Теоретичні основи функціонування світового фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Світовий фінансовий ринок є одним з найменш досліджених українськими економістами, що пояснюється: по-перше недостатністю інформації, яка становить фінансову таємницю; по-друге, недостатнім досвідом досліджень світових ринків капіталів, товарів і послуг, а також формуванням кадрового забезпечення таких досліджень. Це й пояснює актуальність досліджувальної теми. Крім того на світовому фінансовому ринку функціонують з одного боку - великі корпорації, банки, як продавці послуг, з іншого - в основному, фізичні особи, що в свою чергу ускладнює процес вивчення цього ринку.

Світовий фінансовий ринок - це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Мета дослідження - є теоретико-методичне обґрунтування визначення світового фінансового ринку з різних джерел та їх аналіз на прикладі.

Завдання дослідження: розгляд теоретичних основ функціонування світового фінансового ринку; порівняльний аналіз світових фінансових центрів; перспективи та причини невдачі сучасного розвитку світового фінансового ринку в Україні.

Об'єкт дослідження: фінансові потоки між суб'єктами світового фінансового ринку. Предмет дослідження: світовий фінансовий ринок та його структурні складові. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціальні, а саме: метод аналізу, систематизації, конкретизації та узагальнення.

Інформаційною базою дослідження є періодичні економічні журнали, що зумовлено теоретичною специфікою теми індивідуальної роботи, підручники з економічних дисциплін.



Розділ 1. Теоретичні основи функціонування світового фінансового ринку

Існує декілька поглядів до визначення поняття світового (міжнародного) фінансового ринку [1]:

З функціонального погляду світовий фінансовий ринок -- це система ринкових відносин, де об'єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду міжнародний фінансовий ринок -- це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позикодавцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові установи, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових копаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим - ТНК, державним органом, міжнародним і регіональним організаціям.

Призначення фінансового ринку: забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є: цінні папери; фінансові послуги; грошово-кредитні ресурси.

Суб'єктами: держава; підприємства різних форм власності; окремі громадяни.

Функції фінансового ринку:

мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами;

прискорення обороту капіталу - активізація економічних процесів у державі;

забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Принципи на фінансовому ринку:

вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;

прозорість ринку і реальний захист інвесторів;

конкурентність та ефективність;

відповідність міжнародним стандартам.

Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1 Структура фінансового ринку

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та ніші види короткострокових зобов'язань (цінні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів і на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів - 1,3 і 6 місяців, і граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з платою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Отже, на першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів охоплює середньо і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою.

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші» [2].

На фінансовому ринку товаром виступають фінансові активи, що і є головною відмінністю даного ринку від інших.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права запозичення, готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати.

Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права запозичення міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов'язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (національному) банку і центральному уряду. Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.

Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення вартості. Володіння акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток. Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам виплачується відсоток за вкладами.

Характерною ознакою фінансових активів є обов'язковість вимог до інших інституційних одиниць, які, будучи позичальниками, несуть зобов'язання перед своїми кредиторами. Фінансові зобов'язання - це зобов'язання боржника перед своїм кредитором на оплату вимог, що йому виставляються.

У цілому, фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) - це узагальнена назва тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги). Тобто поняття «фінансовий ринок» - це саморегулююча система ринків, де концентрується попит та пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов'язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб'єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів [3].

Сутність та роль фінансового ринку в економіці будь-якої держави найбільш повно розкривається в його основних функціях,основними з яких є:

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

- реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

- перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

- фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

- вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

- формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

- страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

- операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

- кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

- розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо [5].

Фінансові ринки забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що врівноважують попит і пропозицію на них. На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо доходності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень доходності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, й емітентів, і фінансових посередників.

Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники - дилери ринку,які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів. Крім того, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, вони зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти).

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами. Якщо ж виходити з цієї точки зору, то структуру фінансового ринку можна зобразити наступним чином. Основними суб'єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку - фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку [4].

Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації. Розглянемо основні підходи і, відповідно, основні класифікації фінансових ринків.

За умови передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу [8]. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів.

На грошовому ринку здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На грошовому ринку корпорації залучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо - та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо - та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності - акції, для яких термін обігу не встановлюється.

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприємницькі структури і населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.

Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний ринки [8]. Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи [5]. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку - ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов'язані з перерозподілом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку. Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є досить обмеженим, для інших - практично відсутнім. Вторинного ринку кредитів в Україні практично немає. В країнах з розвиненою ринковою економікою вторинний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінансовими посередниками інновацій на ринку інструментів позики, а саме внаслідок використання процедури сек'юритизації активів.

Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як уособлений спосіб організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем - фінансові посередники - мають змогу ознайомитись з попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль [8]. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи., які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни. Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, а облігаціями - на позабіржовому.

Якщо взяти за характерну ознаку для класифікації поняття глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародні та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів.

Ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку. Ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентів в Японії називають «самурайським», в Іспанії - «матадорським». Цінні папери, емітовані на ньому, називають іноземними цінними паперами. Ринки нерезидентів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків [4].

На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації.

Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є єврокредити, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти.

Отже, розглянувши теоретичні засади світового фінансового ринку були розглянуть декілька поглядів щодо визначення поняття, функцій, структура, принципи роботи та головні підходи щодо класифікації фінансового ринку.

євроакція фінансовий капітал

Розділ 2. Порівняльний аналіз світових фінансових центрів

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі по обсязі міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом [6].

Великими міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Цюріх, Париж, Франкфурт-на-Майне, Люксембург. Цюріх - найбільший у світі фінансової центр по реекспорті капіталу, найбільший (поряд з Лондоном) ринок золота, один з найбільших валютних ринків і ринків банківських кредитів. Париж - переважно ринок міжнародного капіталу у формі банківських кредитів. Головні ринки Франкфурта-на-Майні (Німеччина) - ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів. Це економічний центр ЄС - тут знаходиться Європейський центральний банк (ЄЦБ).

Нью-Йоркський центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним ринком капіталу, ринком іноземних кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто (Канада) і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острова). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій [7].

В останні десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій у Японії.

У 70-і-80-і рр. у міжнародних валютно-кредитних відносинах істотно зросла роль світових фінансових центрів, розташованих у країнах, що розвиваються. Вони виникли переважно на основі росту там власних національних ринків капіталів чи на базі пільгового податкового і валютного режиму в так званих "офшорних" центрах і зонах.

Останні є важливою складовою частиною ринків євровалют, через них здійснюється великий обсяг кредитно-банківських розрахунків і перекладів. Пануюче положення в нових фінансових центрах займають банки західних країн, особливо США [8].

Найбільший район міжнародних кредитних операцій у країнах, що розвиваються - зона Карибського басейну. Безперечне лідерство тут належить Багамам; інші великі міжнародні фінансові центри - Кайманові острови, Панама, о. Кюрасао (Нідерландські Антіли). До центрів цього регіону відносять і розташовані в Атлантиці Бермуди.

Два найбільших міжнародних фінансових центри в Південно-Східній і Східній Азії (не вважаючи Токіо) - Сінгапур і Сянган (Гонконг). Активно формуються нові - в Аомині (Макао) і на Тайвані [7].

На Близькому Сході нові міжнародні фінансові центри - Бахрейн (найважливіший і найбільш динамічний у регіоні), Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт. Їхнє утворення почалося після стрибка цін на нафту в 1973 р.

Основа світового ринку позичкових капіталів - так називаний ринок євровалют (євроринок). Він виник наприкінці 50-х рр., спочатку як євродоларовий ринок. США ввели в 1957-1958 р. ряд обмежень на експорт капіталу, так що американський ринок на довгий час виявився закритим для іноземних позичальників. У відповідь банки США розширили свою філіальну мережу за рубежем, особливо в Західній Європі. Стали здійснювати операції в доларах і банки ряду європейських країн. Долари США, переведені на рахунки в банки за межами цієї країни і використовувані для кредитних операцій у всіх країнах, одержали назв євродоларів. Після створення в Нью-Йорку в 1981 р. вільної банківської зони в географію євроринку був включений і ринок позичкових капіталів США. Поступово євродоларовий ринок трансформувався в євровалютний. Крім доларових на ньому відбуваються також операції з євромарками, євроєнами, єврошвейцарськими франками, єврофранцузькими франками й іншими валютами. Варто мати на увазі, що євровалютами називаються платіжні засоби, що обертаються не тільки в Західній Європі, але і за її межами. Хоча долари, використовувані для операцій на валютних ринках Азії, часто називають також азіатськими доларами (азіатодоларами). Євровалюти належать іноземцям і знаходяться у формі записів на рахунках в іноземних банках.

Ринок євровалют залучає відсутністю контролю з боку національних урядів, більш прийнятними, у порівнянні з національними ринками капіталів, процентними ставками, можливістю для комерційних банків, фірм і інших організацій одержати на цьому ринку кредит у доларах, не звертаючи безпосередньо в США. Тому євроринок розвивається винятково високими темпами - у 1979 р. його загальний обсяг досяг 1 трлн. дoл., а на початку 90-х рр. - приблизно 4,5 трлн. [6] Нині обсяг позичкових капіталів Євроринку складає- 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає- 10трл $.Найбільш розповсюдженим видом кредитування є так називані синдиковані єврокредити, тобто кредити, надані позичальнику не одним, а групою (синдикатом) банків. Більш скромне місце займають єврооблігації (євробонди). Обсяги торгів єврооблігаціями у світі перевищують 1,2 трлн дол. на квартал, а на рік 4,8 трлн дол. [9]

Відносини між ведучими МФЦ сполучать елементи співробітництва з жорсткою конкурентною боротьбою, і співвідношення сил між ними постійно міняється. Так, наприкінці 80-х років здавалося, що Японія зможе похитнути позиції США у світовому господарстві. На її частку приходилося 40% капіталізації світових фондових ринків, а на частку США - 30%. Однак наприкінці 90-х років частка США зросла до 50%, а Японії - знизилася до 10%. У XXІ в. положення знову стало змінюватися в зв'язку з нерівномірним падінням курсу акцій на фондових біржах. Аналогічно мінялося співвідношення сил Токіо і Нью-Йорка в області надання міжнародних позик тощо.

Таблиця 2.1 Обсяг щоденних операцій основних світових фінансових центрів, млрд. дол [5]

Фінансові центри	1979	1980	1983	1984	1986	1999	2002	2009
Лондон	25	32	50	49	90	187	303	500
Нью - Йорк	17	18	26	35	50	130	192	220
Токіо	2	6,7	28	8	48	115	128	170

Зростає роль долара як ведучої міжнародної валюти, що опосередковує основну частину світової торгівлі і найважливіші валютні резерви. Розгортаються в 2001 р. кризові явища сприяють подальшій зміні співвідношення сил на світових фінансових ринках. []

У сучасній світогосподарській системі фондовий ринок з його ефективними механізмами акумуляції і перерозподілу інвестиційних ресурсів є найбільш масштабним та динамічним сегментом фінансового ринку. Загальний обсяг світового фондового ринку значно перевищує світовий ВВП і на початок 2008 року оцінювався міжнародними експертами у 140 трлн доларів США.

Вже в 70-і рр. між фінансовими центрами початку складатися спеціалізація по видах міжнародної кредитної діяльності. Так, у рамках Західної Європи Лондон відомий насамперед ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф'ючерсних угод. Цюріх виконує роль ринку золота і міжнародних капіталів. Люксембург виділяється своєю фондовою біржею і як центр довгострокових позик. Сінгапур відіграє роль фондового акумулятора регіону, Гонконг - центра міжнародного синдикованого кредитування. У Нью-Йорку знаходяться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання [7].

Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більш 1/2 світового ринку ф'ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами (derіvаtіves). В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майне. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилася після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот складав близько 2 трлн. доларів і перевершував оборот фондових і інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджирування (на них оперують відомі фінансисти Дж. Сорос, Дж. Робертсон, М. Штейнхарт, П. Джоунс, Дж. Генрі) [1]. Акумулюючи, у тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, "обвалюючи" валюту якої-небудь країни й одержуючи десятки і навіть сотню мільйонів доларів прибутку.

В останні роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем і поруч інших західноєвропейських міст за лідерство в системі європейських фінансів, що формується. На Лондон і Цюріх приходиться більш 1/2 капіталізації фондових ринків Європи. Франкфурт-на-Майне робить ставку на новітні технології, вигідне географічне місце розташування усередині зони євро і сильні позиції німецької марки як інтернаціональної валюти.

Отже, проаналізувавши світові фінансові центри можна говорити про деяку класифікацію та їх розподіл по різним куточкам світу. Нині обсяг позичкових капіталів Євроринку складає - 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає - 10трл $.



Розділ 3. Сучасний розвиток світового фінансового ринку в Україні

Україна, як велика європейська держава, не може залишатися осторонь шляхів трансферту капітальних, зокрема інвестиційних, ресурсів, тобто не може бути учасником міжнародного ринку інвестицій.

Зрозуміло, що для успішного проведення економічних реформ в Україні потрібні значні капіталовкладення. Проте їхня пропозиція досі значно відстає від попиту, і цей розрив не зменшується.

До останнього часу основними кредиторами України залишались міжнародні фінансові організації та уряди індустріально розвинутих країн.

Так, Міжнародний валютний фонд (МВФ) працює з українським урядом за трьома програмами:

програма трансформації економіки;

програма короткострокового фінансування, спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації (стенд-бай);

програма розширеного фінансування.

З початком емісії українських євробондів наша держава вийшла на міжнародні ринки капталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в основному приватні інвестори. Проте міжнародний рейтинг українських євробондів на цьому ринку є ще досить низьким [7].

Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких ще недостатні.

В Україні, де більшу частину економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою.

Інвесторів в Україні приваблюють:

вигідне географічне розташування;

потенційно великий ринок;

висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна;

низький курс національної валюти;

правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;

захист інвестицій;

можливість вивезення прибутку;

система компенсації збитків тощо.

Причини, які не сприяють прискореному вкладанню інвестицій в економіку України, такі:

зв'язаність економіки на колишніх республіках СРСР;

незбалансованість економіки;

нерозвинена інфраструктура;

застаріла банківсько-фінансова система;

не конвертованість національної валюти;

недостатньо гнучка податкова система;

низька культура праці;

невідповідність організаційних управлінських форм світовим;

економічна і політична нестабільність [9].

Зростанню іноземного інвестування в будь-яку країну сприяє нормальний інвестиційний клімат.

Інвестиційний кліматом - називається ситуація в країні з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат формується багатьма факторами (факторами ризику), які можна об'єднати в такі три основні групи:

соціально-політична ситуація та її перспективи;

економічна ситуація та її перспективи;

зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Перша група - соціально-політична ситуація - характеризує міцність державних інституцій, наступництво політичної влади, ступінь державного втручання в економіку, прагматичність державної політики, ефективність роботи державного апарату, схильність до націоналізації іноземного майна, традиції дотримання міжнародних угод тощо. Економічна ситуація: загальний стан економіки, становище у валютній, фінансовій та кредитній сферах, митний режим та режим використання робочої сили, стійкість валютного курсу, податкові ставки та пільги тощо. Третя група факторів охоплює чинне законодавство в галузі захисту інвестицій, формування та діяльності підприємств за участю іноземного капіталу, заходи з регулювання та обмеження їхньої діяльності, сукупність правових актів, які відображають державну політику щодо капіталовкладень з-за кордону тощо [8].

Для покращення інвестиційного клімату необхідно:

зрівнювання у правах інофірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;

створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям провідні галузі промисловості;

розвиток системи страхування інофірм;

визначення пріоритетів інвестування;

підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;

активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;

створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

поглиблення ринкових реформ;

удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за його дотриманням.

Отже, сьогодні фінансові ринки різного рівня, а також ринки різних фінансових інструментів різною мірою інтегровані. Емітенти мають обмежені можливості щодо залучення більш дешевого капіталу поза місцевим ринком, а інвестори - щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.



Висновки

Вітчизняний валютний ринок відокремлений і жорстко-регульований, його функціонування пов'язане із великою кількістю законодавчих та нормативних актів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обігу іноземної валюти на території України, основ функціонування міжбанківського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функціонують за своїми законами. Слід зазначити, що на розвинених фінансових ринках валютний ринок не виділяється окремо як складова фінансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфічна складова ринку інструментів позики.

Фінансовий ринок може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований, інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні. При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею в курсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністю інтегрованому ринку інвестор може інвестувати кошти будь-де. При цьому цінні папери одного ступеня ризику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу.

Сьогодні фінансові ринки різного рівня, а також ринки різних фінансових інструментів різною мірою інтегровані. Емітенти мають обмежені можливості щодо залучення більш дешевого капіталу поза місцевим ринком, а інвестори - щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.



Список використаної літератури

1. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 221 с.

2. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 119 с.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 490 с.

4. Солонінко К.С. Міжнародна економіка: Навч. посіб.-К.:Кондор,2008.

5. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко -- К.: Либідь, 2003. --784с.

6. Статистичний щорічник України за 2009 рік / Ред. Осауленко О.Г.- К.: Консультант, 2003 - 672 с.

7. Мишкін Френсіс. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Пер. з англ. -- К.: Основи, 1998. -- 963 с.

8. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. -- К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. -- Гл. 1, 13.

9. Вірван Л.А. Фінансова інтеграція сучасного ринку капіталів // Фінанси України. - 2003. - №12. - С.118 - 124.

Размещено на Allbest.ru

...