Управління операційними ризиками

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Класифікація витрат за характером поведінки

2. Операційний ризик фірми

3. Практичне завдання

Висновки

Використана література

Вступ

фінансовий облік витрата ризик

Фінансовий менеджмент як наука сформувався в середині двадцятого століття в країнах з ринковою економікою за наступних передумов:

- були створені основи загальної економічної теорії ринкового господарства;

- рівень організації виробництва досяг високого розвитку у вигляді створення індустріального суспільства, в основу якого було покладено велике промислове виробництво й колективну форму власності;

- сформувалась ефективна система правових інститутів і ринкова інфраструктура;

- набула розвитку система національних і міжнародних фондових і фінансових посередників.

Таким чином, наукова школа фінансового менеджменту почала формуватись у зв'язку з посиленням ролі фінансового капіталу, формуванням фондового ринку. Саме тоді управління капіталом стало окремою функцією управління і відокремилося в структурі підприємства, компанії.

Передумовою виникнення фінансового менеджменту як науки був досить високий рівень розвитку економічної науки в цілому.

В сучасних умовах в Україні досить активно йде процес формування й удосконалення законодавчих та виконавчих інститутів державної влади, законодавчої та нормативної бази, правового та фінансово-економічного поля. Проте, створення ефективної системи можливе за умов обгрунтованого відбору ефективних методів і прийомів фінансового менеджменту стосовно окремих суб'єктів господарювання та економіки держави в цілому.

Таким чином, актуальність вивчення теоретичної бази фінансового менеджменту беззаперечна. Нижче, у контрольній роботі, будуть розглянуті окремі аспекти фінансового менеджменту організації.

1. Класифікація витрат за характером поведінки

В управлінському обліку витрат виробництва одним із найважливіших аспектів є їхня класифікація. Саме розчленування загальної суми витрат та групування їх за певними ознаками дає змогу оцінювати їх поведінку та залежність від обсягу виробництва або вплив на нього. Об'єктивний аналіз та оцінка поведінки різних елементів витрат дає змогу менеджерам приймати рішення щодо регулювання виробництва, що зводиться, як правило, до вибору з кількох альтернативних варіантів такого, котрий у цій ситуації є оптимальним. При цьому не завжди можна віддати перевагу нарощуванню обсягів виробництва навіть за сприятливої кон'юнктури на ринку, оскільки воно, як правило, здійснюється при певній обмеженості ресурсів [5, с. 234].

Наприклад, відсутність достатнього обсягу сировини може стримувати збільшення виробництва продукції, що користується попитом на ринку, хоч наявні виробничі потужності та робоча сила не є лімітуючими факторами.

Або ж, навпаки, виробництво обмежується недостатньою забезпеченістю технологічним обладнанням, що при перевищенні його нормативної завантаженості призводить до зростання браку продукції, а отже, наднормативних витрат.

Тому в процесі виробництва менеджерам центрів відповідальності доводиться оперативно вирішувати ряд завдань, зумовлених змінами умов виробництва, що відображаються в підсумку через поведінку витрат [3, с. 198].

Враховуючи, що поведінка різних елементів витрат неоднакова і кожний з них реагує на зміни умов виробництва по своєму, активний вплив на це менеджерів можливий за умови, що в управлінському обліку буде виокремлена вичерпна інформація про залежність витрат від цих змін. У той же час треба мати на увазі, що не всі витрати виробництва піддаються впливу менеджерів, а оперативний контроль за поведінкою кожного елемента зокрема утруднюється. Тому в управлінському обліку витрати виробництва також узагальнюються, тобто класифікуються, хоч і не настільки синтезовано, як у фінансовому.

При класифікації витрат виробництва насамперед базуються на їхній поведінці, тобто реагуванні на зміни в процесі діяльності певного центру відповідальності. Разом з цим, одні витрати мають об'єктивний характер, тобто не залежать від рішень менеджерів, а інші піддаються їхньому впливу.

Відповідно до цього витрати поділяють на релевантні - залежні від рішень менеджерів та нерелевантні, на які менеджери відповідного центру відповідальності впливати не можуть. Прикладом релевантних витрат може бути вартість придбаного технологічного обладнання, оскільки рішення про здійснення такої операції приймають менеджери відповідних центрів відповідальності. Амортизаційні відрахування, що виникають у зв'язку з придбанням такого обладнання, є нерелевантними витратами, оскільки за умови, що обладнання встановлено, альтернативи1 в менеджерів щодо нарахування амортизації немає. При прийнятті ж рішення щодо придбання обладнання в менеджерів були альтернативні варіанти його оренди, переробки сировини на інших підприємствах, зрештою наднормативного завантаження потужності. В останньому випадку це зумовлює нерелевантні витрати у зв'язку з непередбаченим зношуванням обладнання і збільшенням затрат на ремонт [2, с. 119].

Щодо впливу менеджерів на рівень витрат виробництва, їх поділяють на контрольовані та неконтрольовані. Контрольованими вважають такі витрати, що менеджер відповідного центру відповідальності може безпосередньо контролювати. Всі релевантні витрати одночасно є й контрольованими, оскільки менеджер відповідного центру відповідальності може активно впливати лише на ті витрати, котрі формуються в межах його компетенції. Неконтрольовані витрати - це такі, що формуються поза сферою повноважень менеджера конкретного центру відповідальності.

Однак неконтрольовані витрати щодо одного центру відповідальності можуть бути контрольовані відповідно до компетенції менеджерів інших центрів відповідальності. Наприклад, оплата праці, сировина й матеріали належать до контрольованих витрат, а відрахування на соціальні заходи чи амортизація основних засобів - до неконтрольованих.

В управлінському обліку застосовується поділ витрат підприємства на вичерпані та невичерпані. Невичерпаними вважають витрати, пов'язані з придбанням запасів чи основних засобів, неспожитих у виробничому процесі (невведених в експлуатацію). При витрачанні запасів на виробництво та експлуатації основних засобів їхня вартість (амортизація) є вичерпаними витратами [5, с. 236].

Розмежування витрат на вичерпані й невичерпані можна проілюструвати на прикладі оплати робіт чи послуг інших підприємств. Наприклад, підрядник на підприємстві виконав пусконалагоджувальні роботи лінії з фасування готової продукції в січні поточного року, а оплату за це здійснено в лютому. Отже, на основі акта про виконані роботи їхню вартість буде відображено як вичерпані витрати, а за платіжним дорученням чи іншим документом про проведені розрахунки (видатковим касовим ордером - при оплаті готівкою, товарно-транспортною накладною - при бартері, розрахунковим чеком або платіжним дорученням-вимогою чи акредитивом - при інших формах безготівкових розрахунків) ці витрати будуть віднесені до невичерпаних. За П(С) БО 7 “Основні засоби” їхня амортизація може нараховуватись із застосуванням різних методів.

Варто звернути увагу, що поділ витрат на пов'язані з виробництвом продукції (витрати на продукцію) та витрати періоду стосується, як правило, поточних витрат, оскільки при багатопрофільному (багатогалузевому) виробництві в більшості випадків неможливо заздалегідь розділити майбутні витрати за цією ознакою [7, с. 365].

За періодичністю витрати поділяють також на поточні та одноразові. Однак розуміння поточних витрат дещо інше, ніж за попередньою класифікацією. Як поточні розглядаються виробничі витрати, а як одноразові - витрати на капітальні інвестиції, тобто будівництво й придбання основних засобів.

Залежно від поставленої мети менеджери використовують ту чи іншу класифікацію витрат, оскільки вона не вичерпується наведеним переліком, а є набагато ширшою. Тому залежно від специфіки діяльності конкретних центрів відповідальності визначається спосіб групування витрат, що може бути різним не тільки на кожному з них, а й з урахуванням поставленої мети.

Наприклад, для визначення собівартості продукції (робіт, послуг) головними ознаками класифікації витрат можуть бути місця виникнення і центри відповідальності, періоди відображення, спосіб віднесення тощо.

Коли ж необхідно прийняти управлінське рішення, то насамперед слід оцінювати витрати за доцільністю, роллю, залежністю від дій менеджерів, за кон'юнктурою тощо.

Контроль і регулювання витрат здійснюється на основі їхньої класифікації за величиною, економічним змістом, складом, фазами кругообігу [8, с. 305].

Варто наголосити, що багатогранність ознак, за котрими групують витрати в управлінському обліку, ще раз підтверджує його творчий характер.

Відповідно до з конкретних особливостей виробництва на тому чи іншому підприємстві та з урахуванням потреб, зумовлених необхідністю прийняття управлінських рішень менеджерами щодо регулювання діяльності центрів відповідальності, пошуку резервів зниження виробничих витрат, застосовується та чи інша класифікація, причому не ізольовано, а в поєднанні. Перехресна класифікація витрат дає змогу виявляти допущені прорахунки в їх формуванні, прогнозувати на перспективу, забезпечувати ефективний контроль їхньої доцільності.

2. Операційний ризик фірми

У науковій та навчально-методичній літературі з фінансового менеджменту зустрічаються різні визначення сутності операційного ризику. Наведемо нижче найбільш поширені з них.

Як зазначає Г. Кірейцев, операційні ризики можуть призвести до отримання збитків від основної діяльності підприємства. Вони є наслідком прорахунків у виробничій сфері, постачанні та збутовій політиці [6, с. 296].

О. Мицак та І. Чуй дають дещо інше визначення: „Операційний ризик -- це ризик несприятливих змін валютного курсу за період до часу проведення запланованої валютної операції. Цей тип валютного ризику вважається досить легким і ефективно управляється за допомогою інструментів строкового ринку: ф'ючерсів, форвардів, опціонів, свопів” [4, с. 178].

Операційний ризик пов'язаний із помилкою або неправильною організацією, неправильним вибором методу проведення тієї чи іншої фінансової операції. До цього виду ризику відносять і можливі помилки менеджерів.

Класифікація операційних ризиків

1) ризик персоналу -- ризик витрат, пов'язаний із можливими помилками співробітників, шахрайством, недостатньою кваліфікацією персоналу, можливістю несприятливих змін у трудовому законодавстві тощо;

2) ризик процесу -- ризик витрат, пов'язаний із помилками в процесах проведення операцій і розрахунків за ними, їхнього обліку, звітності, ціноутворення тощо;

3) ризик технологій -- ризик витрат, який обумовлений недосконалістю технологій, що використовуються, тощо;

4) ризики середовища -- ризики витрат, пов'язані з нефінансовими змінами в середовищі, в якому діє організація -- змінами в законодавстві, політичними змінами, змінами системи оподатковування тощо;

5) ризики фізичного втручання -- ризики витрат, пов'язані з безпосереднім фізичним втручанням у діяльність організації -- стихійними лихами, пожежами, пограбуваннями, тероризмом тощо [1, с. 422].

Операційний ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрат, яка визначається на основі статистичних даних і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину операційного ризику, необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії і ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання певного результату.

Визначення операційного ризику здійснюється під час формування проблеми прийняття фінансового рішення та вивчення ситуації, пов'язаної з ним, і полягає у:

- виявленні причин і факторів, які збільшують чи зменшують конкретний тип операційного ризику;

- проведенні аналізу й ідентифікації виявлених причин і чинників;

- виділенні моментів, під час яких можуть виникати передумови операційного ризику [1, с. 423].

У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома критеріями: середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням, змінністю (варіацією можливого результату). Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат. Варіація показує міру або ступінь відхилення від фактичної середньої величини.

, (2.1)

де у2 - дисперсія;

х - очікуване значення для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів;

- середнє очікуване значення;

n - кількість вкладень фінансових ресурсів (частота).

Середнє очікуване значення - це те значення величини події, що пов'язана з невизначеною ситуацією, яку ми очікуємо в середньому. Середнє очікуване значення є середньозваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення.

Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти міру змінності можливого результату. Змінність можливого результату - це ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього розраховують середнє квадратичне відхилення:

, (2.2)

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується у тих же одиницях, у яких вимірюється варіаційна ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є мірами абсолютної змінності. Для аналізу використовується коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень. Коефіцієнт варіації - відносна величина, він відображає змінність. Тому на його величину не впливають абсолютні значення показника, який вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації є можливість порівнювати навіть змінність ознак, виражених у різних одиницях виміру.

Коефіцієнт варіації обчислюється за такою формулою:

, (2.3)

де - коефіцієнт варіації;

у - середнє квадратичне відхилення;

- середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим вищий цей коефіцієнт, тим сильніші коливання.

Широко застосовуються й інші аналітичні методи оцінки операційного ризику. Найперспективнішим із них є факторний аналіз.

Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різноманітні порівняльні характеристики рівнів ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. В принципі, кожний спеціаліст щоденно виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів [2, с. 214].

Одним із методів оцінки операційних ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому - правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Необхідно враховувати завчасно суб'єктивний характер тієї чи іншої моделі, що обирається, і робити поправку на певну схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість ситуації. І все ж таки саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію і оцінити можливу ймовірність операційного ризику.

Досить перспективною є комп'ютерна імітація операційного ризику підприємства. В сучасних умовах створено певний набір готових програмних продуктів. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати операційний ризик індивідуально.

Достатньо перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими операційними ситуаціями. До недоліків методу можна віднести нетиповість багатьох ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих внаслідок окремих експериментів, на конкретні випадки підприємства.

3. Практичне завдання

Зробити порівняльний аналіз звіту про прибуток за допомогою горизонтального аналізу і порівняйте ефективність господ. діяльності підприємства в 2006 і 2007 роках.

Розв'язання:

Для розв'язання задачі розрахуємо у табличному вигляді абсолютне і відносне відхилення показників 2007 р. від 2006 р.

Як видно з таблиці, виручка від реалізації у звітному році зменшилась на 20%, що у абсолютному вираженні становить 1000000 грн.

Відповідно, спостерігається зменшення собівартості проданих товарів на 24,05% (760000 грн.).

Валовий дохід зменшився на 13,04%. Зазначені зміни свідчать про зменшення обсягів господарювання на підприємстві, зокрема, зменшення обсягів виробництва і реалізації. Представлені дані дозволяють зробити висновок, що керівництво підприємства шукало шляхи зниження витрат. Так, спостерігаємо зменшення маркетингових витрат на 22,22%, адміністративних - на 14,12%. Водночас операційний прибуток протягом досліджуваного періоду істотно виріс (на 21,54%) і становить у 2007 році 316000 грн. Істотне збільшення спостерігаємо також по такому показнику, як прибуток до оподаткування (збільшення становить 45026%). В цілому за результатами горизонтального аналізу можна сказати, що у 2007 році відбулося зниження ефективності продажу товарів на підприємстві, ефективності господарювання загалом. Для покращення ситуації необхідно шукати резерви збільшення обсягів збуту.

Висновки

Підводячи підсумки, необхідно зазначити, що головна мета фінансового менеджменту -- забезпечення зростання добробуту власників капіталу підприємства, що знаходить конкретне втілення у підвищенні ринкової вартості підприємства або його акцій.

В процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент вирішує багато задач, основними серед яких є:

- забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку;

- оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства;

- забезпечення реалізації економічних інтересів суб'єктів фінансових відносин;

- забезпечення мінімізації фінансових ризиків.

У контрольній роботі були розглянуті такі аспекти фінансового менеджменту, як класифікація та управління витратами, а також управління операційними ризиками. Зазначені аспекти є достатньо важливими і потребують урахування у процесі здійснення господарювання. При цьому застосування теоретичної бази фінансового менеджменту дозволяє удосконалити управління операційними ризиками та нейтралізувати їх наслідки. Знання видів та особливостей витрат за характером поведінки також дозволяє істотно покращити процес управління ними, що, в свою чергу, сприяє підвищенню результативності функціонування організації.

Використана література

1. Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 520 с.

2. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 485 с.

3. Крайник О. П. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Львів: ЛРІДУ НАДУ Інтелект-Захід, 2005. - 256 с.

4. Мицак О.В., Чуй І.Р. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Львів: «Магнолія-2006», 2007. - 216 с.

5. Петренко Ю.В. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007. - 298 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник:/за ред. проф.. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 496 с.

7. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кол. авт. під кер. проф. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2005. - 536 с.

8. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 439 с.

Размещено на Allbest.ru