* Джерела: Держкомстат України; Єрмошенко М. Визначення загрози національним інтересам держави у фінансово-кредитній сфері // Економіка України. - 1999. - № 1. - С. 7.

**Прямий розрахунок без врахування будь-яких додаткових чинників.

Доведено, що іноземний капітал надходить в Україну з намірами: а) спекулятивного вкладення коштів (оскільки нові ринки обіцяють порівняно більші прибутки); б) придбання за відносно невелику ціну конкурентоспроможних підприємств; в) розширення ринків збуту внаслідок зростання внутрішнього попиту; г) освоєння внутрішнього ринку з перспективно високою часткою експорту вихідної продукції і послуг від спільного бізнесу. Підкреслено, що розрахунки на вирішальну роль іноземних інвестицій в реформуванні економіки Україні й інших держав СНД виявились необґрунтованими.

Для реалізації інвестиційної політики, адекватної практичним потребам учасників ринку, необхідно послідовно формувати низку інвестиційних інститутів, передбачуваних умов і правил економічної поведінки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Визначено основні проблеми в залученні іноземних інвестицій та запропоновані шляхи їх вирішення з дотримання вимог економічної безпеки для більш повного використання ресурсів екзогенного походження. Також наголошено, що першоосновою конструктивної інвестиційної політики може бути тільки розвинута ринкова система з використанням переваг національної економіки.

У п'ятому розділі “Роль фінансових посередників в управлінні потоками капіталу” розкрито багатоаспектну діяльність фінансових посередників - банківських та небанківських, - як узагальнено так і диференційовано за видами пропонованих та наданих послуг.

Фінансові посередники визначено як спеціалізовані професіональні оператори фінансового ринку - кредитно-інвестиційні установи, що пропонують і реалізують фінансові послуги як особливий товар на умовах провадження виключних і поєднаних видів діяльності.

З'ясовано і наголошено, що фінансові посередники є інституційними учасниками ринку, які структурують спектр фінансових послуг відповідно до потреб його учасників. Тенденція інтермедіації - використання послуг фінансових посередників при управлінні активами набуває все більшого поширення. Cпрямування руху капіталу від його постачальників до найбільш ефективних споживачів є центральним завданням фінансових посередників, які здійснюють як пряме, так і непряме (через випуск власних вторинних зобов'язань) фінансування клієнтів.

Роль фінансових посередників як інститутів розвитку проявляється у виконанні таких функцій: 1) консолідація і диверсифіковане перевкладення довірених в управління активів у різні проекти з перспективною капіталізацією; 2) забезпечення ліквідності фінансових вкладень шляхом портфельного управління активами; 3) забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси; 4) перерозподіл і зниження фінансових ризиків; 5) специфікація прав власності клієнтів-довірителів. Остання функція вперше виділена дисертантом в наукових дослідженнях. Її сутність: клієнти-довірителі, звертаючись до посередників, формують відносно прозоре поле своїх інвестиційних намірів, капітал при цьому легалізується і ринок синергічно теж набуває прозорих і організованих ознак функціонування. Дослідження показало, що затребуваність і споживання клієнтами фінансових послуг посередницьких структур - банківських і небанківських, - виступає основою детінізації потоків капіталу на фінансових ринках. Існує безпосередній зв'язок у реалізації послідовних інституційних процесів: специфікація прав власності - легалізація власності - розширення ємності організованого ринку - відновлення і генерація капіталу. У зв'язку з цим розв'язання питання легалізації капіталу вбачається через заохочення клієнтів використовувати послуги фінансових посередників, що потребує регулятивних змін і проведення низки протекціоністських заходів. Концептуально, необхідно домогтися коригування трансакційних витрат таким чином, щоб вартість угод у легальному секторі була нижчою, ніж у нелегальному. Це, відповідно, потребує посилення захисту прав власності, перегляду чинної фіскальної практики, лібералізації умов започаткування бізнесу, ліцензування операцій з одночасним посиленням відповідальності за несанкціоновані і нелегальні угоди.

Послуги фінансових посередників об'єктивно зумовлюються диверсифікацією можливостей розміщення/акумуляції капіталу і поглиблення спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів. Двоєдність пропозиції і затребуваності фінансової послуги визначає "імпульс" розвитку фінансового посередництва в економічному середовищі.

Класифікаційна конструкція фінансового посередництва еволюціонувала протягом тривалого часу, і залишається мобільною сьогодні. Грунтуючись на узагальненні особливостей інституційного позиціонування на ринку, у дисертації банківські та небанківські види фінансового посередництва визначено як основні.

На основі аналізу потоків капіталу у банківській системі України встановлено, що вітчизняна банківська система переживає динамічний процес реструктуризації, який помітно посилився в останні роки. Потоки капіталу у банківській системі України через диверсифікацію фінансових послуг чітко виражені за кількісними і якісними характеристиками. Так, протягом 1996-2002рр. депозити на рахунках підприємств, організацій та населення (вхідні потоки) зросли більш, ніж у сім разів -до 37,4 млрд.грн.; на початок 2003р. вклади населення становили більше третини загальної суми зобов'язань банків, причому обсяги депонування у національній валюті є переважаючими. Вихідні фінансові потоки при кредитуванні суб'єктів господарювання також збільшились протягом вказаного періоду до 37,9 млрд.грн. (у 6,9 раза), питома вага кредитів населенню у 1998-2002рр. коливалась у межах 5,6-6,9%. Домінування в Україні банків універсального типу спонукає до відповідної диверсифікації послуг. Разом з тим, спеціалізовані послуги у банківському секторі України ще незначні: наприклад, сек'юритизовані вихідні потоки капіталу протягом останніх двох років сформували іпотечний та інвестиційний портфелі банків в межах тільки 6 % кожний від сумарної величини банківських активів. У зв'язку з цим доцільно очікувати збереження значної питомої ваги традиційних банківських послуг поряд з ситуативною сегментацією задоволення попиту спеціалізованими банками.

Аналіз структури доходів і витрат комерційних банків України засвідчив, що кредитні вхідні потоки капіталу у банківській сфері є домінуючими - процентні доходи протягом 1999-2002рр. складали майже дві третини від загального їх обсягу, а частка процентних витрат (вихідні фінансові потоки) коливалась в значних межах - 37,4 - 44,4%. У зв'язку з цим зроблено висновок про необхідність диверсифікації як дохідної бази банків, так і портфелів клієнтських замовлень, - кредитного та інвестиційного.

При порівнянні позицій банківських і небанківських структур в Україні виявлено, що небанківські посередники завойовують ринкову нішу досить агресивно. Щонайменше, чотири причини сприяють їх динамічному наступу: прогресуючий розвиток фондового ринку і сек'юритизація активів; необхідність задоволення вузькопрофільного попиту, де присутність банків обмежена; потреби інвестиційного розміщення заощаджень домашніх господарств; спроби ухилення від жорстких вимог банківського регулювання. Відзначено, що найбільш високі темпи розвитку серед небанківських установ України мають страховики: вхідні потоки капіталу в частині надходження страхових платежів за 1995-2002рр. збільшились у 22,2 рази, а від перестрахування - у 206,4 рази. Враховуючи спільність бізнесових інтересів банківських та небанківських інститутів, представлено можливості узгодженого управління потоками капіталу України (зокрема, відзначена співпраця між банками і страховими компаніями як найбільш розвинутими посередниками вітчизняного фінансового ринку), показано сполучність окремих ланок небанківських структур: “установа ІСІ - компанія з управління активами”, “страховик - недержавний пенсійний фонд”. Також відзначено об'єднання потоків банківського, небанківського і промислового капіталу: у холдингових, фінансово-промислових групах, при заснуванні афілійованих структур, реалізації угод ЗіП.

Встановлено, що важливим аспектом управління потоками капіталу з використанням послуг фінансових посередників є уніфікація методів обслуговування клієнтів, боротьба за них, в яку все сильніше втягуються банківські і небанківські структури. Ринкова спорідненість сфер бізнесу суттєво знижують бар'єри допуску посередницьких структур на ринок фінансових послуг, який поступово насичується сервісними пропозиціями. Вартість послуг у динаміці за нормальних умов, природно, знижується. Але з іншого боку, підвищення рівня життя і концентрація капіталу в інтересах афілійованих осіб та інсайдерів спонукає шукати більш якісний фінансовий сервіс. Впровадження синтезованих фінансових послуг об'єктивно спонукає до узгодженості бізнесових позицій учасників ринку.

На основі аналізу інституційних позицій банківського і небанківського посередництва в управлінні потоками капіталу зроблено такі узагальнення. 1. Комерційні банки були і залишаються основними фінансовими посередниками в управлінні потоками капіталу, що значно потіснили небанківські структури. Цьому сприяє універсальний характер і комплексні можливості щодо обслуговування клієнтів, володіння і управління найбільш ліквідними фінансовими активами - грошима. Дотримання євроконтинентальної моделі побудови фінансових ринків і структури посередництва є виправданим з точки зору становлення посередницьких інститутів у перехідних умовах розвитку вітчизняної фінансової системи; разом з тим не втрачають значення прогресивні елементи англоамериканської та ісламської моделей фінансових ринків.

2. В Україні недостатньою є конкуренція між банками і небанківськими структурами при залученні і розміщенні вільних коштів інституційних одиниць через пропозиції відповідних послуг та інструментів. Для активізації потоків капіталу у небанківській сфері необхідно: а) розробити систему гарантій для вкладників капіталу щодо відшкодування втрат некомерційного характеру при купівлі фінансових зобов'язань небанківських установ; б) уніфікувати підходи до оподаткування доходів, отриманих від володіння різними фінансовими інструментами; в) забезпечити підтримку вторинного ринку фінансових активів, що продукуються в небанківському середовищі, - з огляду на те, що ринок “антидепозитних” фінансових інструментів небанківських структур здебільшого має порівняно нижчу дохідність внаслідок власної потенційної ліквідності; г) слід відмінити чинну законодавчу норму щодо заборони банкам займатись безпосередньо страхуванням з огляду на дотримання євроконтинентальної моделі розвитку вітчизняного фінансового ринку. 3. Уніфікація методів обслуговування замовників і універсалізація операційних можливостей банківських і небанківських посередників при управлінні потоками капіталу у споріднених сферах бізнесу суттєво знижують бар'єри допуску на ринок фінансових послуг, який поступово насичується сервісними пропозиціями, що, в свою чергу, стимулює конкуренцію і боротьбу за клієнта. 4. Слід очікувати подальшої цільової сегментації формування клієнтського попиту щодо управління довіреними активами і потоками капіталу, а згодом і його задоволення шляхом індивідуального чи обмежено-групового обслуговування. 5. Питома вага традиційних послуг переважатиме і надалі при одночасному зростанні пропозицій вузькоспеціалізованого сервісу. У зв'язку з цим потреби обслуговування “масового” споживача по'вязуються з супроводженням здебільшого незначних у вартісному вимірі фінансових потоків. 6. Посилення регулятивних заходів щодо детінізації грошового обігу призведе до збільшення грошової маси і потоків капіталу у межах банківської системи. Особливого значення набуває залучення на організовані ринки заощаджень населення. Тому доцільним вбачається розширення пропозицій фінансових посередників щодо впровадження нових фінансових продуктів та послуг, орієнтованих на споживання в секторі домогосподарств. Фінансове посередництво за таких умов може зіграти роль легалізованого інвестиційного трампліну, містка між неорганізованим і організованим ринками капіталів.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки теоретико-концептуального, методологічного та науково-практичного спрямування.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми обгрунтування засад управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу в умовах системної трансформації фінансового ринку України. Одним з найважливіших наукових результатів роботи є розкриття об'єктивної необхідності при управлінні потоками капіталу комбінованого використання різних фінансових послуг, інструментів, регулятивних обмежень і стимулів з урахуванням факторів ризику та дохідності в просторово-часовому розвитку фінансових ринків.

Внаслідок того, що множинність питань управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу в умовах становлення фінансового ринку України недостатньо висвітлена у наукових дослідженнях і переважає ситуативно-тактичне прийняття управлінських рішень, ускладнюється раціональний вибір необхідних фінансових інструментів та послуг для проведення операцій розміщення і акумуляції капіталу. При цьому потерпають державні, корпоративні учасники ринку і домогосподарства, які стикаються з перманентними загрозами зниження ліквідності і прозорості ринку, виникнення кризових явищ у фінансовій системі.

Подолання цих негативних моментів потребує з'ясування наявних проблем, розробки і реалізації пропозицій щодо застосування дієвого інструментарію управління фінансовими потоками, підвищення капіталізації ринку з одночасним забезпеченням належного рівня його ліквідності і прозорості за такими напрямами:

I. У теоретичному напрямі - вирішення наукової проблеми щодо обгрунтування теоретико-методологічних засад та практичних важелів управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу на фінансових ринках. З огляду на це:

1. Динамічний розвиток економіки України на сучасному етапі потребує повноцінного використання інструментів фінансового ринку. Фінансовий ринок слід розглядати як структуроутворюючу основу фінансової системи, де кругообіг капіталу безпосередньо впливає на характер функціонування різних інституційних одиниць. Розвиток фінансових ринків разом із синхронним відтворенням реального сектора економіки забезпечує економічний прогрес в цілому.

2. Дослідження фінансових ринків доцільно проводити з точки зору аналізу кредитних та інвестиційних фінансових потоків, які відображають просторово-часове переміщення фінансового капіталу та опосередковують амбівалентну динаміку кредитного та інвестиційного фінансування потреб учасників ринку. Переважна частина фінансових продуктів і послуг у ринковому середовищі має потоковий характер їх надання і послідовного використання, - оскільки ринки розвиваються шляхом диверсифікації можливостей забезпечення масовості трансакційних угод. Кредити та інвестиції виступають альтернативними і одночасно взаємодоповнюючими варіантами ресурсного забезпечення економічного розвитку, що відображають різні фінансові відносини. Фінансові активи трансформуються у фінансовий капітал шляхом взаємопов'язаного розміщення (для інвесторів/кредиторів) та мобілізації (для реципієнтів) вільних фінансових ресурсів. При цьому обов'язковим є споживання послуг різних інфраструктурних і регулятивних установ при формуванні пропозиції і задоволенні попиту на фінансовий капітал, - на власність чи довірче користування активами.

3. Дотримання еволюційних інституційних вимог ринкових перетворень потрібно поставити умовою трансформаційних змін на фінансовому ринку. Саме інституційне обмеження рамок економічної діяльності може слугувати основою при розробці шляхів стримування спекуляції на фінансових і товарних ринках. При цьому неформальні норми довіри між учасниками ринку на мікрорівні поступово формалізуються в стандартні контракти і низку законодавчо-нормативних актів, які стануть формальними (офіційними) орієнтирами поведінки на макрорівні і унеможливлять зловживання без втрати ринкових позицій. Згодом макроекономічна формалізація умов економічного волевиявлення поєднає інтереси різних інституційних одиниць, зробить ринок більш інформаційно насиченим і прозорим.

4. При вивченні системоутворюючих елементів і умов функціонування фінансових ринків слід враховувати наявність різних форм переміщення вільних фінансових ресурсів між постачальниками і споживачами фінансового капіталу. Це обумовлює множинність видів фінансових ринків, які структуруються через виокремлення взаємопов'язаних секторів (субринків) за різними класифікаційними ознаками. Тенденції сек'юритизації, - коли контрактні угоди щодо використання фінансових активів оформлюються за допомогою емісії цінних паперів, - підвищують роль фондового ринку як основного генератора ресурсів у сферах корпоративних і державних фінансів. Сек'юритизація також засвідчує зміни в пропорціях фінансового капіталу, коли фондові трансакції поєднуються з рухом грошей, а використання банківських ресурсів заміщується використанням цінних паперів для фінансування розвитку.

5. Необхідно брати до уваги складність сучасної ситуації, коли формування фінансового ринку України відбувається шляхом хаотичного переплетення процесів первісного нагромадження капіталу і подальшої (але не обов'язкової) капіталізації новоутворених активів. Такі процеси мають перерозподільчий характер, відбуваються в індустріальному середовищі з перманентним перегрупуванням структури капіталу відповідно до змін в позиціонуванні учасників ринку.

6. Для забезпечення реальної оцінки вартості фінансових потоків необхідна релевантна інформація про обсяги здійснених операцій і наданих послуг на фінансових ринках. Для країн, що розвиваються, - і для України теж, - основною інституційною проблемою залишається невідповідність між оцінкою вартості нагромаджених внутрішніх ресурсів і можливостями їх розміщення на ринку, тобто йдеться про недокапіталізацію власних активів.

7. Розробка теоретико-методологічних засад і практичних важелів управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу повинна включати чітку характеристику категорій “фінансовий ринок”, “фінансовий капітал”, “фінансовий потік”, “фінансова логістика” з виокремленням їх сутнісно-логічної та компонентної основи. Фінансовий ринок України як мережа інтегрованих фінансових інститутів розвивається в динамічному економічному середовищі. Інституціоналізація розвитку фінансового ринку має відповідні характеристики (чинники) свого прояву. Інституційні зміни на фінансовому ринку України потребують уточнення і синхронізації основних напрямів діяльності державних, корпоративних і саморегулівних установ в управлінні потоками капіталу, виходячи з об'єктивної необхідності погодження їх різних інтересів.

8. Фінансова логістика заслуговує на вивчення як новий напрямок наукових досліджень, де об'єктом вивчення стану і перспектив розвитку фінансового ринку виступають детерміновані кредитні та інвестиційні потоки капіталу. Застосування логістичного підходу до управління потоками капіталу проявляється в діях суб'єктів ринку через коригування руху фінансових активів з фіксованою і плаваючою дохідністю шляхом модифікації фінансових інструментів та послуг, якими користуються учасники-контрактори угод.

9. Логістичний моніторинг спрямування потоків капіталу в результаті комбінованого використання інструментів власності та боргу при фінансуванні потреб розвитку повинен враховувати відповідність такої оцінки сутності процесів, що досліджуються. Кількісні індикатори оцінки управління потоками капіталу повинні відображати просторово-часові умови формування попиту і пропозиції на фінансові активи в різних інституційних секторах економіки.

ІІ. В аналітичному напрямі - комплексний аналіз фактичного стану фінансового ринку України та процесів управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу в різних його секторах. З огляду на це:

1. Ретельному аналізу має бути піддано виконання таких вимог до функціонування фінансових ринків і управління потоками капіталу як забезпечення відповідного рівня ліквідності ринку і прозорості трансакційних угод з дотриманням параметрів фінансової безпеки. Значну увагу при цьому слід приділити наявності належного законодавчо-нормативного забезпечення умов формування капіталу на первинних і його рух на вторинних ринках, усунення низки неузгодженостей і протиріч розвитку організованих ринків. Особливої гостроти набуває питання легалізації прав власності при переміщенні капіталу. Оцінка дієвості практичних важелів управління потоками капіталу має включати наявність відповідної інформаційної бази для проведення об'єктивного моніторингу розвитку фінансових ринків.

2. Предметом комплексного аналізу повинні бути: стан, тенденції, проблеми розвитку фінансових ринків у цілому і диференційовано за окремими секторами (ринки інструментів боргу та інструментів власності) через призму вивчення динаміки потоків капіталу, використання різних фінансових інструментів та затребуваності фінансових послуг спеціалізованих посередницьких інститутів. У ході аналізу слід з'ясовувати дестабілізуючі чинники при управлінні потоками капіталу та наявність невирішених проблем, передбачати превентивні заходи запобігання негативним тенденціям (особливо що стосується прояву надмірних фінансових спекуляцій).

3. В результаті проведеного аналізу умов функціонування фінансових ринків, управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу в окремих його секторах і ролі банківських та небанківських посередників в цих процесах визначена низка проблем розвитку фінансового ринку України, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Відповідним чином запропоновані шляхи вирішення проблем на ринках державного боргу, корпоративних цінних паперів, приватизації, залучення іноземних інвестицій.

ІІІ. У практичному напрямі - розробка на підставі дослідження та порівняння стану, особливостей і тенденцій розвитку фінансових ринків, практичних важелів управління кредитними та інвестиційними потоками капіталу в умовах трансформації фінансового ринку України. З огляду на це:

1. Для забезпечення дієвості важелів управління кредитними потоками капіталу необхідно:

а) підготувати, розглянути та ухвалити законодавчо-нормативні акти щодо регулювання фінансової поведінки Уряду та інших позичальників на ринках інструментів боргу - як внутрішніх, так і зовнішніх. У першу чергу необхідно розробити і прийняти Закон України “Про державний борг”; підзаконні акти з питань формування державної боргової політики повинні мати, щонайменше, середньострокову перспективу; б) запровадити в перспективі дворівневу організаційну структуру управління державним боргом. Це можливо реалізувати через створення спеціального державного органу по управлінню боргом, приклади функціонування якого зустрічаються в зарубіжних країнах. Такий орган (комітет чи агентство) має виконувати оперативну роботу по організації і моніторингу функціонування ринку державного боргу в межах стратегічних орієнтирів запозичень, розробка яких повинна залишатися за Міністерством фінансів України. Разом з тим, така практична лібералізація важелів управління державним боргом потребує додаткового узгодження в рамках здійснюваної адміністративної реформи і зменшення заборгованості до більш безпечного рівня; в) поряд з наявним скороченням обсягів державних запозичень потрібно диференціювати ринок боргу за типами фінансових інструментів і умовами їх обігу та реструктуризації. Пролонгація термінів обігу державних цінних паперів повинна мати кінцевим результатом доведення строкової структури вітчизняного фінансового ринку до рівня світових стандартів, що значно розширить операційний діапазон керованості кредитними потоками капіталу. Доцільно застосовувати розширений інструментарій реструктуризації боргу (варіанти обміну “борг-борг”, “борг-акції”, “борг-ресурси”); г) зменшити вартість позикових коштів і відповідно вартість обслуговування державного боргу. Дохідність державних цінних паперів повинна бути найнижчою порівняно з дохідністю інших фінансових інструментів; д) у частині платежів по боргу раціональна боргова стратегія вбачається в тому, щоб для розрахунків з кредиторами використовувати ті активи, які більш дорогі на ринку саме в необхідний момент. Використання активів, які є дешевими сьогодні і можуть капіталізуватись в майбутньому, доцільно відкласти. Іншими словами, потрібна вартісно випереджувальна сплата боргів; е) Україні необхідна стала облігаційна репутація - як противага кредитним запозиченням у МФО. Для вирішення цього завдання потрібно активізувати роботу в напрямку підвищення кредитного рейтингу держави; є) диверсифікувати напрями розміщення капіталу на боргових ринках шляхом розвитку повноцінного сектора муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) і корпоративних облігацій. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними адміністративними рівнями дозволить реалізувати регіональні і корпоративні програми розвитку, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на державний бюджет.

2. Забезпечення дієвості важелів управління інвестиційними потоками капіталу можливо:

2.1. У сфері приватизації за умов: а) удосконалення процедур проведення торгів за різними способами приватизації; б) застосування попередньої “розвідки” купівельного попиту шляхом продажу дрібних портфельних пакетів акцій для визначення їх реальної ринкової ціни; в) зміни підходів до управління державними корпоративними правами в частині оптимізації дивідендної політики шляхом ліквідації протиріччя між поточними завданнями наповнення дохідної частини бюджету і реінвестування прибутку на мікрорівні, а також лібералізації можливості проведення нових емісій акцій ВАТ; г) взаємодії з фінансовими посередниками з питань викупу (а не тільки продажу) акцій ВАТ;

2.2. У сфері ринку корпоративних цінних паперів за умов: а) постійного удосконалення системи захисту прав та інтересів інвесторів як основної передумови формування прозорого і легітимного вітчизняного ринку капіталів. У цій частині введення превентивних заходів запобігання зловживанням безпосередньо поєднується з побудовою належної системи корпоративного управління і підвищенням вимог до стандартів розкриття інформації учасниками ринку; б) розширення застосовуваного переліку видів цінних паперів як фінансових інструментів для акумуляції і перерозподілу фінансового капіталу; в) розбудови інфраструктурних інститутів фондового ринку, в першу чергу депозитарно-клірингових установ і системи незалежних реєстраторів; г) концентрації угод в організованій частині ринку в мережі бірж та позабіржових торговельних майданчиків; д) посилення контролю з боку державних органів і саморегулівних організацій за діяльністю фінансових посередників; е) введення рестрикцій на операції з деривативами і рух спекулятивного капіталу; є) підвищення вимог до фахового рівня підготовки працівників фондового ринку.

2.3. У сфері залучення іноземних інвестицій за умов: а) перманентного поновлення і внесення відповідних змін до чинних законодавчо-нормативних актів з питань заохочення інвестування; б) державного і позавідомчого сприяння встановленню довірчих відносин, гарантування відшкодування втрат некомерційного характеру; в) інтенсифікації переговорів про співробітництво з Корпорацією по страхуванню приватних інвестицій США (ОРІС), з організаціями по страхуванню німецьких (HERMES) і французьких інвестицій (COFAS), з Багатостороннім агентством гарантування інвестицій (MIGA); г) забезпечення безумовного виконання рішень господарських судів, прискорення вступу України до Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (ICSID); д) відпрацювання стратегічно важливих інвестиційних проектів на міжвідомчому рівні (для усунення вузьковідомчих підходів та прискорення отримання інвесторами необхідних узгоджень); е) удосконалення інвестиційного консультування; є) спрощення порядку реєстрації та ліцензування діяльності спільних підприємств, представництв іноземних фірм.

Реалізація вищезазначених важелів управління інвестиційними потоками капіталу потребує розробки і прийняття таких Законів України, як “Про акціонерні товариства”, “Про захист прав та інтересів інвесторів”, “Про угоди з цінними паперами”, “Про послуги довірчого управління майном” та внесення змін і доповнень до чинних законодавчо-нормативних актів.

3. Для активізації затребуваності послуг інституту фінансового посередництва (інтермедіації) при управлінні потоками капіталу необхідно:

а) стимулювати цільову сегментацію формування клієнтського попиту щодо управління довіреними активами, а згодом і його задоволення шляхом індивідуального чи обмежено-групового обслуговування; б) запровадити комплекс консультаційно-пояснювальних заходів серед потенційних клієнтів щодо акцентації переваг інституційної форми розміщення вільних коштів; в) стимулювати конкуренцію між банківськими і небанківськими структурами шляхом забезпечення рівних умов їх діяльності; г) забезпечити кількісний і якісний “прорив” фінансового сервісу шляхом застосуванням нових фінансових послуг і продуктів; д) посилити регулятивні вимоги за посередницькою діяльністю з боку держави і саморегулівних організацій з метою захисту прав власності, уникнення фінансового шахрайства і обмеження можливості побудови фінансових пірамід; е) перманентно підвищувати обсяги гарантійного відшкодування втрат клієнтських коштів за форс-мажорних обставин - не тільки у банківській, а й у небанківській сферах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ