Інвестиційна діяльність комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Забезпечення економічного зростання висуває підвищені вимоги до характеру та параметрів функціонування інвестиційного ринку, структури й активності його учасників у реальному та фінансовому секторах. Специфіка перехідного періоду України зумовлює ситуацію, за якої інвестиційні ресурси одного з основних учасників інвестиційного ринку - банківської системи, упродовж тривалого періоду функціонують у досить обмежених сегментах, почергово, в залежності від мінливості макроекономічного середовища та державної економічної політики, переливаючись між ринком державних цінних паперів, короткостроковим кредитуванням суб'єктів реального сектора та міжбанківським ринком, беручи цим малу участь у формуванні загального інвестиційного потоку в країні, що в умовах загальної слабкості позицій інших учасників інвестиційного ринку виступає одним з суттєвих деструктивних елементів у відтворювальних процесах. Слабкість фондового ринку та окремі негативні тенденції в економіці стримують ефективний процес активізації інвестиційної діяльності банків на ринку цінних паперів та у сфері інвестиційного, передусім довгострокового, кредитування реального сектора, звужують асортимент і можливості банківських інвестицій. З іншого боку, низький рівень життя населення та слабкий фінансовий стан суб'єктів господарювання звужують можливості комерційних банків щодо мобілізації вільних грошових коштів як потенційного інвестиційного ресурсу. Зазначені тенденції посилюються відсутністю повноцінної нормативно-правової бази, яка б комплексно регулювала блок питань, пов'язаних з формуванням інвестиційного ринку загалом та інвестиційною діяльністю комерційних банків, що вносить елемент хаотичності та безсистемності в систему управління цією діяльністю. Всередині банків досить слабка увага приділяється системі маркетингового забезпечення опрацювання інвестиційних стратегій, виходячи з поточних і перспективних завдань, що стоять перед банком, а також прогнозних параметрів трансформації інвестиційного ринку загалом. Кінцевим наслідком такого сценарію розвитку є розбіжність між інвестиційними цілями комерційних банків та інвестиційними потребами національної економіки.

Посилення подальшого деструктивного впливу невідповідності між інвестиційним попитом та інвестиційною пропозицією в реальному та фінансовому секторах національної економіки на інвестиційні можливості комерційних банків зумовило необхідність здійснення даного комплексного дослідження, спрямованого на обґрунтування шляхів підвищення інвестиційної активності цих установ. Визначення та впровадження концептуально нових схем управління інвестиційною діяльністю комерційних банків з точки зору переорієнтації її на потреби структурної перебудови економіки, розвитку повноцінного фондового ринку, підвищення на цій основі загальної ділової активності дозволить підвищити конкурентний статус національної економіки. Такий підхід відповідає обраному курсу на розбудову інноваційної моделі розвитку економіки України.

Проте питання інтегрованої оцінки поточних і перспективних напрямів, параметрів і співвідношення інвестиційної діяльності комерційних банків у реальному і фінансовому секторах, визначення пріоритетних напрямів удосконалення системи її нормативно-правового забезпечення, загальних методологічних підходів до опрацювання системи маркетингового забезпечення розробки інвестиційної стратегії банку та обґрунтування перспективних напрямів її реалізації з урахуванням специфіки трансформаційного періоду та виходячи із завдань середньострокової перспективи на сьогодні вивчені недостатньо. Викладене і стало основою вибору теми дисертаційного дослідження, обґрунтування його мети та визначення завдань, які необхідно вирішити відповідно до вимог практики.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних і методичних засад розкриття суті та економічної природи інвестиційної діяльності комерційних банків, здійснення інтегрованої оцінки її поточних і перспективних напрямів, параметрів і співвідношення у реальному і фінансовому секторах з урахуванням специфіки трансформаційного періоду та виходячи із завдань середньострокової перспективи, обґрунтування пріоритетних напрямів удосконалення системи нормативно-правового забезпечення та опрацювання загальних методологічних підходів до системи маркетингового забезпечення розробки інвестиційної стратегії банку в умовах формування конкурентного середовища на інвестиційному ринку.

Відповідно до мети поставлені такі основні завдання:

- виявити суть і особливості та систематизувати загальні напрями інвестиційної діяльності комерційних банків як особливого суб'єкта інвестиційного ринку в реальному та фінансовому секторах економіки;

- дослідити макроекономічне середовище інвестиційної діяльності комерційних банків, виявити його вплив на можливості формування ресурсної бази для подальшого інвестування та інвестиційну активність в умовах перехідного періоду;

- провести комплексну оцінку поточних напрямів, параметрів і співвідношення інвестиційної діяльності комерційних банків у реальному та фінансовому секторах з урахуванням особливостей трансформаційного періоду;

- обґрунтувати перспективні напрями підвищення активності комерційних банків на інвестиційному ринку в умовах формування конкурентного середовища та стабілізації фінансово-кредитного ринку;

- окреслити напрями вдосконалення системи нормативно-правового забезпечення підвищення інвестиційної активності комерційних банків, виходячи із середньострокових завдань розвитку інвестиційного ринку;

- визначити загальні методологічні підходи до використання комплексу маркетингу при розробці інвестиційної стратегії банку в умовах формування конкурентного середовища на інвестиційному ринку.

1. Теоретичні основи інвестиційної діяльності комерційних банків

З позицій системного підходу розглядаються поняття “інвестиції” та “інвестиційна діяльність”, форми здійснення інвестицій та джерела їх формування, на основі чого обґрунтовано параметри інвестиційної діяльності банків як учасників інвестиційного процесу.

Вихідним положенням дослідження є теза, згідно з якою банківські інвестиції доцільно розглядати в контексті формування та функціонування загального інвестиційного ринку, що дозволяє окреслити основні напрями участі банків в існуючих його сегментах у сфері реального та фінансового інвестування. Інвестиційний ринок, виходячи з узагальнення різних теоретичних підходів, розглядається як ринок, на якому об'єктами купівлі-продажу виступають різноманітні інвестиційні товари та інструменти, інвестиційні послуги, що забезпечують процес реального і фінансового інвестування.

Узагальнення теоретичних підходів до визначення поняття „інвестиції” дозволяє трактувати останні як трансформацію власних і залучених ресурсів інвестора у доходні активи, в процесі використання яких створюється нова ліквідність. Комплексна оцінка природи та характеру інвестиційної діяльності учасників інвестиційного ринку, в тому числі й банків, має базуватися на врахуванні таких головних ознак поняття „інвестиції”: широкий діапазон об'єктів і форм інвестування; відсутність прив'язки до терміну здійснення інвестицій; обов'язковість досягнення кінцевого результату у вигляді доходу чи соціального ефекту; інвестування капіталу може здійснюватися у грошовій та негрошовій формах.

Через інвестування на основі врівноваження інвестиційного попиту та інвестиційної пропозиції відбувається включення частини капіталу як накопиченої цінності в економічний процес. У конкурентному середовищі врівноваження інвестиційного попиту та інвестиційної пропозиції забезпечується через механізм ціноутворення. Завдяки дії механізму ціни рівноваги відбувається процес мобільності інвестицій між різними сегментами інвестиційного ринку, розв'язується ціла низка проблем його функціонування та розвитку, які досліджені в роботі.

Банківські інвестиції виступають одним з основних додаткових джерел ресурсів, за допомогою яких потенційні інвестори формують або збільшують власний реальний інвестиційний платоспроможний попит з метою урівноваження його з інвестиційною пропозицією. В такому контексті доцільно говорити про характер, умови та параметри участі комерційного банку в загальному інвестиційному процесі шляхом виконання останнім на інвестиційному ринку як посередницьких функцій, так і власної участі за рахунок особистого доходу, в реальному та фінансовому секторах, що дозволяє заперечити підходи до характеристики інвестиційної діяльності банків, які звужують її діапазон до кількох видів операцій, переважно у сфері фінансового інвестування, зокрема виключно до операцій з цінними паперами, а у сфері реального інвестування - до довгострокового інвестиційного кредитування. В роботі у зв'язку з цим досліджені різноманітні питання банківських інвестиційних операцій.

У напрямі реального інвестування досліджено основні параметри діяльності банків у сфері внутрішніх і зовнішніх інвестицій. У контексті банківського зовнішнього реального інвестування кінцевим об'єктом отримання інвестиції, незалежно від її форми, виступає суб'єкт господарської діяльності (в окремих випадках, як то при споживчому кредиті на інвестиційні цілі, фізична особа), з боку якого формується інвестиційна пропозиція за рахунок наявної потреби у вкладеннях капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, безпосередньо пов'язані зі здійсненням виробничо-комерційної (операційної) діяльності. В єдності цих напрямів формується інвестиційна діяльність банку, у рамках якої останній може бути інвестором або інвестиційним кредитором, у межах яких здійснювані банком операції можна поділити на інвестиційні, позиково-інвестиційні та позикові. Чільне місце в зовнішній інвестиційній діяльності комерційного банку належить інвестиційному (незалежно від термінів) кредитуванню.

Враховуючи, що інвестиційна діяльність банку - явище досить складне і багатогранне, межі якої з посиленням тенденцій до універсалізації, урізноманітнення структурно-організаційних форм функціонування банківської системи, загострення конкуренції у сфері банківських послуг постійно розширюються, набуваючи нових якісних ознак, уточнено поняття інвестиційного банківського продукту, виявлено його специфічні ознаки, якими, зокрема, визначено: інвестиційний банківський продукт з точки зору економічного змісту операцій передбачає поєднання активних та пасивних операцій, несумісний з операціями, які мають спекулятивний характер (у даному випадку йдеться не про термін здійснення таких операцій, а про їх характер), органічно поєднує елементи унікальності та універсальності, здатності до видозмінення форм реалізації відповідно до трансформації вимог і параметрів інвестиційного ринку. В процесі управління інвестиційним продуктом банк забезпечує вирішення таких питань як збільшення та диверсифікація джерел формування власної дохідної бази, зменшення ризиків та підвищення на цій основі фінансової стійкості, забезпечення присутності на найбільш динамічних ринках, утримання раніше зайнятої ринкової ніші та закріплення на нових сегментах інвестиційного ринку, розширення клієнтурної мережі за рахунок урізноманітнення пропозиції та підвищення рівня привабливості видів послуг, які надаються клієнтам, що в умовах загострення конкуренції у сфері банківських послуг ставить перед банками завдання опрацювання адекватних, відповідно до природи змін, стратегій поведінки на ринку, оптимізації кредитного та інвестиційного портфелів, сприяючи цим підвищенню рівня привабливості банківської системи для потенційної клієнтури та інтегрованості її в якості однієї з провідних ланок у загальний ланцюг безперервного процесу суспільного відтворення.

2. Механізм банківської інвестиційної діяльності в Україні

Здійснено аналіз макроекономічного середовища інвестиційної діяльності комерційних банків та його особливостей в умовах трансформаційної економіки, системи правового та нормативного забезпечення банківської інвестиційної діяльності та оцінку її сучасного стану.

У системі аналізу макроекономічного середовища інвестиційної діяльності банків найбільший інтерес представляє оцінка: тенденцій соціально-економічного розвитку країни, які дають уяву про формування загальних потенційних можливостей для інвестиційної активності суб'єктів ринку з точки зору їх поведінки як споживачів інвестицій, так і інвесторів; ситуації, що сформувалася безпосередньо в інвестиційній сфері, в тому числі під впливом макроекономічної динаміки, з чого можна зробити висновок про характер зміни поведінки на інвестиційному ринку усіх його учасників, які одночасно виступають у ролі інвесторів та об'єктів інвестування; умов, що визначають можливості формування ресурсної бази банків, а також безпосередньо їх інвестиційної діяльності в реальному та фінансовому секторах.

У контексті аналізу умов, що забезпечують процес формування інвестиційних ресурсів, досліджено динаміку їх основних джерел, чільне місце серед яких належить заощадженням населення, виявлено, що з боку банків зацікавленість в інвестиційному кредитуванні, передусім реального сектору економіки в перехідний період, особливо на його початковому етапі, досить низька внаслідок дії ряду негативних чинників.

Лише на останніх етапах трансформаційного періоду по мірі зміцнення банківської системи, відносної макроекономічної стабілізації спостерігається певна лібералізація політики регулювання банківської системи, що позитивно позначається на підвищенні активності її суб'єктів на інвестиційному ринку, в тому числі і в реальному секторі. Ринок внутрішніх державних запозичень втрачає свої позиції і використовується переважно в частині підтримання необхідного рівня ліквідності обмеженого кола, передусім крупних, банків. Неефективна структура власності виступає одним з головних чинників, що гальмують розвиток фондового ринку, який у перехідний період залишається вузьким і малопривабливим. Корпоративні цінні папери найменш прибуткові і найменш ліквідні, в основному через фінансову нестабільність їх емітентів.

У напрямі диверсифікації інвестиційної діяльності банків набувають стійкого розвитку різноманітні схеми інвестування реального сектора. Водночас, не зважаючи на певне здешевлення кредитних ресурсів банків, для більшості суб'єктів, що формують інвестиційну пропозицію в реальному секторі, вони залишаються дорогими. Пасивність банків щодо зниження ціни кредитних ресурсів зумовлена значною мірою цілком об'єктивними причинами: зростає конкуренція на ринку залучення коштів населення, що вимагає встановлення високих депозитних ставок по вкладах фізичних осіб; збереження привабливості банківських вкладів як джерела особистих збережень населення можливе лише за умови перевищення розміру ставок по вкладах над реальним, а не офіційним, рівнем інфляції; слабкий фінансовий стан інвесторів-позичальників банківських кредитів створює підвищене ризикове середовище, що суттєво ускладнює проведення ефективного ціноутворення.

Низький рівень реальної інвестиційної пропозиції, зумовлений неплатоспроможністю суб'єктів її формування, а також повільний процес формування необхідної законодавчої бази та загальна відсутність чітких параметрів інвестиційної політики стримують процес участі банків у операціях фінансового лізингу, кредитування під заставу нерухомості, факторингу, гарантійних і трастових операціях, операціях по управлінню страховими коштами, закумульованими в процесі запровадження системи страхової медицини, страхування пенсій, активізації участі у створенні та в роботі промислово-фінансових груп, банківських холдингів, об'єднань, консорціумів.

Водночас можна констатувати, що в реальному секторі в останній час посилилась орієнтація на середньо- та довгострокове кредитування економіки, обсяги якого зростали вищими темпами, ніж короткострокового, що забезпечило поліпшення строкової структури кредитів у напрямі збільшення частки довгострокової складової, запроваджено низку нововведень, спрямованих на поліпшення умов доступу інвесторів до кредитних ресурсів банків, зокрема завдяки застосуванню механізмів часткової компенсації ставок за кредитами банків, що надаються підприємствам агропромислового комплексу, а також рефінансування Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування інноваційно-інвестиційних проектів. Певні перспективи простежуються щодо ринку корпоративних цінних паперів з числа вже реформованих структур.

При цьому зроблено висновок, що офіційна банківська статистика представлена обмеженим і нестабільним переліком даних, які не дозволяють зробити всебічні оцінки дійсного стану банківського інвестування в реальному секторі, що змушує вдаватися до різних способів оцінок такої діяльності, зокрема на основі аналізу довгострокового кредитування банками економіки, яке, з точки зору багатьох дослідників, саме і представляє банківські інвестиції; показника „кредити в інвестиційну діяльність”, який суттєво звужує її зміст, зважаючи на сформульовані нами підходи до суті та природи діяльності банків (передусім щодо інвестиційного кредитування) в інвестиційній сфері.

Таблиця 1. Довгострокові кредити, надані банками України та кредити в інвестиційну діяльність у 1998-2003 рр.

Як свідчать дані таблиці 1, порівняльні оцінки стану інвестиційного кредитування банками, які неоднозначно характеризують одне і те ж явище, підтверджують висновок про необхідність встановлення чіткої і єдиної системи показників, які давали б можливість однозначно кількісно визначати такі поняття, як „інвестиційна діяльність банку”, „банківські інвестиції”, „інвестиційне кредитування”.

Комплексний аналіз стану інвестиційної діяльності банків у реальному та фінансовому секторах здійснено в тісному взаємозв'язку із загальною оцінкою обсягів і структури активів банків, їх кредитно-інвестиційних портфелів як загалом по банківській системі країни, так і в розрізі груп банків і територій у залежності від рівня їх інвестиційної привабливості. Виявлено, що нині всього 5,2% банків (найбільших за розміром капіталу) формують 50,6% сукупних активів банківської системи України, майже 48% сукупного кредитного портфеля та майже 65% портфеля цінних паперів. По мірі зменшення розміру банку відбувається суттєве зменшення обсягів активів, кредитних операцій та операцій з цінними паперами в розрахунку на 1 банк. Про значну деформовану структуру кредитно-інвестиційного портфеля українських банків (значно через нерозвиненість фондового ринку) свідчить низька частка портфеля цінних паперів у сукупних активах. Малі банки кошти в цінні папери практично не інвестують, непривабливі для них практично всі види цінних паперів і, передусім, державні облігації. Останні є об'єктом інвестування практично 1-ї групи банків, частка яких у портфелі цінних паперів становить 67,1%, за обсягом же державних облігацій у розрахунку на 1 банк перша група у 10400 разів перевищує 4-ту групу.

Аналіз кредитного портфеля комерційних банків дозволяє зробити висновок, що найбільш активними у сфері довгострокового кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення виступають найбільші банки: на 1 банк першої групи припадає довгострокових кредитів в 46 разів більше, ніж у 4 групі, хоча за співвідношенням між короткостроковими та довгостроковими кредитами банки 4 групи відстають значно менше від першої групи. Разом із тим виявлено, що висока питома вага кредитного портфеля в сумарних активах банку може бути результатом низької якості цього портфеля, в структурі якого висока частка належить сумнівним і безнадійним кредитам тощо, що характерно для першої групи банків (за обсягом) та третьої (за часткою), що свідчить про досить ризиковану діяльність її представників на кредитному ринку.

В роботі досліджено характер впливу на обсяги та інтенсивність інвестиційної діяльності та диверсифікації кредитно-інвестиційних портфелів банків територіального фактора.

3. Активізація інвестиційної діяльності комерційних банків в умовах стабілізації фінансово-кредитного ринку

Обґрунтовано напрями активізації та підвищення ефективності інвестиційної діяльності комерційних банків, удосконалення її правового регулювання, підвищення ефективності застосування маркетингу банківського інвестиційного продукту.

З урахуванням таких основних факторів, як особливості внутрішніх закономірностей відтворювальних процесів, перспективи інституціональних змін, забезпечення подальшої стабілізації фінансово-кредитного ринку, вдосконалення правового поля, загальна макроекономічна динаміка, державна інноваційно-інвестиційна політика, посилення конкурентного середовища, як на інвестиційному ринку, так і у сфері формування інвестиційних ресурсів, у роботі сформульовані найбільш актуальні середньострокові пріоритети напрямів і форм активізації участі банків у інвестиційній сфері. Такими, зокрема, є:

- пов'язані з діяльністю інституту іпотечного кредитування, інтенсивного розвитку якого слід очікувати з формуванням повноцінного ринку нерухомості та землі;

- пов'язані з політикою структурної перебудови економіки та формування ефективного власника (через приватизацію), з чим можна очікувати активізації корпоративного ринку цінних паперів;

- кредитування інвестицій в основний капітал, перспективи якого пов'язуються з очікуваним приростом потреби у відповідних інвестиціях, передусім з боку реформованих підприємств;

- участь в інвестуванні розробки та реалізації інноваційних та інвестиційних проектів, що здійснюються в межах технологічних парків (через венчурне фінансування, інноваційне акціонування, виконання банком функцій замовника інноваційного продукту; інвестування в основний капітал тощо);

- пов'язані з реалізацією визначених законодавством завдань спеціальними (вільними) економічними зонами і територіями зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, про що свідчать невикористані до цього часу резерви щодо реалізації інвестиційних проектів у них з моменту запровадження;

- пов'язані зі створенням мережі недержавних пенсійних фондів і розвитку страхового ринку, що спонукатиме банки до пошуку нових форм власної участі в тому чи іншому сегменті інвестиційного ринку. Посилення конкуренції зумовлюватиме потребу банків у концентрації капіталу, диверсифікації власних кредитно-інвестиційних портфелів, як об'єктивних умов безперешкодного їх залучення до участі в різного роду проектах накопичувальної пенсійної системи та страхових систем.

У контексті концентрації банківського капіталу належить підходити і до вирішення завдань підвищення рівня ефективності грошового обслуговування відтворювальних процесів у перспективних технологічних сегментах, що об'єктивно зумовлюватиме активізацію процесу формування фінансово-промислових груп, інвестиційних консорціумів, холдингів тощо, доцільність участі банків у яких зумовлена можливістю вирішення низки стратегічних для себе питань: забезпечення стійкості, формування кредитного та інвестиційного портфелів зі зниженим ступенем ризику, підвищення конкурентного статусу на інвестиційному ринку, можливість доступу до інвестування значних за обсягом інвестиційних проектів. Досягнення кінцевого позитивного ефекту має забезпечуватись за рахунок суттєвого розширення функцій банку в діяльності фінансово-промислової групи - виконання поряд з основними і цілої низки додаткових функцій (інвестиційна і портфельна діяльність в інтересах усієї групи; допомога в організації та проведенні емісійної діяльності підприємств - учасників ФПГ; організація і проведення взаєморозрахунків; здійснення трастових, лізингових і факторингових операцій; венчурне фінансування інноваційної діяльності; надання інформаційних послуг). Серед шляхів просування до централізації банківського капіталу є збільшення мінімального розміру статутного капіталу банків, а також загального розміру їх власного капіталу, часткове або повне (в залежності від типу інвестицій та терміну інвестування) звільнення від оподаткування прибутку, одержаного від реалізації пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів. Одночасно в роботі зроблено висновок, що надмірна концентрація капіталу і активів у небагатьох банках супроводжується небезпекою збільшення системних ризиків, скорочення ресурсної бази місцевих банків.

Нагальність технологічного оновлення підприємств актуалізує проблему довгострокових інвестицій, перспективним напрямом якого є лізинг. Галузеві пріоритети банківських інвестицій у найближчій та середньостроковій перспективі потрібно пов'язувати з інвестиційним кредитуванням традиційно привабливих для інвестування підприємств харчової та переробної промисловості, енергетики, машинобудування, а також проектів розвитку експорту; об'єктові - із задоволенням інвестиційних потреб малого та середнього бізнесу, в тому числі й через обслуговування кредитних ліній іноземних фінансових інститутів.

Перспективи інвестування банками коштів у державні цінні папери визначатимуться політикою щодо запровадження механізму взаємокомпенсуючих факторів у системі фінансування бюджету, рівня доходності цих цінних паперів і термінів їх обігу, програм приватизації та характеру використання коштів від неї, які останнім часом в основній своїй масі спрямовуються на фінансування бюджету. За умови збереження низької привабливості ринку державних цінних паперів для основної маси банків можна очікувати посилення тенденції до переливання інвестиційного банківського капіталу в реальний сектор і на ринок корпоративних цінних паперів і ринок місцевих позик.

Реалізація в повному обсязі зазначених, а також інших напрямів активізації банків на інвестиційному ринку цілком залежатиме від зрушень у системі нормативно-правового забезпечення, основні напрями розвитку якого визначені в роботі. Подальшого вдосконалення, передусім, потребує частина законодавства, що регулює відносини іпотеки як однієї з форм інвестиційного кредитування. Найближчі перспективи активізації іпотечного ринку в Україні належить пов'язувати також з прискоренням прийняття базових законів про іпотеку, про іпотечні цінні папери, про довірче управління, про державний реєстр прав на нерухоме майно та майно, що знаходиться в іпотеці, розробкою законопроектів, спрямованих на реалізацію основних положень Земельного кодексу України, внесення змін і доповнень до законів про банківську та страхову діяльність, діяльність на фондовому та інших фінансових ринках щодо передбачення у них положень, пов'язаних з розвитком іпотеки, запровадження механізмів використання іпотечних інструментів для пенсійного страхування, реалізацією заходів щодо поетапного запровадження земельної іпотеки, реформування існуючої системи державної реєстрації прав власності на нерухомість, запровадження механізму страхування іпотечних кредитів, створення спеціалізованих іпотечних та аграрних банків як підрозділів найбільш потужних універсальних банків.

В основу розробки стратегії поведінки банку в інвестиційній сфері має бути покладена цільова функція, яка може зводитися до максимізації власної частки в диверсифікованих сегментах інвестиційного ринку з одночасним збільшенням прибутковості інвестицій.

Виходячи з цільової функції та головних завдань, що постають у контексті розвитку інвестиційного ринку, таким, що найбільш відповідав би їм, можна вважати такий тип стратегії першого рівня як стратегія підвищення ділової активності (яка передбачає проникнення на нові продуктові та територіальні ринки, диверсифікацію та розширення пропозиції інвестиційних продуктів в традиційних сегментах інвестиційного ринку, проникнення на існуючі та нові ринки з інвестиційними продуктами ринкової новизни).

Сформульована головна стратегія має базуватися на реалізації стратегій так званого другого рівня, роль яких зводиться до підсилення і доповнення окремих положень головної стратегії, зокрема: вдосконалення організаційної та збутової структури; розробка форм можливої участі в інвестуванні крупних інвестиційних проектів, які потребують високої концентрації банківського капіталу, в тому числі й спільно з іноземними партнерами; збільшення власної долі на ринку інвестиційних продуктів. Окреслені стратегії дозволяють сконцентрувати увагу на двох головних аспектах діяльності суб'єктів інвестиційного ринку - інвестиційних продуктах (можливі форми участі банків у забезпеченні інвестиційного процесу) та інвестиційних ринках (реальний та фінансовий сектори).

Головна стратегія - підвищення ділової активності - має забезпечити вирішення таких завдань: визначення асортименту та ціни інвестиційних товарів, які передбачається вивести на старі та нові ринки; визначення сегментної структури потенційних споживачів та регіональних ринків реалізації інвестиційних продуктів; опрацювання форм реалізації інвестиційних продуктів; створення умов для забезпечення ефективного просування інвестиційного продукту на ринок; прогноз економічного ефекту та розрахунок можливих ризиків (з опрацюванням системи заходів по їх усуненню або ж зменшенню) при різних варіантах просування інвестиційного продукту на ринок. Реалізація зазначених завдань потребує поглиблення більш локальних стратегій - розвитку ринку (прагнення розширення ринку збуту інвестиційного продукту за рахунок створення нового ринку або ринкових сегментів), розробки інвестиційного продукту (створення принципово нових або ж модифікація наявних продуктів та їх реалізація на існуючих ринках і ринкових сегментах), диверсифікації (виведення на новий ринок нового продукту). Про стратегію проникнення на ринок можна говорити лише в контексті збільшення власної долі банку в тому чи іншому сегменті ринку або ж залучення їх до обслуговування кредитних іноземних ліній, що власне сьогодні можна спостерігати при створенні нових банків, а також при розширенні сфери впливу існуючих банків за рахунок виведення на ринок тих же продуктів, які пропонують і конкуренти.

В інтегрованому вигляді реалізація зазначених стратегій зводиться до конкурентної стратегії, яка в умовах загострення конкуренції на інвестиційному ринку спрямована на завоювання банками міцної позиції в конкурентному середовищі, забезпечення можливої стратегічної переваги. У зв'язку з цим заслуговує на увагу така (складена на основі узагальнень точок зору різних авторів) схема стратегії поведінки банку на інвестиційному ринку.

Кожна зі стратегій має свої переваги, і рівень їх поєднання визначатиметься цілями інвестиційної політики банку. Визначення таких типів стратегій потребує виважених оцінок потенційних можливостей їх реалізації, виходячи з прогнозованої динаміки розвитку інвестиційного ринку та середовища, в якому цей ринок функціонує. В роботі окреслені загальні потенційні можливості реалізації кожної з названих стратегій у розрізі визначених двох сценаріїв розвитку інвестиційного ринку - песимістичного та оптимістичного.

У контексті інформаційно-аналітичного забезпечення процесу розробки комплексу маркетингу як основи маркетингової стратегії банку щодо здійснення інвестицій в роботі обґрунтовано підходи щодо вдосконалення системи моніторингу основних інвестиційних потоків у реальному та фінансовому секторах, підходи до удосконалення системи показників методики оцінки рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України, особливості, які мають місце при розробці стратегії поведінки комерційного банку при інвестуванні у цінні папери.

У процесі опрацювання комплексу маркетингового забезпечення розробки інвестиційної стратегії банку чільне місце відведено блоку питань, пов'язаних з опрацюванням системи виявлення та попередження можливих ризиків при інвестуванні.

Підсумковим етапом системи маркетингового забезпечення визначено розробку банком комплексного документа про основні напрями інвестиційної політики, який може охоплювати такі основні блоки: основні цілі інвестиційної політики (в реальному та фінансовому секторах), орієнтовні склад і структура інвестицій, основні вимоги до диверсифікації портфелів (кредитного та інвестиційного), механізм коригування портфелів, механізми страхування та мінімізації ризиків, розрахунок потенційних прибутків і збитків від інвестицій.

Висновки

банківський інвестиційний комерційний

Реалізація інвестиційних можливостей банків на ринку проявляється через участь у формуванні взаємовідносин, що виникають у процесі залучення коштів для створення потенційного інвестиційного ресурсу, виконання ними функцій посередників для обслуговування фактичних інвесторів через задоволення їх інвестиційної пропозиції та забезпечення платоспроможного попиту, а також власну участь як безпосередньо інвестора, який намагається реалізувати власні інвестиційні цілі.

Специфіка трансформаційного періоду полягає у загостренні кризових деструктивних явищ у всіх секторах економіки, що супроводжується змінами її структури, зниженням фінансової стійкості суб'єктів ринку, які формують інвестиційну пропозицію на інвестиційному ринку. Останній властива тенденція зростання розриву між потенційною і реальною величиною у напрямі зростання першої та інтенсивного зменшення другої з одночасно деформованою територіальною, галузевою та об'єктною структурою. Жорсткість монетарної політики, неефективна система управління ринком внутрішніх державних запозичень, непрозорість політики приватизації, посилення неплатоспроможності суб'єктів господарювання та перехід основної їх маси на взаємокредитування через негрошові схеми взаєморозрахунків, висока ціна кредитних ресурсів, відсутність чітких параметрів інвестиційної політики на рівні країни та її окремих регіонів і галузей економіки зумовлювали інтенсивний відплив інвестиційних ресурсів банківської системи з реального сектора економіки з одночасним підвищенням їх активності у спекулятивній короткотерміновій фінансовій сфері, лідируючі позиції в якій належали ринку державних внутрішніх позик, міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Підвищення інвестиційної активності комерційних банків у реальному секторі, диверсифікація схем інвестування останнього відбувається по мірі зміцнення банківської системи, відносної макроекономічної стабілізації, зростання маси суб'єктів господарювання з позитивним фінансовим результатом, підвищення схильності населення до заощаджень.

Деформованість структури кредитно-інвестиційного портфеля українських банків визначається слабкістю фондового ринку, домінуванням на ньому державних цінних паперів, вузьким асортиментом і відсутністю надійних фінансових інструментів для вкладання коштів. При цьому політика щодо зниження доходності державних цінних паперів робить їх малопривабливими для основної маси комерційних банків, у даному сегменті інвестування активними залишаються всього кілька крупних банків.

Одне з ключових місць у системі чинників, які визначають характер і рівень активності комерційних банків у інвестиційній сфері, займає система нормативно-правового забезпечення, відсутність чіткості, стабільності та системності в якій, наявність внутрішніх суперечностей обмежують можливості як розвитку нових перспективних сегментів банківського інвестування, так і активізації в них безпосередньо банківських установ, створюючи тим штучні бар'єри для спрямування потужних фінансових потоків на інвестиційний ринок.

Необхідність розв'язання проблем подолання дефіциту інвестиційних ресурсів у реальному та фінансовому секторах економіки, підвищення конкурентного статусу комерційних банків на інвестиційному ринку під впливом інтенсифікації процесу інституціональних змін, які супроводжуються появою на ринку нових суб'єктів з високими можливостями як щодо акумулювання вільних, у тому числі й „довгих”, грошей на ринку, так і безпосередньо інвестування, дозволяє визначити пріоритетні напрями активізації інвестиційної діяльності вітчизняних банків у найближчій та середньостроковій перспективі, які належить пов'язувати:

- в реальному секторі - з розвитком інституту іпотечного кредитування з одночасним прискоренням формування повноцінного ринку нерухомості та землі; активізацією приватизаційних процесів, що дозволить підвищити частку банківського кредитування інвестицій в основний капітал у реформованих підприємствах; реалізацією визначених законодавством завдань спеціальними (вільними) економічними зонами і територіями зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності; участю в інвестуванні розробки та реалізації інноваційно-інвестиційних проектів через такі форми, як венчурне фінансування, інноваційне акціонування, виконання банком функцій замовника інноваційного продукту, інвестування в основний капітал тощо; розвитком лізингового бізнесу; обслуговуванням кредитних ліній іноземних фінансових інститутів у частині кредитування окремих галузей економіки та сфер діяльності, зокрема малого бізнесу; участю в діяльності пенсійних фондів, страхових інститутів; активізацією процесу формування промислово-фінансових груп, банківських об'єднань, завдяки чому забезпечується можливість доступу до інвестування значних за обсягом інвестиційних, у тому числі й державних, проектів, рівномірність розподілу ризиків, зменшення негативного впливу регіональної та галузевої кон'юнктури, підвищення привабливості для потенційних вкладників;

- у фінансовому секторі - з розвитком фондового ринку за рахунок підвищення ефективності та поглиблення приватизаційних процесів, суттєвим розширенням на ньому асортименту фінансових інструментів; активізацією ринку місцевих позик за умови відповідного законодавчого забезпечення та зміцнення економічного потенціалу відповідних територій; змінами ємності внутрішнього ринку державних цінних паперів під впливом трансформації політики держави щодо державних запозичень.

Перспективи вдосконалення системи нормативно-правового забезпечення активізації інвестиційної діяльності комерційних банків слід пов'язувати із: врегулюванням загальної системи взаємовідносин між Національним банком України та комерційними банками, а також у площині „банк-клієнт” з визначенням правових гарантій обох сторін, правових аспектів багатогранної участі комерційних банків у різноманітних об'єднаннях і формах інвестування з відповідними системами регулювання такої участі в залежності від характеру здійснюваних ними активно-пасивних операцій, що було б можливим за умови прийняття Банківського кодексу України; формуванням повноцінного правового поля, що регулює відносини іпотеки, фінансово-кредитні механізми будівництва нерухомості та операцій з нерухомістю, функціонування ринку нерухомості та землі, питання концентрації банківського капіталу у напрямі його подальшого використання інвестиційною метою через різноманітні схеми в реальному та фінансовому секторах економіки; запровадженням чіткої класифікації видів інвестиційної діяльності комерційних банків і виділенням окремим блоком відповідної статистичної інформації, яка забезпечувала б можливість здійснення інтегрованої оцінки обсягів і структури такої діяльності в різних сегментах інвестиційного ринку.

В умовах посилення конкуренції на інвестиційному ринку актуалізується проблема розробки ефективних інвестиційних стратегій комерційного банку, чільне місце в системі інструментів якої належить системі маркетингового забезпечення, застосування якої дозволило сформулювати цільову функцію банку - максимізацію власної частки в диверсифікованих сегментах інвестиційного ринку з одночасним збільшенням прибутковості інвестицій, а також відповідні їй типи стратегій першого рівня - стратегії підвищення ділової активності, який передбачає проникнення на нові продуктові та територіальні ринки, диверсифікацію та розширення пропозиції інвестиційних продуктів у традиційних сегментах інвестиційного ринку, проникнення на існуючі та нові ринки з інвестиційними продуктами ринкової новизни, та стратегій другого рівня - стратегії розвитку ринку (прагнення розширення ринку збуту інвестиційних продуктів за рахунок створення нового ринку або ринкових сегментів), стратегії розробки інвестиційного продукту (створення принципово нових або ж модифікація наявних продуктів та їх реалізація на існуючих ринках і ринкових сегментах), стратегії диверсифікації (виведення на новий ринок нового продукту), стратегії проникнення на ринок (розширення сфери впливу за рахунок виведення на ринок тих же продуктів, що пропонуються конкурентами).

Література

1. Нікіфоров П.О., Комарницька Р.Г. Держава, фінансові ринки і підприємництво: проблеми взаємодії у вітчизняній економіці // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 44. Економіка. - Чернівці: Рута, 1999. - С.142-145.

2. Комарницька Р.Г. Кредитна політика банків України та шляхи її вдосконалення // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 54. Економіка. - Чернівці: Рута, 1999.- С.108-112.

3. Гордей О.В., Комарницька Р.Г. Кредитно-інвестиційні засади економічної стабілізації // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 65. Економіка. - Чернівці: Рута, 2000.- С.16-20.

4. Комарницька Р.Г. Маркетинг інвестиційної діяльності комерційного банку // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 95. Економіка. - Чернівці: Рута, 2000.- С.60-64.

5. Комарницька Р.Г. Проблеми сучасного банківського маркетингу в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 113. Економіка. - Чернівці: Рута, 2001.- С.96-99.

6. Комарницька Р.Г. Специфіка управління маркетингової діяльності комерційного банку // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Київ. - 2001. - №2. - с..158-163.

7. Комарницька Р.Г. Економічна природа інвестицій та інвестиційної діяльності в ринковій економіці // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 139. Економіка. - Чернівці: Рута, 2002. - С.92-99.

8. Комарницька Р.Г. Активізація інвестиційної діяльності комерційних банків // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 141-142. Економіка. - Чернівці: Рута, 2002. - С.73-78.

Размещено на Allbest.ru