Управління активами підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Суть, завдання, механізм управління активами підприємства

1.1 Форма функціонування активів

1.2 Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів

1.3 Характер обслуговування окремих видів діяльності

2. Управління оборотними активами

2.1 Політика підприємства у сфері оборотного капіталу

2.2 Управління виробничими запасами

2.3 Управління дебіторською заборгованістю

2.4 Вибір політики оперативного управління оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями

3. Управління необоротними активами

3.1 Політика підприємства в управлінні необоротними активами

3.2 Управління оновленням необоротних активів

3.3 Управління фінансуванням необоротних активів

Висновки

Використана література



Вступ

Активи це ресурси, контрольовані підприємством, використання яких зумовлює збільшення економічних вигід у майбутньому. До їх складу входять усі матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну дату, а також їх розміщення та використання.

Система управління активами підприємства є важливим елементом підвищення ефективності діяльності підприємства, оскільки розробка і впровадження раціональних підходів в управлінні активами забезпечують стійкість фінансового стану, кредитоспроможність, інвестиційну привабливість вітчизняних підприємств. Управління активами підприємства є достатньо складним, який включає розробку стратегії розвитку даного підприємства. Проте існують проблеми, які полягають в тому, що немає єдиних рекомендацій чи підходів, які б допомогли підприємствам управляти розвитком активів для підвищення ефективності діяльності, випуску конкурентоспроможної продукції, завоювання нових ринків, впровадження інновацій тощо. Це ї обумовлює актуальність теми.



1. Суть, завдання, механізм управління активами підприємства

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства.

Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.

Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:

- за формами функціонування:

* матеріальні активи;

* нематеріальні активи;

* фінансові активи.

- за характером участі в господарському процесі швидкості обороту:

* оборотні активи;

* позаоборотні активи.

- за характером обслуговування видів діяльності:

* операційні активи;

* інвестиційні активи.

- за характером фінансових джерел формування:

* валові активи;

* чисті активи.

- за характером володіння:

* власні активи;

* арендовані активи;

- за ступенем ліквідності:

* активи в абсолютно ліквідній формі;

* високоліквідні активи;

* середньоліквідні активи;

* малоліквідні активи;

* неліквідні активи.

1.1 Форма функціонування активів

За цією ознакою виділяють такі види активів:

а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать:

* основні засоби;

* незавершені капітальні вкладення;

* устаткування, призначене до монтажу;

* виробничі запаси сировини та напівфабрикатів;

* запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів;

* обсяг незавершеного виробництва;

* запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

* інші види матеріальних активів;

б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать:

* придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами;

* патентні права на використання винаходів;

* "ноу-хау" - сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих;

* права на промислові зразки та моделі;

* товарний знак - емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів;

* торгова марка - право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи;

* права на використання комп'ютерних програмних продуктів;

* "гудвіл - різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв'язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо;

* інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні. До фінансових активів підприємства належать:

* грошові активи в національній валюті;

* грошові активи в іноземній валюті;

* дебіторська заборгованість у всіх її формах;

* короткострокові фінансові вкладення;

* довгострокові фінансові вкладення.

1.2 Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів

За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:

а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу.

У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи:

* виробничі запаси сировини і напівфабрикатів;

* запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів;

* обсяг незавершеного виробництва;

* запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

* дебіторську заборгованість;

* грошові активи в національній валюті;

* грошові активи в іноземній валюті;

* короткострокові фінансові вкладення;

* витрати майбутніх періодів;

б) позаоборотні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами.

До складу позаоборотних активів підприємства входять такі види:

* основні засоби;

* нематеріальні активи;

* незавершені капітальні вкладення;

* устаткування, призначене для монтажу;

* довгострокові фінансові вкладення;

* інші види позаоборотних активів.

1.3 Характер обслуговування окремих видів діяльності

За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:

а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку.

До складу операційних активів підприємства належать:

* виробничі основні засоби;

* нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес;

* оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом короткострокових фінансових вкладень);

б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов'язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності.

До складу інвестиційних активів підприємства належать:

* незавершені капітальні вкладення;

* устаткування, призначене для монтажу;

* довгострокові фінансові вкладення;

* короткострокові фінансові вкладення.

4. Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють такі види активів підприємства:

а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;

б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається за такою формулою:

ЧА = А - ЗК,

Де ЧА - вартість чистих активів підприємства;

А - загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю;

ЗК - загальна сума позикового капіталу підприємства, що використовується.

5. Характер володіння активами. За цією ознакою активи підприємства поділяються на такі два види:

а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;

б) арендовані активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).

6. Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнято підрозділяти на такі види:

а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і є готовими засобами платежу.

До складу активів цього виду входять:

* грошові активи в національній валюті;

* грошові активи в іноземній валюті;

б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями.

До високоліквідних активів підприємства належать:

* короткострокові фінансові вкладення;

* короткострокова дебіторська заборгованість;

в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного до шести місяців.

До середньоліквідних активів підприємства відносять:

* усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної;

* запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і більше).

У сучасній практиці до цієї групи активів підприємства відносять:

* запаси сировини і напівфабрикатів;

* запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

* активи у формі незавершеного виробництва;

* основні засоби;

* незавершені капітальні вкладення;

* устаткування, що призначене для монтажу;

* нематеріальні активи;

* довгострокові фінансові вкладення;

д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майнового комплексу).

До таких активів належать:

* безнадійна дебіторська заборгованість;

* витрати майбутніх періодів;

* збитки поточного і минулого років, які відображені у складі активу балансу підприємства.

На базі розглянутої класифікації формується процес фінансового управління активами підприємства.



2. Управління оборотними активами

2.1 Політика підприємства у сфері оборотного капіталу

Ключовою у реалізації стратегії підприємства є проблема достатності оборотних активів, механізм їх планування і поповнення, аналіз ефективності використання. Управління оборотними активами являє собою найбільш містку частину операцій фінансового менеджменту і включає такі елементи:

- облік усіх складових оборотних активів за звітний період;

- аналіз стану причин негативного стану з обіговістю оборотних активів;

- розробку і впровадження в практику роботи підприємства сучасних методів управління оборотними активами;

- контроль за поточним станом найважливіших елементів оборотних активів у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Політика управління оборотними активами важлива насамперед з позиції забезпечення безперервності й ефективності поточної діяльності підприємства. У процесі цієї діяльності відбувається зміна величини оборотних активів, що супроводжується зміною короткострокових пасивів. Обидва ці суб'єкти обліку розглядаються, як правило, спільно в рамках політики управління чистим оборотним капіталом (ЧОК).

З позиції факторного аналізу прийнято виділяти такі компоненти чистого оборотного капіталу: виробничі запаси (ВЗ), дебіторська заборгованість (ДЗ), грошові кошти (ГК), короткострокові пасиви (КП). Для факторного аналізу використовується така модель:

де ОК - оборотний капітал.

Однією з основних складових оборотного капіталу є виробничі запаси підприємства, що включають у себе: сировину і матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію, інші запаси.

Підприємство вкладає свої кошти у створення запасів, збільшуючи загальні витрати. Ці витрати пов'язані зі зберіганням запасів на складі і з ризиком псування й старіння товарів, а також з поставленої в обов'язок вартістю капіталу, тобто нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних рішень з еквівалентним ступенем ризику. Фінансовий менеджер повинен виявити результат і витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, і прийняти розумне рішення.

Дебіторська заборгованість є важливим компонентом оборотного капіталу. Більшу частину дебіторської заборгованості становлять неоплачені рахунки за поставлену продукцію. Одним із завдань фінансового менеджера з управління дебіторською заборгованістю є визначення ступеня ризику неплатоспроможності покупця, розрахунок прогнозного значення резерву за сумнівними боргами. Фінансовий менеджер має також розробити рекомендації щодо роботи з фактичними або потенційно неплатоспроможними покупцями.

Кошти та їх еквіваленти є найбільш ліквідною частиною оборотного капіталу. До коштів належать гроші в касі, на розрахункових і депозитних рахунках. До еквівалентів коштів належать ліквідні короткострокові фінансові вкладення: цінні папери інших підприємств, білети державної скарбниці, державні облігації та цінні папери місцевих органів влади. Фінансовому менеджеру необхідно вирішити питання про оптимальний запас наявних коштів.

Короткострокові пасиви (поточні зобов'язання) - це зобов'язання підприємства перед постачальниками, працівниками, банками, державою та іншими. Як правило, основна питома вага в поточних зобов'язаннях припадає на банківські позички і неоплачені рахунки інших підприємств. Фінансовому менеджеру в цьому питанні доводиться вирішувати завдання, за рахунок яких коштів підприємство може забезпечити розв'язання проблеми короткострокового фінансування.

Аналіз стану оборотних активів та їхніх окремих елементів, а також показників їх оборотності дозволяє:

- підвищити ефективність використання коштів у поточній діяльності підприємства;

- визначити ліквідність балансу, тобто можливість своєчасного погашення короткострокових зобов'язань;

- з'ясувати напрямки вкладення чистого оборотного капіталу протягом фінансового циклу для оцінки надлишку або нестачі окремих елементів оборотних коштів.

У процесі виробничої діяльності відбувається постійна трансформація окремих елементів оборотних коштів. Підприємство купує сировину і матеріали, виробляє продукцію, потім продає її, як правило, в кредит. У результаті утворюється дебіторська заборгованість, що через певний час перетворюється в кошти. Формула руху оборотних коштів може бути подана у вигляді:

де К - кошти, авансовані в оборотні активи;

МВЗ - матеріально-виробничі запаси;

НЗВ - незавершене виробництво;

ГП - готова продукція на складі та у відвантаженні;

К- кошти у формі виручки від реалізації товару.

Циркуляційна природа оборотних активів має ключове значення в управлінні чистим оборотним капіталом. Мінімальне значення даного показника рекомендується встановлювати не нижче 10% загального обсягу оборотних активів. Чим вище даний показник, тим стійкіший фінансовий стан підприємства, тим більше в нього можливостей для проведення незалежної фінансової політики.

2.2 Управління виробничими запасами

Підприємства, що працюють у сучасних умовах господарювання, завжди мають певні виробничі запаси. До них належать: сировина і матеріали, включаючи малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво і готова продукція, а також товари для перепродажу.

Управління виробничими запасами має величезне значення як у технологічному, так і у фінансовому аспектах. Для фінансового менеджера більш важлива загальна сума коштів, відокремлених з обороту (іммобілізованих) і тих, що знаходяться в запасах протягом виробничого циклу. Без такої вимушеної іммобілізації у фінансово-господарській діяльності не обійтися, тому цілком природне бажання мінімізувати втрати, що викликаються цим процесом.

Запаси сировини і матеріалів забезпечують підприємству гнучкість у політиці закупівель. Без цих запасів йому довелося б працювати, терміново закуповуючи все, що необхідно для підтримки графіка виробництва. Проте при цьому можуть виникати зайві запаси сировини і матеріалів. Запаси готової продукції дають підприємству гнучкість у сфері виробництва і збуту продукції. Запаси незавершеної продукції дають гнучкість у побудові виробничого графіка і створюють можливості для більш ефективного використання виробничих ресурсів.

Управління запасами охоплює питання кредитування запасів і оптимізації закупівель.

Кредитування запасів. Забезпеченням короткострокових позик можуть служити дебіторська заборгованість і запаси. Для забезпечення короткострокових позик можливі три варіанти використання запасів: застава всіх запасів з правом арешту; застава з довірчим управлінням; застава із зовнішнім управлінням.

Застава всіх запасів з правом арешту - у цьому випадку кредитор одержує право на всі запаси підприємства. Якщо воно не виконує зобов'язання за позицією, кредитор одержує право їх конфіскувати.

Застава з довірчим управлінням - кредитор одержує право на певні активи, тобто стає юридичним власником цих активів доти, поки позичка не погашена. У цьому випадку розпорядження заставленими активами залишається в руках боржника, який має можливість продати їх або використати для продовження виробничої діяльності.

Застава із зовнішнім управлінням. У даному випадку кредитор стає власником запасів, але право розпорядження ними переходить у треті руки. Ця третя сторона на заздалегідь визначених умовах віпускає їх боржнику для використання.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен стежити за фінансовим циклом, що впливає на грошові потоки підприємства і визначає стан його фінансової стійкості і платоспроможності.

Фінансовий цикл - це час, протягом якого кошти підприємства вкладені в створені запаси, незавершене виробництво, готову продукцію і дебіторську заборгованість з урахуванням часу обігу кредиторської заборгованості, оскільки вона компенсує виділення коштів у дебіторську заборгованість. Визначити параметри фінансового циклу в днях можна за формулою:

де Т_фЦ - час фінансового циклу;

Т_з - час обігу запасів;

Т_дз - час обігу дебіторської заборгованості;

Т_кз - час обігу кредиторської заборгованості.

У свою чергу:



де З_ср - середня величина матеріальних оборотних активів;

Д - кількість днів у періоді ( звичайно квартал - 90 днів або рік - 365 днів);

ДЗ_сР - середній розмір дебіторської заборгованості, що стосується виробництва;

КЗ_сР - середня величина кредиторської заборгованості, що стосується виробництва;

С_п - повна собівартість реалізованої продукції;

ВР - виручка від реалізації продукції.

Таким чином, фінансовий цикл включає час перебування оборотних коштів у двох стадіях кругообігу - виробничій і товарній. Методи управління фінансовим циклом підприємства визначаються його фінансовим станом.

Головним і майже єдиним важелем управління фінансовим циклом у підприємств з нормальним фінансовим станом є кредиторська заборгованість, що, як відомо, до того ж є джерелом оборотних коштів підприємства. За рахунок використання кредиторської заборгованості підприємство при збільшенні потреби в оборотних коштах:

- використовує найдешевше джерело;

- впливає на фінансовий цикл у бік його зменшення, при цьому прискорюється оборотність оборотних коштів.

Проте цей варіант рекомендується використовувати в таких випадках:

- якщо частка кредиторської заборгованості як джерела оборотних коштів знаходиться в межах норми (20-25%);

- якщо збільшення кредиторської заборгованості буде невеликим (на 5-10%).

У протилежному випадку порушується нормальна структура джерел оборотних коштів, можуть виникнути фінансові труднощі, постраждає престиж підприємства перед банками, постачальниками та іншими клієнтами.

Підприємства, що мають нестійкий фінансовий стан і певні проблеми у фінансово-господарській діяльності повинні управляти фінансовим циклом дещо в іншому порядку. Основними важелями впливу у такому випадку є час обігу запасів і дебіторської заборгованості. Кредиторську заборгованість рекомендується використовувати лише в обмежених випадках. Зменшення ж кредиторської заборгованості здійснювати паралельно зі зменшенням дебіторської.

Для підприємств із складним фінансовим станом не рекомендується займатися фінансовим циклом доти, поки вони не вирішать проблему забезпечення підприємства необхідним розміром власних коштів.

Оптимізація постачання. Як відомо, розв'язання будь-якої оптимізаційної задачі передбачає ідентифікацію цільового критерію. У випадку із запасами таким критерієм є витрати, пов'язані з підтримкою запасів, і витрати, що укрупненно складаються з двох компонентів - на зберігання і витрати на закупівлю запасів. Очевидно, що із зростанням середнього розміру запасів збільшуються і витрати на зберігання. Тому збільшення активів підприємства, зокрема виробничих запасів, звичайно супроводжується і зростанням витрат на підтримку відповідних джерел фінансування.

Розв'язання задачі оптимізації виробничих запасів здійснюється таким чином:

де С - витрати на зберігання одиниці запасів;

S - обсяг запасів;

О - витрати на закупівлю одиниці запасів.

Q* одержують у результаті диференціювання суми витрат на утримання запасів (Т), що визначається в такий спосіб:

де С, З і О мають той же зміст, що і в рівнянні (9.5), а 0 - число одиниць зберігання. Ця задача схожа з моделлю оптимізації запасів коштів Баумоля.

Рівняння відоме як формула економного замовлення сировини і комплектуючих.

Кредитна лінія є інструментом згладжування коливань у надходженні доходів, що викликаються сезонними або випадковими факторами.

Для фінансового менеджера величезну роль відіграє володіння принципами аналізу ефективності вкладень у виробничі запаси.

2.3 Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість у процесі виконання зобов'язань є природним, об'єктивним процесом фінансово-господарської діяльності підприємства. Вона виникає в таких випадках:

- комерційне кредитування постачальником покупця, тобто при відстрочці платежу;

- невчасна оплата, тобто при простроченні платежу;

- недостача, розтрати, розкрадання;

- поставки недоброякісної або некомплектної продукції;

- інші випадки.

Як правило, заборгованість покупців і замовників має найбільшу питому вагу в структурі дебіторської заборгованості (до 90%). Саме тому при управлінні дебіторською заборгованістю для підприємства дуже важливо, по-перше, оптимізувати розмір дебіторської заборгованості, по-друге, забезпечити своєчасне одержання цієї заборгованості і, по-третє, організувати відповідним чином роботу з векселями.

В умовах постійної інфляції особливо необхідно враховувати цю проблему, оскільки вона в першу чергу позначається на дебіторській заборгованості.

Дебіторська заборгованість впливає на такі параметри:

- розмір і структура оборотних активів;

- розмір і структура виручки від реалізації продукції;

- тривалість фінансового циклу підприємства;

- оборотність оборотних активів і активів у цілому;

- ліквідність і платоспроможність підприємства;

- джерела коштів підприємства.

На даний час розмір і структура оборотних активів підприємств сильно змінені за рахунок великої частки дебіторської заборгованості. У структурі оборотних коштів на її частку в 2003 р. припадало 67,8%. У структурі дебіторської заборгованості найбільшу питому вагу має заборгованість за товари, роботи, послуги (у 2003 р. - 54,7%, у тому числі прострочена - 55,6%). Природно, що значні розміри дебіторської заборгованості уповільнюють її оборотність, а також оборотність оборотних активів і активів у цілому, збільшують тривалість фінансового циклу підприємства.

Основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

- недопущення неплатежів покупцями і, отже, утворення простроченої дебіторської заборгованості;

- розробка чіткої стратегії і тактики комерційного кредитування і впровадження в практику роботи підприємства методики забезпечення ефективної політики продажів і реалізації продукції;

- прогнозування і забезпечення своєчасного надходження дебіторської заборгованості;

- постійний наскрізний аналіз дебіторської заборгованості. Повнота рішення цих завдань і буде визначати ефективність

- управління дебіторською заборгованістю.

У сучасній фінансово-господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами.

Види дебіторської заборгованості

Важливим параметром є розрахунок оборотності дебіторської заборгованості.

де О_ДЗ - оборотність дебіторської заборгованості (рази);

О_ПР - обсяг продажів;

ДЗ - дебіторська заборгованість.

Цей коефіцієнт має більший зміст, якщо його конвертувати в дні. Тоді виникає можливість розрахувати період погашення дебіторської заборгованості.

де ТП_ДЗ - період погашення дебіторської заборгованості (дні).

При управлінні дебіторською заборгованістю необхідно також враховувати вплив зовнішніх факторів, таких як криза неплатежів, неоднаковий вплив інфляції на різні товари, недосконалість законодавчої бази, недосконалість процедури банкрутства тощо.

На даний час управління дебіторською заборгованістю на підприємстві є пріоритетним, тому що це пов'язано з управлінням значними грошовими потоками, що визначають забезпеченість підприємства власними коштами.

2.4 Вибір політики оперативного управління оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями

У сучасних умовах господарювання підприємствам усіх форм власності дається широка самостійність у маневруванні оборотними коштами. Вони вправі визначати планову потребу в оборотних активах і управляти ними протягом року. Вони мають право реалізувати невикористані матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям і населенню за ринковими цінами. Як внутрішні резерви у розпорядженні підприємств також залишається економія, отримана від прискорення оборотності оборотних активів. Чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств, може бути використаний для формування резервних фондів, призначених для покриття збитків і непередбачених втрат.

Для виживання в ринковому середовищі кожне підприємство зобов'язане забезпечувати ефективне використання і прискорення оборотності оборотних коштів, підтримувати на достатньому рівні свою платоспроможність і ліквідність балансу.

За цих умов підприємству необхідно розробляти політику комплексного оперативного управління оборотними активами, що полягає:

- у виборі оптимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності підприємства;

- визначенні величини і структури джерел фінансування оборотних активів.

Розрізняють три типи політики комплексного оперативного управління оборотними активами: агресивну, консервативну і помірковану.

Агресивна політика має такі ознаки:

- підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність без обмеження збільшення обсягу оборотних активів;

- підприємство накопичує запаси сировини, матеріалів і готової продукції в обсязі, збільшує дебіторську заборгованість і вільні залишки коштів на рахунках у банку.

Така діяльність підприємства передбачає збільшення частки оборотних активів у загальному обсязі майна до 50% і більше, при цьому період їх оборотності сягає понад 90 днів. Агресивна політика не забезпечує, як правило, високої рентабельності активів і сприяє зниженню ризику технічної неплатоспроможності. Несприятливі зовнішні умови на товарному ринку можуть викликати зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності.

При проведенні консервативної політики управління оборотними активами характерними ознаками є те, що підприємство стримує зростання поточних активів і прагне їх мінімізувати .

У цій ситуації питома вага оборотних активів у загальному обсязі майна складає не більш 40%, скорочується і період їх оборотності. Така політика проводиться підприємством в умовах достатньої визначеності. Тобто заздалегідь відомі умови й обсяги продажів, терміни надходження коштів і платежів, є необхідні товарно-матеріальні запаси, а терміни їх постачання заздалегідь визначено.

Консервативна політика управління оборотними активами будується в умовах стабільної фінансово-господарської діяльності підприємства, при цьому спостерігається висока рентабельність активів. Проте через непередбачені тенденції зміни кон'юнктури на товарному і фінансовому ринках можливі ризики високої технічної неплатоспроможності.

Поміркована політика управління оборотними активами підприємства займає проміжне положення. Вона характеризується середнім рівнем рентабельності й оборотності активів .

Зміна показників при різних типах політики управління оборотними активами підприємства

Відповідно до типу управління оборотними активами на підприємстві проводиться певна фінансова політика щодо формування джерел коштів. Агресивній політиці управління короткостроковими пасивами підприємства відповідає значна питома вага (більше 50%) короткострокових кредитів і позик у загальній сумі джерел коштів. При цьому можуть зростати ефект фінансового левериджу до 30-50% рентабельності активів, збільшуватися постійні витрати за рахунок процентних платежів за позиковими коштами.

Консервативну політику управління короткостроковими зобов'язаннями характеризують відсутність або низька питома вага короткострокових кредитів і позик у валюті балансу. У даному випадку необоротні та оборотні активи покриваються тільки власним капіталом і довгостроковими зобов'язаннями.

Для поміркованої політики характерною є нейтральна питома вага кредитів і позик у валюті балансу.

Слід зазначити, що при консервативній політиці управління оборотними активами їй може відповідати поміркований або консервативний тип політики управління короткостроковими зобов'язаннями. Поміркованій політиці управління оборотними активами може відповідати будь-який тип управління короткостроковими зобов'язаннями. При проведенні агресивної політики управління оборотними активами може використовуватися агресивний або поміркований тип управління короткостроковими зобов'язаннями.

Таким чином, вибір відповідних джерел фінансування для проведення політики управління оборотними активами підприємства визначає в кінцевому рахунку співвідношення параметрів ефективності використання оборотного капіталу і рівня ризику що впливає на його фінансову стійкість і платоспроможність.

управління господарський оборот актив



3. Управління необоротними активами

3.1 Політика підприємства в управлінні необоротними активами

Матеріально-технічною основою виробничого процесу на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. Початкове формування основних фондів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюються з використанням фінансових ресурсів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, спрямовані на придбання, експлуатацію і відновлення засобів праці.

Основні засоби являють собою кошти, інвестовані в основні фонди виробничого і невиробничого призначення.

Основні виробничі фонди - це частина майна, використовуваного як засоби праці при виробництві продукції (робіт, послуг) або для управління підприємством протягом певного періоду, що перевищує 12 місяців або звичайний операційний цикл, і спроможна приносити прибуток у майбутньому.

Основні невиробничі фонди необхідні для задоволення різних потреб працівників підприємства, вони не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (відомчий житловий фонд, будинки дитячих садів, спортивних споруд, клубів тощо).

Залежно від ролі, що відіграють основні засоби в процесі виробництва, в їх складі прийнято виділяти активну і пасивну частини. До активної частини належать основні виробничі фонди, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва і випуску продукції (машини, верстати, механізми, обладнання, транспортні засоби тощо). Пасивна частина включає основні фонди, що не беруть безпосередньо участі у процесі виробництва (будинки, споруди, передавальні пристрої).

Питома вага активної частини основних виробничих фондів характеризує прогресивність структури основних виробничих фондів у найбільш загальному вигляді. Він відображає частку їхньої активної частини (машин, механізмів, устаткування тощо) у відсотках до загальної вартості фондів підприємства.

Вікова структура основних фондів характеризується питомою вагою (у відсотках) різних вікових груп основних фондів (обладнання) в їхній загальній вартості. Наприклад, може бути визначена питома вага верстатів, ковальсько-пресового устаткування або інших машин за такими віковими групами: до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 20 років; більше 20 років.

Середній вік діючих основних виробничих фондів підприємства або його цехів Т визначається за формулою:

де F - початкова (балансова) вартість конкретного і-го виду основних виробничих фондів, тис. грн..;

T^F_j - тактичний вік і-го виду основних виробничих фондів, роки;

n - кількість аналізованих і-х видів основних фондів.

Середній вік устаткування в цеху на підприємстві Т визначається діленням загальної суми числа років фактичної експлуатації всіх машин (агрегатів) даного виду на кількість одиниць цього устаткування n:

У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. Надалі, у міру участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість розпадається на дві складові: одна її частина, що дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, друга - відображає залишкову вартість діючих основних фондів.

Первісна вартість основних фондів - це вартість фондів у момент їх виробництва і введення в дію у цінах даного року. Первісна вартість основних фондів не підлягає зміні, крім випадків добудування, дообладнання, реконструкції, модернізації, часткової ліквідації і переоцінки відповідних об'єктів.

Залишкова вартість основних фондів - це вартість основних фондів з урахуванням нарахованої амортизації, що визначається як різниця первісної вартості і нарахованої за період експлуатації амортизації.

Для характеристики наявності і руху основних фондів використовуються такі дані:

а) балансова вартість основних фондів на початок і на кінець звітного (планованого) року. Вартість основних фондів на кінець звітного (планованого) періоду F₂ визначається балансовим методом як алгебраїчна сума вартості основних фондів, наявних на початок року, F₂ і фондів, що вибувають у зв'язку з ліквідацією (зносом) протягом даного року Рвиб і знову введених фондів у цьому періоді Рнов, тобто

б) вартість основних фондів за всіма джерелами, що знову надійшли за даний період (рік);

в) вартість знову введених у дію в даному періоді нових основних фондів за всіма джерелами фінансування;

г) вартість вибулих у даному періоді основних фондів.

На підставі цих даних розраховується ряд показників, що відображають рух основних виробничих фондів.

Приріст основних виробничих фондів за даний період F визначається різницею між вартістю основних фондів, що надійшли знову, Рнов і вибулих Рвиб у даному році, тобто

Приріст основних фондів може бути також визначений як різниця між загальним обсягом капітальних вкладень у даному році К, сумою коштів, що йдуть на відшкодування вибуття фондів, Р1виб і вартістю об'єктів незавершеного будівництва на початок Кн і на кінець даного року , тобто

Річне введення в дію основних фондів Рнов визначається за формулою:

Коефіцієнт приросту основних фондів кАР відображає відносне збільшення основних фондів за рахунок їх оновлення і визначається таким співвідношенням:

де Р^нов - вартість знову введених фондів за даний період;

Р^виб - вартість вибулих за даний період фондів;

F₂ - вартість основних фондів на кінець даного періоду.

Коефіцієнт вибуття основних фондів K^виб визначається відношенням вартості вибулих основних фондів F^виб до вартості наявних фондів на початок даного періоду F₁, тобто

Коефіцієнт оновлення основних фондів к°н визначається шляхом ділення суми річних введень основних фондів (за планом, фактично). за кожний рік аналізованого періоду (і = 1, 2, ..., п) на вартість основних фондів, що діють наприкінці аналізованого періоду, F₂, тобто

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємства відбувається зміна величини його необоротних активів. Ця зміна пов'язана з підвищенням потенціалу підприємства, переходом на нові організаційні і виробничі структури і технології виготовлення продукції, вдосконаленням системи реалізації продукції і поставок сировини. Крім того, на зміну необоротних активів впливає зміна зовнішніх факторів, пов'язаних з податковою, інвестиційною, грошово-кредитною політикою, та інших макроекономічних факторів.

Тому потрібна оцінка тенденцій зміни необоротних активів підприємства з позиції як підприємства в цілому, так і його функціональних підрозділів. Як цільову функцію управління необоротними активами підприємства доцільно використовувати функцію, що максимізує кінцеві фінансово-економічні показники діяльності підприємства. При цьому обмеженнями цільової функції ефективності будуть показники якості вироблюваної продукції, технологічні і виробничі чинники діяльності підприємства.

Незважаючи на різноманітність складу операційних необоротних активів, мету фінансового менеджменту можна визначити таким чином - це забезпечення своєчасного відновлення і підвищення ефективності використання необоротних активів. Виходячи з цього, формують політику управління необоротними активами підприємства. Вона являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного оновлення основних фондів і ефективного їх використання.

Основні етапи політики управління необоротними активами підприємства полягають у такому :

1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в попередньому періоді. Він проводиться з метою вивчення динаміки загального обсягу і структури необоротних активів, ступеня їх придатності, інтенсивності оновлення та ефективності використання.

2. Оптимізація загального обсягу і складу необоротних активів підприємства. Розрахунки здійснюються з урахуванням виявлених у процесі аналізу можливих резервів підвищення продуктивного використання необоротних активів у майбутньому періоді.

3. Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів підприємства. При цьому розраховується загальний обсяг активів, що підлягають оновленню в майбутньому періоді, встановлюються основні параметри і вартість оновлення різних груп активів.

4. Забезпечення ефективного використання необоротних активів підприємства. Процедура полягає у розробці системи заходів, спрямованих на підвищення рентабельності і фондовіддачі необоротних активів.

5. Формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Оновлення і приріст необоротних активів підприємства може фінансуватися за рахунок власних і позикових коштів.

При розробці перспективних планів ефективного управління необоротними активами підприємства враховуються фактори, о призводять до змін їх величини й обсягів довгострокових фінансових вкладень.

3.2 Управління оновленням необоротних активів

Важливим елементом управління необоротними активами підприємства є процес їх своєчасного й ефективного оновлення. Фінансове управління оновленням необоротних активів пов'язується із загальними цілями фінансово-господарської діяльності підприємства і конкретизацією управлінських рішень у цій сфері.

У процесі діяльності підприємства можливе стрибкоподібне збільшення або зменшення як абсолютної величини основних засобів, так і їх частки в загальній сумі активів. Причинами такої зміни можуть бути або придбання підприємством основних фондів з метою створення нових організаційних структур, або переоцінка основних фондів.

Приблизний збіг величин змін основних засобів в активі балансу і додаткового капіталу в пасиві балансу є ознакою переоцінки основних фондів підприємства. Природно, що повного збігу зміни цих показників може і не бути, оскільки існують інші чинники, що впливають на зміну параметрів вартості основних засобів підприємства і його додаткового капіталу. Наприклад, додатковий капітал може змінюватися внаслідок емісійного прибутку або за рахунок безоплатного одержання майна підприємством.

Якщо розмір залишкової вартості основних засобів скорочується, це свідчить про процеси реалізації основних засобів підприємства. Подібна ситуація виникає у випадку виведення з експлуатації основних засобів, що не відповідають вимогам виробництва конкурентоспроможної продукції. Необхідно також враховувати, що внаслідок амортизації при побудові системи управління необоротними активами підприємства відбувається скорочення балансової вартості основних виробничих фондів.

Ознакою скорочення залишкової вартості основних виробничих фондів підприємства в результаті процесів амортизації є збіг абсолютної величини зменшення основних засобів підприємства і величини нарахованої за цей період амортизації.

Амортизація - це механізм погашення (перенесення на готову продукцію) вартості об'єктів основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Амортизація як економічна категорія відображє фізичний і моральний знос основних фондів і нематеріальних активів. Амортизація пов'язана з відтворювальною діяльністю підприємства: сума амортизації повинна бути достатня для заміни зношених і морально застарілих основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Для характеристики ступеня фізичного зносу основних фондів використовується ряд показників.

Коефіцієнт придатності основних фондів K^пф укрупнено характеризує їхній фізичний стан і обчислюється за формулою:

де F - початкова вартість основних фондів, грн;

А^F - сума зносу основних фондів за весь період експлуатації, грн.

Цей показник відображає питому вагу незношеної частини основних фондів у загальній їх вартості.

Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів кзф визначається відношенням суми зносу основних фондів АР до їх первісної (балансової) вартості в гривнях Р, тобто



Нормативний термін служби основних фондів Тн визначається за формулою:

де H^р - норма амортизації на повне відновлення даного виду основних фондів, %;

K^а - поправочний коефіцієнт, що передбачає збільшення (зменшення) норми амортизації на повне відновлення фондів.

Фактичний термін служби основних фондів середній (по галузі, підприємству) Т^CФ визначається за даними про фактичне списання фондів за кожний рік як середньозважена гармонійна за формулою:

де F_i. - балансова вартість і-го виду списаних фондів, грн.;

T_i^ф - фактичний термін служби і-го виду списаних фондів, роки.

Амортизація як фінансова категорія визначає повернення раніше зроблених витрат, пов'язаних із створенням і придбанням активів. Амортизаційні відрахування включаються в собівартість виробленої продукції і, по своїй суті, являють собою виведений з-під оподаткування прибуток. Чим вище норми амортизації і чим більше сума амортизаційних відрахувань, тим більший неоподатковуваний прибуток і ширші можливості підприємства щодо фінансування своєї діяльності в частині заміни основних засобів і нематеріальних активів.

Амортизаційні відрахування накопичуються в амортизаційному фонді, що формується за даними бухгалтерського обліку. Зараз підприємства самостійно розпоряджаються коштами цього фонду і часто використовують його не тільки як джерело фінансування для заміни зношеного устаткування та інших активів підприємства, але й для поповнення оборотних фондів, що не відповідає економічній сутності амортизації.

Вирізняють такі поняття - «сума» і «норма амортизації».

Сума амортизації - виражає в грошовій формі розмір зносу основних фондів за певний період часу (рік, місяць). Сума амортизації визначається відповідно до встановлених норм.

Норма амортизації - це встановлений розмір амортизаційних відрахувань за певний період часу з конкретного виду (групи, підгрупи) основних фондів, виражений у більшості випадків у відсотках до їхньої балансової вартості.

Сума амортизації на реновацію або капітальний ремонт основних фондів (річна) А в найбільш загальному вигляді визначається по підприємству, виходячи із середньорічної балансової вартості кожного і-го виду (групи, підгрупи) основних фондів F_і встановлених, відповідно, норм амортизації н^а_і:

Амортизаційні відрахування починаються з першого числа місяця, що йде за місяцем постановки об'єкта на облік, проводяться до повного погашення вартості або списання цього об'єкта і припиняються з першого числа місяця, що йде за звітним.

Визначення терміну корисного використання основних засобів і нематеріальних активів здійснюється підприємством самостійно при взятті їх до обліку.

Динаміка незавершеного будівництва свідчить про можливі обсяги нарощування виробничих можливостей підприємства. У цьому випадку масштаби капітального будівництва на підприємстві можна оцінити, порівнюючи розмір незавершеного виробництва з початковою вартістю його основних засобів.

Реальні вкладення коштів підприємства в основні виробничі фонди пов'язані з придбанням і реалізацією обладнання, верстатів, механізмів, що призводить до зміни активів підприємства.

Для оцінки ступеня зношеності основних фондів підприємства використовується коефіцієнт зносу основних засобів, що розраховується як відношення загальної величини зносу основних засобів підприємства до первісної вартості його основних коштів.

Первісна вартість основних засобів підприємства визначається як сума їх залишкової балансової вартості і загальної величини зносу основних засобів. Аналогічним чином визначається коефіцієнт зносу нематеріальних активів підприємства.

Якщо коефіцієнт зносу основних засобів високий, це свідчить про обмежені технічні можливості підприємства і його низький виробничий потенціал. Тому процес управління необоротними активами повинен бути безпосередньо пов'язаний з технічним переозброєння підприємства.

Необхідно також враховувати, що при використанні на підприємстві методу прискореної амортизації знос основних виробничих фондів збільшується більш швидкими темпами, ніж фактична зношеність основних засобів.

3.3 Управління фінансуванням необоротних активів

Фінансування оновлення необоротних активів підприємства здійснюється за такими двома варіантами: використання власного капіталу підприємства; змішане фінансування за рахунок власного і позикового капіталу.

При виборі варіантів фінансування необоротних активів підприємства враховуються нижченаведені основні фактори:

- визначається достатність власних фінансових ресурсів для оновлення необоротних активів і забезпечення економічного розвитку підприємства в майбутньому періоді;

- розраховується вартість довгострокового фінансового кредиту в порівнянні з прибутком, що генерується оновлюваними видами необоротних активів;

- вивчається досягнуте співвідношення використання власного і позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

- оцінюється доступність довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

У процесі фінансування інвестиційної діяльності підприємства використовують різні інструменти довгострокового фінансування: традиційні і нетрадиційні.

Інструменти довгострокового фінансування підприємства

До традиційних інструментів довгострокового фінансування належать:

- звичайна акція - цінний папір, що дає її власнику право голосу на зборах акціонерів, а також право на одержання дивідендів;

- привілейована акція - цінний папір, що не дає її власнику права голосу на зборах акціонерів, але дає прибуток у вигляді фіксованих дивідендів;

- облігація - цінний папір, що засвідчує вкладення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати її номінальну вартість у передбачений термін зі сплатою фіксованого відсотка;

- кредитування - передбачає придбання підприємством устаткування та інших необоротних активів на підставі використання:

- проектних кредитів. Вони видаються під здійснення конкретних інвестиційних проектів, являють собою найбільш ри- зиковий вид довгострокового кредитування і видаються під розроблений бізнес-план;

- іпотечних кредитів. Вони являють собою довгострокові кредити під заставу нерухомості і земельних ділянок;

- кредитних ліній. Це найбільш гнучкий вид довгострокового кредитування. При цьому використовуються: рамкова кредитна лінія, що відкривається банком підприємству для оплати поставок у рамках одного великого контракту;

- револьверних кредитних ліній, що використовуються переважно в міжнародній практиці, являють собою ланцюжок продовжуваних в межах установленого терміну кредитних операцій;

-синдикованих кредитів. Ця форма використовується при фінансуванні дуже великих проектів, для яких проводиться спеціальне об'єднання кредитних ресурсів ряду банків, тобто утворюється синдикат.

...