Грошовий обіг та його закони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Грошовий обіг та його закони



Вступ

гроші обіг ринковий економіка

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошово - кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово - кредитного ринку.

Метою роботи стане вивчення соціально - економічних та організаційно - економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та прктичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем.

Предметом дослідження даної роботи є вивчення законів грошового обігу.

Об'єктом дослідження виступають гроші, їх види, еволюція, закони грошового обігу.

Відповідно поставлені завдання:

· дослідити коротку історію розвитку грошей;

· визначити основні функції грошей;

· виявити сутність грошового обігу;

· проаналізувати системи грошового обігу;

· дати характеристику законам грошового обігу;

· дослідити грошовий обіг України.

В роботі використані наступні методи:

· аналізу і синтезу;

· абстрагування;

· системного дослідження;

· історичного аналізу;

· математичного аналізу.



1. Гроші, їх сутність та виникнення

1.1 Коротка історія розвитку грошей

В давні часи появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних (металевих) грошей.

У ролі товарної форми грошей тривалий час використовувалися благородні метали - золото й срібло. Однак вони почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям не відразу. Через локальність ринків, їхню функціональну відокремленість на ранніх етапах розвитку в ролі грошей використовувалося багато різних товарів. Як правило, це були найходовіші та водночас найцінніші для певного ринку товари, які у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких були також золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII-VII ст. до нашої ери. їх виготовляли здебільшого з міді. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота.

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В ІХ-ХІ ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня - срібний злиток масою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського «Історія України-Русі» розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета - частка гривні або рублена гривня, обрубок гривні. Спочатку новгородський і московський срібні рублі мали різну масу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власновагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling-повноцінний, справжній, чистий, повної маси). Мірою маси і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г., а в 1364 р. - лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. - 98. Як наслідок маса монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 р. з 234 г. срібла карбувалося 2 марки, в 1378 р. - 4, а в 1506 р. - 12 марок.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий мідний заколот, який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю вилучено з обігу викупом по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу - одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Катерини II в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емісовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте. Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинили такий обмін у роки «великої депресії» - економічної кризи 1929-1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворилося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути і. знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються гна кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

1.2 Функції грошей

Треба сказати, що функції грошей різні вчені розглядали по-різному. На сьогоднішній день існує дві теорії щодо функцій грошей.

Перша з них виділяє всього три функції грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження. Прихильниками цієї теорії були відомі американські вчені К. Макконнелл, С. Брю. [10, с. 124]

Інші виділяють п'ять функцій грошей, додаючи до попередніх трьох ще функцію засобу платежу та міжнадні гроші. [11, с. 101]

Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фундаментальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цього питання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розглядається. Сутність грошей визначається, як правило, на основі змісту функцій, які вони виконують.

* Функція міри вартості.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною і одночасно центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. І це природно, оскільки саме ця функція надає товарній масі необхідний матеріал для вираження їхньої вартості. Вартість виявляє себе в ціні товару на основі цієї функції. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати невіддільну єдність понять «вартість товару» і «міра вартості грошей».

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим вираженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого - від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною. Однак, якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вартості грошової одиниці.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей використовувалося поняття масштаб цін.

Масштаб цін - суто технічна функція грошей. Вона являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за грошовою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць - долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошових одиниць. Якщо у 1913 р. 1 долар США представляв у обігу 1,5, а англійський фунт стерлінгів - 7,3 г золота, то легко підрахувати, що валютний курс, який визначає співвідношення їх, становив 1: 4,87. З масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і «ревальва-ція» грошових одиниць. Девальвація - це офіційне зменшення, а ревальвація - збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід ураховувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар - золото, з завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як «одиниця розрахунків». Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, таке саме - за нею оцінюють відносну вартість товарів. Однак у цьому разі власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі. Переставши бути представником монетарного товару, паперова грошова одиниця уособлює в собі представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслуговуються відповідною сумою грошей.

* Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу.

За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Добре відомо, що цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Товар ще не продано, а на нього встановлюють на основі функції міри вартості певну ціну. Ви приходите в крамницю і бачите: футбольний м'яч коштує 30 грн. Однак номінальне визначення ціни ще не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам процес обміну товарів, кругообіг Т-Г- Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й іншої функції - функції грошей як загального засобу обігу, на основі якого здійснюються реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей - їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображує сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпростішої грошової форми, не можна не звернути увагу на протилежність їх. Гроші у зазначених функціях виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу Т - Г- Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані - метра, масу - за допомогою еталону маси - кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.

* Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу. Функція нагромадження е досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Різниця між бартерним господарством, де існує безпосередній обмін товару на товар (Т - Т), та системою, в якій застосовуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій обміну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі загальної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей - виконання ролі загального еквівалента.

Дія грошей як засобу нагромадження передбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загальновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій споживчій вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити F це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не декларативно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вартості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цього можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидкого наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й засобу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив - коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо.

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральним у теорії грошей. Ліквідність визначають як можливість використання певного активну в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Відповідно до цього гроші кваліфікують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей - їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.

Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка розкриває зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи взаємодії.

? Функції світових грошей в обігу між різними країнами. Спочатку її могло виконувати лише золото, яке було передусім зангальним міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунок між країнами відбувався через зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції світових грошей було загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачувала товари.

У сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій не виділяють функції засобу платежу (оскільки вона входить у засіб обігу) і світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу генезису сучасних грошей, не дає змоги комплексно розкрити їх сутність. [12, c. 137-140]



2. Система грошового обігу та еволюція її типів

Як визначають визначні економісти грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. [№3, ст. 156]

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб'єкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

1. грошову одиницю

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання. [7, c. 163]

Історія людства знає три типи грошових систем - біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI-XVIII ст. ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

Монометалізм - грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи - золотодевізного стандарту (Бреттон - Вудська грошова система - за назвою американського містечка Бреттон - Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі - продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системі золотого монометалізму у 70-х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей (Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

· остаточна демонетизація золота;

· відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

· панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

· посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

· державне регулювання грошового обігу.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, «електронні гроші», кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 - 20% усіх грошових засобів.



2.1 Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості (Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

Виробництво - Розподіл - Обмін - Споживанння

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

· Амортизація

· Заробітна плата

· Фонди обігу

· Податкові платежі

· Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях. [8, c. 93]

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

1. рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;

2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності.

3. безповоротній рух грошей на основі еквівалентності, який здійснюється від споживача (покупця) до виробника (продавця) називають грошовим обігом. Він набуває такої форми: Г-Т-Г-Т-Г-Т і т.д.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід наголосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою самостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т - Г' і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маса нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко - та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

1. за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

2. за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

3. за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

4. за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Даний показник U характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях). [6, c. 138]

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповільнення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

1. від інтенсивності економічних процесів;

2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;

3. поглиблення поділу суспільної праці;

4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY (2.1)

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY - нормально обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V - швидкості обігу грошової одиниці:

(2.2)

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

(2.3)

де: КГО - кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ - сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К - сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П - платежі, що надійшли;

ВП - взаємні погашення платежів;

О - число обігів окремої грошової одиниці. [12, c. 145]

Як видно, і в рівняння І. Фішера, і в формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md = kPY (2.4)

Новим елементом у формулі є показник «k». Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву «теорії касових залишків».

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг - це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і державою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток. При цьому банківські квитки (банкноти) становлять абсолютну більшість (90%) готівкового обігу. Скарбничі квитки як дрібнокупюрні грошові знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7% і до 10%, а монети-2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відображає об'єктивний процес суспільного поступу.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні розрахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомогою автоматичних розрахункових палат з використанням банкоматів - касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних готівкових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Між готівковим і безготівковим обігами існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарі в і обслуговування нетоварних розрахунків та платежів постійно переходять з однієї форми (готівки) у іншу (депозит у банку) і навпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки у банку є обов'язковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг є невіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворюють єдиний грошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Це означає помилковість спроб зробити роздільний обіг готівкової маси і безготівкового обігу, що практикувалися у економіці радянського типу. Вони лише підривали єдність грошового обігу, вносили у нього додаткову суперечність і привели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей. [8, c. 101]



3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки

Політика фінансової стабілізації та запроваджена грошова реформа не можуть привести до корінних змін в економіці України, однак є їхньою об'єктивною умовою. Іншими складовими економічного зростання є: бюджетна реформа, реформа банківської системи, структурна перебудова економіки та приватизація, впровадження нової законодавчої бази й механізму її виконання, реформа соціальної сфери та низка інших.

Метою грошової реформи було розв'язання як суто технічних, так і загальноекономічних проблем.

Технічна сторона реформи - це, перш за все, обмін старих грошей на нові: «викреслення нулів», що ускладнювали підрахунки при обміні, підвищення якості нової валюти, її захист тощо.

Загальноекономічний бік даного процесу обумовлює надання національній валюті характеру грошей, що виконують у повному обсязі функції: міри вартості, засобу обігу та засобу заощадження. При цьому створюються умови для істотного зниження інфляції та зовнішньої стабілізації гривні.

Проведення монетарної політики НБУ протягом останніх років дало змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості. Сьогодні майже всі товари та послуги в Україні виміряються в гривнях, а не в іноземній валюті.

Виконуючи функцію засобу обігу, гривня зараз стала майже єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Але для того, щоб гривня стала повноцінною національною валютою, необхідно, щоб вона набула повною мірою третьої функції грошей - засобу заощадження.

Цей процес вимагає подальших стабільних дій як НБУ, Уряду України, так і створення соціально-психологічного клімату навколо гривні. Це, своєю чергою, зумовлює вирішення таких проблем:

· після періоду гіперінфляції суб'єкти економічних відносин не мають повної довіри до подальших дій Уряду, НБУ, та в послідовності органів влади до курсу політики економічної та фінансової стабілізації у довгостроковому періоді;

· недостатній рівень розвитку банківської системи, що виражається: в низьких темпах реформування банківського сектору; затримці з запровадженням страхування банківських депозитів; кредитними та системними ризиками банківської системи, що не стимулюють зростання заощаджень навіть за умови реальних відсоткових ставок;

· високий рівень бартерних угод і високий ступінь вза-ємозаборгованості підприємств;

· недосконала податкова система та наявність великої частки тіньового сектору в економіці України. [9, c. 26]

Без «сильної», стабільної гривні та ефективної банківської системи неможливі кардинальні зміни в економіці її зростання.

Грошову реформу в Україні, з метою впровадження гривні, визначили нормативно-правові акти направлені на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Важливим чинником стабілізації гривні, підтримки її стабільності є введення в дію банкнотно-монетного двору НБУ, який є символом самостійності та незалежності нашої держави.

Створення в Україні повної інфраструктури виробництва (функціонування оснащених найсучаснішим устаткуванням і технологіями банкнотно-монетного двору та фабрики банкнотного паперу) дало можливість у вересні 1996 р. провести безконфіскаційну реформу, грошову реформу з уведенням в обіг національної грошової одиниці - гривні.

Сам механізм проведення грошової реформи в Україні по суті був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100000 разів усіх цінових показників - з одного боку, та усіх складових грошової маси, її загальної величини - з другого.

Реформа грошової системи України ставила низку завдань:

· створення національної грошової одиниці незалежної держави;

· забезпечення стабільності національних грошей та використання їх для стимулювання економічного та соціального розвитку країни;

· створення грошової системи, що відповідала б вимогам ринкової економіки;

· приведення грошової системи у відповідність до потреб соціального розвитку суспільства.

На сьогодні існує дві точки зору щодо характеру грошової реформи в Україні. Прихильники конфіскаційного підходу проведення реформи приводять аргументи можливості обмеження грошової маси в обігу, вилучення коштів тіньової економіки.

Прихильники неконфіскаційного підходу виходять з такої позиції, як відсутність в Україні ситуації, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них. Стабільність курсу купоно-карбованця протягом тривалого часу досягалась без істотного впливу використання резервів іноземної валюти НБУ, що дозволило стабілізувати інфляційні процеси.

Грошова реформа в Україні проводилась від 2 до 16 вересня 1996 р., згідно з Указом Президента України.

Починаючи з 17 вересня 1996 р. функціонування в готівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України є гривня та її розмінна монета - копійка.

Одним із напрямків укріплення національної валюти є додаткова мобілізація неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх державних позик. Значну роль у розв'язанні цього завдання відіграє розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. Ллє цей процес в Україні носить дещо суперечливий характер і потребує певних заходів законодавчого порядку:

1. низький життєвий рівень більшості населення обмежує залучення їх збережень у фінансово-грошовий обіг. Проте зниження податкового тягаря дозволить мобілізувати зростаючі доходи, і збереження населення та суб'єктів малого й середнього бізнесу через фінансовий ринок до Державного бюджету. Особливо важливо відкрити доступ до ринку державних цінних паперів широким верствам населення. Сьогодні такий доступ для дрібних і середніх інвесторів досить ускладнений необхідністю проходження багатьох посередницьких структур;

2. важливим напрямком залучення коштів є також грошова приватизація. Так, відповідно до Державного бюджету на 1998 р., такі надходження становитимуть 1 046 000 тис. грн.;

Повернення хоч частини цих коштів в Україну дало б змогу розв'язати багато проблем, пов'язаних з дефіцитом бюджету та;інвестуванням економіки. [9, c. 43].

Важливим етапом створення економічної стабільності України в останні роки є входження до Європейського союзу. Але для цього необхідно виконати три головних умови:

· досягти паритету ефективності та конкурентноспроможності національної економіки і продуктивності праці;

· здійснити наближення рівня життя громадян принаймні до середньоєвропейського;

· досягти європейського рівня у сфері демократії та громадського суспільства.

Зазначимо, що є певний економічний поріг, який має перебороти країна, а саме: питомий ВВП такої країни не повинен бути меншим 25-35% показника найбільш-розвинутих країн ЄС. Але навіть при щорічних темпах зростання національної економіки у 8% Україні знадобиться близько 20 років, щоб досягти необхідного рівня. [13, с. 61]



Таблиця 3.1. Питомий ВВП деяких країн світу

Таблиця 3.2. Динаміка ВВП і капітальних вкладень за 1995-2003 рр. [14, с. 15]

Щоб краще зрозуміти динаміку зростання української економіки розглянемо деякі макроекономічні показники економічного розвитку України.

Таблиця 3.3. Макроекономічні показники економічного розвитку України. [15, c. 22]

Показник	2000	2001	2002	2003	2003 у% до 1999
у% до попереднього року
Валовий внутрішній продукт	105,9	109,2	105,2	109,3	132,9
Обсяги промислової продукції	113,2	114,2	107,0	115,8	160,3
Виробництво товарів народного споживання	124,5	117,2	108,4	120,4	191,2
Обсяги продукції с\г	109,8	110,2	101,2	89,8	110,0
Доходи населення	131,2	122,7	117,1	113,7	У 2,2 р.б.
Реальна заробітня плата	99,1	119,3	118,2	115,2	161,0
Вклади населення в банках України	153,7	168,4	170,8	168,2	У 7,4 р.б.
Експорт товарів та послуг	112,8	109,5	110,7	124,0	169,5
Імпорт товарів та послуг	117,8	114,2	105,0	128,3	181,2



Висновки

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок:

· досліджуючи історію грошей виявлено, що вони пройшли шлях від бартерного обміну до сучасних паперово-монетних, електронних та безготівкових грошей;

· гроші відповідно до мети свого винекнення виконують такі функції:

а) засіб обігу;

б) міри вартості;

в) засіб нагромадження;

г) засіб платежу;

д) міжнародні гроші.

Хоча останні дві функції деякі західні економісти не вважають доцільними.

· грошовий обіг - це сукупність усіх платежів, що відбувається в народному господарстві. Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках.

· давши характеристику системі грошового обігу виявлено, що вона не може існувати без чіткого державного втручання.

· закони грошового обігу функціонують у всіх сферах діяльності. Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

· слід створити таку грошово - кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно - політичний лад, у якому взаємодія суб'єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.



Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Базилевич В.Д. Економічна теорія, - Київ: «Знання-Прес», 2004 р.

3. Башнянин Г. І., Медведчук С.В., Шевчук Є. С. Політична економія, - Львів: «Новий світ-2000», 2004 р.

4. Воробйов Є. М. Економічна теорія, - Харків-Київ.

5. Гальчинський А. Теорія грошей, - Київ: «Основи», 1998 р.

6. Демківський А.В. Гроші та грошовий обіг: навчально - методичний посібник, - Київ: «ГРОТ», 1999 р.

7. Ковальчук В. Основи економічної теорії короткий курс, - Тернопіль, 1999 р.

8. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник 3 - є видання, - Київ: Товариство «Знання», 2001 р.

9. Лютий І.О. Грошово - кредитна політика в умовах перехідної економіки, - Київ: «Атіка», 2000 р.

10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л., - Екомикс: Принцыпы, проблемы и политика: Пер. с 14-го англ. изд - М.: ИНФРА - М, 2005.

1. Маркс Карс, - Капітал, - М., 1951. - Т. 1, гл. 3: Деньги или обращение товаров.

11. Мочерний С.В. Економічна теорія, - Київ: Видавничий центр «Академія», 2001 р.

12. Економіст. Пабат А., Хамініч С. Економісний менеджмент конкурентноспроможності національної економіки в перспективі євроінтеграції., с. 59-61. За грудень 2005 р.

13. Міжгалузевий науково-технічний журнал Проблеми науки №3 2005. «Інвестиційна політика в умовах переходу на модель сталого розвитку» С.В. Захарін, с. 15-21.

Размещено на Allbest.ru

...