Суть та складові елементи бюджетної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Суть бюджетної системи

Розділ II. Державні доходи. Податки

Розділ III. Державні витрати

Розділ IV. Дефіцит державного бюджету та державного боргу України

4.1 Дефіцит державного бюджету

4.2 Державний борг та його реструктуризація

Висновки

Література

Вступ

Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно - в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Термін "бюджет" має декілька основних значень.

Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.

За матеріальним змістом бюджет -- це сам централізований фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план.

Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки.

Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов'язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій - управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Закон "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України" і такі підзаконні акти, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обґрунтування.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом - платежі до бюджету і асигнування з нього.

Таким чином, в основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той же час це фонд, з якого держава черпає свої фінансові ресурси для забезпечення свого функціонування. Вище вже йшла мова про те, що термін "бюджет" має кілька поняттєвих аспектів. Державний бюджет України є планом, що містить в собі перелік доказів і прибутків, які повинні отримати в наступному році, і майбутніх видатків; тому це розпис доходів і видатків держави на наступний бюджетний рік. Водночас бюджет є фондом грошових коштів, але в фінансово-правовій літературі відмічалось, що бюджет ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на бюджетний рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб.

Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку, а в тому, що він передбачає напрями спрямування доходів на певні видатки, а сама по собі сума може бути лише зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже використані.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний бюджет України з абсолютною більшістю з них об'єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Суспільне значення бюджету полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу.

Державний бюджет України набуває свого статусу тільки після затвердження його Верховною Радою України в формі закону. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1. ч. 2 ст. 92 Конституції України). Якщо утворення державного бюджету і використання його коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів - прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо звіту про Державний бюджет України.

Місцеві бюджети в Україні мають велике значення у фінансуванні соціальних потреб населення. Вони в значній частині забезпечують фінансовими ресурсами освіту, охорону здоров'я, культуру, житлово-побутові витрати та ін. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим фінансуються видатки на потреби, загальні для жителів Автономної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів -- відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.

Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення: державний бюджет -- це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій.

Розділ I. Суть бюджетної системи

У відповідності із статтею 2 Закону України "Про бюджетну систему України" бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

В фінансово-правовій літературі дається наукове визначення бюджетної системи України. Це "заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави".

Поняття "бюджетна система" відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, яка визначається адміністративно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим Закон "Про бюджетну систему в Україні" ввів поняття "бюджетний устрій", яке відображає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Таким чином, бюджетний устрій -- більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).

Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Слід зазначити, що зведені бюджети існують не тільки в масштабах України, але і в ланках нижчого рівня. До їх числа можна також віднести бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей, бюджети районів, бюджети міст, які мають районний поділ.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згідно Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і нормативно-правове регулювання бюджетних і в цілому фінансових питань вона не здійснює.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, Радам яких підпорядковані населені пункти.

Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" бюджетом місцевого самоврядування (місцевим бюджетом) є план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети входять до числа місцевих бюджетів і є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Разом з тим вони формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Тому районні і обласні бюджети займають проміжне становище між державними та сільськими, селищними, міськими бюджетами.

Бюджетний устрій України ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

В Законі України "Про бюджетну систему України" не знайшла свого відбиття, але в фінансово-правовій літературі виділяється як принцип, спеціалізація показників доходів і видатків бюджетів. Цей принцип полягає у конкретному визначенні розмірів доходів за джерелами утворення і видатків за їх призначенням.

Закон визначає бюджетну класифікацію як "єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних". Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів:

Розділ І. Доходи бюджету.

Розділ II. Видатки бюджету.

Розділ III. Фінансування бюджету.

Розділ IV. Державний борг.

Розділ І "Доходи бюджету" поділяється на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групи доходів -- це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.

Розділ ІІ "Видатки". Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної, відомчої та економічної структури видатків.

Функціональна структура видатків бюджетів України визначає основні напрями державної діяльності:

Державне управління;

Міжнародна діяльність;

Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;

Національна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділяються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприклад, розділ "Державне управління" включає в себе 6 підрозділів: функціонування законодавчої влади, функціонування виконавчої влади, утримання Президента України та його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.

Економічна структура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.

Розділ III "Фінансування бюджету" передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету -- внутрішнє і зовнішнє фінансування.

У розділі IV "Державний борг" наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Розділ II. Державні доходи. Податки

Законом України від 4 квітня 2013 року №163-VII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо визначення деяких доходів бюджету" внесено наступні зміни.

Плату за надання адміністративних послуг виключено з переліку власних надходжень бюджетних установ (п. 15 ст. 2) та віднесено до доходів бюджету (п. 23 ст. 2).

З 1 січня 2014 року реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців буде зараховуватися до загального фонду державного бюджету (ч. 2 ст. 29). Відповідні зміни також внесено до статей 64 та 66: реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців виключено з доходів районних бюджетів та доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Крім того, уточнено ч. 1 ст. 23: "Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України".

Дозволено надавати державні гарантії за кредитами головних розпорядників бюджетних коштів, залучених ними для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень (п. 3 розділу VI).

Наказом Міністерства фінансів України від 29 травня 2013 року №568 внесені зміни до бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року №11.

Зміни до бюджетної класифікації внесені відповідно до Закону України від 4 квітня 2013 року №164 "Про внесення змін до додатка №3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" та з метою вдосконалення бюджетної класифікації.

Зокрема, окремі розділи класифікації доповнено позиціями, необхідними для виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" - введено додаткові коди до класифікації доходів бюджету, відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету й Тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів. бюджет борг витрати реструктуризація

Водночас із класифікації доходів і Тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів виключено дотації та субвенції, які не використовуються у поточному бюджетному році. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №404 "Деякі питання здійснення головними розпорядниками бюджетних коштів капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень" утворено Фінансово-кредитну раду з відбору проектів, для реалізації яких залучаються кошти під державні гарантії, а також затверджено:

* Положення про Фінансово-кредитну раду з відбору проектів, для реалізації яких залучаються кошти під державні гарантії;

* Порядок залучення у 2013 році коштів під державні гарантії головними розпорядниками бюджетних коштів для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень та повернення таких коштів;

* Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для обслуговування та погашення зобов'язань за залученими під державні гарантії коштами для здійснення розпорядниками бюджетних коштів капітальних видатків.

Порядок залучення у 2013 році коштів під державні гарантії визначає механізм залучення головними розпорядниками коштів державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів, крім обласних і районних бюджетів, бюджетів територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ та бюджетів районів у містах коштів під державні гарантії для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень, а також повернення таких коштів. Цим документом регламентовано умови здійснення запозичень, критерії проектів розвитку, на виконання яких спрямовуються кошти, а також визначено процедури оформлення та розгляду відповідних документів.

Порядок використання коштів визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Обслуговування та погашення зобов'язань за залученими коштами під державні гарантії для здійснення капітальних видатків розпорядниками бюджетних коштів". Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінфін, який здійснює координацію роботи розпорядників бюджетних коштів з обслуговування та погашення зобов'язань за коштами, залученими ними в установленому порядку під державні гарантії для здійснення капітальних видатків.

Виконання дохідної частини зведеного бюджету за січень-березень 2013 року становило 107,0 млрд. грн., що на 8,4 млрд. грн., або на 8,5%, більше аналогічного показника попереднього року.

Річний план виконано на 22,8%. У 2012 році річний план було виконано на такому самому рівні.

До дохідної частини державного бюджету з урахуванням міжбюджетних трансфертів надійшло 83,8 млрд. грн., що на 6,6 млрд. грн., або на 8,5%, більше аналогічного показника 2012 року. У тому числі до загального фонду державного бюджету надійшло 71,9 млрд. грн., до спеціального - 11,9 млрд. грн.

Виконання дохідної частини державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів становило 83,5 млрд. грн., що на 6,6 млрд. грн., або на 8,6%, більше відповідного показника попереднього року. Збільшення доходів бюджету відбулося, в основному, за рахунок податку на прибуток підприємств - на 4,1 млрд. грн., або на 28,5%, акцизного податку з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) - на 1,8 млрд. грн., або на 30,9%, коштів, що перераховуються Національним банком України, - на 1,6 млрд. грн., або в 1,7 рази, власних надходжень бюджетних установ (насамперед, за рахунок інших джерел у результаті залучення Укравтодором кредиту під гарантію Кабінету Міністрів України) - на 3,1 млрд. грн., або у 6,6 рази.

Таке збільшення доходів дещо знівелювалося суттєвим зменшенням окремих дохідних джерел. Так, надходження від податку на додану вартість зменшилися на 2,2 млрд. грн., або на 7,1 в. п., не надійшли доходи від рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, у той час як у минулому році вони становили 1,3 млрд. грн.

У цілому податкові джерела, що збільшилися на 2,2 млрд. грн., або на 3,3%, показали менший приріст порівняно з неподатковими, де зростання становило 4,0 млрд. грн., або 34,3%.

Рівень виконання річного плану становив 23,1%, що практично відповідає минулорічному показнику (лише на 0,1 в п. нижче). Як і у минулому році податкові надходження виконані на рівні меншому, ніж неподаткові 22,3% проти 27,6%.

Навіть такого рівня виконання податкових надходжень вдалося досягти, в основному, завдяки високому рівню виконання податку на прибуток підприємств, який становив 32,4%. Однією з причин зазначеного став перехід на авансову сплату податку на прибуток підприємств, який у 2013 році розраховується за результатами попереднього, 2012 року, і сплачується щомісячно. Отже, на перший квартал припали як платежі за останній квартал 2012 року, які сплачувались щоквартально, так і щомісячні авансові платежі за новими правилами. Також досить високий рівень виконання забезпечено за акцизним податком з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) - 24,5%, що майже на 7,0 в. п. більше, ніж у минулому році.

Водночас знизився рівень виконання податку на додану вартість - до 19,0%, або на 2,7 в. п., та акцизного податку з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) - до 16,7%, або на 7,6 в. п.

Динаміку щомісячних доходів державного бюджету за звітний період представлено на графіку. Пік надходжень у лютому пояснюється тим, що саме на нього припадав кінцевий термін сплати податку на прибуток підприємств за четвертий квартал 2012 року. У зв'язку з переходом на щомісячну авансову сплату цього податку, про що зазначено вище, у подальші місяці таких піків не повинно бути.

Найсуттєвішою зміною в структурі доходів як зведеного, так і державного бюджетів щодо відповідного періоду попереднього року стало зменшення частки податкових надходжень (на 2,7 в. п. та 4,0 в. п. відповідно). Це пов'язано, в першу чергу, зі збільшенням обсягу власних надходжень, що належать до неподаткових.

Крім того, структурні зміни відбулись і в самих податкових надходженнях, що пов'язано високим рівнем виконання податку на прибуток підприємств та збільшенням його частки, а також низьким рівнем виконання податку на додану вартість та, відповідно, зменшенням його частки.

Значне зниження частки рентної плати та зборів на паливно-енергетичні ресурси пов'язане з тим, що за звітний період не надходила рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, тоді як у попередньому році обсяг таких надходжень становив 1,3 млрд. грн., або майже 60,0% планового річного обсягу.

У І кварталі 2013 року до державного бюджету надійшло 67,2 млрд. грн. податкових надходжень, що на 2,2 млрд. грн., або на 3,3%, більше відповідного показника минулого року.

До державного бюджету надійшло 18,4 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 28,5% більше попереднього року. Таке зростання, як зазначалося вище, зокрема пов'язано зі зміною правил оподаткування.

Водночас прибуток підприємств порівняно з минулорічним показником у цілому зменшився на 7,5%, а їх збитки збільшилися на 10,8%.

Щомісячна динаміка надходжень податку на прибуток підприємств у цілому повторює тенденції попередніх років.

Позитивну динаміку надходжень податку на прибуток показали підприємства усіх видів підприємства за винятком підприємств державної форми власності (-0,1 млрд. грн., або -3,4%). Прибуток приватних підприємств збільшився на 2,0 млрд. грн., або на 21,3%, підприємств з іноземним капіталом - на 1,5 млрд. грн., або у 1,6 рази, банків та страховий компаній - на 0,6 млрд. грн., або у 2,5 рази. У січні - березні 2013 року до державного бюджету надійшло 29,3 млрд. грн. податку на додану вартість, що на 2,2 млрд. грн., або на 7,1%, менше відповідного показника попереднього року. Зменшення відбулося, зокрема, за рахунок зростання обсягів відшкодування цього податку на 2,3 млрд. грн., або на 20,4%, та рахунок скорочення податку на додану вартість з ввезених на територію України товарів на 1,5 млрд. грн., або на 6,3%. Останнє, зокрема, пояснюється тим, що на 6,2% зменшився імпорт товарів. При чому імпорт газу, на який припадає 16,6% усього імпорту, зменшився на 17,0%.

Доходи зведеного, державного та місцевих бюджетів у січні - березні 2010-2013 років

	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 рік проти 2012 року
Показники					Абсолютний приріст, млрд. грн.
Зведений бюджет, млрд. грн., у т.ч.:	68,7	84,4	98,6	107,0	8,4	108,5
загальний фонд	53,4	71,5	83,5	90,6	7,1	108,5
спеціальний фонд	15,3	12,9	15,1	16,4	1,3	108,4
Державний бюджет (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд. грн., у т.ч.:	51,7	65,8	76,9	83,5	6,6	108,6
частка у доходах зведеного бюджету, %	75,3	78,0	78,0	78,1	х	х
загальний фонд	39,0	56,1	65,6	71,6	6,0	109,1
спеціальний фонд	12,7	9,7	11,3	11,9	0,6	105,4
Місцеві бюджети (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд. грн., у т. ч.:	17,0	18,6	21,7	23,5	1,8	108,1
частка у доходах зведеного бюджету, %	24,7	22,0	22,0	21,9	х	х
загальний фонд	14,4	15,4	17,9	19,0	1,1	106,1
спеціальний фонд	2,6	3,2	3,8	4,5	0,7	117,5

Розділ III. Державні витрати

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави -- це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати -- це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

-- державному бюджеті та місцевих бюджетах;

-- державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

-- власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

-- видатки держави, що здійснюються з державного бюджету;

-- видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

-- видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів;

-- видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків -- їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків -- це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування -- це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форми власності. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта -- більша частина видатків -- покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування -- це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів -- кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях -- у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.

Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, безповоротності та безвідплатності, цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням, фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення суб'єкту фінансування коштів без прямого їх повернення державі та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де, в разі невиконання планів використання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується наявність та можливість використання суб'єктом фінансування власних коштів або скорочення власних видатків, потім -- можливість отримання ним банківських кредитів і лише при об'єктивній неможливості покриття видатків з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо.

При дефіциті бюджету та інфляції додержання перелічених принципів фінансування є особливо необхідним, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат (зарплат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої ваги набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення оптимальних обсягів коштів і їх цільового спрямування.

Суть держави і державного бюджету полягає в тому, щоб задовольняти загальносуспільні інтереси і потреби. Тому ст.95 Конституції України встановлює, що "виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків". Сам характер загальносуспільних потреб теж визначається в ряді статей Конституції. Такий гуманістичний зміст конституційних положень визначає і склад видатків державного і місцевих бюджетів. Структура їх відображається в бюджетній класифікації України (розділ II) і в щорічному Законі про Державний бюджет України. При всій різноманітності в розмірах щорічних асигнувань слід все ж відзначити, що значну їх частину складають видатки на соціальний захист, соціально-культурні заходи та ін.

Загальні начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 Закону "Про бюджетну систему України". Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Відповідно кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Зміст цієї статті вказує на юридичне значення законів і рішень про бюджет, а також про значення принципу законності в сфері видатків бюджетів. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до Закону України "Про бюджетну систему України". Закон категорично забороняє використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів, які можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших небюджетних джерел.

Видатки бюджетів усіх ланок групуються за предметною ознакою відповідно до бюджетної класифікації України. Але визначається функціональний поділ видатків всіх бюджетів на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема їх предметною спрямованістю (в загальному вигляді вона відображена в бюджетній класифікації), економічним змістом та ін. Але в будь-якому випадку державі при розподілі видатків доводиться вирішувати питання про пріоритетність об'єктів фінансування. Оскільки Україні, як і будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх потреб, то процес планування видатків зводиться до проблеми вибору між конкуруючими потребами. В цьому, крім суто юридичних факторів, велике значення мають економічні, які випливають з конкретних умов певного періоду.

При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України "Про бюджетну систему України" встановлений перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України.

У складі Державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть створені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Структурна перебудова як найважливіша складова ринкової трансформації економіки України, що визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови ці потреби в середньому зростають не менш ніж у 1,5 рази. За розрахунками академіка В.М. Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд. грн. на рік. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проекті нового бюджету, та зважаючи на недостатню обґрунтованість джерел бюджетних надходжень, можна зробити висновок, що відсутні належні підстави характеризувати новий бюджетний документ як бюджет росту, який відповідає окресленим стратегічним завданням. Поділ Державного бюджету України на два фонди -- загальний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом "бюджету розвитку", також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", варто зазначити, що в більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет на 1998 рік" видатки бюджету в 1998 році складають 24482 млн. грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення - 23,6%, утримання соціально-культурної сфери - 25%, витрати Фонду Чорнобиля - 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці.

Бюджет 2001 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. Починаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних витрат централізованого державного бюджету. Для порівняння нагадаємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фактично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зниження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бюджеті протягом 1992-2000 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%. У другій половині 1990-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат становив у Бразилії -- 48, Південній Кореї -- 92, Японії -- 142, Франції - 174, США -- 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис..

У новому бюджеті Міністерство освіти та науки пропонує закласти у витрати на інформаційні технології, які становлять вирішальну основу довготривалого забезпечення економічного зростання, 700 млн. грн. (менше 0,33% ВВП). До цього варто додати, що у проекті бюджету також не передбачено фінансування державних науково-технічних програм, які провадилися у минулих роках за сімома пріоритетними напрямками. Неоднозначним за своїми наслідками слід визнати і скасування відрахувань до Державного інноваційного фонду. При зменшенні податкового навантаження на суб'єктів господарювання, як свідчать статистичні дані, ефективність інноваційного фінансування досить висока.

З початку діяльності Державного інноваційного фонду (1993) профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн. грн. і завершено 610 проектів, в результаті чого вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн. грн., створено і збережено 22,5 тис. робочих місць. Крім того, тільки різних податків (без урахування суми повернення наданих позик) від підприємств, що здійснюють реалізацію інноваційних проектів, вже надійшло до Державного бюджету близько 362 млн. гривень. Не можна також погодитися і з передбаченою проектом бюджету нормою, згідно з якою кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інноваційного фонду за грудень 2000 року та заборгованості з цього збору за минулі роки на 01.10.2001, будуть віднесені до складу доходів загального фонду Державного бюджету. Зважаючи на першочерговість вирішення проблем економічного зростання та цільове призначення збору до Державного інноваційного фонду, доцільно віднести перераховані кошти до складу доходів не загального, а спеціального фонду.

Стійке економічне зростання, як переконує досвід високорозвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на науку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зіставлення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік положень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету. Серед них положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", відповідно до якого "Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України". Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні.

Економічний розвиток може забезпечуватися при комплексному підході до його управління. Проблеми економіки, соціальної сфери повинні вирішуватися взаємопов'язане та цілеспрямовано. Сьогодні економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. За період 1991-1999 років при зменшенні ВВП у 2,5 рази, продуктивності праці -- в 1,4 рази підвищення споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати майже в 4 рази. При цьому реальна заробітна плата за цей період знизилася в 3,6 рази.

Видатки на обслуговування державного боргу становили 7,4 млрд. грн., або 20,4% річного планового показника, що на 2,2 в. п. більше за аналогічний показник 2012 року. (див. таблицю 3.2.2).

Загальний обсяг витрат на погашення й обслуговування боргових зобов'язань становив 22,1 млрд. грн., або 18,8% планового показника. Їх частка у загальному обсязі витрат збільшилася на 2,7 в. п. до 21,2%.

Розділ IV. Дефіцит державного бюджету та державного боргу України

4.1 Дефіцит державного бюджету

Видатки Державного бюджету України з урахуванням міжбюджетних трансфертів становили 87,9 млрд. грн., що на 15,7% більше, ніж у І кварталі 2012 року. Рівень виконання річного плану практично відповідає показнику попереднього року та становить 21,1% (див. таблицю 3.3.1).

Видатки державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів склали 61,6 млрд. грн., що на 9,5 млрд. грн., або на 18,3%, більше показника минулого року. Рівень виконання річного плану дещо зріс (на 0,5 в. п.) щодо минулорічного показника і становив 20,7%.

Із загального фонду було профінансовано 53,4 млрд. грн., що на 26,0% більше відповідного показника 2012 року і становить 21,1% річних планових призначень, зі спеціального фонду - 8,2 млрд. грн., що менше показника попереднього року на 15,3%. Рівень виконання річного плану по спеціальному фонду становить 18,4% (за січень - березень 2012 року - 22,7%).

Скорочення частки видатків спеціального фонду державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів у І кварталі 2013 року пов'язано, зокрема, з тим, що надходження до цього фонду не були витрачені. Так, профіцит становив 2,5 млрд. грн., що у понад 4 рази перевищує минулорічний показник. У загальній сумі видатків частка спеціального фонду зменшилася порівняно з минулорічним показником на 5,3 в. п. і склала 13,3%.

4.2 Державний борг та його реструктуризація

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

В Україні в 1992 році прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном , що перебуває у загальнодержавній власності.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі.

Видатки по обслуговуванню державного боргу, наприклад, за 1998 рік становили 1981,6 млн. грн. (2,8 відсотка до ВВП) або 9,6 відсотка від загальної суми видатків, у тому числі на обслуговування зовнішнього державного боргу витрачено 515,5 млн. грн. (0,7відсотка до ВВП) або 2,5 відсотка - відповідно.

Станом на жовтень 1998 р. до складу зовнішнього боргу України входили:

...