Основні норми прибутку, його сутність та структура

Размещено на http://allbest.ru

Курсова робота

Основні норми прибутку , його сутність та структура

ВСТУП

Актуальність теми. Зумовлена вивченням витрат виробництва, його функцій та сутності. Визначення норм прибутку, та його структурної сутності.

У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне із провідних місць належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обовязково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього обєкта управління.

Низка методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях. Наслідком цього процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості.

Мета роботи. Визначити собівартість продукту, його норми та структурну сутність.

Завдання :

· Визначити сутність, види та структуру прибутку та виробництва.

· Визначення собівартості продукції.

· Дослідити види виробництва.

Методи дослідження: методичні.

Об'єкт дослідження. Види витрат виробництв та собівартість продукції.

Практична цінність. Результати курсової роботи можна і слід використовувати на уроках економіки в школах та університетах.

РОЗДІЛ І. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА, ЇХ СУТНІСТЬ І ВИДИ

1.1 Сутність та види витрат виробництва

Щоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати. Будь-який підприємець (фірма, господарське товариство, фізична особа) повинен здійснювати витрати у вигляді певних ресурсів - трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має вартісну оцінку. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

Проблема витрат виробництва була об'єктом економічної теорії різних течій економічної думки. У колишньому СРСР панувала марксистська теорія витрат виробництва. Вона ґрунтувалася на теорії трудової вартості, згідно з якою розрізнялися суспільні витрати та витрати окремого товаровиробника. Перші вимірювались витратами живої та уречевленої праці й становили вартість товару. В умовах економічної відокремленості, коли кожен виробник виготовляє товар самостійно, його витрати визначаються не всіма витратами живої й уречевленої праці, а лише тими, які він оплачує. Це витрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та витрати на оплату праці працівників, зайнятих його виготовленням. Від суспільних витрат (вартості) вони відрізняються на величину додаткового продукту, який є матеріальною основою прибутку, одержуваного виробником. [5]

Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Це витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару. За своєю природою ці витрати не відрізняються від витрат виробництва і, входячи до вартості товару, збільшують її. Іншою є природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Вони не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару.

У практиці господарювання у колишньому СРСР і в країнах СНД у період переходу до ринкової економіки витрати виробництва підприємств, виражені у вартісній формі, мають назву собівартості продукції. Вона складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію. Всі витрати, що становлять собівартість продукції, визначаються у грошовій формі. [9,6]

При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Зокрема, за економічним змістом це: 1) матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія); 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація основних фондів; 5) інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна підприємств, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо). Співвідношення наведених елементів становить структуру собівартості. Вона характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах для подальшого збалансування їх з усіма розділами виробничої програми. Залежно від структури собівартості розрізняють матеріало-, трудо- чи фондомісткі виробництва.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме - за статтями калькуляції. Це пов'язано з необхідністю визначення витрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією. За статтями калькуляції у структурі собівартості виділяють сировину і матеріали, паливо і електроенергію на виробничі потреби, заробітну плату основних та допоміжних працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на підготовку й освоєння виробництва, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, витрати на управління цехом (іншими підрозділами) і підприємством, втрати від браку та інші витрати. Визначення структури собівартості за статтями калькуляції дає можливість розкрити вплив на собівартість таких чинників, як зміна обсягів виробництва, втрати від простоїв, браку, рекламацій тощо. У зв'язку з цим у структурі собівартості витрати групують залежно від їхнього призначення та здійснення. [2]

У країнах з розвиненою ринковою економікою проблема витрат виробництва вирішується з інших позицій. Центральне місце в ній посідає встановлення взаємозв'язку витрат виробництва і обсягів виробництва та цін на певний вид продукції з точки зору окремого виробника (фірми). Основою теорії витрат виробництва, що нині панує в країнах ринкової економіки, є феномен рідкісності, тобто обмеженості всіх видів ресурсів та можливості їх альтернативного використання. Останнє означає, що вибір ресурсів для виробництва певного товару свідчить про неможливість виробництва альтернативного товару. Розрізняють декілька видів витрат виробництва (додаток 1.).[11]

З позиції феномена рідкісності витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні (або зовнішні), фактичні чи грошові та неявні, приховані або внутрішні. Явні витрати виробництва - це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо.

Отже, явні (або зовнішні) витрати виробництва - це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі "своєї кишені". Специфікою цих витрат є те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік, їх відображують на рахунках і в балансі фірми. Тому вони називаються бухгалтерськими витратами фірми. [18]

Однак лише цими витратами не вичерпуються витрати фірми в процесі виробництва. Часто вона використовує ресурси, що належать власникам фірми чи фірмі як юридичній особі. Вони мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються. З позицій фірми такі витрати дорівнюють грошовим платежам, які фірма могла б одержати самостійно, використовуючи ці ресурси альтернативно. Вони і є неявними (або прихованими) витратами. Для того щоб розкрити сутність цього виду витрат виробництва, розглянемо такий приклад. Власник автосервісної фірми працює сам і наймає двох працівників. Приміщення, в якому розташована фірма, є власністю її господаря. Протягом місяця виручка становила 11000 грн. При цьому матеріальні витрати (матеріали, електроенергія, запчастини) дорівнювали 3000 грн, а заробітна плата робітників - 4000 грн. Отже, явні витрати виробництва становлять: 3000 + 4000 я 7000 грн. Проте тільки цим витрати не обмежуються. Для того, щоб здійснювати підприємницьку діяльність, потрібне приміщення. У цьому випадку воно є власністю господаря фірми. Однак він міг його використати альтернативно, здавши в оренду, і отримати дохід у розмірі 1000 гри на місяць. Проте він його не отримає, бо використовує у власній підприємницькій діяльності. Тому цей неотриманий дохід повинен включатися до складу витрат виробництва як неявні витрати. [20]

Крім того, власник фірми бере участь у її функціонуванні своєю працею. А коли б він сам не працював, а свою працю використав альтернативно, скажімо, найнявся на роботу до іншого підприємця, та отримав би дохід у вигляді заробітної плати у розмірі 2000 грн. Отже, загальна сума неявних витрат становить 3000 грн.

З наведеного прикладу видно, що неявні витрати мають прихований характер і, як правило, не відображаються в бухгалтерській звітності фірми. Тому їх ще називають внутрішніми витратами. Проте це не означає, що їх не потрібно враховувати у господарській діяльності фірми. Навпаки, вони мають братися до уваги при обгрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Особливої ваги набуває врахування неявних витрат при обгрунтуванні доцільності нових економічних проектів, зокрема будівництва великих об'єктів. При визначенні витрат виробництва слід врахувати не лише витрати, пов'язані з самим будівництвом (це будуть явні або фактичні витрати), а й те, яку кількість земель буде виведено з сільськогосподарського обороту і який дохід можна було б отримати з цих земель, використавши для інтенсифікації виробництва капіталовкладення на спорудження цього об'єкта.[7]

Отже, повні витрати будь-якого виду господарської діяльності (їх ще називають економічними) мають містити, крім явних, грошових витрат, ще й неявні, або альтернативні. Такий підхід дає можливість обрати найобґрунтовані ший варіант рішення з можливих альтернативних щодо використання наявних ресурсів.

У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які за жодних умов повернути не можна. Наприклад, фірма займається перевезенням вантажів. Для цього їй потрібен склад. Щоб його купити, фірма витрачає 12000 грн. Виготовлення рекламної назви фірми на приміщенні складу коштувало 500 грн. Якщо фірма припиняє свою діяльність, то вона може продати склад і повернути витрачені на його придбання 12000 грн. Проте витрати на рекламну вивіску фірма повернути не зможе. Це і є неповоротні витрати.

Якщо фірма планує розширити свою діяльність, перенісши її в нове місце, вона знову має зробити певні витрати на купівлю складу і 500 грн на виготовлення рекламної вивіски. Оскільки неповоротні витрати не відшкодовуються за жодних обставин, то вони в поточних витратах фірми, пов'язаних з її виробничою діяльністю, не враховуються. Коли рішення про здійснення таких витрат прийнято, неповоротні витрати втрачають для фірми альтернативний характер, оскільки можливість використати витрачені у такий спосіб кошти втрачається. Через це, приймаючи рішення про доцільність здійснення виробничої діяльності, керівництво фірми має враховувати лише 12000 грн, які фірма може виручити від продажу складу, а 500 грн, витрачених на рекламну вивіску фірми, в процедурі вибору рішення зовсім не беруться до уваги. Та обставина, що неповоротні витрати фактично не пов'язані з поточними операціями фірми, по суті, виражається приказкою "що з воза впало, те пропало". [1]

собівартість прибуток економічний

1.2 Собівартість продукції

Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.

Собівартість продукції (робіт, послуг) с одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат.

Собівартість -- один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:

-- комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;

- є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;

-- є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);

- є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому. [21]

Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:

-- витрати на підготовку І освоєння виробництва;

-- витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

-- витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;

-- витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

-- витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

-- відрахування на соціальні заходи;

-- витрати по управлінню виробництвом тощо.

Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:

-- технологічна--включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

-- виробнича -- включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

-- маргинальна (обмежена) -- це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

-- фабрично-заводська -- собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

-- повна -- виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

-- індивідуальна -- характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

-- середньогалузева -- характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі. [19]

Вдало розроблена класифікація витрат визначає організацію і методику подальшого їх обліку. Під час організації обліку витрат потрібно прагнути, щоб якнайбільша частина витрат включалась у собівартість продукції прямим шляхом, оскільки непрямий їх розподіл допускає деякі умовності, що призводить до неточності у розрахунках. Облік витрат повинен трактуватися ширше ніж він трактується у вітчизняній літературі та практиці. Він повинен включати в себе не тільки документування, відображення по рахунках фактично понесених витрат і калькулювання собівартості продукції, але і все інформаційне забезпечення стратегії і тактики внутрішнього управління.

Розмір витрат на виготовлення конкретного продукту становить його собівартість, тобто собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. На відміну від витрат, у категорії собівартості відображаються не тільки взаємозвязки і залежності, які стосуються переважно процесу виробництва, а й обігу споживчих вартостей. Проведений аналіз різних точок зору вчених-економістів на сутність поняття «собівартість» дає можливість зробити висновок, що в умовах ринкової економіки під собівартістю слід розуміти суму всіх явних витрат, повязаних не лише з простим відтворенням, як традиційно було прийнято у вітчизняній теорії, а й з отриманням підприємницького доходу, повязаного з ризиком. В бухгалтерському тлумаченні собівартість - це вартісна оцінка ресурсів, які використовуються для виробництва і реалізації продукції з метою отримання економічної вигоди.

Собівартість продукції -- це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на: 1) одноелементні (прості) -- сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст; 2) комплексні -- різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.

Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.

За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані роботи чи надані послуги. (додаток 2) [16]

Висновок:

Отже, собівартість -- один з найважливіших показників діяльності підприємства. Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.

РОЗДІЛ ІІ. ПРИБУТОК, ЙОГО СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА, НОРМА ПРИБУТКУ

2.1 Сутність та структура прибутку

Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Він є частиною вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва.

Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.

Прибуток -- система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу.

Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток - це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії. [3]

Водночас прибуток-це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку.

Слід зазначити, що в економічній літературі існують різні концепції прибутку, немає єдиної думки щодо джерела його. Марксистська політична економія розглядає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, як неоплачену працю найманих працівників сфери матеріального виробництва. Перетворена форма тому, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення, і виникає враження, що він породжується не лише працею найманих робітників, а й усіма засобами виробництва.

Сучасні зарубіжні економічні теорії найчастіше пов'язують прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємництво, або як компенсацію за невизначеність і ризик у підприємницькій діяльності. Слід зазначити, що у ринковій економіці ближче до істини ті концепції, які джерело прибутку пов'язують з виробництвом додаткового продукту. Саме додатковий продукт є матеріальною основою прибутку. Отже, прибуток є грошовою формою вартості додаткового продукту. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок над витратами виробництва, тобто виступає як прибуток підприємства. При цьому прибуток обчислюється як відношення цього надлишку до всієї вартості авансованого капіталу. І хоч цей надлишок вартості товару над витратами його виробництва виникає у безпосередньому процесі виробництва, але реалізується він у процесі обігу, тобто прибуток - це реалізований надлишок вартості. До того ж, слід мати на увазі, що прибуток формується через ціни, за якими реалізуються товари, під впливом кон'юнктури ринку і виступає грошовою формою доходу від уже реалізованих товарів. Тобто, підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному товарі вартість буде реалізована і перетворена у грошову форму. Тому з'являється враження, що прибуток виникає саме в процесі обігу (реалізації товару). Однак у сфері обігу прибуток виникнути не може. Він виникає лише у безпосередньому виробництві товару. Отже, джерело прибутку як грошової форми вартості додаткового продукту У безпосередньому виробництві, проте реалізується він у процесі обігу і є складовою валового виторгу від продажу виготовленої продукції. Величина цього прибутку залежить від двох основних чинників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. А на зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, цін, що склалися, а також частки прибутку, що входить в ціну продукції. (додаток 3). [14]

В умовах ринкових відносин підприємства всіх форм власності можуть значно впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.

Отже, кількісне визначення прибутку - це різниця між загальним доходом (валовим виторгом) підприємства від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво. Через те, що витрати виробництва поділяються на явні та неявні, то розрізняють поняття "економічний прибуток" та "бухгалтерський прибуток". Бухгалтерський прибуток - це частина доходу фірми, який залишається від загального виторгу підприємства за вирахування явних, зовнішніх витрат виробництва. За такого підходу обраховуються лише явні (зовнішні) витрати виробництва і ігноруються неявні (внутрішні) витрати фірми. Економічний прибуток - це загальний дохід підприємства за вирахування усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включно і з прихованими витратами). В західній економічній літературі економічний прибуток ще називають чистим прибутком, або надприбутком. Наявність економічного прибутку означає, що певний суб'єкт підприємницької діяльності виробничі ресурси використовує найефективніше.[6]

Представники неокласичної економічної школи вважають, що економічний прибуток належить підприємцеві, тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Прихильники цієї школи виходять з того, що економічний прибуток пов'язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик у підприємницькій діяльності, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності.

У підприємницькій діяльності виділяють такі форми прибутку, як балансовий і чистий прибуток. Балансовий прибуток -- це загальна сума прибутку від усіх видів виробничо-господарської діяльності за вирахування збитків, яких зазнало підприємство за певний період. Його відображають у бухгалтерському балансі підприємства. Прибуток чистий (залишковий) - це частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, рентних, та інших обов'язкових платежів до бюджету, виплати відсотків за кредити тощо. Одержаним чистим прибутком суб'єкти господарювання мають право розпоряджатися на свій розсуд. Проте за нормальних умов його спрямовують насамперед на створення резервного (страхового) фонду, поповнення статутного фонду підприємства, виплату дивідендів, інші напрямки використання. [3]

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: облікова, розподільча, стимулювальна.

Облікова функція прибутку полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Саме такий облік дає змогу визначити оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо-фінансовий результат.

Розподільча функція прибутку полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки. [5]

Стимулювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників. Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності.

Отже, прибуток в ринковій економіці є головною метою і найважливішим критерієм ефективності господарської діяльності підприємницьких структур. Водночас прибуток є основним джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, формування дохідної бази бюджетних ресурсів різних рівнів, позабюджетних та благодійних фондів. [16]

2.2 Норма прибутку

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Проте абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб'єкта підприємництва. Тому для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності підприємства, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку. Вона обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансового капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку - це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

де Нп - норма прибутку, %;

П - маса прибутку, г. о.;

АК- сума авансового капіталу, г. о.

Показник норми прибутку дає можливість визначити ефективність використання всього авансового капіталу, ступінь його прибутковості. Чим вища норма прибутку підприємства, тим ефективніше використовується авансований капітал. Тому підприємницькі структури у своїй господарській діяльності прагнуть одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників, а саме:

1) величини маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тій самій величині авансованого капіталу показує ступінь вигідності підприємництва;

2) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. При незмінному рівні цін економія витрат на засоби виробництва один із найважливіших чинників зростання маси і норми прибутку в нинішніх умовах;

3) рівня ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому рахунку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

4) швидкості обігу авансованого капіталу на виробництво капіталу. Збільшення швидкості обігу авансованого капіталу дає можливість отримати більшу масу прибутку без відповідного збільшення авансованого у виробництво капіталу, а отже, і зростання річної норми прибутку. [18]

Норма прибутку залежить також від структури авансованого у виробництво капіталу, а саме: від питомої ваги витрат на оплату праці робітників підприємства. За рівних умов прибутку буде створено більше на тому підприємстві, де відносно більше грошових коштів буде витрачено (авансовано) на найм робочої сили, а, отже, вищою буде норма прибутку.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Через свою фіскальну політику держава може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері національної економіки.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному. Так, наприклад, норма прибутку може визначатися як відношення маси прибутку до обсягу реалізованої продукції та відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто:

Ці показники норми прибутку дають змогу визначити ефективність поточних витрат та використання власного капіталу підприємницькими структурами.[1]

У процесі аналізу підприємницької діяльності при внутрішньогосподарських розрахунках прибутковості (збитковості) окремої партії товарів широко використовується показник норми прибутку, обчислюваний як відношення маси прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції, тобто

Цей показник норми прибутку дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва.

ВИСНОВОК

Отже, норма прибутку розкриває взаємозв'язок між розміром капіталу, собівартістю продукції, ціною і масою прибутку. З цього взаємозв'язку можна зробити такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу. В умовах ринкової економіки не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть забезпечити собі постійну і достатню прибутковість, частина із них банкрутує, тобто стає неплатоспроможними. Водночас банкрутство підприємств означає не тільки збитки для суб'єктів підприємництва, а і зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття.

ВИСНОВКИ

1. Під час виконання курсової роботи, ми визначили основні норми прибутку , його сутність та структуру.

2. Виявлені основні види витрат виробництва. Розкрито значення сутності та структури виробництва.

3. Визначили під час дослідження визначення і структуру собівартості продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. -- Т. 23. -- С. 580.

2. Статистичний щорічник України за 1996 рік. -- К.: УРЕ, 1997. -- С. 42

3. Статистичний щорічник України за 1995 рік. - К. 1996 С. 107;

4. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. -- М.: Мысль, 1990.

5. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного періоду // Економіка України. -- 1993. -- № 8.

6. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. -- Вип. 3. -- К.: КНЕУ, 2001.-- С. 23 -- 29.

7. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. -- 2000. -- № 6.

8. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.

9. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992.

10. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,2003.

11. Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.

12. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.: Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат України. - К., 2006.

13. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;

14. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91, з наступними змінами і доповненнями. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91, з наступними змінами і доповненнями.

15. Волков О.И., Скляренко В.К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003.- 484 с.

16. Економіка підприємства /В.Я.Хрипач [та інших.]; під ред.В.Я.Хрипача. -Мн.:Экономпресс, 2000. - 464 з.

17. Лазарович,М.И. Собівартість своєї продукції підприємстві /М.И. Лазарович // Економіка. Фінанси. Управління. - 2008. - №2. - 35-40.

18. Методичні рекомендації з прогнозування, обліку і калькулюванню собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) з промисловою організаціях Міністерства промисловості Республіки Білорусь у. Наказ Міністерства промисловості Республіки Білорусь у від 1 квітня 2004 р. №250 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:pravo.by - Дата доступу: 11.03.2009

19. Светов,А.Ф. Вміти треба платити менше, а отримати більше. Резерви зниження собівартості продукції /А.Ф.Светов // Економіка. Фінанси. Управління. - 2008. - №3,с.41-45

20. Економіка підприємства:учеб. посібник / В.П. Волков [та інших.]; під загальним ред. А.І. Ільїна. - 2-ге вид.,испр. - М.: Нове знання, 2004. - 672 с.

21. Управління витратами підприємстві:учеб. посібник / В. Г Лебедєв [та інших.]; за загальною ред. Г.А.Краюхина - 2-ге вид., перераб. ідоп. - СПб.:Бизнес-пресса, 2003. - 256 с.

22. Сивий, В.М. Порядок визначення розміру зниження витрат запроизвоство продукції (робіт,суслуг) / В.М. Сивий // Економіка. Фінанси. Управління. - 2004. - №9,с.58-64.

ДОДАТОК

Размещено на Allbest.ru

...