Історичний розвиток системи оподаткування. Екологічний податок: платники, об’єкт та база оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Податок є одним з найстародавніших фінансових інструментів світу. Історичні приклади демонструють, що форми оподаткування змінюють одна одну разом із трансформацією суспільного устрою, однак ідея податку зберігається як одна з основ існування держави.

Вивчення історії оподаткування свідчить про те, що: виникнення оподаткування пов'язане з формуванням суспільних утворень; спочатку передподаткові форми носили характер тимчасових платежів; вилученнями, які передували податку, були жертвопринесення, данина і плата за користування власністю володаря.

З 1 січня 2011 р. згідно Податкового кодексу в Україні запроваджується екологічний податок який справлятиметься за фактичні обсягів викидів у атмосферне повітря та скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу утворення та тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Цей податок вводиться замість збору за забруднення навколишнього природного середовища справляння якого з 1 січня 2011 року припиняється.

Порядок нарахування екологічного податку визначено розділом VIII Податкового кодексу (статті 240-250).

1. Історичний розвиток системи оподаткування

Податок є одним з найстародавніших фінансових інструментів світу. Історичні приклади демонструють, що форми оподаткування змінюють одна одну разом із трансформацією суспільного устрою, однак ідея податку зберігається як одна з основ існування держави.

У Давньому Єгипті доходи держави були пов'язані з використанням землі. Поземельний податок, заснований на принципі десятини, сплачувався землевласниками. Збиралася також зернова подать, виплачувався оброк хлібом, рибою, скотом. Існували предметні повинності. На переможені народи накладалася данина. Подушний податок сплачувався у грошовій формі. Існували мита з оренди будинку, з продажної ціни товару тощо. Збір деяких податей віддавався на відкуп.

Джерелом відомостей про оподаткування у Стародавній Індії є закони Ману. Вони містять такі рекомендації: “Подібно до того, як молоде теля і бджола беруть помалу, так і цар повинен отримувати малими долями дань зі свого царства. Нехай цар не ріже свого власного кореня і коріння інших зайвою жадністю, бо, порізавши свій власний корінь, він призводить себе самого й інших до вищого ступеня жалюгідного існування”.

Селянство у Стародавній Індії було громадським, і збір податків безпосередньо здійснювався представниками громади. Звільнялися від податків брахмани-жерці, а також жінки і діти. Податки не збиралися в прикордонній області і в місцевості з невисокою врожайністю.

У Стародавньому Китаї для поповнення державної казни використовувалися митні збори, якими обкладалися торговці та мандрівники. Доходи від митниць йшли на утримання військ. Податок на землю в Стародавньому Китаї вперше було встановлено в 594 р. до н.е.

У Стародавній Греції оподаткування було достатньо демократичним. Оцінка власного майна проводилася самим платником під присягою. Платник самостійно поділяв своє майно на класи. Він же визначав ту частину майна, яка підлягала оподаткуванню і розраховував розмір податі. Однак держава здійснювала контроль за самооподаткуванням. У разі виявлення обману проводився насильницький обмін майна, віднесеного до нижчого класу, на майно, поставлене платником до вищого.

Найбільший вплив на формування сучасного оподаткування має система оподаткування Стародавнього Риму. У Римській державі існували цивільні і провінційні податки - в колоніях. Так було закладено розділення податків на державні і місцеві. Базою обкладення цивільним податком стало майно, що належало окремим громадянам. Провінційним податком був оброк із завойованих земель, який складався з поземельного й особистого податків. Окрім поземельного податку, жителі провінцій сплачували також податки на цінності, нерухомість, живий інвентар, до якого належали і раби, і велика рогата худоба. Громадяни Риму, які проживали за його межами, платили і державні, і місцеві податки.

Вивчення історії оподаткування свідчить про те, що: виникнення оподаткування пов'язане з формуванням суспільних утворень; спочатку передподаткові форми носили характер тимчасових платежів; вилученнями, які передували податку, були жертвопринесення, данина і плата за користування власністю володаря.

У середні віки в європейських державах податки, як і раніше, не були основним джерелом доходів держави. Для збору податків правитель звертався до аристократів з проханням про допомогу.

У Франції вводилися податки, які спочатку носили тимчасовий, надзвичайний характер, а з часом стали постійними. Податкова система Франції перейняла багато особливостей римської податкової системи. Пряме оподаткування існувало у вигляді поземельної податі, яка в деяких провінціях замінювалася особистою або була змішаною. У XVII ст. для покриття військових витрат була встановлена поголовна подать, яку сплачували як селяни, так і дворяни.

Першим непрямим податком у Франції був акциз на сіль, установлений у XIII ст. У середньовічній Франції існувала система мит, куди входили інвентарне мито (проводився опис збору врожаю, визначалася частина, призначена для споживання самим землевласником і його сім'єю, решта підлягала обкладенню; якщо виявляли незазначене майно, то воно піддавалося конфіскації), обігове мито (стягувалося за дозвіл переміщення товарів, засвідчений відповідним документом), мито, яке збиралося при в'їзді до міст, і мито за здійснення роздрібної торгівлі.

У середньовічній Англії переважало пряме оподаткування і лише з XVII ст. почало поширюватися непряме.

У XII -XIII вв. збиралися так звані «щитові гроші». Допомога міст, яка раніше збиралася довільно, була перетворена на постійний податок - поземельний, який сплачувався у розмірі однієї десятої частини врожаю. Розмір поголовного податку залежав від суспільного стану платника. Існував неоподатковуваний мінімум. У XIII ст. додався податок на рухоме майно, який сплачувався в основному селянами. Об'єктами обкладення цим податком були зерно, робоча худоба тощо.

У Німеччині в середні віки діяла система відкупу. Податі спочатку були натуральними: для війська повинні були доставлятися підводи, для проїзду короля, його чиновників, військових, - коні, а також приміщення й утримання. Податок на землю в Німеччині походить від надання в оренду землі великими землевласниками. Існував податок на спадок, військовий податок, викупні гроші від військової служби, податок на предмети споживання.

У першій половині XIX ст. був установлений французький земельний кадастр, у якому землі оцінювалися за доходом, який з них отримується. Дохід визначався не за господарством в цілому, а за ділянками землі, з якого воно складалося. На початку XX ст. у Франції були введені прибутковий податок і податок на спадок. Прибутковий податок обчислювався методом складної прогресії. Застосовувалися також податкові знижки при обкладенні порівняно невеликого доходу, враховувалася кількість осіб, що перебувають на утриманні платника. Існував неоподатковуваний мінімум доходу . З оподатковуваного податку віднімалися витрати виробництва та відсотки з боргів. Розмір податку на спадок залежав від величини успадкованого майна.

Непряме оподаткування існувало перш за все у вигляді акцизу на сіль, який викликав протест і протидію громадян, тому періодично скасовувався, а потім вводився знов, коли зростала потреба держави в грошах.

В Англії у XVII-XIX ст. також була вдосконалена система як прямого, так і непрямого оподаткування: вводилися акцизи на ель, пиво, вино, сидр, напої з меду, хміль, солод, спиртні напої, крохмаль, сіль, оцет, чай, каву, какао, шоколад, свічки, папір, мило , льняні, паперові та шовкові тканини, шкіряні, золоті і срібні вироби , рукавички, тютюн курильний і нюхальний, пудру, екіпажі, на коней, на собак, на право виставляти герби на екіпажах, на скло, цеглу, черепицю; загальний прибутковий податок стягувався додатково до податків з доходів, що отримувалися від різних видів діяльності. Як і у Франції, встановлювалася певна величина доходу платника податків, яка не оподатковувалася, необхідна для його власного утримання, а також для забезпечення його сім'ї. Існував податок на спадщину.

В Англії XIX ст. діяла система ліцензування. Існували ліцензії на рознощиків, продавців гральних карт, золотих і срібних речей, патентованих медичних засобів, оцінювачів, заставників і агентів з продажу будинків, ліцензій на полювання за дичиною і торгівлю нею, на право користуватися рушницями і носити їх, податок на дозвіл організації промислу (патентний збір).

Із самого початку достатньо розвиненою системою було оподаткування США, яке отримало спадщину європейської економічної науки. У XVIII-XIX ст. сплачувався податок від загальної вартості землі і будівель, які розміщувалися на ній. Існували податки на рухоме і нерухоме майно. На початку XX ст. в США вводиться прибуткове прогресивне оподаткування, податок на спадок.

Прибутковий податок поширювався також і на юридичних осіб. З його бази віднімалися витрати виробництва, сума амортизації устаткування, відсотки з боргів, сплачені податки, збитки і безнадійні борги. Чистий прибуток підприємств обкладався податком на корпорації.

Таким чином, у США спостерігається перехід частини податкових зобов'язань від фізичних до юридичних осіб, з'являється тенденція до звільнення від податків коштів, необхідних для відшкодування витрат на здійснення господарської діяльності.

На окрему увагу заслуговує історія оподаткування Русі.

Податки у стародавніх слов'ян з'явилися в таких формах:

- дари (уклони), що були специфічною формою добровільних податей;

- дань як зі скорених народів, так і у формі певної плати за послуги захисту й охорони;

- збори на випадок війни - надзвичайні податі.

Як видно, оподаткування відрізнялося відносно добровільним характером і припускало деяке відшкодування внесених коштів.

Ще однією формою податку в Стародавній Русі був оброк.

Прообраз земельного податку, а також оподаткування промислової, торгової й іншої діяльності і навіть податку на майно можна знайти у сошній податі, об'єктом обкладення якої була земельна власність. Її величина залежала від кількості зерна, що необхідно або можна було засівати на ділянці землі. Існувала в Стародавній Русі і подушна подать, яка, як правило, накладалася на главу сім'ї, а також на осіб, які не мали власних дворів, сплачувалися торгові і проїзні мита.

Таким чином, оподаткування в Стародавній Русі було достатньо розвинене й охоплювало багато видів діяльності.

У XV-XVII ст. збереглося оподаткування земельного володіння, а також подвірні збори і поголовна подать. Оподаткування стає постійним. У XVII ст. зароджується податкове регулювання, яке виражається в узагальненні груп податків і в розподілі різних податей на різні стани. Тоді ж було зроблено спробу разом з примусовими зборами здійснювати добровільні, а також використовувати принцип кредиту в оподаткуванні. Ідея полягала в тому, щоб піддати вилученню річний відсоток від торгового капіталу.

Непряме оподаткування здійснювалося у вигляді торгових мит, які сплачувалися при продажу, переміщенні і складуванні товарів.

У 1885 р. був встановлений податок на дохід від грошових капіталів: від процентних паперів (державних і приватних), від внесків на поточних рахунках та інших процентних внесків у банках (державні, громадські, акціонерні і товариства взаємного кредиту), а також виграшів за державними позиками.

З 1898 р. був установлений промисловий податок. Наприкінці XIX ст. - початку XX ст. в Росії широко застосовувалося непряме оподаткування, яке було представлено питейними і тютюновими зборами, а також нафтовим акцизом, акцизом на цукор і на сірники.

На початку XX ст. оподаткування в Росії посилилося, ставки наявних податків збільшилися, вводилися одноразові податки на телефони, з пасажирів, які проїжджають залізницями, з пасажирського багажу і вантажів, що перевозяться. У 1914 р. був ухвалений закон «Про деякі методи до посилення коштів казни, зважаючи на обставини воєнного часу». Зросли ставки акцизного збору з нафтових продуктів, з цукру, тютюнових виробів та ін. Рік потому був підвищений промисловий податок на торгові і промислові підприємства, зріс поземельний податок, податок на нерухомість, квартирний податок.

На початку XX століття оподаткування мало тенденцію до посилення і почало набувати загрозливих розмірів. Протидія фінансових кіл дещо понизила пряме оподаткування, проте компенсувати брак коштів передбачалося за рахунок непрямого.

Після революції 1917 р. система оподаткування піддалася реформуванню, метою якого було перекладення основної важкості податкового тягаря на найбільш забезпечені верстви населення і підприємства, що працюють. Посилення оподаткування в сільській місцевості було досягнуте шляхом проведення продрозкладки, яка продемонструвала надзвичайне примушення при отриманні доходів держави.

У 1970-1990 pp. збиралися такі загальнодержавні податку: податок з обороту, фіксовані (рентні) платежі (ті, що вирівнювали рентабельність серед добувних галузей за принципом земельної ренти), плата за виробничі основні фонди і нормовані обігові кошти, відрахування вільного залишку прибутку (його величина дорівнювала перевищенню фінансових ресурсів підприємства над їх плановими витратами), податок з доходів від демонстрації кінофільмів, сільськогосподарський податок, прибутковий податок з фізичних і юридичних осіб, податок з продажів (був введений у 1991 p.), а також місцеві податки: земельний податок, податок з власників будівель, податок з власників транспортних засобів, разовий збір на колгоспних ринках, курортний збір.

Помітною особливістю оподаткування в ці роки є те, що воно було підпорядковане фінансовому плануванню. Стримування розвитку оподаткування відбувалося через те, що специфічні економічні відносини, які склалися, практично виключали приватну власність.

Вищевикладене свідчить про те, що система оподаткування, яка існувала до утворення незалежної української держави, послужила основою для сучасної системи оподаткування України.

2. Екологічний податок: платники, об'єкт та база оподаткування

З 1 січня 2011 р. згідно Податкового кодексу в Україні запроваджується екологічний податок який справлятиметься за фактичні обсягів викидів у атмосферне повітря та скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу утворення та тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Цей податок вводиться замість збору за забруднення навколишнього природного середовища справляння якого з 1 січня 2011 року припиняється.

Порядок нарахування екологічного податку визначено розділом VIII Податкового кодексу (статті 240-250).

Зокрема зазначено, що платниками цього податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, під час провадження діяльності яких на території України здійснюються:

- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

- розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

- утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

- тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Платниками податку також є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

При цьому слід зазначити, що податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Податковими агентами визначено суб'єктів господарювання, які:

- здійснюють оптову торгівлю паливом;

- здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання - оптових постачальників).

Об'єктом та базою оподаткування екологічним податком є:

- обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

- обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

- обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

- обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами;

- обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

Ставки податку за викиди та скиди забруднюючих речовин а також за розміщення відходів встановлено у гривнях за 1 тону забруднюючої речовини.

Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива встановлено у гривнях за тону реалізованого пального.

Ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів встановлено у гривнях за одиницю, а саме:

- обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням;

- люмінесцентних ламп.

Слід зазначити, що за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, ставки податку збільшуються у 3 рази. Крім того, у разі розміщення відходів у навколишньому природному середовищі в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж ставки податку також збільшуються у 3 рази.

Суми податку обчислюються платниками податку та податковими агентами самостійно щокварталу.

У разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов'язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини. Сума податку, яка справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення обчислюється платником виходячи з фактичних обсягів викидів та ставок податку, як сумарна по всіх викидах забруднюючих речовинах, що утворені стаціонарним джерелом.

Сума податку, яка справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення обчислюється податковими агентами виходячи з кількості фактично реалізованого палива та ставок податку, як сумарна по всіх видах фактично реалізованого палива.

Сума податку, яка справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти обчислюється платниками виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів, як сумарна по всіх скидах забруднюючих речовин.

Сума податку, яка справляється за розміщення відходів обчислюється платниками виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів, як сумарна по всіх видах відходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Платники податку та податкові агенти складають податкові декларації за встановленою формою та подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації:

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього за місцем розміщення стаціонарних джерел місцях чи на об'єктах забруднення, спеціально відведених для цього місць чи об'єктів;

- за місцем знаходження паливо, реалізоване податковими агентами, пунктів продажу палива;

- за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений за місцем перебування платника на особливими умовами ліцензії строк податковому обліку в органах державної податкової служби.

Платники податку та податкові агенти перераховують суми податку, що справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства.

Якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку підприємства, суб'єкта підприємницької установи, організації, громадянина діяльності, яким в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до органу державної податкової служби, в якому таке підприємство, установа, організація або суб'єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, громадянин подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних податкових декларацій.

Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

У разі якщо:

- платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів в межах кількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) різні), то такий платник податку зобов'язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцем розташування стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів податкову декларацію щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об'єкта окремо;

- платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів в межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) один і той самий), то такий платник податку може подавати до відповідного органу державної податкової служби одну податкову декларацію податку за такі джерела забруднення;

- платник податку перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста (зазначається код згідно з Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), за місцем перебування платника податку на податковому обліку (міської ради).

Висновок

Податок є одним з найстародавніших фінансових інструментів світу. Історичні приклади демонструють, що форми оподаткування змінюють одна одну разом із трансформацією суспільного устрою, однак ідея податку зберігається як одна з основ існування держави.

Вивчення історії оподаткування свідчить про те, що: виникнення оподаткування пов'язане з формуванням суспільних утворень; спочатку передподаткові форми носили характер тимчасових платежів; вилученнями, які передували податку, були жертвопринесення, данина і плата за користування власністю володаря.

З 1 січня 2011 р. згідно Податкового кодексу в Україні запроваджується екологічний податок який справлятиметься за фактичні обсягів викидів у атмосферне повітря та скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу утворення та тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Цей податок вводиться замість збору за забруднення навколишнього природного середовища справляння якого з 1 січня 2011 року припиняється.

Порядок нарахування екологічного податку визначено розділом VIII Податкового кодексу (статті 240-250).

Отже, суми екологічного податку обчислюються платниками податку та податковими агентами самостійно щокварталу.

У разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов'язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини. Сума податку, яка справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення обчислюється платником виходячи з фактичних обсягів викидів та ставок податку, як сумарна по всіх викидах забруднюючих речовинах, що утворені стаціонарним джерелом.

Сума податку, яка справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення обчислюється податковими агентами виходячи з кількості фактично реалізованого палива та ставок податку, як сумарна по всіх видах фактично реалізованого палива.

Сума податку, яка справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти обчислюється платниками виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів, як сумарна по всіх скидах забруднюючих речовин.

Сума податку, яка справляється за розміщення відходів обчислюється платниками виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів, як сумарна по всіх видах відходів.

Список використаної літератури

податковий ліцензування ставка

1. Бабийчук А.Б. Напрямки удосконалювання системи оподатковування в Україні // Фінанси України. - 1998. - №10.

2. Кощий В. Шляхи податкової реформи // Фінанси України. - 1998.

3. Пликус И. Податкова система України: який їй бути? // Данкор. - 2000. - №24.

Размещено на Allbest.ru