Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Функції кредиту

2. Закономірності руху кредиту

3. Задача 1

4. Задача 2

Список використованої літератури

1. Функції кредиту

Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції. Функція -- специфічний прояв суті кредиту. Це означає, що поза суттю тих явищ, котрі конституюють кредит, функція не існує. Але поняття «суть» ширше за поняття «функція». Останнє відображає лише окремі ознаки суті, а саме ті, що відрізняють кредит від інших економічних категорій.

При визначенні функції кредиту треба мати на увазі таке.

По-перше, функція має об'єктивний характер. Кожна з функцій кредиту виконує конкретну «роботу». Для того щоб виявити всі його функції, треба з'ясувати глибинну суть кредиту, всебічно вивчити її, знайти всі можливі її прояви.

По-друге, у міру зміни економічної суті кредиту у процесі історичного розвитку змінюються його функції.

Із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним лишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживною вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозподілятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

У економічній літературі називають ще такі функції кредиту, як створення ним грошей для грошового обігу, а також заміна дійсних грошей кредитними засобами обігу та кредитними операціями. При цьому під дійсними грошима розуміють золото. Однак золото стало грошима на певному етапі розвитку людства і на певному етапі перестало бути ними. Тому другу з названих функцій кредит тепер не виконує.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

перерозподільчу;

заміщення грошей в обігу;

стимулювальну;

контрольну.

Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси. Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах.

Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту - переказані векселі, чеки, кредитні картки - починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини -- це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку).

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

2. Закономірності руху кредиту

Кредитна система -- це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують рух кредиту. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, бюджету й населення та використання цих коштів на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Вони виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів -- це пасивні операції банків, а продаж та інвестування -- активні. Обидва види операцій здійснюються банками у відповідності з певними принципами, застосуванням тих чи інших засобів, методів, форм та іншого інструментарію.

Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитування, що відбувається за такими принципами: строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості означає, що позика має бути повернута позичальником банку в наперед визначений строк. Економічною основою строковості кредиту, наданого позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу. У законодавчому порядку встановлені граничні строки кредитування (до 12 місяців) підприємств на вказані цілі. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, освоєння й окупності об'єкта.

Конкретний строк повернення позички залежить від форми кредитування. Наприклад, при використанні в процесі кредитування спеціального позичкового рахунку повернення коштів, взятих у борг, відбувається щоденно, оскільки виручка від реалізації продукції в цьому випадку зараховується на цей рахунок. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить від можливості надання нових позичок, оскільки одним з ресурсів кредитування є повернуті позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості по позичках у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси. У сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта. Однак цільовий характер кредитування залишається, оскільки умови надання позичок підприємствам на витрати, пов'язані з основною виробничою діяльністю, і на капітальні вкладення суттєво відрізняються. Крім того, різними є кредитні ресурси, які використовуються для короткострокового і довгострокового кредитування; не однаковий підхід банку і до питання про надання позичок, які мають забезпечення і не мають його.

Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. До недавнього часу, коли наша банківська система була представлена лише державними спеціалізованими банками, цей принцип зводився до матеріальної забезпеченості позичок. Це означає, що кредити надавалися під товарно-матеріальні цінності і витрати виробництва та забезпечувалися заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходила в заставу у міру її випуску. Таким чином, створювалися умови для повернення кредиту.

Перехід економіки до ринкових відносин і створення акціонерно-комерційних і кооперативних банків призвели до наповнення цього принципу новими елементами. Зараз у ролі носія гарантії повернення позички може бути не тільки матеріальне забезпечення, а й цінні папери: акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспроможних юридичних і фізичних осіб тощо.

Комерційні банки можуть надавати так звані бланкові позички, котрі не мають реального матеріального забезпечення. Вони надаються під високий процент, бо пов'язані з певним ризиком.

У процесі кредитування підприємств і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й оплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція -- це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. Рівень процентних ставок, що встановлюються комерційними банками, залежить від строку користування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Чим триваліший строк, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, тим більша процентна ставка за кредит.

За рахунок процентів банки сплачують свої витрати й одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом. Цим засобом користуються центральні банки (Національний банк України) під час продажу кредитних ресурсів комерційним банкам. Шляхом збільшення процентної ставки за свої ресурси центральний банк досягає певної кредитної рестрикції (скорочення кредитів), а також звуження обсягу грошового обороту. І навпаки, шляхом зниження процентної ставки досягається кредитна експансія (розширення кредитів) і, як наслідок, зростання обсягу грошового обороту.

Кредитні відносини між банками і клієнтами будуються на грунті кредитних договорів, в яких визначаються взаємні зобов'язання й економічна відповідальність сторін.

Надання банком своїм клієнтам позички обмежується величиною ресурсів, які він має. Банки не дозволяють клієнтам використовувати кредити на покриття тривалих фінансових нестач. Позички надаються кредитоспроможним підприємствам, котрі визначаються банком на підставі відповідних показників діяльності клієнтів. Підприємствам, які постійно одержують позички, банки встановлюють на рік (з розподілом по кварталах) плановий розмір кредиту.

Кредитування підприємств в оборотні кошти здійснюється за сукупністю матеріальних запасів і виробничих витрат. При цьому використовуються два методи кредитування: по залишку й по обороту матеріальних цінностей і витрат.

У процесі кредитування по залишку позички надаються лише на покриття тимчасових наднормативних залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат. При кредитуванні по обороту позичка безпосередньо бере участь в оплаті матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які ним провадяться.

Здійснюючи кредитування по залишку, банк визначає суму позички, яку можна надати, або суму боргу, який необхідно стягнути залежно від того, наскільки зріс чи зменшився розмір сукупного забезпечення кредиту. Іншими словами, враховуються не надходження і використання цінностей, або не нарощування і зниження виробничих витрат, а кінцевий результат їх руху -- наднормативний залишок на певну дату.

При кредитуванні по залишку позичка має компенсаційний характер, оскільки придбання матеріальних цінностей і здійснення витрат провадяться з розрахункового рахунку підприємства, а потім воно одержує в банку позичку. Позички повертаються у строки і в сумах, які зазначені у кредитному договорі або в строковому зобов'язанні.

При кредитуванні по обороту позичка безпосередньо пов'язана з обігом матеріальних цінностей і витрат, які кредитуються, і бере участь в оплаті кожного розрахункового документа, що надходить за одержані товари і виконані роботи. Кредит є джерелом формування всіх запасів і витрат і надається при оплаті розрахункових документів (при платежах постачальникам), а повертається за рахунок і в міру надходження виручки від реалізації продукції. Метод кредитування по обороту має обмежену сферу "застосування і використовується тільки стосовно до державних торговельних організацій, організацій матеріально-технічного постачання і споживчої кооперації. кредит функція позичковий рахунок

При обох методах кредитування всі розрахунки щодо наданих та повернутих позичок періодично уточнюються. Це здійснюється раз на місяць за станом на перше число. Банк приводить у відповідність розмір заборгованості по позичках, яка склалася на вказану дату, з вартістю забезпечення цієї заборгованості. При цьому розмір позички залежатиме від розміру сукупного забезпечення, що має у своєму розпорядженні підприємство (оплаченого залишку цінностей і витрат, цінних паперів і ліквідних активів).

Залежно від методів кредитування розрізняють форми позичкових рахунків. На цих рахунках зазначається надання позичок, їх повернення і залишок заборгованості. Вони відкриваються в установах банку для кожного підприємства, яке користується кредитом, причому одне підприємство може мати кілька позичкових рахунків, якщо воно користується кредитом на різні цілі. У практиці кредитування застосовуються простий позичковий і спеціальний позичковий рахунки.

Основною формою кредитування є простий позичковий рахунок, який використовується при кредитуванні підприємств по залишку. Спеціальний позичковий рахунок застосовується при кредитуванні підприємств по обороту (торговельних підприємств і організацій матеріально-технічного постачання).

Механізми дії простого і спеціального позичкового рахунку по наданню кредиту схожі. З обох рахунків позички можуть надаватися як шляхом оплати розрахункових документів постачальників за товарно-матеріальні цінності і послуги, так і в порядку компенсації -- під надлишок забезпечення, визначеного на основі балансу підприємства і відомостей про розміри сукупного об'єкта кредитування. Однак якщо для спеціального позичкового рахунку переважним є режим постійного оперативного задоволення поточних потреб підприємств у позичкових коштах, то для простого позичкового рахунку -- періодична компенсація за рахунок кредиту власних коштів підприємств, вкладених раніше.

Отже, з позиції клієнта найзручнішою формою кредитування є спеціальний позичковий рахунок. Однак комерційна діяльність змушує банки обмежувати сферу їх використання, оскільки при цій формі кредитування відсутні чіткі строки користування позичками, від тривалості яких залежить розмір процентних ставок.

Механізми дії простого і спеціального позичкового рахунку щодо повернення кредиту суттєво відрізняються. Для спеціального позичкового рахунку основним способом повернення боргу банку є нарахування виручки від реалізації продукції на цей рахунок. При недостачі даного джерела стягнення боргу здійснюється з розрахункового рахунку підприємства.

Повернення кредиту, наданого з простого позичкового рахунку, проводиться тільки з розрахункового рахунку. Виручка від реалізації продукції може використовуватися для цієї мети лише як санкція при застосуванні банком свого заставного права. Крім того, при використанні спеціального позичкового рахунку строки і суми повернення боргу наперед не визначаються, а при застосуванні простого рахунку вони обчислюються і фіксуються або в кредитному договорі, або в строкових зобов'язаннях (зобов'язаннях - дорученнях).

3. Задача 1

На основі даних таблиці 1 визначити:

1. Чому дорівнює М1?

2. Як зміниться М1, якщо:

- зміниться МВ;

- зміниться CR;

- зміниться HR.

3. На скільки треба змінити МВ, щоб збільшити М1?

4. Як треба змінити HR, щоб збільшити М1?

Таблиця 1. Дані до задачі, млн. грн.

Розв'язування

Модель пропозиції грошей має вигляд:

M1 = m·MB, (1)

де М1 - обсяг грошового агрегату М1;

МВ - грошова база;

m - грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор має вигляд:

, (2)

де CR - коефіцієнт депонування;

HR - норма обов'язкових банківських резервів;

ER - норма надлишкових банківських резервів.

1) Знайдемо М1.

Спочатку обчислимо грошовий мультиплікатор:

.

Обсяг грошового агрегату М1:

М1 = 1,824·200 = 364,8 (млн. грн.)

2)Очислимо зміну М1 при

- зміні МВ:

(млн. грн.)

- зміні CR:

.

ДM1 = (2,0-1,824)·200 = 35,2 (млн. грн.)

- зміні НR:

.

ДM1 = (1,722 - 1,824)·200 = -20,4 (млн. грн.)

3) Обсяг зміни МВ для збільшення М1:

ДМ1=mМДМВ > ДМВ = ДМ1/m = 300/1,824 = 164,47 (млн. грн.)

4) Обсяг зміни HR, що необхідна для збільшення М1:

М1= 364,8 + 20 = 384,8 млн. грн.,

МВ = 200, CR = 0,55; ER = 0,15.

.

З формули (2) знайдемо формулу для визначення HR:

;

;

;

.

Відповідь:

1) М1 = 364,8 млн. грн.; 2) ДM1 = -20,4 млн. грн.;

3) ДМ1= 164,47 млн. грн.; 4) .

4. Задача 2

Розрахувати ціну облігації за формулою:

, (3)

де І - річна сплата процента або купона; М - сума погашення облігації (номінальна вартість); К_d -- ставка процента у вигляді десяткового дробу; п - кількість років до погашення.

Дані для розв'язання задачі наведеш в табл. 2.

Таблиця 2. Вихідні дані

Визначимо суму річної сплати процента за облігацією як:

І = Відсотковий дохід * Номінальна вартість = 20%*1500/100%=

= 300 (грн.)

Тоді ціна облігації визначається як:

Відповідь: 1542,59 (грн.)

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посібник для вузів/ В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик. -2-ге вид., доп.. -К.: Атіка, 2006.

2. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник/ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик; Ред. В.Д. Базилевич. -К.: Знання, 2004.

3. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник/ О.Я. Базілінська. -К.: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Макроекономіка: Навч. посібник для вузів/ І.І. Вініченко, О.В. Гончаренко, Н.В. Дацій, С.О. Корецька. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

5. Манків Н.Грегорі. Макроекономіка: Підручник для України/ Н.Грегорі Манків ; пер. з англ. С. Панчишин. -К.: Основа, 2000.

6. Алєксєєв І.В., Колісник М.К., Вівчар О.Й., Ільчук П.Г. Гроші та кредит. - Львів: В-во "Львівська політехніка", 2004.

7. Демківський А.В. Гроші та кредит. - Київ: Дакор, 2005.

8. Кручок С.І., Алексійчук В.М., Ляшенко Ю.І., Аврамчук Л.А. Гроші та кредит. - Київ: Дія, 2000.

Размещено на Allbest.ru