Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Зміст

1. Економічна суть і функції спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

2. Сучасні види СКФІ та їх операції

3. Характерні ознаки і функції міжбанківських обґєднань

Список використаної літератури

1.Економічна суть і функції спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

Ідея обмеження й витіснення товарно-грошових відносин в економіці радянського типу вилилась у руйнування системи кредиту та заборону діяльності кредитних інститутів. Виняток склав лише державний банк, тому кредитну систему ототожнювали з банківською. Проте в будь-якій ринковій економіці кредитну систему творять різноманітні кредитні установи. Значну питому вагу в обсязі їх операцій становлять різноманітні небанківські фінансово-кредитні установи. Їх сукупність і взаємодія в мобілізації коштів та кредитуванні учасників господарського життя відображається в категорії «парабанківська система».

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) складають ту частину парабанківських установ, які обслуговують певні групи клієнтів, що вважаються ризиковими для комерційних банків. Зокрема, споживачів кредитних ресурсів із сфер сільського господарства, будівництва, малого підприємництва та ін. Особливий різновид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів становлять поштово-ощадні банки, які традиційно акумулюють дрібні заощадження і здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення, надають кредитні послуги іншим кредитно-фінансовим установам і державі.

Небанківські установи не тільки орієнтуються на задоволення потреб певних типів клієнтів. Вони нерідко надають кредитно-фінансові послуги на пільгових засадах, а свою фінансову діяльність здійснюють, не випускаючи власних боргових зобовґязань. Основним видом їхніх цінних паперів стали власні акції. Тому всі ризики зміни вартості активів і пасивів на фінансовому ринку небанківські установи розподіляють серед своїх акціонерів.

Вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та зґясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Студенти мають засвоїти, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути в переважній більшості країн посідають важливе місце у їх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а в останні десятиліття навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Як окрема ланка кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути почали формуватися в XX ст. Вже в першій половині XX ст. значних обсягів набули операції страхових компаній, а далі акумулюванням грошових доходів, капіталів і заощаджень населення, підприємств і держави поступово почали займатися кредитні спілки та пенсійні фонди. Розгорнули діяльність інші заощаджувально-кредитні інститути.

Загалом, до складу сучасної парабанківської системи входять чисельні спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і поштово-ощадні установи типу: інвестиційних компаній і фондів, лізингових компаній, факторингових компаній, брокерських і дилерських фірм, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбардні установи, кредитні товариства й асоціації, трастові компанії тощо.

Студентам слід уяснити, що становлення та розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлене задоволенням обґєктивних потреб у фінансових послугах у звґязку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності (на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів. Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-ощадні асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та ін. Основними напрямками їх діяльності стали:

а) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

б) кредитування певних сфер економіки та видів господарської діяльності і потреб певних груп населення;

в) надання довготермінових іпотечних кредитів;

г) організація пенсійного та соціального забезпечення населення;

д) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

Здатність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки зробила їх привабливими і для державних органів. В багатьох країнах вони були створені законодавчими актами з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих регіонів тощо. Більше того, держава не лише брала участь у їх заснуванні, а й надавала їм пільги та гарантії і навіть бюджетні субсидії на розвиток інфраструктури і розширення операцій.

Загалом, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові заклади потрібно розглядати як третю складову частину досконалої кредитно-фінансової системи країни, яка нині набуває значного впливу на економіку і споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності та асортименту послуг означає не лише суттєве обмеження операцій банків щодо мобілізацій ресурсів, а головне - усуває монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

От чому між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами точиться гостра конкурентна боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер.

Нецінова конкуренція - конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між СКФІ, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни (страхові тарифи, страхування з інвестуванням у цінні папери).

Приміром, у банках використовується процентна ставка за вкладами і наданими кредитами, а у страховій компанії діє страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування. У інвестиційних компаніях діє курсова різниця між акціями, що випускаються, і придбаними ними акціями.

Про неспівмірні операції і ціни на них свідчить діяльність інших кредитно-фінансових інститутів. Між ними також точиться неспівставна конкурентна боротьба за залучення грошових коштів і у кредитних операціях. Наявність співставності і цінової конкуренції між операціями кредитно-фінансових інститутів можливі лише за умов інвестування в однорідні, однакові за своєю природою операції. Зокрема, такими є ставки іпотечного і споживацького кредитів.

Внаслідок взаємодії та конкуренції за певні сектори ринку позичкових капіталів в країнах з розвиненою економікою діє закономірність: чим вищим є рівень розвитку грошово-кредитної системи, тим масштабніших розмірів на ринку фінансових послуг набуває діяльність страхування, довірчого управління, застави, інших видів акумулювання тимчасово вільних коштів для їх прибуткового вкладання як кредитних ресурсів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

2.Сучасні види СКФІ та їх операції

кредитний фінансовий інститут міжбанківський

Студенти мають оволодіти механізмом функціонування провідних видів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. Розподіл і перерозподіл суспільного продукту вимагають й відносини страхування, функціонування яких забезпечують страхові компанії. Їхня діяльність мобілізує значні грошові кошти, які здатні на значні строки ставати кредитними ресурсами. Розглядаючи операції страхових компаній, слід звернути увагу на механізм мобілізації коштів страховими компаніями.

Страхові компанії утворюються і діють для відшкодування можливих збитків у результаті непередбачених економічних і фінансових ризиків, настання стихійних лих та інших випадків за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб, що придбали страхові поліси. Кошти страхового фонду, як правило, набагато перевищують щорічні внески страхових відшкодувань. Внаслідок цього страхові компанії нагромаджують значні грошові ресурси, які вкладають переважно в облігації промислових компаній. Спеціалізуючись на одному з видів страхування (майновому або загальному, особистому, страхуванні відповідальності, перестрахуванні), страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків (страхових премій) від юридичних і фізичних осіб на підставі укладення з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов настання страхового випадку. Тривалі строки нагромадження коштів, що інколи сягають десятків років, дозволяють страховим компаніям залучені страхові внески та власний капітал вкладати в акції та облігації приватних корпорацій та у державні боргові зобовґязання, у надання довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки, переважно у формі іпотечного кредиту та вкладень у нерухомість. На цій підставі вони конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Програмою розвитку страхового ринку в Україні на 2001-2004 pp. статутний фонд страхової компанії повинен збільшитися з 500 тис. до 1 млн. євро. Це не лише збільшить сукупність матеріальних і грошових коштів страхових компаній, а й сформує надійно гарантоване джерело їх власних коштів для надання страхових послуг та розширення участі в кредитуванні. При цьому допускається внесення до 25% коштів статутного фонду цінними паперами. Для забезпечення поточної стабільності страхових компаній їх мінімальний резервний фонд повинен становити 25% статутного фонду.

Студенти мають засвоїти, що головним спеціалізованим фінансовим закладом, який акумулює грошові кошти для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку, є пенсійний фонд. Пенсійні фонди - це державні чи приватні організації, які діють з метою забезпечення населення коштами у період після виходу на пенсію. Кошти пенсійних фондів формуються за рахунок багаторічних внесків працюючих і роботодавців, що використовуються для пенсійних платежів учасникам та вкладаються у акції та облігації підприємств і фірм. Пенсійні фонди можуть бути приватними і державними. Їхні кошти формуються за рахунок регулярних внесків із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також внаслідок прибутку від операцій самого пенсійного фонду. Зокрема, процес нагромадження значних сум і на тривалі строки дозволяє пенсійним фондам здійснювати довгострокові інвестиції. Ось чому в структурі активів цих закладів найбільшою є частка цінних паперів приватних підприємств, корпорацій, державних боргових зобовґязань. Оскільки майбутні виплати з пенсійних фондів достатньо точно можна розрахувати, на відміну від малопрогнозованих виплат за пасивами страхових компаній, то пенсійні фонди володіють значно вищим рівнем фінансової стійкості і більшими можливостями підтримувати мінімальну власну ліквідність. З іншого боку, вони здатні проводити активну інвестиційну політику у найприбутковіші цінні папери і довгострокові кредитні операції, що на момент платежу пенсії суттєво збільшує її розмір. Приміром, нагромаджена середня сума американця у 80-ті роки минулого століття становила 700 тис. доларів, дохід від якої робить сімґю пенсіонера такою, яка належить до категорії багатих американців.

Студенти повинні вірно оцінювати суть і механізм дії інвестиційних компаній та інвестиційних фондів, що становлять собою особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компаній випускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дрібним індивідуальним інвесторам. Отримані кошти інвестиційна компанія використовує для придбання акцій функціонуючих підприємств і банків, дивіденди з яких стають основою доходів акціонерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхом випуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни і за кордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам приймати найефективніші інвестиційні рішення, мінімізувати ризики, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятків різних емітентів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо.

Маючи апарат досвідчених фахівців, що регулярно стежать за станом ринку цінних паперів, інвестиційні фонди можуть надавати інвесторам різноманітні послуги, відкривати чекові рахунки, що приносять вищий дохід, ніж звичайні поточні й ощадні рахунки в банках, і водночас отримувати належний прибуток у вигляді різниці між доходами на операції з цінними паперами та виплатами за власними акціями. Діяльність інвестиційних фондів законодавчо регулюється й контролюється, а самі інвестиційні фонди зобовґязані регулярно публікувати звіти про свої операції, інформацію про коливання цін на свої акції, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін.

Студентам важливо мати чіткі уявлення про фінансові компанії, що є різновидом небанківських інститутів кредитної системи, які спеціалізуються на кредитуванні продажу споживацьких товарів з відстроченням платежу. Кошти фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобовґязань - облігацій чи векселів, отримання короткострокових кредитів від комерційних банків.

Механізм функціонування фінансової компанії ґрунтується на забезпеченні взаємодії покупців і продавців товарів. Придбавши товар, покупець, як правило, сплачує частину його вартості у межах 20%, а на решту суми бере торгівельний кредит. Фінансова компанія, на підставі попередньо укладеного договору з торговою фірмою та поданих нею документів про отримання товарів, переказує продавцеві обумовлену суму ціни товару за мінусом вже сплаченої частини. Свою заборгованість щодо придбаного товару покупець погашає фінансовій компанії протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів. Як правило, величина такого процента дещо вища, ніж за звичайними позиками комерційних банків на аналогічний термін, - від 10% до 30%, що повґязане з більшим ризиком непогашення кредиту. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють лізингові й факторингові операції, надають іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.

Для взаємодопомоги у кредиті й задоволенні інших потреб своїх членів утворюються кредитні товариства і кредитні спілки. Вони обґєднують широкі верстви населення, кооперативи, орендні підприємства малого і середнього бізнесу з метою задоволення потреб у пільгових коротко- і довгострокових кредитах, здійснюють фінансування і соціальний захист своїх членів через залучення їх особистих заощаджень. Студенти повинні оволодіти знаннями щодо структури та організації кредитних спілок. Вони є спеціалізованими кооперативними організаціями, що створюються з метою отримання доходу на тимчасово вільні кошти та забезпечення стабільної можливості оперативного отримання пільгового кредиту. Ресурси кредитних спілок формуються коштом купівлі вступних пайових внесків їх членів, а також їхніх наступних періодичних внесків, використання кредитів комерційних банків і емісії власних боргових зобовґязань. Активні операції кредитних спілок складаються з надання позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби і здатні створити альтернативну основу протидії агресивній політиці комерційних банків. Наявні тимчасово не задіяні кошти використовуються кредитними спілками для депонування в комерційних банках або інвестування їх у короткострокові боргові зобовґязання та інші прибуткові операції. Як громадські організації некомерційного характеру кредитні спілки мають відповідні пільги в оподаткуванні, що забезпечує їм дещо вищий рівень дохідності на внески та дешевший кредит, ніж у комерційних банках. Нині роль кредитних спілок невпинно зростає. Зокрема, вони надають своїм клієнтам і членам брокерські послуги у операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки, консультують клієнтів з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки організують свою діяльність так, щоб не зменшувати залучені кошти, забезпечувати покриття своїх витрат та пільгово фінансувати підприємницькі проекти й споживацькі потреби своїх членів. В Україні здатність члена кредитної спілки отримати кредит вже через 2-3 години (у комерційному банку лише через 10 днів), невеликі членські внески (5-10 грн.) та інші переваги кредитних спілок приваблюють все більше членство. У 2001 р. воно охопило понад 100 тис. учасників, а число наданих кредитів перевищило понад 60 тис.

Своє місце на ринку фінансових послуг посідають організації ломбарду - кредитні установи, які надають грошові споживацькі позики під заставу рухомого майна. Як правило, вартість заставленого в ломбарді майна має перевищувати суму наданого кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене майно протягом певного періоду часу. Воно засвідчується заставною квитанцією або іншим документом, що фактично замінює кредитний договір. В разі неповернення кредиту адміністрація ломбарду отримує право реалізувати заставлене майно, щоб компенсувати з виручки суму боргу разом з нарахованими процентами.

Специфікою ломбардних позичкових операцій є видача позичальникам невеликих сум на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців), приймання речей (в основному ювелірних виробів та речей антикваріату) на зберігання за певну плату, продаж на комісійних засадах цінностей клієнтів, що не повернули кредит. Крім використання власних коштів у ломбардних операціях можуть бути задіяні кредити комерційних банків.

Свій сегмент грошового ринку посіли лізингові компанії, які спеціалізуються на купівлі предметів довготривалого використання (машин, обладнання, транспортних засобів тощо) та наданні їх у довгострокову оренду тим, хто, продуктивно використовуючи їх, сплачує вартість орендованого майна.

Зростає активність факторингових компаній. Факторингові компанії - фінансово-кредитні заклади, що спеціалізуються на придбанні дебіторської заборгованості клієнтів.

3.Характерні ознаки і функції міжбанківських обґєднань

Слід наголосити, що у кредитних операціях все більш значну роль відіграють міжбанківські обґєднання. Вони утворюються з метою координації дій, підвищення ефективності операцій та захисту професійних інтересів учасників, розробки етичних норм і правил взаємовідносин між банківськими установами, банками і клієнтами. Економічну основу їх функціонування становить міжбанківський кредит.

Перерозподіляючи тимчасово надлишкові кредитні ресурси деяких банків, міжбанківський кредит підвищує ефективність використання сформованих кредитних ресурсів банківської системи в цілому, стабілізує стан ліквідності комерційних банків з меншими затратами, покращує умови отримання міжбанківських кредитів на кредитному ринку. Умовно міжбанківські обґєднання можна класифікувати так:

а) залежно від складу учасників - на суто банківські і обґєднання змішаного типу;

б) залежно від цілей - обґєднання комерційного типу і некомерційного, тобто з метою надання послуг своїм членам;

в) залежно від строків діяльності - на безстрокові обґєднання і створені на певний термін;

г) залежно від рівня залежності й підпорядкування складових структур - асоціативні добровільні обґєднання і корпоративні, що засновані на власності і системі участі в капіталі обґєднання. Головними представниками міжбанківських обґєднань асоціативного типу є консорціуми і картелі. Іншими членами стають рівноправні учасники, які за власним бажанням делегують окремі свої функції обґєднанню та його апаратові управління. Нині асоціативні міні банківські обґєднання переважно представлені консорціумами і картелями. В Україні першим мінібанківським обґєднанням такого типу стала Асоціація українських банків. Корпоративними обґєднаннями є концерни і трести. В основу організації корпоративних міжбанківських обґєднань кладеться спільна власність і система участі в капіталі, жорстка ієрархія відносин підпорядкування і залежності між головним банком (власником контрольного пакету акцій) і залежними від нього банками.

Види міжбанківських обґєднань можна виразити у вигляді такої схеми:

Відмінними ознаками, які визначають, до якого типу міжбанківських обґєднань належить дана асоціація, картель чи концерн, є:

Міжбанківські обґєднання типу консорціум утворюють тимчасові банківські обґєднання, що виникли на договірній основі для спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій і послуг. Як правило, консорціум формується на базі найбільшого з юридично самостійних учасників банку (голови консорціуму), який діє від імені та в інтересах усіх учасників.

Консорціумна форма міжбанківських обґєднань дозволяє нарощувати обсяги операцій, концентрувати кредитні ресурси у найприбутковіших операціях, розподіляти ризики між усіма учасниками, що суттєво обмежує можливі втрати кожного з учасників. Консорціумні обґєднання часто називають банківськими синдикатами.

Банківський картель - обґєднання незалежних великих банків, що уклали спільну угоду про розподіл сфери діяльності, узгодження єдиної політики процентних ставок і виплат дивідендів, дотримання однакових умов кредитування тощо.

Міжбанківські концерни корпоративного типу представлені монопольними обґєднаннями акціонерних банків, в яких великий банк виступає головним акціонером і володіє контрольними пакетами акцій інших юридично самостійних банків та встановлює свій фінансовий контроль над їх діяльністю як дочірніх товариств. У складі банківських концернів крім банків можуть діяти незалежні акціонерні товариства, але обґєднані єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій усіх інших учасників концерну.

Банківські холдинг-компанії утворюються як обґєднання змішаного типу з числа банків і позабанківських установ. Охоплюючи значні території й обсяги банківських операцій, банківські холдинги координують і контролюють діяльність усіх учасників холдингу, щоб максимізувати прибуток. Серед них розрізняють однобанківські і багатобанківські холдингові компанії. В останніх головною холдинговою структурою виступає інвестиційна або фінансова корпорація, що створена на основі підприємств і банків.

Важливим різновидом міжбанківського обґєднання став банківський трест, який утворюється шляхом обґєднання власності банків. Останні при цьому втрачають юридичну і комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органові управління. Основу банківського тресту складає пайова форма власності.

До складу банківських концернів, крім банків, можуть входити страхові, лізингові, факторингові та інші акціонерні товариства, обґєднані під керівництвом акціонерного товариства, яке називають банківським холдингом. Обґєднання власності банків з втратою юридичної і комерційної самостійності та підпорядкуванням управління одному органові творить банківській трест.

Список використаної літератури

Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. -278 с.

Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336 c.

Банківські операції/Під. ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2010.

Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2012. -416 с.

Бобровников А. 10% за безделье//Бізнес. -2011. - № 41(612). - С 54-55.

Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. -305с

Боринець СЯ. Міжнародні фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2012. - 311с.

Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. -4-тевид. випр. і доп. -К: Т-во "Знання": КОО, 2004. -324с.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012.-510 с

Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/Е.Ф. Жуков, Л.М. Максинова, А.В. Печникова и др.;Под.ред. академ. РАЕНЕ.Ф.Жукова. -2-еизд., перераб. и доп . - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. - 600с.

Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л.Ю Смовженко Т.С. Фінансовий словник. -4-те вид., випр. та доп. -К: Т-во "Знання", КОО;Л.:Вид-воЛьвів банк. Ін-ту НБУ, 2012. -566 с

Дзюблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового регулювання економіки. - К.: Поліграф книга, 2012. -512 с.

Дмитрієнко М., Ющенко В., Литвин В., ЯковлєваЛ. Гроші в Україні: факти і документи. -K..ARC Ukraine, 2011. - с. 454.

Коваленко М. А., Білінкіс В.М., СухомлинЛ.Є.: Операції сучасного комерційного банку: Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2012. - 472 с

Любунь О. С, Любунь В. С, Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. -351 с

Кумицький С. Світова ієрархія валют і перспективи її трансформації// Вісник НБУ - К: -2010. -№10. - С 49-53.

Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. -5-тевид., стер . -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. - 199с.

Миллер Р.Л., Ван-ХузД.Д. Современные деньги и банковское дело. - М.: ИНФРА.-2012.

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікоратаін.;заред. А.С. Філіпенко. -К:Либідь. 2011 с.

Міжнародні організації: Навчальний посібник/За редакцією Ю.Г. Козака, В. В. Ковалевського.-К: ЦУЛ, 2013. -288 с

Міжнародні фінанси в питаннях і відповідях: Навчальний посібник: 2-е вид., перероб. і допов.-К: ЦУЛ, 2013. -294с.

Міжнародні фінанси: Підручник /О. І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет та ін.; за ред. О.І. Рогача. -К.Либідь, 2012. - 784 с

Маконнел К.Л., Брю С.Л. Экономике: принципы, проблемы и политика. -К.: Хачар-Демос. -2013. - 263 с.

Маслова СО., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К: "Каравена", 2012. - 304 с.

Трифонов С.В. Україна і МВФ: шляхи подальшої співпраці // Фінанси України. -К. -2012. -№9. - С 113-117.

Финансы, денежное обращение и кредит: Учебник. -2-е изд., перебидоп./ В.К. Сенчагов, А.И. Архипов и др.:Пос¹ редак. В. К. Сенчагова, А.И. Архжова.- М.: ТКВенби, Изд-ео Проспект, 2004. - 720 с.

Ходаківська В.П., Беляева В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика.: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2012. - 616 с.

Борисов СМ. Трансформация мирового рынка золота //Деньги и кредит. - М. -2012. -№1. - С.57-64

Ватманюк З І., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США//Фінанси України. -2011. -№3. - С 119-127.

Геєць В. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні//Економіка України. -2011. - №11.-С 17- 26.

Дербенцев В. Особливості інфляційних процесів в Україні//Вісник КНЕУ.-2011.-№1.-C. 11-23.

Ковбасюк Ю. Стратегічні пріоритети діяльності світового банку в Україні//Економіка України. -К. -2012. -№2. -С. 13-17.

Ковбасюк Ю. Участь європейського банку реконструкції і розвитку в реформуванні економіки України//Економіка України. -К. -2011. -№4.

Красавина Л. Проблемы денег в экономической науке//Деньги и кредит. - 2011. -№10.

Литвицький В. Цінова тахікардія// Банківська справа. -2013. -№ 4.-С. 33 - 41.

Ляшенко В. МВФ в Украине//Общество в экономике. - М. - 2012. -№7-8.- С. 233-267.

Шамшетдінов Ю. Пріоритети валютно-курсової політики НБУ// Вісник НБУ. - К. -2012. -№8.- С 9-11.

Шаров О. Україна та МВФ: "У пошуках втраченого часу "//Вісник НБУ. - К-2012.-№9.-С 38-46.

Размещено на Allbest.ru