободи вибору дій дозволяє фінансовим інститутам самостійно вирішувати кому і за якими критеріями виділяти грошові ресурси, встановлювати ціну (процентну ставку) за кредити і проценти за внески, а також визначати куди, крім кредитування, направляти кошти, що знаходяться в їх розпорядженні. Проблема лібералізації розглядається нами на макро- та мікрорівнях, оскільки - як показує світовий досвід - тільки за спільної трансформації умов функціонування цих рівнів можна отримати реальний економічний ефект. Під час здійснення інвестиційних операцій необхідно приділяти увагу всім етапам інвестиційного процесу та розглядати їх з позиції зміни ринкового середовища, до якої призводить процес лібералізації.

Процес розподілу заощаджень та інвестицій, тобто управління активами і пасивами, може бути достатньо ефективним за умови ліквідності активів. Для мінімізації ризиків кредитори повинні користуватися різними методиками оцінки фінансового стану позичальників, їх бізнес-планів: оцінки грошових потоків, розрахунку фінансового профілю проекту та попередньої діяльності позичальника, розрахунку коефіцієнтів дисконтування (NPV, PI, B/C ratio, IRR, PB) та оцінки ліквідності закладів.

За надання фінансовій організації свободи дій у виборі інвестиційної політики початковим пунктом у визначенні стратегії повинен бути аналіз власного капіталу. У доповнення до власного капіталу подальші портфельні рішення знаходяться під впливом початкового з'єднання активів. Дана стратегія виробляється протягом періоду регулювання, коли певні інвестиційні структури не мають спеціальної інформації про їх позичальників і є істотне викривлення знання інформації позичальників і кредиторів відносно урегулювання господарських ситуацій. У цьому середовищі фінансове благополуччя обох сторін залежить від подальшого вибору активів.

Ринок капіталів є частиною ринку позикових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньо- і довгостроковий позиковий капітал. Кращий підхід до розвитку ринку капіталів, на наш погляд, міститься у концентрації життєздатного класу позичальників. Рекомендуються прямі інвестиційні податкові кредити для позичальників, конкуруючих за приватні фонди, як альтернатива публічно керованим і субсидованим кредитам. Податкові кредити не тільки збільшують стимул вкласти капітал, а також зменшують надбавку за зовнішні фінанси, підіймаючи власний капітал позичальників. Загальне збільшення кредитоспроможності позичальників збільшує імовірність доброго функціонування приватного ринку капіталу. Звичайно це не означає, що податкових кредитів буде достатньо. Міцна система укладання контрактів і стійкої політичної бази є ключовою проблемою. Під час широко поширеної фінансової кризи уряд повинен стримуватися від активного втручання у бізнес кредитування, крім дії як кредитора.

Перехід до регульованого ринкового господарства має докорінно змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на економіку через ринкові регулятори. Модифікуються також функції інвесторів та учасників інвестиційного процесу, принципи їхньої діяльності, які ґрунтуються на повній свободі розпорядження майном, наявності конкуренції, існуванні плюралізму ринку тощо. Необхідно створити інфраструктуру ринку (біржі, страхові компанії, фондовий ринок тощо), без якої неможливе його ефективне функціонування Але для її створення і нормального функціонування потрібний вільний рух капіталу по галузях виробництва та його розширене відтворення у промисловості. Тільки за цих умов ми прийдемо до збалансованого розвитку фінансового та реального секторів економіки.

У другому розділі “Еволюція та генезис розвитку інвестиційної діяльності та її банківське фінансування” розглядаються на прикладі досвіду Туреччини, Індонезії, Малайзії, Кореї, Нової Зеландії, Чилі наступні питання: аспекти моделювання процесів інвестиційної діяльності, порівняльний аналіз режимів регулювання інвестиційних процесів, емпіричні результати оцінки ефективності лібералізації регулювання інвестиційної діяльності.

На даний момент вимірювання і знаходження законів розподілу кількісних даних менш розвинено у сфері регулювання інвестиційною діяльністю, ніж в інших галузях економічної теорії, що загострює проблему факторного аналізу впливу економічних реформ і окремих їх компонентів на розвиток ринку капіталів. Тому вважаємо доцільним розглянути діяльність інвестиційних структур як сукупність фінансових систем, котрі можуть впливати на розвиток економіки до і після реформ. Незважаючи на те, що ці структури надають безліч різних послуг, моделювання інвестиційного процесу включає чотири елементи: портфель фінансових активів, інформаційний капітал, людський капітал, сукупність правил та процедур прийняття і реалізації рішень. Розгляд саме цих елементів, які є критичними для розвитку інвестиційної сфери, викликає потребу вивчення різних підходів щодо моделювання співвідношень, здатних забезпечити фінансову стабільність.

Аналіз досвіду реформ зарубіжних країн - на прикладі досвіду Туреччини, Індонезії, Малайзії, Кореї, Нової Зеландії, Чилі - показує, що на результат реформ значно впливають початкові умови, за яких уряд приймає рішення щодо реформування. Такими початковими умовами є макроіндикатори розвитку та характеристика банківських систем перед реформою: регресія процентної ставки, портфельні вимоги, контролююча система, рівень приватизації, наявність субсидій, відкритість потокам капіталу, рівень інформаційного капіталу.

Залежно від початкових умов виявляється необхідний рівень втручання уряду у розподіл інвестиційних ресурсів, який в процесі реформи за трансформації цих первинних умов повинен поступово зменшуватися до контролю та управління через економічні стимули. Також реформи фінансового сектора не повинні передувати змінам в реальному секторі, оскільки фінансові установи, котрі навіть стабільно розвиваються, можуть зіткнутися з проблемами погашення клієнтських позик та погіршенням фінансового стану клієнтів. Необхідно враховувати, що проведення швидкої реформи може принести значний збиток і водночас орієнтація фінансів не стане ринковою. На прикладі шести країн показано шляхи реформування, які пройшли країни, та наслідки цих реформ.

Реформи спричиняють різноманітні кроки, що застосовуються з метою послаблення впливу держави на управління інвестиційними портфелями та регулювання цільовим кредитуванням, а також зменшенням втручання уряду у встановлення процентних ставок. Створення умов для конкуренції в фінансовому секторі і для появи нових фінансових продуктів, скорочення державного впливу, обмеження надмірного оподаткування і дозволяння бізнесу з контрагентами за кордоном також може бути частиною завдань реформ. Успіх цих кроків, хоча за загальним визнанням його важко визначити, може залежати від послідовності здійснення реформи і, особливо, від початкових умов і стану фінансового сектора, і економіки загалом.

У третьому розділі “Шляхи активізації інвестиційних процесів в Україні” подано чинники активізації інвестиційних процесів в Україні, регіонально-корпоративний аспект механізму активізації інвестиційної діяльності, аналіз ролі банківського сектора в лібералізації регулювання інвестиційних процесів в Україні та шляхи його реформування, особливості розвитку та функціонування реального та фінансового сектора економіки, перспективні напрями розвитку ринку капіталів на сучасному етапі.

Інвестиції - невід'ємна складова процесу відтворювання капіталу. Тому без належно налагодженого інвестиційного процесу немає сенсу обговорювати питання про становлення і розвиток національного капіталу, який, власне, повинен бути основою ринкової економіки. Якщо у країні не створено умови для накопичення і реалізації інвестиційних ресурсів, національний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. У результаті втрачаються економічна незалежність і економічна безпека країни.

Зарубіжний та вітчизняний досвід регулювання інвестиційної сфери свідчить, що рівень втручання держави у підприємницьку діяльність треба обмежити контролем та економічними стимулами, а можливість неофіційного впливу усунути взагалі. Таке рішення призведе до притоку нових як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій, збільшення кількості підприємств і створення нових робочих місць, а потім і до поліпшення загального добробуту як окремих регіонів, так і України загалом. Це можливо за умови гармонійної взаємодії фінансового і реального секторів економіки.

На нашу думку, причина кризи інвестиційної діяльності полягає, в тому, що процес лібералізації цієї сфери в Україні потребує серйозного впровадження, а програми - перегляду. На сьогоднішній день спостерігається гостра недостатність національного інвестиційного потенціалу внаслідок занепаду основних джерел інвестиційних ресурсів. Орієнтири на фіскальну стабілізацію майже повністю віддалили державу від фінансування інвестиційної діяльності в Україні. Централізовані капіталовкладення, закладені до бюджету 2000 р., становлять 2,8 %, а бюджетом на 2001 р. вони визначені у розмірі лише 1,3 % від очікуваних інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування. Причина вивезення капіталу і проведення різних тіньових схем криється у неспроможності механізму стимулювання інвестиційної діяльності, а точніше в його відсутності. Свій внесок у дану проблему вносить дефіцит платіжних ресурсів. Навіть після істотних позитивних зрушень у монетизації господарських оборотів у 2000 р., рівень грошової оплати у взаємовідносинах між підприємствами промисловості становив лише 67,9 %. У зв'язку з цим відбувається відтік потенційних інвестиційних ресурсів до найкритичніших кредиторів, передусім бюджету і ПЕК. Зокрема, у паливну промисловість і електроенергетику протягом 9 місяців 2000 р. було здійснено 50 % всіх інвестицій у основний капітал економіки України.

Не кращим є становище і з позиковими ресурсами. Стабілізаційна парадигма економічної політики призвела до фіксації псевдорівноважного стану грошово-фінансових показників на мінімальному рівні, за якого економіка не має належного потенціалу економічного зростання. Обсяг фінансових ресурсів комерційних банків є досить незначним, оскільки їх активи становлять лише 22 % ВВП. Проте за відсутності адекватних важелів і стимулів кредитування реального сектора економіки основним стає перевищення пропозиції кредитів над платоспроможним попитом на них. Незважаючи на реальне зростання використання кредитних ресурсів питома вага кредитних операцій в активних операціях, що проводяться банками, незначна (рис. 2). Це пов'язано з прийнятим курсом щодо питань резервування, встановлення процентних ставок, а також з проведенням політики державної підтримки банків і деяких підприємств, яка повністю суперечить принципам лібералізації інвестиційної діяльності.

З метою надання економічному зростанню в Україні інвестиційного характеру, на наш погляд, необхідно ввести в дію комплекс узгоджених заходів, серед яких:

- встановлення пільг комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування реального сектора, відшкодування маржі між ставкою комерційного банку і обліковою ставкою НБУ, рефінансування і резервування в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

- звільнення від податків реінвестованого прибутку, введення податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту;

- розробка "бюджету розвитку" як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

По суті мова йде про розробку узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу. Ключовим інститутом реалізації "бюджету розвитку" повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

Державне регулювання банківського сектора повинно здійснюватися динамічно з урахуванням основної мети - підтримки постійного взаємозв'язку банківського і реального секторів економіки, оскільки їх саморозвиток та сепаратне існування неможливі і абсурдні. На наш погляд, очевидні принаймні два аспекти реструктуризації банківської системи. По-перше, реструктуризація повинна вести до оздоровлення банківської системи, що неможливо без подолання розриву між банківським - лихварським на цей час - і промисловим капіталами, а також без нормалізації справ у реальному секторі економіки. У результаті реструктуризації повинні здійснюватися операції, необхідні для нормального кругообігу капіталу, його акумулювання, трансформації в ефективні інвестиції, приросту і подальшого обігу. Тому в цьому процесі елементи системи, які протягом низки років більш або менш успішно працювали з підприємствами реального сектора і вижили в умовах кризи, повинні отримати додатковий імпульс до розвитку. По-друге, реструктуризація повинна пройти з найменшими витратами і з максимальним використанням всього позитивного, що напрацьовано російськими та іншими зарубіжними банками. Вважаємо, що з урахуванням цих моментів частина регіональних банків приречена стати нормально працюючою ланкою у схемі переходу інвестицій в реальний сектор економіки. Регіональні банки виявилися стійкішими і життєздатнішими, а їх збереження і розвиток не так обтяжливі для держави, як деяких системних столичних банків. Причини такої ситуації різні. Це і менша участь регіональних банків у піраміді державних цінних паперів, і менший обсяг ризиків, гнучкіший і оперативніший банківський менеджмент, відсутність в областях "живих" грошей, поширення негрошових форм розрахунків, краще знання клієнтури і велика довіра, а також нерідко і підтримка регіональної адміністрації. Але головне в тому, що регіональні банки вижили внаслідок своєї адекватності реальним українським умовам, в яких живе переважна частина населення і економіки країни.

Потрібно відмітити загальну тенденцію, за якої пріоритети прямого державного фінансування звичайно віддаються тим напрямам, які не можуть підтримуватися приватним сектором через високу ступінь ризику, що не контролюється, комерційну невизначеність, зокрема фундаментальних досліджень, великі за обсягом та малоефективні витрати, зокрема великомасштабні національні науково-технічні проекти. Тому держава повинна бути зацікавленою в забезпеченні прямого фінансування НДР в областях, де вона є основним замовником високотехнологічної продукції, наприклад, в області військової техніки, або там, де існує пряма загроза національним виробникам внаслідок загострення міжнародної конкуренції.



ВИСНОВКИ

На основі вивчення матеріалів та проведення досліджень теоретичних та практичних напрямів регулювання інвестиційної діяльності, зроблено наступні висновки:

1. Банківське фінансування та лібералізація процесів регулювання інвестиційної діяльності прямо впливає на економічний розвиток і трансформацію реального сектора. Розглядаючи проблеми лібералізації регулювання інвестиційної діяльності, слід мати на увазі ліквідацію обмежень у ринковій інфраструктурі, яка надає фінансові послуги суб'єктам господарювання. Цю проблему доречно вирішувати на макро- та мікрорівнях оскільки тільки за спільної збалансованості завдань, інтересів та дій органів регулювання різних рівнів можна отримати реальний синергічний ефект. Лібералізація процесу регулювання інвестиційної сфери має докорінно змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на економіку через ринкові регулятори. В цьому напрямі необхідно модифікувати функції інвесторів та позичальників, принципи їх взаємодій за певної свободи розпорядження майном, наявності конкуренції, існування плюралізму ринку тощо. Необхідно створити інфраструктуру ринку (біржі, страхові компанії, фондовий ринок тощо), без якої неможливе його ефективне функціонування.

З ростом різноманітності та кількості фінансових установ і послуг поліпшується механізм розподілу заощаджень та інвестицій. Наприклад, страхові компанії і пенсійні фонди стають важливими джерелами довгострокового кредитування, зменшуючи потреби самозабезпечення.

2. Аналіз генезису та еволюції реформ показує, що на результат перетворень значно впливають початкові умови: регресія процентної ставки, портфельні вимоги, контролююча система, рівень приватизації, наявність субсидій, відкритість потокам капіталу, рівень інформаційного капіталу та підготовки кадрів тощо - прийняття урядом рішень, які стосуються встановлення меж, важелів, стимулів та показників регулювання інвестиційної діяльності з урахуванням індикаторів розвитку та характеристик банківських систем.

3. Заходи щодо виконання урядових програм стабілізації орієнтують регулюючі органи змінювати методи проведення кредитної політики, за яких зменшується роль прямого розподілу кредитних ресурсів і підвищується важливість непрямих інструментів впливу на ліквідність виробничої сфери, зокрема операцій на відкритому грошовому ринку, ринку цінних паперів тощо. З розвитком процесу з'являються ринки для продажу боргових зобов'язань та акцій.

4. Фінансові перетворення сприяють зростанню та розвитку суспільства, стимулюючи внески та ефективний розподіл їх в різні проекти капіталовкладень. Науково-технічний і соціально-економічний прогрес в цілому відображає тенденцію до оновлення основних фондів, забезпечуючи гарантії інвесторам щодо вкладених грошових коштів. Це викликає появу небанківських фінансових посередників, котрі пропонують позичальникам та інвесторам більший діапазон можливостей спільної взаємодії в межах діючих механізмів регулювання.

5. Проблема розробки узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу набуває значної актуальності. Ключовим інститутом реалізації "бюджету розвитку" повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

6. В сучасних умовах, на наш погляд, виникає потреба реформування банківської системи, насамперед нормативної бази її регулювання, з метою оздоровлення інвестиційної сфери та стимулювання її фінансування банківськими установами, що неможливо без подолання розриву між банківським - нині лихварським - і промисловим капіталами, а також без нормалізації функціонування реального сектора економіки. Реалізація таких вимог без сумніву буде сприяти створенню умов для нормального кругообігу банківського капіталу, його акумулювання, трансформації в ефективні інвестиції для подальшого приросту і обігу промислового капіталу з найменшими витратами і з максимальним використанням всього позитивного, що напрацьовано.

7. Доцільний рівень державного втручання у розподіл інвестиційних ресурсів має включати:

- встановлення пільг банкам та фінансовим посередникам, які здійснюють інвестиційне забезпечення розвитку реального сектора;

- зміну банківського законодавства в частині нормативних актів НБУ щодо банківських інвестиції у реальний сектор економіки які полягають у:

а) рефінансуванні і резервуванні в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

б) відшкодуванні маржі між ставкою комерційного банку і обліковою ставкою НБУ з інвестиційних проектів;

в) звільненні від податків реінвестованого прибутку, введенні податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту;

г) врахуванні вартості цінних паперів нефінансових установ у регулятивному капіталі банку;

- розробку "бюджету розвитку" як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

8. До важелів та стимулів економічного регулювання, які дозволять вийти на траєкторію інноваційного зростання з найменшими витратами, слід віднести:

* створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень у науково-технічну сферу з використанням венчурних механізмів;

* вирівнювання та підвищення інноваційного потенціалу регіонів і територій шляхом активізації потенціалу існуючих науково-технічних ресурсів та стимулювання банківського фінансування;

* ширше використання можливостей технологічних трансфертів в національному і міжнародному масштабах тощо.

Потрібно впроваджувати організаційно-економічні заходи, які сприяють регіональному інноваційному розвитку, а саме:

* спеціальні цільові програми на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

* прямі державні субсидії і цільові асигнування регіональних (місцевих) органів влади;

* податкові пільги, направлені на стимулювання регіонального інноваційного розвитку;

* наукові та технологічні, інноваційні проекти;

* інкубаторії малого інноваційного бізнесу;

* центри з передачі технологій з державного сектора в промисловість під егідою держави і місцевих органів виконавчої влади;

* консультації підприємцям та інші заходи.

9. Невирішені проблеми банківського фінансування інвестиційної діяльності показують роль, місце і перспективи регіональних банків. Вони виявилися стійкішими і життєздатнішими, а їх збереження і розвиток не так обтяжливі для держави, як деяких системних столичних банків. Причини такої ситуації різні. Це менша участь регіональних банків у піраміді державних цінних паперів, менший обсяг ризиків, гнучкіший і оперативніший банківський менеджмент, відсутність в областях "живих" грошей, поширення негрошових форм розрахунків, краще знання клієнтури і велика довіра, а також підтримка регіональної адміністрації і інші фактори. Але головна причина полягає в тому, що регіональні банки проявили кращі можливості пристосування до реальних умов економічного життя країни.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гришина О.С. Вплив основних фінансових індикаторів на економічне становище України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.- Одеса, 1999. - С. 59-64.

2. Гришина О.С. Використання системного й ситуаційного підходів під час розгляду економічного становища України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.- Одеса, 1999. - С. 219-223.

3. Гришина О.С. Можливі варіанти фінансової стабілізації України // Труды Одесского Государственного Политехнического Университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам.- Одесса.- 2000. - Выпуск 1.- С. 230-232.

4. Гришина О.С. Аналіз розгляду грошово-кредитної політики України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.- Одеса, 2000.- С.288-292.

5. Редькін О.С., Гришина О.С. Щодо лібералізації відношень між інвестиційною сферою та реальним сектором економіки // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту. - Одеса: ІРЕНТТ, 2001.- Випуск 9. - С. 7-12. (Особисто автором розглянуто варіанти лібералізації відношень між інвестиційною сферою та реальним сектором економіки).

6. Редькін О.С., Гришина О.С. Лібералізація інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. - 2002.- №2.- С.115-123. (Особисто автором обґрунтовано сутність та підходи щодо лібералізації інвестиційних процесів в Україні).

7. Редькін О.С., Гришина О.С. Проблема формування первинного і вторинного фондового ринку // Теорія управління організацією: стан та перспективи: Зб. наук. праць за матеріалами VI міжн. наук.-практ. конф.- Київ-Трускавець.- 2000.- С.151-153. (Особисто автором розглянуто варіанти формування первинного і вторинного фондового ринку).

8. Гришина О.С. Стратегія змін в фінансово-банківській сфері // Теорія та практика управління у трансформаційний період: Зб. тез доповідей Всеукраїнської наук.-практ. конф.- Донецьк: Ін-т економіки промисловості НАН України, 2001.- Т1.- С. 389-393.

9. Редькін О.С., Гришина О.С. Сучасні тенденції розвитку ринку капіталів // Стан та засоби підвищення ефективності підприємницької діяльності: Матеріали наук.-прак. конф. - Миколаїв. - 2001. - С. 91-96. (Особисто автором проаналізовано сучасні тенденції розвитку ринку капіталів).

Размещено на Allbest.ru

...