Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Податкова політика України і проблеми її удосконалення



Зміст

Вступ

1. Податкова політика: сутність та функціональне значення

1.1 Роль податкової політики як важеля державного регулювання економіки

1.2 Головні завдання податкової політики та принципи податкової політики

2. Принципи формування податкової політики держави

2.1 Податкова політика, її типи та принципи

2.2 Становлення та розвиток податкової політики України

3. Основні напрями та шляхи вдосконалення оподаткування в Україні

3.1 Принципи та основні напрями реформування оподаткування

3.2 Шляхи вдосконалення податкового контролю

Висновок

Список літератури



Вступ

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить у рамках податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика -- діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Напрями проведення податкової політики концентруються на основі виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов'язаного з особливостями сучасного перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з іншого -- забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі нормативно-правових актів із питань оподаткування, які розробляються, та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку

Проблема формування ефективної податкової політики -- одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. її розв'язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в країні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка б гарантувала або хоча б не гальмувала розвиток економіки.



1. Податкова політика: сутність та функціональне значення

1.1 Роль податкової політики як важеля державного регулювання економіки

Існують два методи, за допомогою яких держава може впливати на економіку: прямий та непрямий. Переважання прямих методів є ознакою адміністративно-централізованої економіки, а пряме втручання може відбуватись за рахунок встановлення державних цін, обсягів виробництва або імпортування товарів, рентабельності, тощо. Непрямі методи економічного регулювання застосовуються в умовах ринкових відносин, і включають в себе досить багато інструментів. Зокрема, Дж. Стігліц вирізняє такі регулятивні блоки: грошово-кредитний; бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. В свою чергу, кожний з цих блоків містить певні складові елементи, які можна використовувати для втручання в економічні процеси.

Так, до грошово-кредитних важелів впливу на економіку відносять: механізм встановлення розмірів відсоткових ставок та резервів банківських установ; операції національного банку з державними цінними паперами, емісія,тощо. Бюджетно-податкові важелі включають в себе податкову і видаткову політику, політику фінансування бюджетного дефіциту, тощо. Серед зовнішньоекономічних важелів найбільше значення мають валютна та митна політика. До соціальних інструментів відносять соціальну політику держави у сфері освіти, охорони здоров"я, пенсійного і соціального забезпечення, тощо. Виділення цих важелів в окремий блок від бюджетної політики зумовлене тим, що ці проблеми вирішується не лише за допомогою бюджетних коштів, а і за рахунок відповідних фондів, формування яких може здійснюватись як в обов'язковому, так і добровільному порядку.

Таким чином, податкова політика є одним із багатьох інструментів втручання в економічні процеси, але одним із найважливіших. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в житті суспільства, що потребує додаткових фінансових ресурсів.

Рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через загальнодержавні фонди є дуже суттєвим в економічно-розвинутих країнах, а тому здійснення податкової політики, яка оперує величезними коштами суспільства здійснює значний вплив на економічний розвиток, навіть якщо держава і не використовує податкову політику для активного втручання у відтворювальний процес.

Існування крім податкової політики інших важелів непрямого впливу на економіку піднімає ряд питань щодо того, яким чином ці важелі повинні застосовуватись: одночасно в одному напрямку, в різних напрямках чи по черзі, не одночасно. Теоретичні концепції не мають єдиної точки зору щодо вирішення цієї проблеми. Практика застосування цих важелів також свідчить про різні форми їх використання в процесі регулювання економічних процесів. Серед економістів та економічних шкіл не існує єдиної точки зору щодо використання податкової політики як регулюючого чинника.

Представники класичної і неокласичної політичної економії заперечували необхідність держави втручатись в економічні процеси, таким чином викреслюючи в тому числі і податкову політику з факторів, регулюючих економіку. Лише поява кейнсіанської теорії активно включила податкову політику в систему економічних регуляторів економіки. Податки почали розглядатись як "вбудований механізм гнучкості", який дозволяв автоматично зменшувати циклічні коливання економічного розвитку. Крім того, кейнсіанці активно використовували податкову політику в системі антикризового і антициклічного регулювання економіки.

Таким чином, регулювання здійснювалось на макрорівні. Розвиток неоконсервативних течій економічної думки значно применшив роль податкової політики в економічному регулюванні, звернувши першочергову увагу на монетарні інструменти економічного впливу (школа монетаристів М. Фрідмана) та на мікроекономічний аспект податкової політики: зменшення рівня оподаткування для заохочення інвестицій та пропонування ресурсів (теорія "пропозиції").

Перед економістами, що здійснюють практичне керування податковою політикою, виникають три основних питання, які в деякій мірі взаємопов'язані та взаємообумовлені: по-перше, яку частину національного доходу необхідно стягувати за допомогою податків; по-друге, як вона повинна розподілятись між основними групами населення, з однієї сторони, та між галузями виробництва, з іншої сторони; по-третє, як вона повинна розподілятись між окремими платниками податків. Вони відповідають трьом основним видам інтересів, що існують в кожному суспільстві: це суспільні, колективні та особисті інтереси.

На вирішення першої проблеми впливають як економічні, так і політичні фактори. До економічних належать рівень розвитку виробництва, що визначає обсяг національного доходу, в тому числі і на душу населення. Тут існує така залежність: чим вищим є рівень національного доходу (в тому числі і на душу населення), тим більше можливостей у держави збільшувати обсяг податкових стягнень, і навпаки. До політичних факторів відносять існування в суспільстві певного розподілу сил між соціальними групами населення, а також механізм включення їх інтересів у політику держави. В цьому випадку, чим ширшими є функції держави та чим досконалішим є механізм погодження інтересів різних соціальних груп, тим вищим може бути рівень податкових стягнень у національному доході.

Розподіл податків між окремими платниками залежить насамперед від платоспроможності останніх. Для цього використовується термін "дискреційний доход", який означає доход, що залишився після задоволення першочергових потреб, які вже склалися, або доход який розподіляють за власним бажанням. Чим меншим є дискреційний доход, тим нижчими повинні бути податки; чим більше нерівномірність його розподілу по окремих платниках, тим більше можливостей для введення прогресивного оподаткування, і навпаки.

Питання про розподіл податкового тягаря між окремими групами платників передбачає внесення змін до розподілу за ознакою платоспроможності. Саме в цьому питанні суб'єктивні фактори здійснюють найбільший вплив і ведуть до відхилення в розподілі за ознакою платоспроможності залежно від політичної кон'юнктури.

При здійсненні оцінки тієї чи іншої податкової політики необхідно виходити із наступних критеріїв: задоволення фіскальних потреб держави, що включає достатність та еластичність податкових надходжень, яка трактується в даному випаду як можливість швидкого збільшення абсолютної суми податкових надходжень без значної зміни податкової системи; вплив податкової політики на відтворювальні процеси та вирішення соціальних завдань.

1.2 Головні завдання податкової політики та принципи податкової політики

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку -- це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого -- забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно.

Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а разом і до скорочення податкової бази.

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання.

Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу.

Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному:

1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі у них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме.

3. Сплата податків має носити обов'язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків в неминучості платежу. Система штрафів, санкцій і громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були ще менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації. Це означає, що оподаткування повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі як для податкоплатників, так і для контролюючих органів.

5. Податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб. Один з важливих аспектів цього положення -- практика застосування різних пільг. Не можна "безоглядно" і "безсистемно" їх роздавати.

6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

На даний час, у нашій країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед Державною податковою адміністрацію України, -- створити податкову службу, яка навіть при недосконалому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду.



2. Принципи формування податкової політики держави

2.1 Податкова політика, її типи та принципи

Податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших - засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому дбаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види та форми оподаткування, державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних

- критеріїв:

- фіскальної достатності;

- економічної ефективності;

- соціальної справедливості;

- стабільності;

- гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, провадячи податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, можна помітити чітку пропорційну залежність між нормою оподаткування та обсягом податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі обсяги податкових надходжень. Цю залежність можна відобразити за допомогою простої математичної формули:

y=A1*T,



де y - загальний обсяг податкових надходжень;

A1 - коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому A1 < 1;

Т - рівень оподаткування в державі.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування визначається за двома аспектами:

- скорочення реальних доходних конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

- повернення частки номінальних доходів до конкретних платників;

- перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається наступною функціональною залежністю:

РД = НД - А3 *Т,

де РД - реальні доходи платників податку

НД - номінальні доходи платників податку;

А3 - коефіцієнт залежності обсягу реальних доходів платників податку від рівня оподаткування;

Т - рівень оподаткування.

Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в державі надається й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правого регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. податковий політика реформування контроль

За допомогою цього критерію досягається два позитивних чинники:

- суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки;

- покращується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але треба завважити, що податкова політика повинна бути стабільною лише потягом певного податкового періоду.

Догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до не передбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно враховувати критерії гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

- забезпечення реалізації головних напрямків державної функції політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямків та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й держана фінансова політика;

- стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента;

- економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники, так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.;

- соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних;

- рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов'язкових платежів, так і в регіональному аспекті;

- принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частку благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість;

- економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи;

- гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень.

2.2 Становлення та розвиток податкової політики України

Тому цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні можна поділити на три етапи:

І етап -- поява нових видів податків: податок на дохід, податок на додану вартість. Сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України.

Суть першої концепції полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності;

Друга концепція розроблена Головною державною податковою інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В її основі закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35%, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20%; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об'єкта оподаткування.

Були прийняті два закони -- "Про податок на прибуток" та "Про оподаткування доходів підприємств і організацій". Ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника.

II етап -- сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків добавили податок на промисел. Остаточно узаконена система місцевих податків та зборів із прийняттям Декрету КМУ "Про місцеві податки і збори".

III етап -- набрав чинності Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" , потім вступили в дію Закони України "Про податок з доходів фізичних осіб"; внесені зміни до закону "Про оподаткування прибутку підприємств", яким зменшено ставку податку до 25%. Пройшли і інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового тягаря.



3. Основні напрями та шляхи вдосконалення оподаткування в Україні

3.1 Принципи та основні напрями реформування оподаткування

Важливою умовою стабілізації вітчизняної податкової системи, забезпечення її передбачуваності є створення Податкового кодексу. На сьогодні такий документ є вагомим стабілізуючим фактором у більшості розвинених європейських країнах. Метою розроблення Податкового кодексу України є вироблення економічно обґрунтованих, збалансованих норм права, що регулюють соціально-економічні відносини держави в сфері оподаткування фізичних осіб та підприємств всіх форм власності та видів діяльності. Майбутній податковий кодекс має забезпечити одночасне зниження податкового тиску, зменшення кількості податків, розширення бази оподаткування, збільшення надходжень до бюджетів всіх рівнів і на цій основі розв'язання соціальних проблем.

Для того, щоб Податковий кодекс України став справжнім гарантом і н вести ці йно-інноваційного розвитку, поліпшення добробуту, у його тексті слід узгодити діючі в українському законодавстві правові норми, які регулюють процес оподаткування з врахуванням обраних пріоритетних напрямів розвитку економіки країни, зміцнюють її фінансову стабільність.

Реформування податкової системи України повинно здійснюватися на основі врахування таких актуальних аспектів:

1. Активне втручання людини в природне середовище з метою задоволення своїх споживчих потреб спричиняє значний негативний вплив на екологію. Надмірний видобуток обмежених природних ресурсів становить загрозу для екологічної та фінансової безпеки майбутніх поколінь. В Україні, у зв'язку з наявністю вичерпних рудних та вугільних запасів, необхідність фіскального регулювання природокористування є особливо важливою. На сьогодні діюча у цій сфері податкова система є недостатньо ефективною, що пов'язане з нерівномірністю податкового навантаження, необґрунтованою величиною податкових ставок і пільг, заплутаністю і нестабільністю податкового законодавства тощо. Реформування податкової системи в цьому напрямі повинно стосуватися, перш за все, пошуку ефективних механізмів отримання державою плати за надмірне використання її ресурсів господарюючими суб'єктами. Інструментом стягнення такої плати може стати введення системи екологічних податків. Аналогом може служити досвід такого оподаткування, наприклад, у Швеції. Дія таких податкових важелів створить фінансову базу для забезпечення ресурсовідтворювальних процесів у країні, а також для гарантування економічної незалежності майбутніх поколінь від обсягу наявних корисних копалин.

Інший аспект проблеми природокористування стосується досягнення рівних прав доступу кожного економічного суб'єкта до природних ресурсів. Оскільки одні суб'єкти активно використовують суспільні природні запаси при здійсненні своєї господарської діяльності, а інші не мають доступу до них, держава повинна забезпечити усунення такої несправедливості через впровадження додаткового фіскального навантаження шляхом введення в дію рентного податку. Такий податок може не лише стати додатковим доходним джерелом бюджету, а й здійснювати активний регулюючий вплив на обсяги природокористування.

2. Ще одним напрямом податкового реформування в Україні має стати розширення існуючої бази оподаткування за рахунок введення податку на нерухомість. Об'єктом оподаткування в даному випадку є будівлі, споруди та земельні ділянки, що знаходяться у власності фізичних і юридичних осіб. В усьому світі цей податок є найголовнішим джерелом наповнення місцевих бюджетів. Крім того, він виконує функцію "природного регулятора" - якщо місцева влада прагне, щоб мешканці не покидали території її населеного пункту, вона встановлює менший податок, сприяючи таким чином активізації процесу заселення; і навпаки - підвищує ставки для уникнення перенаселення в економічно привабливих містах. Крім того, абсолютна відкритість володіння нерухомістю зводить до мінімуму можливість приховування об'єкта оподаткування. Важливою умовою введення такого податку також повинна стати сплата його за принципом "однаковості", тобто для всіх об'єктів нерухомості встановлюється єдина відсоткова ставка на одиницю їх вартості. Прогресивне оподаткування в даному випадку є недоцільним, оскільки сприяє розвитку тіньових схем реєстрації нерухомості.

3. Найбільш важливим завданням, в рамках прийняття Податкового кодексу, в Україні е вдосконалення механізмів нарахування і стягнення податку на додану вартість. В цьому напрямі передбачається докорінна зміна існуючих способів оподаткування, і, в першу чергу, їх спрощення. Стягнення ПДВ сьогодні відбувається за такою схемою: товаровиробник продаючи товари, додає до їх продажної ціни податок на додану вартість у розмірі 20 % (податкове зобов'язання). При цьому посередник, купуючи такі товари для перепродажу чи наступного використання, зменшує свої податкові зобов'язання по них на суму вже сплаченого при їх придбанні ПДВ (податкового кредиту). Відповідно, весь тягар податку лягає на кінцевого споживача, який сплачує податок на додану вартість в ціні товару при придбанні у посередника.

Оскільки держава повинна повернути платнику суму перевищення його податкового кредиту над зобов'язанням, багато суб'єктів вдаються до протизаконних дій з метою отримання з бюджету відповідних сум відшкодувань. Згідно з податковою реформою пропонується запровадити механізм безпосереднього стягнення ПДВ продавцями (платниками ПДВ) при реалізації товарів, робіт, послуг кінцевим споживачам (неплатникам ПДВ). Тобто, при продажі чи перепродажі товарів кінцевим споживачам підприємство повинно у 3-х денний термін сплатити ПДВ (включене до ціни) державі.

За такої схеми повністю відсутній механізм бюджетного відшкодування платникам. Також ця система є досить надійною і не потребує значних витрат на адміністративний нагляд контролюючими органами, та й податкові надходження держава отримує одразу.

З огляду на зазначені напрями, узагальнюючими завданнями реформування податкової системи в контексті прийняття Податкового кодексу України має бути:

- досягнення стабільності податкової системи -- стабільність податків означає відносну незмінність протягом певної кількості років основних принципів оподаткування, складу податкової системи, а також основних пільг і санкцій;

- забезпечення зрозумілості механізму обчислення і стягнення податків для платників, спрямованості на цілі і завдання уніфікації податкового законодавства у конкретних умовах соціально-економічного розвитку держави;

- посилення системи добровільної сплати податків у контексті моральної усвідомленості здійснення податкових відрахувань, створення податкової ідеології та підвищення податкової культури;

- вдосконалення податкового адміністрування, посилення контролю за вірним розрахунком та своєчасністю сплати податків;

- створення раціональної податкової системи, яка б характеризувалась порівняно невеликою кількістю податків та незначним показником загального податкового навантаження;

- активізація податковою системою підприємницької та інвестиційно-інноваційної діяльності;

- дотримання міжнародних вимог з питань оподаткування;

- усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії.

3.2 Шляхи вдосконалення податкового контролю

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом останнього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки.

На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків.

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень. У результаті

функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету - призводить до його зубожіння. Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду. Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим теоретичним принципам.

Одним із основоположників податкової теорії А. Смітом сформульовані такі чотири принципи оподаткування:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання. І знову ж завдячувати треба саме: нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення, згасає й виробництво.

Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з'явилася з повітря. Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання "сколочування" первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні цього визначеність - до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація провадилась з великим відривом у часі.

Мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці. Все це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового апарату підприємств. : Проектом податкового кодексу передбачено фінансову відповідальність, яка встановлюється за правопорушення у сфері оподаткування, та конкретизовано її в залежності від виду правопорушення.

Так, фінансові санкції застосовуються до платників податку в разі ухилення від обліку в органах державної податкової служби, порушення ведення податкового обліку, порушення порядку збереження документів, пов'язаних з оподаткуванням, порушення суб'єктами підприємницької діяльності вимог щодо порядку патентування деяких видів підприємницької діяльності тощо.

Також встановлено фінансову відповідальність у разі порушення установами банків порядку: подання інформації про відкриття банківських рахунків; виконання доручень на перерахування податку; передачі інформації від установ банків до органів державної податкової служби, а також у разі невиконання банком рішення органу державної податкової служби - про призупинення операцій платника податку та в разі ненадання або порушення порядку надання Національним банком України, комерційними банками та їх установами інформації органу державної податкової служби.

Крім того, проектом Податкового кодексу визначені випадки правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність. Прийняття запропонованої редакції проекту Податкового кодексу України надасть можливість збільшити річні надходження бюджетів усіх рівнів на 1 млрд. 124,8 млн. гривень.

Оскільки не можна стверджувати, що найближчим часом після запровадження Податкового кодексу в життя моментально будуть вирішеними всі проблеми в державі, треба дуже виважено підходити до прийняття та впровадження цього документу. Поспішності у цій справі не повинно бути.

Вдосконалення податкового законодавства треба проводити поступово. Поспішне прийняття законодавцями проекту Податкового кодексу може призвести до невиправних наслідків.

За час дії податкової системи України у нашому суспільстві уже склалося певне розуміння і ставлення до існуючого податкового законодавства, а також певні навички по його застосуванню в Україні.

Разом з тим, не можна затягувати з прийняттям та введенням Податкового кодексу, оскільки якраз цей документ повинен відкрити шлях до нової системи оподаткування, яка відповідатиме інтересам суспільства в цілому та кожного платника податків зокрема.

Кінцева мета проведення податкової реформи - зробити оподаткування соціально справедливим та об'єктивно створити умови однакової податкової відповідальності перед державою для всіх учасників процесу оподаткування.

Податкова реформа в Україні є складовою частиною загальнодержавної програми переходу до ринкової економіки, забезпечення нормалізації ринку та грошового обігу.

І тоді з часом основним документом у податковому законодавстві України стане Податковий кодекс.



Висновок

В заключенні необхідно підвести підсумки роботи. По-перше, треба сказати, що саме механізм оподаткування дуже складний і потребує деталізованого розгляду. Дана робота - це спроба на прикладі деяких видів податків охарактеризувати діючу систему оподаткування, вивести переваги і недоліки, визначити основні напрямки вдосконалення.

Серед недоліків можна назвати неефективну правову базу, яка проголошує діяльність податкової системи України. Друга проблема - це податковий прес, який законодавчі органи не в змозі поки що послабити, тому що дефіцит бюджету потребує збільшення доходної частини для його покриття.

В Україні вирішальну роль у формуванні бюджету відіграють непрямі податки та податок на прибуток підприємств. Низький рівень доходів більшості населення, а також низька частка зарплати в національному доході обумовлюють невисоке надходження прибуткового податку з громадян.

Аналіз діючої податкової системи України свідчить про необхідність її реформування. На нашу думку, в основі податкової системи повинні бути прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є доходи фізичних осіб, прибуток юридичних осіб, земля, майно та капітал. При оподаткуванні доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб повинна використовуватись диференціація ставок податків в залежності від виду діяльності та розміру отриманого доходу.

Податкова реформа в Україні повинна бути спрямована на усунення основної проблеми - зняття податкового тягаря. Першим кроком повинно бути реформування системи непрямих податків разом із зменшенням обов'язкових нарахувань на фонд оплати праці.

Необхідність зменшення нарахувань на фонд оплати праці та реформування системи соціального забезпечення не викликає жодного сумніву. По-перше, ці нарахування є найбільшими порівняно з іншими країнами, вони виступають важливим фактором зростання цін, зниження конкурентоспроможності українських товарів. По-друге, система соціального забезпечення - джерелом функціонування якої є обтяжливі нарахування для підприємств.

Слід зазначити, що основною метою реформування системи оподаткування є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб.

Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання, встановлення величини та порядку справляння податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету , внесків до державних цільових фондів, необхідних державі для виконання їх функцій.

Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг, перекручування економічної сутності окремих податків та непристосованість її до переходу від адміністративної-командних методів управління господарством до господарювання в умовах демократичної правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону Податкового кодексу України.

Зазначений законопроект є першим кроком на шляху створення досконалої системи оподаткування з високим рівнем збирання податків і має на меті регулювання відносин оподаткування, визначає принципи побудови податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів. Визначає методику їх обчислення, ставки оподаткування, правовий стан платників податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.

Положення проекту Податкового кодексу України спрямовані на необхідність:

- створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;

- забезпечення чіткого визначення об'єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

- забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;

- упорядкування механізму стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну сплату;

- стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки технологічного оновлення суспільства;

- стимулювання малого підприємництва;

- дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

- реальне забезпечення прав платників податків;

- створення дієвого механізму контролю.

Реформування податкової системи є найбільш важливою проблемою на етапі формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для зниження податкового навантаження. Однак, зниження податкового навантаження слід провести поступово з метою стабільного виконання доходів бюджету.



Список літератури

1. Конституція України. - 1996 р.

2. Закон України "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №14.

3. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №77.

4. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №12.

5. Закон України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" // Урядовий кур'єр. - 1993. - №15.

6. Закон України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" // Урядовий кур'єр. - 1998. - №86.

7. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" // Урядовий кур'єр. - 1999. - №78.

8. Закон України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" // Урядовий кур'єр. - 2000. - №87.

9. Закон України "Про податок на додану вартість" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №21.

10. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №4.

11. Закон України "Про плату за землю" // Відомості Верховної Ради Україною - 1996. - №12.

12. Закон України "Про охорону праці" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №49.

13. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №53.

14. Постанова Верховної Ради України "Про основні положення податкової політики в Україні" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №5.

15. Типове положення про службу охорони праці (затверджено Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 03.08.93 №73).

Размещено на Allbest.ru

...