Фінансові ризики у банківській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід економіки України до ринкових відносин породили значне коло проблем для суб'єктів ринку в галузі фінансової діяльності, в тому числі факторів ризику у підприємницькій діяльності.

Високий рівень невизначеності економічної діяльності виявився у підвищенні фінансових ризиків і у банківській сфері, оскільки в Україні склалася, на відміну від деяких європейських країн, система універсальних банків з широким спектром виконуваних операцій. Високий рівень фінансових ризиків у банківській діяльності призвів до характерних змін у кредитно-інвестиційному портфелі банків: останнім часом спостерігається стабільно переважна частка серед загального обсягу наданих кредитів короткострокових (тобто найменш ризикованих).

Досить високим залишається рівень процентної складової фінансового ризику в діяльності банків, оскільки на сьогоднішній день жоден з існуючих видів цінних паперів, що знаходяться у біржовому та позабіржовому обігу в межах України (крім облігацій державної внутрішньої позики) не можна визнати повноцінним.

Отже, ситуація, що склалася, вимагає якнайскорішої розробки методів захисту від фінансових ризиків у банківській сфері, які відповідали б вимогам доступності, гнучкості, легкості використання і, головне, адаптованості до практики сучасної діяльності на фінансових ринках України.

Загальний огляд досліджень з питань фінансових ризиків дозволяє зробити наступні висновки:

· існуюча наукова література не дає цілісного уявлення про природу економічних ризиків і місце фінансових ризиків в системі економічних ризиків. Науковий аналіз проблеми визначається уривчастістю та неоднозначністю поглядів різних авторів;

· практичні аспекти оптимізації фінансових ризиків викладені автономно, без ретельного значення теоретичних засад;

· взагалі в сучасних дослідження простежується великий акцент на зарубіжний досвід, який недоречно накладати на умови нестабільної економіки сучасної України.

Мета дослідження. Головною метою дослідження є узагальнення теоретичних уявлень про систему фінансових ризиків в банківській діяльності і визначення на цій основі найефективніших засобів захисту від цих ризиків на сучасному етапі розвитку техніки банківської справи в Україні.

Для досягнення поставленої мети вирішувались завдання:

· обґрунтування природи та сутності економічного ризику з точки зору економічної теорії;

· аналіз особливостей та структури фінансового ризику з метою визначення його місця в системі економічних ризиків;

· оцінка різних методів обчислення рівня економічних ризиків;

· визначення сучасних засобів, інструментів та механізмів впливу на рівень фінансових ризиків, що існують в Україні;

· проведення порівняльного аналізу зарубіжного досвіду регулювання рівня фінансових ризиків.

1. Теоретичні засади фінансових ризиків

Визначається сутність еволюції категорії ризику в економічній теорії та теоретичне обґрунтування категорії фінансового ризику з розглядом основних методів оцінки його рівня.

Розбудова ринкової економіки в Україні поставила не тільки істотні макроекономічні, алей мікроекономічні питання. Приватизація, акціонування та пов'язана з ними діяльність численних суб'єктів господарювання, призвела до невизначеності, неадаптованості їх діяльності, до зростання ризику, відносно якого останні не знаходили ефективних методів управління. Підтвердилась лише загальна формула, що ускладнення економіки веде до зростання ризиків.

У сучасній вітчизняній та іноземній літературі не існує загальноприйнятого підходу до визначення категорії ризику. Деякі автори розрізняють ризик як можливість виникнення від'ємного результату і шанс як можливість одержання прибутку. Сама класифікація загальноекономічних і фінансових ризиків остаточно не склалася.

Сьогодні ризик потрібно розуміти як комплексне поняття. Ми стверджуємо, що ризик як невизначеність несе в собі потенційну можливість як втрат, так і прибутку. Тому пропонується наступне визначення економічного ризику з врахуванням його комплексної природи: економічний ризик - це невизначеність, ймовірність настання непередбачених подій, що тягне за собою можливість відхилення від поставленої мети, наявність альтернативних наслідків ,як позитивних так і негативних, та необхідність їх оцінки і вибору.

В сучасній економічній теорії існує досить велика кількість підходів до класифікації економічних ризиків. На наш погляд, їх не можна сприймати як взаємовиключні. Вони доповнюють один одного і повинні обиратися відповідно до мети аналізу. Прийнявши до уваги всі існуючі критерії ми пропонуємо свою класифікацію, переваги якої зводяться до наступного.

· по-перше, у ній економічні ризики розділені за основним критерієм - своєю природою;

· по-друге, визначене місце фінансових ризиків як таких, що мають специфічну, відмінну від інших, природу;

· перелік фінансових ризиків відповідає основним видам фінансових операцій.

Фінансовий ризик обумовлений тими самими законами, що й ризик загальноекономічний. Однак, аналізуючи його, треба визначитись з тим, яке місце ми відводимо фінансовому ризику серед інших видів економічних ризиків.

Дисертант не погоджується з думкою деяких авторів, що фінансовий ризик є складовою частиною комерційного. Сфера фінансової діяльності відокремилась від виробничо-торгівельної і складає самостійний сектор економіки. Ця обставина зумовлює самостійність фінансового ризику в складі загальноекономічного ризику.

Об'єктом фінансового ризику є потік грошових коштів. Поняття потоку включає в себе комплекс втрат і прибутків. Тому фінансовий ризик, як невизначеність у сфері руху грошових коштів, несе в собі потенційну можливість обох "знаків". Це визначає окрему рису фінансових ризиків - їх спекулятивність. Саме на цьому базується можливість фінансової гри з метою одержання прибутку.

Зазначене дає можливість визначити фінансовий ризик як ймовірність зміни грошового потоку при проведенні фінансових операцій внаслідок невизначеності умов таких операцій. Відповідно до основних типів фінансових операцій (кредитування, валютні операції; фондові операції) розглядаємо п'ять видів фінансових ризиків: кредитний ризик; процентний ризик; ризик ліквідності; валютний ризик; податковий ризик. Кожен з них несе в собі всі ознаки фінансового ризику, але відзначається особливостями.

Податковий ризик заслуговує особливої уваги в банківській діяльності. В дисертації доведено, що податковий ризик - це фінансовий результат, який по-перше, банк отримує в результаті змін в галузі оподатковування у тому числі від зміни нормативних документів НБУ; по-друге, вірогідна можливість втрат банку від порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Економічний суб'єкт здійснює фінансово-господарську діяльність, яка може приводити до усвідомленого або неусвідомленого невиконання ним зобов'язань щодо сплати податків, створюючи при цьому податкові ризики. Податкові ризики безпосередньо залежать від суб'єктивних та об'єктивних факторів, які впливають на діяльність клієнта зовні (обставини географічного, економічного, демографічного, політичного характеру, належності певної галузі), та внутрішніх обставин та подій. Послуга банку за перерахування податків до бюджету є складовою розрахункових операцій. Отже, вона має пряме відношення до обсягу позичкового капіталу банку.

Проведений розрахунок впливу податкових платежів на ресурси банку виявив межі зони ризику. Так, якщо клієнти банку обкладені податком (Т) в 20 копійок з 1 гривні, і якщо без оподатковування на місяць обсяг доходу клієнта у вигляді відсоткових відрахувань банку становить 100 гривень, то двадцятивідсоткове обкладання коштів підвищить податкові надходження в бюджет і за допомогою цього зменшить обсяг доходу клієнта, збільшуючи комерційний ризик банку. Крім даного аспекту проблеми податкового ризику необхідно також звернути увагу на можливі наслідки в банківській діяльності у випадку прийняття урядом рішення про оподатковування доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді відсотків від вкладених грошових коштів.

Видно, що рівень банківського ризику зростає, оскільки клієнти вирішують, який обсяг вільних коштів помістити в банк на основі величини доходу, що вони одержують після сплати податку (Т). Податок в 20 копійок з 1 гривні доходу зменшує його положення з S1 до S2. Нове положення рівноваги досягається у пункті Q. Тому у зв'язку із введенням податку зона ризику розширюється через змушене збільшення вкладених клієнтами коштів і/або падіння попиту на такий вид банківських послуг. Скорочення процентного доходу фізичних осіб з 100 гривень до 80 збільшує банківський ризик у втраті клієнтської бази й зниженні обсягу тимчасово вільних коштів.

Якщо розглядати податкової ризик з погляду обслуговування банками клієнтських рахунків юридичних осіб, то в цьому випадку графік трохи розширюється через можливість як збільшення обсягу оподатковування, так і його зменшення.

Видно, що у випадку збільшення обсягу оподатковування планований обсяг залишків коштів на рахунках клієнтів зменшується (S - S1). І навпаки, при зниження рівня оподатковування останні збільшуються (S - S2). Ця проста залежність і відображає сутність податкового ризику.

Як висновок, треба відзначити, що податковий ризик має місце в діяльності будь-якого банку, і, в головному, залежить від впливу зовнішніх факторів, хоч наслідки стосуються безпосередньо конкретного банку.

2. Методи мінімізації фінансових ризиків в діяльності комерційних банків України

Досліджені питання, пов'язані з сучасними методами мінімізації кредитного ризику в комерційних банках України, розглянуті існуючі методики мінімізації процентного ризику та ризику ліквідності у галузі банківської діяльності.

Високі темпи зростання поясняються тим, що кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами, займають, більшу частину доходів банків. Зміни відбуваються і в структурі кредитного портфелю, що свідчить про позитивні зрушення на вітчизняному кредитному ринку. Однак, кредитна діяльність не є винятком у співвідношенні між доходом та ризиком. В дисертації показано, що висока доходність супроводжується підвищеним ризиком, унаслідок чого кредитування залишається також найризикованішим видом банківської діяльності. Зростання обсягів кредитування ускладнює проблеми управління кредитним ризиком банку.

На сьогодні самою ефективною є така форма мінімізації кредитного ризику, як забезпечення кредиту заставою або закладом. Велика увага приділяється цьому питанню у Положенні “Про організацію кредитування юридичних осіб „Мегабанку””. В дисертації аналізується це положення і відзначається, що види забезпечення кредиту розділяються на:

· заклад майна, на яке відповідно до чинного законодавства може бути направлено стягнення;

· гарантія (поручительство);

· переуступка на користь банку вимог та рахунків позичальника до третьої особи;

· договір страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. При цьому банк в обов'язковому порядку вимагає повного (стопроцентного) забезпечення кредиту.

В той же час проведений аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що загалом спостерігається відповідність характеру закладу характеру кредиту.

Зокрема в забезпечення довготермінового кредиту для поповнення капітальних вкладень в заклад приймається нерухоме майно; в забезпечення кредиту на поповнення обігових коштів - цінні папери, дебіторська заборгованість, тощо. На практиці нерухоме майно виявляється далеко не самим ліквідним закладом. Реалізація такого закладу вимагає витрат часу. Тому для усунення кредитного ризику момент погашення кредиту і момент реалізації закладу мають бути максимально наближені один до одного. Згадане вище Положення “Мегабанку” про мінімізацію кредитного ризику розглядає можливість гарантії (поручительства) третьої особи. Строк гарантії встановлюється на 10-15 днів більше строку погашення кредиту. При настанні строку платежу і відсутності коштів на рахунку позичальника непогашена заборгованість стягується в безспірному порядку з рахунку гаранта.

В дисертації доведено, що викладена схема заздалегідь носить абстрактний характер. Одержання гарантованого кредиту, фактично, ставить перед позичальником завдання відшукати його у подвійному розмірі: власне кредит і гарантія, яку гарант повинен буде вилучити з власного капіталу на весь термін кредитування з врахуванням додаткового терміну.

Забезпечення кредиту гарантією на практиці має сенс, на наш погляд, у двох випадках:

· коли гарантом виступає дебітор позичальника і надання гарантії дорівнює для нього погашенню боргу;

· коли з якихось причин гарантія грає роль тільки інструменту оформлення кредитної операції.

Якщо гарантом виступає банківська установа, то схема ускладнюється необхідністю резервування коштів під надану гарантію на загальних підставах так само, як і при наданні кредиту. На макрорівні обсяг коштів, що використовуються при здійсненні операції кредитування під гарантію, помножений на кількість таких операцій, провокує підвищення інфляції.

На відміну від кредитного ринку, який функціонує досить довго і напружено, ринок цінних паперів України ще не можна охарактеризувати як повноцінний. Однак, перелік видів цінних паперів, що допущені до офіційного котирування на Українській Фондовій Біржі вже зараз досить великий. Левову частку операцій з цінними паперами проводить Українська Фондова Біржа, тому головна роль у мінімізації процентного ризику належить їй. Але повноцінна система мінімізації цього ризику неможлива без підтримки держави, без законодавчого оформлення системи обслуговування і торгівлі цінними паперами.

Ці пропозиції неможливо назвати передчасними. Ринок цінних паперів значною мірою залежить від якості та обсягу інформації про емітентів. Оцінка процентного ризику за цінними паперами базується на "внутрішньому" аналізі, де головну роль відіграють мікроекономічні фактори. Такої інформації на сьогоднішній день обмаль.

3. Шляхи захисту від фінансових ризиків у банківській діяльності

Досліджені напрямки оптимізації фінансового ризику, захист від кредитного ризику, оцінка ризику ліквідності, процентного ризику.

Методика визначення вартості процентного ризику для облігацій державної внутрішньої позики основана на обчислені різниці між максимальною можливою ціною придбання та мінімальною можливою ціною продажу.

Запропонована методика - це розрахунок рівня процентного ризику, який дає абсолютне максимальне значення можливої втрати або прибутку при зміні зовнішньої умови - облікової ставки НБУ. Даний метод не може бути використаний для прогнозу ціни облігації при ділінгових операціях.

Такий підхід до оцінки рівня процентного ризику, оснований на аналізі типових операцій, здається нам більш ефективним, ніж запропонований Національним банком України. Процентний ризик трактується ним як небезпека втрат банків через перевищення процентних ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками.

Однак, ефективне керування прибутковістю й ризиками банківського бізнесу можливо лише за умови вибору оптимальних рішень по їхній збалансованості. Підвищення прибутковості банківських операцій дозволяє збільшувати вартість банку за рахунок капіталізації прибутку, а керування ризиками забезпечує зниження коливання грошового потоку банку, підвищуючи його фінансову стабільність. Збільшення маржі в умовах падіння прибутковості ринків - завдання, тісно пов'язане з керуванням ризиками й прийняттям оптимальних рішень по критерію „прибутковість/ризик”. Зниження вартості залучених ресурсів приведе до втрати конкурентних позицій банку; утримання за всяку ціну високих ставок кредитування викличе погіршення якості активів, скорочення витрат може привести до втрати кваліфікованого персоналу й зашкодити іміджу банку. Гнучкість цін і тарифів для клієнтів різних категорій під різні гарантії , послуги в сполученні з високою рейтинговою оцінкою надійності, дозволяють комерційним банкам вигравати в конкурентній боротьбі на ринку депозитів, позичкових капіталів , інших послуг.

У зв'язку із цим з'являється потреба розглянути напрямки ціноутворення вартості банківських операцій. Оскільки банківська операція є товаром - вона має його властивості: індивідуальність, якість, цінність, доступність. Разом з тим банківська операція - це унікальний товар, через те, що має присутні лише їй властивості - невідчутність, невіддільність, мінливість, недовговічність, відсутність власності.

Банківські операції й послуги, як і будь-який інший товар, мають вартість і ціну. Реалізація операції (послуги) і покриття понесених витрат є основою фінансово-господарської діяльності банку (незважаючи на те, що в деяких випадках банківські послуги можуть надаватися на безоплатній основі).

В дисертації відмічено, що ціноутворення банківських операцій/послуг в літературі визначається з різних точок зору, але його варто розглядати як кінцевий результат економічної діяльності комерційного банку по визначенню, установленню й зміні цін на банківські операції/послуги. Отже, ціноутворення банківських операцій/послуг є наслідком ціноутворення в комерційному банку.

Складаючи ціни, банки керуються такими критеріями як життєвий цикл операції/послуги; корисність для споживачів і економічна ефективність. Стратегія банків при цьому підлягає прагненню перевершити конкурентів, створити об'єктивну і доступну ціну для клієнтів на тій частці ринку, яку банк займає.

В дисертації визначені чинники ціноутворення банківських операцій/послуг, до яких віднесені: науково-технічна новизна; виробнича застосовність; комерційна реалізованість. Відсутність хоча б одного чинника негативно позначається на ціноутворенні банківських операцій.

Автор пропонує наступне визначення: ціноутворення банківських операцій/послуг - це економічний процес, спрямований на формування, установлення й зміну цін, в основу якого покладена сукупність принципів, методів і форм управління зайнятими цією діяльністю комерційними банками і їхнім персоналом.

Активна політика комерційних банків на ринку позичкових капіталів забезпечує формування стабільної процентної маржі. Сучасна практика показує зростання процентних доходів над непроцентними. Формування більшої частини банківського прибутку йде за рахунок позичкових і аналогічних операцій і є одним із принципів банківської діяльності. Однак, в дисертації показано, що захоплення позичковими операціями крім високих ризиків, що їх супроводжують, являє ще одну небезпеку - штучне гальмування операцій, які покликані формувати непроцентні доходи. Як правило, непроцентні доходи створюються в області роздрібних послуг банку, наприклад, при наданні нетрадиційних банківських послуг фізичним і юридичним особам. Розвиток цього напрямку з підставою треба розглядати як можливість в іншій стратегічній області бізнесу для банків досягнення мети, зокрема, одержання прибутку.

В дисертації зроблений висновок, що зниження процентних доходів повинно компенсуватися зростанням непроцентних доходів. У зв'язку з цим необхідно задіяти регулюючий цей процес механізм, або змінити акценти в проведеній процентній політиці банку. Висловлена думка, що найцікавішим є пошук нових напрямків у процентній політиці. Пропозиція зводитися до наступного: змінити рольові функції процента за кредит і комісії банку. Традиційною зараз вважається така позиція: “процент + комісія” (наприклад, 19% за кредит й 1% комісії банку). Однак, більш ефективним була б зміна цінової політики у зворотну сторону, а саме 19% комісії банку й 1% за кредит. Аргументами пропозиції можуть бути умовні приклади. Для більш повної наочності будемо вважати, що встановлений процент за кредит стягується по закінченню договору в повному обсязі до величини кредиту.

Як видно, у першому варіанті сума кредиту становить 100000 грн. строком на 1 рік під 19% річних. Комісія банку - 1 %. У цьому випадку, при висновку кредитного договору обсяг ресурсного портфеля банку збільшується тільки на величину комісійних послуг - 1000 грн. (100000 грн. 1%). По закінченні терміну дії кредитного договору банк одержить ще 19000 грн. у вигляді оплачених відсотків за кредит. Але це буде через рік. Отже, протягом цього часу ресурсний потенціал у банку буде лише 1000 грн., які можуть бути видані у вигляді кредиту наступному клієнтові.

Ситуація змінюється, якщо банк буде наполягати на оплаті за свої комісійні послуги. Так, при тих же даних, відсоток за кредит буде лише 1000 грн., але величина комісійних зросте до 19000 грн., що дозволить не тільки збільшити ресурсний потенціал банку, але й зробити наступну кредитну операцію в набагато більшому обсязі. Цей ланцюг буде довшим, що дозволить банку швидше збільшити свій обсяг.

В результаті економічний ефект від впровадження даної пропозиції буде становити 4522 грн. (табл. 1.)

Таблиця 1. Розрахунок економічного ефекту при зміні цінової політики банку, грн.

Разом з тим, в дисертації підкреслена необхідність враховувати банківські реалії. Зокрема, сучасний стан конкурентних відносин у сфері банківських послуг характеризується перевагою нецінових методів боротьби. Рамки, у межах яких банк має можливість маневрувати процентними ставками по кредитних і депозитних операціях, обмежені споживчими перевагами. Наприклад, низькі процентні ставки, оголошені комерційними банками по внесках в іноземній валюті привели до того, що більша частина коштів домогосподарств (по оцінках з різних джерел ця сума становлять від 1 млрд. діл. США) перебуває не на рахунках у банках, а на руках у населення. У свою чергу й підвищення депозитних ставок з метою вилучення вільних коштів населення для банків небажана акція, оскільки вона неефективна з погляду подальшого використання дорогих інвалютних кредитних залучених ресурсів. Результатом незбалансованості інтересів банків і домогосподарств на ринку депозитів, як правило, є розширення ринку спекулятивних операцій з іноземною валютою.

Зниження ставок по банківських вкладах, безсумнівно, буде сприяти відливу внесків і, можливо, втрати банківської ліквідності. Проте чинники як ендогенні так і екзогенні цінової конкуренції обмежені. Ринкові закони передбачають, що в умовах становлення, розвитку, удосконалення і панування вільного підприємництва ціни на товари й послуги визначаються відповідно до оптимального співвідношення між попитом та пропозицією. Їхній вплив тим більше, чим ближче економіка просунулася до вільного підприємництва.

В українській економіці вплив факторів попиту та пропозиції в банківському ціноутворенні не можна назвати вирішальним, проте, дані фактори все більше впливають на порядок встановлення цін на банківські послуги.

Висновки

фінансовий банківський податковий

У дисертації проведено теоретичне дослідження і подано нове вирішення важливої наукової проблеми обґрунтування засад управління фінансовими ризиками комерційних банків. Це дозволило сформулювати низку концептуально теоретичних та науково-практичних висновків, що забезпечує вирішення основних завдань роботи відносно поставленої мети дослідження.

1. Стійкість фінансової системи комерційних банків значною мірою залежить від уміння впливати та регулювати фінансові ризики, рівень яких зростає в умовах нестабільності, невизначеності та наростання кризових явищ у перехідній економіці.

2. Сучасні підходи до визначення природи фінансових ризиків комерційних банків виявляють вплив на рівень ризиків, характеризують впливом важелі як систему, однак вони не дають ефективного результату як на рівні окремих банків, тік і на державному рівні у цілому. Виникає можливість стихійної пропозиції ризикам, особливо у зв'язку із неконтрольованим розвитком фінансового ринку. Запобігання такій можливості передбачає проведення НБУ ефективної регулюючої політики, спрямованої на обґрунтування заходів, альтернативним існуючим в галузі стабілізації ризиків у фінансовій діяльності банків.

3. Природа економічного ризику, що полягає у невизначеності внаслідок зрушень на макро- та мікрорівні і викликаних ними коливань результатів господарювання відносно очікуваних (прогнозних) значень повинна по-перше, відноситись і до фінансових ризиків комерційних банків; по-друге, розглядатися комплексно, як у позитивному, так і в негативному аспектах; по-третє, враховувати спекулятивний характер фінансового ризику, тобто можливість одержання внаслідок існування невизначеності у фінансовій сфері як збитків, так і прибутків.

4. В основі розподілу фінансового ризику на його підвиди повинні бути покладені види фінансових операцій. З позиції цього критерію він розподіляється на: податковий, кредитний, процентний та валютний. Ризик ліквідності не пов'язаний з окремим видом фінансових операцій, але він є їх прямим наслідком і носить спекулятивний характер. Не зважаючи на свою фіктивність, ризик ліквідності треба кваліфікувати як фінансовий. З цією метою його треба розділити на “вузький” ринок ліквідності (ризик конвертації), що полягає у можливості зміни реальної вартості активу в процесі здійснення фінансових операцій. Рівень його може бути визначений аналізом статистичних даних по співставних активах. “Широкий” ринок ліквідності має фіктивний характер і виміряється системою показників, встановлених державою для додержання контролю і для підвищення ефективності контролю може бути доповнений критеріями, які класифікували б цей ризик за його рівнем.

5. Державні регуляторні органи особливу увагу повинні приділити забезпеченню дієвого нагляду на основі консолідованого обміну ризиків відповідно міжнародних стандартів. Особливу увагу надати впливу на рівень процентного ризику по цінних паперах недержавних елементів інформаційного контуру, бо вплив стає тим більшим, чим більш активним стає сам фондовий ринок. Справа державного контролю, принаймні, сортування інформації, що може вплинути на вартість цінного паперу набуває першочергового значення.

6. Втручання державних органів тим більш важливо, оскільки для оцінки рівня кредитного ризику та ризику ліквідності не могуть бути використані показники, що вважаються стандартними для банківських установ країн з розвинутою ринковою економікою. Причиною такої несумісності є різниця організації та схем діяльності вітчизняних та зарубіжних банків. Тому треба використовувати відносні показники, розраховані на базі абсолютних даних бухгалтерського обліку вітчизняних банків.

7. Найкращим методом захисту від валютних ризиків в сучасних умовах України є фіксація курсу іноземної валюти за певною операцією на визначену сторонами дату. Засобом такої фіксації може стати схема репо, тобто, купівля-продаж валюти під відкладальною умовою. Відкладальною умовою у такому випадку є зворотна купівля (продаж) валюти.

8. Особливої уваги набуває у банківській діяльності такий від фінансового ризику як податковий, котрий при неявному визначенні має вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності банку.

Література

1. Граділь А. Операції комерційного банку з облігаціями та їхній вплив на ліквідність // Банківська справа. - 2001. - № 5. - С.31-34.

2. Граділь А. Підвищення рівня ліквідності комерційного банку шляхом управління залишками грошових коштів на рахунках клієнтів // Банківська справа. - 2002. - № 1. - С.17-22.

3. Граділь А.І. Сутність проценту за кредит в сучасних умовах // Бізнес-навігатор. - 2004. - №5. - С.58-63.

4. Граділь А.І. Еволюція категорії економічного ризику в економічній теорії // Бізнес-навігатор. - 2004. - №6. - С.34-37.

5. Граділь А.І. Податковий ризик у банківській діяльності // Бізнес-навігатор. - 2005. - №7-8. - С. 62-65.

6. Фомишин С.В., Фомишина В.Н., Тищенко А.И., Градиль А.И. Международные экономические отношения. Практикум. Учебное пособие. - Херсон: Дніпро, 2002. - 248с. Рекомендовано к изданию Министерством образования и науки Украині (письмо № 14/18.2-1335 от 20.06.02).

7. Граділь А.І. Кредитний ризик у банківській діяльності // Міжнародна науково-практична конференція "Економіко-правові проблеми та менеджмент нетрадиційної енергетики", 27-28 вересня 2001 р. - Херсон: Міжнародний університет бізнесу і права, 2001 - С.44-47.

8. Граділь А.І. Методи запобігання фінансових ризиків у банківській діяльності // Міжнародна науково-практична конференція "Фінансово-кредитний механізм в Україні", 22-23 квітня 2004 р. - Херсон: Міжнародний університет бізнесу і права, 2004. - С. 57-61.

Размещено на Allbest.ru