Економічний зміст та необхідність фінансової санації підприємств

8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічний зміст та необхідність фінансової санації підприємств



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Економічна сутність санації підприємства

1.2 Фінансова криза та передумови впровадження санаційних процесів на підприємстві

1.3 Основні методичні підходи до оцінки необхідності фінансового оздоровлення підприємства

РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІTOB "БУЛКИН"

2.1 Прогнозування стану неплатоспроможності і банкрутства та аналіз фінансово-господарського стану на прикладі TOB "Булкин"

2.2 Аналіз і оцінка причин фінансової кризи та визначення слабких і сильних місць підприємства на прикладі TOB "Булкин"

2.3 Розробка плану заходів щодо відновлення прибутковості та платоспроможності TOB «Булкин»

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ її ПОРАЩЕННЯ

3.1 Менеджмент фінансової санації підприємств

3.2 Основні напрямки удосконалення механізму санації підприємств за сучасних економічних умов

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються, незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати діяльності будь - якого підприємства, що залежать від безлічі факторів, істотно коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно благополучно проходять традиційні для «життєвого циклу» стадії зростання, інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і депресії, кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства чи стають банкрутами.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб'єктів господарської діяльності. Однак перед проведенням санації необхідно розробити чіткий і дієвий план її проведення. В цьому й полягає актуальність планування фінансової санації на підприємстві.

Метою курсової роботи є закріплення теоретичних знань щодо фінансової санації підприємств та розробка конкретного плану санації на прикладі підприємства.

Для реалізація мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

визначити економічну сутність санації та причини фінансових криз на підприємствах;

дослідити основні методичні підходи до оцінки необхідності фінансового оздоровлення підприємства;

розглянути практичні аспекти планування фінансової санації на прикладіTOB "Булкин";

визначити основні проблеми планування фінансової санації та шляхи їх подолання.

Предметом дослідження виступає механізм планування фінансової санації підприємства в сучасних умовах.

Об'єктом курсової роботи є діяльність підприємстваTOB "Булкин".

Вагомий внесок у дослідження питань санації належить таким ученим, як А. Бланк, Б. Бокенфорде, С. Довбня, Д. Долюк, М. Коваленко, Н. Лобанова, А. Сокіл, О. Терещенко, М. Титов, Е. Шимке, о. Щербина. Проте й досі в економічній літературі бракує повноцінних напрацювань у сфері планування фінансової санації на підприємстві.

Теоретичною та інформаційною базою є фундаментальні положення економічної теорії, дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем фінансової санації підприємств, законодавчі та нормативні акти України, дані фінансової звітності підприємстваTOB "Булкин".



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧШ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Економічна сутність санації підприємства

Термін «санація» (від лат. «sanare») перекладається як оздоровлення або лікування. В економічній енциклопедії знаходимо таке трактування санації: це - «система заходів, що проводяться для відвернення банкрутств промислових, торгових, банківських монополій. Здійснюється шляхом: злиття підприємств, що знаходяться на грані банкрутства, з більш міцними; випуску нових акцій і облігацій для мобілізації капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; зменшення розміру процентів по облігаціях, які випущені підприємством, і відстрочки їх погашення; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що знаходиться на грані банкрутства».

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації [8].

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його ліквідації, шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації - це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. Таким можна вважати визначення, що наведено відомими зарубіжними економістами (Н.Здравомислов,Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація - це система фінансово - економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення [6].

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово - економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Класифікація процедур санації має не тільки теоретичні, але й практичні цілі, що полягають у вдосконаленні правотворчої діяльності, на жаль, ні вітчизняна, ні зарубіжна наука не приділяють належної уваги питанню класифікації процедур санації [16].

Однак, очевидно, що одного критерію для класифікації санації недостатньо, в основу поділу процедур санації на види можуть бути покладені різні класифікаційні ознаки.

За критерієм специфіки правового становища чи специфіки діяльності боржника процедури санації поділяють на загальні і спеціальні.

Такий розподіл процедур санації зумовлений тим, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1999 року, на відміну від його першої редакції, здійснює диференціацію механізму судової процедури санації окремих категорій боржників, з огляду на те, як прийнято в законодавстві зарубіжних країн, визначає специфіку окремих категорій боржників (місто утворюючих підприємств, особливо небезпечних підприємств, сільськогосподарських підприємств, страховиків та інших, котрі названі в Розділі 6 Закону України і передбачає особливості застосування до них процедур банкрутства і процедур санації зокрема.

За критерієм порядку входження в судові процедури санації останні можуть бути поділені на добровільні й примусові процедури, цей поділ пов'язаний з визначенням виду сторони, що ініціює провадження справи про банкрутство.

За критерієм формалізації порядку здійснення процедур санації їх можна класифікувати на судові й досудові. Законом України від 1999 року передбачена як судова, так і досудова санація.

За критерієм заходів, що застосовуються для відновлення платоспроможності боржника, процедури санації можна поділити на процедури, змістом яких є переважно (чи виключно) такі заходи:

правові (угоди про продаж майна, частини майна боржника, виконання зобов'язань боржника його власником, переведення боргу на третіх осіб та інше);

організаційні (зміна керівництва, форми власності, організаційно-правової форми боржника та інше);

виробничо-технічні (перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв боржника й інше)[2].

Процедури санації можна класифікувати і за іншими критеріями, наприклад за критерієм обсягу повноважень боржника в цих процедурах: при здійсненні судової процедури санації на загальних підставах керуючим санацією і керівником боржника.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється за такими основними етапами:

1. визначення доцільності й можливості проведення санації;

обґрунтування концепції санації;

визначення напряму здійснення санації;

вибір форми санації;

розробка плану санації;

проведення процедури санації.

В економічній літературі використовується загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства, що передбачає послідовне здійснення відповідних заходів (Додаток 1).

Отже, економічна сутність санації полягає у зміні потоків вартостей. Заходи санації, як правило, пов'язані із здійсненням додаткових витрат з метою отримання більших вигод, економією витрат, реалізацією непотрібного майна. Тобто, у процесі фінансової санації забезпечується збільшення доходів підприємства (вхідний потік вартості) і зменшення витрат (вихідний потік вартості).

1.2 Фінансова криза та передумови впровадження санаційних процесів на підприємстві

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· спад кон'юнктури в економіці в цілому;

· зменшення купівельної спроможності населення;

· значний рівень інфляції;

· нестабільність господарського та податкового законодавства;

· нестабільність фінансового та валютного ринків;

· посилення конкуренції в галузі та інші.

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До ендогенних факторів фінансової кризи можна віднести:

Низька якість менеджменту;

Дефіцити в організаційній структурі;

Низький рівень кваліфікації персоналу;

Недоліки у виробничій сфері;

Прорахунки в галузі постачання;

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

Прорахунки в інвестиційній політиці та [4].

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно - наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до вищевикладених.

Розрізняють три види кризи:

Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи подані в Додатку 2.

Існують певні передумови, наявність яких дозволяє проводити фінансове оздоровлення. Ці передумови можна поділити на такі групи: перша група - правові (нормативно-законодавчі); друга група - загальноекономічні; третя група - ресурсні; четверта група - фінансово-економічні.

Щодо першої групи передумов, то у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є стаття 8 про прийняття або відмову у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство. Отже, згідно з вказаною статтею, суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

5)вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

До другої групи передумов проведення санації належать: стратегічна важливість підприємства для держави; наявність попиту та можливість збільшення обсягу реалізації. Перелічені загальноекономічні передумови проведення санації є дуже важливими. Адже, якщо в економіці країни підприємство не відіграє особливої ролі або, якщо продукція підприємства не користується попитом, то і особливої необхідності в його оздоровленні немає.

Щодо третьої групи (ресурсні передумови), то можна зробити висновок стосовно того, що вихід підприємства з кризового стану можливий, якщо існує забезпеченість трьома типами ресурсів: перший тип передбачає достатність часу на вирішення санаційних завдань; другий тип пов'язаний з достатнім обсягом повноважень кризових управляючих стосовно вибору методів оздоровлення підприємства; третій тип передбачає формування достатнього обсягу фінансових ресурсів.

Крім цього, для забезпечення виходу підприємства з кризового стану необхідне дотримання двох типів обмежень:

перша гранична умова - жоден з ресурсів не повинен дорівнювати нулю;

друга гранична умова - нестача одного ресурсу поповнюється збільшенням двох інших; нестача двох ресурсів поповнюється збільшенням решти. [16, 38]

Згідно четвертої групи передумов проведення санації, важливою є наявність хоча б мінімального набору фінансово-економічних передумов, а саме: здатність підприємства до забезпечення ліквідності; здатність до відновлення прибутковості; здатність до одержання конкурентних переваг.

Перелічені кількісні та якісні величини тісно взаємопов'язані [25].

Таким, чином наявність наведених основних складових санаційної спроможності, тобто наявність у підприємства, що перебуває у кризі фінансових, правових та інших можливостей для проведення фінансового оздоровлення, є необхідним для досягнення позитивних результатів. Для виявлення таких спроможностей проводиться так званий санаційний аудит, на підставі даних якого розробляються висновки щодо доцільності або недоцільності санації підприємства.



1.3 Основні методичні підходи до оцінки необхідності фінансового оздоровлення підприємства

Фінансова санація проводиться далеко не на кожному підприємстві. Тому постає питання про визначення необхідності запровадження санаційних процесів на підприємстві. Потребу в фінансовому оздоровленні, як правило, визначають проаналізувавши ймовірність банкрутства та основні показники фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання.

Аналіз існуючих підходів до прогнозування ймовірності банкрутства підприємств виявив, що жоден з них не є ідеальним, кожен має свої плюси і мінуси.

Щодо методів, зорієнтованих на використання обмеженого кола показників, то тут виділяють цілу низку недоліків:

1) Недосконалість алгоритму розрахунку.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами реально не відображає структуру джерел формування оборотних коштів, оскільки не враховує довгострокові пасиви, доходи майбутніх періодів, фонди споживання а також резерви майбутніх видатків і платежів. А коефіцієнт поточної ліквідності, в свою чергу, необ'єкивно відображає ступінь платоспроможності підприємства, оскільки враховує не всі активи, які мають достатній рівень ліквідності.

2) Моментний характер розраховуваних показників.

Значення показників, одержаних в результаті розрахунків за даними балансу на початок і кінець аналізованого періоду, можуть істотно відрізнятися від значень показників усередині звітного періоду.

3) Наявність взаємозв'язку між показниками.

Це означає, що коефіцієнт забезпеченості власними коштами не відображає ніяких нових особливостей балансу підприємства, крім тієї самої поточної ліквідності. Отже, відповідно до цього підходу висновок про незадовільну структуру балансу робиться на підставі єдиного показника.

4) Екстраполяційний характер відновлення платоспроможності. Припускається, що в майбутньому буде враховано тенденції зміни показника поточної ліквідності аналізованого звітного періоду. При цьому не береться до уваги можливість здійснення підприємством різних заходів для відновлення платоспроможності.

5) Неадекватність критичних значень показників реальній ситуації [17].

Не відрізняються ідеальністю і інтегральні моделі прогнозування банкрутства. Так, якщо їх основними перевагами є легкість у користуванні та висока прогнозна точність, то до їх недоліків найчастіше відносять те, що:

- двох - трьох факторні моделі не забезпечують всебічну оцінку фінансового стану підприємства, а, відтак, можливими є значні відхилення прогнозу від реальної ситуації;

більшість існуючих дискримінантних моделей, розроблених західними спеціалістами на основі аналітичних даних 60-70-х років, не відповідають сучасній економічній ситуації;

- моделі, розроблені на базі західних аналітичних даних, не можуть використовуватися для прогнозування ймовірності банкрутства підприємств, які знаходяться в інших економічних умовах;

період прогнозування в таких моделях коливається від трьох місяців до п'яти років, а в деяких взагалі не вказується;

в деяких моделях використовуються показники, які відрізняються високою функціональною залежністю, що призводить до ускладнення моделі і зменшення точності прогнозу.

Для прогнозування банкрутства використовують такі основні моделі:

1. Двофакторна модель:

С1= - 0,387+ Кп * (-1,0736) + Кз*0,0579, де

Кп - показник поточної ліквідності;

Кз - показник питомої ваги засобів у пасивах підприємства

Якщо результат виявляється від'ємним, ймовірність банкрутства невелика. Додатне значеня вказує на високу ймовірність банкрутства

2. Модель Ліса:

Z= 0,063х1+0,092х₂+0,057х₃+0,001х4,

де х1 - оборотний капітал / сума активів

х2 - прибуток від реалізації / сума активів

хЗ - не розподілений прибуток / сума активів

х4 - власний капітал / позичковий капітал

В цій моделі граничне значення показника Zдорівнює 0,037.

3. Універсальна дискримінантна модель:

Z=1,5 х1+ 0.08x2+10x3+5x4+0,3x5+0,1x6,

деX1- чистий грошовий потік / зобов'язання;

х₂ - валюта балансу / зобов'язання;

х₃ - прибуток / валюта балансу;

х₄ - прибуток / виручка від реалізації;

х₅- виробничі запаси / виручка від реалізації;

x6-виручка від реалізації / валюта балансу.

Можливі значення показника Z,інтерпретуються так:

Z>2- підприємство вважається фінансово стійким і йому не загрожує банкрутство;

1 <Z<2- фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Х<1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z<0- підприємство є напівбанкрутом.

4. Модель Альтмана:

Z= 1.2х1+ 1.4х₂ + 3.3хз + 0.6х₄ + х₅,

деx1- оборотний капітал / сума активів;

х₂ - нерозподілений прибуток / сума активів;

х₃ - операційний прибуток /сума активів;

x4- ринкова вартість акцій / заборгованість;

х₅- обсяг продажу / сума активів.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана попали, що узагальнюючий показник може приймати значення в межах [-14; +22], при цьому підприємства, для яких Z>2,99, попадають у число з низькою ймовірністю банкрутства, підприємства для яких Z<1,81є безумовно фінансово неспроможними, а проміжок [1,81;2,70] складає зону з високою ймовірністю банкрутства.

5. Модель R:

R=8,38К1+К2+0,054КЗ+0,63К4,

де К1 - оборотний капітал/ активи;

К2- чистий прибуток /власний капітал;

КЗ- обсяг від реалізації / активи;

К4- чистий прибуток / інтегральні витрати.

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається в такий спосіб:

R<0 - ймовірність банкрутства максимальна;

0<R<0,18 - ймовірність банкрутства висока;

0,18<R<0,32 - ймовірність банкрутства середня;

0,32<R<0,42 - ймовірність банкрутства низька;

R>0,42 - ймовірність банкрутства.

Показники, які характеризують фінансово-господарський стан та порядок їх розрахунку наведені в додатку 3.[ 18]

Отже, очевидно, що всі існуючі на сьогоднішній день підходи до прогнозування ймовірності фінансової нестабільності і банкрутства, з усіма їх недоліками, дають можливість завчасно виявити тенденції кризового розвитку підприємства і своєчасно відреагувати, розробкою програми запобіжних заходів.



РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ TOB "БУЛКИН"

2.1 Прогнозування стану неплатоспроможності і банкрутства та аналіз фінансово-господарського стану на прикладіTOB "Булкин"

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств, особливо актуальним це стало в період світової економічної кризи.

Для прогнозування стану неплатоспроможності і банкрутства підприємства за даними фінанової звітності, що відображена в Додатках 5-6 на прикладіTOB "Булкин" в даній роботі використані такі основні моделі:

Двофакторна модель:

С1= - 0,387+ Кп * (-1,0736) + Кз*0,0579,

де Кп - показник поточної ліквідності;

Кз - показник питомої ваги засобів у пасивах підприємства

Кп = ф1.(р.260/р.620) = 0,5867, Кз = ф1.(р.620/р.640) = 0,4771, С1=- 0,9893

З результату розрахунку двофакторної моделі, який є від'ємним випливає, що існує невелика ймовірність банкрутства підприємства.

Модель Ліса:

Z = 0,063х₁+0,092х₂+0,057х₃+0,001х₄,

де хі - оборотний капітал / сума активів

х₂ - прибуток від реалізації / сума активів

хз - не розподілений прибуток / сума активів

Х4 - власний капітал / позичковий капітал

Х1= ф1 р.(380 - 080) / (280 - 010) = - 0,197;

х₂= ф2 р.100 / ф1 р.(280 - 010) = 0,015;

х₃= ф1 р. (350 / 280) = - 0,3496

Х4 - ф1 р. (380 / (620+480)) - 1,0958

Z= -0,2092

Граничне значення Zдорівнює 0,037, а наше значення дорівнює 0,2092, то підприємству загрожує банкрутство.

Універсальна дискримінантна модель:

Z=1,5 х1+ 0.08х₂+10х₃+5 Х4+0,Зх₅+0,1х6,

де X1 - чистий грошовий потік / зобов'язання;

X2 - валютабалансу / зобов'язання;

Xз - прибуток / валютабалансу;

X 4 - прибуток / виручкавідреалізації;

X₅- виробничізапаси / виручкавідреалізації;

Х6- виручкавідреалізації / валютабалансу.

X1 = ф2 р.220 / ф1 р.620 = 0,0107; X₂ = ф1 р.280/ 620 = 2,0958;

Xз = ф2 р. 220 / ф1 р.280 = 0,0051; Х4 = ф2р. 100/010 = 0,032;

X₅ = ф1 р.100 / ф2 р. 010 = 0,0091;Х6 = ф2 р. 010 / ф1р. 280 = 4,6516; Z=0,7186, значення показника знаходиться в межах 0<Z<1.

Отже, підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційні заходи.

Модель Альтмана:

Z= 1.2x1 + 1.4x2 + 3.3x3 + 0.6x4 + х5,

де хі - оборотний капітал / сума активів;

х₂ - нерозподілений прибуток / сума активів;

хз - операційний прибуток /сума активів;

Х4 - ринкова вартість акцій / заборгованість;

х₅- обсяг опродажу / сума активів.

Застосування цієї моделі не можливо у зв'язку з тим, що підприємство не є акціонерним товариством і не займається випуском акцій.

5. Модель R:

R=8,38К1+К2+0,054КЗ+0,63К4,

де К1- оборотний капітал/ активи;

К2- чистий прибуток /власний капітал;

К3- обсяг від реалізації / активи;

К4- чистий прибуток / інтегральні витрати.

К1=- 0,197;

К2-0,0097;

К3=4,0416;

К4=1,3092.

R=-1,65+0,0097+0,22+0,82=-0,6.

Отже, за результатом цієї моделі можна зробити висновок, що рівень ймовірності банкрутства максимальний, так як R<0.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності є:

Пл. = А040+А045+А230+А240-П620,

де А - рядки активу балансу, П - пасиву.

Пл. кін.= -311,6. Від'ємний результат цього показника свідчить про поточну неплатоспроможність СПД. Ознаки критичної не платоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства мають місце, якщо на початку і вкінці звітного періоду мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного періоду менше їх нормативних значень-- 1.5 і 0.1 відповідно. Кп = 0,286 ;Кз = -0,571.

Отже ці показники менше нормативних значень.

Проаналізувавши вище викладене можна сказати, що ТОВ «Булкин» знаходиться у фінансовій розбалансованості, в кризовій ситуації, що підтверджується моделями наведеними вище.

Використовуючи дані форми 1 і 2 - "Баланс" та "Звіт про фінансові результати" можна розрахувати систему показників для здійснення аналізу фінансового стану підприємства.

Спочатку необхідно проаналізувати показники майнового стану підприємства, які згруповані в Додатку 1.

Коефіцієнт зносу збільшився на 0,103, що звичайно обумовлено процесом експлуатації обладнання.

Коефіцієнт оновлення за період 2010 - 2011рр. зменшився на 0,01.I за цими показниками можна зробити висновок, що ОФ в 2011 році оновлювалися менше.Коефіцієнт вибуття ОФ зменшився на 0,005.

Всі ці показники свідчать про несприятливу ситуацію в майновому стані підприємства.

Для дослідження фінансової рівноваги проаналізуємо показники ліквідності та платоспроможності, значення яких відображені в Додатку 2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності поступово покращується, але його рівень сьогодні говорить про те, що підприємство не має можливості погасити свою короткострокову заборгованість. Коефіцієнт покриття показує, що підприємство недостатньо забезпечене ресурсами, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань та має ліквідний баланс.

Показник чистого оборотного капіталу свідчить про те, що підприємство не має можливості розпоряджатися своїми фінансовими ресурсами для розширення діяльності та здійснення інвестицій, а також не в змозі сплатити свої поточні борги.

Коефіцієнт автономії показує питому вагу власного капіталу. Він характеризує можливість підприємства виконати свої обов'язки за рахунок власних коштів. Критичне значення складає 0,5, на підприємстві ж показник підвищився з 0,52 до 0,55.

Коефіцієнт фінансування характеризує залежність підприємства від залучених коштів і показує скільки копійок залучених коштів приходиться на 1 грн власних. В даному випадку цей показник зменшився до 0,82.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнт маневреності власного капіталу має тенденцію до дуже повільного зростання.

Аналізуючи показники ділової активності, значення яких відображене в додатку 3, можна стверджувати, що фондовіддача з 2010 по 2011 р повільно зростає. Це пояснюється зменшенням балансової вартості основних фондів.

Оборотність власного капіталу з 2010р. по 2011р. зменшилась, це пояснюється значним зменшенням виручки від реалізації та збільшенням власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності активів показує, яка сума прибутку буде отримана на одну одиницю грошового виразу основних коштів підприємства. З даних таблиці ми бачимо, що даний показник зменшився на 0,48, що загрожує подальшій діяльності підприємства.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменшився на 1,39 та показує скільки разів на рік обернулися кошти вкладені в розрахунки. Даний показник свідчить про погіршення платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшився на 0,12. Даний показник свідчить про погіршення платоспроможності підприємства.

В результаті проведеного аналізу можна зробити висновок: фінансовий стан підприємства незадовільний, майже всі показники не відповідають нормативним потребам, та підприємство потребує проведення невідкладних зоходів по оздоровленню фінансового стану підприємства.



2.2 Аналіз і оцінка причин фінансової кризи та визначення слабких і сильних місць підприємства на прикладі ТОВ "Булкин"

В результаті взаємодії системи зовнішніх та внутрішніх факторів, що мали негативний характер, підприємство опинилося в кризовому стані, причому в такому, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації або реорганізації.

До головних зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, що призвели до фінансової кризи можна віднести:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

сезонні коливання та часті неврожаї зернових, форс-мажорні обставини;

ігнорування кризової ситуації на підприємстві з боку державних органів влади;

встановлення державою лімітних цін на хліб;

діяльність на ринку збуту даного підприємства потужного конкурента;

політична нестабільність у країні[27].

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовили фінансову кризу на підприємстві, оскільки менеджмент неправильно або несвоєчасно реагував на них, тобто на підприємстві відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. Стратегічна криза спричинила кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призвела до втрати підприємством ліквідності.

До головних внутрішніх факторів, що залежать від підприємства і які призвели до фінансової кризи, можна віднести:

недостатній рівень кваліфікації керівників вищого рангу;

дефіцити в організаційній структурі;

виробництво нерентабельної продукції;

неякісне використання сировини, велика частка браку;

прорахунки в галузі постачання, втрата постійних постачальників;

низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

брак інновацій та раціоналізаторства;

дефіцити у фінансуванні;

відсутня робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Наслідком впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства стало:

зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

як наслідок, підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни;

істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції[5].

Із приведеного переліку факторів, які призвели TOB «Булкин» до кризового стану, можна виділити кілька головних.

Це, по-перше, небажання або нездатність підтримати підприємство органами місцевої влади, незважаючи на те, щоTOB «Булкин» являється підприємством що носить стратегічний характер, і у випадку його ліквідації, може статися більш глобальна криза, що охопить увесь район.

По-друге, це неефективна діяльність керівництва підприємства, яке є прихильником методів керування, які панували за часів командно-адміністративної системи.

По-третє, це сильний конкурент, який веде торгівлю своєю хлібобулочною продукцією поруч ізTOB «Булкин», як територіально, так і в плані подібного асортименту, але при цьому якість та ціна його продукції набагато краща ніж у TOB «Булкин». Це примушує наше підприємство працювати собі у збиток, тримаючи ціни на конкурентному рівні.

Охарактеризуємо наявний потенціал підприємства.

TOB «Булкин»- потужне, сучасне, конкурентоздатне підприємство. Саме так можна було б говорити проTOB «Булкин» в певних сприятливих умовах. Розглянемо детальніше ці умови.

Хліб -- це продукт, на який існував попит завжди -- з часів прадавніх предків по сьогоднішній день. Тому, якщо б можна було б обмежити торгівельну діяльність головного конкурента нашого підприємства багеровський хлібозавод, то одразу бTOB «Булкин» опинився в сприятливих умовах для відродження. Адже, можна сказати, що хлібозаводи на ринках збуту своєї продукції займають монопольне становище. Але лише цього буде замало, оскільки підприємство „тягне донизу" багатотисячні борги, а для такого підприємства, якTOB «Булкин», з незначними потужностями та об'ємами продаж - це є величезним тягарем.

Підприємство має чудову основу для розвитку та вдосконалення процесу виробництва, впровадження нових технологій, нових видів продукцій, проте усе це потребує нових реальних інвестицій.

Великий потенціал має кондитерський цех. Як підтверджують статистичні дані, об'єми продаж кондитерських виробів значно зросли, тобто попит на цю продукцію піднявся. Обладнання даного цеху потребує лише ремонту.

Ще одним значним плюсом є кваліфікований персонал, який вже досить тривалий час працює на даному підприємстві, а такі кадри, як відомо, є найкориснішими та найпродуктивнішими. Хоч кадровий склад підприємства потерпів вже не одне скорочення, він все ж таки має високий потенціал, а при розширенні виробництва, можна буде запропонувати повернутися назад на підприємство усім працівникам, які попали під скорочення.

Не слід забувати, що у разі тривалої фінансової кризи чинники, що визначають потенціал підприємства, поступово втрачають силу, а отже позиції підприємства послаблюються[15].

Таким чином, ефективну санацію можна забезпечити завдяки планомірному розвитку й використанню наявного в підприємства потенціалу, а також послабленню чинників, що обмежують можливості санації.Проте, в ситуації ізTOB «Булкин», доцільніше буде проводити реструктуризацію підприємства.

2.3 Розробка плану заходів щодо відновлення прибутковості та платоспроможностіTOB «Булкин»

Складовими частинами плану відновлення платоспроможності та прибутковості підприємства є конкрентні заходи щодо маркетингу, виробництва та капіталовкладень, зміни організаційної структури підприємства та його фінансової політики.

Збут продукціїTOB " Булкин " відбувається через власну торгівельну мережу та через торгівельні мережі замовників. На 2012 рік заплановано відновити поставки до мереж збуту м. Щолкіне.

Для завоювання більшої долі ринку, а також закріпленні на ній і для інформування споживачів про свої товари підприємству необхідно використовувати такі методи просування як:

особисті продажі;

реклама.

РекламуTOB " Булкин " може здійснювати у таких формах:

телепередачі (транслюватися по місцевому та обласному телебаченнях);

радіопередачі (на місцевому радіо);

реклама у газетах;

* участь на виставках (на регіональних та всеукраїнських), де наголошується на асортименті продукції та її якості.

Для покращення просування товарів до споживачів керівництво повинно намагатися:

в сфері продаж виконати оцінку нових потенційних клієнтів шляхом особистих контактів, що приведе до зворотної реакції;

в сфері реклами визначити розмір відрахувань для її проведення;

організувати план приймання участі у всеукраїнських та регіональних виставках, які нададуть змогу підприємству знайти нових споживачів своєї продукції.

При реалізації своєї продукції в роздрібній торгівлі підприємство стикається з продукцією головного конкурента "Керченський міський хлібозавод", який застосовує новішу технологію виробництва, має новіше обладнання та має краще налагоджену систему збуту. Недоліком в діяльності цього заводу є непрофесійна управлінська діяльність в організації виробництва та роботи з персоналом. На основі цих відомостейTOB " Булкин " повинна перейти на новішу технологію, закупивши або взявши у лізинг нове обладнання. Замислитися над питаннями системи збуту та покращення управлінської діяльності.

План виробництва та капіталовкладень.

Узагальнені відомості про знос і витрати, пов'язані з відновленням основних фондів наведені в додатку 4.

З даних таблиці видно, що знос основних фондів росте з кожним роком і в процентному співвідношенні складає 31.33%, тобто обладнання зношене майже на третину. Але тут потрібно врахувати і те, що основні фонди закуповувалися застарілі, а отже у загальному підсумку їх знос складає майже 80%.

Нове обладнання, як видно з таблиці, закуповувалось в кожному році але не в великій кількості, сума нових засобів у в загальній вартості старих становить 0,1%. Придбання нового обладнання у великій кількості підприємство не в змозі здійснити, оскільки потрібних коштів на це немає.

Дивлячись на дані поданої вище таблиці, можна зробити висновок, що найвигіднішим буде взяття основних фондів у лізинг.

TOB " Булкин ¹¹ співпрацює з фірмою "Криммлин" і "Сластена" на умовах давальницької сировини, а також отримує сировину при здійсненні окремих замовлень. Щоб розширити свою діяльність, тобто збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції необхідно знайти нових постачальників, або нових партнерів, щоб співпрацювати з ними на умовах давальницької сировини. Цю проблему може вирішити широка рекламна діяльність підприємства у всіх її можливих формах.

Організаційний план.

Ефективну санацію можна забезпечити завдяки планомірному розвитку й використанню наявного в підприємства потенціалу, а також послабленню чинників, що обмежують можливості санації.

Проаналізувавши усі варіанти реорганізації підприємства, найбільш оптимальною формою реорганізації дляTOB «Булкин» є реорганізація приєднанням.

ДляTOB «Булкин» ідеальним претендентом для приєднання є підприємство «Феодосія - хліб», же, завдяки прогресивних реформ, які юно проводить, є одним із головних підприємств у забезпечені хлібобулочними виробами району. «Феодосія -хліб» має стабільний дохід, завдяки постійним замовникам, і воно зацікавлене у розширені (збільшені) напрямків своєї діяльності.

Щодо зміни оргнізаційно-правової форми підприємства-правонаступника ("Феодосія - хліб") можливі два варіанти:

форма організації бізнесу залишається незмінною (вносяться зміни лише до засновницьких документів стосовно правонаступництва, розміру статутного фонду та складу засновників);

підприємство-правонаступник змінює форму організації бізнесу (перетворення). При цьому спочатку відбувається приєднання юридичної особи до правонаступника, а потім він реорганізується шляхом перетворення.ь В даному випадку кращим буде перший варіант.

Фінансовий план.

Для залучення фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів TOB "Булкин" може:

збільшити виручку від реалізації шляхом підвищення обсягу виробництва (за рахунок контрактів з іншими замовниками, наданням знижок, підвищенням ціни продажу на деякі види продукції);

реалізувати частину основних фондів, які не приймають участі у виробництві або здати їх у оренду;

провести індексацію балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод не підвищить платоспроможність, але може поліпшити кредитоспроможність підприємства)(при індексації основних фондів збільшиться чи статутний чи додатковий капітал);

зворотній лізинг (продати основні фонди лізинговій компанії з одночасним отриманням назад таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг. За рахунок цього підвищиться платоспроможність);

рефінансувати дебіторську заборгованість (переведення її в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення) на умовах факторингових операцій або звернутись з позивом в господарський суд;

обговорити питання пролонгації і реструктуризації існуючої заборгованості або її зменшення чи ліквідації;

залучити кредиторів на умовах майбутньої участі в прибутках чи стати постачальником сировини для свого виробництва;

залучити внески персоналу, який буде змушений їх здійснювати аби не втратити робоче місце, в зв'язку з його відсутністю на ринку праці.

Отже, реалізувавши ці плани можна досягти позитивного результату у діяльності підприємства, збільшивши прибутки, мінімізувавши ризики і стати конкурентоспроможним.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ її ПОКРАЩЕННЯ

3.1 Менеджмент фінансової санації підприємств

Санація становить складний і з багатьох поглядів болючий для підприємства процес, що потребує ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення.

Менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Основною метою фінансового управління кризовим станом підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового фінансового стану.

Управління має сполучати стратегічні й тактичні аспекти. Сутність стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають можливість запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану та ліквідації наслідків цього стану.[1]

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, яка одержала назву "система антикризового фінансового управління".

Суть цієї фінансової системи полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність певних реорганізаційних процедур.

Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або не досить ефективне їх використання не призвели до фінансового оздоровлення підприємства, то воно стоїть перед необхідністю добровільно чи примусово припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

З урахуванням основної мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління при санації підприємства.

Реалізація цієї політики передбачає виконання таких заходів:

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку.

Визначення масштабів кризового стану підприємства.

Дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства.

Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, що відповідають його масштабам.

5.Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для відновлення платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів

Вибір ефективних форм санації підприємства.

Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансової кризи.

Оцінювання кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування можливого банкрутства підприємства здійснюються задовго до виявлення його явних ознак. Таке оцінювання і прогнозування є предметом діагностики банкрутства, що характеризує в концентрованому вигляді зміст перших трьох напрямів формування і реалізації антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом. [3]

Отже, особливість санаційного управління виявляється в об'єднанні в систему діагностики, запобігання, подолання кризи, стратегії реструктуризації і застосування нестандартних методів в управлінні персоналом. З цих позицій санаційне управління є конструктивною реакцією на виявлені в результаті діагностики зміни, що загрожують банкрутством чи порушенням нормального функціонування. Правомірність такого підходу можна підтвердити ефективністю результатів управлінських рішень шляхом зіставлення рівня витрат і рівня досягнення цілей.

3.2 Основні напрямки удосконалення механізму санації підприємств за сучасних економічних умов

Сучасна економічна дійсність змушує керівників підприємств постійно приймати рішення за умов невизначеності. В умовах фінансової і політичної нестабільності комерційна діяльність супроводжується кризовими ситуаціями, результатом яких може стати неспроможність чи банкрутство підприємства.

Багаторічний закордонний досвід свідчить про неминучість за умов будь-якої ринкової економіки такого явища, як банкрутство, що відображає об'єктивні процеси структурної перебудови економіки.

Ідея американської концепції банкрутства має назву «новий старт» і полягає в тому, що боржник звільняється від фінансових зобов'язань, які існували до початку процедури банкрутства, за час якої одержує можливість поліпшити фінансовий стан, здобути фінансову незалежність.

Однак чинним,законодавством передбачений план порятунку, згідно з яким існує можливість застосування різних реорганізаційних процедур. На жаль, необхідно визнати, що величезний потенціал, закладений у реорганізаційних процедурах, й дотепер не використовується повною мірою.

Як показує об'єктивна дійсність, санація передбачає не тільки відновлення платоспроможності підприємств, а й підвищення їхньої адаптивності до умов ринку. Таким чином, санація представляє реальну можливість подолання [Кризових ситуацій, зумовлених як внутрішніми процесами, так і зовнішнім середовищем, яке постійно змінюється.

Однак санація -- це не тільки юридична процедура, пов'язана з виконанням завдання сплати боргів кредиторам, а, насамперед, комплекс різноманітних заходів, які дозволяють підприємству подолати кризу, сформувати та утримати конкурентні переваги і забезпечити ефективність у довгостроковій перспективі[14].

У процесі впровадження санації перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують чи позбавляють його можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності. Насамперед, дані проблеми пов'язані з особами, які беруть участь у процесі оздоровлення підприємства, а також нечітко обкресленими часовими межами здійснення процедури.

Тривалість процедури санації -12 місяців і може бути подовжена не більш ніж на 6 місяців. Основним документом, який регламентує процедуру, є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Скликати його керуючий санацією зобов'язаний у чотирьохтисячний термін з дня впровадження процедури санації.

Однак терміни підготовки й схвалення плану санації є занадто тривалими. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження[22].

У ході аналізу особливе місце повинне приділятися структурі дебіторської заборгованості та її характеру з метою можливості погашення частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний механізм необхідно використовувати в процедурі санації, оскільки на практиці у підприємств існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство свого кредитора.

Важливо враховувати також той факт, що при ухваленні рішення про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у процесі мобілізації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств: зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування виробничо-технічних санаційних заходів, кошти кредиторів у формі пролонгації термінів сплати заборгованості тощо.

Відновлення платоспроможності відбувається за рахунок залучення засобів:

1.Інвесторів (третіх осіб), які беруть на себе виконання зобов'язань компанії перед кредиторами: вітчизняні чи іноземні приватні компанії, держава.

2.Третіх осіб, які надають забезпечення виконання зобов'язань компанії перед кредиторами (гарантійний лист, банківська гарантія тощо): банки, приватні компанії, держава [20].

Практика свідчить, що в більшості випадків кредитори обирають реструктуризацію підприємства у формі реорганізації шляхом поділу. У результаті такого поділу створюється нова юридична особа, у якій зосереджене основне виробництво боржника. Решта структурних підрозділів, соціальна сфера перетворюються на інші юридичні особи. Якщо об'єкти соціальної інфраструктури передаються на баланс органам місцевого і регіонального самоврядування, то юридичні особи, створені на основі майна, яке залишилося від колишнього боржника, уже не можуть самостійно займатися підприємницькою діяльністю і їх очікує самоліквідація або банкрутство.

...