Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський коледж статистики Національної академії статистики, обліку і аудиту

Циклова комісія фінансово-економічних дисциплін

напряму підготовки 5.030508 «Фінанси і кредит»

спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит»

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Фінанси»

м. Кіровоград

Зміст

Вступ

1. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

1.1 Складові елементи фінансового механізму

1.2 Фінансові методи

1.3 Фінансові важелі

2. Правове забезпечення

2.1 Нормативне забезпечення

2.2 Інформаційне забезпечення

3. Структурна будова фінансового механізму

3.1 Фінансове забезпечення

3.2 Фінансове регулювання

3.3 Шляхи оптимізації фінансового механізму державного регулювання економіки регіону

Висновки

Література



Вступ

Необхідною умовою прибуткової діяльності будь-якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку кожне підприємство зобов'язане формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування.

Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи у конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства.

Головне завдання фінансового механізму полягає у забезпеченні узгодження інтересів держави з інтересами суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво валового внутрішнього продукту. З допомогою фінансового механізму забезпечується розподіл створеного у суспільстві ВВП на частини, одна з яких спрямовується до державного бюджету, а друга залишається у безпосередніх виробників. Саме таким шляхом держава стимулює або стримує виробництво окремих видів продукції та їх реалізацію, відповідно впливаючи на обсяг виробництва ВВП.

Створення фінансового механізму, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки є і залишається важливим питанням. А якщо проблеми в регулюванні економіки і виникають, то щоб дія фінансового механізму зводила їх до досить не суттєвого рівня. Його ефективність забезпечується тільки при умові використання всіх фінансових категорій, таких як прибуток, виручка, основні фонди, оборотні кошти, кредити, тощо. фінансовий механізм економіка державний

Завданням даної курсової роботи: розглянути фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин, розглянути складові елементи фінансового механізму, окреслити особливості функціонування фінансового механізму сучасного підприємства та управління ним.



1. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

Фінанси як об'єктивна економічна категорія існують незалежно від волі людей і є інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб'єктів господарювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.

Фінансова політика на практиці реалізується за допомогою фінансового механізму, за допомогою якого відбувається здійснення всієї діяльності держави в галузі фінансів. Фінансовий механізм визначає сукупність способів організації фінансових відносин, які застосовуються в суспільстві для забезпечення сприятливих умов соціального і економічного розвитку.

1.1 Складові елементи фінансового механізму

Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємозалежних елементів (Рис.1.2) :

>* фінансові методи;

>* фінансові важелі;

>* правове забезпечення;

>* нормативне забезпечення;

>* інформаційне забезпечення.



Рис.1.2 Складові елементи фінансового механізму

1.2 Фінансові методи

Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через управління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і результатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефективне використання грошових фондів. Фінансові методи становлять основу фінансового механізму, до них відносять: планування і прогнозування, інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в утворенні й використанні різних грошових фондів.



1.3 Фінансові важелі

Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси, податки, обов'язкові збори, норми витрачання коштів в бюджетних установах, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня, премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони засновуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення. Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки і збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність і стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тягаря на виробників, надання пільг інвесторам і експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплату податків.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значне збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.



2. Правове забезпечення

Ефективність і дія фінансового механізму залежать від правового і нормативного забезпечення.

До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документи органів управління.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім. Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

2.1 Нормативне забезпечення

Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.



2.2 Інформаційне забезпечення

Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.

Інформаційне забезпечення складається з різного типу статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє і фінансовим ринком.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо. Інформаційне забезпечення дозволяє користувачам фінансової звітності оцінити ступінь ризикованості фінансових інструментів

Існують наступні види фінансових ризиків:

1. Ціновий ризик, що включає в себе не лише потенційні збитки, але й потенційну прибуток. Ціновий ризик підрозділяють: на валютний ризик, процентний ризик, ринковий ризик.

Валютний ризик являє собою ймовірність того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти.

Процентний ризик - ризик того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни ринкової процентної ставки.

Ринковий ризик - це ризик того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни ринкових цін незалежно від того, якими факторами викликані ці зміни.

2. Кредитний ризик - може виникнути у випадку, якщо один з контрагентів, що беруть участь у фінансовому інструменті, не зможе ліквідувати зобов'язання і викличе збитки у другої сторони.

3. Ризик ліквідності, ризик фінансування, - обумовлений труднощами, з якими може зустрітися підприємство при мобілізації коштів для погашення своїх зобов'язань по фінансовому інструменту до певного строку. Він може виникнути, з нездатності швидко продати фінансовий актив за вартістю, I близькою до його справедливої вартості.

4. Ризик грошового потоку обумовлений коливанням величини майбутніх грошових потоків, пов'язаної з грошовим фінансовим інструментом. У випадку боргового інструменту з плаваючою процентною ставкою такі коливання можуть призвести до зміни фактичної процентної ставки за фінансовим інструментом, зазвичай з зміною його справедливої вартості

Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою частиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особливості поточного стану в економічній і соціальній сферах країни.



3. Структурна будова фінансового механізму

Основні методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток -- це фінансове забезпечення і фінансове регулювання (Рис.1.3). Оскільки ці два методи є глобальними і узагальнюючими та включають окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства і економіки, тим більша роль фінансового регулювання.

Рис.1.3. Структурна будова фінансового механізм



3.1 Фінансове забезпечення

Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності, основними з них є:

- Бюджетне фінансування, як форма фінансового забезпечення полягає у виділенні державних коштів на безповоротній і безоплатні основі. Основним видом державного фінансування виступають бюджетні асигнування тим неприбутковим сферам діяльності які потребують такого фінансування. Тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. У ході реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку підприємств.

- Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування -- це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування -- надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення. По-перше, досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Можливості використання державою у своїй фінансовій політиці кредитування обмежені. Комерційні банки самостійно визначають, кому, на яких умовах і за якою ціною вони надаватимуть позики. Водночас держава засобами грошово-кредитної по­літики може впливати на функціонування кредитного ринку. Основним інструментом впливу є регулювання вартості запозичень через облікову ставку центрального банку. Крім того, держава може регулювати обсяги кредитних ресурсів через механізми обов'язкових резервних вимог, які встановлюються для комерційних банків, та за допомогою операцій з цінними паперами на відкритому ринку. У деяких випадках держава може виділяти кошти комерційним банкам на цільове кредитування окремих суб'єктів чи заходів.

- Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв'язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. З позиції фінансової ефективності власні ресурси (тобто самофінансування як форма фінансового забезпечення) призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі викорис­тання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним -- приватний, чи колективним -- пайовий або акціонерний. Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал. Водночас особливості його формування і використання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні ознаки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є ознаки самофінансування. Але через те, що реальні права управління власністю перебувають у власника контрольного пакета акцій, то решта акціонерів певною мірою є позичальниками від­носно до нього.

Кожна з форм власності має свої переваги та недоліки у формуванні фінансових ресурсів та їх використанні. Приватний власник сам визначає потреби і виходить зі своїх можливостей. Пайовий капітал має переваги більш високого рівня концентрації ресурсів, порівняно з приватним, але він менш мобільний, оскіль­ки передбачає узгодження дій співвласників. Акціонерний капітал є надзвичайно мобільною і раціональною формою концентрації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Котирування акцій на фондовій біржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товариства. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вищий рівень котирування їх акцій і тим більший попит на них, що розширяє можливості залучення фінансових ресурсів. Отже, лише за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування акціонерних товариств.

Самофінансування забезпечує права власника самостійно визначати напрями використання коштів. Однак ступінь самофінансування залежить як від обсягу власних ресурсів суб'єктів господарювання, так і від рівня оподаткування підприємницької діяльності.

- Оренда (лізинг) -- це передача майна у користування за певну плату і на певний строк. Лізинг, маючи своєю суттю комплекс майнових відносин (операції купівлі-продажу, оренди, кредиту та інвестування), що складаються у зв'язку з передачею елементів основного капіталу у тимчасове користування, також є вагомою складовою фінансового забезпечення.

- Інвестування -- процес вкладання грошей в ті чи інші об'єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу.

3.2 Фінансове регулювання

Фінансове регулювання діяльності відбувається, в першу чергу і головним чином, через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів в бюджети та державні цільові фонди для задоволення державних потреб. В умовах ринкової економіки використання адміністративних методів впливу надто обмежене, і тому головний акцент у регулюванні економіки робиться на оподаткуванні.

Фінансове регулювання використовує сальдовий та нормативний методи.

В основу сальдового методу покладено такий показник як різниця між надходженнями коштів та їх витратами за певний проміжок часу. В нормативному методі основою є норма - емпірично встановлений показник витрачання того, чи іншого ресурсу. На основі цих методів здійснюється фінансове планування, фінансове оперативне управління, фінансовий контроль.

Фінансове планування - діяльність щодо формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів для розширеного відтворення та задоволення поточних потреб держави, підприємств, домогосподарств.

Фінансове оперативне управління - комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, для регулювання, складання та виконання фінансових планів, а також здійснення поточного контролю за їх виконанням.

Фінансовий контроль - вид діяльності, здійснюваний всіма ланками влади та комерційними структурами з метою забезпечення відповідного рівня фінансової дисципліни та цільового викристання централізованих та децентралізованих фондів.

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі.

У фінансовому регулюванні використовуються фінансові інструменти - певний спосіб фінансування, який реалізується як певний договір, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника, або як визначені законом взаємовідносини держави і інших суб'єктів економіки. На рівні держави такими інструментами є податки, субсидії, трансферти тощо, на рівні підприємств - фінансові інструменти грошового ринку: депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів тощо.

Фінансовими важелями на макрорівні є, наприклад, ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо. Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.

Фінансові стимули - це рівень заробітної плати, доходів працівників, матеріальні допомоги, премії, пенсії, стипендії, надання різних пільг, зокрема - податкових пільг, податкових канікул, списання податкової заборгованості. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створювані з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів тощо.

Фінансові санкції охоплюють штрафи і пеню. Штрафи - це ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил, накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеню накладають при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховують за кожен день прострочення платежу, встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу (санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, пені за несвоєчасну сплату платежів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, вилучення до бюджету коштів, використаних не за призначенням, відміна наданих пільг).

Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.

Принципи -- це основоположні елементи системи управління. З їх допомогою відбувається налагодження фінансового механізму, його орієнтування на розв'язання певних завдань. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змінювати дію фінансового механізму, що наочно видно при переході до принципу самофінансування в організації фінансових ресурсів підприємств замість бюджетного регулювання. Дуже важливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й неодмінно були життєздатними і щоб їх обов'язково дотримувались на практиці.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими й нормативними документами. Це порядок формування доходів, віднесення витрат, визначення розміру податків тощо. Умови фінансових відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не суперечити їм. Це, по суті, техніка фінансових розрахунків. Однак не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати будь-який механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо механізм складено з незадовільних інструментів.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільних відносин. Необґрунтовані або не взаємопов'язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, що їх встановлення та зміна мають базуватись або на науково обґрунтованій методиці (ставки податків), або на основі ринкових відносин (процентні ставки на позички).

3.3 Шляхи оптимізації фінансового механізму державного регулювання економіки регіону

Особливе місце в державному регулюванні економіки відводиться регіональній моделі державного регулювання. Вдосконалення державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів, в першу чергу, залежить від оптимізації і розумного поєднання державної регіональної політики і власне політики регіонів.

Формування сучасних наукових концепцій державної регіональної політики для України є вкрай важливим, оскільки довгий час Україна не мала законодавчо і науково визначеної політики регіонального розвитку. Вперше проект “Концепції регіональної політики в Україні” був представлений в КМУ Інститутом економіки промисловості НАН України в жовтні 1994 року академіком Чумаченком М.Г. Цей проект дійсно відображав реальні перспективи ефективного регіонального розвитку з максимальним врахуванням інтересів саме регіонів. Однак, Міністерством економіки в 1995 році було розроблено власний проект Концепції, в якій аспекти державної регіональної політики перенеслися з регіонів на рівень держави. Цей варіант разом з доповненнями було прийнято 25.05.2001 року Указом Президента України № 341/2001. Однією із складових державного регулювання економіки регіону, яка по суті забезпечує дієвість та ефективність використання усіх інших важелів регулятивного впливу, є бюджетно-фінансове регулювання, яке здійснюється за допомогою бюджетного та фінансового механізмів управління та передбачає стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші сектори регіональної економіки, здатні наповнити бюджет регіону та прискорити його розвиток [Рис.1.4.].

Рис.1.4 Механізм державного регулювання регіонального розвитку

Фактично бюджетно-фінансове регулювання розвитку адміністративно-територіального утворення - це сукупність державних фінансових заходів щодо забезпечення управління територіальним розвитком, в основі яких покладений фінансовий механізм, що може розглядатися як основна накопичувальна, розподільча та забезпечуюча ланка підтримки на необхідному рівні потенціалу регіону, регіонального розвитку та справедливого перерозподілу доходів різних сфер та галузей господарського комплексу певної території. Фінансовий механізм державного регулювання в сучасних умовах набуває особливого значення і знаходить своє відображення у бюджетній, грошовій і кредитній системах, здійсненні політики цін і доходів, соціальних гарантій. Тобто, за допомогою фінансового механізму регулювання визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі чи окремо взятому регіоні, а тому він відіграє визначальну роль в системі управління економікою.

В “Концепції державної регіональної політики в Україні” особливе місце в державному регулюванні соціально-економічного розвитку регіонів відводиться оптимізації фінансового механізму, який повинен забезпечувати перспективи для формування такої фінансової спроможності територій, яка б створювала можливості для ефективного регіонального розвитку, подолання диспропорцій з урахуванням особливостей регіонів, їх потенціалу в ринковій економіці. Оптимізація фінансового механізму державного регулювання економіки регіону включає: вдосконалення системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання, які б базувалися на нормативах мінімальної бюджетної забезпеченості та на коефіцієнтах податкової спроможності територій;

запровадження такого механізму надання бюджетних трансфертів, який би гарантував місцевим органам фінансове забезпечення виконання делегованих повноважень в регулюванні соціально-економічного розвитку відповідних територій;

використання ефективного механізму міжбюджетних розщеплень податкових платежів;

вдосконалення системи місцевого оподаткування;

посилення зацікавленості органів місцевої влади у зміцненні доходної бази;

стимулювання місцевих органів влади до об'єднання на договірних засадах фінансових ресурсів для вирішення місцевих, регіональних, міжрегіональних проблем і забезпечення оптимального використання бюджетних коштів;

використання інструментарію фінансового планування в частині програмно-цільового фінансування видатків;

чітке розмежування видатків на виконання власних та делегованих повноважень місцевими органами влади.

Висновки

Отже, по-перше, фінансовий механізм це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв'язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва. Фінансовий механізм відіграє велику роль: від ефективності його функціонування залежить економічна незалежність держави. Саме тому держава намагається контролювати всі процеси, пов'язані із функціонуванням фінансового механізму.

Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів. Загалом серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Фінансовий механізм є інструментом здійснення фінансової політики держави, регіонів і муніципальних утворень. Використовуючи різні елементи фінансового механізму, органи влади прагнуть забезпечити реалізацію цілей фінансової політики, вирішення її стратегічних і тактичних завдань. При цьому коригування елементів фінансового механізму відбувається шляхом зміни відповідних норм фінансового права, в яких встановлені чіткі правила функціонування кожного структурного елементу фінансового механізму. Таким чином, перебудова фінансового механізму відповідно з ходом економічного і соціального розвитку держави обов'язково регламентується відповідними нормативно-правовими документами.

Сучасний фінансовий механізм України вимагає низки серйозних заходів, спрямованих на його оздоровлення. тільки в такому випадку Україна має перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності держав.

Література

Основна література:

1. Бречко О.В. Методичні підходи до вдосконалення аналізу фінансового забезпечення регіонального управління // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. - Тернопіль: Економічна думка. - 2002.-№ 6.-С. 73-77.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000.- 416с.

3. Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави. // Фінанси України.-2000.-№1.

4. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2001.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. -- К.: КНЕУ, 2000.

6. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. -- К.: Либідь, 2000.

Ресурси мережі Internet

7. http://finance.ua/ - Фінансовий портал України

8. http://almamater.com.ua/ - освіта і наука в Україні

Размещено на Allbest.ru

...