Грошово-кредитна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади грошово-кредитної політики

1.1 Монетарна політика

1.2 Мета й ефективність кредитно-грошової політики

Розділ 2. Грошово-кредитна політика України

2.1 Аналіз реалізації кредитно-грошової політики в Україні

2.2 Шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні

Розділ 3. Грошово-кредитна політика розвинених країн світу

3.1 Грошово-кредитна політика США її особливості

3.2 Розгляд грошово-кредитної політики країн Євросоюзу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

«Грошово-кредитна політика (англ. Monetary policy) являє собою комплекс взаємозалежних заходів, що вживають Центральним банком з метою регулювання сукупного попиту шляхом планованого впливу на стан кредиту й грошового обігу.

Центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії банкнот, але й у сфері проведення грошової політики держави, що розрахована на короткострокові періоди й ведеться непрямими методами.

Цілями Кредитно-грошової політики є:

- регулювання темпів економічного росту;

- зм'якшення циклічних коливань на ринку товарів, капіталу й робочої чинності; стримування інфляції;

- досягнення збалансованості платіжного балансу.

Здійснюючи емісію й кредитування економіки, банки виконують корисну й необхідну для розвитку країни роль. Грошові інструменти обслуговують економічний оборот, і їх можна зрівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставляти товари, продукцію промисловості й сільського господарства до місця їхньої переробки або споживання; аналогічно грошові інструменти забезпечують обіг різних товарів, їхній перехід від одного власника до іншого, полегшуючи їх переробку або споживання. Однак надмірна або безконтрольна емісія грошей може привести до небезпечного й навіть руйнівних наслідків. Коли банківське кредитування перевищує певний ліміт, воно вже не стимулює виробництво, а породжує надлишкову купівельну спроможність, слідством якої є підвищення цін.

Коли грошовий обіг здійснювався відповідно до металістичної концепції, що був обсяг золотого запасу обмежував емісію платіжних коштів. Еволюція грошей у дусі номіналістичної концепції привела до необхідності обміркованих і погоджених дій в області не тільки банківського кредитування, але й державних фінансів і зовнішньої торгівлі з метою підтримки грошової рівноваги. Що стосується кредитної сфери, державні органи покликані контролювати й регулювати емісію грошей відповідно до завдань грошової політики; для цього вони доручають різним установам здійснення контролю й регламентації кредитних операцій, полегшуючи застосування відповідних заходів впливу. У цьому змісті кредитна політика є складовою частиною грошової політики; двома іншими її компонентами є бюджетна політика й політика міжнародних фінансових відносин.

Метою дослідження даної курсової роботи є розглянути принципи і цілі грошово-кредитної політики, її інструменти й проблеми її реалізації на прикладі України, США, а також країн Європи.

Розділ 1. Теоретичні засади грошово-кредитної політики

1.1 Монетарна політика

У літературі застосовуються кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, в другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення іі як комплексу взаемозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральній банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу - грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб'єктом грошово-кредитної політики держави є її Національний банк (Україна - Національній Банк України)

Цільова спрямованість монетарної політики. Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи:

-стратегічні;

-проміжні;

-тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші ма-кроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування кон'юнктури ринку.

Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці.

1.2 Мета й ефективність кредитно-грошової політики

У процесі економічного регулювання держава широко використає грошово-кредитні міри. Як і фінансовий механізм, вони розглядаються подвійно. З одного боку, ця міра є складовою частиною всього комплексу економічної політики, з іншого боку - кредитне регулювання виступає свого роду інструментом державного втручання в економіку.

По своєму змісту кредитна політика -- сукупність заходів центрального банку в області грошового обігу й кредиту по впливу на макроекономічний процес. Ціль даних мір - частка переломлення загальної державної лінії на забезпечення рівноважного й стійкого розвитку економіки.

Після тривалого періоду економічного росту й повної зайнятості дії держави в галузі економіки мають скоріше захисний характер і спрямовані на підтримку економічної активності й скорочення безробіття.

Прагнення зберегти й по можливості збільшити виробництво, а також підтримати досягнутий рівень життя відповідає сучасним завданням. Це «припускає великі капіталовкладення на переустаткування промислових і сільськогосподарських підприємств і створення виробничих структур, щоб зменшити залежність країни в сфері енергетики, підвищити продуктивність праці на підприємствах, задовольнити потреби населення в цілому, а також забезпечити підготовку фахівців (інженерів, техніків) і налагодити розробки науково-технічних досліджень Для цього також потрібні значні оборотні капітали, необхідні, наприклад, для видачі заробітної плати, для закупівель сировини й енергії.

Кредити повинні направлятися насамперед у ті галузі економіки, динамізм яких представляється найбільш необхідним для гармонічного розвитку економіки в цілому.

Ціль державних органів в області грошової політики можна сформулювати коротко: економічний ріст без інфляції. Важливо, щоб ресурси, використовувані для розвитку економіки, були застраховані від втрат; зокрема, кредитування з метою збільшення багатства не повинне спричинити підвищення цін або виснаження валютних ресурсів. Тут проявляється стримуюча роль внутрішнього й зовнішнього аспектів кредитної політики.

Стабільність внутрішніх цін необхідна для нормального функціонування економіки. Загальне зниження цін спричинило б за собою вповільнення темпів виробництва й тим самим перешкоджало б економічному розвитку; однак цю можливість не варто розглядати, оскільки в цей час вона не може реалізуватися. Загальне підвищення цін таїть у собі відомі соціальні й економічні небезпеки, воно не тільки підриває або послабляє прагнення до нагромадження грошей і робить не ефективними зузилля, що вживають, приводячи до невиправданого збагачення деяких верств населення, воно також погіршує умови капіталовкладень і знижує їх рентабельність.

Проте стабілізація не може бути абсолютною й не виключає змін у співвідношенні цін. У певних випадках можуть і повинні допускатися зміни, щоб, наприклад, створити сприятливі умови для пристосування виробництва до попиту споживачів або до технічних нововведень. Ця гнучка політика, як би бажана вона не була, може привести до зниження цін і навіть заробітної плати; тому вона здатна викликати запеклий опір, що утрудняє виконання державними органами своїх завдань у цій області.

Для нормального функціонування економіки потрібно також стабільність міжнародних фінансових відносин, що дозволяє підтримувати валютні резерви на задовільному рівні. Така стабільність дозволяє боротися з безробіттям і підтримувати високий рівень життя населення, оскільки саме від неї залежить регулярність імпорту сировини й енергоносіїв, необхідних для народного господарства. Ця проблема пов'язана із проблемою цін; кредитна політика повинна сприяти дозволу й тієї, і іншої проблеми.

Розділ 2. Грошово-кредитна політика України

2.1 Аналіз реалізації грошово-кредитної політики в Україні

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи, його інфраструктурних елементів визначає механізм грошово-кредитної політики, інструментарій останньої, а в кінцевому результаті ефективність її проведення. Теорія й практика грошово-кредитної політики розрізняє дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів у реалізації її стратегічної мети. При цьому розрізняють інструменти прямого (директивного) і опосередкованого впливу на грошову масу, його структуру й активність. До найбільш важливих і відомих в економічній теорії інструментів першої групи відносять:

- механізми наявної емісії,

- установлення границі кредиту центрального банку, що надається уряду й банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення границі й вартості кредитних ресурсів, які виділяються відповідно до пріоритетів макроекономічної політики для окремого фінансування, обмеження споживчого кредиту;

- обмеження окремих видів діяльності комерційних банків на основі існуючого законодавства й окремих постанов і наказів Центрального банку.

Найбільш прямі методи широкого державного регулювання грошового обігу застосовуються в країнах з перехідною економікою або слабко розвитий фінансово-кредитною системою. Так, у країнах з перехідною економікою, де значну роль зіграє державний сектор, а ринкові інститути й механізми ще недостатньо сильні, найбільш доцільно застосовувати об'єднання прямих і опосередкованих інструментів регулювання обсягу й структури грошової маси. І необхідно помітити, що застосування прямих методів впливу грошово-кредитної політики може бути ефективною тільки на певних періодах економічного розвитку. Довгострокове їх використання приводить до того, що фінансово-кредитні інститути пристосовуються до їхнього впливу й сам вплив не тільки губить ефективність, але й породжує негативні слідства й протиріччя. Система опосередкованого регулювання грошового обігу включає три основних інструменти за допомогою яких Центральний банк здійснює свій вплив на грошовий ринок. В економічній літературі певні три основних інструменти грошово-кредитної політики, що проводить Центральний банк:

1) здійснення операцій на відкритому ринку;

2) регулювання норми банківських резервів;

3) регулювання норми дисконтної ставки відсотку на позики, які надаються Центральним банком.

Використання кожного інструменту визначає необхідність відповідного механізму його реалізації, що укладає інструментарій впливу на конкретні базові показники, зміну в яких впливає на грошову пропозицію.

Кожний метод опосередкованого регулювання може використатися як окремо, так і в сукупності з іншими, при чому, залежно від конкретної економічної ситуації й мети, що ставить перед собою грошово-кредитна політика на даному проміжку часу, комплексний або індивідуальний підхід у використанні методів може змінюватися. Застосування методів також залежить від впливу загальної соціально-економічної політики, що реалізується в країні. Як правило, у країнах з перехідною економікою важливим фактором, що визначає вибір методів грошової політики центральним банком є орієнтація на соціально-політичні процеси й протиріччя.

Найбільш вагомим методом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку, що проводить Центральний банк. Проведення таких операцій, насамперед, визначає необхідність існування в країні розвиненого ринку державних цінних паперів. Ринок державних зобов'язань у сучасних умовах виконує разом з тим дві функції: обслуговує державний борг і використається як важіль грошово-кредитної політики. Ці дві функції не заперечують одна одну, а логічно доповнюють і взаємодіють. Так, операції, що проводить центральний банк на відкритому ринку, сприяють його розвитку й підвищують довіру до державних цінних паперів. Зростання кількості операцій на ринку цінних паперів породжує систему посередницьких структур, сприяє розвитку інфраструктури й технічного обслуговування за здійснення угод. Взаємозв'язок між даними функціями виявляється й у тім, що фінансування державних витрат через емісію цінних паперів приводить до збільшення обсягів загальної грошової маси, тобто, пропозиції грошей. Цей процес своєю чергою впливає на знецінення грошей і інфляцію. Тому проведення Центральним банком на відкритому ринку разом з тим операцій протилежного характеру дозволяє стабілізувати ринок в умовах покриття дефіциту державного бюджету.

Важливість фінансування дефіциту державного бюджету через розміщення державних позик визначається меншим рівнем інфляції в порівнянні з фінансуванням через емісію наявної маси. Обслуговування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державної позики є найбільш високоефективною формою, що є проявом високого ступеня розвитку фінансово-кредитної системи і його інститутів, визначає фінансову можливість держави щодо забезпечення позики, підвищує його міжнародний кредитний рейтинг. Розвиток фондового ринку й проведення на ньому державою активної грошово-кредитної політики дозволяє максимально ефективно використати всі структурні елементи грошової маси й, насамперед, тимчасово вільні кошти населення і юридичних осіб. Це дозволяє підтримувати стабільні й оптимальні обсяги грошей в обороту, залучати додаткову кількість грошей через банківську систему й здійснювати при цьому контроль державою. Особливо важливий етап розвитку ринку державних цінних паперів для країн з перехідною економікою, оскільки вони постійно відчувають бюджетний дефіцит, а велика кількість грошових ресурсів, що перерозподіляється державою, використається не у виробничій сфері, а для сплати державної заборгованості й інших невиробничих витрат.

Операції по купівлі центральним банком цінних паперів у комерційних банків і населення дозволяє здійснити додаткову грошову емісію за одночасного зростання купівельної спроможності населення й збільшення кредитних ресурсів комерційних банків.

Зворотна операція, у якій центральний банк продає цінні папери комерційним банкам і населенню має протилежний результат, що приводить до зменшення загальної долі ліквідності фінансових активів. Якщо комерційний банк купує в держави цінні папери, це впливає, насамперед, на зменшення його надлишкових резервів і відповідно його можливість до надання кредитів падає. Внаслідок цього маса грошей, що перебуває в обороту, а також ліквідний потенціал суб'єктів ринку знижується. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку дає можливість вирішити певні тактичні цілі грошово-кредитної політики, а саме:

- здійснення бездефіцитного фінансування державних витрат і, відповідно керування на цій основі державним боргом;

- надання суб'єктам ринкової економіки високоліквідних і високонадійних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

- надання можливості центральному банку економічними коштами впливати на попит та пропозицію грошей;

- визначення коштами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить і цінних паперів, які його обслуговують.

Певна на ринку ставка відсотку від цінних паперів держави є орієнтиром ринкового відсотку для інших (корпоративних і часток) інструментів фінансового й грошового ринків.

Іншим істотним фактором, що використається в грошово-кредитній політиці й впливає на грошову масу, є норма обов'язкового резерву. Норма обов'язкового резерву встановлюється рішенням центрального банку і є обов'язкової для всіх комерційних банків. Обов'язкові резерви - це частка банківських депозитів і інших пасивів, які акумульовані комерційним банком. Ця частка, відповідно до встановленим нормативам иd існуючого Законодавства мас зберігатися кожним комерційним банком на спеціальному рахунку центрального банку. Обов'язкові резерви, певні для комерційних банків створюють своєрідну систему захисту інтересів вкладників банку, вони підвищують ступінь надійності й ліквідності комерційних банків. Особливе значення страхування депозитів через створення обов'язкових резервів спішне проявляється в період фінансових криз і швидкого зростання інфляційних процесів.

Зміна норми обов'язкових резервів впливає на надлишкові резерви й відповідно на кредитоспроможність банку. Так, зменшення обов'язкової резервної норми переводить частина обов'язкових резервів у надлишкові, а ці самим збільшує кредитні ресурси банку й створює додаткову грошову масу в обороту. Якщо норма резерву підвищується, то частина надлишкових резервів використається для формування обов'язкових резервів, що приводить до зменшення кредитоспроможності банку. Зміна резервної норми впливає на можливість щодо створення кредитних ресурсів двома способами:

1) впливає на розмір надлишкових резервів;

2) змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резерву як істотний інструмент грошово-кредитної політики, у різних країнах неоднакова. Так, низька резервна норма характерна для країн зі стабільною фінансово-кредитною системою. У країнах з перехідною економікою норма резерву досить висока, і її зміна відповідає стану кредитної системи, наприклад, у період фінансової кризи восени 1997 р. Національним банком України резервні вимоги були збільшені з 11 відсотків до 15.

2.2 Шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні

Вирішити проблеми банків адміністративним тиском на них, збільшенням мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо капіталізації прибутків і т.п. неможливо, оскільки прибутковість банків в останні роки постійно знижується, привабливість банківського бізнесу для інвесторів зменшується та й необхідні для цього внутрішні грошові капітали залишаються обмеженими. Вирішити проблему капіталізації банків можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки, ріст її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємства-позичальників, низька капіталізація банків, недостатній рівень їхнього менеджменту служать причиною надзвичайно високу ризикованості банківської діяльності, підвищене недовіра до банок, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їхньої ліквідності. Все це послабляє посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не мають можливість належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як капіталу так і платіжних коштів. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, у яких з'являються вільні кошти, не можуть їх надійно розмістити й віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку або переведенню за кордон.

У таких умовах на банки здійснюється могутній тиск із боку органів банківського регулювання, насамперед НБУ, для того щоб утримати їхню ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їх потужну посередницьку роль. Для цього використаються найбільш «тверді» заходи - надзвичайно висока норма обов'язкового резервування в часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків і окремих видів їхньої діяльності, установлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів та твердого контролю за їхнім дотриманням і т.п.. Все це не тільки негативно впливає на розвиток окремих банків, а й послабляє внутрішньо-системний механізм їхньої взаємодії й консолідації, служить причиною певне протистояння між першим і другим рівнями системи, між більшими й малими банками й т.п..

Глибока довгодіюча криза державних фінансів теж негативно впливає на формування банківської системи, гальмує формування сугубо ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих взаємин між самими комерційними банками. НБУ змушений переважну частину свого сеньеража направляти на монетизацию бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної позики банки змушені свої ресурси направляти переважно в державні цінні папери як найбільш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки. Підсилюється залежність банківської системи від діяльності урядових структур, від суб'єктивних факторів, які послабляють системні основи банківської діяльності.

В умовах високої інфляції НБУ змушений протягом останнього часу проводити тверду рестрикційну грошово-кредитну політику, що теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. З однієї сторони, така політика стримує процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, що звужує економічну базу посередницької діяльності банків. А з іншого боку, НБУ змушений часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш тверді, а то й прямі адміністративні заходи монетарного регулювання, які не відповідають інтересам комерційних банків.

Всі ці обставини можуть послабити банківську систему України настільки, що коли процес ринкової трансформації завершиться й почнеться етап економічного росту, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. І тоді неминучим буде широкомасштабне проникнення в Україну іноземних банків і витиснення національного капіталу, іноземним.

Така перспектива вимагає прискореної розробки наукової концепції розвитку банківської системи України на перспективу, погодженої з вищими органами законодавчої й виконавчої влади країни. Відсутність такої концепції протягом 20-літнього періоду формування банківської системи України теж була гальмуючим чинником цього процесу.

Розділ 3. Грошово-кредитна політика розвинених країн світу

3.1 Грошово-кредитна політика США її особливості

Основу грошово-кредитної системи США становить Федеральна резервна система (ФРС), створена 1913 р. законом про Федеральну резервну систему. Федеральна резервна система -- відповідає за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, підтримання й регулювання платіжної системи країни.

На першому рівні грошово-кредитної системи США знаходиться Федеральна резервна система. На другому рівні -- комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи.

Комерційні банки відкрають особливу роль у грошово-кредитній системі США і поділяються на універсальні комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки.

Універсальні банки -- тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських операцій, включаючи кредитування приватних компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги. У структурі активів універсальних комерційних банків близько 20% припадає на долю дрібних і середніх комерційних банків регіонального і місцевого типів.

Крім комерційних і спеціалізованих банків інфраструктура грошово-кредитної системи Сполучених Штатів включає й інші, небанківські, кредитно-фінансові інститути. Роль небанківських інститутів зростає і становить конкуренцію комерційним банкам, особливо у сфері довготермінового кредиту.

Пенсійні фонди виконують посередницькі функції і гарантують учасникам ще один вид захисту -- виплати доходу після виходу на пенсію. Розрізняються пенсійні фонди за формою організації та управління, за структурою активів. Пенсійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у цінні папери.

Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави -- страховий фонд для практично всіх пенсіонерів, зайнятих у приватному секторі. В 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію прибутків працівникам, які вийшли на пенсію. Згідно з цим законом було створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат. Корпорація страхує пенсійні виплати сумою до 2250 доларів США на місяць кожній особі на випадок, якщо пенсійний фонд збанкрутує або не зможе виконати своїх зобов'язань. Пенсійні фонди Сполучених Штатів мають статус найбільшого інституцшного інвестора у світі.

Страхові компанії спеціалізуються на страхуванні життя та майна і функціонують у фінансовому посередницькому бізнесі. В США налічується близько 2 тис. компаній зі страхування життя: і понад 3 тис. компаній зі страхування майна.

До інших небанківських фінансово-кредитних інститутів належать інвестиційні компанії, кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації та фінансові компанії.

З розвитком фінансового законодавства США поступово поступово усунуті законодавчі розходження між типами небанківських кредитно-фінансових інститутів. Воші дістати можливість займатися операціями, які раніше вважалися прерогативою тільки комерційних банків. Це сприяло посиленню конкуренції на кредитному ринку Сполучених Штатів і впровадженню нових фінансових інструментів.

3.2 Розгляд грошово-кредитної політики країн Євросоюзу

грошовий кредитний політика

Франція

Банк Франції виконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках у певні періоди й окремі специфічні економічні функції.

Так він виконує функції, яких не мають центральні банки інших країн. Цей банк веде рахунки приватних осіб - поточні та за цінними паперами. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватною кредитною інституцією. Указана діяльність банку обмежена статутом 1993 p., який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунків приватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам. Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно під заставу цінними паперами, та деякі інші види послуг приватним особам.

Цей банк, на відміну від інших центральних банків, до 1945 р. не брав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів у Банку Франції було введено після Другої світової війни. Саме тоді вплив Банку на комерційні банки значно посилився.

З 1991 р. органами законодавчої влади на Банк Франції покладено зобов'язання вести справи комісій із надзаборгованості приватних осіб. До функцій філій банку входить складання переліку боргів та доходів осіб, що мають надзаборгованість. За цими справами філії ведуть спеціальну картотеку - файл сумнівного погашення кредитів, що надані приватним особам.

Банк Франції веде й інші картотеки. Центральна служба з ризиків реєструє всі кредити, які надані на суми, що перевищують установлений рівень, прострочену заборгованість за виплатами до Фонду соціального страхування та до Фонду субсидій. Картотека ведеться за типами кредитів, секторами економіки та регіонами. Цією інформацією можуть користуватися як державні органи, так і банки та небанківські установи. У 2000 р. Банк Франції відзначив 200-річний ювілей. Мережа територіальних відділень банку не має аналогів у світі (біля 250). У зв'язку із створенням Європейської системи центральних банків нині відбуваються зміни у діяльності та організаційній структурі Банку Франції.

Великобританія

Кредитна система Великобританії є однією з найстаріших та найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок у Лондонському Сіті, що має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світової спільноти.

Британське законодавство не має обмежень стосовно окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Усі кредитно-фінансові інституції можуть укладати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг послуг. Хоча фактично у кредитній системі існує чітка спеціалізація: депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями. При цьому всередині банківського сектора також існує чітка спеціалізація. Велику роль у функціонуванні банківської системи Великобританії відіграє високий ступінь самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними звичаїв та традицій, що були напрацьовані банківським співтовариством.

У Великобританії до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними мав скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і мали змогу розвиватися на основі пруденційних, практичних та конкурентних принципів. Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих кредитів, порядок банківських зливань тощо. Але і сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та жорстким, ніж в інших країнах.

Банківська статистика Великобританії розподіляє всі фінансові інституції на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інституції. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні (у тому числі клірингові) банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми (зараз немає), іноземні комерційні банки та ін.

Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи знаходиться Банк Англії.

Німеччина

До складу грошово-кредитної системи Німеччини входять усі кредитні установи, що підпадають під дію національного закону про кредитну справу. Головна особливість німецької грошово-кредитної системи полягає у високому ступені універсалізації діяльності.

Грошово-кредитна система Німеччини -- одна з найрозвинутіших у Європі. Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу пов'язана з досконалістю національного законодавства. Законодавчі акти, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, що обов'язкові для фінансово-кредитних установ на території всієї країни, та особливі -- обов'язкові для фінансово-кредитних установ на території окремих федеральних земель.

На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Німецький федеральний банк.

Комерційні банки, залежно від напрямків їхньої діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.

Висновок

Кредитно-грошова політика покликана сприяти встановленню в економіці загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю й відсутністю інфляції.

При проведенні кредитно-грошової політики найбільш важливими активами Центрального банку виступають цінні папери й позички комерційним банкам.

Кредитно-грошова політика здійснюється через складний ланцюг причинно-наслідкових зв'язків: політичні рішення впливають на резерви комерційних банків; зміни резервів впливають на пропозицію грошей; зміна грошової пропозиції міняє процентну ставку; зміна процентної ставка впливає на інвестиції й рівень цін.

Переваги кредитно-грошової політики складаються в її гнучкості й політичній прийнятності. Кредитно-грошова політика Центрального банку зіштовхується з рядом обмежень і проблем: надлишкові резерви, що з'являються в результаті політики дешевих грошей, можуть не використатися банками для розширення пропозиції грошей; викликане кредитно-грошовою політикою зміна грошової пропозиції може бути частково компенсовано зміною швидкості обігу грошей.

Керівні кредитно-грошові установи зіштовхуються з дилемою - вони можуть стабілізувати процентні ставки або пропозиція грошей, але не те й інше одночасно.

Вплив політики дешевих грошей підсилюється супутнім розширенням чистого експорту, що, у свою чергу, прискорюється зниження процентної ставки в країні.

Аналогічним образам політика дорогих грошей підсилюється звуженням чистого експорту. За певних умов може виникнути альтернатива - використати кредитно-грошову політику для впливу на вартість долара й тим самим для знищення дисбалансу торгівлі або ж використати кредитно-грошову політику з метою економічної стабілізації усередині країни.

Банківська система являє собою основну частину кредитної системи держави. Вона складається із двох рівнів: перший в Україні представлений Національним банком України, другий - комерційними банками. Сутність банківської системи укладається в системі взаємозв'язків на ринку банківських послуг, які дозволяють обслуговувати грошовий обіг і тим самим - підтримувати функціонування економіки держави.

Список використаної літератури

1. Банківський менеджмент. За ред. О. А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2005, - 438 с.

2. Банки й банківські операції: Підручник /Під ред. Е. Ф. Жукова. - М.: ЮНИТИ. Банки й біржі, 2007. - 264 с.

3. Банківська справа / Під ред. Г. Н. Белоглазової і Л. П. Кроливецької. - Спб.: Питер, 2004. - 384 с.

4. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

5. Гроші, кредит, банки: Підручник/Під ред. О.И. Лаврушина.-і Д34 2-і изд., перераб. і доп.-і М.: Фінанси й статистика, 2007.-і 464 с.: іл.

6. Борщ Л.М. Банківська система України в інве-стиційній діяльності // Фінанси України. -і 2006.- № 5.-C. 5-12.

7. Вовчак О. Д. Банківська праворуч в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України. - 2007. - № 10. - С. 118 - 125.

8. Іванов В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом. -- К. : МАУП, 2001. -- 228с.

9. Розпусна Л. Комерційні банки в сфері фінансових послуг України // Банківська праворуч. - 2008. - № 5. - С. 43 - 45.

10. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч.посібник / Київський національний економічний ун-т. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 195с.

11. Економічний портал(http://books.efaculty.kiev.ua/grosh/1/r4/)

Размещено на Allbest.ru

...