Проблеми організації формування та управління власним капіталом підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Ще приблизно сімдесят років тому існувала лише державна форма власності. При цьому всі господарюючі суб'єкти вели свою виробничу і господарську діяльність на основі планів, кошторисів і бюджетів, що складалися як самим підприємством, так і вищестоящими керівними органами. Причому, затвердження планових показників проводилося в органах державної влади. Це привело до створення єдиної загальнодержавної мережі розподілу і перерозподіли фінансових ресурсів, вироблених товарів і послуг.

Але змінився час, змінилися і взаємини підприємств із державою. Немає більше тільки однієї форми власності. Поряд з державною утворилося багато приватних форм власності, що на даний момент не мають ніякої державної підтримки, крім окремих державних замовлень для державних потреб.

Змінилася і роль власного капіталу у житті підприємств. У зв'язку з чим відразу виникло багато питань:

1. Як залучити засоби при створенні підприємства?

2. Куди і як їх правильно направити на початку діяльності?

3. Як фінансувати свою поточну виробничу діяльність?

4. Які джерела і у якому обсязі використовувати при розширенні виробництва?

Ці питання можна деталізувати до нескінченності, але на них усі можна дати одну відповідь: власний капітал допоможе вирішити якщо не всі, то більшу частину виникаючих проблем.

Задаючись питанням, що ж представляє собою власний капітал в діяльності сучасного підприємства необхідно відзначити, що поряд з вирішенням чисто фінансових питань необхідно паралельно розглядати і надійність "керованості" підприємством у руках власника.

Одночасно з питаннями формування необхідно розглядати співвідношення між позиковими і власними засобами, тому що ціна залучення в окремих випадках позикових джерел більш низька й ефективна, ніж використання власних засобів. Проте на сьогодні загальноприйнятої методики аналізу власного капіталу підприємства, нажаль, не існує.

Практична потреба в дослідженні питань ефективного керування власним капіталом та вироблення методики його аналізу свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми курсової роботи.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації формування та управління власним капіталом підприємства.

Об'єктом є власний капітал підприємства та ефективність його використання.

Мета дослідження. Основною метою роботи є аналіз власного капіталу підприємства та ефективність його використання.

Завдання. Основними завданнями дослідження є наступні:

-надати характеристику поняттю капітал та його кругообігу;

-визначити види капіталу;

-визначити швидкість обороту капіталу;

-з'ясувати шляхи підвищення ефективності використання капіталу.

Розділ 1. Капітал підприємства та його сутність. Форми і фунції капіталу та його кругообіг

Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі: - об'єкт економічного управління;

- об'єкт власності та розпорядження;

- об'єкт купівлі-продажу;

- джерело доходу;

- фактор виробництва;

- накопичена цінність;

- носій фактора ліквідності та ризику;

- інвестиційний ресурс.

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об'єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Як об'єкт власності та розпорядження капітал може виступати носієм усіх форм власності - індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певні пропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного і позичкового капіталу.

Капітал як об'єкт купівлі-продажу формує особливий вид ринку -ринок капіталу, що характеризується попитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал породжує прагнення до накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу та фактора виробництва.

Потенційна здатність приносити доход є однією з основних характеристик капіталу. Прибуток на капітал виступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічним підгрунтям відсоткового доходу є ефект використання капіталу як інвестиційного ресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує його власник, складає основу формування витрат на його залучення і використання в економічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.

Як фактор виробництва капітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначення результату виробничої діяльності до суми виробничого капіталу.

Капітал, як накопичена цінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки. На підприємствах капітал як накопичена цінність характеризується запасом основних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо.

Рівень ліквідності капіталу визначається періодом часу, протягом якого інвестований капітал у певних його формах і видах може бути конвертованим у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижчим є мотивний період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більш високим рівнем ліквідності характеризується та чи інша форма його використання в економічному процесі. Поняття ризику тісно пов'язано з поняттям доходності капіталу в процесі його використання. Об'єктивний зв'язок між рівнем доходності і ризику використання капіталу носить прямопропорційний характер.

Наведені характеристики капіталу свідчать про багатоаспектність капіталу як економічної категорії.

Капітал підприємства формуєтьсяв в процесі як створення підприємства так і його функціонування, тобто (в процесі здійснення фінансово-господарській діяльності).

Для різних форм підприємств існують і різні визначення складових капіталу, наприклад:

Статутного, який слід розглядати як початковий капітал. На підприємствах різних організаційних форм це кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності.

Для акціонерних товариств статутний капітал - це номінальна вартість емітованих акцій.

Для товариств з обмеженою відповідальністю - це сума часток всіх власників.

Для державних підприємств - це вартість всього майна, яке закріплено за економічними суб 'єктами на правах повного господарського розрахунку.

Для кооперативів - це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.

Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. Як зазначалося, при створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства визначається за такою формулою:

Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = вартість активів за балансом, тобто: ВК=Активи

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, тобто створює борги. Тоді власний капітал визначається як різниця між вартістю його майна і борговими забов' язаннями. Формула, за якою обчислюється власний капітал набуває такого вигляду:

ВК=Активи-Боргові забов' язання

Тобто власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його забов'язань. Головна мета функціонування капіталу - це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших - на товар або інші види цінностей.

Капітал - це специфічна категорія, яка несе різне навантаження залежно від: -етапів життєвого циклу підприємства (статутний і додатковий капітал); -джерела формування (власний і залучений);

-характеру обороту та ліквідності (основний і оборотний);

-методів визначення (гранична вартість капіталу).

Основу капіталу підприємства складає власний капітал.

Його сума показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства.

Власний капітал є:

-основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства;

-джерелом погашення збитків підприємства;

-показником, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демострує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).

Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості фінансового управління підприємством.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу, прибуток вважається заробленим підприємством (а відповідно зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, що сума його чистих активів (тобто активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань) на кінець розрахунковогоперіоду перевищує суму чистих активів на початок цього періоду без урахування будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

Формула, застосована при визначенні вартості власного капіталу, не дає інформації про структуру самого власного капіталу, оскільки визначає непрямий метод його обчислення на підставі показників активів і зобов'язань підприємства, які не є складовими власного капіталу.

Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.

Вкладений капітал -- це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).

Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:

Капітал від переоцінки - додатковий капітал, сформований у нас до оцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Дарчий капітал -- додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал).

Нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

За ступенем фіксації власний капітал можна поділити на:

1. Зареєстрований капітал -- умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах (статутний капітал, пайовий капітал).

2. Незареєстрований капітал - умовно змінний капітал, який включає додатковий капітал та нерозподілений прибуток.

За окремими видами підприємств існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.

За критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з визначеними частками та їх власниками), а незареєстрований капітал є неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих його елементів та належним усім співвласникам підприємства).

Власний капітал відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" включає такі елементи:

· Статутний капітал.

· Пайовий капітал.

· Додатковий вкладений капітал.

· Інший додатковий капітал.

· Резервний капітал.

· Нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім основних складових елементів ВК П(С)БО 2 визначає також коригуючи показники, які відображають рух ВК у процесі його формування та управління.

До коригуючих показників власного капіталу відносяться:

· Неоплачений капітал

· Вилучений капітал

Пайовий капітал -- це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Додатковий вкладений капітал відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву "Емісійний дохід".Інший додатковий капітал відображає суму до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу підприємства.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників., має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу підприємства.

Загальне визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" (зі змінами і доповненнями) господарські товариства можуть існувати в таких організаційно-правових формах: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Функції власного капіталу:

1. Заснування та введення в дію;

2. Відповідальність та гарантії;

3. Забезпечення життєдіяльності підприємства;

4. Забезпечення крелитоспроможності;

5. Фінансування та забезпечення ліквідності;

6. Забезпечення незалежності;

7. База для нарахування дивідендів;

8. Управління та контроль, реклама.

За видами установчих документів, на підставі яких створюються господарські товариства, вони поділяються на:

-господарські товариства, які створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. До цієї групи відносяться акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю;

-господарські товариства, які створюються і діють на підставі лише установчого договору. До цієї групи відносяться повне і командитне товариство.

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва, - постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t - “постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створў додаткової вартості.Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various - “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласну вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп'ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

W - вартість товару;

С - вартість постійного капіталу, перенесена на продукт;

V - вартість змінного капіталу;

m - додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати. Оскільки додаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу: mІ = m / V,

Де:

mI - норма додаткової вартості;

m - додаткова вартість;

V - змінний капітал.

Норма додаткової вартості - це відсоткове відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову споживну вартість - приносять дохід, функціонують як капітал. Цей дохід - це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з'являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал - це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах - як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент - це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

Капітал-функція - це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток - нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція - в підприємницькому доході. Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

Поверхневою формою обігу капіталу є його кругообіг. Кругообіг - це рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії і прибирає три форми - грошової, виробничої, товарної. Капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.

За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступає як виробничий процес, функцією якого є виробництво товарів і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок та знайти його покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Кожна з них має свій круообіг. Припинення руху на одній з стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм веде до його загибелі.

Капітал, що проходить, прибирає і скидає три форми, є промисловим капіталом. Це - загальна характеристика капіталу розвинутого капіталізму. Раніше три форми капіталу функціонували в одному тілі капіталу. Із зростанням виробництва, ускладненням процесу реалізації товарів і грошових операцій, функціональні форми промислового капіталу відособлюються зрілий капіталізм являє собою кругообороти продуктивного, товарного і грошового капіталів, що відособились один від одного.

Капітали рухаються з різною швидкістю. Швидкість кругообороту, або рух капіталу в часі називають оборотом капіталу. Проблема швидкості обороту проста: чим швидше обертається капітал, тим менше капіталу потрібно, тим менші товарні запаси, тим повніше і швидше задовольняються потреби громадян.

Основною категорією обороту капіталу є час обороту капіталу. Час обороту капіталу - це час, впродовж якого капітал проходить повний кругооборот. Час обороту капіталу розкладається на час виробництва і час обігу. Час виробництва в свою чергу розкладається на робочий період і час протікання природних технологічних процесів.

Залежно від швидкості обороту капітал виступає як основний і оборотній.

Основний капітал утворюють ті елементи продуктивного капіталу, які переносять свою вартість на створюваний продукт по частинах, по мірі зносу. До основного капіталу відноситься капітал, авансований у будівлі, споруди, машини, обладнання. Авансується капітал у міру повної вартості названих засобів виробництва, а повертається зношена його вартість частинами, після реалізації товарів, вироблених за його участю. У процесі його обороту, з одного боку, відбувається поступове знецінення названих засобів виробництва, з другого боку, поступово нагромаджується перенесена ним вартість. Основний капітал складають активні і пасивні елементи виробничого процесу. До перших відносяться машини і обладнання, до других - будівлі, споруди, транспортні засоби. Оборотний капітал формують засоби виробництва, вартість яких переноситься на вироблюваний товар певною мірою і повертається капіталісту в кінці кожного кругообороту. Це - затрати капіталіста на предмети праці - сировину, допоміжні матеріали, паливо, енергію. У кожному виробничому циклі вони повністю споживаються, а їх вартість повністю переноситься на вироблюваний товар.

До оборотнього капіталу відноситься і змінний капітал. Звичайно, вартість робочої сили не переноситься на новий товар, як це з іншими елементами оборотнього капіталу. Робоча сила створює еквівалент своєї вартості та додаткову вартість, але не за способом обороту вартості змінний капітал не відрізняється від інших елементів оборотного капіталу і збігається з ним.

власний позичений капітал

Розділ 2. Принципи формування капіталу підприємства. Позитивні та негативні особливості власного та позиченого капіталу

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних активів та оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

1) Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства, процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і на перспективу. Значення перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх рахунків, пов'язаних з його формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства.

2) Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу до обсягу формуючих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і необоротних активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення нового підприємства, включає дві групи витрат:

- передстартові витрати;

- стартовий капітал.

Передстартові витрати для створення нового підприємства являють собою відносно невеликі суми фінансових коштів, необхідні для розробки бізнес-плану і фінансування пов'язаних з цим досліджень. Ці витрати носять разовий характер.

З урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів(Рис 2.1):

Рис 2.1 Принципи формування капіталу підприємства

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів нового підприємства з метою початку його господарської діяльності (подальше нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов'язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів).

3) Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу, що використовується.

Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичених фінансових коштів, які використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, яка використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, справляє активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків), формує співвідношення доходності і ризику у процесі розвитку підприємства.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

* Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарських суб'єктів.

* Більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібно сплачувати позичковий відсоток.

* Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в достроковому періоді і, відповідно, зниженням ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві і недоліки:

* Обмеженість обсягу залучення і, в результаті цього, можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон'юнктури ринку і на окремих етапах його життєвого циклу.

* Висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу.

* Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення не можливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, використовуючи тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але тим самим воно обмежує темпи свого розвитку (не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичений капітал характеризується такими позитивними особливостями:

* Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

* Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення активів та зростанням темпів росту обсягу його господарської діяльності.

* Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат на його обслуговування із оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

* Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Використання позиченого капіталу має також і недоліки:

* Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства -- ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позиченого капіталу.

* Активи, спрямовані на рахунок позиченого капіталу, генерують меншу норму прибутку, яка знижується на суму виплаченого позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка за облігаціями; вексельного відсотка за товарний кредит тощо).

* Висока залежність вартості позиченого капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У деяких випадках при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

* Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагання, у деяких випадках, відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються" як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовує позичений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак великою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (вони зростають в міру збільшення питомої ваги призначених коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).

4) Забезпечення мінімізації витрат для формування капіталу із різноманітних джерел. Така мінімізація здійснюється у процесі управління вартістю капіталу.

5) Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при припустимому рівні фінансового ризику.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом підприємства

Ефективність використання капіталу визначається результатами від його функціонування і зв'язком з витратами, необхідними для одержання цих результатів. В даний час під ефективністю використання капіталу, як правило, мається на увазі величина прибутку, отриманого на одну гривню вкладеного капіталу.

Так як стан капіталу в процесі діяльності підприємства постійно змінюється, на нашу думку, крім показника величини одержуваного прибутку, ефективність функціонування капіталу повинна визначатися і більш загальним показником - величиною приросту капіталу за період. Тому як основні критерії при оцінці ефективності використання капіталу представляється необхідним застосовувати кілька показників, а саме: прибуток, одержуваний підприємством за звітний період, зміну показників фінансового стану в цілому, показників ділової активності підприємства, і величину приросту капіталу підприємства за період.

При визначенні ефективності використання капіталу варто використовувати як методи фінансово-інвестиційного аналізу, так і методи комплексного аналізу капіталу. Такий підхід дозволяє одержати всеосяжну оцінку з двох позицій для подальшого їхнього порівняння і визначення ступеня необхідної деталізації.

Основними задачами аналізу ефективності функціонування капіталу є: -визначення впливу прибутку на капітал;

-установлення приросту капіталу;

-оцінка впливу на фінансове положення підприємства стану показників капіталу.

Як зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий.

Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини балансу. Такий бухгалтерський підхід до структури капіталу є традиційним серед більшості вітчизняних економістів. Дані з пасиву балансу використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній науці і знайшов широке практичне використання в методах економічного аналізу.

Однак поряд зі згаданим вище підходом існує інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою частиною сучасної теорії фінансів. Даний напрямок пов ' язаний з теоретичним дослідженням структури капіталу фірми і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу.

Практично рішення будь-якої задачі керування капіталом фірми пов ' язано з методологією аналізу структури капіталу.

Крім ціни характеристикою кожного виду капіталу є вартість . Вартістю боргу називається процентна ставка, по якій нараховуються відсотки, що підлягають сплаті банку за користування кредитом. У випадку облігацій вартість боргу являє собою ставку прибутковості облігації (відмінну від купонної ставки). У загальному випадку ставка прибутковості облігації знаходиться шляхом рішення відповідного трансцендентного рівняння.

Висновок

Існує безліч визначень поняття капітал. Найбільш поширеними є соціально-економічне, предметно - функціональне і грошове трактування капіталу.

Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально - економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

-високорозвинені товарне виробництво і обіг;

-наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

-зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

-відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися.

Капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їх власникові.

Якщо розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і вкладення в робочу силу.

Капітал класифікують за такими ознаками:

1. За належністю підприємству: власний, залучений;

2. За цілями використання: виробничий, позиковий, спекулятивний;

3. За формами інвестування: капітал у фінансовій формі, капітал у матеріальній та капітал у нематеріальній формах;

4. За об'єктом інвестування: основний, оборотний;

5. За формами знаходження у процесі кругообігу: капітал у грошовій, капітал виробничій та капітал у товарній формах;

6. За формами власності: приватний, державний;

7. За організаційно-правовими формами діяльності: акціонерний, пайовий, індивідуальний;

8. За характером використання в господарському процесі: працюючий, непрацюючий капітал;

9. За характером використання власниками: споживчий, накопичуваний;

10. За джерелами залучення: національний, іноземний капітали;

11. Відповідно до правових норм функціонування: легальний, "тіньовий".

Капітал здійснює безперервний рух по трьох стадіях із послідовною зміною форм (грошової, продуктивної і товарної) та поверненням у свою початкову форму у збільшеному розмірі, який називається кругооборотом. В ході кругообороту капітал проходить через три стадії і міняє форму:

* Перша стадія здійснюється у сфері обігу. Грошовий капітал перетворюється у продуктивний. Підприємець на авансовані грошові засоби (Г) купує фактори виробництва (Т(ФВ)).

* Друга стадія відбувається у сфері виробництва. Продуктивний капітал перетворюється у товарний. Придбані фактори виробництва поєднуються в процесі виробництва (В), внаслідок чого створюються товари необхідної корисності (Т). Вироблені товари (Г) відрізняються від товарів (факторів виробництва) придбаних підприємцем на першій стадії за вартістю. Т включає не тільки авансовану на першій стадії вартість, але й додаткову вартість, створену в процесі виробництва на другій стадії.

* Третя стадія здійснюється у сфері обігу. Товарний капітал (Т') перетворюється у грошовий капітал (П), який містить прибуток.

Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу, структурі авансованого капіталу спричинені умовами його функціонування. Розглянемо ці відмінності на прикладі підприємств аграрного сектора, торгівлі та грошово-кредитної сфери.

Капітали, що функціонують в аграрній сфері, мають суттєві особливості порівняно з іншими капіталами виробничої сфери. По-перше, основним об'єктом їх прикладання є такий невідтворюваний фактор, як земля; по-друге, чітко виражена сезонність виробництва; по-третє, через обмеженість землі як виробничого фактора одним з елементів витрат може бути земельна рента.

Земля як фактор виробництва відіграє в сільському господарстві провідну роль. Здатність її відтворювати продукт залежно від родючості є найважливішим чинником, що впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Проте інтенсивне використання землі може призвести до зниження родючості.

На індивідуальну вартість продукту впливають різна родючість землі, а також близькість до ринків збуту. Це стає важливою передумовою появи специфічної частини чистого доходу -- ренти.

Капітал у сфері торгівлі зайнятий в основному лише купівлею-продажем (оптовим чи роздрібним) виготовлених товарів. Проте частина персоналу на торговому підприємстві виконує операції, що продовжують процес виробництва в сфері обігу: фасування, перевезення, зберігання тощо. Проте частина персоналу на торговому підприємстві виконує операції, що продовжують процес виробництва в сфері обігу: фасування, перевезення, зберігання тощо.

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем розвитку кредитних відносин. Головна роль належить банківському кредиту, а банківська система є центром розвиненої ринкової економіки. В центрі банківської системи стоїть державний національний банк, що є емісійним, касовим і резервним центром. Проте кредитне обслуговування функціонуючих капіталів здійснюють комерційні банки. Комерційні банки створюють свій капітал переважно за рахунок депозитів (вкладів, позик клієнтів), а їхній капітал зростає завдяки наявності розбіжності між відсотком. що береться за наданий кредит, і відсотком, що сплачується за депозитами (маржа).

Щоб забезпечити безперебійний виробничий процес і реалізацію продукції, виробничі запаси повинні бути оптимальними. Тому потрібно здійснювати обґрунтовані розрахунки їхньої потреби, установлювати постійні договірні відносини з постачальниками й змушувати їх виконувати свої зобов'язання.

Відволікання засобів у зайві запаси - одна з основних причин нестійкого фінансового становища. Це потребує вивчення при внутрішньому аналізі виробничих запасів, виробничих витрат і готової продукції.

Якщо протягом року виявлені значні зайві запаси, то варто встановити винних осіб, внести необхідні зміни в договори з постачальниками. Треба уточнити, чи не завозяться сировина й матеріали необґрунтовано великими партіями й переважно наприкінці місяця.

Готова продукція аналізується по складу на основі даних аналітичного й складського обліку, інвентаризації й оперативних даних відділу збуту. Виділяється продукція, виготовлена з порушеннями Дст і ТУ; забракована й повернута споживачами; вчасно не відвантажена у зв'язку із транспортними утрудненнями.

Для вивчення складу залишків готової продукції складається перелік залишків готової продукції на складі, у якому по кожній групі відбивається кількість, облікова собівартість або ціна одиниці виробу, тривалість зберігання на складі (днів, місяців).

Також необхідно здійснювати аналіз стану виробничих запасів в днях. Оскільки готівка - це сама ліквідна частина поточних активів, то треба ураховувати, що система розрахунку чеками дає можливість включати в готівку виписані, але ще не оплачені чеки.

Доцільно згрупувати поточні активи по ознаці знаходження їх у сфері виробництва й у сфері обігу.

В основі управління оборотним капіталом лежить визначення оптимального обсягу й структури поточних активів, джерел їхнього покриття й співвідношення між ними, що забезпечують стабільну й ефективну діяльність підприємства.

Великий вплив на стан оборотних активів робить їхня оборотність. У зв'язку із цим великого значення набуває розрахунок оборотності засобів, вкладених у матеріальні запаси. Також необхідно проаналізувати, наскільки інтенсивно використається вся сума капіталів, авансованих у підприємство в зіставленні із загальним оборотом по продажах.

За даними розшифровки до статті балансу «Запаси» і структури продажів, можна визначити оборотність засобів, вкладених у матеріальні запаси, що ставляться до виробничої діяльності підприємства, тобто визначається оборотність виробничого оборотного капіталу.

Так само для оцінки інтенсивності використання капіталу використається зіставлення - відношення обороту по продажах до всього підсумку засобів по балансі. Тобто необхідно розрахувати процентне відношення чистого прибутку від продажів до загальної суми виробничих активів.

Рівень запасу матеріалів залежить від строків їхнього надходження й витрат. При обробці на комп'ютерах замість карток складського обліку досить переглядати дані на залишках матеріалів і крапці замовлення. Невідповідність між попитом виробництва й пропозицією складу усувається шляхом подачі заявки у відділ постачання на певну кількість у розмірі повторного замовлення.

Визначення бюджету основних матеріалів проводиться за допомогою двох основних розрахункових інструментів: методу технологічного нормування та методу порівняльного аналізу рахунків. При наявній плановій виробничій програмі, застосовуючи технологічні норми (стандарти), розраховують виробничу потребу в розрізі видів матеріальних оборотних ресурсів на даний бюджетний період. Суть методу порівняльного аналізу рахунків полягає в тому, що за ряд минулих бюджетних періодів, за даними оперативної звітності зіставляються обсяги виробництва й збуту з динамікою витрати матеріальних оборотних ресурсів і на основі застосування методу середньозваженої величини встановлюються норми витрати на даний бюджетний період. Потім ці норми витрати застосовуються до планових обсягів виробництва й збуту для визначення потреб в основних матеріалах.

Після визначення кількісної потреби в матеріалах необхідно здійснити планування закупівель матеріальних ресурсів.

Наступним етапом ефективного управління капіталом є виявлення структури виробничих витрат (у тому числі й матеріальних), розробка нормативів виробництва й зіставлення фактичних даних із плановими величинами.

При складанні кошторису прямих матеріальних витрат виходять із незмінності норм витрати матеріалів і цін на них. У випадку зміни цих параметрів протягом планованого періоду показники кошториси перераховуються.

У ході виробництва по тим або інших причинах виникають відхилення від технологічного процесу, а разом з ними й відхилення в споживанні ресурсів, в оцінці використаних засобів. Тому найважливішим принципом системи калькулювання собівартості по нормативних витратах є принцип єдності оцінки витрат у незавершеному виробництві, готовій продукції, витратах звітного періоду; тобто потрібно досягти того, щоб вони були виражені в однакових нормативах.

Одним із напрямів ефективного управління капіталом є виявлення, облік і аналіз відхилень.

Рішенню проблеми організації оперативного контролю й керування запасами матеріальних ресурсів на підприємстві деякою мірою сприяє впровадження автоматизованих систем керування підприємствами, які дозволяють налагодити облік руху матеріальних ресурсів (надходження, витрата, щодобові залишки).

Список використаних джерел

1. Афанасьев А.А. Кругообіг капіталу на підприємстві. -- Л.: Экономическое образование, 2000р.

2. Коробов М. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання, 2002р.

3. Бусигін А. В. Підприємництво - 2004р.

4. Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 2004р.

5. Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, 2000р.

6. Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 2002р.

7. Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2001р.

8. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: ІЗМН, 1997р.

9. Маркс К. Капітал. - Т. 1.5.

10. Енгельс Ф., Маркс К. Твори. - Т. 23.4.

11. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000р.

12. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник для спец. вищ. навч. закладів. - Тернопіль: Економічна думка, 2007р.

13. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України. - Київ: ВО “Батьківщина”, Броди: Просвіта 2001р.

14. Савлук М.І. Гроші та кредит - К.:КНЕУ,2001р.

15. Терещенко І.В. Власний капітал підприємства: Підручник. - К.: ЕКОБУД

16. Бункина Е.П. Підприємство та капітал: Навч. посібник . - К.: Софія 2004р.

17. Колоб Р.У. Економіка на підприємстві: Підручник. - Ж.: ФИЛИН, 2004р.

18. Серажим М.К. Капітал: Посібник. - К.: ПРТ, 2004р.

19. Иванченко ВМ. Економічний аналіз: Підручник. - Х.: МАУЛ, 2003р.

Размещено на Allbest.ru

...