ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У першому розділі “Методологічні засади фінансової мотивації акціонування” досліджено сутність акціонування, економічні основи фінансової мотивації акціонування, місце акціонування в організації нової господарської системи, обґрунтовано роль акції у запровадженні фінансових механізмів акціонування, порівняно умови та розкрито специфіку формування акціонерних товариств в процесі змін у структурі власності, визначені закономірності та тенденції створення вітчизняного акціонерного сектора.

Подолання кризових явищ в економіці України, її подальший розвиток та зміцнення тісно пов'язані з акціонуванням підприємств. На сучасному етапі світового економічного розвитку акціонерні товариства виступають основною і домінуючою формою підприємств, являють собою найбільш досконалий механізм організації діяльності на основі об'єднання майна фізичних осіб, підприємств та інших суб'єктів господарювання. Товариство, створене у формі акціонерного, справедливо визнане найвигіднішою і найпоширенішою організаційно-правовою формою, тому акціонерний сектор посідає провідне місце в економіці тих країн, де активно застосовують ринкові принципи організації економічного життя.

Дослідження сутності акціонування дає підставу стверджувати, що процес створення акціонерних товариств, як особливий організаційно-правовий механізм, заснований на акумулюванні у капіталі підприємства вкладів зацікавлених осіб, тому є способом організації фінансових відносин. За таких умов створення фундаментальної методологічної основи акціонування грунтується на усвідомленні її особливостей і переваг, базовою з яких, цілком справедливо, визнана можливість мобілізації інвестиційних ресурсів необхідних розмірів в рамках однієї компанії.

Розвиток акціонування в Україні обумовлений роздержавленням та приватизацією, що віддзеркалюється у динамічному зростанні кількості акціонерних товариств паралельно процесам реформування державної власності. Акціонування передбачає зміни у структурі підприємства, проведення стабілізаційної політики, що ґрунтується на усвідомленні та впровадженні системи мотиваційних чинників, спрямованих на майбутній успіх, результат втілення яких відбиває реальний фінансовий стан підприємства. Однак, на сьогодні очевидно, що фінансово мотиваційний аспект акціонування враховано недостатньо, безпосереднім свідченням чого є показники господарської діяльності акціонерних товариств, низька інвестиційна привабливість цінних паперів більшості з них, загострення фінансового спаду тощо. З огляду на це у роботі розглянуто та проаналізовано роль акції в процесі запровадження фінансово-мотиваційних механізмів акціонування, що дає змогу адекватно оцінити позицію потенційного акціонера. Очевидно, що дійовість акції гарантована лише у сфері інвестування позичкового капіталу, функціонування якого передбачає повернення інвестованих сум з певним прибутком. Тобто оцінка акцій, з точки зору інвестора, визначається, перш за все, її властивістю приносити прибутки. Поряд з цим акція надає й інші переваги, що виражаються системою стимулюючих до акціонування важелів. В їх класифікації доцільно виділити дві групи: стимулювання через участь в управлінні акціонерним товариством та стимулювання через вільне розпорядження цінними паперами та отримання доходу за ними.

В ході дослідження проведено обґрунтування можливих напрямів створення акціонерних товариств і формування акціонерного капіталу на основі порівняння вітчизняного досвіду та усталеної практики вирішення зазначених проблем у інших країнах. Це дає підстави стверджувати, що світовий досвід акціонування полягає у паралельному поєднанні процесів приватизації та створення акціонерних товариств, обумовлених необхідністю проведення реформ та суттєвих змін в економічній системі. Тому створення акціонерних товариств в процесі приватизації є типовим проявом акціонування, на що сконцентровано особливу увагу у дослідженні. Порівнюючи різні варіанти акціонування, слід зауважити, в українській інтерпретації акумульовано світові тенденції. Однак, невраховані специфічні особливості економічної ситуації, рівень розвитку, відмінності в менталітеті населення спричинили низку негативних факторів, результат яких відбивається у наслідках діяльності акціонерних структур.

У другому розділі “Аналіз особливостей та практики запровадження фінансової мотивації акціонування” обґрунтовано організаційні засади запровадження фінансової мотивації акціонування; визначено сутність, роль та характерні особливості, вказано на основні недоліки запровадження мотивації акціонування у створенні вітчизняного акціонерного сектора, її вплив на розвиток інвестиційних процесів, здійснення емісійної діяльності, становлення фондового ринку, формування пріоритетів привабливості цінних паперів.

Базис запровадження фінансової мотивації акціонування виводить на перший план вирішення питань, пов'язаних зі створенням законодавчої основи формування акціонерних відносин, можливостями здійснення інвестиційної та емісійної діяльності, гарантованістю стимулювання та захисту акціонерів. Тому нагального вирішення вимагає проблема врегулювання правового поля взаємодії учасників акціонерного процесу. На сьогодні нормативно-правові питання діяльності акціонерних товариств належним чином не оформлені. На нашу дум-ку, слід сконцентрувати увагу на удосконаленні окремих механізмів акціонування саме через законодавчий аспект та систематизацію нормативної бази, розробку відповідних положень.

В процесі аналізу доведено, що запровадження фінансової мотивації акціонування на сьогодні стикається з низкою труднощів, зокрема подоланням розпорошеності акціонерного капіталу і формуванням ефективних власників з одночасним збільшенням кількості відкритих акціонерних товариств, проблемою здійснення повторних випусків акцій, створенням відповідної правової та організаційної основи забезпечення стимулювання акціонерів. На наш погляд, подальший розвиток акціонерних товариств без вирішення цих проблем немож-ливий.

Дослідження процесів створення акціонерних товариств доводять, що основу акціонування складає мотиваційний спектр, з одного боку, обумовлений необхідністю залучення коштів для розвитку підприємства, з іншого - отриманням певних доходів від інвестування. Тому мотивацію акціонування доціль-но розглядати з двох позицій: з точки зору створення господарської структури на акціонерній основі та з позиції конкретного інвестора.

Мотивація створення підприємства у формі акціонерного товариства спричинена його можливостями у досягненні фінансової рівноваги шляхом залучення грошових засобів, їх використанням та поповненням за рахунок отриманих в процесі діяльності прибутків, розподільча частина яких забезпечує реалізацію мотиваційних основ інвестування.

Мотиваційна поведінка інвестора обумовлена можливостями участі у розподілі прибутків акціонерного товариства, частково в управлінні, отриманні ряду інших економічних переваг, що стимулюють до акціонування. В кінцевому результаті інвестор оцінює віддачу вкладеного капіталу, орієнтуючись, насамперед, на дохідність акцій, в тому числі за рахунок сплачених дивідендів, що, вважаємо, цілком закономірно на сьогоднішньому етапі входження в ринок. В подальшому, при більш досконалому вивченні особливостей акціонерної фор-ми господарювання, на передній план виходитиме зацікавленість акціонерів у одержанні прибутку від зростання ціни акцій на ринку.

Аналіз показує, що запровадження мотиваційних механізмів, як передумова успішного акціонування, безпосередньо пов'язане з вирішенням ряду питань:

акумулюванням коштів для забезпечення умов господарювання шляхом обміну цінних паперів на реальні гроші і формуванням на цій основі реального та фіктивного капіталу;

використанням фінансових засобів у процесі господарської діяльності, що одночасно обумовлює реалізацію інтересів акціонерів шляхом запровадження системи економічних стимулів, та трудового колективу через відповідну оплату праці та соціальні гарантії;

забезпеченням найбільш ефективного господарювання шляхом оптимізації структури управління, для досягнення максимально стабільної прибутковості, і формування таким чином ринкової вартості власних цінних паперів.

Як свідчать результати дослідження, сучасний стан акціонування характеризується недостатньо сприятливою ситуацією. Зокрема спостерігається дефіцит інвестиційних ресурсів, більшість акціонерних товариств ще перебуває у складному фінансовому стані, недостатньо відпрацьовані механізми емісії, що, вважаємо, є цілком закономірним явищем, зважаючи на характер здійснення реформ. Зазначимо, що ця тенденція спостерігається як на рівні окремих регіонів, так і в державі в цілому і, переважним чином, обумовлена недостатнім врахуванням мотиваційних чинників створення підприємств на акціонерній основі.

На сьогодні близько 60 % акціонерних товариств ще залишаються у закритій формі, що обмежує їх можливості по залученню зовнішніх інвестиційних ресурсів і, відповідно, знижує ймовірність швидкої адаптації в умовах проведення реформ. Очевидно, що одним із факторів, який впливає на фінансово-господарську діяльність акціонерного товариства, є фінансування інвестиційних процесів за рахунок такого джерела як надходження коштів від продажу акцій. Однак, на сьогодні ця можливість використовується недостатньо. Станом на 01.01.01 загальний обсяг емісій акцій в Україні склав 46,515 млрд. грн., при загальній кількості 2779 емісій. З метою залучення додаткового капіталу відкритими акціонерними товариствами у 2000 проведено лише 343 емісії на суму 1722,158 млн. грн., що становить 11 % загального обсягу випуску акцій. Причинами цього є, насамперед, недостатня обізнаність та усвідомлення переважної ролі додаткової емісії, однак часто ситуація загострюється і через відсутність попиту на цінні папери внаслідок їх низької інвестиційної привабливості, недовикористання пріоритетів розміщення цінних паперів через інституції фондового ринку.

Зважаючи на зростання дефіциту фінансових ресурсів, проблема використання альтернативних джерел фінансування для розширення інвестиційної активності та подолання фінансової скрути стає однією з тих, що потребують першочергового вирішення.

Цілком допустимо вести сьогодні мову про необхідність виправлення помилок, спричинених дією невідпрацьованих механізмів акціонування. Тому у роботі акцентовано увагу на причини та недоліки створення вітчизняної акціонерної моделі, запропоновано ряд положень щодо коригування та виправлення усталеної ситуації.

Вважаємо, що стабілізація та подальший розвиток акціонерних відносин неможливий без вирішення питань формування та ефективного використання акціонерного капіталу, що передбачає:

удосконалення механізмів фінансування акціонерних товариств за рахунок активізації емісійної діяльності;

розвиток процесів формування ефективних власників та подолання розпорошеності акціонерного капіталу;

правове та нормативне забезпечення акціонування;

створення умов для активізації інвестування, забезпечених відповідним правовим полем;

забезпечення умов для ефективного розвитку інституцій фондового ринку;

розширення використання послуг професійних учасників фондового ринку;

підвищення інвестиційної привабливості акцій тощо.

Одним із факторів, що свідчить про стан запровадження мотиваційних механізмів акціонування, є дивідендна політика. Вона найбільш суттєво, відбиває фінансову позицію акціонерного товариства по відношенню до своїх вкладників, його прибутковість, можливості росту. Однак проведений аналіз діяльності відкритих акціонерних товариств Сумської області свідчить, що у 2000 р. лише 1,2 % прибуткових підприємств спромоглися виплатити дивіденди.

Привертає увагу тенденція стрімкого зменшення кількості акціонерних товариств, що сплачують дивіденди акціонерам. У зв'язку з цим є необхідність врегулювання питань щодо механізмів розподілу прибутків, визначення строків та форми виплати дивідендів, що пов'язано з організацією оптимальної для підприємства дивідендної політики.

Вирішення вимагає і проблема запровадження системи стимулів акціонування. Досить низький рівень додержання акціонерних прав та велика кількість їх порушень пояснюють підвищений інтерес до підтвердження права власності на цінні папери, інформаційного забезпечення акціонерів, проведення загальних зборів, врахування пропозицій дрібних акціонерів.

У роботі обґрунтовано необхідність удосконалення системи управління акціонерним товариством, що виступає одним із факторів, який обумовлює фінансову позицію підприємства. На практиці дуже важливо спрямувати діяльність у напрямку, що забезпечує застосування управлінських підходів в інтересах усіх акціонерів, створює умови для своєчасних і виправданих дій, забезпечених правовою підтримкою та максимально прийнятних для товариства.

На основі виявлених недоліків діяльності створених в Україні акціонерних товариств і причин, які унеможливлюють реалізацію фінансової мотивації акціонування, у третьому розділі “Основні напрямки удосконалення фінансової мотивації акціонування” розроблено комплекс методичних рекомендацій щодо вдосконалення акціонування підприємств.

З метою забезпечення нормальних умов реалізації емітованих цінних паперів, доведена нагальна потреба розміщення акцій через професійних учасників фондового ринку. Для забезпечення активізації фондових відносин є сенс більш широко впроваджувати усталену практику здійснення угод з цінними паперами інвестиційно привабливих акціонерних товариств через організаторів торгівлі. Щодо акцій підприємств, що не ввійшли у вказану групу, їх розміщення має орієнтуватися на позаофіційне котирування, тому у роботі вказано на необхідність перегляду законодавчих норм у напрямку регламентації порядку обігу акцій, що не задовольняють економічні вимоги та фінансові критерії офіційного котирування.

У дисертації обгрунтовано переважну роль додаткової емісії у мобілізації капіталів та запропоновано схему здійснення емісії акцій, що може бути використана усіма без виключення акціонерними товариствами в процесі проведення повторних емісій.

На основі проведеного дослідження впливу параметрів дохідності акцій на мотивацію інвестування запропоновано в процесі оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів керуватися розрахунком наступних показників:

загальний дохід від купівлі акцій;

інвестиційний дохід за період володіння акціями;

коефіцієнт “ціна-дохід”;

коефіцієнт платіжності;

дивідендна віддача акцій.

Запропонований вибір показників здійснено на основі застосованого кореляційного аналізу залежності ринкової вартості акцій від прибутку акціонерного товариства, що підтверджує переважне значення параметрів дохідності цінних паперів в оцінці інвестиційної привабливості акцій. Враховуючи специфіку фондових відносин та загальні умови функціонування акціонерних товариств, вказані показники дають можливість адекватної оцінки запровадження окремих механізмів акціонування.

Практичний інтерес викликає забезпечення фінансової мотивації акціонування. Тому у роботі запропоновано альтернативний підхід до вибору типу дивідендної політики на основі етапів життєвого циклу компанії, визначено оптимальні варіанти застосування різних моделей дивідендної політики: консервативної - при нарахуванні дивідендів за залишковим принципом для підприємств, що знаходяться на стадії становлення; поєднання агресивних підходів з консервативними або компромісними - в процесі стабілізації діяльності; виплати стабільних сум дивідендів з надбавкою при певних умовах для стабільних підприємств. З метою формування оптимальної стратегії розподілу прибутків запропоновано схему розробки дивідендної політики за поетапним принципом на основі виділення прогнозного, факторного, розрахунково-аналітичного рівнів (рисунок).

З метою стабілізації діяльності неприбуткових та підприємств з критичним фінансовим станом запропоновано ряд заходів на основі проведення емісії акцій, що обумовлюють їх стабілізацію. Визначені аспекти можуть бути корисними при розробці стабілізаційних програм, зумовлених необхідністю залучення власника, здатного здійснювати ефективне управління і в то й же час знаходити додаткові джерела інвестиційних ресурсів.

У роботі обґрунтовано необхідність посилення уваги щодо запровадження економічних стимулів акціонування. У зв'язку з розглядом цього питання практичний інтерес викликають запропоновані положення щодо основних напрямів захисту акціонерних прав за рахунок:

1) удосконалення процедури прийняття рішень на загальних зборах та підготовчого етапу до їх проведення шляхом:

приведення законодавчого регулювання підготовки до загальних зборів у відповідність до вимог сьогодення;

закріплення зобов'язання персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів за наглядовою радою;

змін процедури внесення пропозицій на розгляд загальних зборів за рахунок зменшення частки акцій у власності акціонерів, пропозиції яких враховуються в обов'язковому порядку, з 10 до 2 % та регулювання кількості питань та форми їх викладення;

2) застосування механізму кумулятивного голосування в процесі формування органів управління акціонерним товариством. З цією метою розрахунок необхідної кількості акцій для представництва в органах управління доцільно здійснювати за наступною формулою:

де k - кількість кандидатів, яку акціонер бажає досягти;

s - загальна кількість випущених акцій товариства;

К - загальна кількість кандидатів, що мають бути обрані.

3) розкриття інформації про фінансово-господарський стан акціонерного товариства, власників великих пакетів акцій, перерозподіл власності. Специфіка врегулювання вказаного питання полягає у наданні інформації про діяльність акціонерного товариства особисто кожному акціонеру не рідше 1 разу на рік способом, задекларованим нормативними документами, а також врегулювання порядку додаткового інформування за вимогою акціонерів щоквартально, вираженням чого, вважаємо, має стати розробка відповідного положення;

4) врегулювання питань виплати дивідендів за рахунок удосконалення порядку нарахування та виплати дивідендів, їх форми, встановлення строків та процедури виплати;

5) встановлення пропорційного підходу до вирішення проблеми придбання цінних паперів нових випусків, що дозволяє регулювати процеси розмивання часток акціонерного капіталу;

6) врегулювання питань продажу акцій дрібними акціонерами та придбання великих пакетів акцій шляхом закріплення за основним власником, що володіє більш ніж 70 % акцій, зобов'язання викупу цінних паперів за вимогою дрібних акціонерів на визначених умовах і за ціною, не нижче номіналу; а також публічного повідомлення про наміри викупу певної частки акцій та встановлення окремого порядку, що передбачає умови придбання зовнішніми інвесторами часток, що складають понад 25 % обсягу емісії;

7) удосконалення процедури отримання частки майна при ліквідації акціонерного товариства за рахунок інформування про фінансово-господарський стан компанії і створення, таким чином, основи для особистого контролю та прогнозування власних доходів чи збитків, вирішення питань оцінки майнового стану підприємств через законодавчий аспект.

З метою використання управлінського фактора для забезпечення фінансової мотивації акціонування, у роботі обгрунтовано необхідність розподілу управління акціонерним товариством на дві гілки: на управління як сукупним власником об'єднаного майна, вартість якого поділена на визначену кількість акцій, та на управління як суб'єктом господарювання, діяльність якого базується на об'єднаних в акціонерний статутний капітал господарських засобах власників акцій. Така необхідність породжена виявленими недоліками усталених управлінських підходів, особливостями управління акціонерними товариствами і тим, наскільки система управління забезпечує прибуткову діяльність підприємства. З цієї причини управління акціонерним товариством, як об'єднанням співвласників, доцільно здійснювати в такому порядку: загальні збори - правління - голова правління, а управління акціонерним товариством як суб'єктом господарювання здійснювати найнятим на контрактних засадах управлінським апаратом, тобто по лінії: акціонери - правління - управлінський апарат.

У зв'язку з розглядом цього питання практичний інтерес викликає діяльність апарату управління, сформованого на основі: врахування відповідних ділових якостей, компетенції, досвіду управлінців, елементів комунікабельності; можливості швидкої адаптації менеджерів до нових запропонованих умов у випадках змін у діяльності акціонерного товариства; застосування заохочувальних моментів роботи менеджменту шляхом високої оплати праці, додаткового стимулювання, преміювання, що є формою економічної взаємодії між менеджерами і власниками.

У зв'язку із запропонованим розподілом управління у двох напрямах та з метою забезпечення реалізації інтересів дрібних акціонерів у діяльності правління обґрунтовано доцільність введення у склад правління представників запропонованих 10 % акціонерного складу незалежно від кількості акцій у їх розпорядженні.

У роботі обґрунтовано новий порядок формування наглядової ради. У ході дослідження запропоновано склад наглядової ради формувати за рахунок:

50 % акціонерного складу;

20-25 % представників найманого персоналу;

частки зовнішніх зацікавлених інституцій: представників банків, фінансових посередників, основних постачальників-покупців, представників органів влади тощо.

На наш погляд, існує потреба у зміні підходів до структурного поділу наглядової ради та посилення її ролі у діяльності акціонерних товариств, що обумовлює перегляд функцій та компетенцій вказаного органу управління.

Подальше удосконалення управління акціонерними товариствами має орієнтуватися на запровадження чіткого розподілу функцій між рівнями управління. Цей блок проблем досліджено у роботі з точки зору його впливу на фінансовий стан акціонерних товариств і, в кінцевому результаті, на формування ринкової позиції акціонерного товариства.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, пов'язаної з обґрунтуванням і запровадженням фінансової мотивації акціонування, що безпосередньо спрямовано на вдосконалення відносин в акціонерних товариствах та стимулювання їх розвитку.

Основні висновки виконаного дисертаційного дослідження полягають у наступному:

Економічні реформи, викликані необхідністю створення ринкової системи, зумовили розвиток процесів акціонування в Україні. В умовах зростання кількості акціонерних товариств виникає необхідність удосконалення основних механізмів здійснення акціонерної діяльності, що передбачає концентрацію уваги на питаннях реалізації фінансової мотивації акціонування.

Важливим напрямом забезпечення фінансової мотивації акціонування в сучасних умовах, є залучення капіталів, що обумовлює необхідність удосконалення механізмів емісійної діяльності.

У напрямку забезпечення реалізації фінансової мотивації акціонування виникає потреба більш широкого використання послуг професійних учасників фондового ринку, активізації обігу цінних паперів через біржовий та позабіржовий ринок з метою формування розгалуженої системи фондових відносин. У цьому напрямку подальший розвиток акціонування має орієнтуватися на запровадження позаофіційного котирування, та розвиток офіційного котирування щодо підприємств, що відповідають встановленим вимогам.

Система показників, що використовуються в процесі оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів конкретного емітента, має бути доповнена розрахунком показників, що аналізують дохідність акцій. Серед них виділені наступні: загальний дохід від купівлі акцій, інвестиційний дохід за період володіння акціями, коефіцієнт “ціна-дохід”, коефіцієнт платіжності, дивідендна віддача акцій.

Нагального вирішення потребує проблема формування оптимальної стратегії розподілу прибутків, що передбачає розробку дивідендної політики на основі виділення прогнозного, факторного та розрахунково-аналітичного рівнів за поетапним принципом формування. В процесі визначення умов запровадження окремих моделей дивідендної політики доцільно враховувати власні фінансові можливості та стадію життєвого циклу компанії, що віддзеркалюють рівень розвитку підприємства.

Систему стимулюючих до акціонування важелів доцільно розглядати як сукупність складових, що, з одного боку, відбивають можливості акціонерів в управлінні акціонерним товариством через участь у загальних зборах, діяльності інших органів управління, отриманні інформації про фінансово-господарський стан товариства, з іншого - свідчать про доходи за акціями та надають можливість вільного розпорядження ними.

Сучасний стан запровадження економічних стимулів акціонування гальмується неврегульованістю окремих механізмів та процедурних питань, що обумовлює подальший розвиток та вдосконалення за рахунок: застосування механізму кумулятивного голосування; зміни процедури прийняття рішень на загальних зборах та підготовки до них; розкриття інформації про фінансово-господарську діяльність товариства через персональне доведення її до акціонерів; врегулювання питань продажу акцій дрібними акціонерами; встановлення пропорційного підходу до вирішення проблеми придбання цінних паперів нових випусків; врегулювання порядку нарахування, строків та процедури виплати дивідендів; удосконалення процедурних аспектів ліквідації акціонерних товариств тощо;

Мотиваційний спектр акціонування, поряд з забезпеченням прибуткової діяльності за рахунок ефективного використання накопичених капіталів, передбачає гармонізацію інших компонентів, в тому числі і управлінського характеру. Тому економічні механізми акціонування доцільно будувати виходячи із взаємодії процесів господарювання та управління.

З метою забезпечення фінансової мотивації акціонування виникає необхідність запровадження нових підходів до управління акціонерним товариством, що передбачає: розподіл управління акціонерним товариством у двох напрямках: на управління підприємством як сукупним власником об'єднаного майна та на управління акціонерним товариством як суб'єктом господарювання; зміну порядку формування органів управління акціонерним товариством, перегляд їх функцій та компетенцій;

Наведені у роботі матеріали аналізу реалізації фінансової мотивації акціонування, а також можливості і напрями їх удосконалення здатні, на думку автора, прискорити процеси адаптації акціонерних товариств до ринкових умов і забезпечити їм прибуткове господарювання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ