Фінансова діяльність держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Структура, головні завдання, функції, права і відповідальність

2. Склад і структура доходів та контроль за їх надходженням

3. Склад і структура видатків бюджету та взаємовідносини між бюджетами

4. Планування і фінансування видатків на соціальний захист населення

5. Планування і фінансування видатків на соціальну сферу

6. Фінансування місцевого управління

7. Фінансування засобів масової інформації

8. Облік виконання місцевого бюджету в фінансових органах

9. Звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів

10. Звітність розпорядників коштів бюджету

11. Контроль за використанням бюджетних коштів

Висновки

Список використаної літератури

1. Структура, головні завдання, функції, права і відповідальність

фінансування грошовий видаток

Фінанси - це сукупність всіх грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні держави, підприємств, установ, організацій, а також порядок їх формування розподілу і використання.

Як явище фінанси виникають з появою держави і грошей. Для виконання своїх завдань та функцій держава передбачає наявність державних фінансів. Вони поділяються на централізовані (поступають у розпорядження держави й утворюють централізовані грошові фонди) і децентралізовані (поступають у розпорядження підприємств і утворюють децентралізовані фонди грошових коштів).

У державі до початку планового фінансового року потрібно виявляти всі можливі джерела доходів і правильно встановлювати напрями витрачання коштів. Цим займаються відповідні органи, які починають планувати доходи і видатки на плановий рік. Отже, вони займаються фінансовою діяльністю.

Фінансова діяльність держави - це діяльність відповідних державних органів щодо утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання функцій держави.

Фінансова діяльність пов'язана з акумуляцією доходів і проведенням необхідних витрат, є обов'язково плановою та здійснюється у правовій формі.

Метою фінансової діяльності є відповідність доходів видаткам, а також забезпечення законності збирання, розподілу і використання грошових фондів коштів.

Практично всі державні органи займаються фінансовою діяльністю. Проте її масштаби та міра їх участі в ній неоднакові.

До органів, що здійснюють фінансову діяльність в Україні, належать:

- Верховна Рада України;

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів України;

- Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим;

- Органи місцевого самоврядування;

- Державне казначейство України;

- Рахункова палата України;

- Органи державної податкової служби України.

Стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами забезпечують Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України.

Повноваження Верховної Ради України у сфері фінансової діяльності визначені статтею 85 Конституції України: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених Державним бюджетом; здійснення контролю за їх використанням. Крім цього, виключно закони, які приймає Верховна Рада України, встановлюють Державний бюджет і бюджетну систему (це сукупність усіх бюджетів), систему оподаткування (сукупність податків і зборів, форми і методи їх побудови), засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Президент України згідно зі ст. 102, 106 Конституції України здійснює керівництво фінансовою діяльністю як глава держави, призначає Міністра фінансів України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України, може скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим і наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів.

Повноваження Кабінету Міністрів у сфері фінансової діяльності держави, визначеними статтею 116 Конституції України: забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, розробка проекту Закону “Про Державний бюджет України”; забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; подання Верховною Радою звіту про виконання бюджету.

Міністерство фінансів України згідно з пунктами 1, 4 Положення про Міністерство фінансів України забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює керівництво у сфері державних фінансів; організовує роботу щодо підготовки і складання Державного бюджету; бере участь у розробці прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період та перспективу; розробляє проект Державного бюджету України; удосконалює методи складання бюджету, поряд з бюджетним фінансуванням здійснює методичне керівництво у цій сфері; у межах своєї компетенції виконує Державний бюджет України, складає звіт про виконання Державного бюджету України тощо.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект республіканського бюджету, розглядає звіт про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державних підприємств, установ, організацій, що розташовані на підвідомчій території, здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.

Місцеві державні адміністрації згідно зі статтею 119 Конституції України забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; організовують підготовку та виконання відповідних обласних і регіональних бюджетів; подають звіти про виконання відповідних бюджетів і програм, взаємодіють з органами місцевого самоврядування, забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності визначені Законом України “Про місцеве самоврядування“. Так, наприклад, вони мають право самостійно розробляти, затверджувати і повинні виконувати відповідні місцеві бюджети сіл, селищ, міст, районів у містах тощо. Державне казначейство України організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням, здійснює управління коштами Державного бюджету України, фінансує видатки Державного бюджету України; веде облік виконання та складає звіт про стан виконання Державного бюджету; управляє державним і внутрішнім, і зовнішнім боргом; контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів.

Рахункова палата України відповідно до Закону України “Про Рахункову палату України“ організовує і здійснює контроль за своєчасним і повноцінним виконанням прибуткової та видаткової частини Державного бюджету державними установами, фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, законністю надання позик, економічною допомогою іноземним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державним бюджетом, має право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави тощо.

Відповідні повноваження у сфері фінансової діяльності мають органи державної податкової служби. Ці повноваження визначає Закон України “Про державну податкову службу”.

2. Склад і структура доходів бюджету та контроль за їх надходженням

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави.

Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Так, до 1992 р. у надходженнях до бюджету переважали прямі податки. У 1992 р. з уведенням нових податків -- податку на дохід замість податку на прибуток, податку на додану вартість і акцизного збору замість податку з обороту і податку з продажу -- співвідношення між прямими і непрямими податками змінилось. Питома вага непрямих податків зросла до 50,2 %, прямих -- зменшилась до 40,4 %. У 1993 р. переважали непрямі податки. З 1994 р. прямі податки знову переважають у надходженнях до бюджету -- 44,8 %, частка непрямих знижується до 38,5 %. Це пояснюється підвищенням ставки податку на доходи з 18 % до 22 %. Надалі прямі податки продовжують відігравати провідну роль у доходах бюджету.

Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету (1992 р. -- 69,4 %, 2002р. -- 37,2 %). У 1993 р. порівняно з 1992 р. у доходах бюджету знизилась частка прибуткового податку з громадян (1992 р. -- 13,6 %, 1993 р. -- 6,1 %), що зумовлено зменшенням фонду заробітної плати, але зараз ситуація стабілізується й очікується подальше поступове зростання надходжень. Так, у 2001 р. частка прибуткового податку з громадян становила 16,3 % і вперше перевищила відповідний показник податку на прибуток (15,4 %). У 1995--1996 рр. значно зменшилася роль акцизного збору в доходах бюджету (1993 р. -- 4,2 %, 1995 р. -- 2,6 %). Це пояснювалось як зменшенням купівельної спроможності населення, що меншу частку своїх доходів витрачало на споживання предметів не першої необхідності, так і зниженням попиту на вітчизняні підакцизні товари, реалізація яких забезпечувала основну частину надходжень від акцизного збору. Надходження акцизного збору від імпортних підакцизних товарів до 1996 р. були мізерними, що зумовлено дуже високими ставками оподаткування і, як наслідок, ухиленням платників від сплати цього податку. У 1996 і 1997 рр. з переглядом ставок на підакцизні товари надходження від акцизного збору починають швидко зростати (2002 р. -- 6,7 %). Решта податків і платежів суттєвого бюджетного значення не мають.

Неподаткові надходження становлять значний відсоток у доходах бюджету (20--30%). Така роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а введенням нових неподаткових зборів і платежів. В умовах стабільної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 5 % доходів бюджету.

Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податкових, є досить широким. При цьому існують надходження, які мають постійний характер і які з'являються час від часу і зникають. Уведення останніх було спричинено необхідністю термінового збільшення доходів бюджету.

Неподаткові надходження можна поділити на кілька груп. Зокрема -- це доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

До доходів від власності та підприємницької діяльності належать:

-- надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України;

-- надходження від грошово-речових лотерей;

-- дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств;

-- рентна плата;

-- інші надходження.

До адміністративних зборів і платежів, доходів від некомерційного та побічного продажу входять:

-- плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ;

-- плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна;

-- плата за утримання дітей у школах-інтернатах;

-- державне мито;

-- плата за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації;

-- митні збори.

Надходження від штрафів і фінансових санкцій складаються з:

адміністративних штрафів та санкцій;

сум, стягнених з винних осіб, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації;

надходження від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки та ін.

До інших неподаткових надходжень належать:

надходження коштів від реалізації конфіскованого митними, правоохоронними та іншими уповноваженими органами майна і валюти;

надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, щодо яких минув строк позовної давності;

-- власні надходження бюджетних установ;

-- надходження коштів від продажу військового майна;

-- надходження до страхового фонду безпеки авіації;

-- надходження сум різниці в ціні за газ;

-- відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці та ін.

У 2000 р. різко змінилось співвідношення між податковими і неподатковими доходами зведеного бюджету. Значне збільшення неподаткових доходів до (33,0 % у 2001 р.) виникло за рахунок включення до дохідної частини зведеного бюджету власних надходжень бюджетних установ і організацій, які до цього не обліковувалися в доходах бюджетів (у 2001 р. ці суми становили 10,3 % доходів зведеного бюджету), а також досить значних надходжень від приватизації майна (4,7 % у 2001 р.).

Позичені кошти та грошова емісія використовуються для фінансування видатків держави в умовах недостатнього надходження коштів від податкових і неподаткових джерел. Вони є джерелом фінансування дефіциту бюджету, тобто перевищення видатків над доходами.

3. Склад і структура видатків бюджету та взаємовідносини між бюджетами

Видатки у повному і все сторонньому обсязі характеризуються функціональною структурою, до якої долучаються: міжнародна діяльність;

фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресові;

правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави; державне управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації й інформатика; інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

У невиробничій сфері видатки державного бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються за галузями і видами суспільної діяльності.

Функціональний поділ видатків дозволяє виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує на сьогодні більше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її росту.

Щодо установ і організацій бюджетної сфери можна вирізнити такі витрати:

оплата праці працівників бюджетних установ;

придбання предметів постачання та матеріалів;

видатки на відрядження;

оплата послуг з утримання бюджетних установ;

оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

інші.

До недавнього часу найбільше видатків з бюджету спрямовувалося до народного господарства. За умов переходу на ринкові умови господарювання система витрачання бюджетних коштів на народне господарство повинна зазнати суттєвих змін. Бюджетні асигнування покликані забезпечити вирішення найважливіших і масштабніших державних завдань: фінансування пріоритетних заходів, пов'язаних з прискоренням розвитку основних галузей економіки, створення фінансових можливостей для удосконалення виробничої та соціальної інфраструктури. Правда, ще деякий час цільові бюджетні дотації збережуться. Однак обсяг бюджетних видатків та їхня структура зазнають суттєвих змін.

Зменшення обсягу бюджетного фінансування витрат у народному господарстві пояснюється тим, що до мінімуму зводиться участь держави у виробничих інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капітальних вкладень; послідовно виконується програма приватизації державної власності та скорочується сфера державної економіки.

Тенденція до зменшення бюджетних видатків на народне господарство не може закінчитися повною відмовою від бюджетного фінансування цих витрат. А за умов ринку теж залишаться такі видатки, які потребують обов'язкового залучення державних коштів, оскільки, по-перше, триває функціонування державного сектора економіки, який потребує розробки державних інвестиційних програм, згідно з якими і здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та розвитку підприємництва потрібна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій.

Видатки місцевих бюджетів на державне управління включають забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування і, насамперед, рад народних депутатів та їхніх виконавчих органів.

Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави за рахунок коштів місцевих бюджетів охоплює утримання: органів внутрішніх справ (підрозділи дорожньо-патрульної служби та дорожнього нагляду, медичні витверезники, підрозділи міліції, що організовують роботу медичних витверезників, приймальники-розподільники для неповнолітніх, спеціальні приймальники-розподільники);

професійної пожежної охорони;

інших органів внутрішніх справ (спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро).

Із місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів та заходів у галузі освіти. Це видатки на:

дошкільну освіту (дошкільні заклади освіти);

загальну середню освіту (загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи);

заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, дитячі будинки, спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням);

позашкільна освіта (позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми);

професійно-технічна освіта;

вищі заклади освіти І та ІІ рівнів акредитації;

післядипломна освіта (центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

інші заклади та заходи в галузі освіти (придбання підручників, методична робота, інші заходи з народної освіти, служби технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом, централізовані бухгалтерії, групи з централізованого господарського обслуговування, інші заклади освіти).

Видатки на охорону здоров'я з місцевих бюджетів включають утримання:

лікарень широкого профілю;

спеціалізованих медичних закладів (спеціалізованих лікарень та інших спеціалізованих закладів: центрів, диспансерів, госпіталів для інвалідів Великої Вітчизняної війни, лепрозоріїв, медико-санітарних частин, тощо.

Соціальний захист та соціальне забезпечення за рахунок коштів місцевих бюджетів включає:

надання пільг ветеранам війни та праці (установка телефонів учасникам Великої Вітчизняної війни, пільги ветеранам праці, пільги ветеранам та інвалідам війни);

допомоги сім'ям з дітьми (допомоги на дітей віком до 16 (учнів - 18) років, допомоги з догляду за дитиною-інвалідом, допомоги з догляду за дитиною непрацюючим матерям, допомога на дітей одиноким матерям, тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, грошова допомога матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років); інші види соціальної допомоги (цільова грошова виплата на проживання громадян із мінімальними доходами, відшкодування збитків, заподіяних громадянам, виплата компенсації реабілітованим, грошова допомога біженцям, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, виплати-компенсації на медикаменти, допомога на прожиття малозабезпеченим громадянам, програма протезування, забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій населення, інші видатки);

утримання дитячих закладів-інтернатів (будинків-інтернатів для малолітніх інвалідів);

утримання притулків для неповнолітніх;

програми соціального захисту неповнолітніх (відшкодування витрат шкільним їдальням, інші програми соціального захисту неповнолітніх);

утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів системи соціального захисту;

молодіжні програми (утримання центрів соціальних служб для молоді, програми та заходи центрів соціальних служб для молоді, програми та заходи державних органів у справах сім'ї та молоді, програми і заходи державних органів в справах жінок, утримання клубів підлітків за місцем проживання);

інші заклади та заходи в галузі соціальної політики (заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, навчання та трудове влаштування інвалідів. утримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому, пільги населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу, утримання будинків-інтернатів агропромислового комплексу, фінансова підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, фінансування служб технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом, утримання централізованих бухгалтерій, центрів із нарахування та виплати пенсій, капітальні вкладення для реконструкції установ соціального забезпечення).

4. Планування і фінансування видатків на соціальний захист населення

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім'ї з незначними доходами;

- молоді сім'ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певними ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Державного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов'язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, утримання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошової допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна до­помога сім'ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населення за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих програм. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомога і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди можна віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров'я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні організацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим категоріям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а також надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими грошовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою безготівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціального захисту населення.

Розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та споживачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення економічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань забезпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаблення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриманням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної заробітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і допомоги.

5. Планування і фінансування видатків на соціальну сферу

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа - кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), що, в свою чергу, розмежовуються на:

вихідні - об'єктивно існуючі на даний період часу;

похідні - визначаються за певними нормами (наприклад, кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розрахункову одиницю.

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров'я на одного жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.

Нормативи поділяються:

за методом обчислення розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчування, освітлення, опалення тощо);

розраховані на основі статистичних спостережень;

за характером використання обов'язкові (встановлюються органами державної влади та управління);

факультативні (визначаються галузевими органами чи бюджетними установами).

Кошторис - це плановий документ, в якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіли.

Види кошторисів:

а) індивідуальний - для кожної бюджетної установи;

б) зведений - по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади та ін.);

в) на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом управління;

г) загальний - обсяги фінансування для окремого органу управління (наприклад, загальний кошторис відділу освіти включає: зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, дитячих дошкільних закладах і на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться у відповідності з економічною класифікацією видатків:

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі двох періодів - за січень - серпень і вересень - грудень. Це пов'язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні - серпні кількість педагогічних ставок на 1 січня по даній групі множиться на середню ставку зарплати станом на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяця). За вересень - грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня множиться на середню ставку зарплати станом на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати за перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом множення середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати на перевірку зошитів на один клас. Середні витрати визначаються діленням суми доплати за перевірку зошитів за тарифікаційним списком на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників на встановлений норматив доплати:

за класне керівництво - середньорічна кількість класів на норматив доплати;

за керівництво кабінетами - кількість кабінетів на норматив доплати;

за ведення позакласної фізкультурної роботи - залежно від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

директор;

заступники;

організатори масової роботи.

Кількість посад заступників та організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директора та його заступників - від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом множення кількості посад на ставку зарплати. Кількість посад визначається за встановленими нормативами, наприклад кількість прибиральниць встановлюється за нормативами площі на одну прибиральницю.

Нарахування на зарплату включають відрахування до Пенсійного фонду - 32%, Фонду соціального страхування - 4%, Фонду сприяння зайнятості - 1,5%.

6. Фінансування місцевого управління

Основоположним принципом, викладеним в Європейській Хартії місцевого самоврядування, що була схвалена Комітетом Міністрів країн Ради Європи у 1985 р. і ратифікована Україною 15 липня 1997 р., є автономія.

Правова автономія органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені законом і, де це можливо, - Конституцією (ст. 2), а також має право на судовий захист для забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності (ст. 11). Ці повноваження мають бути виключними та повними, тобто такими, які б не належали одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу для здійснення ініціатив. При реалізації делегованих повноважень, цей орган повинен мати свободу пристосувати їх здійснення до місцевих умов.

Організаційна автономія полягає в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість самостійно визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і одночасно забезпечувала ефективне управління (ст.ст. 6, 7, 10). Органи місцевого самоврядування не підпорядковані ієрархічно іншим суб'єктам влади і будь-який адміністративний контроль за його діями можливий для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування. Фінансова автономія місцевого самоврядування полягає у праві його інституцій володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень (ст. 9). Формування та використання місцевих фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування, здійснюються ними самостійно.

В якості ідейного джерела місцевого самоврядування виступає вчення про природне право, яке з античних часів є найважливішою філософсько-ідеологічною течією. Суть теорії природного права має вираження в уявленнях про справедливість, що втілюються в загальнолюдських принципах свободи та рівності.

Визнання категорій справедливості, свободи та рівності національними законодавствами різних країн, нормами міжнародного права дозволило легалізувати загальне виборче право, можливості громадян брати участь в управлінні місцевими справами. Саме з виборчими реформами пов'язана трансформація місцевої влади в XVIII-XIX ст.ст. в країнах Західної Європи. Якщо первісно ідея місцевого самоврядування мала на меті розвинути у громадян відчуття належності до однієї спільноти, то з часом вона стала застосовуватися в зв'язку з громадянськими та політичними правами і свободами людини.

Безпосередньо теорія місцевого самоврядування концентрувалася навколо формування правового ставлення громади до держави. Вся наука про самоврядування веде свій початок від спроби розв'язати проблему: чи має громада окрему, відмінну від держави, владу, чи є вона незалежною від держави публічно-правовою корпорацією або міцно включена в державний організм і виконує тільки функції органу держави. Перша з відомих загальновизнаних теорій організації місцевої влади - теорія природних прав вільної громади - виникла на початку ХІХ ст. як реакція на чиновницьке управління з усіма негативними сторонами, коли центр уваги теоретиків філософії держави та права перемістився з конституційної монархії на представницьку демократію як більш прогресивне втілення ідей правової держави, коли в політичній та філософсько-правовій думці відбулися суттєві зміни поглядів на проблеми демократії та суспільної свободи. Основні витоки теорії природних прав вільної громади залучені з бельгійського та французького права. Згідно з цією теорією, поряд з трьома загальновизнаними конституційними владами (законодавчою, виконавчою та судовою) слід визнати й четверту - громадську (комунальну або муніципальну) владу. Громада має право на самостійне та незалежне від центральної влади існування за своєю природою, причому держава не утворює, а лише визнає громаду.

На зміну цієї теорії прийшла господарська (громадсько-господарська) теорія місцевого самоврядування, яка намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та акцентувалась на змісті комунальної діяльності. Ця теорія організації місцевої влади виникла в результаті поступового розвитку положень теорії прав вільної громади у пристосуванні їх до умов, коли у процесі історичного розвитку ускладнюються правові стосунки між суб'єктами суспільного життя і підвищується роль держави як регулятора цих стосунків. В основі громадсько-господарської теорії місцевого самоврядування знаходиться запозичене з теорії природних прав вільної громади положення про те, що територіальний колектив - це елемент, насамперед, громадянського суспільства. Місцеве самоврядування - недержавне за своєю природою і має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме - у місцевих громадських та господарських справах. В ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються самими територіальними громадами. Питання ж політичні відносяться до компетенції державної влади.

Обидві теорії отримали свій розвиток у громадській теорії місцевого самоврядування. Громадська теорія бачила сутність самоврядування в наданні місцевій спільноті права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси та зберігала за урядовими органами право управляти тільки державними справами. Тобто, вона виходить з протиставлення територіальної громади державі, громадських інтересів - політичним, вимагаючи, щоб суспільство та держава реалізовували свої власні інтереси. В протиставленні громадських та державних інтересів нібито полягає підстава для повної самостійності органів самоврядування. За цією теорією органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення мають діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено законом. Однак, громадська теорія, як зазначали її критики, змішувала самоврядні територіальні одиниці з різного роду приватноправовими об'єднаннями (промисловими компаніями, благодійними фондами, об'єднаннями вчених, клубами тощо). Критики цієї теорії звертали увагу на те, що існування таких об'єднань завжди має факультативний характер, а існування місцевих спільнот (територіальних громад) - обов'язковий, а звідси бачили в «діяльності самоврядних місцевих общин не доповнення, а саме часткову заміну діяльності державної».

На її місце заступила державна (державницька) теорія місцевого самоврядування. Пік популярності цієї теорії припадає на 70-ті рр. XIX ст. На відміну від громадської, ця теорія вбачала в місцевому самоврядуванні частину держави - одну з форм організації місцевого державного управління. Будь-яке управління публічного характеру з цієї точки зору є справою державною. За цією теорією вибір предметів діяльності не залежить від самоврядних органів, а визначається державою. Всі повноваження в галузі місцевого самоврядування своїм джерелом мають державну владу. Все базується на тому, що держава визнає за необхідне передачу справ на місця, і, по суті, діяльність самоврядування та держави залишається однорідною. Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, які зацікавлені в результатах місцевого управління. Органи місцевого самоврядування при цьому діють за принципом: дозволено лише те, що передбачено законом.

7. Фінансування засобів масової інформації

Комунальний засіб масової інформації - це аудіовізуальний чи друкований засіб масової інформації, створений органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи) якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

В першу чергу, фінансовими засобами, які забезпечують функціонування комунального ЗМІ, є його власні прибутки, які такий ЗМІ отримує від здійснення інформаційної діяльності.

ІІ. Фінансування комунальних ЗМІ по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правовою основою фінансування ЗМІ по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що є засновниками вказаних ЗМІ, є ст. 5 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”.

Суб'єкти, що мають право на даний вид фінансування:

* друковані комунальні ЗМІ;

* аудіовізуальні комунальні ЗМІ.

Суб'єкти, що надають фінансування:

* органи місцевого самоврядування, що є засновниками (співзасновниками) комунальних ЗМІ;

* місцеві державні адміністрації, що є засновниками (співзасновниками) комунальних ЗМІ.

Правова підстава здійснення фінансування:

* фінансування по висвітленню діяльності може передбачатися у договорі між органом місцевого самоврядування та (або) органом державної влади і редакцією засобу масової інформації;

* фінансування по висвітленню діяльності може передбачатися в статуті редакцій засобів масової інформації.

Кошти на фінансування висвітлення діяльності:

* видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

* Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобов'язані передбачати витрати на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації.

Порядок фінансування:

* Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на висвітлення їх діяльності, формують замовлення засобам масової інформації на:

* створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

* проведення прямих теле- і радіотрансляцій про їх діяльність;

* організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле- і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації;

* створення та поширення інформації, авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз' яснювального характеру;

* запис і зберігання відео- і аудіо матеріалів про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

ІІІ. Повне виконання засновниками своїх фінансових зобов'язань.

Правова основа - ст. 8 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. У вказаній статті передбачено, що органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації відповідно до законодавства забезпечують:

* Повне виконання власних фінансових зобов'язань як засновників (співзасновників) засобів масової інформації перед їх редакціями (юридичними особами);

* Проведення заходів, спрямованих на повне виконання фінансових зобов'язань іншими засновниками (співзасновниками) районних, міських та міськрайонних засобів масової інформації.

Суб'єкти, що мають на це право:

* районні, міські та міськрайонні газети;

* районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення.

Суб'єкти, які зобов'язані виконувати свої зобов'язання:

* органи місцевого самоврядування - засновники (співзасновники) комунальних ЗМІ;

* місцеві державні адміністрації - засновники (співзасновники) комунальних ЗМІ;

* інші засновники (співзасновники).

Правова підстава виконання засновником своїх зобов'язань щодо фінансування:

* Згідно ст. 9 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації щодо фінансового забезпечення діяльності створюваного ними друкованого ЗМІ врегульовуються установчим договором.

* Відповідно до ст. 16 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” фінансування комунальних телерадіоорганізацій здійснюється на підставі рішення, яке приймається відповідним органом місцевого самоврядування.

Порядок надання дотації:

* дотація щорічно поширюється на місцеві газети в кожному районі і місті та на комунальні районні, міські і міськрайонні телерадіоорганізації.

* Дотація виділяється залежно від фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

* Кошти на дотацію направляються Державним казначейством України республіканському в Автономній Республіці Крим та обласним державним органам у справах преси та інформації для розподілу відповідно до кількості засобів масової інформації, яким призначається дотація.

Відповідальність ЗМІ за нецільове використання дотації:

* Використання дотації редакціями газет та телерадіоорганізаціями не за цільовим призначенням тягне за собою скорочення фінансування на відповідну суму в поточному фінансовому році або позбавлення права на додаткову економічну допомогу в наступному фінансовому році.

Державна адресна підтримка засобам масової інформації (фінансова підтримка)

Правова підстава - ст. ст. 3, 4 Закону України Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та Порядок надання державної фінансової підтримки друкованим засобам масової інформації, затверджений наказом Держкомтелерадіо України від 07.05.2008 р. № 104.

Суб'єкти, що мають право на її отримання:

* засоби масової інформації для дітей та юнацтва;

* засоби масової інформації для інвалідів;

* спеціалізовані наукові видання, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації;

* засоби масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України;

* періодичні видання літературно-художнього напряму.

Суб'єкти, що надають державну адресну підтримку:

* Державний комітет телебачення та радіомовлення України.

Фінансові джерела:

* Необхідні для фінансової підтримки кошти визначаються в Державному бюджеті України окремим рядком і обслуговуються Державним казначейством України.

8. Облік виконання місцевого бюджету в фінансових органах

Облік виконання бюджету у фінансових органах (місцеві фінансові органи та органи Державного казначейства України) здійснюють відповідні служби цих органів. Так, облік виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів за доходами здійснюють органи Державного казначейства. Облік виконання місцевих бюджетів за видатками до повного впровадження казначейського обслуговування ведуть управління бухгалтерського обліку і звітності у складі головних фінансових управлінь обласних, міських (міст Києва і Севастополя) державних адміністрацій, а також відділи бухгалтерського обліку і звітності районних, міських і районних у містах фінансових управлінь. Після впровадження повно функціонального казначейського обслуговування місцевих бюджетів їх облік виконання буде здійснюватися територіальними органами Державного казначейства.

Фінансові органи належать до бюджетних установ. Крім обліку виконання бюджету, вони здійснюють облік виконання своїх кошторисів. Облік виконання бюджету і облік виконання кошторису у фінансових органах чітко розмежовані.

Бюджетним обліком називається сукупність облікових процедур про рух і стан фінансових ресурсів при виконанні бюджету та виконанні кошторисів бюджетних установ. Система бюджетного обліку складається з трьох підсистем (видів) обліку -- бухгалтерський, фінансовий і управлінський облік, які ґрунтуються на єдиній теоретичній та інформаційній базі, відрізняючись за формою і періодичністю розрахунку даних.

Бухгалтерський облік забезпечує своєчасне та повне відображення всіх операцій, надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, результати виконання бюджетів (кошторисів) та їх змін.

Фінансовий облік ведеться з метою накопичення даних про доходи, видатки, кредитування за вирахуванням погашення і фінансування дефіциту бюджетів, а також підбиття результатів виконання бюджетів (кошторисів).

Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва оперативною фінансовою і не фінансовою інформацією у визначеній формі для планування й управління, оцінки і контролю використання бюджетних коштів.

Предметом бюджетного обліку є фактичний стан і рух фінансових ресурсів. Об'єктами бюджетного обліку є: доходи і видатки бюджету; фінансування і борг бюджету; кошти, що перебувають на рахунках; кошти в розрахунках; фонди і резерви, які формуються у бюджетах у процесі їх виконання; матеріальні цінності бюджетних установ.

Методом бюджетного обліку називається сукупність послідовно застосовуваних способів, за допомогою яких створюється інформаційна модель фактичного стану і руху фінансових ресурсів у процесі обліку виконання бюджетів (кошторисів) та постійно підтримується відповідність цієї моделі відображеній у ній дійсності. Кожна ланка цієї низки способів, взята окремо, називається елементом методу бюджетного обліку. До елементів методу бюджетного обліку належать: наскрізне документування первинної інформації про предмет обліку; періодичне проведення інвентаризацій; виявлення вартісної сутності економічних явищ, що змінюють стан фінансових ресурсів; використання бухгалтерських рахунків -- специфічного інструментарію систематизації первинних відомостей, наявних у документах; застосування подвійного запису на бухгалтерських рахунках; подання інформаційної моделі стану фінансових ресурсів у вигляді балансу; відображення найважливіших фрагментів інформаційної моделі руху фінансових ресурсів у вигляді зовнішньої звітності та внутрішніх зведень.

Завданнями обліку виконання бюджету є повне, своєчасне і достовірне відображення процесу виконання державного та місцевих бюджетів.

Бюджетний облік, як і бухгалтерський облік загалом, здійснюється на підставі первинних документів, якими оформляються операції з виконання бюджету, схем їх документообороту, облікових реєстрів, у яких відображаються ті чи інші операції.

Усі операції з виконання бюджету оформляються документально. Документи, в яких відображаються відомості про ці операції та підтверджується їх здійснення, називаються первинними, оскільки вони є основою для ведення обліку. Головним первинним документом у процесі виконання бюджету є платіжне доручення. Ознаки і показники операції, зафіксовані у первинному документі, називаються реквізитами документа.

Місячні звіти підписуються керівником і головним бухгалтером міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо. Головні розпорядники коштів подають місячні звіти ДКУ, фінансовим управлінням і відділам до 8 числа місяця, наступного за звітним. Термін подання звітності розпорядниками коштів 2 і 3 ступенів встановлюється таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

Б) Квартальна звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного та (або) місцевих бюджетів. До форм квартальної звітності розпорядників коштів відносять:

Ф. № 1 “Баланс”;

Ф. № 2 “Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)”;

Ф. № 2-валюта “Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної діяльності України”;

Ф. № 3 “Звіт про виконання плану по штатах та контрагентах”;

Ф. № 4-1 “Звіт про надходження і використання спеціальних коштів”;

Ф. № 4-2 “Звіт про надходження і використання сум за дорученнями”;

Ф. № 4-3 “Звіт про депозитні суми”;

Ф. № 4-4 “Звіт про рух інших власних надходжень”;

Ф. № 4-5 “Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів”;

Ф. № 4-6 “Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)”;

Ф. № 4-1 - зведена “Звіт про надходження і використання спеціальних коштів”;

Ф. № 4-4 - зведена “Звіт про рух інших власних надходжень”;

...