Міжнародні фінанси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватний навчальний заклад

Інститут ділового адміністрування

Кафедра фінансів та кредиту

Контрольна робота

з дисципліни “Міжнародні фінанси”

Перевірив:

викл. Москалюк К.В.

Кривий Ріг

2011

1. Яка головна особливість міжнародних фінансів?

фінанси валюта грошовий

Міжнародні фінанси охоплюють валютні, кредитні, фінансові відносини у світовім господарстві, усі фінансові потоки, міжнародні кредити, міжнародний рух капіталів.

Поява міжнародних фінансів пов'язана з формуванням світового господарства, ростом міжнародної торгівлі й становленням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці, збільшенням і диверсифікованістю міжнародного руху капіталу.

Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:

як економічна категорія - це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

з інституційного погляду - сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

як економічні відносини - це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;

як економічний важіль - застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб'єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.

Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв'язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).

Особливості міжнародних фінансів:

1) виражені у валютних грошових одиницях;

2) однією зі сторін взаємовідносин є закордонний партнер;

3) перебувають за рамками національних економік і опосередковують міжнародний інтеграційний процес.

Головна особливість міжнародних фінансів на відміну від державних фінансів, а також фінансів фірм і фінансів домогосподарства полягає в тому, що вони представлені безліччю суб'єктів, тобто споконвічно це многосубъектная категорія. Це означає, що немає єдиного міжнародного фонду коштів, зосередженого в конкретнім місці конкретного суб'єкта, що є власністю, світової економіки.

Матеріальною передумовою міжнародних фінансів є міжнародні фінансові потоки, які складаються між країнами у вигляді:

а) грошових потоків - надходжень валютних доходів від експорту товарів і послуг і оплати імпортованих товарів і послуг; ці потоки можуть відображати фінанси суб'єктів господарювання, але тому що вони належать різним країнам, то відображають рух грошових потоків між країнами;

б) потоків кредитних коштів, які також є двосторонніми: з одного боку, надання позички, з іншого боку - її погашення й сплата відсотків.

Таким чином, на базі даних потоків виникає рух фінансових ресурсів між країнами. Їхній розподіл регулюється з одного боку, валютним курсом, а, з іншої, митними тарифами й правилами.

Однак сказаним не вичерпуються причини виникнення й використання фінансових ресурсів, що мають міжнародний характер.

Фінансові ресурси формуються й використовуються в процесі діяльності міжнародних фінансових інститутів та організацій. Ці інститути й організації є наднаціональними надбудовами, виконують певні функції. Фінансове забезпечення їх здійснюється через фонди, які можуть бути або узагальненими (як наприклад бюджет ООН), або цільовими (під конкретні заходи й програми). Фінансові ресурси цих інститутів і організацій формуються двома шляхами: за рахунок внесків окремих країн і шляхом надання кредитів урядам, їх повернення й сплати відсотків.

Централізація певної частини фінансових ресурсів на світовому рівні забезпечує потреби світового господарства; економічними передумовами формування таких ресурсів є розвиток торгівлі, кредиту, участь країн у реалізації міжнародних проектів і програм у різних галузях, наростання економічної інтеграції в цілому.

Таким чином, міжнародні фінанси - це система складних за структурою відносин, що складається на основі руху фінансових ресурсів, що включає їхнє формування, розподіл і використання інститутами міжнародного фінансового ринку й міжнародними інститутами й організаціями.

Міжнародні фінанси являють собою сукупність фінансових ресурсів, використовуваних у міжнародних економічних відносинах, тобто у відносинах між резидентами й нерезидентами.

У складі міжнародних фінансів можна виділити публічні й приватні фінанси. Таким чином, фінансові відносини в міжнародній сфері підрозділяються на:

міжнародні публічні (міждержавні) фінанси;

фінанси господарюючих суб'єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Суб'єктами міжнародних фінансових відносин виступають: держави, підприємства, громадяни, а також наднаціональні суб'єкти - міжнародні організації й фінансові інститути. Міжнародні фінансові відносини можуть складатися: між суб'єктами господарювання різних країн; між державою й урядами інших країн і міжнародними організаціями; між державою й підприємствами, з міжнародними фінансовими інститутами.

Суб'єктами публічних фінансів є особи, визнані такими згідно з нормами міжнародного (публічного) права, а саме: суверенні держави; нації й народи, що борються за державотворення; міждержавні організації; державні утворення (наприклад, Ватикан); вільні міста. Основними суб'єктами міжнародних приватних фінансів є національні й іноземні фізичні і юридичні особи, держави (і їх інститути), а також створені ними організації.

Структурно міжнародні фінанси діляться на:

міжнародний фінансовий ринок, або міжнародні ринки капіталів (валютний спот-ринок, ринок деривативів, ринок боргових та пайових цінних паперів, кредитний ринок, ринок банківських кредитів, ринок страхових послуг);

золотовалютні резерви (приватні золотовалютні резерви, офіційні золотовалютні резерви);

фінансова допомога (міждержавні кредити та гаранти, кредити та гаранти міжнародних організацій).

Функціонально міжнародний фінансовий ринок ділиться на валютний ринок, ринок цінних паперів, страхових послуг і кредитний. У свою чергу, на цих ринках можуть бути виділені різні сегменти: наприклад, на ринку цінних паперів - ринок акцій і деривативів (ф'ючерсів, опціонів, свопів), на ринку страхових послуг - ринок первинного страхування й перестрахування, на кредитному ринку - сегменти боргових цінних паперів і банківських кредитів.

За строками обігу фінансових активів виділяють грошовий (короткостроковий) ринок і ринок капіталу (довгостроковий).

Межі між різними сегментами міжнародного фінансового ринку розмиті, і цілком можливе переміщення частини міжнародних фінансових ресурсів з одного сегмента в іншій. У силу цього існує взаємозалежність між валютними курсами, банківським відсотком і курсом цінних паперів у різних країнах світу. Це приводить до глобалізації фінансових ресурсів світу, до того, що фінансові катастрофи в окремих регіонах провокують фінансові потрясіння світового фінансового господарства.

За характером участі в операціях учасники ринку діляться на прямих (безпосередніх) і непрямих (опосередкованих). До прямих учасників належать ті, хто укладає угоди за свій рахунок і (або) за рахунок і з доручення клієнтів, тобто непрямих учасників, що не укладають самостійних угод.

Залежно від країн походження учасники міжнародного фінансового ринку підрозділяються на розвинені, країни, що розвиваються, міжнародні інститути (що не мають конкретної національної приналежності) і офшорні центри (зони).

До офшорних зон належать території, де діють податкові, валютні й інші пільги для нерезидентів, що є учасниками кредитно-фінансових операцій. Це переважно острівні держави й залежні території (Кіпр, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські острови й ін.); країни, розташовані поруч зі світовими фінансовими центрами (Ліхтенштейн, Ірландія) або деякі території країн-учасників світового фінансового ринку (окремі штати США й кантони Швейцарії). За деякими оцінками, в офшорних зонах розміщено фінансових ресурсів на суму близько 5 трлн. дол. США, у тому числі приблизно 100 млрд. дол. російського походження.

За типом інвесторів виділяють приватних і інституціональних учасників світового фінансового ринку. Приватні інвестори - це фізичні особи. Інституціональні інвестори - це професійні учасники фінансових ринків (або фінансові посередники принципалів).

Міжнародні фінанси припускають безперервність процесу міжнародних фінансових операцій і його постійні зміни. В останні роки міжнародні фінансові операції стали динамічною силою, яка перетворює фінансові системи окремих країн і зв'язки між фінансовими системами цих країн.

Сфера міжнародних фінансів стала важливим джерелом розробки нових фінансових методів. У свою чергу, це вплинуло на регіональні фінансові системи й сприяло інтеграції регіональних фінансових ринків. Наприклад, розвиток ринку єврооблігацій вплинув не тільки на європейські ринки цінних паперів, але й на внутрішні фінансові ринки США і Японії.

2. Як здійснюється управління валютним ризиком?

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, яким піддані учасники міжнародних економічних відносин.

Валютний ризик - це ризик втрат при покупці-продажу іноземної валюти за різними курсами. Валютний ризик, або ризик курсових втрат, пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств і банківських установ і диверсифікованістю їх діяльності і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів.

Валютний ризик пов'язаний зі зміною валютного курсу, яка може несприятливо вплинути на становище експортера та імпортера. Вартість національної валюти при майбутньому платежу в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли на курси обміну впливають ринкові сили).

При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних факторів, наприклад: у зв'язку зі зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією і т.д.

Валютні ризики можна структурувати у такий спосіб:

а) кредитний ризик - ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контрпартнера розрахуватися за своїми обов'язками;

б) конверсійний ризик - ризики валютних збитків безпосередньо за конкретними операціями.

Валютний ризик є одним з найважливіших чинників міжнародної торгівлі. На валютні ризики наражаються не тільки торговельні контрагенти, а й банки, державні установи, приватні особи, які мають валютні рахунки. Непередбачені коливання валютних курсів ведуть до прямих втрат одних фірм та банків і прибутків - інших.

Валютні ризики - загроза втрат у результаті зміни курсів валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, зокрема, при змінах курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик спричинюється зміною курсу валюти контракту порівняно з національною валютою контрагентів або з падінням купівельної спроможності валют.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігається, експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки він отримує менший грошовий еквівалент зафіксованої в контракті вартісної величини. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора. Навпаки, для імпортера і боржника валютні ризики виникають при підвищенні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки для її купівлі необхідно заплатити більше національної валюти. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик експортера виникає при девальвації валюти контракту відносно його національної валюти. І навпаки, імпортер зазнає збитків, якщо відбувалася ревальвація валюти договору відносно своєї національної валюти.

До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:

використання форвардного валютного хеджування;

використання ф'ючерсів на ринку опціонів;

виписування рахунків у власній валюті чи у валюті, яка має стійку вартість (долар, фунт стерлінгів, єна, євро);

контрактне забезпечення - коригування ціни відбувається на основі обумовлених змін валютного курсу.

Підприємства (фірми) можуть знизити свій валютний ризик за умови правильного вибору валюти ціни контракту, а також валюти платежу у разі їх незбігу. Для експортера вигідно встановлювати ціну контракту в «міцній» валюті, курс якої стабільний або має тенденцію до зростання. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої постійно девальвує.

Другий спосіб страхування валютних ризиків, який використовується у світовій практиці, полягає в зміні термінів платежів. Він називається в перекладі з англійської «випередження і відставання» (leads & lags). Сутність цієї тактики полягає в маніпулюванні термінами розрахунків: дострокова оплати товарів і послуг при очікуваному підвищенні курсу валюти платежу або, навпаки, затримка платежу при прогнозованому падінні її курсу. Можливість дострокової оплати, а також розмір пені за несвоєчасну оплату фіксується у контрактах.

Широкого використання серед підприємств і банків набув ще один метод валютного страхування - збалансованість грошових вимог і зобов'язань, або приведення у відповідність валютних доходів та витрат. Цей метод часто використовується підприємствами, які укладають велику кількість міжнародних угод. Укладаючи угоди, банки повинні вибирати ту валюту, яка допоможе повністю або частково закрити відкриті валютні позиції, які вже має клієнт. Це можливо при одночасному підписанні контрактів на експорт та імпорт у тій самій валюті з приблизно рівними строками виконання. Якщо ж підприємство займається одним видом діяльності, то більш доцільно укладати контракти з використанням різних валют, курси яких змінюються в протилежних напрямках.

Крім цього, страхування валютних ризиків здійснюється за допомогою валютних застережень. Валютні застереження - спеціальні умови, що включаються до контракту і передбачають перегляд суми платежу в тій самій пропорції, в якій передбачається зміна курсу валюти платежу відносно валюти застереження. При цьому методі валюта платежу ставиться в залежність від стійкішої валюти застереження.

У міжнародній торгівлі розрізняють прямі, непрямі та багатовалютні застереження. Так, якщо ціна товару зафіксована в одній з найбільш поширених у міжнародних розрахунках валют, а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці (наприклад, у національній валюті), то застосовується непряме валютне застереження, тобто в контракті вказується курс перерахунку однієї валюти до іншої на день проплати.

У разі, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, а розмір суми платежу залежить від зміни курсу валюти розрахунків відносно іншої стабільної валюти (валюти застереження), застосовується пряме валютне застереження (воно також має назву одновалютного).

Багатовалютні застереження коригують суму грошових зобов'язань залежно від зміни середньоарифметичного курсу кількох валют (кошика валют). При цьому щодо валютного ризику обидва контрагенти перебувають у рівних умовах. З технічної точки зору, застереження полягає в тому, що при підписанні контракту фіксується співвідношення валюти ціни до валютного кошика, а на дату платежу передбачається зміна суми платежу пропорційно до зміни цього співвідношення. Таким чином, при застосуванні багатовалютного застереження використовується принцип порівняння курсу валюти ціни до валютного кошика на дату підписання контракту і на дату платежу.

Кількість валют у наборі валютного кошика коливається від двох і більше. Однак захисні якості багатовалютного застереження залежать не від кількості, а від якості набору валют. Валютні кошики розрізняються за складом валют: кожна валюта має однакову питому вагу (симетричні кошики); кожна валюта має різну питому вагу (асиметричні кошики); валюти зафіксовані на відповідний період застосування розрахункової одиниці як валюта застереження (стандартний кошик); валюти змінюються залежно від ринкових чинників (кошик, що регулюється).

Багатовалютні застереження мають деякі переваги порівняно з одновалютними. По-перше, валютний кошик як метод вимірювання середньозваженого курсу валюти платежу щодо набору інших валют знижує вірогідність різкої зміни суми платежу. По-друге, вони в найбільшому ступені забезпечують інтереси обох контрагентів угоди з погляду валютного ризику, оскільки включають валюти, що мають різний ступінь стабільності.

Для регулювання суми платежу залежно від зміни як товарних цін, так і валютних курсів застосовуються комбіновані валютно-цінові застереження. При цьому якщо ціни і курси змінюються в одному напрямку, то сума зобов'язання перераховується на найбільший відсоток відхилення; якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між такими відхиленнями.

Банки, страхові та фінансові компанії також активно займаються страхуванням валютних ризиків. У банківській практиці використовують різні методи. Один з них - хеджування, або створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Найбільш поширені методи хеджування - укладення форвардних і опціонних угод.

Форвардний контракт - це угода між банком та клієнтом про купівлю або продаж певної кількості іноземної валюти в установлений термін (або протягом встановленого періоду) за курсом, який визначається в момент укладення угоди.

Укладення форвардних угод - послуга, що її надає комерційний банк своїм клієнтам - експортерам та імпортерам, які здійснюють платежі або отримують кошти в іноземній валюті та бажають захистити себе від валютного ризику.

Форвардні контракти є похідними інструментами ринку депозитів. В основі форвардного валютного курсу, який фіксується при укладенні контракту, лежить валютний курс спот на дату укладення угоди, скоригований на форвардні пункти, що називаються «премія» (pm) чи «дисконт» (dis) (залежно від того, додаються вони до курсу спот чи віднімаються), які залежать від різниці процентних ставок за валютами, що беруть участь у контракті.

Премія/дисконт розраховується за формулою:

(2.1)

де S - курс спот; R - різниця процентних ставок (процентна ставка валюти котирування - процентна ставка бази котирування); D - кількість днів періоду; B - базова кількість днів у році (360 або 365); R_b - процентна ставка бази котирування.

Якщо процентна ставка за валютою, яка є базою котирування, вища за процентну ставку за валютою котирування, то курс форвард буде нижчим за курс спот, відповідно форвардні пункти будуть відніматися від курсу спот (валюта буде котируватися на форвардному ринку з дисконтом).

Якщо процентна ставка за валютою, яка є базою котирування, нижча за процентну ставку за валютою котирування, то курс форвард буде вищим за курс спот (валюта буде котируватися на форвардному ринку з премією).

Якщо процентні ставки валюти бази і валюти котирування збігаються, то форвардний курс дорівнюватиме курсу спот на дату укладення угоди.

В основі форвардного контракту лежить операція депозитного ринку. Клієнт банку - імпортер - може захистити себе від валютного ризику, використавши ринок депозитів: у день укладення зовнішньоторговельної угоди клієнт купує валюту на ринку спот і розміщує її в депозит, термін закінчення якого збігається з датою платежу.

Якщо клієнт-експортер за умовами контракту одержує іноземну валюту, він може захиститися від валютного ризику у такий спосіб: узяти позику в іноземній валюті та проконвертувати її в національну валюту, яку розмістити в депозит. По закінченні терміну дії кредитної угоди клієнт повертає позику за рахунок іноземної валюти, одержаної за експорт продукції.

Доходи або втрати від такого хеджування залежать від різниці процентних ставок за валютами. Але слід зазначити, що для експортера або імпортера першочерговим є захист від валютного ризику, а не одержання спекулятивного прибутку за рахунок різниці процентних ставок на різних ринках.

Опціоном називається контракт, відповідно до якого одна особа надає іншій особі право купити або продати стандартну кількість певного активу за певною ціною в межах певного періоду. Актив, що поставляється згідно з опціонним контрактом, називають базовим. Предметом опціону можуть бути як матеріальні активи, так і фінансові: акції, фондові індекси, облігації, валюти, валютні ф'ючерси та ін.

Існують два різновиди прав, яких може набути покупець залежно від того, який опціон укладено: колл або пут. Опціон колл - контракт, що надає покупцеві опціону право купити стандартну кількість базового активу; продавець опціону зобов'язаний продати цей актив.

Опціон пут - це контракт, що надає покупцеві опціону право продати (а не купити, на відміну від опціону колл) стандартну кількість базового активу.

Внутрішня вартість опціону вказує на можливість отримати прибуток при його негайному виконанні і визначається за наведеними нижче формулами.

(2.2)

Справді, якщо ціна базового активу на ринку вища за ціну виконання опціону, то виконання опціону колл (тобто придбання базового активу за ціною, нижчою від ринкової) приносить прибуток. Інакше виконання опціону колл не має сенсу, отже, його внутрішня вартість дорівнює нулю.

(2.3)

Припустимо, що в Україні не заборонені термінові угоди з валютою. Тоді керівництво підприємства, яке експортує товари до США з поверненням експортної виручки через 3 місяці (або до інших країн, але з оплатою в доларах США), може хеджувати свою довгу позицію за цим активом купівлею опціону пут.

Приклад. Експортовано товарів на суму 1000000 дол. при курсі 5,5 грн. за 1 дол. на дату відвантаження товару. У цьому разі, зважаючи на можливе зміцнення гривні протягом майбутніх 3-х місяців, можна укласти опціон пут з банком на право продажу вказаної суми через 3 місяці від дати відвантаження за курсом 5,6 грн. за долар. Припускаючи, що премія становитиме 0,12 грн. на 1 дол. контракту, знайдемо, що експортер конвертує експортну виручку за курсом, не нижчим від 5,48.

Справді, якщо ринковий курс на дату повернення виручки становитиме 5,65 грн. за долар, то підприємство не буде виконувати опціон, і (з урахуванням премії) остаточний курс за двома позиціями буде дорівнювати 5,53 грн. за долар. Якщо прогноз зміцнення гривні справдиться і ринковий курс на дату повернення виручки становитиме, наприклад, 5,45 грн. за долар, то підприємство скористається опціоном і продасть валюту банку за курсом 5,6. Остаточний курс з урахуванням премії опціону - 5,48 грн. за долар.

Аналогічно провідний мотив стратегії «Короткий актив - довгий колл» полягає в обмеженні збитків за рахунок короткої позиції при зростанні курсу базового активу. На валютному ринку це природна стратегія підприємства-імпортера, яке отримує товари або сировину на умовах торговельного кредиту.

Отже, порівняно з ф'ючерсними стратегіями хеджування опціонні стратегії більш різноманітні. На відміну від ф'ючерсних стратегій, які фіксують майбутню вартість активу незалежно від напрямку зміни курсу, опціони обмежують несприятливу зміну курсу і дають змогу скористатись зміною курсу в сприятливому напрямку. Іншими словами, вони обмежують ризик втрат і не обмежують можливості отримання прибутку. Опціони також надають більше можливостей для вибору варіантів ціни виконання.

З іншого боку, практика свідчить, що хеджування ризику опціонами дорожче, ніж на ринку ф'ючерсів або форвардів.

З метою страхування валютних ризиків часто використовуються обліково-дисконтні операції, при яких банк бере на себе не тільки ризик валютних коливань, а й ризик неплатоспроможності боржника. Ці операції здійснюються як у формі документарного акредитива з відстрочкою платежу, так і на базі простого або переказного векселя, авальованого банком. Набули поширення операції з дисконтування векселів, або форфейтинг, сутність яких полягає в перевідступленні банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком відповідної суми у національній або іноземній валюті. При цьому банк зараховує підприємству суму вимоги за відрахуванням відсотка (дисконту). Дисконтування векселів здійснюється без права регресу на попереднього власника і використовується в угодах з довгостроковим відстроченням платежу (від півроку до п'яти-семи років).

3. Тестові завдання

Чому галузі, що конкурують з імпортом, виступають проти вільної зовнішньої торгівлі?

а) їм доведеться підвищити ефективність виробництва, щоб лишитися конкурентноспроможними;

б) вони втрачають обсяг-продаж тим споживачам, котрі дають перевагу імпортній продукції;

в) їм доведеться продавати свою продукцію за більш низькими цінами, тому що загостриться конкуренція;

г) за усіма вищепереліченими причинами.

Відповідь: г)

Розвиток торговельних відносин приносить відчутні вигоди споживачам імпортних товарів, тому що вони одержують можливість придбавати їх по більш низьких цінах у порівнянні із цінами на аналогічні товари вітчизняного виробництва при відсутності зовнішньої торгівлі.

З розвитком зовнішньої торгівлі програють виробники товарів, що конкурують із імпортними. Ріст імпорту відносно більш дешевих товарів змушує їх відмовитися від виробництва частини продукції, створюваної з високими граничними витратами. У той же час продукцію, що скоротилася за обсягом, вони змушені реалізувати по відносно більш низьких цінах.

(Экономика: Учебник. 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. д-ра экон. наук проф. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002. - 896 с., глава 34 Мировая торговля)

Під час встановлення валютних курсів на базі золотого стандарту:

а) грошова маса в країні на 100% забезпечувалась золотом;

б) валютний курс автоматично корегувався відносно попиту та пропозиції валют без втручання держави;

в) зовнішньоторгова рівновага між країнами мала можливість встановлюватися автоматично.

Відповідь: а), в).

„Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота й кількістю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну міграцію золота - його експорт та імпорт. Завдяки такій міграції золота відбувалося покриття пасивного сальдо платіжних балансів, чим забезпечувалася відповідна стабільність системи валютних відносин.

Система золотого стандарту ... забезпечувала ... автоматичне (унаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав...”

(Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О.М. Мозгового. - К.: КНЕУ, 2005. - 557 с., Тема 2. Еволюція світової валютної системи, Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту)

4. Задача

Експортер А поставив імпортеру В товар на суму 1000000 доларів США з розстрочкою оплати на 270 днів за умовами погашення основного боргу і нарахованих відсотків у три етапи. Ставка відсотків за кредит 7%. Обчислить нарахування і погашення відсотків за кредит за допомогою прогресивного і регресивного способів. Яким із варіантів ліпше було скористатися при оформленні кредиту?

Рішення

У світовій практиці використовують такі способи калькуляції нарахованих процентів: лінійний (іноді називають прогресивний) і штафельний (або регресивний) та пропорційний.

При прогресивному способі відсотки нараховують із суми наступної тратти від дати її виставляння до дати оплати, тобто для кожної частини кредиту окремо від дати його надання. При цьому сума відсотків, яка виплачується з першої тратти, буде найменшою, далі сума виплачених відсотків буде збільшуватися.

У світовій практиці використовують наступну формулу розрахунку величини відсотків, нарахованих за кредит прогресивним методом:

де - вартісна величина нарахованих відсотків у період t, грош. од.;

- величина основного боргу (частина кредиту), який сплачується у період t, грош. од.;

%_ст. - річна відсоткова ставка по кредиту, %;

Д - кількість днів користування частиною кредиту, за якою сплачуються відсотки, дні;

360 - кількість днів у році, прийнята за базу (може використовуватись 365 днів).

Отже, за умови надання розстрочки на 270 днів та погашення основного боргу рівними частками і нарахованих відсотків у 3 етапи сума основного боргу, яка має бути сплачена на кожному етапі, складе:

Сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у І-ий етап, тобто через 90 днів від дати надання кредиту (270 дн. : 3) становить:

Сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у ІІ-ий етап, тобто через 180 днів від дати надання кредиту (90 дн. + 90 дн.) складе:

Сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у ІІІ-ий етап, тобто через 270 днів від дати надання кредиту (90 дн. + 90 дн. +90 дн.) складе:

Таким чином, загальна сума сплачених відсотків за прогресивного способу дорівнює:

Загальний обсяг сплачених відсотків з розстрочкою оплати на 270 днів за умови погашення основного боргу рівними частками і нарахованих відсотків у 3 етапи за прогресивного способу склав 35,0 тис. $ США.

При регресивному способі нарахування відсотків здійснюється із залишкової суми заборгованості від дати останнього платежу. При цьому з першим платежем виплачується найбільша сума відсотків, потім вони поступово зменшуються.

Для обчислення суми нарахованих відсотків регресивним методом використаємо наступну формулу розрахунку величини відсотків:

де - вартісна величина нарахованих відсотків у період t, грош. од.;

- величина заборгованості за основною сумою кредиту (тілом кредиту) у період t, тобто на початок сплати частини кредиту і відсотків, грош. од., яка обчислюється за формулою:

,

де - загальна сума заборгованості за кредитом (загальна сума кредиту), грош. од.;

- сума сплаченої заборгованості за основною сумою кредиту у період t, грош.од.;

n - кількість періодів сплати основної суми кредиту;

%_ст. - річна відсоткова ставка по кредиту, %;

Д - кількість днів користування частиною кредиту, за якою сплачуються відсотки, дні;

360 - кількість днів у році, прийнята за базу (може використовуватись 365 днів).

Сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у І-ий етап, тобто через 90 днів від дати надання кредиту (270 дн. : 3) становить:

Сума заборгованості за основною сумою кредиту на дату сплати за ІІ-им етапом складе:

Отже, сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у ІІ-ий етап, тобто через наступні 90 днів від дати останньої сплати за кредитом, складе:

Сума заборгованості за основною сумою кредиту на дату сплати за ІІІ-им етапом складе:

Сума нарахованих відсотків за користування кредитом, сплачена у ІІІ-ий етап, тобто через наступні 90 днів від дати останньої сплати за кредитом складе:

Таким чином, загальна сума сплачених відсотків за регресивного способу нарахування відсотків дорівнює:

Загальний обсяг сплачених відсотків з розстрочкою оплати на 270 днів за умови погашення основного боргу рівними частками і нарахованих відсотків у 3 етапи за регресивного способу склав 35,0 тис. $ США.

Покупець (одержувач кредиту) зазвичай виграє при нарахуванні відсотків прогресивним способом і виплаті їх більш рідкими внесками, наприклад, піврічними, а не квартальними.

Продавець (кредитор) же, навпаки, об'єктивно зацікавлений у використанні регресивного способу і виплаті частішими внесками. Що пов'язано з оцінкою вартості грошей у часі, тобто їх майбутньою та теперішньою вартістю.

Література

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 311 с.

2. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях. Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2003, 294 с.

3. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / О.І. Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пясецька та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 392 с.

4. Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О.М. Мозгового. - К.: КНЕУ, 2005. - 557 с.

5. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філипенко, Т.С. Шемет та ін.: за ред. О.І. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.

6. Петрашко Л.П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 221 с.

7. Экономика: Учебник. 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. д-ра экон. наук проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002. - 896 с.

Размещено на Allbest.ru

...