Фінансова політика та її вплив на розвиток суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Вінницький національний аграрний університет

Факультет обліку та аудиту

Кафедра фінанси і кредит

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему «Фінансова політика та її вплив на розвиток суспільства»

Студентки 2 курсу групи 22-ОА

Ковальчук О.В.

Керівник: Марценюк-Розарьонова О.В.

м. Вінниця 2014 рік



Вступ

Фінансова політика держави у сучасних умовах ринкових перетворень виступає визначальною для розвитку національної економіки. Ускладнення процесів економічних трансформацій, посилення їх динамізму, фінансова криза та її негативні наслідки виявили, що існуюча фінансова політика виявилася недієздатною та низько ефективною, не в змозі адекватно і своєчасно реагувати на такі події. Особливо це надзвичайно важливе для сільського господарства, де істотний вплив мають специфічні чинники, зокрема, сезонність виробництва, залежність від природно-кліматичних та біологічних умов, незадовільний стан матеріально-технічної бази, складний доступ до джерел фінансування.

Актуальність дослідження посилюється тим, що з початку аграрної реформи в Україні майже четверта частина підприємств галузі залишається збитковими. Це зумовлює неухильне зростання значущості теоретичного осягнення нових наукових підходів до формування й реалізації ефективної фінансової політики сільського господарства країни та розробки напрямів впровадження відповідних практичних рекомендацій з метою забезпечення продовольчої безпеки країни, зміцнення її експортного потенціалу, створення сприятливих умов життєдіяльності для теперішніх і наступних поколінь.

Стрижневою метою розробки фінансової політики організації є створення раціональної системи управління фінансовими ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань її діяльності. Ці завдання індивідуальні для кожного суб' єкта господарювання (наприклад, досягнення оптимальної фінансової стійкості і платоспроможності, рентабельності активів і власного капіталу та ип). Ці аспекти діяльності піддаються управлінню за допомогою фінансового, податкового і управлінського обліку і аналізу.

Фінансова політика є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, визначених установчими документами (статутом) організації. Наприклад, посилення позицій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажу, прибутку, прибутковості (рентабельності) активів і власного капіталу, збереження платоспроможності і ліквідності балансу.

Метою фінансової політики є оптимізація рішень фінансування і інвестування.

Основними завданнями конструктивної фінансової політики є:

1) забезпечення джерел фінансування виробництва;

2) недопущення збитків і збільшення маси прибутку;

3) вибір напрямків і оптимізація структури виробництва з метою підвищення її ефективності;

4) мінімізація фінансових ризиків.

Фінансову політику проводять різні суб'єкти: державні органи управління, менеджери підприємств і установ, правління спільних підприємств, окремі громадяни та їх об'єднання, іноземні особи та ип.

Суб'єкти фінансової політики - засновники організації і керівництво (працедавці), фінансові служби, які розробляють і реалізують стратегію і тактику фінансового менеджменту в цілях підвищення ліквідності і платоспроможності підприємства за допомогою отримання і ефективного використання прибутку.

фінансовий політика прибуток



Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти впливу фінансової політики та її вплив на розвиток суспільства

Вплив фінансів на розвиток суспільства не можна усвідомити без вивчення сутнісних засад фінансової політики. В переважній більшості випадків під нею розуміють систему заходів у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на побудову фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом . Її головним завданням є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для розвитку економічних і соціальних відносин.

Для досягнення цього завдання фінансова політика має сприяти впровадженню матеріально та ресурсозберігаючих технологій, підвищенню продуктивності праці, побудові раціональної структури економіки. Тому першим принципом фінансової політики є забезпечення розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення. Іншим принципом є мобілізація та використання фінансових ресурсів для надання соціальних гарантій, до яких належать освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист тощо.

Фінансова політика держави складається з різних сегментів, які тісно переплітаються і взаємодіють між собою. Зокрема, грошово-кредитна або монетарна політика являє собою комплекс дій і заходів у сфері грошового ринку, а її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Складовою частиною цієї політики є валютно-курсова політика центрального банку, завданням якої є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей, що виражається в підтримці національної грошової одиниці .

Серед видів фінансової політики необхідно також відзначити фіскальну політику, яка характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона реалізується шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації доходів та їх розподілу за окремими напрямами державних видатків.

Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній й інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб'єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

1.1 Огляд літературних джерел з проблеми дослідження

Таблиця 1.1 Науково-теоретичні аспекти впливу фінансової політики та її вплив на розвиток суспільства

№	Літературне джерело	Короткий зміст	Де використовується
1	Харчук, Т. В. Сутність та значення фінансової стратегії і політики підприємства / Т. В. Харчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - № 9. - C. 48-49.	У статті досліджено сутність понять «фінансова стратегія» та «фінансова політика», визначено основні характеристики фінансової стратегії та елементи фінансової політики підприємства.	Фінансову політику суб'єктів господа-рювання
2	Петрушевська, В. В. Складові фінансової політики в системі державного регулювання економіки України / В. В. Петрушевська // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2012. - № 2. - C. 100-104.	Розглянуто еволюцію теорій державного регулювання економіки. Визначено місце фінансової політики в системі заходів державного впливу на економічні процеси.	Соціально - економічні цільові програми
3	Петрушевська, В. В. Механізм формування і реалізації державної фінансової політики у процесі за без-печення безпеки економіки / В. В. Петрушевська // Інве-стиції: практика та досвід. - 2013. - № 1. - C. 100-104.	У даній статті визначено основні цілі, завдання та критерії фінансової безпеки держави. Розглянуто роль фінансової політики в забезпеченні економічної й національної безпеки, розкрито відповідний механізм підвищення конкурентоспроможності й економічної безпеки держави. Проаналізовано структурний взаємозвґязок основних завдань системи фінансової безпеки держави.	Фінансова політика
4	Черватюк, М. Вплив державної фінансової політики на розвиток малого бізнесу / М. Черватюк // Світ фінансів. - 2012. - № 4. - C. 112-119	Розглянуто напрями впливу державної фінансової політики на розвиток малого бізнесу, а також законодавчі і реальні умови збалансування економічних інтересів малого бізнесу , його фінансова підтримка з боку держави	Малий бізнес
5	Власюк, О. С. Тіньова економіка та її вплив на безпеку сектору державних фінансів України / О. С. Власюк // Фінанси України. - 2013. - № 6. - C. 18-25	Визначено чинники ипової національної економіки та її вплив на фінансову безпеку дер-жави.	Сектор державних фінансів
6	Теліженко О. М. Узгодження основних складових реалізації фінансової політики в Україні/О.М. Теліженко // Економіка.-2013 №1.-С.35-44	Аналіз тенденцій формування державної фінансової політики в Україні та особливостей функціонування окремих її складових.	Фінансова політика
7	Танклевська Н.С. Концептуальні основи фор-мування фінансової полі-тики розвитку сільсько-гогосподарства країни / Н. С. Танкле-вська//Економіка та фінанси.-2012 № 13 С.241-245	Обґрунтування концептува-льних основ формування сучасної фінансової політики розвитку сільського господ-дарства	Аграрна фінансова наука
8	Захарова Н. Ю. Роль фінансового меха-нізму у здійсненні ефекти-вного управління Підпри-ємством/ Н.Ю. Захарова// Таврійський державний агротехнологічний 2013 р	Проблема управління фіна-нсовою діяльністю підпри-ємства. Шляхи вирішення розробки спеціального меха-нізму, який прийнято нази-вати фінансовим.	Фінансовий механізм
9	Сторожук Т. М. Фінансова політика підприємства в контексті його внутрішньогосподарської політики/ Т. М. Сторожук, Д. Є. Сторожук // Збірник наукових праць Націо-нального університету держа-ної податкової служби України . - 2011. - № 1. - С. 559-567.	Дослідження формування фінансової політики підприємства через її складові.	Облікова політика
10	Фінансова політика: підходи до розуміння та значення в діяльності підприємства / В. П. Чайковська // Наукові записки. Економіка . - 2013. - Вип. 23. - С. 247-251.	Концептуальний підхід фіна-нсової рівноваги у планува-нні формування та вико-ристання фінансових ресурсів	Фінансова політика підприєм-ства

Отже, з вище розглянутої літератури можна зробити висновок про те, що фінансова політика залишається актуальною і розглядається та досліджується багатьма вченими. Але суть, принципи і напрямки податкової політики є недостатньо розглянутий у статях та тезах, і потребують вивчення та дослідження у майбутньому.

1.2 Нормативно-правове забезпечення реалізації фінансової політики

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.



Таблиця 1.2 Нормативно-правове забезпечення реалізації фінансової політики

№	Документ	Зміст документа	Де використову-ється
1	Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» N 4618-VI ( 4618-17 ) від 22.03.2012	Визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва	Малий бізнес
2	Конституція (Основний закон) України. Прийнята ВРУ 28.06.96 (зі змінами та доповнення)	Проголошуються права, обов'язки органів управління, суб'єктів підприємницької діяльності і громадян України	Забезпечення діяльності підприємства
3	Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, Редакція вiд 03.02.2013 №2755-17.	Регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкове регулювання, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.	Податковий контроль
4	Про підприємництво: Закон України № 698-12 від 07.02.1991	Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.	В иповоїіпід діяльності
5	Податковий кодекс України. Відомості Верховної Ради України: - К.: Ви- давництво «Преса України», 2010. - 400 с.	Дослідження податкового аспекту державного регулювання діяльності малих підприємств в Україні.	Податкове регулювання
6	КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 1 серпня 2013 р. N 774-р Київ Про Стратегію розвитку системи управління державними фінансами	Визначені особливі складові програмно-цільового методу в бюджетному процесі: бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм та детальний порядок розроблення і реалізації бюджетних програм із застосуванням програмно-цільового методу.	Сектор економіки та фінансовий сектор
7	НАКАЗ від 18 січня 2013 року N 32 Про внесення змін до наказів Міністерства фінансів України	Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України,	Бухгалтерський облік
8	НАКАЗ 05.02.2014 № 42 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 лютого 2014 р. за № 318/25095 Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 03 грудня 2012 року № 1265	Про затвердження форми Повідомлення про запрошення платника податків до органів державної податкової служби»	Податкова служба
9	НАКАЗ 27.01.2014 № 27 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2014 р. за № 288/2506 Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 7 березня 2013 року № 384	Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність порушень	Міністерство Юстицій України
10	НАКАЗ 27.01.2014 № 26 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2014 р. за № 286/25063 Про внесення змін до Порядку складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів	Довідка про підтвердження залишків коштів на інших рахунках клієнтів Державної казначейської служби України	Державна казначейська служба України

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів економічної, фінансової та іншої інформації.



Розділ 2. Фінансова політика та її вплив на розвиток суспільства

2.1 Механізм та напрями фінансової політики в Україні

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

Фінансовий механізм у широкому розумінні -- комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів.

При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які- забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні -- сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (Додаток 1):

-- фінансові методи;

-- фінансові норми та нормативи;

-- фінансові ліміти та резерви;

-- фінансові стимули;

-- фінансові санкції;

-- нормативно правове забезпечення.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансові норми і нормативи - це нормативи відрахування прибутку до бюджету, міністерству і на власні потреби, нормативи утворення фінансових резервів, а також запасів і оборотних коштів.

Фінансові норми і нормативи використовуються для розподілу доходів і накопичень підприємств і об'єднань, а також здійснення контролю рублем за їх господарською діяльністю з метою підвищення ефективності виробництва.

Важливими елементами фінансового механізму є фінансові ліміти й резерви. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Фінансові стимули - це рівень заробітної плати, доходів працівників, матеріальні допомоги, премії, пенсії, стипендії, надання різних пільг, зокрема - податкових пільг, податкових канікул, списання податкової заборгованості. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створювані з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів тощо.

Фінансові санкції охоплюють штрафи і пеню. Штрафи - це ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил, накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеню накладають при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховують за кожен день прострочення платежу, встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу (санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, пені за несвоєчасну сплату платежів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, вилучення до бюджету коштів, використаних не за призначенням, відміна наданих пільг).

Нормативно-правове забезпечення, представлене Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про цінні папери і фондовий ринок», Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Фінансова політика -- сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних, з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, -- це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика -- це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів -- це певні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх є ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше вирішувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної економіки, або економіки перехідного періоду, недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики було б великою помилкою.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів загальних потреб громадян.

Третій напрям фінансової політики -- вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, -- закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі, в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

2.2 Місце складових фінансової політики в системі регулюючих заходів державного впливу на економіку

Аналіз розвитку більшості промислово розвинених країн світу, і особливо нових індустріальних держав, свідчить про те. Що існує залежність між фінансовою політикою держави іі еволюцією її ринкових відносин. Причому ця залежність має прямо пропорційний характер, тобто чим більш розвинені ринкові відносини, тим сильнішим є державний вплив на формування ринкових механізмів і регуляторів.

Держава створює умови для розвитку основ ринкової економіки: вільного підприємництва й добросовісної конкуренції. У сучасному ринковому господарстві держава стала фактично основним мозковим центром, що регулює формування ринкового середовища й забезпечує стабільність економічного зростання. Очевидно, що зі збереипово основних принципів державного регулювання форми п методи впливу на економічні процеси в сучасних умовах інтеграції, глобалізації, інформатизації значно змінилися, модифікувалися. Саме тому особливої значущості для України набуває вивчення світового досвіду державного регулювання економіки інструментами фінансової політики, а також можливих наслідків реалізації цієї політики,

В економічній літературі представлений досить широкий спектр думок щодо можливостей державного втручання в ринкову економічну систему|. При цьому погляди вчених істотно змінювалися залежно від конкретних умов розвитку світового господарства.

Наявні у світі економічні системи за своїм типом є змішаними, тобто такими, де функціонування приватного сектору заснованого на ринковій економіці, регулюється різними способами державним сектором. Тому у теперішній час не викликає сумніву важливість ролі держави у становленні й регулюванні ринку, адже без цього не може бути ефективної, заснованої на сучасних науково-технічних і технологічних досягнення» економіки,

Хоча проблема державного регулювання екоипово тривалий час була об'єктом численних досліджень, проте вона і досі не втратила своєї актуальності. А наслідки економічної кризи 2008 р підтверджують той факт, що, незважаючи на не успіхи, досягнуті розвиненими країнами завдяки застосуванню різних інструментів фінансової політики, жодна економіка у світі не захищена від неконтрольованого зростання й несподіваних криз. Це доводить необхідність постійного коригування фінансових механізмів державного впливу на неї.

У теперішній час найбільш ефективно иповоїі методи фіскальної політики використовують нові індустріальні країни Азії - Гонконг Малайзія. Таїланд, Сінгапур, Тайвань. Варто підкреслити, то ці країни (за винятком Таїланду) найменші постраждали від азіатської фінансової кризи 1997-1998 рр. Промислово розвинені країни (Австралія, Австрія ,Велика Британія, Нова Зеландія, США, Швейцарія. Швеція, Японія) досить активно використовують політику гнучкої зміни податкових ставок і державних видатків.

Основою концепції монетаризму, ідейним лідером якої був лауреат Нобелівської премії М. Фрідман , є положення про те, що ринки конкурентні й ринкова система автоматично досягає макроекономічної рівноваги . Суть монетарної політики полягає у регулюванні обсягу пропозиції грошей для стабілізації національного ринку Монетарнетаристи вважають державне регулювання бюроипової механізмом, який дестабілізує економіку та є шкідливим для розвитку підприємницької ініціативи. Тому вони закликають до мінімізації і втручання держави в економіку, допускаючи липи і проведення фіскальної політики.

У нашій країні монетарна політика реалізується Національним банком України, що здійснює емісію грошей, регулює платежі й резерви комерційних банків. З різним ступенем успішності НБУ виконує функції регулятора, а саме: проводить операції на відкритому ринку, виипово величину дисконтної ставки, змінює рівень резервної норми тощо.

На початку 1990-х років у Франції набув розвитку один з напрямів Інституціоналізму (поряд з кейнсіанством) - теорія регуляції. Прибічники цього напряму економічної теорії, серед авторів якого є Робер Буайє, заперечують всеохоплюючу регулюючу роль ринку й покладають її па державу. Під регуляцією Р. Буайє розуміє сполучення механізмів, ідо сприяють відтворенню цілого з урахуванням існуючих економічних структур і суспільних форм .

Теорія регуляції відмовляється від неокласичної Ідеї, відповідно до якої оптимальна організація здатна назавжди гарантувати стійку економічну динаміку. Способи регуляції економічних систем розрізняються в часі й просторі Прихильники цієї теорії вважають, що ринок не формується (тім по собі, оскільки його повсякденне функціонування допускає наявність оформленої системи правил і «світових суддів», що гарантують чесне укладання угод Навіть ринок з досконалою конкуренцією - винятковий, ідеалізований випадок - вимагає спеціально організованого суспільного простору, владних відносин і правових норм, тому його не можна досліджувати тільки як економічний феномен.

Іншими словами, ринок - такий самий інститут, як і інші, а держава для нього є одним із найважливіших регулюючих факторів. Більше того. Р Буайє стверджує, що тільки держава може надавати такі колективні послуги, як урахування довгострокових перспектив і захист суспільних зв'язків у тих випадках, коли тотальне поширення ринкових відносин може їх зруйнувати . У країнах 3 ринковою економікою зазначений регулюючий вплив здійснюється за допомогою законодавчих обмежень, податкової системи, державних інвестицій, субсидій, пільг, реалізації державних соціально-економічних цільових програм та ип. Таким чином, державне регулювання економіки - це вплив держави на господарське життя суспільства й пов'язані з ним соціальні процеси, у ході якого реалізуються економічна іі соціальна політика, загітована на певній доктрині.

Можна виділити три узагальнені завдання, то розв'язуються в ході державного регулювання економіки . По-перше, забезпечення стабільності економічного зростання, що сприяє підвищенню добробуту й соціальному розвитку нації. По-друге, здійснення ефективного перетворення економічної системи країни з метою підвищення результативності та гнучкості її інститутів. По-третє, захист національних інтересів у зовнішньоекономічних відносинах.

Для виконання цих завдань, зважаючи на багаипової досвід державного управління економікою й суспільством, використовуються ряд інструментів, які в будь-якому сучасному ринковому господарстві можуть реалізуватися винятково на рівні державної політики. Існують фінансові та не фінансові інструменти, що разом утворюють цілісний механізм державного регулювання економіки . При цьому фінансові інструменти детермінуються фінансовою політикою держави як сукупністю форм, методів та інструментів її регулюючого впливу на соціально-економічні процеси. Саме тому для подальшого комплексного дослідження складових фінансової політики необхідно визначити їх місце в системі державного регулювання економіки та проаналізувати взаємозв'язок з іншими елементами цієї системи (Додаток 1).

Керівні державні органи використовують різні форми прямого й непрямого впливу на економічні процеси з метою проведення схваленої відповідними демократичними процедурами державної політики. Ми погоджуємося з Б. Райзбергом, який вказує на доцільність застосування в ринкових умовах таких форм державного регулювання екоипово, як безпосереднє державне управління рядом галузей, об'єктів; податкове, грошово-кредитне та бюджетне регулювання; регулювання шляхом формування державних соціально-економічних цільових програм; цінове регулювання; регулювання трудових відносин; соціальне регулювання; державне регулювання охорони навколишньою середовища; регулювання на основі обмежень і запитів (державне ліцензування та ін.) .

До прямого регулювання належать методи адміністративного та економічного впливу. Адміністративні методи включають: управління державною власністю, ліцензування і квотування, контролюючі заходи та систему застосування санкцій. Об'єктами прямого адміністративного пилину є державні підприємства іі організації, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність, що фінансується з державного бюджету. До економічних методів належать: управління обмеженими державними ресурсами (розподіл природних та інвестиційних ресурсів), різноманітні форми безповоротного цільового фінансування територій, галузей, підприємств (субвенції державного та місцевих бюджетів, субсидії, дотації, доплати зі спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів різних рівнів); пільгове кредитування. Основна мета прямих методів регулювання - досягнення пріоритетів розвитку, захист необхідних секторів економіки та груп населення .

До непрямих методів державного регулювання належать: індикаційне планування, політики у сфері грошово-кредитних і валютних, відносин. Податкова, митна її інноваційна політики, а також антимонопольне регулювання. Непрямі методи реалізуються переважно за допомогою економічних засобів. Західні експерти до непрямих методів економічного регулювання відносять різноманітні заходи щодо створення конкурентного середовища. М. Портер вважає, що уряд повинен створити для підприємств ситуацію, що заохочує їх до більш високого конкурентного розвитку . Важелями непрямого впливу є формування національних пріоритетів науково-технічного розвитку, заохочення конкуренції й попиту па продукцію високої якості.

У фінансовій політиці переплітається використання прямих і непрямих інструментів державного регулювання (див. додаток.1). Наприклад, встановлені НБУ облікова ставка та норма обов'язкового резервування (як інструменти громово-кредитної політики) опосередковано визначають тенденцію розвитку кредитних відносин, зміну позикового відсотка, рух позикового капіталу, інвестиційну активність суб'єктів господарювання.

Аналіз наслідків економічних і фінансових криз останніх десятиліть показав, що в цілому стійкість окремих країн до кризових явищ значно підвищилася. За законами системного аналізу, стабільність будь-якої системи визначається наявністю в ній механізмів саморегуляції. У ринковому господарстві такими механізмами стають соціально-економічні цільові програми (далі - СЕЦП), під якими розуміють динамічні саморегулюючі системи, діяльність усіх структурних елементів котрих спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги та створення сприятливих умов для функціонування ринкових інститутів. СЕЦП у сучасних економічних системах займають проміжне положення між державою її ринком, забезпечуючи гармонійну єдність господарського механізму. Соціально-економічні цільові програми відрізняються від цілеспрямованих систем (банківської, податкової, страхування, соціального захисту та ип.) насамперед тим. Що є саморегулюючими організаціями, в яких усяке відхилення від певних заданих параметрів стабільності слугує поштовхом до негайної мобілізації численних інструментів га заходів цих СЕЦП. Що відновлюють втрачену рівновагу на макроекономічному рівні.

Для збереження динамізму та стабільності економічного розвитку соціально-економічні цільові програми повинні підтримувати рівновагу навколо певних заданих макроекономічних параметрів. Так, рівень дефіциту державного бюджету не повинен перевищувати 3-5% ВВП; державний борг мусить бути не більшим за 60% ВВП: зростання грошової маси має відповідати зростанню виробництва: обсяг золотовалютних резервів повинен бути достатнім для покриття видатків з імпорту товарів як мінімум протягом 3 місяців; поточні платежі .і обслуговування зовнішнього боргу не повинні перевищувати 20% річних доходів від експорту; для забезпечення інвестиційного процесу рівень нагромаджень у ВВП має бути не меншим 10%; критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15-20% від загальної чисельності працездатного населення; частка Іноземних товарів в окремих сегментах національного ринку не повинна перевищувати 10--20% і т д. Підтримка наведених вите параметрів на певних рівнях за допомогою СЕПЦ зберігає рівновагу на внутрішньому ринку та стабільність економічною розвитку. Деякі з цих параметрів, що є основними критеріями конвергенції, уперше формально були зафіксовані в маастрихтських домовленостях 1992 року, що лежать в основі економічного п валютного Європейського Союзу . Поява соціально економічних цільових програм пов'язана з розвитком та еволюцією інститутів, тому для більш чіткого уявлення про їхнє формування необхідно звернутися до основних положень інституційио-еволюційної теорії

У теперішній час одним із провідних спеціалістів у сфері інституціональної економіки є американський учений, лауреат Нобелівської премії з економіки (1993 р.), професор Вашингтонського університету Д.Норт. На його думку, інститути є структурами, які люди накладають на свої взаємний, визначаючи в такий спосіб стимули й обмеження, що окреслюють межі вибору, а вони, у свою чергу задають рамки функціонування економіки Й суспільства протягом того або іншого періоду часу . Інститути включають як формальні правила, так і неформальні обмеження (загальновизнані норми поводження, досягнуті угоди, внутрішні обмеження діяльності), а також певні характеристики примусу до їх виконання. Примус здійснюється, по-перше, через внутрішнє обмеження діяльності, по-друге, через страх перед покаранням за порушення відповідних норм, по-третє, через суспільні санкції або державне насильство. Якщо інститути - правила гри. То організації, створені на їхній базі, є гравцями, тобто групами індивідуумів, залучених до цільової діяльності. Обмеженим, що накладає інституціональна структура (разом з іншими обмеженнями), окреслюють безліч можливостей і. відповідно, типи організацій, які можуть бути створені.

Отже, СЕНИ можна визначити як систему заходів, інструментів та інститутів, що формують механізми саморегуляції! Ринкової економіки. Ці програми вибірково поєднують різні структури й елементи ринкової інфраструктури для результативної діяльності всього господарського механізму Появу й розвиток СЕЦЛ у сучасному ринковому господарстві можна розглядати як результат тривалого пронесу еволюції ринкової економіки. Розробка, впровадження га контроль за реалізацією СЕЦП входить до компетенції інституціональних організацій.

Так, основним елементом системи регулювання рівня інфляції в США Федеральна резервна система , у якій держані та приватнокапіталістичні елементи сформували єдиний механізм саморегуляці. Федеральна резервна система мас статус незалежного державного агентства й охоплює 12 федеральних резервних банків і близько 6 тис. комерційних банків-членів, на частку яких припадає понад 75% загального обсягу банківських депозитів у країні. Таку саму функцію р Європейському Співтоваристві виконує Європейський центральний банк, головне завдання якого - підтримка стабільності цін.

Основними інституціональними організаціями в процесі формування конкурентного середовища є антимонопольні комітети, які тісно взаємодіють з асоціаціями товаровиробників і дослідницькими організаціями, що вивчають ситуацію на товарних ринках, кон'юнктуру і структуру національних і світових ринків . У процесі функціонування СЕЦП існує певна ієрархія, тобто результат діяльності однієї соціально-економічної цільової програми входить як компонент у результат діяльності іншої. Наприклад, соціально-економічна цільова програма, що регулює кількість грошей в обігу, перебуває в ієрархічній взаємодії з програмою підтримки рівня внутрішніх цін, а програма підтримки конкурентного середовища - з СЕЦП захисту місцевих товаровиробників від іноземної конкуренції.

Поява СЕЦП стала можливою лише завдяки бурхливому розвитку засопів зв'язку, телекомуипово! Та електронно-обчислювальної техніки. Що дозволяють оперативно одержувати інформацію про ситуацію на внутрішньому й зовнішньому ринках, аналізувати її іі готувати варіанти ТИХ або інших рішень. Тому функціонування різних СЕЦП базується на власних локальних базах даних, об'єднаних у і дину інформаційну мережу.

Наявність у ринковій економіці СЕЦП забезпечує її стабільність і динамізм розвитку . Тут необхідно підкреслити розбіжності між зростанням і розвитком. Зростання означає кількісне збільшення, а розвиток - якісні зміни. Кількісне зростання і якісні зміни підпорядковуються різним законам.

На основі викладеного вище можна зробити такі висновки. Досвід промислово розвинених і нових індустріальних країн свідчить про тривалу еволюцію політики державного втручання: від жорсткого прямого регулювання до ліберального монетаризму та створення механізмів саморегуляції у формі соціально-економічних цільових програм. Фінансова політика - центральна лайка у системі державного регулювання економіки, що водночас є її самостійною сферою. Складові фіипової політики охоплюють методи прямого і непрямого державного впливу на економічні процеси в країні.

Поява її розвиток у ринковій економіці соціально-економічних цільових програм здатні вивести регулювання економічних процесів рамках фінансової політики держави на принципово інший рівень. Крім того, за законами системного аналізу, поява механізмів саморегуляції у формі СЕЦП веде до оптимізації багатьох економічних процесів.

У само регуляторній економічній системі принипово змінюється роль держави, яка перетворюється в її головний координаційний орган, що забезпечує функціонування соціально-економічних цільових програм і сприяє розширенню їхньої мережі. Зазначене підтверджує необхідність та актуальність проведення подальших досліджень щодо розробки та реалізації цільових програм у рамках фінансової політики держави.

2.3 Вплив державної фінансової політики на розвиток малого бізнесу

Державна фінансова підтримка малого бізнесу включає насамперед податкові та кредитні методи впливу на даний сектор економіки. Як засвідчує світовий досвід, виважена, диференційована податкова та грошово-кредитна політика здійснює вирішальний вплив на формування та подальший розвиток суб'єктів малого бізнесу.

Відсутність достатнього капіталу у більшості населення, складність, невигідність, а подекуди й неможливість одержати позичкові кошти гальмують розвиток малого бізнесу. Підтримка з боку держави на цьому рівні має здійснюватися двома взаємопов'язаними шляхами; допомогою у формуванні капіталу для відкриття підприємства; забезпеченням сприятливих умов для подальшого розвитку функціонуючих малих підприємств. Саме тому у згадуваній вище Програмі розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки записано що завданнями Програми є.

Механізм прямих заходів включає такі основні форми державної фінансової підтримки малого підприємництва:

Заходам другої групи притаманний непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу.

До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва насамперед слід віднести:



Розділ 3. Проблеми та шляхи вдосконалення фінансової політики

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

Фінансова політика повинна мати обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

На сьогодні однією із головних проблем є проблеми забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України є утвердження оновленої моделі фінансового розвитку. Саме такий шлях дозволить Україні зберегти і найефективніше використовувати наявний науково-технічний потенціал для здійснення структурних змін та зайняти належне місце в світовому просторі. Поглиблення курсу ринкових реформ на інноваційних засадах та їхнє прискорення, радикалізація системних перетворень можуть забезпечити прогресивний розвиток нашої держави, успішне вирішення проблем соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту людей та забезпечення їм гідного життя.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, неефективно використовує його в інтересах держави: більше половини його можливостей реалізується поза потребами розвитку економіки України. Повна байдужість до наукових відкриттів і розвитку технологій, які створюються вітчизняними науковцями, призвела до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовила з метою виживання їх переорієнтацію на виконання робіт, які не є достатньо важливими для економічного розвитку України.

Звідси випливає завдання створення умов та відповідного механізму фінансового забезпечення функціонування суб'єктів науково-технічної і підприємницької діяльності.

Метою є комплексне дослідження теоретичних та методичних основ фінансової політики держави в процесі забезпечення належного рівня розвитку держави.

Основними завданнями є обґрунтування теоретичних засад сутності та основних цілей фінансової політики держави, визначення її ролі у забезпеченні фінансової моделі розвитку економіки,Запропонувати використання зарубіжного досвіду фінансової політики для її впровадження в Україні.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає :

- по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;

- по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв'язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва.

Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики.

Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Основними пріоритетами реформування фінансової політики України слід вважати:

Отже, мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це - комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні.

Фінансова політика України має цілу низку суттєвих недоліків. Для їх усунення необхідним є перегляд зарубіжного досвіду покращення фінансової політики. Адже багато країн вже роками борються із цією проблемою та напрацювали ряд заходів, що можуть допомогти Україні в її ситуації. Для цього розглянемо приклади декількох країн.

...