Ринок цінних паперів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I Теоретико-методологічні основи дослідження суті і функцій ринку цінних паперів

1.1 Економічна сутність та завдання ринку цінних паперів

1.2 Функції ринку цінних паперів

1.3 Історія розвитку ринку цінних паперів

Розділ II. Аналіз особливостей становлення та функціонування структури ринку цінних паперів

2.1 Сучасний стан ринку цінних паперів

2.2 Проблеми інвестиційної привабливості акцій підприємств на ринку цінних паперів

Розділ III. Дослідження основних проблем та напрямків розвитку ринку цінних паперів

3.1 Напрямки розвитку ринку цінних паперів

3.2 Розвиток інфраструктури ринку цінних папкрів України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів - фінансовий ринок.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на дві частини: ринок банківських позичок і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на тривалий час (більше року). Цінні папери дають змогу отримати кошти на довгий період (на десятиріччя - облігації) чи у безстрокове користування (акції).

Перш ніж перейти власне до цінних паперів, потрібно зупинитися на такому понятті, як фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку і існування цінних паперів як таких. Фіктивний капітал являє собою суспільне відношення, суть якого полягає в його здатності вловлювати деяку частину додаткової вартості.

Історично основа виникнення фіктивного капіталу перебувала у відособленні позикового капіталу від виробничого і утворенні кредитної системи, а технічний відрив фіктивного капіталу від реального стався на базі позики капіталу, внаслідок чого в руках власника позикового капіталу залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється в формі титулу власності, здатного вступати в обіг, і більш того здатного звертатися відносно незалежно від руху дійсного капіталу.

Реально фіктивний капітал опосередковує процеси руху капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного прибутку через систему державних фінансів.

Цінний папір являє собою документ, який виражає пов'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатися на ринку і бути об'єктом купівлі-продажу і інших операцій, служить джерелом отримання регулярного або разового прибутку. Таким чином, цінні папери виступають різновидом грошового капіталу, рух якого опосередковує подальший розподіл матеріальних цінностей.

У минулому цінні папери існували виключно в фізично відчутній, паперовій формі і друкувалися друкарськими способами на спеціальних паперових бланках. Цінні папери, як правило, виготовляються з досить високою мірою захищеності від можливих підробок. Останнім часом в зв'язку зі значним збільшенням обороту цінних паперів багато хто з них став оформлятися у вигляді записів в книгах обліку, а також на різних носіях інформації, тобто перейшли в фізично невідчутну (непаперову) форму.

Тому на ринку цінних паперів випускаються, обертаються і гасяться як власне цінні папери, так і їх замінники. Об'єкти операцій на ринку цінних паперів також називають інструментами ринку цінних паперів, фондами (в значенні грошові фонди) або фондові цінності.

Сучасний етап становлення ринку цінних паперів характеризується значними темпами росту емісії цінних паперів, постійним збільшенням кількості суб'єктів господарської діяльності, які виступають у ролі емітентів.

Отже, з усією очевидністю видно, що дана область ринкових відносин є дуже важливою, складною та актуальною. На сьогоднішній день.

Розділ I. Теоретико-методологічні основи дослідження суті і функцій ринку цінних паперів

1.1 Характеристика відносин ринку цінних паперів

В економічній теорії особливе місце займає питання о виробничих відносинах, як суспільній формі розвитку продуктивних сил. Вони являють собою відносини з приводу привласнення засобів виробництва та продуктів праці (таким чином виступають, як відносини власності, засоби виробництва та продукти праці), вони включають в себе і відносини, які виникають з приводу емісії та купівлі - продажу цінних паперів. Емісія акцій та частково облігацій опосередковує привласнення засобів виробництва, виплати дивідендів та процентів відбивають розподіл додаткової вартості, а купівля - продаж цінних паперів - її перерозподіл.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.

Сутність ринка цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з зв'язку з його обмеженим об'єктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони - дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, пов'язаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.

Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.

К. Маркс писав: “… акції та всякого роду різні інші цінні папери, суть сфери вкладання для позичкового капіталу, для капіталу призначеного приносити відсотки. Вони суть форми віддачі його в позику. Але вони не репрезентують той позичковий капітал, який в них вкладається.” /5 - т.25. -ч.ІІ. -стор. 20-21/.

Цінні папери, будучи титулами власності на дійсний капітал, утворюють як би дублікат, тінь цього капіталу, абсорбуючи, таким чином, надлишковий капітал, по вартості співвідносний з усім реально діючим капіталом. З одного боку, акції утворюють початковий капітал акціонерного товариства, а з іншого - не мають безпосереднього впливу на його діяльність. К. Маркс відмічав з цього приводу: “Вони становляться номінальними представниками неіснуючого капіталу”/ 5. - т. 25. - ч. ІІ - с.19/.

Капітал, який був сплачений за акції, давно вже використаний на купівлю засобів виробництва, предметів праці, а власник акції продовжує отримувати доход з прибутку, який виникає в результаті функціонування реального капіталу, пов'язаного з первісним акціонерним капіталом лише походженням.

Ринок цінних паперів складається, як і любий інший ринок, з попиту, пропозиції і ціни, яка їх порівнює. Закон попиту та пропозиції визначає курс цінних паперів на ринку, який може відхилятися від їх вартості, яка визначається дивідендом та позичковим відсотком. К. Маркс у зв'язку з цим писав, що “величина їх вартості може збільшуватися та знижуватися незалежно від руху вартості дійсного капіталу, титулами на який вони є”/5. - т 25 - ч. ІІ - с.19/. Попит створюється компаніями та державою, яким не вистачає своїх доходів для фінансування інвестицій. Бізнес та уряд виступають на ринку цінних паперів чистими одержувачами позик (основна маса з них більше бере позик ніж надає), а чистими кредиторами є, в основному, населення, приватний сектор, у якого з різних причин доход перевищує розходи на споживання та інвестиції в матеріальні активи. Основним складовим ринка цінних паперів є само поняття “цінний папір”.

“Цінний папір являє собою документ, який відображає пов'язані з ним майнові права, може самостійно бути в обігу ринку цінних паперів і бути об'єктом купівлі-продажу та інших операцій, є джерелом регуляторного або разового доходу, виступає різновидом грошового капіталу”.

1.2 Функції ринку цінних паперів

Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:

мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;

кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;

концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;

забезпечення публічності цінних паперів.

залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці як-би надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов'язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх заємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв'язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва.

Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

1.3 Історія ринку цінних паперів

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з'явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу то формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.

ринок акція депозитарний

Розділ II. Аналіз особливостей становлення та функціонування структури ринку цінних паперів

2.1 Сучасний стан ринку цінних паперів

Так сталося, що функціонування сучасного ринку цінних паперів тісно пов'язано з функціонування його головного інститута - Української фондовою біржи (УФБ). А отже, дослідження процесу становлення українського ринку цінних та аналіз його сучасного стану, нерозривно пов'язаний з становленням УФБ і її розвитком. Саме тому в цій роботі ми проаналізумо розвиток ринку цінних паперів на Україні через призму діяльності його головного інститута - Української фондової біржи.

Відлік свого розвитку фондовий ринок України веде з прийняття у червні 1991 року Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". А вже 21 вересня, через 3 місяці після прийняття Закону, відбулась установча конференція Акціонерного товариства "Українська фондова біржа". Результатами її стали прийняття установчих документів. Статуту, обрання Біржової ради, ревізійної та арбітражної комісій, Голови правління Української фондової біржі.

29 жовтня 1991 року Українська фондова біржа була зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України.

На загальних зборах засновників УФБ 27 грудня 1991 року був розглянутий та в основному схвалений пакет нормативних документів з регулювання діяльності Української фондової біржі. Ці документи поєднували у собі світові стандарти зі специфічними умовами українського ринку, що народжувався. Наприкінці 1991 року була розроблена й Концепція Української фондової біржі.

Початок практичної діяльності УФБ припадає на 2 січня 1992 року. Протягом січня була створена основа для біржових торгів, велася робота по підготовці до них членів УФБ, навчанню брокерів, яке розпочалося 14 січня. А вже 6 лютого 1992 року відбулися перші торги, на яких до продажу пропонувалися акції засновників УФБ - "Перкомбанку", "Градо-банку", банку "Інко" та інших. На торги були виставлені також кредитні ресурси від 1 до 50 млн. доларів США, лізингові ресурси, депозитні вклади.

Вже у 1992 році почалося формування інфраструктури УФБ. Це структура апарату правління біржі, яка гнучко перебудовувалася в залежності від завдань того чи іншого періоду роботи, брокерські контори, регіональні філії.

Навесні 1992 року Українська фондова біржа розпочала роботу за всіма напрямками, які передбачалися установчими документами і Концепцією УФБ: організовувала торги; приступила до створення біржової інфраструктури, а також суб'єктів первинного ринку цінних паперів; видала збірник нормативних документів і матеріалів; активно сприяла і безпосередньо організовувала навчання та підготовку брокерів, інших фахівців ринку цінних паперів; вела пропагандистську та роз'яснювальну роботу серед населення.

Почалася реалізація ряду заходів щодо технічного й програмного забезпечення торгів, інших біржових операцій.

Обчислювальним центром було встановлено й введено у дію інформаційне табло (згодом ще два), що керується персональним комп'ютером, розроблений пакет першочергових прикладних програм з інформаційного і технічного обслуговування й ведення торгів, встановлений модемний та факс-модемний зв'язок.

З самого початку своєї практичної діяльності Українська фондова біржа намагалася сприяти проведенню в Україні приватизаційних процесів. Надавалася методично-консультативна та практична допомога в акціонуванні державних підприємств і створенні нових акціонерних товариств. Така допомога носила комплексний характер - від оцінки основних фондів підприємства, розробки установчих документів і проведення у цьому зв'язку необхідної організаційно-підготовчої роботи до отримання необхідних ліцензій на право випуску та обігу цінних паперів. Такими послугами біржі скористалися сотні господарських одиниць, серед яких були й акціонери УФБ.

Протягом першого року діяльності на біржі було проведено 45 торгів, укладено 91 угоду. Переважна більшість угод припадає на купівлю-продаж кредитних ресурсів.

Механізм купівлі-продажу кредитних ресурсів протягом року постійно удосконалювався. Положення про відкриті торги з продажу кредитних ресурсів на УФБ було затверджене Біржовою радою 2 квітня 1992 року. А необхідні зміни і доповнення вносилися до нього у жовтні 1992 та січні 1993 року. Особливими умовами Положення було ге, що продавцями кредитних ресурсів могли бути будь-які організації - підприємства, об'єднання, комерційні структури, навіть окремі фізичні особи, а покупцями виступали лише банки України та ті комерційні структури, які мали відповідні дозволи НБУ, що гарантувало повернення куплених кредитів і процентів за них.

Аналіз свідчить; що переважно це були угоди на короткострокове міжбанківське кредитування. Така ситуація цілком відтворювала галопуючу інфляцію українського карбованця.

Майже до кінця 1992 року згідно з Указом Президента України від 19.03.92 № 162 "Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності" на УФБ проводилися валютні аукціони, які були припинені у грудні відповідно до Указу Президента України "Про реформу грошової системи України". Це перервало, на жаль, позитивний процес поступового формування на базі УФБ валютно-фінансового центру, який поєднував у комплексі весь спектр фінансового ринку країни - обіг цінних паперів, грошово-кредитних ресурсів та іноземної валюти.

Удосконалювалася нормативна база Української фондової біржі. Після затвердження у жовтні 1992 року Біржовою радою "Тимчасових правил допуску цінних паперів і виключення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі" лістинг УФБ набув більш цілеспрямованого, обґрунтованого характеру.

Застосування лістингу сприяє організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів, з одного боку, і дозволяє формувати біржовий реєстр та біржові бюлетені, які відбивають обіг і котирування цінних паперів на українському фондовому ринку, - з іншого. Водночас лістинг - це підвищення надійності та певні гарантії для масового інвестора в операціях з цінними паперами. Здійснюючи допуск цінних паперів до обігу та котирування, УФБ проводить ретельну економічну експертизу фінансового стану і господарської діяльності емітента і лише після позитивної експертної оцінки приймає рішення про включення його цінних паперів до біржового реєстру та офіційного біржового бюлетеню.

На Українській фондовій біржі введено три рівні ринку цінних паперів, тобто три відділення котирування: два відділення: Кі і Кг - офіційного котирування та відділення Кз - позаофіційного котирування (вільний ринок). Затвердженням Тимчасових правил була забезпечена нормативна база та створені сприятливі умови для котирування цінних паперів на біржі. Завдяки застосуванню правил постійно зростала кількість цінних паперів, допущених до обігу та котирування на біржі. На середину 1993 року їх налічувалось близько десяти, більшість яких становили цінні папери кредитно-фінансових установ, переважно банків. На кінець 1993 року були допущені до обігу та котирування на УФБ цінні папери 14 емітентів, 9 з яких (64,3%) - банки.

У 1994 році УФБ перейшла до роботи за новими "Правилами Української фондової біржі" - основним регламентуючим документом, який замінив "Тимчасові правила УФБ". У розробці Правил брали участь французькі та німецькі фахівці ринку. Після прийняття Правил загальними зборами акціонерів УФБ вони затверджені Міністерством фінансів та зареєстровані Міністерством юстиції України.

На їх основі на початку 1995 року були розроблені "Положення про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі" та "Методика проведення економічної експертизи показників емітента", які були затверджені рішенням Біржової ради у квітні 1995 року. Результатом цього стало те, що на кінець першого півріччя 1995 року у лістингу біржі вже налічувались цінні папери 48 емітентів.

Значним поштовхом у розвитку біржової діяльності, проведенні приватизації стало видання у 1995 році Указів Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах" та "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації аварії на очисних спорудах міста Харкова", згідно з якими відкритому аукціонному продажу за грошової кошти на УФБ, її регіональних філіях підлягали державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які створені в процесі приватизації.

Правлінням УФБ разом з ФДМУ був розроблений та затверджений пакет нормативного забезпечення аукціонних торгів з визначенням порядку подачі замовлень, безпосереднього проведення торгів та своєчасного перерахування отриманих від продажу акцій коштів до бюджету. Торги державними пакетами акцій на УФБ розпочалися 7 червня 1995 року.

Залучення Української фондової біржі до приватизаційних процесів різко змінило структуру лістингових цінних паперів.

За підсумками 1995 року до обігу та котирування на біржі були допущені цінні папери 122 емітентів. З них 52 емітенти - промислові акціонерні товариства, які створені в процесі приватизації, 18 - інші акціонерні товариства виробничої сфери, 20 - банки, 7 - інвестиційні компанії, 1 - інвестиційний фонд, 22 - інші суб'єкти підприємницької діяльності та фінансові посередники. Особливим рядком стоять облігації внутрішньої державної позики та облігації Київської міської Ради народних депутатів. Питома вага промислових акціонерних товариств склала 57,4%, банків -16,4%, інших фінансових посередників - 24,6 % , державних та муніципальних цінних паперів - 1,6 відсотка.

У 1996 році тенденції, що набули розвитку у попередньому році, знайшли подальше поширення. Причому значно зросла кількість емітентів відкритих акціонерних товариств, що створені в процесі приватизації, цінні папери яких були допущені до обігу та котирування на УФБ. У грудні 1996 року таких компаній було 340, що становило 79,9 % від загальної кількості лістингових акціонерних товариств. Всього акціонерних товариств - промислових підприємств 357 (84,02 %). Збільшилась кількість інвестиційних фондів - 8 (1,94 %). Питома вага банків зменшилась до 4,12 %. Інші фінансові посередники - 39 (9,44 %). При цьому 6 цінних паперів знаходяться в офіційному відділені котирування Кі, решта (417) - у відділенні позаофіційного котирування Кз.

Як видно, з розширенням приватизаційних процесів та розвитком вторинного ринку цінних паперів кількість емітентів на УФБ постійно зростала. При цьому поширення набувають цінні папери, що випускаються у дематеріалізованій формі - у формі комп'ютерних записів на рахунках.

Обіг цінних паперів у дематеріалізованій формі надає можливість емітентам економити значні кошти при випуску цінних паперів, а всім учасникам ринку - можливість здійснення угод на ефективній основі та з низьким ступенем ризику.

Правлінням УФБ проводилась цілеспрямована робота по впровадженню обігу дематеріалізованих цінних паперів. На виконання підписаної у 1992 році українсько-французької міжурядової угоди і розробленого відповідного проекту на УФБ був створений Центральний депозитарій цінних паперів та введена в дію система електронного обігу цінних паперів. Вони працюють на базі електронно-обчислювальної машини суперкласу ІВМ А8-400 /Р-45 і програмного забезпечення, адаптованого до місцевих умов разом з французькими фахівцями. У відповідності до змін у чинному законодавстві Центральний депозитарій був трансформований у Центр електронного обігу цінних паперів УФБ, а пізніше - у департамент електронного забезпечення торгів.

Система електронного обігу може котирувати цінні папери 1500 емітентів і здійснювати щоденно до 15 тисяч операцій. При цьому до центральної машини може бути підключено 730 робочих місць брокерів, обладнаних персональними комп'ютерами, які можуть знаходитися як в операційній залі біржі, так і на будь-якій відстані від центральної ЕОМ.

Перші електронні торги на УФБ відбулися 13 грудня 1993 року. За їх результатами авторитетна комісія у складі провідних фахівців Франції зробила висновок про те, що ефективна робота Української фондової біржі за новітніми світовими технологіями не викликає сумнівів. Подальші торги підтвердили висновки французьких спеціалістів.

Перші п'ять років практичної діяльності Української фондової біржі увійшли в історію як роки становлення й утвердження УФБ на українському ринку цінних паперів, створення її іміджу та зміцнення авторитету на міжнародному рівні.

Останні десятиріччя ХХ ст. визначили нові напрями, за якими може розвиватися світовий ринок цінних паперів у довготерміновій перспективі. Отже, розглянемо ключові тенденції, оскільки їхній вплив із часом може позначитися і на характері функціонування ринку цінних паперів в Україні. Цими тенденціями є: інтернаціоналізація й глобалізація ринку; підвищення рівня організованості й посилення державного контролю; комп'ютеризація ринку цінних паперів; нововведення на ринку; сек'юритизація тощо.

Інтернаціоналізація і глобалізація ринку цінних паперів означає, що національний капітал переходить кордони країн, формується світовий ринок цінних паперів, стосовно якого національні ринки цінних паперів стають вторинними. Інвестор з будь-якої країни дістає можливість вкладати свої вільні кошти у цінні папери, що обертаються в інших країнах. Національні ринки перетворюються на складові глобального ринку цінних паперів. Торгівля на такому ринку триває безперервно й повсюдно. Його підґрунтя становлять цінні папери транснаціональних компаній.

Підвищення рівня організованості й посилення державного контролю за ринком цінних паперів має за мету забезпечення надійності ринку і довіри до нього з боку масового інвестора. Жодна держава сьогодні не може допустити, щоб віра в цей ринок похитнулася і маси людей, котрі вклали свої заощадження у цінні папери своєї або будь-якої іншої країни, раптом втратили їх унаслідок якихось катаклізмів або шахрайства.

Комп'ютеризація ринку цінних паперів уможливила революцію в обслуговуванні ринку шляхом сучасних систем швидких розрахунків між учасниками ринку та способах торгівлі. Комп'ютеризація становить фундамент усіх нововведень на ринку цінних паперів.

Нововведеннями на ринку цінних паперів є нові інструменти ринку, нові системи торгівлі цінними паперами, нова інфраструктура ринку.

Новими інструментами є, передусім, різноманітні види похідних цінних паперів, причому процес створення нових цінних паперів, їхніх видів і різновидів не припиняється. Від 1980-х років набули поширення різноманітні форми фінансових інновацій - опціони, ф'ючерси, свопи тощо. Попри те, що головною метою нововведень було пристосування до кризових явищ на фінансових ринках, перелічені цінності посіли домінантні позиції за умов стабілізації ринків, розширили ємність їх, потіснивши традиційні форми кредиту.

Нові системи торгівлі - це системи, засновані на використанні комп'ютерів і сучасних засобів зв'язку. Вони дають змогу вести торгівлю цілковито в автоматизованому режимі, без посередників і особистих контактів між продавцями й покупцями.

Нова інфраструктура ринку - це сучасні інформаційні системи, системи клірингу і розрахунків, депозитарного обслуговування ринку цінних паперів. Рушійною силою процесу вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів є насамперед споживачі послуг - інвестори та емітенти. За цих умов між інститутами ринку розгортається жорстка боротьба за клієнтів. Про це передусім свідчать зростання числа професійних учасників ринку, прискорений розвиток і постійне вдосконалення торговельних майданчиків, поліпшення якості наданих послуг і зниження їхньої вартості.

Сек'юритизація - це тенденція переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм, якими є заощадження, готівка, депозити тощо, у форму цінних паперів. Це дістає вияв у тому, що дедалі більша маса капіталу набуває цієї форми, на місце одних цінних паперів заступають інші, доступніші для великої кількості інвесторів.

Україна вступила на шлях реформування суспільства наприкінці ХХ ст., коли у світі триває глобалізація всіх процесів, зокрема й економічних. Досвід розвинених країн зумовлює потребу переймати їхній досвід для підвищення життєвого рівня населення і збільшення можливостей держави.

2.2 Проблеми інвестиційної привабливості акцій підприємств на ринку цінних паперів

Головною метою інвесторів на фондовому ринку є пошук найбільш доцільних шляхів вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти та цінні папери, у тому числі в акції публічних акціонерних товариств, що торгуються на фондовій біржі. У сучасних нестабільних економічних умовах, керуючись лише техніко-економічними показниками діяльності товариства, не можливо однозначно визначити акції якого підприємства тієї чи іншої галузі промисловості слід купувати або продавати. Проблема вибору об'єкту інвестування, що завжди стоїть перед інвестором, пов'язана зі складністю оцінки та розрахунку показників, які допомагають приймати ефективні рішення щодо операцій з цінними паперами. Численні наукові праці присвячені визначенню загальної інвестиційної привабливості підприємств, але при цьому не повністю розкрите питання щодо оцінки саме їх цінних паперів.

В роботах з дослідження інвестиційної привабливості акцій здебільшого розкриті теоретичні аспекти даної теми. Мало уваги приділяється розробкам практичних методик розрахунку показників привабливості акцій та безпосередньому обчисленню цих показників стосовно підприємств конкретної галузі та в умовах нестабільної економічної ситуації. Все це підкреслює актуальність досліджень з цього питання і обумовлює необхідність обґрунтування більш досконалого підходу до оцінки інвестиційної привабливості акцій в період кризи. Важливе місце в економіці любої країни займає енергетична галузь промисловості. Ринок електроенергії України обслуговує значна кількість енергогенеруючих компаній, що є акціонерними товариствами та емітентами цінних паперів. Вибір доцільних об'єктів інвестування є складним завданням, тобто необхідно виявити корпорації, акції яких недооцінені або переоцінені відносно до їх ринкової вартості. Тому обґрунтування, розрахунок, аналіз та оцінка показників інвестиційної привабливості акцій підприємств у різноманітних галузях промисловості в умовах нестабільної економіки є актуальною задачею. Рішення цього завдання дозволить інвесторам передбачати максимально ефективні угоди з купівлі-продажу цінних паперів.

Значний вклад у теоретичні дослідження проблеми оцінки привабливості акцій на фондовому ринку та розробку методів, що використовуються при виявленні недооцінених акцій внесли З. Боді, А. Кейн та А. Маркус. У своїй праці [1, c. 611-654] автори приділяють особливу увагу фінансовим коефіцієнтам, що дозволяють оцінити та прогнозувати ринкову вартість акцій. Оцінка інвестиційної привабливості акцій на фондовому ринку докладно розглянута у працях вітчизняних вчених Ю. Брігхема, Л. Гапенськи, І. Бланка, Л. Долінського [2, 3, 4, 9]. Тема інвестиційної привабливості акцій підприємств розглянута у роботі Донцова С.С. [5], який концентрує увагу на надійності цінних паперів, що визначається за наступними групами показників: показники, що характеризують надійність підприємства в цілому; показники, що визначають надійність емітента з погляду повернення коштів, вкладених інвестором у цінні папери підприємства; показники, що оцінюють надійність емітента з погляду гарантії одержання інвестором доходу за конкретними цінними паперами.

Дана методика включає розрахунок значної кількості показників, що дозволяє якомога об'єктивніше оцінити цінні папери емітента. Проте, значним недоліком є присутність у формулах лише даних з фінансової звітності акціонерних товариств, а ринкові показники по акціям підприємств не враховуються. Ліхновський П. М. розглядає коефіцієнт «ціна акції/обсяг продажу» (P/S) як ключовий показник інвестиційної привабливості акцій. При цьому під ціною акції розуміється ринкова вартість акції, а обсяг продажу на одну акцію знаходиться діленням доходу від реалізації продукції на середньорічну кількість простих акцій. Хоча коефіцієнт P/S є достатньо надійним при визначенні найвигіднішого об'єкту для інвестування, проте недоцільно для аналізу використовувати лише його без супроводу ряду інших показників [6].

У роботі [7] пропонується оцінювати привабливість акцій підприємств за допомогою трьох груп показників, аналогічних наведеним у статті [5], але крім коефіцієнтів покриття (на яких акцентує увагу Донцов С.С.) додатково розглядаються коефіцієнт фінансової незалежності, рентабельність інвестицій та власного капіталу, а також мультиплікатори «ціна/чистий прибуток», «ціна/дохід» і «ціна/власний капітал». Тобто, у статті розглянуто більш широкий спектр показників, що характеризують фінансовий стан емітента. Недоліком такої методики є відсутність зв'язку з ринковими цінами на акції, показниками ліквідності та обсягами угод. Давиденко Н.М. пропонує розглядати у динаміці ринкові ціни на акції та їхню прибутковість, обирає технічний аналіз та аналіз курсової динаміки акцій як метод оцінки їх привабливості на прикладі конкретного емітента [8].

У роботі наочно представлені результати технічного аналізу, але не проведено дослідження з порівняльного аналізу акцій інших підприємств для визначення найбільш привабливих фінансових інструментів. Багато уваги технічному аналізу приділено у монографії Э. Наймана [9]. Таким чином, серед широкого спектру показників фінансового стану емітента та інвестиційної привабливості його акцій особливе місце займають ринкові показники ліквідності та обігу цінних паперів, обсяги угод з ними. Вони характеризують можливу швидкість перетворення акцій у грошові кошти в разі потреби їх продажу, здатність купівлі значної кількості акцій за поточною ринковою ціною та кількість акцій конкретного емітента, що знаходиться у вільному обігу. В роботах сучасних дослідників не достатньо уваги приділяється вибору та аналізу цих показників, що має важливе значення при оцінці привабливості акцій в процесі ухвалення інвестиційних рішень, особливо в умовах фінансової кризи.

Метою дослідження є обґрунтування, вибір та розрахунок сукупності показників, що характеризують інвестиційну привабливість акцій. Проведення порівняльного аналізу акцій компаній емітентів енергетичної галузі в умовах вітчизняного фондового ринку дозволяє визначити підприємства з недооціненими та інвестиційне привабливими акціями, що має практичне значення для прийняття ефективних рішень щодо купівлі-продажу цінних паперів.

Розділ III. Дослідження основних проблем та напрямків розвитку ринку цінних паперів

3.1 Напрямки розвитку ринку цінних паперів

Стратегічним напрямком на шляху залучення в господарській обіг вільних грошових ресурсів інвесторів є подальший розвиток ринку цінних паперів та залучення за допомогою його інструментів інвестицій у реальний сектор економіки. Прискорення розвитку ринку цінних паперів, за допомогою якого можуть бути забезпечені умови для залучення інвестицій на підприємстві, має розглядатися як один із реальних шляхів подолання інвестиційного спаду та спрямування значних фінансових ресурсів. Основними фінансовими інструментами залучення інвестицій є цінні папери - акції та облігації.

Питанням розвитку ринку цінних паперів присвячено праці О.М. Мозгового, В.В. Оскольського, М.О. Бурмаки, В.В. Корнєєва, Г.В. Карпенка та інших вітчизняних дослідників. Але розвиток світового фондового ринку, що супроводжується появою нових фінансових інструментів, змушує постійно повертатися до зазначеної теми, здійснюючи моніторинг усіх змін та нововведень на ринку цінних паперів України з метою вироблення ефективніших рекомендацій щодо поліпшення умов функціонування й регулювання.

- вивчення цінних паперів, а саме акцій і облігацій;

- розкриття основних переваг та недоліків серед інших методів залучення коштів,

- розробка основних напрямів удосконалення ринку цінних паперів в Україні.

Дослідження показали, що за роки незалежності в Україні сформовані принципи функціонування ринку цінних паперів, прийнято пакет законодавчих актів, які регулюють діяльність учасників ринку. Однак ефективність функціонування цього ринку є низькою, а результати його діяльності не задовольняють його основних учасників і суспільство в цілому. Існує ціла низка проблемних факторів ,які негативно впливають на розвиток вітчизняного ринку ЦП.

До таких факторів слід віднести:

- низький рівень захисту прав і покупців цінних паперів;

- недосконалість чинного законодавства України з питань захисту власності що призводить до виникнення численних конфліктних ситуацій між учасниками ринків ЦП, які дуже складно і довго розглядаються в судових органах що призводить до зниження активності фінансових операцій на ринках цінних паперів;

- низький рівень нормативного та інформованого забезпечення учасників ринків ЦП, що за відсутності відповідних законів з питань захисту інтересів власників ЦП призводить до нецивілізованих механізмів обігу ЦП - можливості існування тіньових фінансових операцій з цінними паперами;

- відсутність рівних умов для операцій, пов'язаних із купівлею і продажем ЦП для всіх реальних і потенційних учасників ринку ЦП;

- нерозробленість організаційних та фінансових механізмів, дія яких ми забезпечувати прозоре та справедливе ціноутворення;

- обмеженість асортименту цінних паперів, які реально використовуються вітчизняних ринках ЦП, порівняно з аналогічними ринками розвинутих держав;

- відсутність відкритих вторинних ринків ЦП, на яких має відбуватись масовий рух цінних паперів тощо.

У зв'язку з цим першочерговим завданням є вдосконалення регулятивної системи ринку цінних паперів. Регулятивний аспект, як підтверджує досвід України та інших країн з перехідною економікою, може набувати виняткового значення та бути основою для розвитку фондового ринку. Напрями оптимізації системи регулювання фондового ринку повинні узгоджуватися із загальними принципами й цілями єдиної державної політики на фондовому ринку України.

Через ринок цінних паперів у сучасній економіці здійснюється відшкодування витрат, розподіл і перерозподіл ресурсів, капіталу та доходів. Ефективність функціонування цього ринку залежить від мікро-макроекономічного середовища.

Згідно з чинним законодавством України статус цінних паперів мають: акції, облігації підприємств, облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, векселі, депозитні (ощадні) сертифікати, приватизаційні цінні папери, казначейські зобов'язання, інвестиційні сертифікати. Крім цього, виділяється група так званих похідних цінних паперів, до яких належать: опціони, ф'ючерси, форвардні контракти та варанти.

Для подальшого ефективного розвитку цінних паперів в Україні необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

- забезпечити зосередження торгівлі цінними паперами тільки на організаційно сформованому біржовому та позабіржовому ринку;

- розширити сферу діяльності інвестиційних інвесторів в Україні шляхом удосконалення нормативної бази діяльності інститутів спільного інвестування;

- створити систему спеціалізованих організацій інфраструктури фондового ринку, зокрема національного депозитарію, зберігачів цінних паперів та розрахунково-клірингових установ;

- забезпечити сприятливі умови для обігу цінних паперів іноземних емітентів на території України і цінних паперів резидентів за її межами;

- поліпшити механізм залучення вільних коштів суб'єктів господарювання через систему внутрішніх місцевих позик;

- удосконалити законодавчу й нормативну базу оподаткування операцій з цінними паперами на первинному та вторинному ринках;

Отже, в Україні, як і в цілому світі, стан фондового ринку відбиває стан розвитку економіки в цілому. Він характеризується не сформованими традиціями і правилами роботи, що зумовлює потребу в запровадженні системи ефективного регулювання й управління , насамперед з боку держави.

Поступовий розвиток фондового ринку в Україні виявив цілу низку проблем (високий ступінь маніпулювання, асиметричність інформації, низька ліквідність і капіталізація, невеликі обсяги). У зв'язку з цим є нагальна потреба в удосконаленні інфраструктури вітчизняного ринку цінних паперів поряд із механізмом державного регулювання.

Отже, необхідність забезпечення прозорості операцій, які відбуваються на ринку цінних паперів та доступності до участі в торгах цінними паперами акціонерів, потенційних власників цінних паперів, залишається найактуальнішим питанням сьогодення. В перспективі, на основі прийняття більш вдосконаленого та повного пакета законодавчих актів у сфері регулювання фінансовими операціями, що відбуваються на ринку цінних паперів, важливо забезпечити його конкурентоспроможність на міжнародних ринках.

3.2 Розвиток інфраструктури ринку цінних папкрів України

Інфраструктура - це сукупність складових загальної побудови економічного життя, що мають підпорядкований характер і забезпечують нормальну діяльність економічної системи загалом; включає системи фінансового, інформаційного, технічного та інших видів забезпечення.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності.

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв'язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою діяльності. До них належать: емітенти - це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери. До учасників фондового ринку належать посередники - це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій. Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Учасники Національної депозитарної системи:

прямі учасники - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарії. Депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій - депозитарій, який одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами.

Депозитарій - відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.

Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії.

Зберігачі цінних паперів. Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами при наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Реєстратори власників іменних цінних паперів. Реєстратор - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх статутом. Органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками та учасниками реєстратора.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Висновок

У даній роботі були розглянуті різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Ринок цінних паперів грає важливу роль в системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є однією з першочергових задач, що стоять перед урядом, для рішення якої необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і суворий контроль за її виконанням.

Незважаючи на всі негативні характеристики, сучасний український фондовий ринок - це динамічний ринок, що розвивається на основі: масштабної приватизації і пов'язаного з нею масового випуску цінних паперів; випуску, що розширяється підприємствами і регіонами, облігаційних позик; швидкого поліпшення технологічної бази ринку; доступу, що відкрився на міжнародні ринки капіталу; швидкого становлення масштабної мережі інститутів - професійних учасників ринку цінних паперів і інших чинників.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний. Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів.

...