Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Зі становленням України незалежною країною однією з першочергових завдань постало вирішення проблеми формування ефективної державної бюджетної політики і особливо правильного вибору в її складі пріоритетів соціально-економічного розвитку. За часи незалежності України вироблено певні організаційно-правові засади і методичні підходи до формування державної бюджетної політики: щороку приймається закон про державний бюджет, який став основним фінансовим планом держави, прийнято Бюджетний кодекс України, котрий за своїм змістом є фактично бюджетною конституцією України і вирішив багато питань, пов'язаних зі становленням і поступовим покращенням бюджетної системи і бюджетного процесу, зроблено певні кроки на шляху бюджетної децентралізації.

Бюджетна політика -- сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Об'єктом курсової роботи є процес формування державної бюджетної політики.

Метою даної роботи є аналіз бюджетної політики в Україні як складової комплексної економічної політики держави, її функцій та обмежень, динаміки та ефективності.

Згідно з поставленою метою в роботі було визначено наступні задачі:

обґрунтувати в теоретичному аспекті засади функціонування бюджетної політики країни;

визначити і обґрунтувати основні реалізації бюджетної політики;

дослідити практику формування державної бюджетної політики в Україні;

визначити пріоритети державної бюджетної політики України;

визначити засади удосконалення та перспективи розвитку бюджетної політики держави.



Розділ 1. Теоретичні основи бюджетної політики України

фінансування бюджетний дефіцит борг

У 1992 році Україна сформувала самостійну бюджетну систему. Одночасно зі здобуттям цього неодмінного атрибуту державної самостійності на весь зріст постало питання здійснення відповідної бюджетної політики, спрямованої на утвердження національної незалежності, забезпечення глибинних ринкових перетворень та стійкого довгострокового розвитку національної економіки та суспільства в цілому.

Бюджетна політика -- сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Бюджетна політика України постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовою ланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених у нього параметрів залежать рівень соціального захисту громадян, інвестиційні можливості держави, ступінь впливу України на міжнародній арені, підприємницька активність суб'єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільш яскраво висвітлюються і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільних груп.

Бюджетна політика як складник фінансової, тісно взаємодіючи з податковою, грошово-кредитною, обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвитку виробництва, підвищення його ефективності, підтримання підприємницької активності та підвищення добробуту населення.

Бюджетна політика поєднана нерозривно з розвитком держави. Тому важливою передумовою для розробки оптимальної моделі бюджетної політики та ефективного механізму її реалізації є необхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників.

До зовнішніх чинників треба віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими системами тощо.

До внутрішніх чинників, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна віднести: економічні - пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва; соціальні - пов'язані з особливостями відтворення робочої сили та населення країни в цілому, це перш за все: кошти на освіту, охорону здоров'я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, обсяг і рівень заробітної плати тощо; політичні пов'язані із забезпеченням обороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, укріплення законодавчої та виконавчої влади.

Проблема взаємозв'язку між зовнішніми та внутрішніми чинниками, які впливають на бюджетну політику, полягає в тому, наскільки вони сприяють зростанню ВВП, нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів, формують ідеологію бюджетної політики.

Головне завдання бюджетної політики - сприяти динамічному економічному розвитку країни за допомогою раціонального управління державними доходами, у тому числі - оптимізації збору податків, а також державними видатками. З метою підвищення ефективності бюджетної політики бюджетна система України повинна будуватися з урахуванням принципів стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

Зазначимо, що поряд із бюджетною політикою існує поняття "бюджетна резолюція", яку іноді ототожнюють із бюджетною політикою, яка тісно взаємодіє з бюджетною резолюцією. Остання, на відміну від бюджетної політики, визначає основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік: комплекс соціальних асигнувань, обсяг адміністративних витрат, у тому числі на утримання центральних органів влади, доходи й видатки державного бюджету, обсяг ВВП, рівень інфляції тощо.

Бюджетна політика включає такі найважливіші ланки:

розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Бюджетна політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних складових - бюджетної стратегії та бюджетної тактики.

Бюджетна стратегія -- довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку бюджетного механізму, формуються концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслюються принципи організації бюджетних взаємовідносин. Вибір довготривалих цілей і складання загальнодержавних цільових програм у бюджетній політиці необхідні для концентрації бюджетних ресурсів на стратегічних напрямах економічного й соціального розвитку.

Бюджетна тактика -- методи реалізації бюджетної політики на коротший термін, яка спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетна стратегія повинна бути відносно стабільною, тоді як бюджетна тактика має бути гнучкою, що визначається зміною повсякденних економічних і соціальних умов.

Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюджетної політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики.

Основні завдання бюджетної політики України на сучасному етапі:

1) Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні чинники, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Ринок дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед з тими, що засновані на централізованому плануванні. Проте все ж можливості ринкової економіки обмежені. Особливо в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної політики є великою помилкою;

2) Мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх неспроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Але потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, дер жавне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи то що. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державного і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з центральних місць;

3) Вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від підприємницьких структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з другого, використовуючи фінансові важелі, -- закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Тобто бюджетна політика держави має спрямовуватися на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах планової і ринкової економіки;

4) сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації та структурній перебудові економіки, подолання інфляційних процесів;

5) здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг;

6) здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання й підвищення рівня економіки в країні;

7) формування взаємовідносин у бюджетній системі в напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів;

8) оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування;

9) пошук додаткових джерел доходів бюджету.

Бюджетна політика повинна мати головну мету -- підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними і місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції.

Необхідно виходити з того, що бюджет -- це форма обслуговування громадян за їхнім власним вибором. Тому підвищення бюджетними методами добробуту одних людей має здійснюватися без погіршення добробуту інших. У цьому зв'язку всі заходи у сфері бюджету, які не супроводжуються поліпшенням умов життя населення, є безперспективними й економічно недоцільними. Будь-які спроби окремих політичних сил ігнорувати спрямованість бюджетної політики на зростання матеріального добробуту рівнозначні їх політичному самогубству.



Розділ 2. Аналіз бюджетної політики України: оцінка, стан та її ефективність

За останні роки (2004-2010) бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні.

За допомогою бюджетної політики здійснюється цільове спрямування коштів. Важливою складовою бюджетної політики є здійснення збалансованих міжбюджетних відносин. Слід зазначити що саме ефективно побудовані міжбюджетні відносини впливають на темпи економічного зростання, що є досить актуальним на сьогоднішній день.

Ефективність бюджетної політики слід, на нашу думку, оцінювати за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна ефективність). Слід зауважити, що, якщо аналіз фіскальної ефективності бюджетної політики здійснюється в Україні останнім часом досить активно, проблеми стратегічної ефективності бюджетної політики поки що не здобули належної уваги.

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом . З урахуванням результативності діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути дана кількісна оцінка ефективності бюджетної політики. Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:

рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;

рівень виконання бюджетних зобов'язань;

величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;

обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;

рівень монетизації бюджетних потоків;

величина валютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;

ступінь виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;

величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;

величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їхнє недофінансування тощо.

Критеріями стратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка основних макроекономічних показників у співставленні з наміченими структурними пріоритетами:

динаміка ВВП та обсягів виробництва;

рівень інфляції;

динаміка валютного курсу;

рівень зайнятості та реальних доходів населення тощо.

Стратегічна ефективність бюджетної політики залежить від того, яким чином вона пов'язана з іншими складниками економічної політики і, насамперед, з грошово-кредитною політикою.

Державний бюджет -- це централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він перебуває в розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Це так звані чисті суспільні блага, до яких в економічній науці відносять державне управління, національну оборону, забезпечення охорони правопорядку тощо і які повністю оплачуються з бюджету. Ринкова система неспроможна забезпечити суспільство такими благами взагалі. Адже до них неможливо застосувати принцип винятку, притаманний приватним благам. Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, безальтернативністю у їх використанні. Кожен без винятку громадянин користується цими благами незалежно від свого бажання або платоспроможності.

Нормативно-правовими актами, що регулюють питання, пов'язані з Державним бюджетом України, є:

? закон про Державний бюджет України на поточний рік;

? Бюджетний Кодекс,

? Конституція України,

? iншi закони, що регулюють бюджетні правовідносини, нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв України,

? нормативно-правовi акти центральних органiв виконавчої влади, прийнятi на пiдставi i на виконання цього Кодексу, iнших законiв України та нормативно-правових актiв Кабiнету Мiнiстрiв України.

Бюджет складається з дохідної та видаткової частин. Видатки бюджету кошти, що спрямовуються на здiйснення програм та заходiв, передбачених вiдповiдним бюджетом, за винятком коштiв на погашення основної суми боргу та повернення надмiру сплачених до бюджету сум. Доходи бюджету - усi податковi, неподатковi та iншi надходження на безповоротнiй основi, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Державний бюджет відіграє важливу роль у забезпеченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, здійснення соціального захисту населення, соціального забезпечення найуразливіших верств населення.

Однак, Державний бюджет слід розглядати не лише як засіб акумулювання коштів, необхідних для фінансування державних заходів, як інструмент перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення соціальної справедливості. Бюджет є також знаряддям впливу держави на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси, економічним важелем здійснення державної влади.

За допомогою Державного бюджету держава виконує свою регуляторну функцію. В ринкових умовах державне регулювання реальної економіки спрямовується насамперед на створення сприятливих умов для юридичних та фізичних осіб в інтересах суспільства в цілому, але не у власних інтересах окремих верств населення та осіб, з використанням таких потужних важелів, як податки та бюджетні витрати.

Державний бюджет є активним чинником господарських перетворень і дійовим інструментом регулювання економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів як на мікро-, так і на макрорівні.

Державний бюджет істотно впливає на економічний розвиток окремих регіонів. Вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через Державний бюджет.

Бюджет може складатися iз загального та спецiального фондів. Розподіл бюджету на фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спецiального фонду визначаються виключно законами України.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всi доходи бюджету, крiм тих, що призначенi для зарахування до спецiального фонду;

2) всi видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фiнансування загального фонду бюджету.

Спецiальний фонд бюджету включає:

1) бюджетнi призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартiсному обрахунку), одержанi розпорядниками бюджетних коштiв на конкретну мету;

3) рiзницю мiж доходами i видатками спецiального фонду бюджету.

2.1 Статті доходів Державного бюджету

Доходи державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

На рівень доходів Державного бюджету впливають економічні, соціальні, політичні, національні фактори. Але найбільш вагомими є зовнішні та внутрішні фактори економічного спрямування.

Внутрішні фактори включають:

- Рівень податкових ставок;

- Рівень банківського процента;

- Рівень податкоспроможності населення;

- Об'єкти приватизації;

- Курс національної валюти;

- Рівень інфляції;

- Рівень ВВП;

- Внутрішній державний борг.

Зовнішні фактори включають:

- Зовнішній державний борг;

- Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;

- Рівень зовнішньоекономічної фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій;

- Сальдо торговельного балансу.

Відповідно до Бюджетного кодексу доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження - передбаченi податковими законами України загальнодержавнi i мiсцевi податки, збори та iншi обов'язкові платежі;

3) доходи від операцiй з капiталом:

- доходи вiд власностi та пiдприємницької дiяльностi;

- адмiнiстративнi збори та платежi, доходи вiд некомерцiйного та побiчного продажу;

- надходження вiд штрафів та фінансових санкцiй;

4) трансферти - кошти, одержанi вiд iнших органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування, iнших держав або мiжнародних органiзацiй на безоплатній та безповоротній основі.

Згідно з статтею 29 Бюджетного кодексу доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закрiпленi за мiсцевими бюджетами), що отримуються вiдповiдно до законодавства про податки, збори i обов'язковi платежi та Закону України "Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв", а також вiд плати за послуги, що надаються бюджетними установами, якi утримуються за рахунок Державного бюджету України, та iнших визначених законодавством джерел, включаючи кошти вiд продажу активiв, що належать державi або пiдприємствам, установам та органiзацiям, а також проценти i дивiденди, нарахованi на частку майна, що належить державі в майнi господарських товариств;

2) гранти i дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетнi трансферти з місцевих бюджетів.



2.2 Видатки державного бюджету

Видатки державного бюджету за своєю економічною сутністю є інструментом досягнення вищого критерію справедливості і корисності для кожного члена суспільства. На досягнення цієї мети має бути зорієнтоване бюджетне законодавство - видатки бюджету повинні бути спрямовані на вирівнювання доходів окремих верств населення. Однак вирівнювання доходів виправдане тільки тоді, коли поліпшується становище найбідніших верств населення. Досягти вказаної мети можна лише за умов економічного зростання і розвинених демократичних засад. На сучасному етапі бюджетне законодавство відповідає розстановці політичних сил в Україні і стану трансформації економіки.

Видатки Державного бюджету -- це витрати держави на загально державному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються такими основними факторами:

- необхідність утримання державних установ;

- рівень розвитку регіонів держави;

- зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

- форми надання бюджетних коштів;

- інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

У статті 30 Бюджетного кодексу України передбачено, що з Державного бюджету здійснюються видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу, виконавчу владу,

Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

- загальну середню освіту: спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

- вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

- післядипломну освіту;

- позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багато профільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

- спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

- санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

- інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військово-службовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

- державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

- державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

- державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

- державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, сім'ї;

- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

- державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

- державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва);

- державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

- державні програми розвитку кінематографії;

- державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

- державні програми підготовки резерву та складу національних команд і забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту, підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

- державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

- державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, та стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом.

Бюджетне фінансування базується на наступних принципах:

1. Цільовий характер бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів.

2. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це дося-гається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

3. Безповоротність бюджетних асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних асигнувань. За користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів.

2.3 Бюджетний дефіцит

Бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, тому його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн гніту, в тому числі й високорозвиненим.

Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3--5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3 відсотка валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний. При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня.

2. Структурний. Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний. Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів. Циклічний дефіцит -- це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

? державні внутрішні та зовнішні запозичення;

? внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

? внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого само-врядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Бюджетний дефіцит, який планувався в Україні й був затверджений Законами про Державний бюджет у 2002-2006 рр.

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, невиражена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

-- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;

-- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

-- неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

-- значний обсяг тіньової економічної діяльності;

-- невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

-- нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

-- втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки тощо, що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету.

Основними шляхами подолання бюджетного дефіциту є:

1) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7) запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.



Розділ 3. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку бюджетної політики України в сучасних умовах розвитку

Досягнення головної мети бюджетної політики передбачає збільшення реальних доходів громадян, поліпшення якості товарів і послуг, що надаються населенню, створення належних умов для здобуття освіти, охорони здоров'я, підвищення культури, захисту конституційних прав, охорони навколишнього природного середовища та ін. Для розв'язання таких завдань потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності тощо.

Зрозуміло, що бюджетна політика не спроможна розв'язати всі перелічені проблеми. Тому основними напрямами бюджетної політики держави на сучасному етапі є [3]:

· створення соціально - орієнтованої ринкової економіки;

· стабілізація економічного середовища як передумови розвитку бізнесу;

· досягнення довготривалого економічного зростання;

· підвищення життєвого рівня населення.

Нині в Україні одним із надзвичайно важливих завдань у галузі бюджетної політики є не допущення подальшого зниження рівня життя найменш забезпечених і найуразливіших верств населення. Держава має гарантувати, що життєвий рівень населення не впаде нижче від прожиткового мінімуму. В умовах дефіциту коштів для забезпечення потреб у соціальній сфері необхідне жорстке нормування розподілу наявних у державі фінансових ресурсі, що має ґрунтуватися на об'єктивній системі показників державних соціальних стандартів і соціальних норм, розрахованих з огляду на мінімальні потреби та можливості суспільства на конкретному етапі розвитку.

Важливим завданням бюджетної політики у сфері розвитку економіки є створення умов для активізації інвестиційної активності. Це стосується, насамперед, збільшення обсягу інвестиційної діяльності держави, а також недержавних вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Ще одне завдання, яке потребує вирішення, - запровадження в Україні середньострокового бюджетного планування, що дасть змогу складати реальніші плани інвестиційної діяльності держави з розподілом за ними відповідних ресурсів для повного забезпечення їх реалізації. Розробка та прийняття таких планів є переходом до вищого ступеня бюджетного планування, тому вона потребує детального обґрунтування та узгодження середньострокових планів із поточними [6, С.87].

Від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної політики значною мірою залежить загальний соціально - економічний розвиток держави.

Політика діяльності держави на міжнародних фінансових ринках повинна формуватися з урахуванням пріоритетності необхідності погашення зовнішнього державного боргу, а не залучення нових запозичень. Усі види довгострокових позик органів державної влади, включаючи запозичення на ринку державних цінних паперів і єврооблігацій, повинні направлятися на збільшення інвестицій, тим самим має бути створена основа для повного і своєчасного обслуговування державного зовнішнього боргу. В свою чергу доцільно щоб розмір внутрішніх запозичень визначався виходячи з оптимального варіанту запозичень на зовнішньому ринку і з урахуванням необхідності зменшення навантаження на внутрішній фінансовий ринок з метою спрямовування вільних коштів суб'єктів господарювання в реальний сектор і створення умов для активізації інвестиційного процесу.

Перехід на якісно новий рівень управління видатками державного бюджету передбачає підвищення ефективності витрат бюджетних коштів, оптимізацію бюджетних дотацій та субвенцій, підвищення соціальної спрямованості видатків. Тому бюджетна політика в області видатків повинна здійснюватися з урахуванням подальшої оптимізації бюджетних асигнувань. Обов'язковою є реалізація принципу пріоритетності напрямків соціально-економічного розвитку, тому державні ресурси повинні спрямовуватися у пріоритетні галузі, від яких залежить соціальна захищеність населення, національна безпека, реалізація структурних перетворень. Важливо при цьому, щоб державні інвестиції спрямовувалися на підтримку перспективних напрямків, здатних забезпечити переорієнтацію вітчизняної промисловості із сировинної на високотехнологічну. За цих умов витрати бюджету в цілому сприятимуть реалізації структурних перетворень щодо [10, С.26]:

· реформування соціальної сфери, яка включає проведення пенсійної реформи, модернізацію освіти, а також перетворення в системі охорони здоров'я та у сфері культури;

· реформування армії і правоохоронних органів;

· модернізації економіки шляхом створення сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату, проведення стимулюючої економічне зростання макроекономічної політики, а також здійснення структурної перебудови економіки;

· формування цивілізованого ринку нерухомості;

· здійснення реформи природних монополій.

Проведення скоординованої економічної і фінансової політики Уряду і місцевих органів влади, а також посилення централізації в прийнятті рішень з державних фінансів дозволить підвищити керованість і ефективність фінансових потоків, що перерозподілятимуться через зведений бюджет.

З огляду на це міжбюджетні відносини будуватимуться в напрямку забезпечення єдиної, спрямованої на підвищення збалансованості бюджетів з урахуванням змін щодо адміністративно-територіального устрою державної бюджетної політики через:

· безумовне дотримання положень законодавства, виконання угод, що укладаються між державою і суб'єктами місцевого самоврядування;

· недопущення нарощування бюджетної кредиторської заборгованості;

· посилення бюджетного адміністрування власних доходів бюджетних установ;

· якісне удосконалення казначейської системи виконання бюджетів, передусім місцевого самоврядування.

Посилення ролі бюджетного планування повинне відбуватись шляхом розробки середньострокових бюджетних планів, узгоджених з завданнями державних цільових програм та стратегічних річних планів діяльності органів виконавчої влади за окремими напрямками. Усі бюджетні програми повинні виконуватись в рамках бюджетних призначень головних розпорядників бюджетних коштів.

Посилення ролі державного фінансового контролю за повнотою надходження і цільовим характером витрат бюджетних коштів передбачає введення порядку обов'язкової публікації звітів про виконання бюджетів усіх рівнів і забезпечення відкритості процедур розміщення державних замовлень. Для реалізації поставленої задачі продовжиться розвиток органів Державного казначейства і контрольно-ревізійної служби України. Водночас має бути запроваджений жорсткий контроль державних фінансів, який відповідав би принципам і нормам фінансового контролю в країнах ЄС [13].

Для посилення державного регулювання бюджетної політики слід створити окремий закон який би регламентував засади формування єдиної бюджетної політики держави.

Застосування таких засобів здійснюється відповідно до етапів формування бюджетної політики, що регламентуються Бюджетним кодексом. Технологія ж бюджетної політики повинна знайти своє відображення в окремому законодавчому документі на зразок закону і мати свої витоки в концепції економічного і соціального розвитку держави. Поки що такого комплексного документу, в якому б визначалась економічна стратегія України з урахуванням основних перспективних напрямків розвитку фінансових відносин в системі зведеного бюджету, як основної ланки державних фінансів, не розроблено [18, С.356].

На сьогодні основним завданням уряду є стимулювання інвестиційної активності підприємців і населення, створення сприятливих умов для зародження нового бізнесу й активізації грошових доходів через фінансово-кредитний ринок. У цей період особливо важливо об'єднати цілі бюджетної, фіскальної і грошово-кредитної політики з ідеологією і пріоритетами соціально-економічної політики держави. На нашу думку, дієвість цього підходу, а відповідно й ефективність бюджетної політики, залежатиме від виконання таких умов:

1) централізація й відповідальність влади, що дає змогу виключити політичний популізм як чинник прийняття й реалізації, можливо, непопулярних, але необхідних заходів щодо економії всіх бюджетних витрат, їх реструктуризації з позицій досягнення макроекономічного ефекту;

2) законодавче закріплення програми виходу із кризи та отримання урядом від суспільства, політичних партій, опозиції лага довіри на період подолання кризових явищ;

3) прийняття до реалізації науково обґрунтованої, з реальними довгостроковими загальнодержавними проектами, стратегії соціально-економічного розвитку країни та бюджетної стратегії;

4) оптимізація структури доходів і видатків державного бюджету, обсягів дефіциту державного бюджету й державного кредиту з позицій реалізації наслідків економічної кризи та водночас цільових проектів і пріоритетів бюджетної стратегії;

5) розроблення механізму системи дієвого фінансового контролю та персональної відповідальності за цільовий характер і ефективність використання бюджетних коштів.

Ефективність соціально-економічної, бюджетної політики в Україні в умовах загострення політичних суперечностей в першу чергу залежить від політичної волі керівництва країни, усвідомлення пріоритетності загальнодержавних, загальнонаціональних інтересів і створення ефективного механізму їх реалізації через існуючі інститути фінансової системи, наявності відповідного правового поля й відповідальності кожного урядовця насамперед перед громадянами України.

На сьогодні нам необхідно передусім подолати період політичного хаосу й безвідповідальності, зберегти та зміцнити державність. Саме такий підхід повинен бути визначальним у процесі подолання суперечностей у реалізації бюджетної політики держави.



Висновки

Отже, в умовах наростання ризиків погіршення економічної ситуації у світі, що знизить потужність зовнішніх чинників економічного зростання України, бюджетна політика в середньостроковій перспективі має стати інструментом реалізації внутрішнього потенціалу зростання. Реформування бюджетної системи має бути продовжено відповідно до Програми економічних реформ та включати як імплементацію нових рішень, так і роботу щодо виправлення помилок, які були допущені під час реалізації першого етапу реформ. На сьогодні повинно проводитись формування та впровадження такої концепції бюджетної політики, яка б обов'язково враховувала економічні, соціальні, політичні, інституційні фактори розвитку держави.

Ключовими заходами розбудови ефективної бюджетної політики, впровадження яких має стати пріоритетом у 2013 р., на наш погляд, мають стати:

1. У сфері політики - створення умов для реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин та міжбюджетних відносин; поглиблення міжнародної економічної інтеграції України у напрямку співпраці з Євросоюзом; забезпечення ефективності діяльності політичних організацій, фракцій на місцевому рівні, гармонізація національного законодавства із законодавством ЄС, формування стабільної нормативно-правової бази з урахуванням напрямків реформування системи міжбюджетних відносин.

2. У сфері економіки - створення сприятливих умов для розвитку виробництва, стимулювання сталої економічної розбудови держави; розвиток інноваційної моделі економіки, модернізація інфраструктури й базових секторів економіки, реалізація виваженої боргової політики.

3. У сфері інновацій - посилити роль стратегії та 3-5-річних планів у сфері досліджень, розробок та інновацій в Україні шляхом визначення конкретних пріоритетів (а не лише загальних, як це представлено нині), системи скоординованих та гармонізованих програм, системи урядової координації діяльності міністерств і відомств, механізмів державної підтримки, обсягів фінансування та системи моніторингу; побудова ефективної системи моніторингу та оцінки інноваційного розвитку.

4. У соціальній сфері - надання послуг для задоволення суспільних потреб, виходячи з принципу достатності реальних державних ресурсів, поступове підвищення соціальних стандартів, проведення реформування міжбюджетних відносин з метою забезпечення стабільного розвитку регіонів.

Таким чином, враховуючи наявність значних ризиків сповільнення економічної динаміки, які можуть перейти в активну фазу, при формуванні бюджетної політики слід розробити превентивний пакет заходів, впровадження яких дозволить стримати розростання дисбалансів в системі державних фінансів України. Окрім раціоналізації видатків бюджету, він має містити низку фіскальних заходів, що забезпечать у випадку необхідності додаткове зростання бюджетних доходів без посилення фіскального навантаження на доходи незаможних верств населення та діяльність технологічних галузей економіки.

Пріоритетними завданнями у бюджетній сфері мають стати: продовження реформ в системі державних фінансів; підвищення ефективності бюджетної політики та перегляд її окремих пріоритетів; впровадження стимулюючих заходів, спрямованих на пожвавлення економічної діяльності.

Бюджетна політика, спрямована на стимулювання інноваційного розвитку, сприятиме зміцненню конкурентоспроможності національної економіки, підвищенню якості людського капіталу, зростанню рівня добробуту населення.



Список використаної літератури

1. Закон України "Про державний бюджет України на 2008 рік"

2. Бюджетний кодекс України

3. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 422 с.

4. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. Для студ. Вузів. - К., 2004. - 544 с.

5. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 1997. - 303 с.

6. Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навч. посіб. 2-е видання, виправлене і доповнене - К.: ВД"Професіонал", 2005. - 400с.

7. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 495 с.

8. Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навч. посіб. - К., 2001. - 166с.

9. Україна у цифрах у 2006 році: Статистичний довідник. За ред.. Осауленка О.Г. - К.: Консультант, 2007.

10. Юрій С.І, Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навч. посіб. - К.: НІОС, 2000 - 400с.

11. Урядовий кур'єр - 2007 26 липня Державний борг у дзеркалі статистики 4

12. Фінанси України 2004 №4 Дроздовська О.С. Теоретичні засади організації бюджетного устрою України 23-29 с.

...