Міжнародний кредитний ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Міжнародний кредитний ринок



1. В чому суть міжнародного кредиту? Суть зарубіжних інвестицій

Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

- Повернення

- Терміновості

- Платності

- гарантованості

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з наданням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб'єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні - ті, що пов'язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау, тощо;

прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

інших цінностей відповідно до законодавства України.



2. Структура міжнародних ринків капіталу

3. Функції фондового ринку

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) -- частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Фондовий ринок є абстрактним поняттям, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа - організацію, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.

Основними функціями фондового ринку є:

- регулювання сфери грошового обігу та кредиту;

- забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;

- розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій, контроль за їхньою діяльністю;

- залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;

- забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.



4. Інвестиційний капітал

Капітал, як відомо, має три функціональні форми: грошову, продуктивну і товарну (Г). Розглянемо грошову форму, яка розкриває процес кругообігу капіталу. Щоб розширити виробництво, тобто здійснити нові інвестиції, підприємство (підприємець) змушене вишукувати додаткові кошти, які називаються інвестиційним капіталом. Витрачається інвестиційний капітал на купівлю робочої сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. У політекономії інвестиційний капітал називається грошовим. Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. Власні заощадження -- це нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, а чужі -- це тимчасово "вільні" кошти інших підприємств, уряду і населення. Розглянемо чужі заощадження як об'єкт операцій із цінними паперами.

Заощадження перетворюються на інвестиції, як тільки вони потрапляють до рук тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва. Таке перетворення може бути прямим і непрямим. Наприклад, заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли фізична особа (сім'я) купує будинок, використовуючи для цього власний вклад у банку, або уряд будує дорогу, або підприємство вкладає власний нерозподілений прибуток у нові потужності. Цілком зрозуміло, що прямо перетворюватися на інвестиції можуть тільки власні заощадження, чужі повинні пройти непрямий шлях через фінансовий ринок капіталу.

Ринок капіталу складається з грошового ринку і ринку інвестиційних фондів. Грошовий ринок поставляє обігові платіжні кошти державі та компаніям. Що ж відбувається на ринку інвестиційного капіталу? Заощадження, що надходять на цей ринок, утворюють два потоки. Один, менший, потрапляє до позичальників, минаючи посередників, інший, -- основний, спочатку потрапляє до посередників, а потім до позичальників. Перших іноді називають проміжними позичальниками, а других -- кінцевими. Наприклад, банк позичає гроші в населення, а підприємство--у банку. Банк у цьому разі є проміжним позичальником, підприємство -- кінцевим. Посередники, або проміжні позичальники, утворюють разом з іншими організаціями інституціональну структуру ринку інвестиційного капіталу. До неї ми ще повернемося, а зараз розглянемо деякі процеси, що відбуваються в інвестиційному капіталі.

Прикладом непрямої участі зберігачів в інвестиційному процесі є відкриття вкладу в банку або траст-компанії, що становить неконтрактну операцію, оскільки вкладник може легко вилучити гроші. Вкладаючи гроші в пенсійний фонд або страхову компанію, тобто виконуючи контрактну операцію, тому що такі вклади не безстрокові, люди так само непрямо підтримують інвестиційний процес. В обох випадках посередник зобов'язаний реінвестувати довірені йому заощадження з прибутком до моменту їх повернення власникові.

Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і плинний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і є певні можливості одержати прибуток. Аналізуючи ризики у країнах, звичайно розрізняють:

* політичну ситуацію (чи не буде країна втягнена в конфлікт);

* тенденції економічного розвитку (розглядають динаміку таких показників, як, наприклад, валовий національний продукт або індекс цін);

* бюджетну політику уряду (податки і витрати) і її вплив на заощадження й інвестиції;

* кредитно-грошову політику (грошовий обіг), покликану стабілізувати ціни і валютний курс;

* можливості для одержання прибутку на інвестиції, якщо ризик у тій чи іншій країні визнано прийнятним.

Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і країнами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці та від змін інших елементів середовища його перебування. Капітал плинний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропозиція капіталу -- запорука нормального розвитку будь-якої економіки і важливе завдання для будь-якої країни. Перетворюючи заощадження в інвестиції, ринок інвестиційного капіталу відіграє ключову роль у вирішенні цього завдання.

Заощадження -- єдине джерело інвестиційного капіталу. Вони виникають тоді, коли прибутки корпорацій, підприємств, урядів та окремих громадян перевищують їх витрати. Корпорації (не фінансові) історично є найбільшими зберігачами, створюючи приблизно 60% національного інвестиційного фонду в розвинених країнах. Але їх заощадження звичайно не надходять на ринок інвестиційного капіталу, набираючи форми нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Мало того, фінансові потреби корпорацій, як правило, перевищують їх заощадження. Тому на ринку інвестиційного капіталу корпоративний і підприємницький сектори відіграють роль чистого кінцевого позичальника.

Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо.

У розвинених країнах світу інвестори довіряють фінансовим закладам, їх довіра ґрунтується на тривалій історії конструктивних і здорових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві, що передбачає жорсткий урядовий контроль за діяльністю фінансових закладів та організацій. Тому останніми десятиліттями їх депозитна активність перебувала на високому рівні, збільшувалася кількість банків, траст-компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, кредитних спілок та інших закладів, що акумулюють особисті заощадження.

Споживачами інвестиційних фондів є окремі особи, підприємці, бізнес та уряди. Індивідуальним споживачам капітал може знадобитися для фінансування житлового будівництва або купівлі товарів тривалого користування (автомобіля, земельної ділянки, дачі). Звичайно вони одержують капітал, позичаючи його у фінансових посередників (особисті позички, позички під заставу майна тощо). Але оскільки окремі особи не випускають цінних паперів, про них далі не йтиметься.

Найбільшим споживачем капіталу є бізнес, переважно корпоративний. Значну частину капіталу генерує саме він (нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування), решта надходить від фінансових посередників, в основному комерційних банків, із ринку цінних паперів. Наголосимо, що ринок цінних паперів і фінансових посередників, які надають кредит, утворюють сегменти ринку інвестиційних ресурсів. Останні можна одержати, узявши банківський кредит або випустивши цінні папери. Кредитний ринок і ринок цінних паперів -- це канали, по яких заощадження переливаються в інвестиції.

Споживачем найбільшого капіталу є уряд і місцеві органи влади. Уряд також гарантує погашення боргів корпорацій і підприємств, що належать державі. У розвинених країнах законодавча влада забезпечує уряду конституційне право позичати гроші у корпорацій і населення, тобто парламент уповноважений створювати національний (державний) борг, використовуючи для цього рахунки уряду.

5. Класифікація цінних паперів

Цінні папери можна класифікувати по дуже багатьом ознакам:

1. Порядок фіксації власника:

1) Іменні цін бум - це цін бум, ім'я власника яких зафіксовано на бланку самої цін бум або в реєстрі власників, що може вестися у звичайній документарній або електронній формах. При зміні власника іменний цін бум у цінний папір і реєстр вноситься ім'я нового власника

2) Пред'явницькі цінні папери - це цінні папери, ім'я власника яких не фіксується взагалі - ні безпосередньо на них самих, ні або інакше, а їхній обіг не має потреби ні в якій реєстрації. Для реалізації прав, закріплених таким цінним папером досить пред'явлення самого паперу.

3) Ордерні цінні папери - це іменні цінні папери (різновид), які можуть бути передані іншій особі за допомогою здійснення передатного напису - індосаменту.

2. Строк існування:

1) Термінові цінні папери - це цінні папери, що мають установлені при їхньому випуску строк існування або порядок установлення цього строку. Вони можуть бути: короткостроковими (строк обігу до 1 року), середньостроковими (від 1 до 5-10 років), довгостроковими (від 5-10 до 30 років);

2) Безстрокові цінні папери - це цінні папери, які не мають кінцевого терміну дії. Показово, що акції деяких закордонних компаній звертаються на ринку вже більше 100 років;

3. По меті використання:

1) Інвестиційні цінні папери (капітальні) - це цінні папери, що є об'єктом для вкладення грошей як капіталу, тобто з метою одержання доходу;

2) Неінвестиційні цінні папери - це цінні папери, що обслуговують грошові розрахунки на товарних або грошових ринках.

4. За формою існування:

1) Документарні (паперові) - цінні папери випускаються в наявній документарній формі у вигляді бланка встановленої форми;

2) Бездокументарні (безпаперові) - випускаються в безготівковій формі, а права по даних цінних паперах фіксуються емітентом або спеціальним реєстратором шляхом відповідних записів у реєстрі.

5. По національній приналежності

1) Національні (російські цінні папери) - це цінні папери, що випускаються національними емітентами;

2) Іноземні цінні папери - це цінні папери, випущені іноземними емітентами;

6. За формою випуску:

1) Емісійні цінні папери - це цінні папери, що випускаються великими серіями в більших кількостях, усередині кожної серії все цін бум абсолютно ідентичні, кожна з них підлягає обов'язковій державній реєстрації, що виражається в присвоєнні державного реєстраційного номера (акції, облігації);

2) Неемісійні цінні папери - це цінні папери, випуски яких не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Звичайно це цінні папери, що випускаються штучно або невеликими серіями;

7. По юридичному виді емітента:

1) Державні цінні папери - це цінні папери, емітентів яких є держава в особі уповноважених на те органів;

2) Корпоративні цінні папери (недержавні) - це цінні папери, емітентами яких є комерційні організації.

8. За рівнем ризику (умовно):

1) Безризикові цінні папери - це цінні папери, що мають найнижчий рівень ризику з можливого в ринкових умовах;

2) Ризикові цінні папери - це цінні папери, рівень ризику яких перевищує рівень ризику безризикових цінних паперів. Вони можуть бути поділені на:

2.1 Низькоризикові

2.2 Ризикові;

2.3 Високоризикові

6. Ризик інвестування

Інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить ВІД несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами певного проекту.

Залежно від чинників, виділяють такі види інвестиційних ризиків:

-- політичний ризик;

-- загальноекономічний ризик;

-- правовий ризик;

-- технічний ризик;

-- ризик учасників проекту;

-- фінансовий ризик;

-- маркетинговий ризик;

-- екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектра сторін інвестування, пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад, ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

міжнародний фондовий кредитний інвестиція

7. Принципи формування портфеля інвестора

Інвестор, який планує здійснити міжнародні портфельні інвестиції, має перш за все визначити принципи формування структури їх портфеля.

Можлива така послідовність формування структури портфеля міжнародних інвестицій у цілому або по конкретним сегментам:

країни (валюти) - види цінних паперів - конкретні цінні папери;

види цінних паперів - країни (валюти) - конкретні цінні папери;

види цінних паперів - конкретні цінні папери - країни (валюти);

конкретні цінні папери - країни (валюти).

В першому випадку інвестор може вибрати спочатку, наприклад, Японію та Францію, а потім японські облігації та французькі акції і, на кінець, конкретні цінні папери.

У другому випадку спочатку вибираються види цінних паперів (наприклад, акції або короткострокові державні облігації), потім для кожного виду визначаються країни (наприклад, Японія для інвестицій в акції, а Великобританія -- короткострокові державні облігації) і на кінець визначаються конкретні цінні папери.

Третій та четвертий випадки характерні для визначення структури сегменту акцій у портфелі міжнародних інвестицій.

При цьому в третьому випадку вибір виду цінних паперів означає вибір певних галузей економіки, після чого вибираються акції конкретних компаній певної країни. Вибір таких акцій визначає сукупність країн (валют) інвестування.

Таким чином, в першому та другому випадку реалізується принцип "країни (валюти) - конкретні цінні папери", який у літературі називається принципом "зверху вниз" (Top Down). В третьому та четвертому випадках реалізується принцип "конкретні цінні папери - країни (валюти)", або принцип "знизу вверх".

Цілі конкретного інвестора можуть бути такими:

· одержання якості (доходність та ризик), близького за якістю ринкового портфеля, структура

якого відповідає капіталізації відповідного ринку;

· одержання доходності вище доходності ринкового портфеля;

· забезпечення ризику нижче ризику ринкового портфеля.

Ці цілі можуть визначатися як для портфеля міжнародних інвестицій у цілому, так і для окремих його сегментів.

Одночасно з формуванням структури портфеля іноземний інвестор має визначити принципи управління його ризиком. При цьому можливі такі варіанти дій:

· не приймати ніяких заходів, надіючись на сприятливу ситуацію;

· диверсифікувати інвестиції по країнам, видам цінних паперів, галузям економіки та цінним паперам;

· збільшити частку інвестицій у безризикові активи;

· вибирати менш ризиковані активи та валюти інвестицій на основі прогнозу їх якості;

· приймати спеціальні заходи для захисту від несприятливої зміни ціни активу та (або) валютного курсу.

Додатковою специфікою управління ризиком міжнародних інвестицій є прийняття заходів із зменшення ризику падіння курсу валют інвестицій до валюти інвестора.[4, C. 309-310].

Портфель характеризується високою швидкістю відновлення і відповідно більш високою часткою високоліквідних цінних паперів, частина з них орієнтована на інвестиції в державні цінні папери.

Неможливо знайти цінний папір, який би був одночасно високоприбутковим, високонадійним і високоліквідним. Кожен окремий папір може володіти максимум двома з цих якостей. Сутність портфельного інвестування саме і полягає в розподілі інвестиційного потенціалу між різними групами активів. У залежності від того, яка мета і задачі стоять попередньо при формуванні того чи іншого портфеля, вибирається визначене процентне співвідношення між різними типами активів, що складають портфель інвестора. Грамотно врахувати потреби інвестора і сформувати портфель активів, що об'єднав би розумний ризик і прийнятну прибутковість - це основна задача менеджера будь-якої фінансової установи.

Портфельне інвестування може здійснюватися фізичною чи юридичною особою на правах ділового партнерства, що виступає як повноправний об'єкт управління.

8. Вартість цінних паперів які котуються на міжнародних ринках

Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, євроноти та єврооблігації є результатом зародження інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри. Євроноти - цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців із ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР (ставка по короткострокових кредитах, які надаються лондонськими банками на 3-6 місяців іншим першокласним банкам; ЛІБОР зазвичай виступає основним орієнтиром, базою для встановлення кожним банком своїх облікових ставок кредитного відсотка). Будучи за своєю природою короткостроковими паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки по узгодженню з фірмами-позичальниками зобов'язуються придбати у них євроноти протягом 5-10 років після закінчення строку попереднього випуску. Фактично банки гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. В ряді випадків куплені євроноти банки перепродають іншим покупцям. В сучасних умовах євроноти на ринку євровалют виступають одночасно у ролі банківського кредиту та облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х рр. XX ст.

Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х рр. XX ст. у вигляді облігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельних ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках; європозик (єврооблігацій), розміщених на міжнаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик складає біля 80% всієї суми міжнародних позик.

Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщуватися в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики, як правило, розміщуються на ринках декількох країн. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4-7 до 15-30, або навіть 40 років. Розмір єврооблігаційної позики складає 20-30 млн. доларів, а іноді сягає 500 мільйонів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі державні та міждержавні організації.

Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою відсотковою ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз на світовому ринку капіталу більше 60% всіх єврооблігацій складають звичайні, тобто прямі облігації, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змінюється, як правило, в залежності від зміни відсоткової ставки по кредиту. Особливе місце на світовому ринку цінних паперів займають євроакції, однак обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооблігацій. Це пов'язано, по-перше, з тим, що інвестори тягнуться до акцій потужних національних компаній, а, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку, на якому можна перепродати акції. Крім того, зараз основними емітентами є транснаціональні корпорації, що котирують свої акції на національних фондових біржах.

Транснаціональні корпорації дуже зацікавлені у створенні стабільного ринку євроакцій, тому вони створили своєрідний механізм інтернаціоналізації акцій, який включає систему депозитних розписок для полегшення торгівлі на світовому ринку цінних паперів. Як правило, міжнародні депозитні розписки, будучи представниками євроакцій, розміщуються в банках-депозитаріях та обмінюються на депозитні розписки, які випускаються під іноземні акції, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів США. В той же час, широкий потік європаперів стикається з відсутністю в ряді країн вторинного фондового ринку цінних паперів.

9. Методи технічного аналізу

Технічний аналіз ґрунтується на впевненості, що в ринкових цінах фінансових інструментів акумульовані всі ті дані, які в подальшому публікуються в звітах фірми й із запізненням стають об'єктом фундаментального аналізу. Прихильники технічного аналізу прогнозують на короткий термін. Вони здебільшого приділяють увагу зростанню капіталу - коливанням ринкової ціни. В їхніх розрахунках враховано переважно сукупність чинників мінливості ринкових цін, що разом діють на ринку цінних паперів, без їхньої конкретизації.

За технічного аналізу головним об'єктом спостереження (дослідження) стає зміна руху ринку цінних паперів, попиту та пропозиції на певні фінансові активи без урахування ролі фундаментальних чинників (економічного, політичного й технологічного характеру). Для цього будують спеціальні моделі руху ринкових цін і виявляють загальні тенденції ринку. На підставі результатів таких досліджень приймають конкретні тактичні інвестиційні рішення щодо купівлі та продажу цінних паперів.

Конкретні методи технічного аналізу базуються на твердженні, що динаміка цін на ліквідних ринках чітко підпорядкована загальним закономірностям. Ліквідні ринки - це ринки з великою кількістю учасників, на яких операції здійснюються безперервно у значних обсягах. Технічний аналітик виходить з уявлення, що всі фундаментальні причини опосередковано відображаються в цінах ринку цінних паперів. Основними об'єктами технічного аналізу є попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів опер-цій з їхньої купівлі-продажу, і особливо - динаміка ринкових цін. Прихильники технічного аналізу схильні до заперечення прямого впливу змін дохідності компанії й ризику інвестування на вартість акцій.

Утім між технічним і фундаментальним аналізом на практиці немає суперечностей. Розрахункову дохідність цінного папера, визначену фундаментальними аналітиками, необхідно оцінити через механізм ринку цінних паперів. Тільки під впливом попиту і пропозиції встановлюється ціна фінансового активу, в якій у кожній конкретній ситуації відображається оцінка - на підставі фундаментального аналізу. Ціна на ринку швидко реагує на чутки, раціональні й ірраціональні уявлення покупців і продавців. Але вони спираються як на технічну, так і на фундаментальну оцінку фінансового активу, оскільки ринкова ціна відображає потребу покупця-інвестора в цінному папері певної якості.

Фахівці ринку цінних паперів у практиці найчастіше використовують інструментарій комплексного, тобто технічного й фундаментального характеру. Однак технічний аналіз є поширенішим завдяки таким перевагам, як простота, легкість і швидкість здійснення, придатність для дослідження більшої кількості фінансових активів різних емітентів, ніж у разі застосування фундаментального аналізу. Проте фахівці, котрі спираються на технічний аналіз, не завжди досить точно передбачають ціни ринку цінних паперів на далеку перспективу. Довготермінове прогнозування зазвичай зумовлює необхідність додаткового залучення елементів фундаментального аналізу.

Поява спеціальних комп'ютерних програм істотно полегшила процес технічного аналізу ринку. Серед них The AI Trilogy та І Тhіnк. The AI Trilogy (фірма World System Group) - унікальний «конструктор», який дає змогу створювати аналітичні комплекси будь-якого рівня складності. До програми входять 16 типів нейронних сіток у пакеті Nеuro Shеll, розширена бібліотека Neuro Windows та витончена реалізація генетичних алгоритмів - програм GeneНаnter. Цей пакет встановлено в 150-ти найбільших банках США. І Тhіnк (фірма Нigh Perfomanse System) - засіб побудови моделей найскладніших ситуацій і процесів - політичних, економічних, фінансових тощо. З його допомогою моделюють президентські вибори та надзвичайні ситуації у регіонах, інвестиційні потоки й реакцію ринку на нові податки, розв'язують безліч інших завдань. Ця програма незамінна в процесі планування структурних змін у банках і великих фірмах як візуальний інструмент реінжинірингу.

Усі методи технічного аналізу є спробами швидкого й відносно легкого прогнозування цін на підставі ринкової статистики минулих періодів. Технічні підходи можна класифікувати в різні способи. Загальноприйнятим є розподіл усіх методів технічного аналізу на дві групи: методи, призначені для аналізу ринків із чітко визначеною тенденцією, та методи, придатні для аналізу неактивного (млявого) ринку. Аналітикові слід визначити, з яким ринком йому доведеться працювати. Для цього він має реалізувати спеціально розроблені підходи.

Розглянемо такі практичні підходи технічного аналізу, як традиційний графічний аналіз («фігури на графіках цін») і прикладні статистичні методи технічного аналізу.

Основний графічний інструментарій технічного аналізу - цінові графіки. Графічний технічний аналіз - це насамперед побудова і тлумачення різноманітних ринкових графічних моделей, які характеризуються певними закономірностями руху цін, з метою прогнозу ймовірності продовження чи зміни виявленого тренду.

Графічні картини вирізняються різноманітністю форм. Розрізняють два види графічних моделей: моделі перелому тенденції, тобто структури, які формуються на цінових графіках і в разі виконання деяких умов можуть свідчити про зміну наявного на ринку тренду (до них належать моделі «голова - плечі», «подвійний пік», «подвійне підґрунтя», «потрійний пік», «потрійне підґрунтя»), і моделі продовження тенденції, які утворюються на графіках і в разі виконання деяких умов дають підстави стверджувати

про ймовірність продовження наявної тенденції (до цієї групи належать моделі «трикутники», «смарагди», «прапори», «вимпели» тощо).

Отже, базою графічного напряму технічного аналізу є побудова цінових графіків як підґрунтя для формування аналітиками висновків щодо купівлі, продажу чи утримання певних цінних паперів.

До провідних видів графіків можна віднести стовпчикову діаграму, лінійний графік ціни закриття, точкову діаграму та «японський свічник». Розглянемо принципи побудови лінійного графіка (простої лінійної діаграми) і гістограми (стовпчикової діаграми). Спільним для всіх цінових графіків є те, що цінові зміни відображаються за вертикаллю, а часові - за горизонталлю. Обсяги торгів указують у нижній частині графіка вертикальними рисками під відповідними ціновими показниками. Вибір інтервалів для побудови діаграми вільний.

При побудові лінійного графіка ціни закриття фахівець-аналітик оперує двома видами інформації - ціною останньої угоди (ціна закриття) й обсягами торгів. Деякі технічні аналітики вважають, що хоча ціна закриття не завжди точно відтворює ринкову ситуацію, але цей графік є доволі придатним для ринків, що розвиваються, ринкова ціна цінних паперів на яких у межах торгової сесії змінюється мало. Прості лінійні діаграми можна побудувати і на підставі цін «за курсом дня» (ЗКД).

Лінія опору визначає межу, за яку ціна акції не має піднятися. Ціна акції за певний час кілька разів піднімалася до рівня опору і опускалася вниз. У графічному аналізі прийнято вважати: якщо ринкова ціна акції перетинає лінію опору, це слугує сигналом для її купівлі. У такому разі очікується подальше зростання курсової вартості цінного папера, адже вона перетнула певний психологічний бар'єр інвесторів.

Лінія підтримки характеризує межу, нижче за яку ціна акції не має опуститися. Якщо ринкова ціна папера падає нижче цього рівня, вважається, що вона падатиме й далі, бо подолано психологічний бар'єр оцінювання ситуації інвесторами. Це сигнал до продажу акцій.

10.«Японські свічки»

Японські свічки пропонують візуальний метод, який дозволяє проникнути всередину психології, що визначає поточний стан ринку. У японських свічках немає жодної древньої містики, не дивлячись на те що деякі промоутери заставляють вас в це повірити. Проте вони є потужним інструментом аналізу фондових і ф'ючерсних ринків, що дозволяє досить точний вибрати момент і спрямованість торгівельних дій.

Свічки використовуються як для спекулятивної торгівлі, так і для хеджування. Вони застосовуються на ринках ф'ючерсів, акцій, опціонів, валют - скрізь, де потрібний технічний аналіз. Японські свічки залишаються ефективним засобом аналізу ринку при умілому застосуванні.

Зауваження по аналізу свічки

Головна помилка, яку зазвичай роблять початківці-«свічники» ( не дивлячись на те, що проти цієї помилки застерігають майже всі підручники), - вважають появу моделі свічки на графіку торговим сигналом. Повторимо ще раз: ніяка модель свічки сама по собі торговим сигналом не є, і тим більше вона не визначає точки входу. Модель лише показує настрій ринку і сигналізує про можливі зміни в ньому. Для пошуку точки входу слід використовувати не японські свічки, а інші методи аналізу.

Моделі свічок, традиційно звані «розворотами», точніше було б назвати «моделями зміни»: вони попереджають про зміну тенденції не обов'язково на зворотну, але також про перехід з руху у флет, з тренда в бічний канал, а то і просто про різке уповільнення існуючого руху при його збереженні.

Найнадійніші сигнали японських свічок виникають на тайм-фреймі Daily. Із зменшенням тайм-фрейму надійність сигналів падає. Для тайм-фреймів менше H1 аналіз свічки непридатний (та і на H1 багатьом моделям вже не можна довіряти). На тайм-фреймах Weekly і Monthly збільшується надійність прогнозу загальної тенденції, але одночасно з цим збільшується і вірогідність тимчасових сильних відхилень від тенденції (зокрема, дуже довгих тіней свічок).

Зустрічаються в літературі по японських свічках твердження, що деякі ведмедячі моделі розворотів надійніші за їх бичачих двійників, справедливі тільки відносно фондового і товарно-сировинного ринку.

Класичні моделі свічок, що містять цінові розриви між свічками, завжди надійніше своїх Intra-day аналогів.

Посилення і ослаблення сигналів моделей свічок

Для всіх моделей розворотів справедливо наступне:

Чим довше тренд, тим сильніше сигнал;

Чим крутіший тренд, тим сильніше сигнал;

Модель має значення тільки в тому випадку, якщо з'являється у сильного рівня;

Сигнал підсилюється, якщо в найближчі торгові сесії відбувалося утворення пінцетів.

Для всіх моделей, що складаються з 1-2 свічок, справедливо наступне:

Модель втрачає своє значення, якщо на поточному русі (по тренду або по корекції) ця модель вже неодноразово з'являлася. Особливо це стосується моделей, що містять Доджі.

Умовні позначення довідника по японських свічках

Більшість моделей розворотів мають дзеркальну пару «двійника» з протилежним сенсом. Іншими словами, моделі свічок розворотів можуть мати бичачий і ведмедячий варіант. У даному довіднику всі парні моделі для зручності розглядаються окремо; для проглядання інформації по парній моделі слід клацнути по посиланню, розміщеному під заголовком пари.

Тип моделі - розворот або модель продовження. Якщо стоїть знак питання, значить, модель може бути як розворотом, так і моделлю продовження, залежно від контексту ринку.

Перехід - якщо підтверджений варіант моделі утворює нову, самостійну модель, то дається посилання на цю модель. (+) або (-) перед описом ознаки - в рубриці «Посилення/ослаблення сигналу»: ознака відповідно підсилює або ослабляє сенс моделі; у рубриці «Підтвердження/фільтри»: ознаку підтверджує сенс моделі або відміняє модель (є фільтром).

10. Практична частина

Задача

Розрахуйте, яку кількість доларів можна купити за 1 млн. фунтів якщо курс 1 фунта = 1,7 дол. Який названо курс: прямий чи обернений?

Відповідь: названо обернений курс, тобто за 1 млн. фунтів можна купити 1,7 млн. доларів

Размещено на Allbest.ru

...