Реформування ринку фінансових послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

Розділ І. Теоретичні аспекти функціонування фінансового ринку

1. Сутність фінансового ринку та його класифікація

2. Функції фінансового ринку

3. Структура фінансового ринку, та його об`єкти

Розділ ІІ. Аналіз сучасного стану фінансового ринку України

1. Банківський сектор

2. Небанківські фінансові посередники

3. Фондовий ринок

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку фінансового ринку України

1. Вивчення досвіду реформування фінансового ринку в зарубіжних країнах світу

2. Основні напрями реформування ринку фінансових послуг в Україні



ВСТУП

Інтернаціоналізація суспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, капіталів і особливо грошей.

Фінансовий ринок - це ринок, який опосередковує розподіл грошових коштів серед учасників грошових відносин. За його допомогою мобілізуються вільні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

Тема дослідження ринку є особливо актуальною, оскільки фінансовий ринок є невід'ємною атрибутом сучасної економіки. Фінансовий ринок є механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками з допомогою посередників з урахуванням попиту й пропозиції. Це найважливіший економічний інститут, який зведе разом економічних суб'єктів, бажаючих надати кредиту із з метою отримання прибутку на вкладені; та знайти економічних суб'єктів, бажаючих одержати кредиту із метою придбання капітальних благ, розширення виробництва або заради купівлі будь-яких споживчих благ.

Фінансовий ринок України - основа фінансової системи держави. Він формується у досить складних як внутрішніх, і зовнішніх умов, що робить розгляд його загальної концепції, принципів, і будівлі є важливим і досить необхідним моментом з оцінки нинішнього гніву й перспектив формування у майбутньому.

Мета цієї роботи - розгляд поняття ринку, його сутності, структури, і навіть особливостей формування та розвитку, та місце його у економіці України. фінансовий ринок україна реформування

Предметом вивчення є фінансовий ринок, а об'єктом фінансова система.

Реалізація поставленої мети передбачає аналіз як документів що регламентують стан ринку, і навчальної та загальноекономічної літератури. Слід зазначити, що ці питання добре висвітлені у фінансової періодиці; найсучасніші дані про проблемі можна отримати глобальної комп'ютерну мережу Інтернет.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

1. Сутність фінансового ринку та його класифікація

Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Актуальність цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-перше, потребою обгрунтування дослідження проблем, що мають місце на фінансовому ринку України . По-друге, відсутністю у вітчизняній науці теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фінансового ринку України.

Дослідженням цієї теми займалися: провідні вітчизняні та закордонні фахівці цієї сфери - Т.В. Галенко, В. Гембала, А.П. Ковалева, А.В. Мертенса, Б.Б. Рубцева та ін.

Фінансовий сектор є однією з найважливіших ланок національної економіки.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи. Розглянемо складові фінансового ринку.

1. Ринки матеріальних активів.

2. Ринки цінних паперів.

3. Ринки деривативів (ф'ючерсів, форвардів).

4. Ринки заставних.

5. Ринки споживчого кредиту.

6. Ринки інвестицій.

7. Ринки валютних коштів.

На ринку фінансових послуг України сьогодні найактивнішими інституційними учасниками є комерційні банки, страхові компанії та фондові біржі, оскільки вони акумулюють найбільшу питому вагу фінансових ресурсів та справляють прямий вплив на розвиток виробництва в країні, інвестиційний клімат та добробут населення.

Роль і значення ринку банківських послуг у сучасному світі переоцінити важко. Як специфічний фінансовий інститут банківський ринок забезпечує безперебійний грошовий обіг та обіг капіталу. Об'єднаний в економічну й організаційно-правову структуру національну банківську систему, він здійснює управління грошовими ресурсами, реалізуючи економічні інтереси суспільства.

2. Функції фінансового ринку

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками для наступного ефективного використання в економіці країни. Механізм функціонування фінансовою ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній і т.п.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб'єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою. Зміст функції фінансовою забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг). Сутність функції впливу на і ротовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку.

Ринковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання.Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов'язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна віднести." банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку.

Фінансовий ринок пов'язаний із здійсненням кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів.

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат; об'єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів. Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни та кон'юнктури фінансового і товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару, пов'язаний зі зміною цін на нього.

Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

3. Структура фінансового ринку

В науковій літературі використовуються різні класифікаційні ознаки структуризації фінансових ринків. В цьому нічого дивного немає, оскільки один і той же предмет, процес, явище можна розглядати під різними кутами зору і, залежно від практичних потреб, вибирати найкращий, відповідно до поставлених завдань практичного аналізу.

Щодо часової ознаки фінансовий ринок поділяють на дві складові:

1) грошовий ринок (обліковий, міжбанківський і валютни й ринки) -- ринок, де здійснюється короткострокове інвестування надлишкових фінансових активів, переважно терміном не більше одного року.

2) ринок капіталів -- ринок призначений для середньо- та довгострокового інвестування фінансових активів на термін більше одного року.

Відповідно до інституціонального складу учасників фінансового ринку, його поділяють на:

1) ринок банківських кредитно-фінансових установ (ощадні, універсальні, спеціалізовані банки тощо);

2) ринок парабанківської системи (кредитні спілки, каси взаємної допомоги тощо);

3) ринок контрактних фінансових інститутів (страхові компанії, пенсійні фонди, благодійні фонди тощо);

4) ринок інститутів спільного інвестування (пайові інвестиційні фонди, венчурні фонди тощо).

Залежно від того, пропонуються на продаж нові фінансові активи чи раніше випущені, фінансовий ринок поділяється на:

1) первинний - ринок, на якому пропонуються для продажу фінансові активи нової емісії;

2) вторинний - ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають фінансові активи, які перебували в обігу.

Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, фінансовий ринок прийнято поділяти на:

1) біржовий - ринок, на якому відбуваються купівля-продаж фінансових активів, попередньо випущених (раніше емітованих) в обіг;

2) позабіржовий - ринок, де відбувається купівля-продаж фінансових активів нової емісії через так звані торгово-інформаційні системи.

За тривалістю реалізації укладених фінансових угод фінансовий ринок поділяється на:

1) ринок з терміновою (негайною) реалізацією угод - ринок "спот" або ринок "кеш";

2) ринок з реалізацією угод у майбутньому періоді - ф'ючерсний або опціонний ринок.

За ознакою глобальності, поділ фінансового ринку можна здійснити на:

1) міжнародний;

2) національний (внутрішній і зовнішній).

Все ж найбільш поширеною структуризацію фінансового ринку вважається структуризація за типом фінансових активів:

1) грошовий ринок;

2) валютний ринок;

3) ринок дорогоцінних металів;

4) ринок цінних паперів;

5) ринок капіталів;

6) страховий ринок;

7) ринок нерухомості.

Основними суб'єктами фінансового ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, домогосподарства (населення), професійні учасники ринку (фінансові інститути, інститути інфраструктури фінансового ринку), іноземні учасники ринку.

Таблиця 14.1. Класифікація суб'єктів фінансового ринку -- прямих учасників, фінансових операцій

№ з/п	Сегмент фінансового ринку	Суб'єкти фінансового ринку
1	Ринок позикових капіталів	-- Кредитори; -- позичальники
2	Ринок цінних паперів	-- Емітенти; -- інвестори; -- індивідуальні й інституціональні; -- стратегічні та портфельні; -- національні та іноземні
3	Валютний ринок	-- Продавці валюти; -- покупці валюти
4	Страховий ринок	-- Страховики; -- страхувальники
5	Ринок золота	-- Продавці золота й інших дорогоцінних металів та каміння; -- покупці золота й інших дорогоцінних металів та каміння
6	Ринок нерухомості	-- Продавці на первинному та вторинному ринках нерухомості; -- покупці на первинному та вторинному ринках нерухомості



РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1. Банківський сектор

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення.

Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.

Банківському сектору притаманні такі головні ознаки:

динамічність поведінки банківських установ, які постійно розвиваються адаптуючись до зміни економічної ситуації; здатність до самонастроювання, саморегулювання і саморозвитку, тобто якщо один з банків банкрутує, то ніша на фінансовому ринку, яку він займав миттєво перехоплюється іншою банківською установою; наявність складних взаємозв'язків, включаючи зворотні, що дозволяє включити банківський сектор до складних систем; структурна різноманітність, що проявляється у великій кількості складових елементів банківського сектору, ієрархічно організованих, що мають свої локальні цілі функціонування і розвитку та які підпорядковуються однаковій меті - максимізація прибутку підвищення ліквідності; концентрація уваги його суб'єктів на специфічній діяльності, яка є пов'язана з грошово-кредитною сферою та дотримання вимог “банківської таємниці”.

Для формування ефективної структури банківського сектору необхідно дотримуватись низки принципів, а саме: управління (розвиток банківських установ на основі регулювання, організації, стимулювання, контролювання, прогнозування, планування і програмування); еволюційності (поступальний, стадіальний, етапний і закономірний хід розвитку); “адекватності (адекватність реальному сектору економіки і адекватність елементів банківського сектору один до одному, співставність, узгодженість дій, взаємодоповнюваність, єдність принципів і способів роботи)”; функціональної повноти (наявність всіх необхідних елементів сектора у потрібних пропорціях); саморозвитку (вміння протистояти загрозам, можливість до вдосконалення, пристосування до нових умов); відкритості (свобода входу і виходу з конкретного банківського сектору і банківської системи загалом, цивілізовані відносини між суб'єктамибанківського сектора та інформаційна прозорість їх діяльності); ефективності (включає ефективність банкіського сектора для економіки і клієнтів); адекватного правового регламентування діяльності банківських установ; модульності (обмеження дослідження банківського секторавивченням того, що потрібно для його функціонування на вході і з'ясування результатів на виході); системності (передбачає дослідження об'єктів банківського сектора, з одного боку, як єдиного цілого, а з іншого, як частини більш великої системи - банківської системи країни);функціональності (означає, що структура банківського сектора повинна пристосовуватись до основних цілей його функціонування, а не навпаки. При цьому поява нових функцій суб'єктів банківського сектору повинна супроводжуватись зміною його структури, а не декларацією виконання нових функцій у межах старої структури).

2. Небанківські фінансові посередники

Небанківські фінансові посередники було визначено як установи (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, фінансові компанії, ломбарди, фінансові компанії та інші), що функціонують на ринку фінансових послуг відповідно до законодавства і надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги (кредитування, інвестування, послуги техніко-посередницького характеру), які не належать до сфери банківської діяльності, спрямовані на трансформацію власних, залучених і запозичених грошових коштів з метою задоволення фінансових потреб споживачів та одержання прибутку. Більш вузьким серед інших є поняття “небанківські фінансові установи”, що являють собою окрему юридичну особу, яка функціонує для надання окремих видів фінансивих послуг.

Зростання значення небанківських фінансових установ у фінансовому посередництві відбувається під впливом таких чинників:підвищення рівня доходів населення у економічно розвинутих країнах; зростання попиту на новітні та нетрадиційні для банків фінансові послуги; ктивний розвиток грошового, фондового, кредитного, валютного, страхового ринків; інституційний розвиток небанківського фінансового сектора; спеціалізація небанківських фінансових установ на послугах, що не є пріоритетними для банків.

Діяльність небанківських фінансових установ має багато спільних рис з банками. Серед них: забезпечення опосередкованого фінансування учасників економічної діяльності; формування фінансових ресурсів шляхом емісії фінансових активів; прагнення задовольнити інтереси та наміри споживачів фінансових послуг; здійснення операцій на одному ринку; конкурування з іншими фінансовими установами за клієнтів.

Проте діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. У складі основних відмінностей такої діяльності від діяльності банків є її вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських операцій (за наявності дозволу держави окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також вища ризикованість в порівнянні з операціями банків.

Світовий досвід свідчить про те, що на окремих ринках фінансових операцій діяльність небанківських фінансових установ може виявитися більш ефективною, ніж діяльність банків. Адже концентрація діяльності з реалізації одного - двох видів фінансових послуг створює умови для підвищення їх якості та максимального наближення таких послуг до споживачів. Зосередження діяльності на реалізації широкого переліку фінансових послуг, що є характерним для банків, безумовно призводить до зниження ефекту від такої діяльності.

В Україні становлення інститутів небанківського фінансового сектора було викликано:

процесами приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати, що зумовили потребу у створенні інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств;

реформою пенсійної системи в Україні та запровадженням системи недержавного пенсійного забезпечення, що спричинили необхідність створення в країні недержавних пенсійних фондів;

необхідністю впровадження в країні світового досвіду щодо забезпечення страхового захисту суб'єктів господарювання та громадян, що сприяло розвитку діяльності страхових організацій;

потребами фінансового та соціального захисту громадян, активізації малого бізнесу, здешевлення вартості кредитів для населення, що обумовили відродження кредитних спілок;

поглибленням спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів і диверсифікацією напрямів спрямування капіталу, що спричинили появу та розвиток лізингових, факторингових, інших фінансових компаній, компаній з управління активами та інших посередників.

Прискоренню формування небанківського фінансового сектора сприяли й розвиток фінансового ринку в країні та залучення населення і суб'єктів господарювання до інвестиційних процесів.

В Україні процес становлення небанківських фінансових установ ще не завершився, продовжується процес вдосконалення інституційної структури небанківського фінансового посередництва. Початковий етап розвитку зумовлює наявність певних недоліків і проблем у діяльності небанківських фінансових установ.

На сучасному етапі небанківське фінансове посередництво в Україні характеризується такими рисами: низькою питомою вагою активі небанківських фінансових установ у валовому внутрішньому продукті; другорядною роллю небанківських посередників у фінансування національної економіки та у перерозподілі капіталів; відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ; відсутністю або недосконалим захистам клієнтів таких установ; наявністю недоліків в організаційно-економічних механізмах функціонування небанківських фінансових інститутів.

Подолання проблем в діяльності небанківських фінансових установ та прискорення їх розвитку буде сприяти більш повному задоволенню потреб суб'єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах, забезпеченню ефективної трансформації капіталу та реалізації широкого переліку якісних фінансових послуг.

3. Фондовий ринок

Фомндовий римнок -- частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами.

На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації внутрішньої позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати, облігації зовнішньої позики.

Початком становлення створення фондового ринку України стала поява відповідних законів України: "Про цінні папери і фондовий ринок”, "Про приватизаційні папери", "Про банки і банківську діяльність". У цей же час з'являються перші українські акції і перші торговці цінними паперами.

Верховна Рада України приймає постанову “ Про концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні”.

Пожвавлення законодавчої діяльності у сфері цінних паперів відбулося після прийняття Указу Президента України “Про державну комісію з цінних паперів і фондового ринку” від 12 червня 1995р. №446/5. 30 жовтня 1996 року було прийнято закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України", 9 липня 1996 р. - закон "Про внесення змін і доповнень до закону України "Про цінні папери і фондову біржу”.

У 2001 році в Україні вже діяло 6 бірж і 2 торгово-інформаційні системи (ТІС). Починаючи з 2002 року, в України почали чітко домінувати два фондові майданчики: ПФТС та УМВБ. Їхня частка у 2002 році - майже 98,11% всіх угод, укладених на організованому ринку. Станом на 2002 рік, решта торгових секторів поділили між собою ринок таким чином: Українська фондова біржа (УФБ) - 0,81%, Київська міжнародна фондова бржа (КМФБ) - 0,73%, Придніпровська фондова біржа (ПФБ) - 0,04%, Донецька фондова біржа. (ДФБ) - 0,03%, Українська міжбанківська фондова біржа (УМФБ) - 0,24%, Кримська фондова біржа (КФБ) - 0,04%.

Ще один імпульс до розвитку фондового ринку дала поява Української Біржі, яка впровадила ринок заявок. Це, у свою чергу, поклало початок такому явищу як інтернет-трейдінг.

На початку 2000-их років, фондовий ринок України можна було віднести до ринків з вкрай низькою ліквідністю. Про це свідчив значний розрив між котуваннями покупки і продажу фондових активів. У середньому він складав за групою найпопулярніших паперів 20% - 25%. У той же час, скажімо, у Росії цей показник не перевищував 1,5 - 2,0%.

Крім низької ліквідності на фондовому ринку України існує ще одна фундаментальна проблема: вкрай низький відсоток акцій, що вільно торгуються на біржі (так званих free-float stock). А це означає, що фондовий ринок України є вкрай недорозвиненим та на ньому неможливо реалізовувати довготривалі інвестиційні стратегії. Внаслідок цього український фондовий ринок є більш мінливий ніж його зарубіжні аналоги.

Розрізняють такі Фондові ринки:

· за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві;

· за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП);

· за формою організації вторинного ринку - біржовий і позабіржовий (вуличний);

· за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою;

Суб'єкти ринку цінних паперів:

· емітенти (компанії, товариства, підприємства, держава) - випускають ЦП;

· інвестори (фізичні та юридичні особи) покупці ЦП;

· посередники (брокери, ділери, андеррайтери);

· органи регулювання (ДКЦПФР, біржі, асоціації брокерів та ділерів тощо);

· інфраструктурні учасники (депозитарії, зберігачі, реєстратори, трасти, продавці інформації про РЦП).

Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки): за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві; за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП); за формою організації вторинного ринку - біржовий і позабіржовий (вуличний); за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою.

Основні функції Фондового ринку

· регулювання сфери грошового обігу та кредиту;

· забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;

· розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;

· залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;

· забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1. Вивчення досвіду реформування фінансового ринку в зарубіжних країнах світу

Фінансові ринки країн з розвинутою економікою - це сформована і цілісна система, що зазнає технічних змін і концептуальних новацій. Загальними для багатьох національних фінансових ринків останнім часом стали процеси створення наднаціональних правових і регулятивних систем (наприклад, Євросоюз) і уніфікації юридичних механізмів та інститутів. Окремої уваги заслуговують і процеси зближення принципів регулювання фінансових ринків у країнах континентального права з підходами, притаманними англо-американській правовій системі.

Ринок фінансових послуг США

Модель фінансового ринку США - одна з найбільш цікавих і специфічних в багатьох найбільших економіках. Головна особливість фінансового сегмента американської економіки - відсутність єдиного фінансового регулятора і висока роль інфраструктурних інститутів у галузі фондового ринку і колективних інвестицій.

Саме в США вперше з'явилися саморегулівні організації учасників фінансового ринку і більшість нині існуючих фінансових інструментів.

У цілому прогресивна модель фінансового ринку і гнучка система організації його роботи постійно перебувають у стані модернізації й адаптації. Про це свідчить і послідовний розвиток законодавства blue sky law, що регламентує питання розкриття інформації на ринку фінансових послуг і в корпораціях (серед найбільш важливих - Sarbanes-Oxley Act), а також уніфікація правового регулювання обігу емісійних цінних паперів, одним з етапів якої стала поява Natіonal Securіtіes Markets Іmprovement Act ofl996(NSMІ).

Про необхідність подальшого розвитку нормативно-правового регулювання законодавства США й адаптації існуючих інститутів до нових практик та уніфікованих механізмів ЄС постійно вказується в доповідях Комісії з бірж США.

Головним актом федерального рівня в системі правового регулювання фондового ринку США є згаданий вище закон NSMІ. Однак за минулі 10 років з'явилися нові завдання і питання, що також вимагають новацій законодавства і перегляду діючих інститутів. Так, очевидним і своєчасним визнається введення глобального інвестиційного інституту (global іnvestment company), що відповідав би потребам не тільки національного ринку США, але й зовнішніх (іноземних) інвесторів та учасників ринку. Зокрема, пропонується переглянути систему оподаткування доходів та операцій в інвестиційних фондах (за аналогією з європейською моделлю, що звільняє інвестиційні інститути (фонди) від оподаткування прибутку), створити більш прозорі механізми нарахування винагород для обслуговуючої інфраструктури, а також провести уніфікацію механізмів управління інвестиційною компанією (фондом).

Регулювання фінансових ринків у Євросоюзі

Орієнтиром для більшої частини розвинутих економік є правові рішення, закріплені в директивах Європейського союзу, що регулюють діяльність на фінансових ринках країн - членів ЄС.

Нормотворча діяльність європейського законодавця в галузі фінансового ринку має вже більш ніж 20-літню історію. Першим епохальним актом стала Директива ЄС від 20 грудня 1985 р. (про координацію законів та інших нормативних актів, які регулюють утворення колективного інвестування в цінні папери, що перебувають в обігу, (ЮКІТС)), на основі якої і донині функціонують ринкові схеми колективного інвестування у всіх країнах ЄС (аналоги відкритих та інтервальних фондів у Росії). Інструментом для прямого інвестування і кваліфікованих інвесторів такі фонди бути не можуть. Директива Ради ЄС від 21 квітня 2004 р. про ринки фінансових інструментів, що з'явилася нещодавно, покликана упорядкувати процедуру й умови випуску фінансових інструментів, обмежених в обігу.

Функції фінансового регулятора в країнах ЄС (у наднаціональному масштабі) покладені на профільні комітети Ради ЄС з економіки і соціальних питань і Комітет з європейських цінних паперів (European Securіtіes Commіttee). Європейський Центробанк у даному випадку виступає тільки як додатковий координуючий орган. Повноцінний фінансовий регулятор у ЄС на сьогоднішній день фактично відсутній, тому що потреба у створенні аналога Європейського Центрального банку для ринків фінансових інструментів і послуг, не пов'язаних з банківським сектором, не очевидна. Його відсутність компенсується діяльністю вищезгаданого комітету і комісій з бірж та цінних паперів у кожній із країн - членів ЄС.

Головне завдання європейського законодавця і профільного комітету - узагальнення позитивного досвіду національних правових систем (як у рамках ЄС, так і за його межами), вироблення рамкових правових механізмів регулювання головних сегментів ринку (у даному випадку - фінансових ринків) і сприяння їхньому впровадженню на національному рівні.

Активна робота також здійснюється на рівні Європейського комітету фінансових регуляторів (European Securіtіes Regulators Commіttee/ESRC), у тому числі з адаптації національних законодавств до директив ЄС.

Характерними рисами сучасного європейського фінансового ринку є:

- наявність інституту "взаємного визнання" учасників (інвесторів) ринку в країнах, що приєднуються до директив ЄС;

- "відкритий" характер правових норм - можливість детального формування правил і вимог на рівні національного законодавства;

- відносно високий рівень інтеграції фінансових інститутів країн-членів ЄС, розвиток взаємин між собою і на рівні наднаціональних утворень в рамках Євросоюзу;

- формування новітніх і максимально універсальних рішень і механізмів правового регулювання відкритого фондового ринку, ринку колективних інвестицій і проектного фінансування;

- високий рівень розвитку компенсаційних механізмів (основи закладаються на рівні директив; конкретні рішення (фонди) реалізуються на рівні країн - членів ЄС);

- вільний режим руху капіталів у межах ЄС (основна риса в економіці ЄС).

Національне законодавство європейських країн

Моделі фінансового ринку, що сьогодні функціонують у провідних країнах - членах ЄС, заслуговують на окрему увагу і можуть розглядатися як самостійні і повноцінні системи організації роботи ринків фінансових послуг - без урахування механізмів, установлених директивами ЄС. До таких варто віднести Францію, Німеччину і Велику Британію. Певний інтерес представляє і фінансове законодавство Нідерландів.

Франція є одним з піонерів у питаннях запровадження схем колективного інвестування. Не останню роль у цьому процесі зіграв і національний фінансовий регулятор (Autorіte des marches fіnancіers, AMF), що здійснює нагляд за ринком фінансових послуг, біржами і розкриттям корпоративною інформацією. Компетенція AMF не поширюється на банківський і страховий сектори.

Найважливішими правовими актами фінансового законодавства Франції є:

- Кодифікований закон Франції про монетарну політику і фінансові ринки (The Monetary and Fіnancіal Code);

- Основні положення про схеми колективного інвестування, професійних учасників фінансового ринку, емісійні процедури і розкриття інформації, а також про інфраструктуру фінансових ринків і зловживання при здійсненні професійної діяльності на них (General Regulatіon of the AMF - books tl-Vі.- іssuers and fіnancіal dіsclosure, servіce provіders, collectіve іnvestment products, market іnfrastructures, market abuse: іnsіder dealіng and market manіpulatіon);

- Закон № 2005-842 від 26 липня 2005 р. "Про економічну модернізацію" (Breton Act);

- Закон № 2005-811 від 20 липня 2005 р. (DDAC Act).

Проте французька правова модель регулювання фінансових ринків має потребу в модернізації і стандартизації. Основою цього процесу є впровадження положень директив ЄС у законодавство Франції. Цьому питанню регулятор приділяє особливу увагу, зокрема в "Огляді правового регулювання у Франції в рамках майбутньої європейської фінансової системи"2 зазначається, що французька правова система в цілому гармонізована з європейським правом, однак деякі сектори фінансового ринку вимагають подальшої роботи щодо адаптації до загальноєвропейських стандартів (стандарти аудиту, розкриття інформації тощо).

Законодавство Великої Британії - унікальний приклад сполучення системи загального права й інститутів континентального права, привнесених практикою кооперації з іншими західними країнами й імплементацією норм Євросоюзу.

Особливий інтерес представляють правові моделі регулювання фінансових ринків і оподаткування в цій галузі, закріплені в нормативних актах Об'єднаного Королівства:

- Закон 2000 р. "Про фінансові ринки і послуги ринків" (Fіnancіal Servіces and Markets Act, 2000);

- Закон 2006 р. "Про податок на прибуток" (Corporatіon Tax, 2006).

Цілісна система фінансових сервісів та учасників фінансового ринку, закріплена комплексним нормативним актом 2000 р., найбільш повно відповідає новим вимогам європейських директив і визначає єдиного регулятора для фінансових ринків (крім банківського сектора) в особі Служби фінансового ринку (Fіnancіal Servіces Authorіty), що входить у структуру Казначейства (Her Majesty's Treasury).

Одночасно з прийняттям нових законів, спрямованих на уніфікацію правових інститутів Великої Британії, проводиться активна робота з формування рішень і механізмів, що сприяють максимально широкому використанню європейських правових механізмів та інститутів у фінансовій системі Об'єднаного Королівства. Так, у дискусійній доповіді Служби фінансового ринку відзначається необхідність детальної роботи над правовим регулюванням обігу фінансових інструментів строкового ринку (у тому числі деривативів на товарні контракти і специфічні контракти) на національному і європейському рівнях у рамках Директиви ЄС "Про ринки фінансових інструментів" (MіFІD).

Найважливішим законодавчим актом останнього часу для ринку колективних інвестицій Великої Британії став Закон 2006 р. "Про податок на прибуток" у частині, що стосується трастів нерухомості (The Real Estate Іnvestment Trusts). Зважаючи на загальні тенденції з мінімізації податкового тягаря для довгострокових проектів і проектів, пов'язаних з реальним сектором у цілому, англійський законодавець увів пільговий режим оподатковування доходів, що генеруються у ході діяльності трастів нерухомості.

Німецький фінансовий ринок нещодавно одержав у розпорядження сучасний фінансовий інструментарій для роботи на ринку нерухомості. У 2006 р. вийшов комплексний закон, що визначає умови і порядок створення та функціонування такого фінансового інституту, як фонд нерухомості. Зазначений нормативний акт, прийнятий у 2007 р., одержав назву German REіTAct, тому що запозичав ідею американських фондів нерухомості (Real Estate Іnvestment Trust). Однак правова модель фонду заснована на європейських (континентальних) стандартах і законодавстві.

Нідерланди, так само як і Велика Британія та Франція, йдуть шляхом впровадження інноваційних рішень і механізмів у національне законодавство. У результаті цього два роки тому з'явився Закон (ордонанс) "Про регулювання фінансових ринків" (Fіnancіal Supervіsіon Act, 2006 р.). Правова модель ринку фінансових послуг та інфраструктури, визначена цим законом, надзвичайно близька французькій моделі (як термінологічно, так і фактично). Одночасно з цим можна відзначити специфіку, властиву рішенням голландського законодавця. Так, пруденційний нагляд за всіма секторами фінансового ринку, у тому числі ринку колективних інвестицій і фондового ринку, віднесений до компетенції Центрального банку Нідерландів (The Dutch Central Bank), але безпосередній контроль діяльності на фінансових ринках і їхнє регулювання перебувають у віданні незалежного від Центробанку виконавчого органа - Служби з фінансових ринків (Autorіteіt Fіnancіele Markten).

2. Основні напрями реформування ринку фінансових послуг в Україні

Проблеми

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є: зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу й населення; брак довгострокових фінансових ресурсів; низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причинцих проблем є внутрішніми: утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.); недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків; низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі; значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ; відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом; відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів; недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку; недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення й нерозвиненість системи страхування життя.

Мета та завдання

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно: забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу; збільшити рівень капіталізації фінансової системи; збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків; знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ; забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр.

Необхідні кроки

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності банківської системи;

поступово підвищувати дієвість використання процентної ставки як основного інструмента монетарної політики та гнучко управляти обмінним курсом національної валюти;

посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізацію або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ, розробити й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки при одночасному зниженні рівня ризиків фінансової системи неоібхідно: - реформувати процедуру банкрутства;

- удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

- забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

- створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

- створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у т. ч. за участю НБУ;

- підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

- запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ;

- удосконалити систему гарантування внесків населення, у т.ч. шляхом:

надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр.

обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у т.ч. у межах проведення досудових процедур;

посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розробка й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страхового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя;

створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т.ч. похідних цінних паперів;

удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т.ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу об'єктів, які приватизуються.

Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ, закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

докапіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів;

завершення рекапіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр.

внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредиторів і виконання зобов'язань позичальниками;

удосконалення системи гарантування внесків;

удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

...