Поняття кредитної системи. Банківська система: принципи побудови, цілі, механізм функціонування. Статус та функції Національного банку України. Комерційні банки, їх види й правові основи організації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Поняття кредитної системи

Складні і багатоманітні кредитні відносини знаходять свою реалізацію в кредитній системі. Науковою думкою напрацьовано два визначення категорії «кредитна система»:

1) як сукупність кредитних відносин, їх форм і методів реалізації та інститутів, за допомогою яких ці відносини функціонують;

2) кредитна система - це сукупність банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають їх у позику.

Друге визначення не дає повного уявлення про економічний зміст відносин, що реалізуються у банківській і парабанківській системах, не розкриває зміст мотивів об'єднання установ у парабанківську систему. І, нарешті, не всі парабанківські установи здійснюють позикові операції. Водночас, в першому визначенні кредитна система подана як сукупність специфічних економічних відносин, яким властиві свої форми і методи кредитування, що реалізуються в спеціальних установах. Кредитні відносини і спеціалізовані інститути, що їх реалізують, можна класифікувати так:

Табл. 1

Типи кредитних відносин	Інститути, які опосередковують відносини між кредиторами і боржниками
Між банками і підприємствами	Комерційні банки
Між банками і державою	Центральний банк
Між підприємствами, організаціями та товариствами	Парабанківські установи
Між підприємствами, організаціями, товариствами та населенням	Парабанківські установи
Між фізичними особами	Каси взаємодопомоги, кредитні спілки
Зовнішньоекономічні кредитні відносини	Спеціалізовані банки

Необхідність кредитної системи викликана такими об'єктивними потребами:

а) організації кредитних відносин через кредитні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх у позику для розвитку виробництва і розширення торгівлі;

б) управління та врівноваження відповідних грошових потоків, що творить особливу форму підприємницької діяльності;

в) технічної організації руху грошових коштів у економіці, її здійснюють інститути кредитної системи як посередники у забезпеченні руху коштів між різними суб'єктами ринку.

Процес розвитку кредитних відносин від найпростіших форм безпосереднього руху коштів від кредиторів до позичальників і навпаки привів до появи посередників, що стали акумулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх у позику у формі банківського кредиту. Наступний розвиток кредиту привів до появи та розвитку спеціалізованих фінансових посередників, які обслуговують ті сегменти грошового ринку, що не зайняті банками. Завершив процес становлення кредитної системи історичний період створення єдиного органу регулювання кредитної системи - центрального (національного) банку, який став виконувати функції управління процесами організації кредитно-розрахункового й фінансового обслуговування господарства та інші суспільні дії.

Сучасна система організації нагромадження і розподілу тимчасово вільних коштів викликала появу чисельних інститутів кредитної системи, які за специфікою їх діяльності можна об'єднати у три великі групи:

1) центральні (національні) банки;

2) комерційні банки, які залежно від особливостей кредитних відносин бувають універсального типу і спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, ощадні, клірингові, іпотечні);

3) спеціалізовані кредитно-фінансові установи (парабанки): лізингові і факторингові компанії, брокерські і дилерські фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, поштово-ощадні установи.

Загалом, кредитну систему країни можна виразити такою функціональною схемою:

Рис. 1

Основну ланку кредитної системи складають банки. Банк - це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції й послуги. В сукупності вони становлять банківську систему. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, як правило, зосереджують свою діяльність на невеликих сегментах ринку фінансових послуг, пропонуючи відносно вузький спектр операцій певним клієнтам.

Загалом, кредитну систему можна розглядати у двох аспектах: широкому і вузькому значенні. В широкому розумінні кредитну систему тлумачать як всю сукупність відповідних інститутів, механізмів, форм і методів кредитування, а також фінансових і комерційних установ, що обслуговують реалізацію кредитних відносин. У вузькому розумінні термін «кредитна система» ототожнюється з поняттям «банківська система». Так тлумачилась кредитна система, приміром, в колишній радянській економіці, в якій отримати позичку можна було лише у банку, бо інших кредитних установ просто не існувало.

За рівнем розвитку того чи іншого сектора кредитні системи різних країн суттєво відмінні. Але спільною є потреба підвищення ефективності функціонування кредитної системи в ринковій економіці. Вона передбачає впровадження ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях: перший - центральний (національний) банк країни; другий - комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Це дозволяє забезпечити чітку організацію взаємодії різних ланок кредитної системи, регулювання їх діяльності для повного задоволення потреб економіки країни тощо.

Водночас в ряді країн світу склалися потужні трирівневі кредитні системи, які включають:

а) центральний банк;

б) мережу комерційних банків, які виконують функцію залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб і розміщення їх від імені банків на умовах поворотності, платності і строковості;

в) структури небанківських кредитних організацій, що виконують дозволені законодавством окремі кредитно-розрахункові операції. До розбудови такої кредитної системи приступила й Україна.

Звичайно, можлива й однорівнева кредитна система. Саме такою вона була на початкових стадіях розвитку кредиту, коли ще був відсутній центральний банк, та в адміністративно-командній системі, де один державний банк виконував усі функції кредитної системи. Після її краху країни, що утворилися як незалежні держави, розпочали розвиток багатоманітних кредитних відносин і системи інститутів їх функціонування на основі дворівневої кредитної системи. Така організація формує вищий рівень - центральний (національний) банк, в якому зосереджуються взаємодії з комерційними банками на основі нормативно-законодавчого регулювання і нагляду, та нижчий (другий) рівень, що об'єднує інші кредитні інститути, покликані обслуговувати всі інші кредитні відносини суб'єктів ринкових відносин.

Важливим складовим елементом кредитної системи є її інфраструктура. Інфраструктура кредитної системи - це комплекс нормативно-правового забезпечення, система захисту інтересів вкладників і кредитних установ, інформаційне забезпечення, наявність розрахункової мережі, інкасаторського обслуговування і охорони кредитних закладів, системи підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації тощо.

Даючи визначення категорії «кредитна система», важливо звернути увагу на її нетотожність з банківською системою. Структура кредитної системи охоплює банківську систему, небанківські кредитно-фінансові установи, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди. До її структури входять також страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, лізингові і факторингові компанії та інші складові елементи. Їх загальною ознакою є участь в акумулюванні та перерозподілі капіталу на постійних засадах.

2. Банківська система: принципи побудови, цілі, механізм функціонування

Головною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банківська система.

Банківська система - це законодавчо визначена чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система України має бути дворівневою, функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури.

Мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є:

Рис. 2

Процес становлення банківської системи України охоплює два періоди:

1) етап формування провідних інститутів (1991-1993 рр.);

2) етап стагнації і наростання кризових явищ. Зокрема, в роки першого періоду швидко зростала чисельність банків, збільшувався персонал їх працівників та зростали обсяги операцій з клієнтами. Вже тоді було сформовано дворівневу структуру банківської системи, розроблено основні нормативно-законодавчі акти, розпочалося впровадження нових банківських технологій, нагромаджувався досвід регулювання монетарної сфери.

Водночас, кількісні та якісні зміни гальмувалися загальною економічною кризою, наростанням тіньового обороту капіталу, відсутністю системи страхування депозитів і кредитів та відпливом капіталу за межі України. Негативні процеси стагнації й кризи банківської системи зумовили скорочення кількості банків із зареєстрованих у 90-і pp. 238 комерційних банків до 158 усередині 2002 року. Прогресивним явищем могло стати об'єднання банківських установ з метою нарощування виробництва їх специфічного продукту - банківських послуг. Але дозволом Закону України «Про банки і банківську діяльність» створювати холдингові компанії і банківські союзи скористалися лише три пари банків. Під тиском інших негативних економічних процесів відбувається уповільнення нарощування банківського капіталу і погіршення фінансового стану банків. Невирішеними залишаються проблеми кредитного потенціалу комерційних банків, їх кількість і диверсифікація банківського продукту.

Банківська система в ринковій економіці виконує три провідні функції:

Рис. 3

Реалізуючи трансформаційну функцію, банки мобілізують вільні кошти і передають їх різним суб'єктам економічних відносин. При цьому в процесі взаємодії всієї сукупності банків, у тім числі і центрального, трансформуються кошти грошового ринку за строками, розмірами, ступенем ризику, клієнтами і регіонами. Емісійною функцією оперативно змінюється грошова маса в обігу у відповідності до змін попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи, що реалізується методами й інструментами грошово-кредитної політики. При цьому з 2000 року в Україні відсутні інфляційні випадки емісії гривні, а темп зростання грошової маси реалізується оптимально до потреб реального зростання виробництва і скорочення незайнятості та забезпечення стабільності гривні. Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності і грошового ринку. Вона проявляється в регламентації діяльності усіх ланок грошово-кредитної системи та створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства у діяльності банків.

Характерними рисами банківської системи, що виокремлюють її з поміж інших суб'єктів ринкових відносин, є її дворівнева побудова, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного окремого банку і банківської діяльності в цілому, централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів, наявність загальносистемної інфраструктури і гнучке поєднання високого рівня централізації управління банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку. На вищому рівні у дворівневій системі зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань грошово-кредитної сфери і підтримання сталості грошей. Банки другого рівня, що складають основу всієї банківської системи і забезпечують обслуговування економічних суб'єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції з метою отримання прибутку.

Отже, склад сучасної банківської системи охоплює два рівні: центральний (національний) банк - емісійний центр, з його організаційною структурою, як вищий рівень; і базовий нижчий рівень: ділові (комерційні) банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Структура національної банківської системи у кожній країні визначається рівнем розвитку продуктивних сил, потребами задоволення розширеного відтворювального процесу в національній економіці, законодавством даної країни. Тому банківські системи в кожній країні істотно різняться.

3. Статус та функції Національного банку України

Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Як емісійний центр банківської системи центральний (національний) банк забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов'язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон'юнктуру в країні. Механізм діяльності національного банку можна відобразити такою схемою:

Рис. 4

Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних банків з'являється потреба у поповненні каси готівкою, то вони отримують її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов'язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов'язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов'язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов'язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України.

Національний банк України покликаний забезпечувати стабільне функціонування національної грошової одиниці за допомогою проведення належної емісійної політики, виконання функцій банка банків і банкіра уряду, банківського нагляду і грошово-кредитного регулювання економіки. Провідними інструментами його дії виступають облікова ставка процента і норма обов'язкового резервування коштів комерційних банків.

Рис. 5. Механізм операцій національного банку на відкритому ринку

Рис. 6. Реалізація політики офіційної облікової ставки національного банку

Реалізуючи свої функції, Національний банк України надає:

1) кредити комерційним банкам;

2) веде рахунки банків-кореспондентів;

3) здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних закладів;

4) купує та продає цінні папери, що їх випускає держава;

5) надає кредити банкам під заставу векселів та інших видів цінних паперів;

6) виступає гарантом кредитів, які надаються субґєктами зовнішньоекономічної діяльності;

7) купує і продає іноземну валюту та платіжні документи в іноземній валюті;

8) проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

9) організовує інкасування й перевезення грошових знаків та інших цінностей;

10) здійснює інші операції згідно зі своїми функціями.

Рис. 7. Механізм дії норм обов'язкових резервів

У відповідності із законодавчо закріпленими функціями Національний банк України:

1) приймає участь у розробці основних напрямів розвитку народного господарства України, прийнятті державного бюджету, прогнозує грошові доходи і видатки населення та забезпечує нормальний процес їх реалізації;

2) розробляє основні напрямки єдиної грошово-кредитної політики країни;

3) контролює кредитні ресурси, створені коштом статутного та інших фондів, державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, що виникають за рахунок вкладів населення;

4) продає і купує кредитні ресурси на договірних засадах;

5) утворює фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи за рахунок частини залучених банками ресурсів і депозитів, визначає розміри формування цього фонду;

6) організовує і здійснює касове виконання державного бюджету України;

7) зосереджує на рахунках своїх установ валютні кошти валютного фонду Кабінету Міністрів України, бере участь у розробці зведеного валютного плану, забезпечує проведення єдиної валютної політики, представляє інтереси України у відносинах з банками інших країн, у міжнародних банках, розробляє порядок і правила здійснення операцій в інвалюті, із золотом і коштовними металами, встановлює офіційний курс іноземних валют до національної валюти, публікує їх у пресі, організовує роботу валютного ринку;

8) спільно з комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконує операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою відсотків за ними;

9) реєструє новостворені комерційні банки;

10) дає дозвіл комерційним банкам на відкриття їх філій і представництв як на території України, так і за її межами;

11) визначає порядок видачі ліцензій на проведення операцій комерційними банками;

12) готує кадри для банківської системи у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, проводить перепідготовку банківських спеціалістів на договірних умовах.

Отже, функціонування Національного банку і системи комерційних банків України дозволяє ефективно обслуговувати всіх суб'єктів ринкових відносин, чітко розмежувати адміністративно-регулюючі та операційні функції, створити оптимальні умови для функціонування всіх елементів кредитної системи.

4. Комерційні банки, їх види й правові основи організації

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Зосереджуючи тимчасово вільні кошти і грошові вклади, комерційні банки надають їх у строкове використання позичальникам у формі кредитів, виступають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і фізичними особами, беруть участь у регулюванні грошового обігу країни, в тому числі і у випуску в обіг нових грошей, здійснені операції із золотом, чужоземною валютою тощо. Посередництво у кредитах і платежах робить комерційні банки учасниками безготівкових розрахунків, які акумульовані кошти перетворюють у капітал і створюють додаткові платіжні засоби.

При цьому комерційні банки не можуть самостійно здійснювати емісію готівкових коштів, що є монополією Національного банку. Законодавством України комерційним банкам забороняється брати участь у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями.

Водночас, вони на договірних засадах здатні здійснювати кредитне, розрахунково-касове й банківське обслуговування своїх клієнтів, розміщувати грошові вклади, вести рахунки банків-кореспондентів.

Табл. 2. Принципи банківського кредитування

Назва принципу	Економічний зміст
Строковість	Повернення позики у строки, що передбачені кредитною угодою
Поворотність	Надання чужої власності у тимчасове користування позичальника і повне повернення вартості основного боргу
Платність	За користування позикою позичальник сплачує банківській установі додаткову суму у вигляді процентів
Цільовий характер	Вкладання позичених коштів у конкретно вказані господарські процеси
Забезпеченість	Відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позику
Диференційований підхід	Практично індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого

Провідними аспектами діяльності комерційних банків України стали: а) фінансування капітальних вкладів за дорученням клієнтів; б) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо); в) купівля-продаж і зберігання цінних паперів держави й інших емітентів; г) видача гарантій та інших зобовґязань за третіх осіб; д) касове виконання державного бюджету; e) купівля і продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів; є) здійснення довірчих і консалтингових операцій; ж) придбання прав вимоги, тощо.

Рис. 8. Функції банківської системи в ринковій економіці

Комерційні банки в залежності від різних критеріїв класифікуються так:

1. За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні та колективні. Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. До унітарних банків України належать Ощадбанк і Ексімбанк, статутні фонди яких сформовано за рахунок бюджетних коштів і коштів державних установ. Створення приватних банків законодавством України не передбачене. Тому всі інші банки засновано як банки з колективною формою.

2. Деталізація і диференціація банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури здійснюється так: біржові, страхові, кооперативні та інші банки. Банки з галузевою спеціалізацією переважно обслуговують клієнтів певної галузі. Такими є банки: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк, Укрнафтобанк та ін.

3. Функціональна спеціалізація банків формує інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. В Україні таким є Укрінбанк. Дуже актуальна проблема створення іпотечних банків, інвестиційних та інших функціональних банків.

4. У відповідності до ознак надходження акціонерного капіталу, що формує статутний фонд комерційного банку, вони класифікуються як банки без іноземного капіталу, із 100-процентним іноземним капіталом, змішаною формою власності. Дозвіл на створення комерційного банку надає Національний банк України шляхом реєстрації на підставі таких документів:

кредитний банківський емісійний ринковий

Рис. 9

Ефективність діяльності банків, досягнення їх основних цілей значною мірою залежить від рівня управління та організаційної структури комерційного банку. Організаційна структура банку складається як логічний результат взаємовідносин рівнів управління й функціональних підрозділів і визначається, насамперед, характером здійснюваних ним операцій. На цій підставі розрізняють універсальні банки і спеціалізовані. Приміром, типову структуру універсального банку можна зобразити так:

Рис. 10

Функціональними підрозділами в даній схемі є:

1. управління, прогнозування діяльності банку;

2. управління маркетингу, розвитку банку і зв'язків з клієнтами;

3. кредитне управління;

4. валютне управління;

5. управління депозитних і вкладних операцій;

6. управління цінних паперів, інвестиційної і біржової діяльності;

7. управління грошового обігу та розрахунково-касового обслуговування;

8. управління посередницьких операцій;

9. управління аналізу і статистики;

10. управління філіями банку;

11. управління автоматизації банківських технологій, інформаційно-комунікаційних систем;

12. служби банку (відділ кадрів, бухгалтерія, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ).

Банківські операції пов'язані з рухом особливого товару -грошей. В сучасній банківській практиці розрізняють чотири групи банківських операцій:

Рис. 11

Пасивні операції відображають діяльність банку, за допомогою якої формуються банківські ресурси:

Рис. 12

Активні операції проводяться банками з метою прибуткового використання і розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів:

Рис. 13

Банківські послуги - це певні сукупні дії банків, спрямовані на задоволення потреб клієнтів з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Вони здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Оскільки банк виступає агентом свого клієнта, то банківські послуги називають агентськими, комісійними. Це тому, що банк за їх виконання отримує комісійну винагороду, розмір якої визначається угодою між банком і клієнтом.

Застосовується кілька класифікацій банківських послуг. Найпоширенішою є їх поділ на:

а) традиційні, що є супутніми традиційним банківським операціям. До них належать:

* розрахунково-касові;

* кредитні;

* валютні;

* депозитні операції тощо;

б) нетрадиційні банківські послуги. Тобто раніше вони не належали до характерних банківських операцій, а з'явилися у практиці відносно недавно. До них відносять:

* гарантійні;

* посередницькі (брокерські);

* трастові (довірчі);

* консалтингові та ін.;

в) інші операції банків. Провідними серед них є:

* операції з векселями;

* факторингові;

* лізингові;

* консорціумні;

* фондові;

* валютні;

* міжбанківські операції;

* операції фінансування капітальних вкладень;

* розрахунково-касові операції.

Важливе місце у вартості банківського продукту посідають комісійні операції комерційних банків:

Рис. 14

Табл. 3. Кредитні операції комерційних банків

Активні	Пасивні
Торгівельно-промислова позика	Внески до запитання
Позика під заставу нерухомості	Ощадні внески
Позика органам влади	Термінові депозити
Позика приватним особам	Інші пасивні операції
Позика під цінні папери
Інші активні операції

Література

1. Закони України «Про банки і банківську діяльність» // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. - К., 1996. - Вип. 1.

2. Бедринець М.Д. Кредитні спілки в системі фінансового забезпечення діяльності малого бізнесу // Фінанси України. - 2001.-№7.

3. Вітлиньський В.В., Пернарівський О.В. Оцінка кредитоспроможності позичальника та ступеня кредитного ризику банку // Фінанси України. - 1999. - №12.

4. Василик О. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської системи України // Банківська справа. - 1998. - № 3. - О 44.

5. Внукова Н. Факторинг: проблеми та шляхи розвитку в Україні // Банківська справа. - № 3. - О 36.

Размещено на Allbest.ru

...