Еволюція і характеристика окремих видів податків

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії, мікро- та макроекономіки

на тему: «Еволюція і характеристика окремих видів податків»

Виконав студент

2 курсу, 325 групи

Ткачук М.Д.

Науковий керівник

Власова Т.Р.

ЧЕРНІВЦІ 2012



Зміст

Вступ

1. Податки, їх суть, види та характеристика

2. Становлення та сучасний стан системи оподаткування в Україні

3. Недоліки та шляхи вдосконалення податкової системи України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і мають надзвичайно важливе значення для розвитку людського суспільства. Податки є, по суті, головним засобом формування бюджету держави. Це джерело, що забезпечує існування державної інфраструктури - лікарень, шкіл, доріг, рекреаційних зон, а також економічно незахищених верств населення: пенсіонерів, малозабезпечених людей, студентів.

Актуальність теми, полягає і у тому, що при становленні вітчизняної податкової системи не були враховані особливості соціально-економічного і політичного розвитку України, що і створює потребу у постійному пошуку оптимальних ставок та бази оподаткування з усіх без винятку платежів.

При написанні курсової роботи була поставлена мета сформувати знання з теорії оподаткування і податкової політики, а також механізмів оподаткування та методів податкової роботи фіскальних служб та платників податків в Україні. В даній роботі розглядаються окремі види податків, існуючі недоліки законодавства з оподаткування та можливі шляхи щодо їх усунення. Дана тема актуальна тому, що дуже важливо для ефективного ведення господарської діяльності знати принципи оподаткування. Знаючи систему оподаткування можна уникнути деяких суперечностей закону, і тим самим уникнути деяких штрафних санкцій, які можуть бути катастрофічними для підприємства.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі нарахування та сплати прямих податків економічними суб'єктами.

Об'єктом курсової роботи є окремі види податків.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні сутності прямих податків.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- дослідити еволюцію теорій оподаткування та їх ролі в механізмі регулювання економіки;

- узагальнити теоретичні основи формування податкової політики та впливу податків на макро- і мікропроцеси в економіці;

- проаналізувати стан та тенденції розвитку податкової системи в Україні й оцінити їхню ефективність і визначити недоліки;

- розробити практичні рекомендації щодо основних напрямів реформування податкової системи України з урахуванням світового досвіду.

При написанні курсової роботи були використанні такі методи дослідження як порівняння, розрахунок, узагальнення та індукція.

Структура роботи:

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглядаються податки, їх суть, види та характеристика.

У другому розділі розглядається становлення та сучасний стан системи оподаткування в Україні.

У третьому розділі розглядаються недоліки та пропонуються шляхи вдосконалення податкової системи України.



1. Податки, їх суть, види та характеристика

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держави в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазначених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.

Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивідуальні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені державою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів [8, с.28].

В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задоволенню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які можуть бути зібрані тільки через податки. Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охорона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона вимушена збирати податків.

Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої специфічні риси та функціональне призначення.

З позицій платника податків нема ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і на що він в подальшому буде спрямований. Так чи інакше для платника податків він є витратами і посередньо або опосередковано збільшує ціну товарів, робіт і послуг. Ці витрати спочатку покладаються на виробника, а потім перекладаються на споживача зазначеної продукції.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі, - це плата, відрахування та податок.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовуються платником, а надходження плати визначаються державною власністю на ці ресурси.

Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.

Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито [8, с.29].

Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний характер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяльності, а також платою за послуги, які надаються державою.

Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відповідні дії держави, наприклад видача торговельного патенту. Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Використання цих коштів може бути повним або частковим за призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.

При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.

Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування до державних цільових фондів. До державних цільових фондів належать:

- збір до Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір на обов'язкове державне соціальне страхування;

- збір до Державного інноваційного фонду;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

- єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України [8, с.29-30].

Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено. Розмір відрахувань встановлюється законодавством в процентах до певних показників. Так, наприклад, відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове державне пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.

Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні права. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги. податок збір відрахування

Податки не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної.

Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.

Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового конкретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки - це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету. Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі - це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Відмінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призначення. Податки - це фіскальний інструмент формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.

Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від реалізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.

Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надходять до бюджету.

Економічний зміст податків, їхня роль у процесі відтворення суспільного виробництва виявляється через їхні функції. Тому висвітлення питань щодо останніх означає розкриття економічного змісту цієї категорії, а різні уявлення про функції означають відмінності у поглядах на економічну суть податків.

Розгляд функцій податків варто розпочати із визначення поняття функції як зовнішнього вияву властивостей будь-якого об'єкта у певній системі відносин, причому властивість такої речі залежить не лише від неї самої, а й від тієї речі, з якою вона співвідноситься або взаємодіє. Звідси виникає потреба класифікації функцій податків за двома критеріями:

1) щодо суб'єктів податкових відносин;

2) стосовно природи функцій - їх поділу на іманентні та набуті у процесі еволюції економічної природи податків [10].

З метою розгляду першої ознаки класифікації необхідно торкнутися визначення суб'єктів податкових відносин, якими є держава та платники податків. Тому і функції податків, на нашу думку, слід розмежувати на такі, які здійснюються щодо держави, та функції, що здійснюються стосовно платників податків.

Щодо держави податки виконують лише одну функцію - фіскальну. Усі інші функції стосуються платників податків - вони тим чи іншим чином здійснюють вплив на економічні відносини у суспільстві. Це твердження базується на тому, що податкові надходження на сучасному етапі розвитку продуктивних сил є одним із основних джерел фінансування суспільних потреб. Такі надходження акумулюються у бюджетах усіх рівнів влади країни як інституту, що бере на себе зобов'язання із задоволення таких потреб. Таким чином, рівень виконання податками фіскальної функції безпосередньо впливає на формування дохідної частини відповідних бюджетів. Натомість виконання усіх інших функцій впливає на обсяги доходів бюджетів опосередковано, через прямий вплив на ведення господарської діяльності суб'єктами підприємницької діяльності.

Окрім фіскальної, податки виконують і регулювальну, стимулюючу, соціальну та екологічну функції.

Виокремлення екологічної функції податків базується як на усвідомленні необхідності заохочення платників податків до запровадження екологічно безпечних та енергозберігаючих технологій, так і на реаліях оподаткування, коли зазначені завдання втілюються в дійсність. Вищевикладене дає підстави запропонувати схему формування функцій податків.

Щодо стимулюючої функції податків, то погляди на неї як на інструмент стимулювання розвитку тих чи інших галузей народного господарства, регіонів тощо лише через механізм встановлення пільгових режимів оподаткування, на думку автора, слід розширити.

Історія розвитку оподаткування відображає історію проблем, що стояли або стоять перед різними країнами в той чи інший період розвитку продуктивних сил. Вони відбиваються, зокрема, у зміні функцій податків. Якщо на початку свого виникнення податки виконували лише фіскальну та стимулюючу функцію, то пізніше з'явилися регулювальна й соціальна функції. Нині виникає екологічна функція. Отож можна зробити висновок, що податки є одним із інструментів вирішення завдань, які постають перед суспільством у процесі його розвитку.

Сутність фіскальної функції полягає в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція послідовно реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов'язаних із виконанням державою своїх функцій - економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних тощо.

У свою чергу, ця функція поділяється на дві (деякі економісти та вчені виділяють їх окремо): контрольну та розподільчу.

Контрольна функція полягає в обліку кількості податків і розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного каналу надходження податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Крім того, виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підвищення її ефективності, яка залежить від існуючої в державі податкової дисципліни, законослухняності платників податків та їх ставлення до держави. Основна мета цієї функції - досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов'язане зі стягненням податків і забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отриманні податків означає, що вони повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього бюджетного періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним законодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визначатись високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законодавством податки держава отримає у повному обсязі.

Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по території таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи як на державному, так і на місцевому рівні [14, с.137].

Регулююча функція полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.

Виконання регулюючої функції передбачає:

1. Визначення системи оподаткування. Але система оподаткування повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави, ситуацій, які склались, запланованих реформ тощо. Тому важливе не тільки формування, а й удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих податків, методики їх розрахунку, сплати тощо.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь-яких пільг і загального зменшення в межах чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу регулювати кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг. Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування тощо [14, с.138].

У межах виконання цієї функції виділяють два її напрями: стимулюючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових пільг або звільненні від сплати податків взагалі.

Стримуючий напрям застосовується, коли держава бажає захистити власного виробника. Для цього встановлюються додаткові податки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.

В Україні особливого значення набуває третя функція податків - соціальна. Її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення [14, с.139].

Таким чином розроблення та реалізація податкової політики мають базуватися на чітко визначених завданнях, які можуть виконувати податки у певних умовах. На рівень виконання податками своїх функцій впливає значна кількість чинників. Серед них, зокрема, можна виокремити такі, як поєднання податків з іншими інструментами державного регулювання економіки, законодавчий характер встановлення податків, а також явище перекладання податків. Але розгляд цих питань можна визначити як предмет подальших досліджень стосовно вдосконалення податкової системи України.

2. Становлення та сучасний стан системи оподаткування в Україні

Виникнення податків на території України сягає часів утворення першої держави - Київської Русі у ІХ столітті. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - «диму», тобто, «дому», селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання великокнязівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало: в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право - це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками.

Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця ХІХ століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

У часи Радянського Союзу була спрощена податкова система і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. [20]

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування - це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи - це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому [8, с.78].

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР «Про основні положення податкової політики в Україні», а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики». Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування».

У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податкової реформи.

Протягом останніх років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

Важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників - прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації господарської діяльності.

Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавче встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання.

Тому суб'єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають змогу:

- зменшувати свої витрати виробництва (обігу);

- знижувати ціни на продукцію, що реалізується;

- активізовувати попит на свою продукцію [8, с.79].

Одним із основних джерел надходжень до бюджету є податок на додану вартість, питома вага якого в загальній сумі доходів складала від 34,7 відсотка у 1993 році до 58,6 відсотка у 2010 році [1].

Питома вага та динаміка надходжень від податку на додану вартість у бюджеті України свідчить про стабільність цього джерела доходів.

Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податку з обігу та податку з продаж, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. ПДВ регулюється п'ятим розділом Податкового кодексу, статті 180 - 211. [21]

Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) було, перш за все, пов'язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції і було економічно виправданим.

Серед головних джерел формування доходів бюджету сьогодні можна назвати й податок на прибуток підприємств. Аналіз надходжень даного податку до бюджету свідчить про його стабільність протягом значного часу.

Платниками податку вважаються всі суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі бюджетні та громадські організації, які одержують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи.

З метою ж уникнення подвійного оподаткування суми податку з одержаного за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку з прибутку в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з прибутку, що належить до сплати в Україні, стосовно одержаного прибутку за кордоном.

Щорічне стабільне зменшення питомої ваги податку на прибуток свідчить про те, що виробництво товарів і послуг скорочується і все більше виробників відмовляються легалізовувати свої доходи. Податок на прибуток підприємств регулюється третім розділом Податкового кодексу, статті 133 - 161. [21]

Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є акцизний збір. Акцизний збір належить до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів [8, с.87].

Акцизами зазвичай оподатковуються товари, які відповідають одній або декільком з наведених характеристик. По-перше, їх виробництво та реалізація знаходяться під наглядом держави, тобто ці товари являють особливий інтерес для держави. По-друге, вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною. По-третє, еластичність попиту за доходом на ці товари встановлена більше одиниці, тобто ці товари належать до категорії предметів розкоші. По-четверте, держава вважає, що споживання цих товарів не приносить користі або з високою долею вірогідності викликає негативні зовнішні ефекти.

Завдяки своїй вузькій спрямованості, акцизи можуть суттєво впливати на рішення споживачів підакцизної продукції та на розподіл ресурсів і тому можуть виявитися дієвим інструментом досягнення мети здійснюваної державою політики й окрім мобілізації доходів бюджету.

У минулому акцизний збір в Україні, як і в інших європейських країнах, стягувався з різноманітних товарів, але сьогодні він спрямований на такі основні групи товарів, як алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо та транспортні засоби [8, с.87].

Акцизний збір регулюється шостим розділом Податкового кодексу, статті 212 - 230. [21].

Важливим джерелом формування Державного бюджету України також є прибутковий податок з фізичних осіб [8, с.91].

Платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід;

- чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

- іноземні доходи .

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Податок на доходи фізичних осіб регулюється четвертим розділом Податкового кодексу, статті 162 - 179. [21].

Останнім часом все більш важливу роль у формуванні місцевих бюджетів відіграють місцеві податки і збори.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів [8, с.96].

Разом із цим слід зазначити, що деякі місцеві податки, передбачені чинним законодавством, не відіграють істотної ролі у формуванні доходів місцевих бюджетів.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, однак деякі статті набиратимуть чинності пізніше, аж до 1 січня 2015 року. Даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Податковий кодекс України зокрема визначає:

- вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування;

- платників податків та зборів, їх права та обов'язки;

- компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю;

- відповідальність за порушення податкового законодавства.

Закони України, що втратили чинність при набутті чинності Податковим кодексом України:

- «Про акцизний збір»

- «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»

- «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»

- «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

- «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них»

- «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)»

- «Про плату за землю»

- «Про систему оподаткування»

- «Про податок на додану вартість»

- «Про фіксований сільськогосподарський податок»

- «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»

- «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області»

- «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»

- «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

- «Про податок з доходів фізичних осіб»

- «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»

- «Про оподаткування прибутку підприємств». [20]

Податковий кодекс передбачає 18 загальнодержавних та 5 місцевих зборів та податків.

За кодексом встановленні нові ставки оподаткування, деякі з них мають перехідний період. Наприклад, податок на прибуток підприємств станом на 1 січня 2012 року становить 21 відсоток, проте з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків, а з 1 січня 2014 року - 16 відсотків. З 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку на додану вартість становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

Отже, протягом останніх років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

3. Недоліки та шляхи вдосконалення податкової системи України

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна із найбільш актуальних в Україні. Її вирішення повинно здійснюватися шляхом вивчення і аналізу як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду у сфері оподаткування [5, с. 108].

Створення податкової системи, адекватної потребам соціально орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки, повинне передбачати:

- комплексність;

- цілеспрямоване «портфельне» формування системи податків;

- наукове визначення податкового потенціалу;

- формування адекватної правової основи.

Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних із скерованістю економіки як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Чинна система оподаткування в Україні формувалась протягом багатьох років. На жаль, поки що вона не є досконалою i не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженість i протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті податків. Все це доводить, що й податковий тиск на платників податків необхідно знижувати [7, с.113].

Нерівномірність оподаткування - це наслідок адміністративного регулювання економіки.

У межах дослідження «Ведення бізнесу 2011» фахівці Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації детально проаналізували механізм оподаткування у 183 країнах [23].

Оцінювали податки та обов'язкові відрахування, встановлені урядом на державному і місцевому рівні, які має сплачувати кожне підприємство. У дослідженні розглядали такі податки: податок на прибуток, відрахування до соціального фонду, податок на майно, податок на дивіденди, податок на приріст капіталу, податок на фінансові угоди тощо.

Аби виміряти податки та відрахування, які сплачує середня компанія, а також оцінити складність податкової системи країни, проводять ситуаційні дослідження фінансової звітності за останній рік. Експерти в кожній окремій країні підрахували розмір податків та відрахувань. Також зібрали інформацію про частоту перевірок компаній податковими службами. Україна посіла 181 із 183 місце. Український підприємець має сплатити 181 платіж за рік, що займе в нього 657 годин. Загальна ставка оподаткування сягнула 57,1 % від прибутку. На Мальдівських островах, які очолили рейтинг, підприємець має сплатити 3 платежі, а загальна ставка оподаткування становить 9,3 % від прибутку [23].

Реформування податкової системи необхідно проводити виходячи із стратегічних цілей України - побудови соціально орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство. Основними завданнями реформування податкової системи України є зниження податкового навантаження на економіку.

На основі проведеного аналізу було виділено цілу низку недоліків чинної податкової системи:

1. Податкова система характеризується передусім фіскальною спрямованістю, що є основою для більшості змін, які вносяться до податкового законодавства. Водночас її регулююча функція не зорієнтована на стале економічне зростання. Значне податкове навантаження на виробництво та недостатнє податкове навантаження за використання природних ресурсів негативно впливає на розвиток економіки. Це не сприяє також посиленню позиції країни щодо податкової конкуренції, особливо враховуючи ті зміни, що відбуваються в податкових системах колишніх соціалістичних держав - нових членів ЄС, де в процесі проведення податкових реформ вдалося знизити податкове навантаження на капітал.

2. Нормативно-правова база оподаткування є складною, неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи суперечливі. Питання оподаткування і досі регулюються не тільки законами, а і декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Через наявність у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. Такий стан правової бази може бути виправданий на початковому етапі формування податкової системи, однак неприйнятний на цьому етапі розвитку економіки. Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно позначається на діяльності підприємницьких структур, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів.

3. Принциповим недоліком податкового законодавства є наявність економічно необґрунтованих розбіжностей щодо визнання та оцінки доходів і витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість і нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що

унеможливлює складання декларації про прибуток підприємств за даними бухгалтерського обліку.

4. Застосування спрощеного режиму оподаткування суб'єктів малого підприємництва з урахуванням позитивних чинників (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат на адміністрування податків) призвело до таких проблем:

- викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема незаінтересованість суб'єктів господарювання у зміні свого статусу як суб'єктів, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що уповільнює їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

- створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування;

- використання суб'єктів малого підприємництва, що застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування.

5. Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння.

6. Діяльність Міністерства фінансів, Державної податкової служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики, збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), їх акумуляції в державному і місцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин, відсутності цілісного інформаційного простору.

7. Система митно-тарифного регулювання не дає змоги оперативно реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку, а також торговельних режимів в інших державах та структури економіки в Україні.

8. Недостатньо врегульовано питання оподаткування доходів від інтелектуальної власності та незалежної професійної діяльності, що призвело до втрати надходжень податку з доходів фізичних осіб.

У свою чергу, зазначені недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій системі:

1. Податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами, що зумовлено:

- відсутністю ефективних механізмів, які забезпечують відповідальність суб'єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов'язань;

- недосконалістю системи списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом;

- проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків;

- проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс), які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема в частині регулювання державою цін на енергоносії.

2. Бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основні причини, що ускладнюють виконання державою зобов'язань перед платниками податку на додану вартість:

- пред'явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов'язань;

- виконання прогнозних показників надходжень з податку на додану вартість до державного бюджету за рахунок неповернення платникам переплачених сум податку;

- недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування.

3. Ухилення від сплати податків. Ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн. На масштаби ухилення від сплати податків впливає високий рівень податкових ставок, нерівномірний розподіл податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, яким регулюється підприємницька діяльність, зокрема податкового; недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики.

4. Нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

Метою проведення податкової реформи є приведення податкової системи у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики, встановлення ліберального відношення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобов'язання, і посилення відповідальності за несплату податків [13].

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування [2, с.19].

Проаналізувавши недоліки чинної податкової системи та проблеми, до яких вони призвели, можна виділити основні стратегічні цілі податкової реформи:

- підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу;

- легалізація тіньового сектора;

- активізація інвестиційних процесів в економіці;

- простота та зрозумілість податкових норм для суб'єктів господарювання;

- скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави на їх адміністрування;

- адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС;

- забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;

- запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;

- автоматизація процесів оподаткування із застосуванням сучасних технологій.

Отже, можна виділити основні завдання податкової реформи:

- удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов'язань. Встановлення чітких правил регулювання взаємних зобов'язань держави і платників податків, дієвого контролю за їх дотриманням;

- підвищення регулювального потенціалу системи оподаткування на основі запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій;

- підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, формування доходів бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу;

- поетапне зниження податкового навантаження на платників;

- стимулювання зміцнення позицій вітчизняного бізнесу в конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах;

- зближення податкового та бухгалтерського обліку;

- гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства;

- зменшення кількості контролюючих органів з одночасним створенням єдиних правил контролю за нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

- забезпечення проведення заходів щодо легалізації доходів та майна, отриманих з порушенням податкового законодавства.

Відповідно до Конституції України, вона є соціальною, правовою державою. Отже, її податкова система повинна відповідати вимогам щодо рівня фінансування суспільних благ із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечить формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантії громадянам достатнього життєвого рівня.

На нашу думку, для максимальної ефективності податкової реформи її потрібно проводити синхронно з упорядкуванням та оптимізацією системи державних видатків і вирішенням таких питань:

- підвищення вартості робочої сили шляхом проведення реформи оплати праці та економічно обґрунтованого розширення пакета соціальних послуг і гарантій працюючому населенню;

- наближення розміру мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- запровадження мінімальної погодинної заробітної плати, здійснення оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки виходячи з тарифу I розряду на рівні законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати;

- розроблення та запровадження у повному обсязі державних мінімальних соціальних стандартів;

- перехід від системи соціального захисту, що ґрунтується на наданні пільг, до політики підвищення доходів та надання державної допомоги соціально вразливим верствам населення залежно від їх матеріального стану;

- забезпечення ефективності системи надання медичних послуг шляхом впровадження у практику страхової медицини із залученням фінансової підтримки держави;

- підтримка проведення структурних реформ в економіці;

- надання необхідного адаптаційного періоду для переходу до ринкових умов діяльності дотаційних галузей виробничої сфери, зокрема вугільної промисловості, сільського господарства;

- забезпечення державної підтримки реалізації інноваційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності;

- переорієнтація напрямів використання коштів державного бюджету, спрямованих на розвиток соціальної та транспортної інфраструктури, а також виконання програм енергозбереження та охорони довкілля;

- проведення реформ у бюджетній сфері, спрямованих на зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування та вдосконалення міжбюджетних відносин.

При цьому слід зазначити, що існує ряд бюджетних обмежень для проведення податкової реформи, які зумовлюють її еволюційний характер. Реформування податкової системи потребує спрямування податкового навантаження із сфери виробництва на сферу споживання, а також на ресурсні та екологічні платежі, у зв'язку з чим необхідно насамперед зменшити податкове навантаження на прибуток підприємств та фонд оплати праці, реформувати акцизний збір, ресурсні та рентні платежі, плату за забруднення навколишнього природного середовища.

Реформування податкової системи має проводитися за певними принципами:

- добровільність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- рівність, недопущення будь-яких проявів дискримінації платників податків;

- забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні прав та обов'язків щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів);

- стабільність, забезпечення незмінності переліків податків, зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційно-інноваційної активності;

- забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованих соціальних пільг та привілеїв.

Проаналізувавши усе вищесказане, при проведенні реформування податкової системи України можна виділити такі її напрями:

- забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів;

- забезпечення визначення остаточного переліку прав, обов'язків і відповідальності як платників, так і контролюючих органів з метою рівного розподілу функцій та прав сторін;

- формування податкових правовідносин між суб'єктами господарської діяльності і державою на засадах забезпечення рівних умов господарювання для суб'єктів різних форм власності, організаційно-правових форм і видів економічної діяльності.

Таким чином, податкова система потребує подальшої перебудови. Хоч прийняття Податкового кодексу і згрупувало всі закони по податкам в одну систему,проте це не вирішує проблеми оподаткування в Україні.



Висновки

Отже, система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

У даній роботі було проведено системний комплексний аналіз починаючи з понять податок та оподаткування, стану сучасної податкової системи України, виявлення її недоліків та до визначення необхідності і шляхів покращення діяльності податкової системи України виходячи із стратегічних цілей України - побудови соціально-орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство, виявлені проблеми системного характеру на основі яких виділені основні стратегічні цілі, завдання та принципи реформування податкової системи України.

...