Фінанси підприємств малого бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

фінансовий ресурс малий бізнес



ЗМІСТ

1. Суть малого бізнесу та його організаційні форми

2. Фінансові ресурси малого бізнесу

3. Джерела фінансування малого бізнесу в Україні

4. Організація спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва

5. Державна фінансова підтримка малого бізнесу

Список використаної літератури



1. СУТЬ МАЛОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль неодмінної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання, якою стало дрібнотоварне виробництво. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворювальну роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної мішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній і великий бізнес. Проте, на відміну від двох останніх, малий бізнес є вихідним, найчисленнішим, а тому і найпоширенішим сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу зумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яку вони ведуть на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сфера малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектрові можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється у зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає зі спробами встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продажу; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, промислово розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

- визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й усередині країни за галузями і територіями;

- будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

- більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж.

В іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовують такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продажу) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих, використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, у таких галузях, як гірничорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю, - чисельність працюючих має бути не більше ніж 300 чоловік, в оптовій торгівлі - не менше ніж 100 чоловік, у роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу, вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства із зайнятістю до 500 чоловік*9. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісівництво і рибна промисловість.

*9: {Разумнова И. Мелкое предпринимательство в промышленности США // Проблемы теории и практики управления. - 1990. - № 3.}

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від одного до 50 чоловік, до середніх - фірми, де зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше ніж 200 працівників; у будівництві, гірничодобувній і вугільній промисловості - не більше ніж 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість в яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд із загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. Загалом для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - із зайнятістю понад 500 чоловік.

В Італії підприємства з кількістю зайнятих до 19 чоловік зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річного продажу використовується у США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії.

В Японії показник обсягу капіталу коливається від 100 млн єн в обробній промисловості до 50 млн єн у роздрібній торгівлі.

У Великобританії він не повинен перевищувати:

* у роздрібній торгівлі - 185 тис. ф. ст.;

* в оптовій торгівлі - 730 тис. ф. ст.;

* у моторобудуванні - 365 тис. ф. ст.;

* різноманітні послуги - 185 тис. ф. ст.;

* дорожній транспорт - не більше ніж п'ять засобів пересування.

Господарським кодексом України передбачено, що підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за той період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Запорука успішного розвитку малого підприємництва в країнах із розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих і малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малого бізнесу, а взаємодоповнюють одне одне.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва в розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегрувального структурного елементу системи сучасної ринкової економіки є, передусім, дані про його кількісні параметри.

Зокрема, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється за країнами - від 94% у Великобританії до 99,9% - у Франції. Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Наприклад, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції - 54%, у країнах ЄС - 72%, в Італії - 73%, в Японії - 78%.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливості технологій, здатність оперативно створювати і впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, немає боротьби за престиж, яка поглинає значну частину енергії працівників у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, браком відчуженості, що породжує особливу атмосферу спільної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу істотно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримують фінансові бар'єри. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та брак гарантій для банків (у формі застав або високо ліквідних активів).

У країнах із ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об'єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють із державними фінансами: що вища продуктивність праці, то більші розміри продукту, який виробляє фірма, і то більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, що більший обсяг прибутку, то значнішу його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, а отже, вищою буде ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку.

Фінанси суб'єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та численними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвиткові підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів загалом, а з іншого - особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації:

* сувора централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

* фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання;

* формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури;

* безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

Першу групу становлять доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР), інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

Другу групу становлять кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації в народному господарстві країни загалом. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або цілковитий брак матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку. На нашу думку, суб'єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному і недержавному секторі, і ті, що в неформальному секторі. До першої групи варто віднести діючі суб'єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора, або тіньової економіки, варто віднести суб'єкти малого підприємництва, які:

- не пройшли відповідної державної реєстрації;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів варто виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники в зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці, тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки в неформальному секторі, а також такі, що зайняті і в неформальному, і у формальному секторах. Тобто неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у "класичній" формі (діяльність незареєстрованих суб'єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і "напівформальний" сектор (діяльність зареєстрованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

3. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Усім підприємствам для свого існування і розвитку потрібен капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

Фінансування - це отримання суб'єктом господарювання потрібних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. У теорії фінансового менеджменту виділяють два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє. Розділ "Пасиви" балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, власний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування - це таке фінансування, за якого кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. У цьому разі кошти можуть надходити з таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу; 4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Національний виробник у наш час абсолютно не захищений від дешевого імпорту.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку в додатковий капітал з метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати потрібні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. У стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через якийсь проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі потрібні короткострокові кошти. Нині часто практикують поставки товарів "під реалізацію" на строк не більше ніж місяць. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються усталеної практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Скажімо, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче продавати свою продукцію через фірму-покупця, то вона мусить дотримувати такого графіка оплати. У цьому разі велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. У такому разі можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. У результаті такої операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у формі авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з боржника певні проценти.

Удаючись до послуг факторингу, бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом усього нормативного строку служби основного капіталу, а потреба в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

У країнах із розвинугою ринковою економікою визначення конкретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є прерогативою держави. Амортизація є одним із найважливіших інструментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоугворення і обороту в загальнонаціональному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

За використання першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом усього періоду експлуатації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартістю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно.

Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.

Сугь методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки - до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди.

1. Страхує себе від втрат унаслідок морального знецінення елементів основного капіталу.

2. Амортизація може принести додатковий дохід підприємцеві.

3. Зменшуються розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються в розпорядженні підприємства.

4. Прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допомогою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств.

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у формі застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам проценти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткострокові кредити банки можуть надавати в разі тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку з витратами виробництва та обороту, що не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можна надавати на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капіталовкладень. Довгострокові кредити надають для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяють:

- на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

- з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

- передавальні написи на векселях (індосаменти);

- партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту;

- гарант - особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа;

- відступлення права на оренду. Це також забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату;

- передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів;

- відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит у банку. У цьому разі банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта;

- використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового поліса;

- передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів;

- товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролює представник банку.

У практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит - така товарна форма кредиту, об'єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавець надає відстрочення платежу.

Іпотечний кредит - це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки в разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника.

4. ОРГАНІЗАЦІЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ СУБ'ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Спрощена система оподаткування, обліку і звітності вводиться для таких суб'єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх родин, протягом року перебуває не більш ніж 10 осіб і розмір виторгу яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і розмір виторгу яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень.

Виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок чи (і) в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи - мають право самостійно обрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідчення про сплату єдиного податку.

Ставку єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб - установлюють місцеві ради за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності, у розмірі не менше ніж 20 гривень і не більше ніж 200 гривень на місяць.

У разі, якщо фізична особа - суб'єкт малого підприємництва - здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, вона здобуває одне свідчення і сплачує єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі, якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність із використанням найманої праці чи праці за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування і перерахування в державні цільові фонди зборів, пов'язаних із виплатою заробітної плати працівникам, що перебувають із ним у трудових відносинах, включаючи членів його родини.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, що перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

* 6% суми, отриманої від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без обліку акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість";

* 10% суми, отриманої від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Спрощену систему оподаткування, обліку і звітності для суб'єктів малого підприємництва можна застосовувати замість загальної системи оподаткування, обліку і звітності на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%;

- податок із прибутку підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плата (податок) за землю;

- збір на спеціальне використання природних ресурсів;

- збір у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

- збір у Державний інноваційний фонд;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахування і збори на будівництво, реконструкцію, ремонт автомобільних доріг загального користування України;

- комунальний податок;

- податок на промисел;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;

- внески у Фонд соціального захисту інвалідів України;

- внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;

- плата за патенти відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Підприємства малого бізнесу подають фінансовий звіт, у якому основною частиною є баланс. У статті балансу "Незавершене будівництво"

відображається вартість незавершених капітальних інвестицій (включаючи устаткування для монтажу), здійснюваних для власних потреб суб'єкта малого підприємництва, а також авансові платежі для фінансування таких інвестицій.

У статті "Основні засоби" відображається вартість власних і отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів та орендованих цілісних державних майнових комплексів, віднесених до складу основних засобів, а також вартість інших необоротних матеріальних активів. У цій статті також відображається вартість нематеріальних активів.

У статті відображають окремо початкову (переоцінену) і залишкову вартість основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, а також нараховану в установленому порядку суму їхнього зношення. У підсумок балансу включають залишкову вартість, що визначається як різниця між початковою (переоціненою) вартістю зазначених необоротних активів і сумою їхнього зношення на дату балансу.

У статті "Довгострокові фінансові інвестиції" відображають фінансові інвестиції на період більше ніж один рік, а також усі інші фінансові інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який час.

У статті "Інші необоротні активи" відображають суми інших необоротних активів, що не можуть бути включені у вищевказані статті розділу "Необоротні активи".

У статті "Виробничі запаси" відображається вартість запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари (крім інвентарної), будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для використання в ході нормального операційного циклу.

У статті "Готова продукція" відображається собівартість виробів на складі, обробку яких завершено і котрі пройшли випробування, приймання, укомплектовані відповідно до умов договорів із замовниками і відповідають технічним умовам та стандартам. У цій статті наводиться також купівельна вартість товарів, придбаних підприємствами для подальшого продажу.

У статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається заборгованість покупців і замовників за реалізовані їм продукцію, товари чи роботи, послуги, включаючи забезпечену векселями заборгованість. У підсумок балансу включають чисту реалізаційну вартість, яку визначають шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

У статті "Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом" відображають визнану дебіторську заборгованість казначейських, фінансових і податкових органів.

У статті "Інша поточна дебіторська заборгованість" відображається заборгованість дебіторів, що не включена в інші статті дебіторської заборгованості і відбита в складі оборотних активів.

У статті "Поточні фінансові інвестиції" відображають фінансові інвестиції на термін, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, що є еквівалентами коштів).

У статті "Кошти і їхні еквіваленти" відображають кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти коштів. У цій статті окремо наводять кошти в національній та іноземній валютах. У складі витрат майбутніх періодів відображають витрати, що мали місце протягом поточного чи попередніх звітних періодів, але належать до наступного за звітним періоду.

У статті "Статутний капітал" наводять зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, що є внеском власників (учасників) у капітал підприємства.

У статті "Додатковий капітал" відображають суму дооцінки необоротних активів, вартість безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб необоротних активів та інші види додаткового капіталу. У статті "Резервний капітал" наводять суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства установчими документами за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" відображають суму нерозподіленого прибутку.

У складі забезпечення майбутніх витрат і платежів відображають суми забезпечення для відшкодування майбутніх витрат і платежів (на виплату майбутніх відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов'язань і т. п.), а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень із бюджету та інших джерел.

У статті "Короткострокові кредити банків" відображають суму поточних зобов'язань підприємства перед банками за отриманими від них короткостроковими позиками. Зобов'язання за кредитами банків наводять у балансі з обліком належної на кінець звітного періоду до сплати суми процентів за користування ними.

У статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображають суму заборгованості постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи й отримані послуги, включаючи заборгованість, забезпечену векселями.

У статтях "Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом", "Поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування", "Поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці" відображається заборгованість, відповідно, перед бюджетом, страховими компаніями за нарахованою, але ще не сплаченою сумою оплати праці, а також за депонованою заробітною платою.

До складу доходів майбутніх періодів включають доходи, отримані протягом поточного чи попередніх звітних періодів, що належать до майбутніх звітних періодів.

Звіт про фінансові результати є другою складовою фінансового звіту.

У статті "Дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" відображається загальний дохід (виторг) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом відрахування з доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших відрахувань з доходу.

У статті "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" відображають виробничу собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) і собівартість реалізованих товарів.

У статті "Інші операційні доходи" відображають суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) і т. п.

У статті "Інші операційні витрати" відображають:

- адміністративні витрати, витрати на збут; собівартість реалізованих оборотних активів (крім фінансових інвестицій); відрахування на створення резерву сумнівних боргів;

- списання безнадійних боргів; утрати від знецінювання запасів; утрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування майбутніх витрат; інші витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства (крім витрат, які включають у собівартість продукції (товарів, робіт, послуг).

У статті "Інші звичайні доходи" відображають дивіденди, проценти, доходи від участі в капіталі й інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць; інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У статтях "Надзвичайні витрати" і "Надзвичайні доходи" відображають відповідно: утрати від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій і т. п.), включаючи витрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха і техногенних аварій; суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; чи доходи або втрати від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій (табл. 1).

Таблиця 1. Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва. Баланс на_200 _ р. Форма № 1-м Код за ДКУД

Актив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	2	3	4
І. Необоротні активи Незавершене будівництво	020
Основні засоби:
залишкова вартість	030
початкова вартість	031
зношеність	032
Довгострокові фінансові інвестиції	040
Інші необоротні активи	070
Усього за розділом 1	080
II. Оборотні активи Виробничі запаси	100
Готова продукція	130
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: чиста реалізаційна вартість	160
початкова вартість	161
резерв сумнівних боргів	162
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом	170
Інша поточна дебіторська заборгованість	210
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
у національній валюті	230
в іноземній валюті	240
Інші оборотні активи	250
Усього за розділом II	260
III. Витрати майбутніх періодів	270
Баланс	280
І. Власний капітал Статутний капітал	300
Додатковий капітал	320
Резервний капітал	340
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350
Неоплачений капітал	360	( )	( )
Усього за розділом І	380
II. Забезпечення наступних витрат і цільове фінансування	430
III. Довгострокові зобов'язання	480
IV. Поточні зобов'язання Короткострокові кредити банків	500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	510
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530
Поточні зобов'язання за розрахунками: з бюджетом	540 550
зі страхування	570
з оплати праці	580
Інші поточні зобов'язання	610
Усього за розділом IV	620
V. Доходи майбутніх періодів	630
Баланс	640

У розділі І звіту про фінансові результати відображається чистий прибуток.

У розділі II Звіту про фінансові результати "Елементи операційних витрат" наводиться сума відповідних елементів операційних витрат (на виробництво і збут, керування й інші операційні витрати), що зазнало підприємство у процесі своєї діяльності протягом звітного періоду (табл. 2).

Таблица 2. Звіт про фінансові результати за_ 200 _ p. Форма № 2-м Код за ДКУД.

Стаття	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
І. Фінансові результати
Дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	010
Непрямі податки та інші вирахування з доходу	020
Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (010-020)	035
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	040
Інші операційні доходи	060
Інші операційні витрати	090
Інші звичайні доходи	130
Інші звичайні витрати	160
Надзвичайні: доходи	200
витрати	205
Податок на прибуток	210
Чистий фінансовий результат (035 - 040 + 060 - 090 + 130 - 160 + 200 - 205 - 210) прибуток	220
збиток	225
II. Елементи операційних витрат
Матеріальні затрати	230
Витрати на оплату праці	240
Відрахування на соціальні заходи	250
Амортизація	260
Інші операційні витрати	270
Разом	280

5. ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА МАЛОГО БІЗНЕСУ

Державна фінансова підтримка малого бізнесу включає насамперед податкові та кредитні методи впливу на цей сектор економіки. Як засвідчує світовий досвід, виважена, диференційована податкова та грошово-кредитна політика здійснює вирішальний вплив на формування і подальший розвиток суб'єктів малого бізнесу.

Реальні труднощі з фінансуванням є чи не найголовнішою проблемою сьогодні для малого бізнесу України.

Недостатність капіталу в більшості населення, складність, невигідність, а подекуди й неможливість отримати позичкові кошти гальмують розвиток малого бізнесу. Отже, завдання держави - створювати передумови, що стимулюють вкладення інвестицій у цей сектор економіки. Підтримка з боку держави на цьому рівні має здійснюватися двома взаємопов'язаними шляхами:

1) допомога у формуванні капіталу для відкриття підприємства;

2) забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку фінкціонуючих малих підприємств.

Саме тому у Програмі розвитку малого підприємництва в Україні записано, що завданнями Програми є:

* створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва;

* формування системи державної підтримки малого підприємництва;

* сприяння розвиткові малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальній сферах, створення нових робочих місць, стимулювання інвестиційної активності та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності;

* розвиток фінансово-кредитних та інвестиційних відносин у сфері малого підприємництва;

* формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

* створення широкого прошарку "підприємців-власників".

Одним із головних напрямів підтримки малого бізнесу є створення системи фінансово-кредитної підтримки. Найважливіші важелі державної фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві основні групи методів державної фінансової підтримки - прямі і непрямі методи.

Механізм прямих заходів включає такі основні форми державної фінансової підтримки малого підприємництва:

- надання субсидій;

- надання позик;

- формування державних фондів;

- створення спеціалізованих фінансових установ.

Заходам другої групи притаманний непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного виливу.

До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва насамперед слід віднести:

- податкові знижки (або повне звільнення від інших податків);

- податкові пільги;

- прискорена амортизація;

- знижки на науково-дослідні витрати, на витрати, пов'язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, тощо.

Зазначені форми державної політики тою чи іншою мірою використовуються в Україні і зарекомендували себе як ефективні гнучкі важелі державної допомоги, які мають в основному недискримінаційний характер.

Усі підприємства, навіть такі, справи яких ідуть досить успішно, на майбутнє потребуватимуть фінансування на такі цілі:

* розгортання нового підприємства;

* розвиток нових технологій та розробка випуску нових продуктів;

* поширення бізнесу (нові споруди, вдосконалення технології, наймання кадрів);

* освоєння нових ринків.

Доступ до сталого фінансування за доступними процентними ставками залишається життєво важливим питанням для представників малих підприємств. Головні засоби, що створюють сприятливі умови для розвитку малих підприємств, включають:

* наявність доступного капіталу (суми, нагромаджені за рахунок приросту капіталу, які можуть бути використані малими підприємствами);

* відповідна структура установ (система комерційних банків, індустрія ризикового фінансування, фондові біржі та інші механізми, що дозволяють зв'язати постачальників капіталу з тими, хто має в ньому потребу);

* помірні проценти;

* відповідні фінансові механізми (різні види позик, відповідні форми інвестування акціонерного капіталу).

Головне питання - визначити, що уряд може зробити для сприяння формуванню цих засобів, у зв'язку з чим доцільно визначити такі головні завдання в галузі фінансування малих підприємств:

* поширення участі комерційних банків у наданні позик малим підприємствам;

* нагляд і регулювання щодо надання банками позик малим підприємствам;

* забезпечення збільшення капіталу, який може бути використаний шляхом розвитку конкуренції на ринку надання позик малим підприємствам;

* зміщення акцентів і раціоналізація державних програм допомоги малим та середнім підприємствам;

* сприяння наданню акціонерного капіталу малим підприємствам.

На доступність фінансування впливає система забезпечення позик, подібна до тієї, що діє в інших країнах. Замість того, щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню приватним секторам позик підприємствам, які мають у цьому потребу, гарантуючи повернення позики в разі їх неплатоспроможності. Таким чином, уряд зменшує ризик для позикодавця й усуває головну перешкоду на шляху надання позик малим підприємствам.

З метою сприяння реалізації державної політики фінансової підтримки підприємництва, створення відповідних умов для розвитку малого підприємництва у грудні 1991 року Кабінет Міністрів України створив Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, який у серпні 1995-го був перетворений в Український фонд підтримки підприємництва (постанова № 687 Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 року).

Згідно з цією постановою Український фонд підтримки підприємництва є некомерційною організацією і не має за мету своєї діяльності отримання прибутку.

Основними завданнями Фонду є:

- сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення й ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів часткової сплати процентів за видані підприємцям кредити установами банків;

- співробітництво з міжнародними, іноземними та українськими фінансовими організаціями в питаннях розвитку підприємництва;

- участь у реалізації міжнародних договорів у частині фінансового розвитку підприємництва в Україні.

Для реалізації основних завдань Фонду використовують кошти, передбачені державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр, 2010. -305 с.

2. Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

3. Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

4. Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

5. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

6. Бланк И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия / И.А. Бланк. - К.: Эльга: Ника-Центр, 2013. - 496 с. - (Энциклопедия фінансового менеджмента; Вып. 4).

7. Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. -- М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

8. Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

9. Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

10. Бмунюк О.П. Фінанси: Навч. посіб. / О.П. Бмунюк, Л.І. Лачкова, В.І. Оспіщев [та ін.]; за ред. В.1. Оспіщсва. - К.: Знання, 2006. -415 с.

11. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

...