Фінансова наука як соціальне явище сформувалася недавно. Вона виникла у середині XV ст., коли в економіці країн Західної Європи відбулася низка серйозних змін, пов'язаних із зміною типу економічної системи. XV--XVII ст. у Західній Європі -- епоха первісного нагромадження капіталу і бурхливого розвитку міжнародної торгівлі. Фінансові дослідження вчених цієї епохи мали виключно практичний характер. Учені-меркантилісти (від італ. mercante -- купець) ототожнювали поняття "багатство" з грошима і головним завданням фінансової діяльності вважали залучення в країну більшої маси грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Найвідомішими представниками меркантилістів були італійці Ф. Петрарка, Д. Караф, Ф. Гвіччардіні, Дж. Ботеро, Н. Макіавеллі.

У XVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Набагато випередили епоху економічні ідеї шотландця Дж. Ло (1671-- 1729), автора книги "Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима". Головна ідея його теорії полягала в тому, що гроші -- вирішальний фактор економічного розвитку держави; вони мають бути не металевими, а кредитними і створюватись банками для потреб економіки.

У XVIII ст. німецький учений І. Юсті в роботі "Система фінансового господарств" вперше системно викладає основні положення фінансової науки. Питання фінансів досліджували також вчені Л. фон Секондорф, І. Зоннельфельд.

Родоначальником класичної школи політичної економії вважається В. Петті, котрий у 1662 р. оприлюднив свою головну працю "Трактат про податки і збори", в якій здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів.

Наприкінці XVIII ст. відбувається становлення класичної школи політичної економії. Відомими її представниками були Ф. Кене, А.Р.-Ж. Тюрго, О. Мірабо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль. Основним постулатом школи була здатність ринкової економіки до саморегулювання, а завданням держави -- забезпечення економічно сприятливих умов для накопичення капіталу. Представники цієї школи багато уваги приділяли питанням фінансів, але не виділяли їх з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою.

Найвідоміший представник класичної школи А. Сміт (1723--1790) у фундаментальній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) узагальнив і систематизував накопичені економічні знання та здійснив теоретичне дослідження ринкової економіки. Із сфери фінансів він вивчив категорію капіталу, розробив теорію податків, стосовно якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста. А. Сміт сформулював "чотири основних правила оподаткування": пропорційність, визначеність, зручність, необтяжливість. Учений вважав, що для досягнення вищого ступеня добробуту "потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зробить природний хід речей".

Найобдарованішим і найвідомішим учнем А. Сміта був Д. Рікардо (1772--1823), який у головній праці "Початки політичної економії і податкового обкладання" (1817) розвинув та доповнив ідеї свого вчителя. З огляду на трудову теорію вартості Д. Рікардо вважав, що всі податки у будь-якому разі впливають або на капітал, або на дохід. Він дійшов такого висновку: податки -- це "велике зло". Зі збільшенням оподаткування або урядових витрат зменшується споживання населення, що відображається на виробництві. Основною метою уряду, на думку вченого, має бути заохочення щодо накопичення капіталу, а всі податки повинні сплачуватися з прибутку капіталіста. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість послідовників та прихильників і були відображені в законодавствах багатьох країн. політичний фінансовий кейнс економіка

У першій половині XIX ст. відбувається промисловий переворот, продовжує розвиватися ринкова економіка. Це зумовлює розквіт фінансової науки. Відомими дослідниками

XIX ст., які вивчали питання фінансів, є німецькі вчені О. Бем-Баверк (досліджував капітал І відсоток, його ідеї покладені в основу фінансової операції -- дисконтування), К.Т. Pay, (видав у 1826--1832 pp. перший підручник з фінансів "Основні начала фінансової науки"). Серед праць шведського вченого К. Вікселя слід звернути увагу на такі роботи "Вартість, капітал і рента" (1893), "Дослідження в області теорії суспільних фінансів" (1896), "Відсоток і ціни" (1898), "Лекції з національної економіки" (1901--1906). Дослідник спробував проаналізувати, яку роль відіграє грошовий фактор у функціонуванні ринкової економіки.

Характерною ознакою західної фінансової науки XIX--XX ст. була її спрямованість на дослідження сутності та закономірності розвитку державних фінансів.

На формування державної економічної, зокрема, фінансової політики капіталістичних країн протягом 40--70-х років XX ст. суттєво вплинула теорія англійського економіста Дж. М. Кейнса (1883--1946).

Фінансова концепція Дж. М. Кейнса ґрунтується на загальноекономічних ідеях, головна з яких -- нездатність капіталістичної економіки "саморегулюватися". Тому перед державою ставиться завдання, що полягає у збалансуванні економіки в умовах нестабільного розвитку. Економіст запропонував вирішувати це завдання шляхом регулювання попиту. Завдяки цьому ввів у науковий обіг термін "ефективний попит", тобто попит, який відображає рівновагу між споживанням і виробництвом, доходом та зайнятістю. Ґрунтуючись на ідеях необхідності досягнення "ефективного попиту", теорія фінансів розглядалася як основна складова теорії зайнятості та доходів, а фінансова політика -- як невід'ємна частина економічної політики. Потім кейнсіанство стало одним із провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності.

Головною працею Дж. М. Кейнса, якою він здійснив переворот в економічній науці того часу, була книга "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

У центрі теоретичної системи Дж. М. Кейнса -- теорія ефективного попиту. Критерієм зростання ефективного попиту є збільшення інвестицій порівняно із заощадженнями. Тому одним із найважливіших завдань економічної політики держави є забезпечення обсягу інвестицій, необхідних для повної зайнятості.

Найбільш дійовим інструментом державного регулювання економіки вчений вважав бюджетну політику. На його думку, збільшення обсягу державних витрат (державні інвестиції та поточні державні витрати) за рахунок податків і позик зможе простимулювати підприємницьку діяльність і забезпечити зростання національного доходу, а також ліквідацію безробіття.

За Дж. М. Кейнсом кредитно-грошова політика в механізмі реалізації державного регулювання економіки відігравала другорядну роль. її головна мета -- впливати на норму відсотка, щоб з її допомогою стимулювати приватні інвестиції.

Як вважав Кейнс, важливим інструментом впливу на стан сукупного попиту і його складових може бути також валютний курс. Кейнсіанські ідеї та рекомендації частково врахували під час формування Бреттон-Вудської валютної системи, яка протягом трьох десятиліть після Другої світової війни закріпилася у практиці міжнародних розрахунків.

Отже, в рамках концепції державного регулювання економіки Дж. М. Кейнс розробив принципово нову теорію фінансів. Цю теорію втілили в державну фінансову політику більшість провідних західних країн, починаючи з 40-х років і до початку 70-х років XX ст.

У 50--60-х роках XX ст. послідовники Кейнса продовжували розвивати його ідеї. Потім цей напрям економічної думки отримав назву неокейнсіанство.

У роботах неокейнсіанців важливе значення в організації державного втручання в економіку належить бюджету та бюджетній політиці. Відомими вченими, що стояли на позиціях неокейнсіанства є Е. Хансен, Р. Харрод, У, Хеллер, Г. Кролл, Ф. Неймарк. Всесвітнє визнання отримали концепція множинності економічних циклів та теорії інвестиційних коливань, теорія економічного зростання.

Найвідоміший ученим, який стояв на позиціях неокейнсіанства, -- американець Е. Хансен (1887--1975), автор концепцій множинності економічних циклів та теорії інвестиційних коливань. Завдяки йому кейнсіанство широко поширилося в США і загалом у світі. Розв'язанню основних проблем кейнсіанської теорії присвячена низка праць Е. Хансена: "Повне відновлення чи стагнація?" (1938), "Податкова політика та економічні цикли" (1941), "Грошова теорія та фінансова політика" (1949).

Е. Хансен був видатним теоретиком економічного регулювання рузвельтівської адміністрації. У післявоєнний період, стоячи на позиціях кейнсіанства, він очолив реалізацію макроекономічної стратегії досягнення повної зайнятості. Як один із економічних радників Ф.Д. Рузвельта він активно впроваджував такі методи стимулювання ефективного попиту:

-- стимулювальна кредитна політика (низька ставка відсотка);

-- розширення державних видатків;

-- податкові знижки;

-- політика "дешевих грошей".

У 50--60-ті pp. XX ст. урядова політика США традиційно здійснювалася у кейнсіанському напрямі.

Під впливом змін умов функціонування розширеного відтворення, зокрема поглиблення інфляції у другій половині 30-х років XX ст. почались перші теоретичні розробки, а у 50-- 60-ті роки XX ст. наукове визнання дістала концепція кейнсіансько-неокласичного синтезу. Вона зумовила серйозні зміни в теорії фінансової політики. Визнаний теоретик кейнсіансько-неокласичного синтезу П. Самуельсон зазначав стосовно цього, що за допомогою відповідної кредитно-грошової та фіскальної політики система змішаного підприємництва може не тільки уникнути буму і різкого спаду, але й розраховувати на економічне зростання. На його думку, регулювання попиту має здійснюватися не лише на основі змін у сфері державних витрат або податків, але і шляхом маніпулювання величиною облікової ставки відсотка, а також виконання відповідних операцій на відкритому ринку.

У 80-ті роки XX ст. виник новий напрям -- посткейнсіанство, в центрі уваги якого був аналіз проблем, спричинених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію. Посткейнсіанці (Н. Калдор, Г. Шекл, X. Мінський, Р. Клауер) вважали, що фінансова політика має стати головною і спрямовуватися на обмеження діяльності монополій і зменшення військових витрат. У "політиці доходів" вони підтримують цю ідею щодо збільшення державних асигнувань на соціальні потреби, збільшення соціальних реформ. Найкращим методом оподаткування вважаються податки на витрати.

Загалом стратегічною метою фінансової політики, яку рекомендували посткейнсіанці, залишається стабілізаційний вплив на фази економічного циклу шляхом варіювання бюджетних і кредитно-грошових інструментів за значної переваги останніх.

Зростання бюджетних дефіцитів і державного боргу, посилення інфляції та погіршення валютного стану капіталістичних країн сприяли збільшенню інтересу до неокласичної теорії грошей і фінансів. З початку 70-х років XX ст. із неокласичної школи виокремлюється неоконсервативний напрям, що швидко набуває популярності.

Побудова неоконсерваторами нової фінансової доктрини значною мірою засновувалася на запровадженні протилежних кейнсіанській теорії положень, а розробка фінансової політики -- на контрзаходах.

Неоконсерватори визнавали пріоритетність пропозиції над попитом, зменшення бюджетних витрат, збалансування доходів і витрат державного бюджету, розширення функцій грошово-кредитного регулювання, лібералізацію податкової системи, приватне підприємництво як провідну рушійну силу економічного розвитку.

Особливе місце в теоріях неоконсервативної школи посідають податки. У неоконсервативному напрямі не зважають на необхідність значного зниження загального рівня податків для підтримки високої норми заощаджень та інвестицій, активізації ринкового механізму -- податкова політика має спрямовуватися на стимулювання економічного зростання в довгостроковому плані. З цією метою неоконсерватори пропонують зменшити податки, змінити структуру податкової системи, прогресивну шкалу ставок з прибуткового податку замінити пропорційною.

Популярності набувала податкова концепція американського економіста А Лаффера. Він обґрунтував залежність доходів бюджету від ставок податків: збільшення податків шляхом підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення оподатковуваної бази. Математичну модель цієї залежності вчений зображає на графіку, що одержав в економічній літературі назву "Крива Лаффера". На його думку, високі податки перешкоджають приватній ініціативі, прагненню до нових інвестицій, тому зменшується випуск продукції, знижаються доходи, звужується податкова база. Податкова реформа 80-х років XX ст. у США була здійснена на основі концепції Лаффера.

Неоконсерватори зробили ставку на посилення ролі держави в забезпеченні довгострокових умов функціонування розширеного відтворення. Разом із короткостроковою фінансовою політикою держава формує фінансову стратегію з метою довгострокового стимулювання економічного зростання.

Пріоритет у методах державного регулювання неоконсерватори віддають кредитно-грошовому маневруванню. На першому місці перебуває монетарна (грошова) політика, спрямована на регулювання темпів збільшення грошової маси в обігу, тобто пропозиції грошей. Як вважають неоконсерватори, фінансова політика відіграє другорядну роль.

До сучасних неоконсервативних економічних теорій належать:

-- теорія економіки пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування, зумовлює падіння виробництва й перешкоджає функціонуванню фінансової бази оподаткування, а зменшення податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

-- теорія раціональних очікувань, відповідно якої економічні агенти здатні діяти раціонально, передбачувати і заздалегідь ураховувати наміри влади та нейтралізувати своїми діями політику уряду;

-- монетаризм -- це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Монетариста розглядають стабільність грошової маси як найважливішу передумову стабільності економіки в цілому. Засновником монетарної теорії є Нобелівський лауреат М. Фрідмен.

Власне монетаристська концепція започаткована ще у 1956 p., коли опублікували фундаментальну працю всесвітньовідомого американського економіста М. Фрідмена "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей". У цій праці підсумовано емпіричні та теоретичні дослідження закономірностей грошового обігу та сформульовано основні положення "новітньої кількісної теорії грошей".

М. Фрідмен вважає, що попит на гроші відносно стабільніший, ніж пропозиція, тому грошова політика має спрямовуватися на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. На відміну від кейнсіанців, монетаристи послідовно заперечують методи покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та державних позик, оскільки це призводить не до зростання, а до перерозподілу сукупного попиту -- попит з боку держави збільшується за рахунок зменшення приватного попиту. На думку М. Фрідмена, дотримання "грошового правила"f що передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси на 3--5 % щороку, незалежно від стану господарської кон'юнктури та фази економічного циклу, забезпечить не інфляційне збільшення та контроль за цінами. У галузі міжнародних фінансів учений послідовно з 1953 р. виступає із захистом вільно плаваючих обмінних курсів. Монетаристи вказують на залежність валютного курсу і стану платіжного балансу від внутрішнього грошового обігу.

Тріумфом теоретичного доробку М. Фрідмена стала знаменита "рейганоміка" в СІЛА. Також він брав участь у розробці економічних реформ в Англії, Ізраїлі, Чилі та інших країнах.

Наукові досягнення останніх десятиріч XX ст., технологічні новації, а також збільшення обсягів світової торгівлі, дерегулювання міжнародних угод зумовили глобалізацію міжнародного фінансового ринку.

До традиційної сукупності фінансових інструментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємств, державні облігації) додався список нових похідних інструментів, таких як депозитарні розписки, ф'ючерси, опціони, варанти, індекси, свопи тощо. З метою визначення очікуваної дохідності фінансових активів використовується портфельна теорія.

Відомими економістами, які в своїх працях розробляли питання спочатку ринкового портфеля, а потім оптимального портфеля інвестицій є Г. Марковій, Дж. Тобін, У. Шарп, Ф. Модільяни Ф. Влек, М. Скоулз, М. Міллер.

Головна проблема в теорії портфельних інвестицій полягає у виборі оптимального портфеля. Такий підхід "багатомірний" як за кількістю залучених в аналіз активів, так і за врахованими характеристиками. Праці цих учених одразу ж дістали визнання. Більше того, схеми розрахунків, наведені в їх роботах, почали швидко використовуватися на практиці.

Одним із найвидатніших внесків в економічну теорію за останні 30 років є модель Блека-Скоулза. Ті значущість полягає в тому, що вона створює передумови для ефективного управління ризиком і сприяє здійсненню найважливішої функції фінансового ринку -- перерозподіляти ризики на користь тих його учасників, які готові й ризикувати. Але сфера застосування цієї моделі набагато ширша. її можна використовувати з метою оцінювання страхових контрактів та гарантій, прийняття рішень про інвестиції. Інвестиційні банки також застосовують модель Блека-Скоулза, щоб визначати вартість нових фінансових інструментів. На думку спеціалістів, така модель може використовуватися для оцінювання контракту, вартість якого залежить від невизначеної майбутньої вартості активів усіх видів.

Автор теорії оптимальних валютних зон -- американський учений Р. Манделл. Він уперше запропонував здійснити об'єктивне порівняння переваг, що з'являються під час встановлення фіксованих обмінних курсів або створення валютної зони. На думку Р. Манделла, для двох держав ліпше ввести єдину валюту тоді, коли витрати, пов'язані з конвертацією валют у міжнародній торгівлі, будуть більшими, ніж вигоди від збереження двох національних валют.

Наукові дослідження Р. Манделла мають величезне практичне значення. Саме вони стали інтелектуальним підґрунтям для європейської спільної валюти. Висновок ученого про те, що більше ніж одна країна може мати вигоду від використання спільної валюти, стимулював уряди європейських держав до створення євро. Р. Манделл вважає, що євро має добру перспективу, його зона до 2010 р. включатиме 28 країн. На той час більшість європейських країн захочуть мати у своїх портфелях 50 % валюти в євро і 50 % -- у доларах. Традиційно макроекономісти ухвалюють рішення, стосовно питання проводити офіційну доларизацію чи ні, з огляду на розроблену Р. Манделлом теорії оптимальних валютних зон.

У своїх працях учений:

-- вказав на ефективність єдиної валюти, що дасть змогу зменшити тарифи міжнародних торгових угод, а також зробити менш помітним рівень порівняльних цін;

-- запропонував деякі принципові параметри такого об'єднання (необхідність високої економічної відкритості, тісних торгових зв'язків із країнами-партнерами, кореляції економічних циклів, які розвиваються в окремих країнах, із циклом, що властивий основному економічному потенціалові інтеграції);

-- розробив методологію, що дає змогу визначити, як міжнародний рух капіталів може вплинути на спроможність окремої країни керувати економікою.

Лауреат Нобелівської премії 1999 р. "за аналіз монетарної та фіскальної політики за умов різних валютних режимів, а також за аналіз оптимальних зон обігу валют" Р. Манделл є активним прихильником ідеї взаємної фіксації обмінних курсів основних світових валют -- долара, євро та єни. Він вважає, що створити монетарний союз трьох економік (Європа, США, Японія) буде легше, ніж союз 11 економік єврозони, оскільки рівень інфляції в цих трьох регіонах подібний. Чим більше країн приєднається до такого союзу, якщо його утворять, тим сильнішим буде це об'єднання і тим більше втратять ті, хто не ввійде до нього.

Отже, дослідивши історію розвитку фінансової науки можна стверджувати, що ідеї, висунуті вченими минулих століть, дістали подальший розвиток у сучасних теоріях і концепціях.

Наприклад, теоретико-методологічні витоки монетаризму -- це кількісна теорія грошей, характерна для XV--XVI ст. Теорія трьох факторів виробництва Ж-Б. Сея (XIX ст.) продовжила свій розвиток у неокласиків XX століття. Ідеї німецького вченого О. Бем-Баверка щодо вартості майбутніх благ стали основою фінансової операції -- дисконтування. Визначені А. Смітом у XVIII ст. принципи оподаткування збереглися у фінансовій науці та доповнюються новими. Слід також зауважити, що характерною особливістю сучасної фінансової науки є плюралізм, різноманітність фінансових теорій, ідей, гіпотез, концепцій та їх взаємодоповнювальне конкурентне співіснування й розвиток.

2. Розвиток фінансової науки в Росії

Одним із перших російських авторів праць у галузі фінансів був І.С. Пересвєтов. Він підтримував ідею стосовно збільшення доходів казни з метою посилення військової потужності держави, централізації ресурсів і зменшення витрат на систему намісництва, відміни інституту митарів.

Ідеї меркантилізму в Росії вперше висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. А.Л. Ордін-Нащокін (1605--1680). Найвиразніше його економічні погляди відображено у "Псковському Положенні" (1667) та "Новоторговому Уставі" (1667), автором і редактором яких він був. Поняття торгівлі розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарства, що активно сприяє зростанню народного достатку. Водночас А.Л. Ордін-Нащокін розумів, що торгівля зокрема зовнішня, в Росії розвинена недостатньо. На його думку причина цього полягає у бракові капіталу, засиллі іноземних купців, котрі проникали на російський ринок.

І.Т. Посошков (1652--1726), автор знаменитого твору "Книги про вбогість та багатство" (1724), також був прихильником активного торговельного балансу, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кордон. Його вважають номіналістом, адже він стверджував, що гроші "створює" цар, який може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний штамп.

І.Т. Посошков розрізняє два види багатства: багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу. Він рекомендував не розоряти платників податків надмірними поборами: податки варто брати з землі, за податкову одиницю прийняти десятину; також радив перейти до єдиного 10-відсоткового податку, а мито сплачувати один раз із кожної одиниці товару.

У другій половині XVІІІ ст. з'явилася низка робіт у сфері теорії фінансів. Найбільш яскравою, такою, що має виражений антикріпосницький характер, була праця А.Я. Поленова "Про кріпосне полягання селян у Роси", за яку в 1766 р. автор одержав премію Вільного економічного товариства.

У цій роботі вперше у вітчизняній літературі застосовується термін "податок", А.Я. Полєнов підтверджує потребу майнового страхування, аналізує та критично оцінює податкову систему. Автор вважав: якщо селяни отримають достатню кількість землі, то у відповідь вони будуть охоче платити встановлені податки і збори.

Не використовуючи поняття "страхування", А.Я. Поленою вказує, що у разі повені, "падіння" худоби, неврожаю хліба чи інших лих селянські господарства потребують економічної підтримки: або грошима, або через податкову систему Росії.

Уперше в опублікованій літературі термін "фінанси" як наукове поняття був ужитий у передмові до виданої в 1767 р. Московським університетом книзі "Переклади з енциклопедії". У цій праці термін "фінанси" трактується як "...розділи, що належать до державних доходів", тобто вперше поняття "фінанси" використано в значенні, ідентичному сутності терміна "казна".

XVIII ст. завершується роботами першого ідеолога й теоретика народної революції в Росії О.М. Радищева. До найцікавіших економічних його праць належать: "Лист про Китайський торг", "Описмого володіння", "Записка про податі Петербурзької губернії" і нескінчений рукопис "Торгівля", одна частина якої -- "Записки про податі" -- повністю присвячена податковій політиці держави.

О.М. Радищеву вперше в російській науці дослідив сутність поняття податки, їх природу, охарактеризував усі види податків, відокремивши прямі від непрямих. При цьому він окремо досліджував податки з міського і сільського населення.

Повільний розвиток фінансової науки в Росії пояснюється застійним характером економіки, незмінністю виробничих відносин. Не випадково з розвитком економіки Росії останньої чверті XIX -- на початку XX ст. збігається і бурхливий розвиток фінансової науки, супроводжуваний величезною кількістю публікацій з питань фінансів.

Зі створенням у 1802 р. Міністерства фінансів термін "фінанси" входить у науковий обіг. Проте до 1835 р., коли в російських університетах почали викладати курс фінансового права, "фінанси" як самостійна наука не виділялися, а розглядалися тільки як складова політекономії. У практиці частіше використовувалося поняття "казна". У ліпшому разі за допомогою одного з цих термінів пояснювався інший.

На початку XIX ст. опублікували роботу М.І. Тургенєва "Досвід теорії, податків", що є теоретичним обґрунтуванням об'єктивної необхідності податків, їх ролі в економічному житті держави і населення. Автор стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки -- частина політичної економії. Наприклад, він аргументував поділ податків на прямі й опосередковані, сформулював нову класифікацію податків залежно від джерел доходів, увів у науковий обіг термін "акциз" (тлумачив його як мито на предмети внутрішнього споживання), а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим. М.І. Тургенєв рекомендував урядові враховувати економічні можливості населення у процесі введення податків, не допускати надмірних витрат, які перевищували б наявні доходи. Тургенєв обґрунтував положення, що об'єктом оподаткування має бути чистий дохід, а не капітал. Значно пізніше це положення розвинув російський економіст українського походження І.І. Янжул.

Видатним державним діячем і першим виконавцем управлінських та фінансових реформ у Росії на початку XIX ст. був ММ. Сперанський, який вважав, що для усування хронічного бюджетного дефіциту Росії потрібно зменшити державні видатки, припинити небезпечну практику казначейства щодо випуску асигнацій та збільшення податків. На його думку, паперових грошей в обігу має бути стільки, скільки є капіталів і кредитних паперів.

Відомим економістом початку XIX ст. був М.С. Мордвинов -- президент Вільного економічного товариства. Він розумів призначення банків у концентрації грошових капіталів та їх постійному грошовому обігу, що сприяє збільшенню суспільного багатства. На його думку, в Росії вкрай необхідно створювати приватні банки з метою активізації підприємницької діяльності; дав негативну оцінку діяльності Держбанку, який постійно бере участь у покритті бюджетного дефіциту.

У праці "Міркування про користь, що може послідувати від установи приватних по губерніях банків" (1813) багато уваги приділено питанням податків. М.С. Мордвинов ставить завдання -- забезпечити стійкість державних доходів. Причину порівняльного багатства Англії (щодо Франції) він пояснює двома причинами:

1) податки стягуються не з капіталу, а з доходів від капіталу;

2) перехід від натуральних до грошових податків і відповідність величини податку до рівня доходу ("зрівняні по всіх станах оклади").

Значущими для теорії фінансів є дослідження таких авторів кінця XIX ст., як В.А. Лебедєв, І.І. Янжул, С.Ю. Вітте, І.Х. Озеров.

Стан фінансової науки в Росії кінця XIX ст. якнайповніше відображений у роботах академіка І.I. Янжула, котрий вважав, що "предметом фінансової науки є дослідження способів якнайкращого задоволення матеріальних потреб держави". Автор ще дає таке визначення цієї науки: "Фінансова наука -- вчення про суспільне господарство, що має завданням виклад тих правил, які повинні бути дотримані при добуванні матеріальних коштів, потрібних для виконання суспільних цілей". Тобто, І.І. Янжул виключає з предмета науки фінансів учення про державні витрати, вважаючи, що ці питання настільки пов'язані з власне поняттям "держава", що їх мають вивчати у науках про державне і політичне право. Академік зазначав, що саме станом фінансів визначається могутність держави: "фінанси е мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації".

Слід звернути увагу на особливі заслуги в розвитку фінансової науки IJX. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що неодноразово видавався, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень. За визначенням І.Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, що виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів".

Автором фундаментальної праці з теорії фінансів у вітчизняній фінансовій науці був професор Санкт-Петербурзького університету ВА. Лебедєв, який опублікував роботу "Фінансове право" в 1882--1885 pp. Він мав намір видати чотири томи: другий і третій передбачалося присвятити викладенню теорії та складу державних доходів, а четвертий -- державному кредитові. Робота залишилася незавершеною. Друге видання першого тому опублікували в 1889--1893 pp. Окрім трьох випусків, у цьому томі був додаток з оглядом бюджетів Росії (з 1862 p.), Англії, Франції, Німеччини, Голландії, Австрії, Італії, Іспанії, Португалії, США та ін. За деякими показниками автор здійснив порівняльний аналіз бюджетів окремих країн. Цінність праці В.А. Лебедєва полягає насамперед у тому, що він проаналізував розвиток фінансової системи та фінансової науки майже за весь період історії суспільства.

Важливе значення для вивчення фінансів у Росії періоду капіталізму має праця 20-го міністра фінансів Росії С.Ю. Вітте "Конспект лекцій про народне і державне господарство". Під час його перебування на посаді міністра, фінансову систему Російської імперії реорганізували відповідно до потреб монополістичного капіталізму. У творі детально охарактеризовано розвиток фінансів з кожного виду доходу бюджету, наведено історичні відомості з моменту їх виникнення. На відміну від багатьох визнаних учених, СЮ. Вітте найближче підійшов до сучасного розуміння системи фінансів, включивши сюди не тільки доходи і державний кредит, але й витрати.

До початку XX ст. належить поява перших великих робіт М. Боголєпова, В. Твердохлєбова, А. Буковецького, П. Гензеля та ін. Після підручника І.Х. Озерова найвідомішою працею в галузі фінансової науки на початку XX ст. вважають "Вступ до фінансової науки" А.І. Буковецького. Книгу видали 1929 р. й протягом першої половини XX ст. вона була найліпшим навчальним посібником, який містив дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

На жаль, роботи в галузі фінансової науки Росії радянського періоду на сьогодні є не досить популярними.

Нині суттєве значення мають праці вченого-економіста члена-кореспондента РАЕН Л.А. Дробозіної -- автор підручника "Фінанси і кредит у СРСР", монографій "Фінанси. Грошовий обіг. Кредит", "Нові явища в сфері державних фінансів", "Фінансова і грошово-кредитна системи Англії" та ін., в яких розглядається сутність і функції фінансів, фінансова система та її ланки, державні фінанси. Вона також була відомим фахівцем із фінансів країн Західної Європи.

Відомими фінансистами, котрі досліджують питання фінансів (грошової системи, грошового обігу, кредитної системи, ринку цінних паперів, міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин) є члени-кореспонденти РАЕН професори Г.Б. Поляк, Є.Ф. Жуков.

Фінансист, який висвітлює проблеми фінансового аналізу, -- B.З. Ковальов. Відомі його книги "Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності", "Вступ у фінансовий менеджмент", де він дає характеристику основних категорій, методів і принципів фінансового аналізу, методів прогнозування можливого банкрутства, оцінки ризиків, критеріїв оцінювання фінансових активів, інвестиційних проектів, методів управління оборотними засобами.

3. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, тому важко визначити, який внесок зробили українські вчені для її розвитку.

Питанням фінансів відомий літератор і громадський діяч ІМ. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це роботи в яких аналізується фінансова політика Австро-Угорської імперії, характеризується діяльність багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств.

У 1883 p. І. Франко опублікував працю під назвою "Сила податкова Галичини"f де досліджував податкову систему імперії. Особливу увагу автор звертає на непосильний податковий тиск, що зумовлював тяжке економічне становище трудового люду; вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, автор регулярно критично оцінює проекти та звіти державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для Галичини та зменшення видатків на її економічні й соціальні цілі. Водночас І.Я. Франко був впевнений, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. фінансова наука в Україні зосереджувалася в університетах. Протягом декількох десятиріч Харківський університет був єдиним в Україні, а згодом став центром розвитку науки та культури на Лівобережжі. З моменту утворення університету на кафедрі дипломатики і політичної економії читали лекції з фінансів (фінансового права).

Відомим українським ученим-економістом, професором Харківського університету був М.М.Алексєєнко, який вивчав фінанси Германії, Австрії, Франції. Крім трьох дисертацій, він надрукував монографію з теорії податків "Погляд на розвиток учення про податки" (1870), розробив курс фінансового права (2 тис. сторінок), але, на жаль, не видав.

Привертають увагу обсягом і змістовністю праці з фінансів та кредиту професора Харківського університету ПЛ. Мігуліна. Великий науковий і практичний інтерес становить багатотомна історико-економічна праця "Російський державний кредит. Досвід історико-критичного огляду" (1899, 1900, 1902, 1903,1904,1907), яка присвячена проблемам державного кредиту. Відомими були його праці "Реформа грошового обігу в Росії та промислові кризи" (1893--1902), "Наша банкова політика (1729--1903)". "Війна і наші ресурси" (1905). У роботі "Теперішнє та майбутнє російських фінансів" (1907)9 "Економічний ріст російської держави за 300 років (1613--1913)" (1913). Він узагальнив величезний історичний досвід розвитку фінансів Росії, зробивши цим значний внесок у розвиток економічної, зокрема фінансової, науки кінця XIX -- початку XX ст.

Геніальною постаттю в українській економічній науці є М.І. Туган-Барановський (1865--1919) -- видатний економіст, історик, міністр фінансів в уряді Центральної Ради. Він уперше відкрив сучасну інвестиційну теорію циклів. Ще 1894 р. опублікував працю "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", яку (доповнену й перероблену) потім видав майже всіма європейськими і навіть японською мовами. Першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва, призводить до мультиплікаційного процесу всіх елементів економічної активності.

Цікаві думки М.І. Туган-Барановського стосовно питання, яку роль відіграють гроші у здійсненні виробничих циклів. Вія вважає, що, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький відсоток на позиковий капітал, у свою чергу цей відсоток на капітал спричинює пожвавлення в економіці.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не звернути уваги на постать М.Добриловського. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". Автор у своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому в фінансовій науці, як він вважає, потрібно досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Теоретико-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а іноді й випереджала її. За часів Радянського Союзу фінансова наука, нажаль, не отримала належного розвитку.

Із сучасних учених-фінансистів, які вивчають питання фінансів найвідоміші О.Д. Василик, І.О. Бланк, В.М. Опарін, AM. Поддерьогін, М.І. Савлук, Ю.В. Пасічник, С.І. Юрій, та ін.

Окрім загальної теорії фінансів, об'єкт наукового інтересу професора ОД. Василика становлять державні фінанси, а саме бюджетна та податкова системи України. У праці "Податкова система України", автор з'ясував теоретичні основи податків, методи та принципи оподаткування, історичні аспекти виникнення та розвитку податків, становлення та розвиток податкової системи в Україні. У праці "Бюджетна система України" О.Д. Василик висвітлює теоретичні основи бюджету, його економічну сутність, стан і розвиток бюджетної системи держави, її складові принципи побудови.

Проблеми розвитку фінансової системи України, становлення та особливості фінансового ринку України розглядає в своїй монографії "Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти )п професор Київського національно-економічного університету ВМ. Опарін.

Вагомий науковий внесок у розвиток фінансової науки здійснив доктор економічних наук, професор Київського національного торгово-економічного університету І.О. Бланк^ своїми монографіями. У працях "Стратегія і тактика управління фінансами", "Управління прибутком", "Управління активами", "Управління формуванням капіталу", "Управління використанням капіталу", "Управління фінансовою безпекою" та ін., він розкрив питання щодо формування активів підприємств, їх використання в операційній та інвестиційній діяльності, керування за формуванням прибутку підприємства в процесі його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, управління фінансовими ризиками тощо, визначив сучасні методи оптимізації обсягу та структури капіталу підприємств на етапі його утворення та в процесі розвитку.

Відомим у галузі фінансів підприємницьких структур е професор Київського Національного економічного університету AM. Поддерьогін. У його підручниках "Фінанси підприємств", "Фінансовий менеджмент" висвітлено такі питання фінансів на рівні підприємств: організація розрахунків і кредитування, формування і розподіл прибутку, оподаткування підприємств, організація обігових коштів і фінансування відтворення основних засобів, фінансове планування, фінансовий аналіз підприємства тощо. Також відомі його праці з фінансового менеджменту.

Проблему грошей, кредиту, грошового та валютного ринків досліджує український фінансист, доктор економічних наук, професор Київського національного економічного університету MJ. Савлук.

Отже, розвиток фінансових досліджень у сучасній Україні пов'язаний з її поступовою інтеграцією в світову економічну, зокрема фінансову, науку шляхом ідейно-теоретичного та методологічного оновлення.

Список використаної літератури

2. Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

3. Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

4. Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

5. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

6. Бланк И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия / И.А. Бланк. - К.: Эльга: Ника-Центр, 2013. - 496 с. - (Энциклопедия фінансового менеджмента; Вып. 4).

7. Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. -- М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

8. Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

9. Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

10. Бмунюк О.П. Фінанси: Навч. посіб. / О.П. Бмунюк, Л.І. Лачкова, В.І. Оспіщев [та ін.]; за ред. В.1. Оспіщсва. - К.: Знання, 2006. -415 с.

11. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

12. Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ] // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.

13. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 800 с.

14. Василии ОД. Теорія фінансів: Підручн. / О.Д. Василик. - К.: НЮС, 2011. - 416 .

15. Вексельное обращение: теория и практика / под ред. А.Б. Авакова. - X.: Фолио, 2012. -382 с.

16. Геєць О.В., Домрачее В.М., Лондар СЛ. Основи банківської справи та управління кредитними ризиками / О.В. Геєць, В.М. Домрачсв, СЛ. Лондар. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2013.-235 с

17. Єфименко ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ. Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12

18. Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине / В.П. Завгородний. - К.: А.С.К., 2000.-639 с.

19. КейнсДж. М. Общая теорія занятости, процента и денег/ Дж. М. Ксйнс; пер. с англ. - М.: Прогресе, 2009.

20. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.: Юристь, 2012.-391 с.

21. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України: Історія, теорія, практика / О.П. Кириленко. -К.: НІОС, 2011.-384 с.

22. Кудряшов В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352 с.

23. Колтынюк Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2010.-427 с.

24. Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 20012. -608 с.

25. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. І В.Д. Лагутін. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. -215с- (Вища освіта XXI століття).

26. Луніна І.О. Державні фінанси України в перехідний період / І.О. Луніна. - К.: HAH України. Ін-т екон. прогнозування, 2000. - 296 с

27. Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М. Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.

28. Мельник В.М. Оподаткування : наукове обґрунтування та організація процесу. Монографія / В.М. Мельник. - К.: Комп'ютерпрес, 2013. - 278 с.

29. Мельник В.М. Оподаткування підприємницької діяльності: Навч. посібник/ В.М. Мельник, I.A. Грицаєнко, О.С. Іванишина. - К.: "Кондор", 2010. -160 с.

30. Озеров И.Х. Основы финансовой науки / И.Х. Озеров - M.: Тип. Тов-ва Сытина, 2012. -364 c.

31. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.

32. Павлюк К.В. Бюджет і бюджетний процес в умовах транзитивної економіки України: Монографія. -- К.: НДФІ, 2006. -- 584 с.

33. Податкові важелі та стимули розвитку господарських систем (теоретичні засади та практика використання): Монографія / За заг. редакцією В.Л. Андрущснка, В.М. Мельника. - Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2006. - 210 с.

34. Савицкая Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: Краткий курс / Г.В. Савицкая. - [2-е изд., испр.]. - М.: ИНФРА-М, 2009. - 288 с.

35. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит; пер. с англ. - М.: Соцэкгиз. - 2000. - 684 с .

36. Сумароков В.М. Государственные финансы в системе макроэкономического регулирования / В.М. Сумароков. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 224 с.

37. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій / В.М. Суторміна, В.М. Федоров, Н.С. Рязанова. - К.: Либідь, 2009. - 259 с.

38. Страхування; Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. -- К.: КНЕУ, 2010.-368 с.

39. Финансы: Учебн. [для вузов] / под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской, Б.М. Са-банти. -М.: Перспектива; Юрайт, 2000. - 520 с.

40. Фінанси підприємств: Курс лекцій: Навч. посіб. / за ред . ГГ. Кірейцева. - К.: ЦУЛ, 2008. -268 с.

41. Чернов М.И. Финансовая политика организации: Учеб. пособ. / М.И. Чернов; под ред. М.И. Бяконова. - М.: ЮНИТИ: Дана, 2010.

42. Чугунов І.Я., Лондар СЛ. Фінансово-бюджстні відносини: аналіз тенденцій розвитку в умовах трансформації економіки: монографія / І.Я. Чугунов, СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. -203 с.

43. Юрій СЛ., Дем'янишин В.Г., Буздуган ЯМ. Антологія бюджетного механізму: Монографія. -- Т.: Бкон. думка, 2011. -- 250 с.

44. Юрій СЛ., Іванух РА., Дусановський СЛ. Економічні та соціальні аспекти розвитку господарського комплексу України. -- T.: Збруч, 2012. -- 327 с.

45. Андрусенко Н. Перспективи розвитку системи соціальних внесків в Україні / Н. Андрусенко // Соціальне страхування. - 2007. - № 8. - С. 5-7.

46. Артус М.М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / Артус М.М. // Фінанси України. - 2009. - № 5. - СІ5-14.

47. Лазебник Л.Л. Щодо теорії фінансової політики: дослідження в координатах організаційно-економічних відносин / Л.Л. Лазебник// Актуальні проблеми економіки. -2009. - № 9(63). - С.51-64.

Размещено на Allbest.ru