Фінансовий ринок і його роль в ринковій економіці

2.3 Сучасний стан і тенденції розвитку ринку фінансових послуг України

Необхiдною умовою становлення нової економiчної iнфраструктури в Українi стало створення та розвиток фінансового ринку і його складових - ринків фінансових послуг. Виникнення ринку фінансових послуг пов'язане із виникнення потреб в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави, але, крім того, він також є певним фінансовим барометром економіки, який ефективно працює при низьких темпах інфляції, стабільній законодавчій і нормативній базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві [1]. На даний час на фінансовому ринку України ефективно функціонують спеціалізовані фінансові установи - банки та кредитні спілки, інвестиційні фонди, біржі, страхові, лізингові компанії та пенсійні фонди тощо. В економічній лiтературi, приділяється значна увага розвитку ринку фінансових послуг в Україні, як зарубіжними та і вітчизняними економістами, зокрема: А. Болдова, В. Мойко, О. Деревко, О. Моргулець, Ф. Алена, Р. Бернарда, Б. Борна, та інші.

Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки він дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню. Сектори ринку фінансових послуг охоплюють усі сфери фінансової діяльності, необхідні суспільству на кожному етапі його розвитку. Інтеграційні процеси зумовлюють формування нових форм взаємодії між банками, страховими компаніями, промислово-фінансовими групами, завдяки чому створюються нові комплексні фінансові послуги.

Виділяють такі основні напрями покращення роботи ринку фінансових послуг [2, с.79]:

- удосконалення законодавства, що регулює ринок фінансових послуг;

- формування конкурентоспроможних ринків фінансових послуг в Україні;

- підвищення рівня прозорості, капіталізації та ліквідності ринків фінансових послуг;

- удосконалення інфраструктури ринків фінансових послуг;

- формування сприятливого податкового клімату для учасників ринків із метою збільшення обсягів інвестицій;

- створення інформаційної бази для потенційних учасників ринку;

- сприяти тісній співпраці учасників ринку;

- розвиток інститутів колективного інвестування.

Щодо вирішення проблеми мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки існує декілька шляхів. Залучати кошти населення можна через банківські установи, через створення пенсійних фондів та шляхом розвитку системи спільного інвестування. На нашу думку, досить ефективний способів залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення, є використання схем колективного інвестування, що дозволить:

- зменшити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;
- створити на базi дiючих iнфраструктурних органiзацій простий та прозорий механiзм функцiонування колективних iнвестицій, доступний широким верствам українських iнвесторiв;

- зменшити ризики приватних інвесторів;

- доцільно вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень.

Отже, за умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг основним завданням кожної країни є ефективне забезпечення функціонування конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, а також, і, фондового ринку. Розвиток ринку фінансових послуг передбачає стратегічної постановки завдань їх виконання а також підтримки, як неурядових, так і урядових організацій.

3. Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні

3.1 Аналіз сучасного стану фінансового ринку

Банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України з активами, що складають майже 90% активів усіх фінансових посередників. Протягом останніх п'яти років загальні банківський сектор збільшилися в п'ять разів і став співрозмірними з банківськими секторами більш успішних перехідних економік.

Рис. 3.1. Банківські активи, % ВВП

Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п'ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п'ять років в 6.2 рази і сягнули 145.7 млрд. грн. (36.8% від ВВП).

Вкладення банків в цінні папери протягом 2010-2012 рр. зростали співрозмірно до росту активів, а основні цінні папери в портфелях банків - ОВДП. 01.01.2010: Загальні активи: 39.9 млрд. грн. 1.01.2013: Загальні активи: 223.0 млрд. грн.

Рис. 3.2. Структура активів банківської системи на 01.01.2010 та 01.01.2013 відповідно

В цілому, банківський сектор України розвивається співрозмірно до банківських секторів країн центральної і східної Європи. Більшість проблем, що обговорювалися вище, пов'язані скоріше з невизначеністю економічного середовища та нерозвиненістю фондового ринку. Два найголовніші наслідки малого фондового ринку для банківської системи - обмежені можливості для залучення капіталу та дефіцит інструментів для хеджування ризиків[1, c. 50].

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку.

Протягом останніх кілька років страхові компанії розвиваються стрімкими темпами (Таблиця 3.1), проте про якість цього розвитку важко робити висновки, бо значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75% (14,08% - I кв.2010). Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування. Після введення вимог до компанії-перестрахувальника практикування таких схем зменшилося, хоча таке рішення не є вирішує фундаментальних проблем, що породжують стимули використовувати страхові компаніїї для транзакцій, що по суті не є страховими.

Рис. 3.3. Структура активів небанківських фінансових посередників України на 01.07.2013

Такими проблемами є:

Обтяжливість норм і високі ставки податку на прибуток підприємств, що створюють стимули укладати псевдо-страхові угоди з афілійованими страховими компаніями і зменшувати податкові зобов'язання.

Проблеми в оподаткуванні самих страхових компаній - ефективна ставка оподаткування є низькою, порівнюючи, наприклад з оподаткуванням прибутку підприємства. Знову ж таки, стимул для угод з псевдо-страхування

Низькі стандарти розкриття інформації страховими компаніями, нерозвиненість системи пруденційного нагляду за страховими компаніями[17, c. 61-62]

Тенденції останнього року - скорочення активів страхових компаній може бути наслідком більш суворих вимог до страхових компаній. Скорочення активів відбулося за рахунок зменшення отриманих страхових премій: обсяг отриманих страхових премій скоротився майже на третину порівняно з попереднім роком. Це відбулося, в основному, за рахунок суттєвого скорочення страхування фінансових ризиків (більше, ніж вдвічі) та відповідальності (більше, ніж втричі).

Таблиця 3.1. Активи фінансових посередників

Кредитні союзи є наступними за розмірами небанківськими посередникам, проте їх загальні активи є досить малими - 0.3% від ВВП

Недержавні пенсійні фонди, хоча і представлені на ринку, проте також є дуже малими із загальною кількістю учасників близько 69 тисяч - 0.3% працездатного населення України. Недержавні пенсійні фонди, схоже, протягом найближчого часу будуть розвиватися повільно через відсутність послідовної пенсійної реформи та низьку довіру населення до системи пенсійного накопичення в цілому.

Протягом останніх декількох років фондовий ринок України постійно зростає, проте все ще залишається невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання притаманних йому функцій.

На кінець 2012 року в Україні функціонує 8 бірж та 2 ТІС. Основна торгівля сконцентрована на Першій Фондовій Торговельній Системі (ПФТС) - близько 90% всіх торгів на організованому ринку[20, c. 92].

3.2 Напрямки реформування ринку фінансових послуг в Україні

Метою реформування ринків капіталу має бути створення ліквідного та конкурентоздатного ринку, що виконуватиме економічні функції, притаманні фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою, а саме

· Мобілізація капіталу інвесторів

· Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками

· Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів

· Сприяння кращому корпоративному управлінню

· Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу

· Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку

Як вже зазначалося вище, зараз фінансовий ринок України (включаючи фондовий ринок) не виконує більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Через практичну відсутність високоліквідних інструментів з низькими ризиками, суттєво обмежені наявні інструменти монетарної політики. Центральний банк здебільшого покладається на використання резервних вимог, що не є гнучким і ефективним інструментом. Проблема ще більше загостриться на початку переходу до таргетування інфляції. Середньо- і довгострокова бюджетна політика також сильно залежить від розвитку фондового ринку - пенсійна реформа неможлива без розвинених пенсійних фондів, як приватних, так і державних. Уже зараз нестача надійних інструментів на внутрішньому фондовому ринку є серйозним стримуюючим фактором для розвитку пенсійних фондів (а недорозвиненість пенсійних фондів і інших інституційних учасників гальмує розвиток фондового ринку через недостатність попиту). Рудиментарність фондового ринку стримує можливості інвестиційної і інноваційної діяльності в Україні - при тому, що спостерігається ріст у промисловості, виникає попит на фінансування інвестицій та інновацій. Банківський сектор, навіть у високорозвинених фінансових системах має обмежені можливості кредитувати великі та/ або довготермінові капіталовкладення. Тому, попри успішну динаміку у банківському секторі, значна потреба у довготермінових інвестиціях залишатиметься нереалізованою, якщо інституційні вади і перешкоди для розвитку фондового ринку триватимуть. Наведені вище системні наслідки нерозвиненого фондового ринку є серйозними аргументами на користь того, що активна політика розвитку ринків капіталу має бути пріоритетом на найближчі кілька років і на середньострокову перспективу[17, c. 63-64].

Виходячи з досвіду країн, де фондовий ринок успішно розвивається, уже в короткотерміновому періоді (1-2 роки) можна здійснити ряд заходів, що можуть дати поштовх до швидкого зростання фондового ринку. Такими є заходи, що спрямовані на підвищення ліквідності ринку і зростання пропозиції і попиту на ринку. Зокрема, проведення точкової приватизації через первинне розміщення великих пакетів акцій на організованому ринку, спрямування іпотечних сертифікатів на організований ринок, початок лібералізації руху капіталу.

Однак, згадані кроки, навіть даючи певний позитивний імпульс в короткостроковій перспективі, не здатні забезпечити ефективний фінансовий ринок та його стабільний розвиток у середньо- та довгостроковій перспективі. Одночасно потрібно готувати рішення для прийняття у середньостроковій перспективі, що зменшать більш системні перешкоди і забезпечать захист прав акціонерів, принципи і стандарти розкриття інформації, реформування регулювання і нагляду за учасниками ринку, розвиток інфраструктури ринку (Етап 2).

Послідовність реформування ринку фінансових послуг України:

Етап 1

Поштовх до швидкого розвитку (1-2 роки)

1. Сприяння ліквідності організованого ринку

2. Запровадження жорсткіших норм проходження лістингу на біржах та ТІС у термінах розкриття інформації

3. Проведення приватизації через первинне розміщення великих пакетів акцій на організованому ринку

4. Початок лібералізації капітального рахунку

Етап 2

1. Приведення нормативної бази та регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів (2-5 років)

2. Прийняття Закону „Про акціонерні товариства”

3. Врегулювання на законодавчому рівні випуску та обігу різних видів фінансових інструментів, зокрема похідних цінних паперів

4. Створення централізованої депозитарної системи з уніфікованими правилами обліку, зберігання і клірингу

5. Забезпечення на законодавчому рівні жорстких стандартів розкриття інформації емітентами, фінансовими посередниками та регуляторами

6. Скоординованість дій регуляторів, їх незалежність, адекватність ресурсів

7. Подальші заходи, пов'язані з лібералізацією капітального рахунку

Етап 3

1. Досягнення стратегічних цілей (10-15 років)

2. Створення системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам

3. Інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку

4. Запровадження повно функціонуючої реформованої пенсійної системи

За такої схеми встановлення стратегічних цілей реформ є ключовим моментом і має стати певним орієнтиром для учасників ринку. Одночасно, досягнення таких цілей є середньо- та довгостроковою перспективою. По-перше, реалізація певних заходів за даних зовнішніх (по відношення до фінансового сектору) умов не може бути здійснена миттєво. З одної сторони це просто неможливо через відсутність відповідних для цього умов (наприклад, це стосується інтеграції до міжнародних фінансових структур чи повномасштабної пенсійної реформи). З іншої ж сторони, форсування деяких кроків (наприклад, повної лібералізація капітального рахунку, перехід до регулювання за функціональною ознакою, та ін.) може мати більше негативних аніж позитивних наслідків[20, c. 90-92].

Размещено на Allbest.ru