Фінансова політика України на сучасному етапі

Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави.

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом'якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

Засобами розв'язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:

· викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;

· одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активногоуправління державним боргом - викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек'ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.

Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків.

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема.

Мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це - комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні.

3.2 Зарубіжний досвід фінансової політики окремих держав світу

Так, місцеве управління у Литві діє у швидкоплинному середовищі, структура місцевих фінансів постійно переглядається. Упродовж десяти років трансформацій було змінено кількість рівнів місцевого управління, кількість муніципалітетів, перелік податків, що використовуються для фінансування місцевого уряду, видів дотацій із державного бюджету місцевим. Після реформи 2000 р. у Литві функціонує 61 муніципалітет (попередньо було 56), із них 12 міст і 49 районів.

Однією із головних цілей реформи місцевих фінансів в 2001 р. було удосконалення розмежування місцевої і державної відповідальності.

Для досягнення цього функції органів влади на місцях були поділені на три категорії:

- незалежні від держави;

- частково незалежні;

- повністю незалежні.

Відповідно змінилося й фінансування. Ті функції, які вважаються повністю зобов'язаннями держави, будуть віднині фінансуватися із місцевих бюджетів за допомогою субвенції (спеціальних грантів). Ті функції, що є повністю місцевими зобов'язаннями, фінансуватимуться загальними доходами (тобто власними доходами і дотаціями), і місцеві ради будуть їх контролювати. Відомо, що муніципалітети у Литві не мають права вводити власні види податків. На території муніципалітету місцеві органи влади можуть встановлювати місцеві податки тільки на обмеження руху транспорту, торгівлю у громадських місцях, комерційні оголошення в об'єктах муніципальної власності, місця паркування. Місцеві збори становлять муніципальний доход, що не оподатковується.

Що ж до наповнення місцевих бюджетів в Литві домінуючим був прибутковий податок з громадян. Податок використовувався на фінансування місцевої влади, хоча контролювався національним урядом. Такий поділ створював проблеми ефективного управління податком. Зміни у фінансуванні державних функцій у 2002 р. означали значне зростання суми спеціальних субвенцій (порівняно з іншими джерелами надходжень). Щоб збалансувати таку нерівність, було значно знижено частку загальнодержавних доходів (особливо прибуткового податку з громадян). У новій системі державний бюджет забирає до 35% прибуткового податку з громадян у кожному місті, додатково до 30% взятих до фонду обов'язкового медичного страхування. Зазначимо, що вперше держава має прямий і прозорий сенс у збиранні прибуткового податку і це має покращити його ефективність. Що ж до структури доходів місцевих бюджетів Литви, то податок на нерухомість становить 5,8% загальної суми надходжень, державне мито - 1,8%, земельна рента - 1,4%, податок на землю - 0,6%, плата за розміщення на ринку - 0,2%, податок на майно, спадщину, подарунки - 0,1% [1, с.17]. Отже, можна сказати, що основою покращення здійснення місцевого бюджетного процесу Литви є такі положення: чіткий розподіл функцій між державою та органами управління на місцях та відповідне чітке закріплення за ними фінансових коштів; акцент на державні дотації, переважна більшість їх у структурі місцевих бюджетів; значна частка податку на нерухомість у доходах місцевих бюджетів.

У Польщі місцеве самоврядування реалізується на трьох рівнях адміністративно-територіального устрою:

- гміни (урбанізованої, сільськогосподарської, комбінованої);

- повіту;

- воєводства.

Паралельно на рівні воєводств існує державна адміністрація, очолювана воєводою, якого призначає центральний уряд. Завдання місцевого самоврядування та державних адміністрацій розмежовані, і підпорядкування між органами місцевого самоврядування та органами державного управління відсутнє.

Бюджет місцевості значно менший за бюджет регіону. Наприклад, у 2000 р. бюджет місцевого самоврядування був 3,04 млн. злотих, тоді як бюджет регіонального губернатора (який представляє центральний уряд на рівні регіонів) у чотири рази більший - 13,81 млн. злотих [1, с.18].

Реальне наповнення матеріальним змістом бюджетів місцевого самоврядування почалося після прийняття Закону Польщі "Про податки місцевого самоврядування" (після виборів 2000 р.). Ним встановлено перелік доходів гміни; визначення переліку доходів воєводств і повітів триває дотепер.

Доходами гміни, що спрямовуються на виконання власних функцій, є:

- надходження від власних ресурсів (найбільш вагомим є податок на власність, він встановлюється місцевими органами влади у законодавчо визначених межах);

- частки у загальнодержавних податках. Процент відрахування від загальнодержавних податків, встановлений Законом і не може бути змінений протягом звітного періоду. Важливою складовою муніципального доходу є сумісний доход за податками. У 2000 р. сумісний доход за прибутковим податком з громадян забезпечив 27,6% бюджетних ресурсів. Він перераховується у місцевий бюджет відповідно до економічного положення муніципалітету, а не перерахунку на одну особу; - трансферти: загальні, спеціальні, негативний (сплачується найбагатшими гмінами, де надходження від місцевих податків більше за 15% середнього в країні) [1, с.49].

Досвід міжбюджетних відносин у Польщі свідчить, що відносини між бюджетами різних рівнів державного управління спрямовані від державного бюджету до бюджетів різних рівнів місцевого самоврядування. Предметом таких відносин є фінансування з державного бюджету витрат через надання цільових субсидій на здійснення органами місцевого самоврядування агентських функцій у сфері освіти, охорони здоров'я та культури. Характерною особливістю доходів повітів і воєводств є те, що всі одиниці таких рівнів, крім найбагатших, отримують спеціальний трансферт. У 2001 р. податок на власність у доходах муніципалітетів Польщі становив 11,8%, а прибутковий податок із громадян - 14,9%. Частка загальних трансфертів складала 35,6%, частка спеціальних 21,7%, а загальна частка трансфертів дорівнювала 57,3% [2, с.110].

Для порівняння зазначимо, що у 2000 р. державні _______загальні та спеціальні трансферти становили 38,3%. Власний доход місцевостей становив 35,2% у 2000 р. та 27,9% у 2001 р. [2, с.110]. Таким чином, залежність місцевих бюджетів від загальнодержавних доходів збільшилась. Новий Закон "Про доходи територіального самоврядування" має призвести, за прогнозом: до зростання частки доходів місцевого самоврядування у загальнодержавних доходах; до зменшення залежності доходів повітів і регіонів від державних дотацій; до зміни механізму вирівнювання доходів [2, с.110].

Отже, регіональний розвиток у Польщі набув матеріального та фінансового змісту, зокрема через те, що було чітко розподілено доходи кожного рівня управління. Вагома частка у доходах місцевих бюджеті припадає на податок на власність. Кожен рівень бюджетної системи має свою частку у загальнодержавних податках. В Україні, як відомо, більша частина доходів місцевих бюджетів формується за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів та трансфертів.

Ознайомившись з досвідом зарубіжних країн, зробимо наступні висновки, які можна використовувати в Україні. Так, формуючи доходну базу місцевих бюджетів, на етапі нестабільності і незначущості власних доходних джерел не слід обмежувати роль державних дотацій та субвенцій, адже тільки таким чином держава може активно впливати на розвиток місцевого самоврядування. Однак загальним стратегічним напрямом має бути посилення зацікавленості місцевих органів влади у залученні якомога більше самостійних ресурсів, зростанні ролі власних джерел наповнення місцевих бюджетів. Зокрема, як вважають українські дослідники, перспективним є податок на нерухомість. Він може мати статус загальнодержавного, але надходити переважною часткою до місцевих бюджетів.

Як відомо, податки на власність відповідають засадам справедливого оподаткування: володіння землею, нерухомістю, транспортними засобами є ознакою певного рівня доходів, і оподаткування об'єктів не суперечить вимозі врахування платоспроможності платників. Саме на місцевому рівні легше обліковувати, оцінювати і стежити за змінами бази оподаткування. Податок на майно громадян є виправданим за значної диференціації доходів населення. Іншим податком, перспективним з точки зору наповнення місцевих бюджетів, є плата за землю та збір за інші природні ресурси. Його пропонується перевести до розряду місцевих. Доказом такої позиції є той факт, що розмір платежів за ресурси має сприяти раціональному використанню, зацікавленню органів місцевого самоврядування у відновленні ресурсів, контролю за їх використанням. Наступною важливою сферою управлінської діяльності місцевої влади є володіння комунальною власністю та її використання.

Практика організації комунального господарства базується на трьох аспектах:

- правовому;

- організаційному;

- економічному.

Правовий аспект у всіх державах включає комунальні закони, згідно з якими органи комунального управління мають бути обрані демократичним шляхом. Ці органи повинні узгоджувати економічні інтереси міського господарства, охорони управління та мешканців міст. Досягти оптимального результату не завжди вдається, спираючись лише на компетентність та можливості муніципальних структур. Тому муніципалітет залучає недержавні структури для підвищення ефективності функціонування комунального господарства. Так, в останні роки в комунальному господарстві Франції, Англії та інших країн збільшується частка приватних підприємств, які діють у сферах комунального господарства міст. Але за таких обставин за міськими органами управління зберігається контролююча функція. При залученні приватного сектора до сфери міського благоустрою (озеленення, організація вуличного освітлення, очищення вулиць) діє принцип конкурентності, який в кінцевому результаті підвищує ефективність роботи комунальних підприємств. В такій ситуації виграє і місто, і його мешканці. Високу частку підприємств, які функціонують у сфері комунального господарства, має Польща.

Найбільш поширені там приватні підприємства, які відповідають за розподіл газу (100%), мережу міських шляхів (85%), очищення міста (55%). В Сполучених Штатах Америки найбільшу частку приватного капіталу мають підприємства, що займаються збиранням сміття, організацією вуличного освітлення, електропостачанням.

У Великобританії в 2000 р. був прийнятий закон, згідно з яким на торгах комунальними послугами повинні були забезпечуватись такі їх види: садово-паркові та сміттєзбиральні роботи, експлуатація транспортних засобів, управління спортом і відпочинком. На таких торгах виграють переважно муніципальні органи. Але в останні роки приватизація комунальних послуг у Великобританії поширилась на такі традиційні муніципальні сфери, як: водопостачання, розподіл газу, телекомунікаційні мережі, регулювання енергопостачання.

Досвід залучення приватного капіталу до управління комунальною власністю міст в розвинених країнах світу став корисним для України. Створення сприятливих умов для розвитку приватних структур у комунальній сфері повинно позитивно вплинути на підвищення ефективності її функціонування і, як наслідок, на розвиток економіки регіону в цілому.

Зарубіжний досвід фінансового регулювання розвитку регіону підтверджує взаємозалежність між розвитком бізнесу, місцевими бюджетами та регіональною інфраструктурою. Відрахування в місцевий бюджет знаходяться в прямій залежності від прибутковості фірм, розташованих на його території, та доходів населення. Чим більшими є відрахування в місцевий бюджет, тим більше можливостей у місцевих органів влади для вирішення проблем забезпечення соціальними та іншими благами і, відповідно0.{, тим більшою є привабливість регіону для високодоходних верств населення. За таких умов зміцнюється соціально- економічний потенціал регіону, який зумовлює в подальшому зростання податкових надходжень в місцеві бюджети. Таким чином, зміна системи реформування бюджетної системи в бік пошуку місцевими органами влади реальних джерел надходжень на підвідомчій території став вимогою часу. Роль урядової політики в цьому напрямі полягає, і зарубіжний досвід це довів, в утворенні інституційних умов для розвитку місцевого бюджетного процесу, у сприянні місцевим ініціативам.

Висновки

У курсовій роботі ми дослідили фінансову політику на сучасному етапі і можемо зробити такі висновки,отже, державна фінансова політика - система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом.

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв'язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:

· фінансову стратегію;

· фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга - розв'язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:

· сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;

· мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;

· вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини;

· активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;

· вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи - бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України.

2. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

3. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, від 19 червня 2003 року.

4. Рішення Ради Національного банку України № 21 від 17.09.2003 “Про основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік”.

5. Бабич В.П., Сало И.В., Государственное управление финансами в рыночной экономике/К: - 1994, с. 49.

6. Буковинський С.А., Фінансова стабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 2007 р. с. 3-19.

7. Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник К.: НІОС 2000, с. 57-64.

8. Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М., 2001.

9. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2010, № 5 с. 16-24.

10. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл. 3 М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. с. 502.

11. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій “Фінанси” Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58.

12. Загородній А.Г., Вознюк, Смовженко Т.Г., Фінансовий словник 4-те видання, випр. Та доп. К.: Т-во “Знання” КОО; Л.: Вид-во “Львів” с. 412.

13. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997. С. 36-41.

14. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” 2007 р. С. 290-312.

15. Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16.

16. Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов, М.: 2001.

17. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ, с. 47-73.

18. І.О. Петровська, Д.В. Клиновий, Фінанси (з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. К.: ЦУЛ, 2012. С. 18-19.

19. Пинзеник В., Шанс, который мы упустили // Зеркало недели, 1997 № 35, с. 11.

20. Пирожков С.І., Сухоруков А.І., Григоренко О.В., Фінансова політика в Україні та Російський Федерації: порівняння, досвід, проблеми; Монографія / За ред. А.І. Сухорукова К.: МІУРВ, 2010, с. 64-65, 140.

21. Финансы / Под ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти. Гл-3 М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во «Юрант» 2009 с. 520.

22. Фінанси: вишкіл студії, навчальний посібник / За ред. Д.ек.н., проф. Юрів С.І. Тернопіль: Карт Баланш, 2008 р. С. 37-38.

23. Фінансово-кредитні важелі державного регулювання економіки: [Ред.кол. Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін.] К 2002 160 с, 92-95.

24. www. bigmir. referat. com. Ua.

25. www. edu. meta.ua.

26. www. ets mate, org ua / ghg emis / 1 nat/ com.

27. www/ Kmu. gov. ua / control. uk / publish / article? art id.

28. www. niurr. gov. ua / ukr / econom / finans / vstup.

Размещено на Allbest.ru