Економічна сутність та типи інфляції. Функції грошей в умовах інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Економічна суть інфляції

Спираючись на знання закону кількості грошей в обігу, важливо усвідомити суть процесу інфляції, механізму його функціонування та наслідків, що в тій або іншій мірі властиві паперово-грошовій системі будь-якої держави.

Термін «інфляція» (лат. inflatio - надування) з'явився в обороті в середині XIX ст. як відображення кризового стану грошової системи США, що виник внаслідок величезного випуску в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp. Ототожнення інфляції із знеціненням грошей і зростанням товарних цін продовжує існувати і в наших підручниках. Але, на нашу думку, сучасна інфляція пов'язана не лише з падінням купівельної сили грошової одиниці, а й охоплює загальноекономічні процеси, що народжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмежує виробниче і особисте споживання, вражає інші сфери економічного життя суспільства.

Формами прояву інфляції є зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці, а в кінцевому рахунку, зниження купівельної спроможності грошей.

Чисельні прояви інфляційного процесу свідчать про багатоманітність чинників, які його формують. Загалом, причини зростання інфляції можна вивести з трансакційного рівняння І. Фішера:

M·V = P·Q,

звідси:

P = M·V / Q.

Тобто зростання цін може викликатися трьома факторами: зростанням кількості грошей в обігу, наростанням швидкості обігу грошей і скороченням фізичного обсягу виробництва. При цьому швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому основними причинами зростання цін можуть бути емісія надлишкової маси грошей і зменшення фізичного обсягу виробництва. А оскільки амплітуда коливання фізичного обсягу виробництва є значно меншою, бо визначається об'єктивними чинниками, то звідси вплив на інфляцію динаміки пропозиції грошей вважається вирішальним. Ці положення і лягли в основу обґрунтування так званої грошової теорії інфляції школи монетаристів. її голова М. Фрідмен єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей.

Кейнсіанці, вже не заперечуючи ролі тривалого зростання пропозиції грошей, вважають ліберальну грошово-кредитну політику передумовою інфляції, а першопричинами - ті чинники, які стимулюють витрати і пропозицію. Ось чому монетарна політика має бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно для підтримки економіки і високої зайнятості. Приміром, дії уряду України в 1991-1993 pp. легко вписуються у кейнсіанські рамки уявлень про причини інфляції, а пізнішого періоду - в монетаристську модель жорсткої монетарної політики. Їх можна відобразити так:

Рис. 1

Механізм дії інфляційного процесу в Україні склався не внаслідок війни чи циклічних коливань виробничого циклу, як це траплялося в інших країнах, а став результатом структурної незбалансованості відтворювального процесу і його галузей. Крім низки зовнішніх і внутрішніх причин, важливу деструктивну роль тут зіграли інституційні основи, серед яких утопічність економічної системи, вичерпність адміністративних важелів та нездатність учасників перебудови замінити їх дію ринковим механізмом конкурентного збалансування виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Якби, наприклад, інфляцію творили лише монетарні чинники, то найрадикальнішим способом обмеження й витіснення інфляції була б грошова реформа. Тоді б лише насильне врівноваження грошово-товарної маси здатне було б припинити інфляцію, стабілізувати фінансову систему і створити умови для початку економічного зростання. Якщо після грошової реформи цього не сталося, то очевидно, що в Україні інфляційний процес сформувався на основі багатьох немонетарних чинників. І навіть грамотно і організовано проведена грошова реформа не дозволила досягти повного оздоровлення економіки і грошової системи. Зокрема, початкові економічні перетворювання, які швидко впорядковували б господарську діяльність усіх підприємств незалежно від форм власності, раціоналізували інвестиції і прискорили процес конверсії військового виробництва лише розпочалися. Мало обґрунтованою була кредитна політика та її нормативно-законодавче забезпечення. Зберігалася загроза прийняття популістських рішень і неконтрольованого фінансування підприємств державного сектора.

Українські економісти 20-х років, аналізуючи особливості інфляційного процесу, з'ясували причини і обґрунтували модель початкового циклу:

Врахування монетарних і негрошових чинників стимулювання інфляційного процесу дозволяє розглядати його як складний процес, що має два аспекти: по-перше, вузько економічне явище, яке генерує знецінення грошей та викликає інші монетарні наслідки; по-друге, широке розуміння його як загальноекономічного явища і хворобливого стану виробництва, розподілу, обміну і споживання. Зокрема, зв'язок економіки з грошовим оборотом - безпосередній. Адже неконтрольоване зростання цін і знецінення грошей стає серйозною перешкодою на шляху оновлення капіталу, припиняє інвестиційний процес і нове будівництво, руйнує добробут населення та силу держави.

Рис. 2 - Модель початкового циклу інфляції

2. Типи інфляційного процесу

Залежно від характеру інфляційного процесу і темпів його зростання розрізняють три типи інфляції:

1. Повзуча інфляція. Характерною її ознакою є плавне щорічне зростання цін в межах до 10%. В розвинутих країнах щорічне зростання цін на 3-4% використовується для кращого, точнішого збалансування товарно-грошової маси і як додатковий стимул керованого зростання виробництва й вдосконалення його структури.

2. Галопуюча інфляція. Вона викликає щорічний темп зростання цін на 10-15%, а інколи й до 100%. Взаємодія темпів галопуючої інфляції з цінами контрактів досягається шляхом включення прогнозованих індексів зростання цін до вартості контрактів. Рух грошей прискорюється за рахунок прискорення їх матеріалізації у товари. Небезпека галопуючої інфляції в тому, що вона здатна швидко деформувати структуру виробництва й реалізації товарів і вийти з-під контролю суспільства.

3. Гіперінфляція. Їй властиве стрибкоподібне зростання цін понад 100% у рік та збільшення їх відриву від заробітної плати і руйнування добробуту, що охоплює навіть забезпечені прошарки населення. Гіперінфляція стимулює наближення економічного краху. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати сировину і готову продукцію, що збільшує попит на неї і у такий спосіб посилює інфляційний тиск на економіку. Виробники і населення, щоб компенсувати втрати від інфляції, нагромаджують величезні невиробничі матеріальні цінності й ювелірні вироби. Гіперінфляцію переживають переважно ті країни, які здійснюють докорінну ломку своїх економічних структур. Одним із проявів гіперінфляції є надшвидке зростання товарних цін, знецінення грошової одиниці, розлад платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв'язків. При цьому гроші втрачають здатність виконувати свої функції, а господарські зв'язки набирають натурально-речової форми - бартеру.

4. Зростання цін, що перевищує темп у 50% щомісячно, класифікують як супергіперінфляцію. На цій стадії знецінення грошей набуває характеру самопоновлюваного процесу, коли зростання цін вимагає збільшення емісії грошей, а зростання пропозиції грошей спричиняє новий виток зростання цін. Залежно від зростання цін різних товарних груп прийнято виділяти збалансовану і незбалансовану інфляцію. Перша з них викликає пропорційну зміну цін на різні товари, а друга - викликає неоднакову пропорційність зміни цін різних товарів. Якщо інфляцію розглядати з позиції передбачення її розвитку, то розрізняють очікувану і неочікувану інфляції. Врахування просторових меж поширення інфляції дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в рамках окремих країн, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн або цілі регіони. Для країн, які залежать від стану зовнішньої торгівлі існує загроза імпортної інфляції. Наприклад, зростання цін на паливо-енергетичні ресурси й матеріали робить загрозу імпортної інфляції в Україні реальністю.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним підвищенням цін й інших ознак розвитку інфляційного процесу, називають стагфляцією. Рівень інтенсивності інфляційного процесу можна виміряти за допомогою індексу цін за певний період: рік, квартал, місяць. Найчастіше для вимірювання інфляції застосовується індекс цін споживчих товарів (ІСЦ).

де р1 q0 - ринкова вартість фіксованого кошика товарів у поточному році; р0q0 - ринкова вартість фіксованого кошика товарів у базовому році.

Цей показник характеризує зміни в часі загального рівня цін на товари, які купує населення для особистого споживання.

Зміни в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання, характеризуються показником індексу цін на засоби виробництва (ІВЦ). Він визначається за формулою агрегатного індексу Ласпейреса:

Індекс цін виробника використовується для характеристики інфляції витрат, особливо коли оптові ціни зростають першими, тобто до зростання роздрібних цін.

Загальний індекс інфляції визначається за формулою:

,

де Іінф - індекс інфляції; І1 - індекс зростання цін у досліджуваному році; І0 - індекс цін базового року.

Для прогнозного визначення кількості років, що за даного щорічного індексу інфляції здатні подвоїти ціни, застосовують так зване правило числа 70. Його розрахунок переважно використовують тоді, коли потрібно визначити скільки років потрібно, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлися. Але й у розрахунках потужності інфляційного процесу число 70 поділяють на щорічний індекс інфляції і отримують число років, які за даної інфляції потрібні, щоб ціни подвоїлися. Наприклад, за умов інфляції у 12% показник цін подвоїться через 6 років (70:12 = 6).

Якщо щорічний індекс інфляції знизиться до 9% на рік, то ціни подвояться через близько (70:9) вісім років.

Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання. Вказані стадії інтенсивності інфляційного процесу суттєво відрізняються одна від одної, насамперед індексом щорічного зростання цін, темпами спаду рівня виробництва та продуктивності суспільної праці, неконтрольованим перерозподілом національного доходу та національного багатства на шкоду абсолютної більшості населення. Кожна із стадій розрізняється також співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці.

3. Пофакторний аналіз інфляції

Загальноекономічний характер інфляції створює потребу дослідження всієї сукупності чинників та їх питомої ваги у інфляційному процесі. Досвід багатьох країн світу переконує, що боротьба з інфляцією була успішною там і тоді, коли інфляція досліджувалась комплексно, коли в ній шляхом пофакторної діагностики виділялися визначальні чинники. На основі цих досліджень класифікувались відповідні типи інфляції і проти їх дії розгорталась успішна боротьба.

Пофакторний аналіз інфляційного процесу як комплексу причин і факторів допомагає оперативно задіяти економічні важелі подолання механізмів і негативних наслідків інфляції та класифікувати відповідні її типи: інфляцію надлишкової грошової маси, кредитну інфляцію, інфляцію затрат, інфляцію попиту та ін. Їх особливості впливу на інфляційне зростання цін і падіння купівельної сили грошей та формування антиінфляційних заходів розглянемо детальніше.

Інфляція надлишкової грошової маси в обігу виникає тоді, коли паперові гроші переповнюють канали грошового обороту. Сформована нерівність типу: MV > PQ, у свою чергу призводить до нерівності Г > Т, гранично допустима межа якої може складати співвідношення 4-6:1. Після цього настає загальна криза падіння виробництва і споживання та розвал грошової та фінансової систем країни. Надмірне перевищення грошової маси над товарною закономірно підштовхує грошовий вираз валового внутрішнього продукту (PQ) до зростання навіть за умов скорочення фізичного обсягу ВВП. Виробництво товарів і послуг (Q) у ньому не може швидко змінюватися, тому динамічно зростають ціни і тарифи. Як правило, у підсумку формується нове перевершення наявної кількості грошей в обороті, що потребує нових додаткових емісій грошової маси. Так створюється злоякісна інфляційна спіраль: емісія - ціни, ціни - емісія.

Провідні монетарні чинники інфляційного зростання цін можна згрупувати навколо трьох напрямів: по-перше, розбалансування взаємодії елементів грошової системи; по-друге, надмірна грошово-кредитна емісія не відповідає сукупній товарній масі, тому лише стимулює зростаючий розрив між фактичною більшістю грошей і необхідною; по-третє, скорочуються валютні нагромадження. Зокрема, зведення платіжного балансу країни до від'ємного сальдо не лише зменшує валютні резерви, а й зумовлює падіння курсу національних грошей та їх знецінення.

Порушення закону грошового обігу шляхом емісії надлишкової кількості грошей - найлегший і найдоступніший спосіб позаекономічного впливу на господарську діяльність і отримання державних доходів. Але виважена державна політика не допускає зловживань не отовареною емісією грошових знаків, тому що це безпосередньо понижує доходи населення, а знеціненням грошей підриває дієздатність державних інститутів. Щоб боротися з інфляційним зростанням цін, слід обмежити емісію грошей необхідною потребою. Приміром, у ХХІ-ХХ ст. інфляція породжена надмірним зростанням військових видатків, швидко була приборкана зменшенням емісії грошової маси.

Невелика ефективність даного методу подолання інфляції надлишкової грошової маси в Україні зумовлена тим, що головним чинником інфляційного процесу в нашій країні стали затратний механізм господарювання, структурні диспропорції і технічна відсталість виробництва та його напівфабрикатний характер, об'єктивні та суб'єктивні помилки в економічній та грошово-кредитній політиці тощо. Їхні результати відобразилися у наступних показниках:

інфляційний товарний дефіцит валютний

Таблиця 1 - Розвиток інфляційного процесу в Україні у 2005-2009 pp.

Отже, інфляція надлишкової грошової маси в обігу відображає порушення вимог закону грошового обігу:

MЧV = PЧQ,

тому шляхом обмеження емісії грошей і застосуванням політики дефляції суспільство здатне швидко приборкати інфляцію.

Тип кредитної інфляції провокується наданням кредиту понад мобілізовані кошти. Як наслідок порушується співвідношення між попитом і пропозицією грошей. Серед безпосередніх чинників зростання цього типу інфляції постають потреби покриття дефіциту державного бюджету і кредитування клієнтів через кредитні лінії комерційних банків, що поповнюються шляхом нетоварної емісії центрального (національного) банку. Оскільки регулювання кредиту є головною функцією монетарної політики, то досягнення рівноваги попиту і пропонування грошей передбачає активну регулюючу політику держави та широке використання таких спеціальних важелів саморегулювання ринку грошей, як ціновий стабілізатор, кредитний мультиплікатор, механізм заміщення, еластичність швидкості обігу грошей та інші елементи ринкового механізму. Їх комплексне використання на основі політики «дорогих грошей» забезпечує стиснення грошової та кредитної емісії. На випадок потреби «дешевих грошей», навпаки, стимулюється доступність грошових і кредитних ресурсів для розширення інвестиційної діяльності та переходу до економічного зростання. Щоб обмежити надлишкову кредитну масу до розмірів оптимальної, використовуються показники обов'язкових резервів, статутного фонду, ліквідності та інші банківські нормативи. Еластичність швидкості обертання грошей досягається формуванням оптимального співвідношення між грошовими агрегатами М0, М1, М2, Мі, L.

Одним із загрозливо сильних чинників інфляційного процесу здатна стати інфляція зростання затрат. Вона виникає за умов постійного зростання затрат виробництва, коли їх розміри вже не можна компенсувати зростанням цін, що регулюється державою. Водночас збільшення виробничих затрат провокує дискретне зростання цін. В таких умовах збільшення затрат підприємства змушені зменшувати обсяг свого виробництва. Насамперед припиняється виробництво високотехнологічних товарів, що веде до поступового зникнення з ринку складних виробів. Як правило перед кожним наступним підвищенням цін відбувається припинення виробництва. Оскільки кожне дискретне зростання цін на елементи виробничого капіталу не компенсує затрат, то створюються умови для вимушеної додаткової кредитної емісії, скорочення касових залишків і прискорення обігу грошей. Значний тиск на собівартість продукції здійснює також недовантаженість виробничих потужностей, що загалом, підсилює інфляційний процес.

В багатьох країнах різновидом інфляції затрат ставала інфляція заробітної плати, тобто неадекватне підвищенню продуктивності праці зростання заробітної плати, зростання заробітної плати збільшує затрати виробництва на одиницю продукції і підвищує ціни без відносного збільшення товарної маси. Провідними причинами інфляційного зростання зарплати стають домагання профспілок збільшити її питому вагу у вартості продукції, збільшення оплати праці у зв'язку з попереднім підвищенням цін та ін. Але в сучасній Україні переважаючим видом подорожчання факторів виробництва є гігантське подорожчання сировини, матеріалів і енергоносіїв, брак матеріало та енергозберігаючих технологій, вільний перелив інфляційного процесу з-за кордону.

Безпосередньо з дією монетарних чинників пов'язана інфляція попиту. Вона виникає внаслідок перевищення попиту над порівняно меншою наявною пропозицією товарів і послуг внаслідок надмірної емісії готівки і стимулювання кредитних вливань в економіку. Важливо уяснити, що подолати інфляцію попиту можна шляхом переходу до динамічного зростання обсягів суспільного виробництва. Особливо важливе місце в даному процесі мають посісти першочергова розбудова тих галузей, які виробляють товари народного споживання і надають послуги, обмеження негативних наслідків функціонування монополістів, розбудова відкритої економіки, прискорення економічного зростання тощо.

Студенти в ході пофакторного аналізу інфляційного процесу повинні з'ясувати механізм функціонування структурної інфляції, інфляції прибутку, інфляції податків, бюджетної інфляції та ін. Особливо відчутні негативні наслідки структурної інфляції в умовах прихованої інфляції, коли відсутні гласність, низька еластичність цін до пониження, слабка пристосованість виробничого сектора до змін у внутрішньому попиті, обмежена адаптація структури внутрішніх цін до змінюваних зовнішніх умов. Інфляція прибутків проявляється в отриманні надприбутків, в тому числі і коштом монополізації ринку, штучного завищення рентабельності нової продукції, підвищення цін товарів без компенсації споживчих якостей споживачам. Інфляція податків здатна принести державі суперечливі наслідки: замість збільшення державних доходів вона викликає падіння ефективності виробництва і зниження стимулів до ділової активності. Лише податкові ставки з прибутку до 30-34% здатні стимулювати товарну пропозицію і наближувати її до рівноваги з попитом. А вищі ставки податків зменшують нагромадження і погіршують економічний стан виробників та обмежують пропозицію товарів. І зовсім неприпустимими є спроби оподаткувати джерела формування факторів виробництва і прибутків.

Розглядаючи типи інфляції, необхідно ознайомити студентів з особливостями асинхронного зростання грошової маси і цін, причинами і наслідками так званої рваної інфляції. Водночас важливо усвідомити, що не всяке переповнення каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою однозначно відображається на процесі знецінення грошей і зростанні цін.

4. Функції грошей в умовах інфляції

Інфляція відображає не лише хворобливий стан економіки та соціальної сфери, а й тлумачиться як хвороба грошей. Важливо з'ясувати, як вона підриває роль грошей у функції загального еквівалента, ставить під сумнів їхню здатність виконувати роль супертовару, позбавляє гроші здатності виконувати притаманні їм функції. Роблячи гроші перманентно знецінюваними, інфляція ставить під сумнів функцію грошей як міри вартості. Адже безперервно знецінювані гроші не можуть вимірювати товарну вартість, яка є стабільною. В умовах розбурханої інфляції ціни на ресурси втрачають сенс, тому що повністю залежать від моменту їх купівлі. А товари навмисне купуються, щоб продаватися, приміром, через 1-3 місяці з прибутком у 300% і більше. При цьому неможливість грошей чітко виконувати функції міри вартості товарів і масштабу цін звужує сфери їх використання, посилює нееквівалентність обміну, загострює диспропорції і падіння виробництва та розвал грошового обороту.

Знецінені інфляцією гроші витісняються з функції грошей як засобу обігу. На їх місце приходять сталі іноземні валюти, якісні товари та бартерні операції, що загалом збільшує затрати обігу і провокує нееквівалентність обміну. При цьому діє така закономірність: чим вищі темпи інфляційного процесу, тим більшими стають затрати сфери обігу. Водночас у періоди сильної інфляції втрати від зберігання грошей можуть сягати значно більших величин, ніж втрати і незручності бартеру.

За умов інтенсивної гіперінфляції і перманентної втрати купівельної сили гроші не можуть виконувати функцію нагромадження. Хоч вони і високоліквідні, але постійно втрачають свою купівельну силу. Це означає, що нагромадження такими грошима, за які день у день можна купити все меншу кількість товарів, заперечує закономірності функції грошей як засобу нагромадження і утворення скарбів. Нагромадження грошей стає можливим лише на дуже короткий термін. Юридичні та фізичні особи, отримавши у розрахунок національну валюту, негайно вдаються до її обміну на долари або на іншу стабільну валюту, а потім, за умов потреб, здійснюють обернений обмін. Тобто нагромадження вартості у грошовій формі обмежується до таких розмірів, що не задовольняють потреб розширеного відтворення.

Проблемною стає і функція платежу. В основі цієї функції лежить насамперед еквівалентність купівельної сили позиченої і поверненої після позички суми. Але інтенсивна інфляція руйнує стабільність купівельної сили грошей. Це призводить до різкого скорочення сфери кредитування та загибелі довгострокового кредиту, руйнування його інститутів та інфраструктури.

Функцію світових грошей українська гривня ще не виконує. Лише після майбутнього досягнення нею статусу вільно конвертованої валюти стають можливими міжнародні платежі і розрахунки, систематичне обслуговування частини зовнішньоекономічного обороту та інші операції.

Таблиця 2 - Рівень монетизацїї ВВП в Україні

5. Вітчизняний і зарубіжний досвід долання інфляції

З'ясування негативних наслідків для функціонування грошей в умовах інфляції формує усвідомлення у потребі її подоланні. Студенти мають знати, що інфляція в той чи інший період історії і стадії розвитку була властива кожній країні.

При цьому хоч і діяли певні національні відмінності та особливості у характері протікання інфляційних процесів, проте загальна схема переходу країн від стану дефіциту товарів і зростання цін до формування комплексу антиінфляційних заходів і витіснення та обмеження інфляції відображають наявність певних закономірностей. Тому вивчення досвіду подолання інфляції є важливим елементом побудови антиінфляційного механізму і забезпечення зростання економіки. Зокрема, у західній економічній думці склалося кілька наукових течій, досвід яких можна об'єднати у два фундаментальні напрями: економічний, або кейнсіанський, та інституціональний, або монетаристський.

Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави в обмеження надлишкового попиту, який ще називають ефективним попитом. А саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін. Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшенні ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського процента, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання, в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, «заморожування» заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.

При цьому кейнсіанцям першим належить оцінка повзучої інфляції як позитивного явища. І лише на вищих стадіях вона набуває руйнівного характеру. Це підштовхнуло державу до збільшення контролю за її перебігом і до впровадження державного регулювання темпів інфляції з метою утримання в межах безпеки. Дж. Кейнс і його послідовники, пропагуючи ідею «державного дирижизму», вважали, що активним втручанням у економіку і грошово-кредитну політику держава здатна стимулювати розширення попиту, внаслідок чого зросте пропозиція і зайнятість без підвищення цін. Умовами ефективності такої політики мають бути:

а) вільна конкуренція на ринку і дія механізму ціни рівноваги;

б) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили;

в) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Ідея регульованої інфляції практикувалася у 50-60 pp. в більшості країн ринкової економіки. На її принципах проводилась політика форсованих державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, практикувалася кредитна експансія, лібералізація цін і доходів тощо. Внаслідок комплексу цих заходів регульованої інфляції було досягнуте тривале (50-60 pp.) стримування інтенсивності інфляції на повзучому рівні. Але накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавалося регулюванню, а тому кейнсіанські ідеї були відкинуті.

Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Тому монетаристська антиінфляційна політика переважно зосереджується навколо монетарної політики національного (центрального) банку. В тому числі, пропонується інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов'язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку. Монетаристське тлумачення інфляції як наслідку тиску з боку одержувачів прибутку, продавців, отримувачів заробітної плати, а також результату структурних змін в економіці стало підставою відповідної антиінфляційної політики провідними елементами якої стали:

а) ліквідація монополізованих структур підприємців і професійних спілок;

б) зменшення затрат виробництва і, насамперед, обмеження заробітної плати;

в) запровадження антитрестовського законодавства та ін.

В сукупності монетаристські заходи передбачають зменшення грошей в обігу. Центральний банк зобов'язується жорстко регулювати грошову масу відповідно до динаміки валового національного продукту.

Узагальнюючи вітчизняний та світовий досвід, важливо зосередитися на першочергових проблемах подолання диспропорцій у суспільному виробництві та проведенні активної матеріалозберігаючої і енергозберігаючої технічної політики.

Зволікання чи нереалізація стабілізаційних і антикризових заходів нині набуває ваги державної безпеки та виживання абсолютної більшості населення України. Кінцевою метою антиінфляційних заходів має стати формування високоефективного народногосподарського комплексу, поетапний комплексний підхід до соціально зорієнтованої ринкової економіки, органічне поєднання державного і приватного інтересів у розвитку комплексів та галузей виробництв, що пов'язані з перспективами технологічного переозброєння галузей, розгортання конкурентноспроможних виробництв, формування експортного потенціалу, а також стимулювання виробників і оздоровлення довкілля.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. - 278с.

2. Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336c.

3. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш, 2010. - 314с.

4. Банківські операції / Під. ред. А.М. Мороза. - К.: Лібра, 2010.

5. Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією О.М. Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2012. - 416с.

6. Бобровников А. 10% за безделье // Бізнес. -2011. - № 41(612). - С 54-55.

7. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. - 305с.

8. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2012. - 311с.

9. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. - 411с.

10. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. - 510с.

Размещено на Allbest.ru