Становлення систем оподаткування країн світу

Размещено на http://allbest.ru

1. Розвиток та становлення систем оподаткування країн світу

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Ефективність її функціонування визначається найрізноманітнішими факторами і насамперед економічним становищем, розкладом політичних сил, рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки тощо.

Проте є узагальнюючі показники, за якими можна визначити ефективність податкових систем.

Це -- досягнення балансу між стимулюванням економічної активності та соціальною справедливістю податків і рівнем перерозподілу валового внутрішнього продукту за допомогою податків. Частка податків у валовому внутрішньому продукті свідчить про роль і місце податкової системи в державному регулюванні економікою.

Водночас треба враховувати, що цей показник має здатність змінюватися під впливом економічних, політичних і соціальних факторів, наявних у кожній державі. Отже, будь-який досвід треба прискіпливо аналізувати, а не запозичувати без достатніх підстав.

Крім того, частка податків у валовому внутрішньому продукті будь-якої держави постійно змінюється. Це дає підстави для висновку, що, по-перше, надто велика частка податків у валовому внутрішньому продукті не менш шкідлива, ніж мала. По-друге, вона не повинна перевищувати розумного оптимуму [2, c.3]

Загалом, розвиткові податкових систем притаманні такі риси:

1)розширення оподаткування особистих доходів, модернізація податків на споживання;

2)зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;

3)невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування.

Податкова система в кожній країні має свої особливості, а тому всі зміни, які в ній відбуваються, потребують глибокого аналізу й можуть слугувати лише додатковим інформативним матеріалом для практичних дій у кожному конкретному випадку [7, c.4].

2. Історія формування податкової системи України

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми.

Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне.

Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави [7, c.12].

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше тридцяти.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право -- це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення.

Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами [2, c.21].

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків [2, c.26].

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару.

Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших.

Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі.

Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було.

У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР.

Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану [3, c.30].

За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків. Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113.

На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії -- чотири податки, у Сингапурі -- п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії -- вісім податків. У США -- 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік [9].

Дослідження Світового банку і аудиторської компанії «PriceWaterHouseCoopers» показують, що податкова система України залишається однією з найгірших у світі вже як мінімум протягом останніх шести років. Про це свідчать дані таблиць 1 додатку 1 [9].

3. Розвиток податкової системи Франції

Згідно з рішенням Генеральних штатів у 1314 р. було вперше задекларовано принцип, згідно з яким нові податки запроваджуються не королівським наказом, а парламентським законом. З 1341 р. вводиться податок на сіль в формі соляної регалії (пізніше відкупу), а з 1439 р. - податок на землі та будівлі (талья). Кардинал Ришельє чітко сформулював головну стратегію фіскальної політики: “Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави”.

У 1648-1652 рр. у Франції розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування.

У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо шкідлива відкупна система податків - передача на договірній основі збирання податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право збирати платежі з платників податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися великі можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі надходила лише половина фактично зібраних податків, решта залишалась відкупникам.

Жана-Батист Кольбер (1619-1683) на посаді міністра фінансів дещо полегшив тягар податків для бідних і жорстоко розправився з казнокрадами. Через сто років Анн Робер Жака Тюрго Тюрго (1727-1781) звернув увагу на проблему соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства є руйнівними для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на суспільство. Він відмовився від практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту [1, c.87].

Велика французька революція значно вплинула на розвиток податкової системи Франції. У статті 14 “Декларації прав людини і громадянина” (1789р.) проголошувалось: “ Всі громадяни мають право встановлювати самі або через своїх представників необхідність державного обкладення, добровільно погоджуватися на його стягування, стежити за його витрачанням і визначати його пайовий розмір, підставу, порядок і тривалість стягування”[2]. Велика французька революція також принесла з собою скасування податкових імунітетів і церковної десятини, проголошення податків почесним обов'язком, введення податкового цензу громадянських прав.

Протягом 1807-1850 рр. у Франції складався податковий кадастр усіх земель, що охопив усі наділи в межах держави. У ХІХ ст. у Франції було вперше в Європі введено акцизи на окремі види товарів, а також запроваджено податок на цінні папери.

Наступне століття було також відзначене новаціями у податковій системі: були запроваджені податки на прибуток, на оборот, а 1954 р. вперше в історії був прийнятий принцип податку на додану вартість [1, c.16].

Від інших країн Західної Європи національна податкова система Франції вирізняється лише деякими, але помітними особливостями.

По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки - платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов'язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу).

По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково саме Франція - батьківщина податку на додану вартість.

По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової.

По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводжується відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п'яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг [2, c.83].

Усі закони Французької Республіки, які стосуються введення нових або знищення старих податків, сфери їх застосування, щорічно затверджуються парламентом при прийнятті державного бюджету. Крім законів, діють різні декрети й розпорядження, які приймаються з метою доповнення, деталізації та пояснень до чинних законів [2, c.75].

Загалом податки та збори у Франції становлять близько 90 % дохідної частини бюджету. При досить централізованій системі законодавства у сфері оподаткування місцевим органам самоврядування належить відносна автономія.

Вони мають можливість самостійно встановлювати місцеві податки, їх ставки та порядок стягнення. При цьому слід зазначити, що у Франції діє досить чітка система розподілу податків за надходженням до центрального та місцевих бюджетів. Але останнім часом з'явилась тенденція децентралізації податкової політики. Це пов'язано з розширенням прав місцевих органів влади у питаннях благоустрою, екології, містобудування, професійної підготовки фахівців тощо, що потребує додаткових надходжень до місцевих бюджетів [1, c.12].

4. Податкова система Японії

Сучасна податкова система Японії - результат податкової реформи 1988 р. Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система оподаткування проіснувала 40 років, виконавши роль максимальної мобілізації державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів.

На кінець 80-х років у країні склалися сприятливі умови для реформування податків із метою стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та нарощування внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих податків на населення [2, c.102].

Система державних доходів Японії має свої особливості.

По-перше, вони полягають у досить високій долі неподаткових доходів - 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% - у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик.

По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів.

Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%. По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці знаходяться майнові податки, на третьому - податки на споживання [2,c.114].

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

- податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- податок на прибуток корпорацій;

- податок на майно фізичних та юридичних осіб;

- податок на спадщину та дарування;

- акцизи;

- податок на додану вартість;

- мито;

- податок на проживання (в деяких джерелах - податок на жителів).

Прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний.

Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок.

Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального - від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників.

Податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка - 33,48%; префектурна - 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка - 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб'єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху майже єдина, форма майнового оподаткування в Японії - земельний податок. У середні віки вносився натурою в розмірі десятої частини урожаю, сучасний податок справляється на основі кадастрової оцінки землі [3, c.63].

Податок на спадщину та дарування справляється у випадку передачі власності, (оціненої в ринкових цінах або за ціною придбання), за заповітом і за актом дарування.

Ставки податку диференційовані в залежності від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру родинних зв'язків. Так, для спадкоємців, які не відносяться до дітей, батьків, сестер і братів, ставка підвищується на 20%, але в будь-якому разі у максимумі не може перевищувати 75% вартості долі спадкоємця. В оподатковувану базу не входить вартість майна, одержаного від родичів для підтримки мінімуму існування та здобуття освіти, а також власність, заповідана державним, громадським, науковим, благодійним і релігійним організаціям.

В 1989 р. був запроваджений 3%-ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3-х процентний акциз [3, c.65].

5. Податкова система Сполучених Штатів Америки

податковий бюджет економічний

Сполучені Штати Америки в усіх можливих вимірах - економічному, політичному, воєнному, науково-технологічному - найбагатша і наймогутніша країна сучасного світу, єдина супердержава. Важливо нагадати, що виникнення американської держави безпосередньо пов'язане з податком [8, c.7].

Однією з подій, яка підготовила відокремлення англійських колоній у Північній Америці від метрополії був інцидент, що увійшов в американську історію під назвою Бостонського чаювання (Boston Tea Party). Коли в 1773 р. англійський уряд наклав мито на чай, завезений у Америку Британською Ост-Індською компанією, обурені колоністи в гавані м. Бостон напали на кораблі з вантажем чаю і викинули його в море. З цього моменту почалося найбільш гостре протистояння між колоніями та метрополією, що привело до Війни за незалежність (1775-1783 рр.) [3, c.89].

В США податкова політика як інструмент антициклічного регулювання активно використовується з кінця 30-х років нашого століття [2, c.135].

У 50-60 роках у США склалося доскональна система оподаткування особистих і корпоративних доходів , як достатньою мірою могла виконувати регулюючі функції.

Процес розвитку податкового регулювання у США з кінця 40-х років і донині пройшов чотири етапи.

В 1963 році відбулася податкова реформа, яке передбачало поетапне скорочення особистих податків, а також знижувався в середньому на 10% Рівень оподаткування корпорацій .Загальна сума зменшення податкових вилучень у 1964-1965 роках становила близько 25 млрд.$.

Отже, ця податкова реформа мала вплив, тому що зниження податків мало значну стимулюючу дію на економіку [8].

Податкова реформа, затверджена “ Актом про податки для економічного розвитку “ 1981 року, стала центральнім заходом першого уряду Р. Рейгана . Прийнятий закон передбачав такі зміни: скорочення ставок прибуткового податку на 5%, також знижувалась прогресивність шкали, та інше . Ця реформа певною мірою виправдала надії адміністрації. Важливим досягненням 90-х років стало значне зниження процентних ставок [2, c.138].

Отже, проведенні реформи засвідчили , що податкова політика не має вирішального впливу на економічне зростання . Але зменшення податкового навантаження супроводжується загостренням проблеми державного боргу [3, c.150].

Висновок

Отже розглянувши податкову систему різних країн, їх реформи та принципи, можна сказати, що у системі оподаткування кожної окремої країни є свої особливості , які можна і потрібно переймати, використовуючи накопичений досвід. Адже будувати податкову систему самостійно дуже важко, тому я вважаю, що дуже доцільно використовувати досвід інших країн, детально розглянути реформи, що були проведені та концепції їх проведення.

Сьогодні, коли вже минуло 20 років після проголошення незалежності України , наші науковці та фахівці підбивають певні підсумки та розглядають шляхи подальшого розвитку податкової системи України, спираючись на накопичений досвід інших країн.

Размещено на Allbest.ru