Фінанси зарубіжних корпорацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Фінанси зарубіжних корпорацій вивчають фінанси акціонерного товариства в країнах з розвиненою ринковою економікою. У широкому значенні цей курс можна назвати також «Корпоративні фінанси».

Предметом дисципліни, яка вивчається, є юридично оформлені грошові відносини між корпорацією та іншими агентами ринку з приводу формування капіталу корпорації та його розподілу з метою підвищення добробуту акціонерів. Ці відносини формуються в умовах невизначеності та ризику, характерних для ринкової економіки.

Пояснимо три найважливіші елементи в цьому визначенні предмета дисципліни:

корпорація Під термінами «корпорація», який вживається здебільшого в англосаксонських країнах і Японії, та «компанія», що переважає в західноєвропейських країнах, розуміється акціонерне товариство;

агент. Агенти -- дійові особи в ринковій економіці. Ними є юридичні особи: корпорації, товариства з обмеженою відповідальністю, комерційні банки, депозитні небанківські установи, інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, біржі, аудиторські і юридичні фірми, профспілкові об'єднання й інші численні фінансові й нефінансові інституції. Державні податкові, регулювальні і контрольні органи, що беруть участь у ринкових відносинах, посідають особливе місце серед агентів. Їхні дії охоплюють усю систему економічних відносин з метою регулювання та контролю.

невизначеність -- неможливість передбачити розвиток ринкових відносин у майбутньому, наприклад, в умовах кон'юнктури, що постійно змінюється. Ризик -- це не просто невизначеність, а така невизначеність, яку менеджер мусить брати до уваги в управлінні фінансами, оскільки вона може погіршити фінансовий стан корпорації. Невизначеність може перейти в різноманітні форми ризику.

1. Випуск акцій, пов'язаний із поглинанням (злиттям) корпорацій

акція корпорація інвестиційний

Злиття являє собою фінансову операцію, у результаті котрої дві або кілька корпорацій об'єднують свої активи з метою створення нової корпорації. Злиття може відбутися шляхом поглинання однією корпорацією іншу. Корпорація поглинатель зберігає свою назву, а та корпорація що поглинається перестає існувати як юридична особа. Можливий інший варіант рішень називаний у фінансовій літературі консолідацією, коли одна або кілька корпорацій зливаються в одну нову корпорацію. Консолідація може відбуватися за згодою.

У останнє десятиліття ХХ ст. і на початку ХХI ст. процес злить активізується. Поглинають корпорації як великі дрібних або середніх, так і великі великих. Об'єднують свої капітали і ТНК. На думку дослідників, процес злиття буде розвиватися і далі. Головною причиною називають майбутній ривок науково-технічного прогресу. Впровадження його досягнень у виробництво зажадає значних капітальних вкладень, що під силу тільки найбільшим корпораціям.

Фінансування операцій по злиттю здійснюється двома основними методами: шляхом випуску акцій або облігацій. У рідкісних випадках викуп акцій що поглинається корпорації може відбуватися шляхом оплати наявними.

Покупка однієї корпорації контрольного пакета акцій інший здійснюється у формі відкритої пропозиції на узгоджених умовах про придбання фірм. Звичайно до такої пропозиції й узгодження корпорація, що претендує, одержує на фондовому ринку 5% або менше акцій компанії. Акціонерам компанії обов'язково висилають листи з пропозицією про покупку нових акцій. Цей процес може відбуватися всупереч бажанню директорів що поглинається компанії.

У випуску акцій із метою поглинання багато інновацій. У Великобританії застосовується метод, називаний «рішенням про розміщення нових акцій для фінансування поглинання, що організується через продавців» (vendor consideration placing). Інвестиційний банк або брокер організує емісію нових акцій компанії, потім вони розміщаються фірмою-членом біржі через своїх інституціональних клієнтів. Нові акції випускаються в розмірі 50% оплаченого капіталу що поглинається компанії. Запропонована ціна може бути вище ринкової. У літературі відзначається, що сама по собі пропозиція про новий випуск призводить до ще більшого росту запропонованої ціни (tender price).

Розміщення нових акцій через посередників прискорює процес поглинання, а випущені акції осідають у портфелі довгострокових інвесторів. Проте дрібні інвестори не мають можливості брати участь у новому розподілі. У літературі підкреслюється, що при емісії прав усі акціонери захищені від «разводнения» їхньої власності, тобто втрати існуючими акціонерами частини акціонерного капіталу: часткою участі, балансової або ринкової вартості. Схема розміщення прав полягає в тому, що усі акціонери одержують листа-повідомлення про число виділених їм нових акцій із указівкою термінів їхньої оплати. При випуску акцій для фінансування поглинання такого захисту немає.

Розміщення акцій для цілей поглинання через фінансових посередників стимулює процес.

Основне питання при злитті (поглинанні) компанії складається в тому, як захистити дрібних інвесторів? У якості поступки застосовується запобіжний захід -- так називане застереження «повернення раніше даного» (claw back). Відповідно до неї, акціонери компанії що поглинається мають право на підписку нових акцій у визначеній пропорції до акцій, розміщуваним у фінансових установах. Інвестиційні інститути й інші фінансові установи сповіщаються про прийняття цієї обмовки вчасно розміщення акцій.

На думку економістів-аналітиків, дві третини збільшення числа акцій, що знаходяться в обігу на фондових біржах, можна пояснити пропасним зростанням активності поглинань.

Поглинання і злиття контролюються Комісіями з цінних паперів і фондових бірж у всіх країнах. У Великобританії і США, наприклад, якщо інвестор придбав понад 5% акцій однієї компанії, фінансовий посередник, що здійснює дані угоди, і інвестор зобов'язані сповістити про це Комісії з цінних паперів і фондових бірж, що відповідає біржі і компанії, чиї акції скуплені. Крім того, функціонують фірма (shark watcher -- спостерігач за акулами), спеціалізацією яких є аналіз руху акцій компаній-клієнтів. Вони спостерігають за спробами поглинання компаній, дають відповідні рекомендації. Компанії також уживають заходів щодо захисту від поглинання. Відомі такі міри, як «золоті парашути», «отруєні пігульки», «золоте рукостискання» і ін. «Золоті парашути» -- засіб захисту від ворожого поглинання, при якому керівники компанією укладають із ній офіційна угода про те, що у випадку звільнення вони повинні одержати значні суми винагороди. Ця угода при поглинанні повинна виконати фірма-поглинатель, тому їй не вигідно робити операцію по поглинання. З такою ж метою може бути використане «золоте рукостискання» (golden handshake) -- виплата одному або кільком керівникам компанії у випадку звільнення значних сум винагороди. Та ж міра застосовується при звільненні одного з керівників у запобіганні привселюдного скандалу. «Отруєні пігульки» -- прийняття компаніями, що являються ціллю поглинання, зобов'язань, що значно удорожчують поглинання, наприклад, випуск нових привілейованих акцій із високим фіксованим відсотком і що погашаються при поглинанні по високій ціні.

Якщо що скуповується компанія хоче «боротися до кінця», вона може відповісти на офіційну пропозицію про покупку поруч захисних заходів. Вона може розіслати усім своїм акціонерам листа з проханням не погоджуватися на продаж акцій, із наданням планів по поліпшенню функціонування фірми. Може бути також застосований захист Пек-Мена (Pac-Man strategy), що базується на старому правилі: кращий захист -- напад. Фірма, що хочуть поглинути, відповідає скупкою акцій компанії-поглинача. Відомий також своєрідний захист у виді погрози продажу «дорогоцінностей корони» (crown jewels defense), тобто найбільше цінних дочірніх компаній або найбільше ліквідних активів у випадку агресивних намірів поглинателя. Така компанія часто стає непривабливою. Відомі і багато інших засобів захисту.

У фінансовій літературі обговорюється питання, чи завдає поглинання шкоду фондовому ринку, зокрема акціонерам і директорам компаній?

Перші враження від поглинань були негативними. На думку економістів, компанії, борючись за виживання, стали проводити короткострокові заходи на шкоду довгостроковим фінансовим програмам. У них складалося враження, що ринок систематично занижує оцінку компаній, що орієнтуються на довгострокову політику. Проте таку помилку може припустити окрема людина, але не ринок. Як відзначає американський економіст А. Шапіро, численні дослідження показують, що ринок

винагороджує ті корпорації, що інвестують у довгострокові проекти, і карає тих, що орієнтуються лише на короткострокові результати. Фундаментальні економічні процеси, що відбуваються під впливом науково-технічного прогресу, змушують переглядати існуючу систему активів і старі стратегії їхнього розвитку, що знижує прибутки акціонерів. Проте замість адаптації до цих змін деякі менеджери проводять політику захисних заходів проти поглинання. Злиття і поглинання йдуть на користь акціонерам у тих випадках, коли формуються сучасні виробничі структури. Поглинання більш ефективні тоді, коли вони призводять до економії на витратах за рахунок масштабу виробництва.

Виходячи з основної цілі фінансового управління корпорацій про підвищення добробуту акціонерів, злиття спрямовані на підвищення ціни акцій нових компаній на фінансовому ринку і прибутку на одну акцію. Позитивний фінансовий результат злиття можна визначити тільки на підставі котувань нових акцій, що обертаються на фінансовому ринку.

2. Концепція Г. Дональдсона "субординація джерел".Теорія "асиметричної інформації" С. Майєрса

Теорія Г Дональдсона

На початку 60-х років Гордон Дональдсон (Гарвардський університет) розробив ряд положень, які управляючі корпорацій могли б використовувати під час прийняття фінансових рішень. Вони полягали в наступному. По-перше, фірми мають насамперед використовувати внутрішні джерела: нерозподілений прибуток та амортизацію. По-друге, при визначенні частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, необхідно виходити з можливостей майбутніх інвестицій та майбутніх грошових потоків. За нормальних умов частка прибутку, що розподіляється, повинна бути на такому рівні, щоб забезпечити фінансування інвестицій за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизації. По-третє, дивіденди характеризуються певною «жорсткістю», особливо в короткостроковому періоді, тобто їх неможливо значно знизити або підвищити. Тому фірма в будь-якому році залежно від реальних грошових потоків і можливостей інвестування може користуватися додатковими внутрішніми фондами або поповнювати їх. По-четверте, якщо виникає необхідність у залученні зовнішніх джерел, то має бути визначена така послідовність: банківські позички, випуск конвертованих облігацій і тільки в останню чергу -- випуск нових акцій. Концепція Г. Дональдсона дістала назву «субординація джерел» (pecking order).

Теорією асиметричної інформації

На основі зіставлення теорій Міллера -- Модільяні та Г. Дональдсона розвивається теорія, що називається в літературі теорією асиметричної інформації, її автором є С. Майєр. Ця теорія ґрунтується на тому, що управляючі корпорацією мають повнішу інформацію, ніж інвестори. На думку С. Майєра, «субординація джерел» відвертала адміністрацію корпорації від досягнення головної мети -- оптимізації капітальної вартості. Процес прийняття рішень концентрується на показниках нерозподіленого прибутку (верхня планка) і випуску нових облігацій (нижня). Альтернативна концепція передбачала, що всі учасники прийняття рішень мають однакову інформацію, і будь-які зміни в доході від основної діяльності корпорації є випадковими. Тому управляючі корпорацією можуть інформувати про свою діяльність інших учасників господарських зв'язків шляхом прийняття рішень. Якщо такі рішення приносять хороші новини, то інвестори платитимуть за акції корпорації більше. Американські економісти зазначають, що, коли компанія здійснює випуск акцій або розширює інвестиції й підвищує дивіденди, ціна її акцій на фінансовому ринку зростає. З іншого боку, коли дивіденди знижуються або інвестиції скорочуються, а корпорація залучає додатково нові зовнішні джерела фінансування, то ціна її акцій падає. Необхідно підкреслити, що падає ціна здебільшого звичайних акцій або боргових зобов'язань, котрі конвертуються, порівняно з прямим боргом або привілейованими акціями. Це пояснюється тим, що корпорації випускають акції, як правило, у свої «кращі часи», тобто коли вони розраховують на вищу ринкову ціну, ніж власні оцінки вартості капіталу фірми.

3. Вплив державного регулювання на фінансову та інвестиційну політику корпорації

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про режим іноземного інвестування». Істотною рисою цього Закону, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарчої діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством. Законом передбачено, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державної програми розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної й іншої господарської діяльності. Чітко встановлено момент присвоєння підприємству статусу підприємства з іноземними інвестиціями.

У розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування» установлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

Законодавством України передбачені такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1. Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

2. Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи втрачену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм унаслідок дій чи бездіяльності, неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).

Гарантії у випадку припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше ніж через 6 місяців від дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі чи у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності).

Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів й інших коштів, отриманих унаслідок здійснення іноземного інвестування.

Здійснюючи інвестиції в Україні, іноземні компанії і банки можуть переслідувати такі цілі:

1.Одержання високої норми прибутку при створенні виробництв з випуску продукції, дефіцитної в Україні, ціни на яку в Україні значно вище світових.

2. Використання факторів виробництва, ціна яких в Україні нижче світових: порівняно дешева (але кваліфікована) робоча сила, низька ціна деяких видів сировини.

3. Використання родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів, розробка яких в Україні дешевше, ніж в інших країнах, чи доступ до яких в інших країнах утруднений.

4. Купівля потенційно ефективних українських підприємств (звичайно зкспортноорієнтованих) за низькою ціною з метою отримання високого прибутку після обмежених інвестицій у створення системи збуту, проведення маркетингу і реструктуризації номенклатури виробленої продукції.

5. Просування на український ринок своєї продукції: створення торгівельно-збутової мережі, складальних виробництв, сервісних підприємств, упровадження своїх стандартів на українському ринку. До інвестицій такого типу підштовхують і високі митні збори.

6. Використання морально застарілого чи екологічно шкідливого устаткування, яке неможливо ефективно використовувати у розвинутих країнах. Випуск застарілої продукції, технологія виробництва якої добре відпрацьована.

7. Інвестування коштів українського походження під виглядом іноземних, щоб мати більше можливостей для захисту капіталу від дій влади.

На думку деяких вітчизняних учених, диференціація привабливості для іноземних інвесторів полягає у бажанні отримати прибуток за найкоротший період. Але це відноситься тільки до незначної частини економіки.

Дійсно, частина значних інвесторів, що володіють реальними фінансовими ресурсами і мають мотивацію, обумовлену станом світового ринку, жадає від країни-реципієнта інвестицій мінімального циклу обороту капіталу. В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту, в оптово-торгівельних ланках хімічної, металургійної і харчової промисловості. У цих підгалузях велика частина обороту практично монополізована підприємствами з іноземними інвестиціями. У той же час у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна.

4. Коефіцієнти оборотності поточних активів

1.Фундаментальним показником є оборотність поточних активів. Він визначається за формулою:

За 2000 рік: Коб. ПА = 10467,0 / 1662,4 = 6,3;

За 2001 рік: Коб. ПА = 11040,7 / 1819,3 = 6,17;

де Коб.ПА - оборотність поточних активів

Коефіцієнт показує, скільки разів за рік поточні активи оберталися в реалізації виробленої продукції.

Висновок: Цей показник характеризує кількість оборотів обротних коштів за звітній період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються. Коефіціент обертання поточних активів зменшився, але не значно на 0,1. За 2000 рік поточні активи оберталися 6,3 рази, а за 2001 рік 6,2 рази. Це свідчить, що сформовані поточні активи підприємства швидко обертаються в процесі його господарської діяльності. Обчислений коефіцієнт оборотності поточних активів свідчить про досить високі і відносно стабільні показники. Усі поточні активи обертаються в обсягах продажу в середньому 6,3 раза за рік.

2.Коефіцієнт тривалості зберігання ТМЗ показує, скільки днів буде потрібно, щоб використати всі запаси. Він визначається за формулою:

За 2000 рік: Пзбер. ТМЗ = 99,3 / (10467,0 / 360) = 3,4 дні;

За 2001 рік: Пзбер. ТМЗ =105,5/ (11040,7/360)= 3,4 дні.

де Пзбер.ТМЗ - коефіцієнт тривалості зберігання ТМЗ;

Високі показники оборотності ТМЗ звичайно свідчать про ефективне управління, низькі -- про наявність на складах зайвих або залежаних товарів.

Коефіцієнти оборотності ТМЗ і тривалості їх зберігання визначаються також специфічними умовами галузі господарства.

Висновок: Коефіцієнт тривалості зберігання ТМЗ у 2001 році не змінився і складає 3,4 дні. Це свідчить, що підприємству потрібно 3,4 дні для того, щоб використати всі запаси на складі. Це досить високий показник оборотності ТМЗ, який характеризує ефективне управління підприємством.

Середній показник за два роки становить 3,4 дні, тобто корпорація протягом цього терміну може обходитися без нових закупок. Низька річна норма визначається специфікою вироблених товарів. Розрахований на підставі даних фінансової звітності показник відбиває лише загальний стан ТМЗ, тому що виробничі запаси можуть змінюватися протягом кварталу, місяця, тижня.

3.Період обороту дебіторської заборгованості визначається за формулою:

де Поб.ДЗ - період обороту дебіторської заборгованості

Пкр. - продаж у кредит;

ДЗ - дебіторська заборгованість.

За 2000 рік: Пкр = 10467 * 0,9 = 9420,3

Поб.ДЗ= 9420,3 / 796,5 = 11,83 дні

За 2001 рік: Пкр = 11040,7 * 0,9= 9936,63

Поб.ДЗ = 9936,63 / 881,9 = 11,27 дні.

Висновок: Коефіцієнт показує, що дебіторська заборгованість корпорації оберталась у виторгу від продажу 11,55 дні ( середній показник за два роки).

4. Для більш ясної картини погашення короткострокових боргів визначається середній період інкасації виторгу, або терміну погашення дебіторської заборгованості за формулою:

де Псер.інк. - середній період інкасації;

Псер.д. - середній денний продаж.

За 2000 рік: Псер.інк.= 796,5 / 29,075=27,4

За 2001 рік: Псер.інк.=881,9 / 30,668=28,8

Псер. інк.= П2000 / 360=10467,0 / 360=29,075

Псер. інк.=П 2001 /360= 11040,7 /360= 30,668

На практиці визначається не тільки ліквідність поточних активів, а й ліквідність кредиторської заборгованості. Протилежна сторона кредитного договору, відповідно, буде визначати ліквідність дебіторської заборгованості. Із цією метою розраховуються два коефіцієнти.

Висновок: Коефіцієнт показує, що дебіторська заборгованість корпорації оберталась у виторгу від продажу 28,1 дні (середній показник за два роки). Середній коефіцієнт, що становить 29,88 (за два роки), тобто майже 30-й день після виставлення рахунка. Отже, середній термін надання комерційного кредиту становить 30 днів, що відповідає обігу дебіторської заборгованості в продажу 11,55 днів.

5. Оборотність кредиторської заборгованості визначається за формулою:

де Коб.КЗ - оборотність кредиторської заборгованості.

За 2000 рік: Коб.КЗ =10467,0/684,9=15,28 днів

За 2001 рік: Коб.КЗ =11040,7 / 689,5=16,01 днів

Висновок: Кредиторська заборгованість у 2000 році обертається за 15,28 днів, а у 2001 році - за 16,01 день. Показник збільшився на 1 день, це означає, що кредиторська заборгованість довше обертається у 2001 році.

6.Тривалість (термін погашення) кредиторської заборгованості визначається наступним чином:

Поточні потреби покриваються через залучення короткострокових джерел.

де ПКЗ - тривалість кредиторської заборгованості.

За 2000 рік: ПКЗ= 684,9 / (10467,0 /360)= 23 дні

За 2001 рік: ПКЗ= 689,5/ (11040,7/360) =23 дні

Висновок: Термін погашення кредиторської заборгованості за 2001 рік не змінився і складає 23 дні. Це досить непоганий показник для підприємства. Оборотність кредиторської заборгованості у 2001 році незначно збільшилась на 1 день.

Обчислені коефіцієнти показують, що обіг кредиторської заборгованості в продажу становить 15,65 днів (у середньому за два роки), а оборотність дебіторської заборгованості - 11,55 днів.

Це означає, що корпорація погашає свої борги постачальникам у виторгу від реалізації 15,65 рази за рік, що відповідає середньому терміну погашення кредиторської заборгованості 23 дні, тобто погашення боргів відбувається на 24-й день. Якщо ми порівняємо показники дебіторської і кредиторської заборгованості, то за тривалий проміжок часу корпорація «Мак Дональдс» є нетто-боржником. Показники ліквідності дебіторської заборгованості нижчі, ніж кредиторської. Корпорація «Мак Дональдс» погашає свою кредиторську заборгованість постачальникам у середньому на 24- день, тоді як від дебіторів кошти надходять на 29-й день.

Таблиця А.1 - Консолідований баланс корпорації «Мак Дональдс», млн. дол.

Активи	На 31 грудня 2000 р.	На 31 грудня 2001 р.
Поточні активи
Гроші і грошові еквіваленти	421,7	418,1
Дебіторська заборгованість	796,5	881,9
Запаси (за вартістю, яка не перевищує ринкову)	99,3	105,5
Передоплата та інші поточні активи	344,9	413,8
Усього поточних активів	1662,4	1819,3
Інші активи
Інвестиції й аванси афілійованим компаніям	824,2	990,2
Гудвіл, нетто	1278,2	1419,8
Інші активи	871,1	1015,7
Усього інших активів	2973,5	3425,7
Нерухоме майно й устаткування
Нерухоме майно й устаткування за початковою вартістю	23 569,0	24 106,0
Амортизація	(6521,4)	(6816,5)
Усього нерухомого майна й устаткування	17 047,6	17 289,5
Усього активів	21 683,5	22 534,5
Зобов'язання і власний капітал
Поточні зобов'язання
Кредиторська заборгованість	684,9	689,5
Облігації до оплати	275,5	184,9
Податок із прибутку корпорації	92,2	20,4
Інші податки	195,5	180,4
Нараховані проценти	149,9	170,6
Інші нараховані статті	608,4	824,9
Поточне погашення довгострокового боргу	354,5	177,6
Усього поточних зобов'язань	2360,9	2248,3
Довгострокові зобов'язання	8334,4	9184,8
Відстрочені податки	1084,9	1112,2
Опціони і форвардні контракти на звичайні акції	699,9	500,8
Власний капітал
Звичайні акції 0,01 дол. номіналом, затверджено до випуску 3,5 млрд. акцій, випущено 1660,6 млн. акцій	16,6	16,6
Додатково оплачений капітал	1441,8	1591,2
Компенсація за планом участі в прибутках корпорації	(115,0)	(106,7)
Нерозподілений прибуток	17 259,4	18 608,3
Інші доходи	(1287,3)	(1708,8)
Викуплені акції, за вартістю 379,9 і 355,7 млн. акцій	(8111,1)	(8912,2)
Усього власного капіталу	9204,4	9488,4
Усього, зобов'язання і власний капітал	21 683,5	22 534,5

Таблиця Б.1 - Консолідований звіт про прибуток корпорації «Мак Дональдс», млн. дол.

Показник	2000 р.	2001 р.
Обсяг продажу компаній ресторанного бізнесу	10 467,0	11 040,7
Обсяг продажу франшиз і афілійованих ресторанів	3776,0	3829,3
Разом	14 243,0	14 870,0
Операційні витрати
Компаній ресторанного бізнесу:
Витрати на харчові продукти й упаковування	3557,1	3802,1
Заробітна плата і жалування	2690,2	2901,2
Оренда й інші операційні витрати	2502,8	2750,4
Усього витрат	8750,1	9453,7
Франшизні ресторани -- оренда	772,3	800,2
Загальні, адміністративні витрати, пов'язані з продажем	1587,3	1661,7
Інші операційні (доходи) витрати	(196,4)	257,4
Усього, операційні витрати	10 913,3	12 173,0
Операційний прибуток	3329,7	2697,0
Проценти сплачені і неопераційні витрати	447,4	367,3
Прибуток до сплати податків	2882,3	2329,7
Податки з прибутку корпорації	905,0	693,1
Чистий прибуток	1977,3	1636,6
Чистий прибуток на одну звичайну акцію (дол.)	1,49	1,27
Чистий прибуток на одну звичайну акцію після зменшення («розводнення») (дол.)	1,46	1,25
Дивіденди на звичайну акцію (дол.)	0,22	0,23
Середньозважена кількість акцій в обігу	1323,2	1289,7
Середньозважена кількість акцій в обігу після зменшення («розводнення»)	1356,5	1309,3



Висновок

Як з таблиці Б операційні витрати у 2001 році збільшилися на 1259,7 млн. дол.., це сталося за рахунок підвищення витрат: на харчові продукти й упакування на 245 млн. дол.., на заробітну плату на 211 млн. дол.., збільшення витрат на оренду на 275,5 млн. дол., загально-адміністративні витрати на 744 млн. дол.., та за рахунок зменшення операційних доходів на 453,8 млн. дол.

Таким чином операційний прибуток зменшився у 2001 році на 632,7 млн. дол.. Чистий прибуток також зменшився на 340,7 млн. дол. Чистий прибуток на одну акцію зменшився на 0,22 млн. дол.. Дивіденди на одну звичайну акцію збільшились на 0,01 млн. дол.. Також зменшився обсяг кількості акцій в обігу на 33,5 млн. дол.

Підсумковим рядком звіту про прибуток є чистий прибуток акціонерів, власників звичайних акцій, що залишається після виплати дивідендів на привілейовані акції. Корпорація «Мак Дональдс» визначено випуск привілейованих акцій у кількості 165,0 млн. акцій, без номіналу, проте жодної акції не було випущено. Тому основна частина чистого прибутку під час його розподілу потрапляє до власників звичайних акцій.

Чистий прибуток власників звичайних акцій рішенням вищого органу управління - загальних зборів акціонерів - розподіляється на дві частини: дивіденди і нерозподілений прибуток. У звіті про прибуток корпорації «Мак Дональдс» показано, що середньорічна кількість звичайних акцій, які обертаються, становила 1289,7 млн і 1309,3 млн після «розводнення». Тому чистий прибуток на одну звичайну акцію становив відповідно 1,27 і 1,25 дол. На кожну акцію в 2001 році виплачені дивіденди в розмірі 0,23 дол. Дивіденд на акцію перевищував її номінал у 2,3 раза, а ринкова ціна становила 26,47 дол. Фінансове управління досягло своєї мети - максимізації ринкової вартості акцій.

Список використаної літератури

1. Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 566 с.

2.Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки. -- М.: ИНФРА-М, 1996. -- С. 13--59; 128--136.

3.Майерс С., Брейли Р. Принципы корпоративных финансов / Пер. с англ. -- М.: Олимп-Бизнес, 1997. -- С. 339--342; 369--383.

4.Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия / Пер. с фр.-- М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. -- С. 345--350.

5.Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. И.П. Николаевой. - 2 е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

6.Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 1999.

7.Мильнер Б.З. Теория организаций. - М.: ИНФРА-М, 1998

Размещено на Allbest.ru

...