Роль фінансового ринку в економіці
Структура фінансового ринку, його суб’єкти. Типи фінансової політики держави. Характеристика фінансової політики України. Цінні папери як головний інструмент фінансового ринку. Зміст та структура грошового ринку. Особливості цінних паперів в Україні.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.03.2015 |
| Размер файла | 411,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- 1. Роль фінансового ринку в економіці
- 1.1 Поняття фінансового ринку та його структура
- 1.2 Суб'єкти фінансового ринку
- 1.3 Характеристика Об'єктів Фінансового Ринку
- 2. Фінансова політика держави та фінансовий механізм
- 2.1 Поняття та типи фінансової політики
- 2.2 Характеристика сучасної фінансової політики України
- 2.3 Фінансовий механізм
- 3. Цінні папери, як головний інструмент фінансового ринку
- 3.1 Місце РЦП на фінансовому ринку
- 3.2 Цінні папери їх види та характеристика
- 3.3 Міжнародний ринок цінних паперів
- 4. Грошовий ринок
- 4.1 Зміст та структура грошового ринку. Його об'єкти та суб'єкти
- 4.2 Характеристика облікового ринку та його особливості
- 4.3 Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку
- 5. Валютний ринок
- 5.1 Поняття та структура валютного ринку
- 5.2 Валютні операції
- 5.3 Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку
- 6. Ринок капіталів
- 6.1 Структура ринку капіталів
- 6.2 Кредит як форма руху позикового капіталу
- 6.3 Банки, як основні учасники ринку капіталів
- 7. Особливості цінних паперів в Україні
- 7.1 Акції та показники їх оцінки
- 7.2 Облігації їх види та роль в економіці
- 7.3 Особливості вексельного обігу в Україні
- 7.4 Характеристика похідних фін інструментів
1. Роль фінансового ринку в економіці
1.1 Поняття фінансового ринку та його структура
Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.
На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.
Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:
Кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;
Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.
Ринок цінних паперів - об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.
Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.
Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.
Структура фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки.
Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.
1.2 Суб'єкти фінансового ринку
Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава.
Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.
Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.
Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.
фінансовий ринок цінний папір
Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.
Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.
Фінансові інститути - це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи).
Основна функція фінансових посередників - це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників.
Тобто, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) - позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).
1.3 Характеристика Об'єктів Фінансового Ринку
Товарами фінансового ринку с кошти і цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку. Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку.
Цінні папери - основний товар фінансового ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.
Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:
стандарт - напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;
ринковість - підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;
ліквідність - свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;
регулювання державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.
За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою. Як гроші, так і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизовані, мають певний ступінь захисту від підробок.
За характером нарахування плати за позику інструменти фінансового ринку можна поділити на такі основні типи:
>проста позика. Це позика в розмірі Р, яка надається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величині так званих відсоткових платежів, які нараховуються в розмірі і відсотку щорічно на суму, що перебуває у розпорядженні позичальника;
>дисконтна позика. Це позика, номінальна величина якої більша за ту величину, що фактично передається позичальнику в момент видачі позики. Різниця між цими величинами є формою позикового відсотка, який стягується авансом;
>позика з фіксованими виплатами. Це позика в розмірі Р. що надасться на І років, причому погашення позики здійснюється щорічно, починаючи з першого року, протягом І років у фіксованому розмірі Р*. Такого роду позики дуже поширені як споживчі позики;
>купонна облігація. Вона має термін погашення І, номінальну вартість Г, яка вказується на самій облігації і виплачується при погашенні облігації. До купонної облігації належать І* купонів вартістю Р* кожний, які дають право власнику облігації отримувати щорічно виплати в розмірі Р*.
2. Фінансова політика держави та фінансовий механізм
2.1 Поняття та типи фінансової політики
Фінансова політика - це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи.
Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального виробництва і створює економічний ґрунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.
Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:
розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;
створення адекватного фінансового механізму;
управління фінансовою діяльністю держави та суб'єктів господарювання.
Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.
Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.
Завдання фінансової політики - це:
забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;
встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;
організація регулювання і стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами;
формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і стратегій, що постійно змінюються;
створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.
Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.
Основа класичної фінансової політики - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів.
В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж.М. Кейнса. Основними важелями втручання держави в економіку стають державні видатки, що формують додатковий попит.
Планова система управління. Головна мета такої фінансової політики - досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків.
2.2 Характеристика сучасної фінансової політики України
З моменту проголошення незалежності України постала необхідність створення власної фінансової системи.
Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансова політика. На першому етапі вона була спрямована на вихід із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахунках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, дотацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в проведенні ефективної соціально-економічної політики.
На другому етапі фінансова політика повинна була концентруватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на формування ефективної структури виробництва, стимулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефективності праці. Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінансова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобілізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економічних проблем розвитку.
Фінансова політика України має враховувати реальні фінансові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Держава має зробити економічно доцільний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету.
Фінансова політика має враховувати стан української економіки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.
Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники економічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетного кодексу України визначає параметри державного бюджету, надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.
2.3 Фінансовий механізм
Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.
Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємозалежних елементів:
>фінансові методи;
>фінансові важелі;
>правове забезпечення;
>нормативне забезпечення;
>інформаційне забезпечення.
Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через управління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і результатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефективне використання грошових фондів. Фінансові методи становлять основу фінансового механізму, до них відносять: планування і прогнозування, інвестування, кредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні та ін.
Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.
Ефективність і дія фінансового механізму залежать від правового і нормативного забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документ органів управління. Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.
Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про: фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.
Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити директивний фінансовий механізм і регулюючий.
Директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, у яких держава бере участь безпосередньо. До нього, як правило, входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. У цьому разі держава детально розробляє обов'язкову для всіх учасників систему організації фінансових відносин.
Регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкретного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інтересів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.
3. Цінні папери, як головний інструмент фінансового ринку
3.1 Місце РЦП на фінансовому ринку
Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку, поряд із ринком позикового капіталу, валютним ринком та ринком грошей. Це важлива складова ринкової економіки. На ринку цінних паперів перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти - цінні папери.
Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам
Майнові права за цінними паперами обумовлені наданням коштів у позику, на проведення операцій купівлі-продажу, заставою майна і т. ін. У зв'язку з цим цінні папери дають їхньому власникові право на отримання встановленого доходу. Капітал, який вкладений у цінні папери, має назву фондовий (фіктивний).
Цінні папери можна купувати, продавати, закладати, зберігати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати. Вони можуть виконувати окремі функції грошей (засобу платежу, розрахунків). Але, на відміну від грошей, вони не можуть виступати як загальний еквівалент.
Мета функціонування ринку цінних паперів - акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів.
Завданнями ринку цінних паперів є:
мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;
розвиток вторинного ринку;
активізація маркетингових досліджень;
трансформація відносин власності;
удосконалення ринкового механізму і системи управління;
забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;
зменшення інвестиційного ризику;
формування портфельних стратегій;
розвиток ціноутворення;
прогнозування перспективних напрямів розвитку.
3.2 Цінні папери їх види та характеристика
Цінні папери - це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів.
Обіг цінних паперів - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна.
Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.
Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив.
Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.
Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.
Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди.
Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:
1) за емітентами (державні, приватні та змішані);
2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);
3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);
4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);
5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);
6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).
Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).
Отже, основними видами цінних паперів є:
>акція;
>облігація;
>вексель;
>чек;
>ощадна книжка на пред'явника;
>депозитний сертифікат;
>опціон;
>ф'ючерс;
>коносамент.
3.3 Міжнародний ринок цінних паперів
Міжнародний ринок цінних паперів - це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов'язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні паперивекселі, депозитарні розписки. Найчастіше на світовому ринку капіталів обертаються, крім кредитних ресурсів, єврооблігації та євроакції.
Євроакції - це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших ринках, куди вони можуть обертатися.
Єврооблігації - це боргові зобов'язання євроринку, які випускаються позичальником для отримання довгострокової позики і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох країн.
Ринок довгострокових цінних паперів називають фондовим ринком. Разом з короткостроковими борговими зобов'язаннями грошового ринку (векселя, сертифікати) фондовий ринок утворює ринок цінних паперів.
На міжнародних ринках цінних паперів ведеться торгівля цінними паперами, деномінованими в іноземних валютах.
Банк міжнародних розрахунків розрізняє такі види емісій цінних паперів на міжнародному ринку:
§ емісія цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;
§ емісія цінних паперів резидентами в іноземній валюті;
§ емісія цінних паперів резидентами в національній валюті, які призначені для продажу іноземним інвесторам.
Міжнародний ринок цінних паперів має дві структурні складові:
§ іноземний ринок цінних паперів. Це - фінансовий ринок держав, на якому укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів - іноземних цінних паперів;
§ евроринок цінних паперів. Це ринок на якому випускаються, купуються та продаються цінні папери, виражені в евровалютах. Визначення європаперів наведено в Директиві Комісії ЄС №89/298/ЄЕС, згідно з якого європапери - це обігові цінні папери, які:
§ проходять андеррайтинг і розміщуються за посередництвом синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах;
§ пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах, за винятком країни реєстрації емітента;
§ можуть бути початково придбані (у тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної організації або іншої фінансової інституції.
Для функціонування ринку цінних паперів необхідні певні передумови: попит, пропозиція, посередники, системи регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визначається добробутом нації. Чим вищий рівень життя, тим більше заощаджень у населення і можливості купівлі цінних паперів. Пропозиція визначається попитом. Вона тим вища, чим більше розвинений ринковий механізм поставки джерел довгострокового кредитування і фінансування.
4. Грошовий ринок
4.1 Зміст та структура грошового ринку. Його об'єкти та суб'єкти
Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок - важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.
Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.
Розмір відсотка визначається - здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.
На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.
Облігаційний відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідні, ніж цінні папери.
Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.
Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні - підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.
Дефляція - стан економіки, що характеризується процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.
4.2 Характеристика облікового ринку та його особливості
Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.
Його основа - облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.
Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.
До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:
центральний банк (в Україні - Національний банк України);
комерційні банки;
спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).
Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.
4.3 Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку
Міжбанківський ринок - частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни. Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.
Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розмішує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку.
Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традиційно с джерелом таких ресурсів. Комерційні банки повинні використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість від операцій із ними не дуже велика. Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності.
5. Валютний ринок
5.1 Поняття та структура валютного ринку
Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. У системі валютного ринку можна виділити:
міжнародний валютний ринок;
національний валютний ринок.
Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків.
Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки та ін.
Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни.
Котирування це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.
У світовій практиці існує два методи котирування:
Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.
Побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.
Конвертованість - це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.
Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:
вільно конвертована;
частково конвертована;
неконвертована;
клірингова.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу
Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн.
Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями.
Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни.
Клірингова валюта - розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.
5.2 Валютні операції
Рух іноземної валюти, поділяються на два види - поточні та пов'язані з рухом капіталу.
До поточних операцій належать:
перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;
отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;
перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;
перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.
До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:
прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в Управлінні підприємством;
портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;
переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;
надання і отримання відстрочки платежу за експортом ти імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.
5.3 Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку
Використання валютних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.
У питанні введення конвертованості проблема полягає в політичному умінні пригальмувати лібералізацію валютних операції і навіть обмежити деякі з них, але зробити це таким чином, щоб не викликати побоювання відновлення валютної монополії і, відповідно, посиленого відпливу капіталів.
Режим валютного курсу повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції її інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кредитів, у зв'язку з чим експортери є основним джерелом іноземної валюти. Таке регулювання має здійснюватися лише ринковими методами.
Центральному банку необхідно терміново забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс протягом досить тривалого часу.
Щодо валютних надходжень, то бажанішим є варіант, коли валюта продається в обов'язковому порядку не урядові, а Центральному банку.
Валютний ринок у своєму розвитку має пройти певні етапи. Регулювання валютного курсу і продаж валюти після її цезії Центральним банком можуть бути забезпечені за умови концентрації валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі. Потім повинна бути створена мережа регіональних бірж, що здійснюють торгівлю в режимі реального часу, для того, щоб забезпечити єдність курсу. Після досягнення стабілізації курсу необхідно переходити до торгівлі валютою на декількох незалежних біржах. Цей перехід треба здійснювати синхронно зі зміною правил обов'язкової цезії на користь комерційних банків. Завершенням програми розвитку валютного ринку стає перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що знаменує собою якісно новий стан валютного ринку і системи валютного регулювання.
6. Ринок капіталів
6.1 Структура ринку капіталів
Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо - і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.
Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.
Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.
Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.
Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу.
Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.
Ринок капіталів - це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо і довгострокових банківських кредитів.
Ринок капіталів - це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом і забезпечення кругообігу позикового капіталу.
ОСНОВНІ УЧАСНИКИ ЦЬОГО РИНКУ:
первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;
спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, які здійснюють безпосереднє залучення коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;
позичальники - юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.
Кредитні важелі використовуються як один із найефективніших регуляторів ринкової економіки:
* середньострокові позики - на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру довгострокові позики.
* в інвестиційних цілях. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі, сировинних галузях економіки.
6.2 Кредит як форма руху позикового капіталу
Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу - позикового. Кредитні відносини - це частина економічних відносин, яка пов'язана з наданням коштів у позику і поверненням її разом із певним відсотком.
Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредитором та позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення.
Кредит поєднує у собі два процеси:
1) акумуляцію тимчасово вільних коштів;
2) вкладення або розміщення цих коштів.
Кредитні відносини, у свою чергу, впливають на збалансованість економіки, регулювання (підтримку або оптимізацію) пропорцій суспільного відтворення між виробничою і невиробничою сферами. В Україні відбувається перехід позикових капіталів зі сфери виробництва у сферу обігу, що сприяє порушенню макроекономічної збалансованості. Кредит як один із факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову збалансованість, веде до збільшення виробництва товарів.
На діяльність підприємств кредит впливає через систему відносин комерційного розрахунку; зокрема, він впливає на відтворювальний процес через кругообіг і оборот фондів підприємств. Із суті кредиту випливає, що він виконує функцію перерозподілу вартості в процесі відтворення.
Існують різноманітні форми кредиту, основними серед яких є комерційний і банківський.
Комерційний кредит - це кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари або надані послуги. Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, в якому визначена ціна товарів (послуг) і відповідний відсоток за них. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал.
Банківський кредит - це позичковий капітал у грошовій формі, що надається банками та іншими кредитно-фінансовими закладами підприємцям, різноманітним позичальникам у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового призначення.
Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна, житла, виробничих будівель, землі, що надається переважно спеціалізованими іпотечними банками.
Лізинговий кредит - відносини між юридичними особами, що виникають із приводу оренди майна на основі лізингової угоди, суб'єктами якої є банки, що купують і надають в оренду обладнання на замовлення орендаря.
Державний кредит обслуговує формування та використання централізованих грошових фондів держави (державного бюджету та позабюджетних коштів) і ґрунтується на принципах добровільності, повернення та платності.
Міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами й позичальниками різних країн світу щодо надання, використання й погашення кредиту.
6.3 Банки, як основні учасники ринку капіталів
Банк є однією із сторін відносин, яка в певній угоді на ринку капіталів виступає або як кредитор, або як позичальник.
У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в грошовій формі. Банк утворився як наслідок розвитку кредиту, який, у свою чергу, є фундаментом цієї установи.
Банк є головною ланкою кредитної системи і забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кредитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розрахунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації тощо; купує, зберігає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультаційні послуги.
Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків поділяють на дві групи:
пасивні операції - забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності й одержання запланованого доходу.
До пасивних операцій належать:
залучення коштів на депозитні рахунки
недепозитне залучення коштів
Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів. Ці кошти називаються депозитами, а операції - депозитними.
Недепозитні кошти залучають, як правило, для підтримки ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти дорожчі та більш короткострокові, ніж депозитні.
активні операції - пов'язані з розміщенням банком власних та залучених коштів для одержання доходу і забезпечення своєї ліквідності.
До активних операцій належать:
операції з надання кредитів (кредитні операції);
вкладення у цінні папери;
формування касових залишків та резервів; - формування інших активів.
7. Особливості цінних паперів в Україні
7.1 Акції та показники їх оцінки
Акція - вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації - на частину залишкової вартості підприємства.
Показники, то характеризують якість акцій.
1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв'язок між величиною дивіденду і ціною акції:
Дивідендна віддача акції = Дивіденд х 100% / Ціна акції
Цей коефіцієнт с основним статистичним індикатором, який дозволяє порівняні ступінь. дохідності акцій різних корпорацій, а також акцій з інтими альтернативними видами збережень.
2. Коефіцієнт ціна-дохід, який встановлює зв'язок між ціною акції та величиною чистого доходу корпорації, що припадає на одну акцію:
Коефіцієнт ціна-дохід = Дохід па одну акцію /Ціна акції
Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції та корпорації. Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість усіх акцій корпорації:
Капіталізовапа вартість акцій = Кількість акцій х Курс однієї акції
3. Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу за чистим доходом і за об'ємом реалізацій (продажу) представляють собою відношення, в першому випадку, величини чистого доходу корпорації за досліджуваний період часу, а в другому об'єму реалізації до величини капіталізованої вартості акцій.
Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом = Чистий дохід / Капіталізована вартість акцій
Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за об'ємом реалізації = Об'єм реалізації / Капіталізована вартість акцій
4. Показник вартості акцій за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію:
Вартість акцій за балансом = (Акціонерний капітал +Резервний фонд) / Число акцій.
7.2 Облігації їх види та роль в економіці
Облігації - це один з видів боргових цінних паперів, що підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій. У цих взаєминах емітент є позичальником грошей, а власник облігації - кредитором.
Певне значення для облігацій має строковість. Строкові облігації - це облігації, які випускаються на конкретно визначений строк, після закінчення якого емітент бере зобов'язання їх погасити. Найпоширенішим терміном обігу для короткострокових облігацій є 1 рік.
7.3 Особливості вексельного обігу в Україні
Вексель, як один із фінансових інструментів, за своєю юридичною природою є особливим видом цінних паперів, який опосередковує цілу низку різноманітних відносин у сфері господарювання.
В сучасних умовах фінансової кризи, коли має місце зменшення обігових коштів, використання векселів на підприємствах стає актуальним. В умовах фінансової нестабільності в період скорочення інвестицій та кредитування вексель може використовуватись як засіб відстрочки платежу, забезпечуючи збереження договірних зв'язків між суб'єктами господарювання. Використання вексельних форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності слугує утриманню валюти в Україні.
Вексель як унікальний фінансовий інструмент здатний подолати не лише організаційні труднощі, а й забезпечити вирішення складних господарських та фінансових питань, зокрема подолання неплатоспроможності, підвищення оборотності обігових коштів, стримування темпів інфляції тощо.
Вексельний обіг - вексель, будучи ринковим інструментом управління, дає підприємству змогу, по-перше, продовжити термін платежу за векселем відповідно до потреб підприємства, по-друге, сприяє підвищенню вартості фірм, за рахунок зменшення обсягів протермінованої заборгованості та зростання оборотності дебіторсько-кредиторської, по-третє, заборгованість за векселем є надійнішою, оскільки він - найліквідніший фінансовий інструмент.
Векселі які застосовуються в господарському обороті як в Україні так і за її межами, досить різноманітні.
...Подобные документы
Суб’єкти та об’єкти фінансового ринку і їх характеристика. Державне регулювання кредитів та фондового ринку. Види операцій з валютою. Методика оцінки акцій та інших цінних паперів. Поняття фінансового посередництва. Природа грошово-кредитної політики.
дипломная работа [68,9 K], добавлен 15.04.2015Особливості становлення ринку цінних паперів в Україні. Шляхи підвищення конкурентоспроможності українського фондового ринку. Методи інтеграції до міжнародних ринків капіталу. Визначення проблем українського ринку цінних паперів та шляхів його поновлення.
реферат [28,0 K], добавлен 09.11.2010Характеристика, структура та учасники фондового ринку. Його нормативно-правове регулювання, національні особливості формування, сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні. Види цінних паперів. Аналіз функціонування фондових бірж світу.
курсовая работа [755,7 K], добавлен 23.10.2014Поняття і сутність фінансового ринку. Основні напрями його вдосконалення. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України. Вплив держави на його стан.
курсовая работа [162,6 K], добавлен 20.06.2014Особливості організації та функціонування ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів та його структура. Етапи становлення ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів як специфічна сфера грошового ринку. Аналіз динаміки, стану та перспективи ринку.
дипломная работа [814,4 K], добавлен 04.10.2010Теоретичні основи аналізу фінансового ринку. Сутність і значення фінансового ринку. Структура фінансового ринку, його види та класифікація. Практика функціонування фондових ринків розвинутих країн. Передумови становлення та сучасний стан фондового ринку.
дипломная работа [539,9 K], добавлен 11.04.2004Сутність і складові фінансового ринку. Характеристика його функцій та механізм. Структура ринку фінансових ресурсів. Суб'єкти фінансового ринку та їх функції та класифікація. Інститути інфраструктури фінансового ринку. Класифікація фінансових ринків.
курсовая работа [74,1 K], добавлен 15.10.2008Основні світові тенденції розвитку біржового ринку цінних паперів. Рішення проблем фондової кризи в сучасній економіці та напрями виходу з неї. Структура обсягів торгів цінними паперами на організаторах торгівлі. Інфраструктура фінансового ринку України.
курсовая работа [841,3 K], добавлен 12.08.2016Сутність і функції грошового ринку в ринковій економіці. Роль, значення і структура грошового ринку. Особливості попиту та пропозиції на грошовому ринку. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі. Динаміка грошових агрегаті. Стан та огляд ринку.
курсовая работа [337,3 K], добавлен 13.12.2008Визначення ролі дeржави у рeгулюванні діяльності фінансового ринку. Розгляд функцій, завдань та організаційної структури Національного банку України, відповідних комісій з цінних папeрів та фондового ринку, Дeржавної служби фінансового моніторингу.
реферат [2,4 M], добавлен 30.03.2014Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння його адаптації до міжнародних стандартів. Завдання та місія Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
презентация [3,2 M], добавлен 05.06.2014Основні складники фінансового ринку - ринок грошей та ринок капіталів, основною складовою якого є ринок цінних паперів. Розвиток законодавства та державного регулювання фондового ринку та ринку грошей в США, Німеччині, Великобританії та Франції.
курсовая работа [67,8 K], добавлен 06.02.2010Ринок як економічна категорія, його фінансовий механізм, структура, функції, суб’єкти та об’єкти. Фінансові ринки в Україні на сучасному етапі. Розвиток ринку цінних паперів: проблеми й перспективи. Аналіз стану та розвитку фондового ринку України.
курсовая работа [95,8 K], добавлен 11.05.2009Огляд сутності, функцій та елементів фінансового ринку. Розподіл фондів на фінансовому ринку. Характеристика ринку короткострокових боргових зобов’язань, ринку цінних паперів та банківських позичок. Корпорації як нетто-позичальники на фінансовому ринку.
реферат [41,4 K], добавлен 20.06.2012Характеристика органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансового ринку України. Функції національного банку, державної комісії з цінних паперів та антимонопольного комітету. Моделі вдосконалення механізмів керування інвестиційними проектами.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 10.05.2011Сучасні умови розвитку ринку цінних паперів. Розвиток корпоративного управління, антикризове регулювання і стабілізація ринку. Аналіз нормативно-правових актів. Система державного управління ринком цінних паперів в Україні: головні шляхи реформування.
курсовая работа [100,7 K], добавлен 12.09.2013Рух грошових потоків на фінансовому ринку. Інструменти державного регулювання та складові грошового ринку (ринок позикових капіталів, ринок цінних паперів). Аналіз особливостей функціонування грошового ринку України, його проблеми і перспективи розвитку.
курсовая работа [84,4 K], добавлен 20.09.2013Поняття інвестиційних процесів. Структура і форми інвестицій. Обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку. Сутність фінансового ринку та його функції. Особливості формування та розвитку ринку України.
курсовая работа [226,6 K], добавлен 17.01.2017Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку в Україні. Вдосконалення фінансової системи України в період переходу до ринкових відносин. Перспективи розвитку системи саморегулювання. Стратегія розвитку фінансового сектора України.
курсовая работа [37,5 K], добавлен 14.07.2010Функції антикризового фінансового регулювання, його значення на різних рівнях реалізації фінансової політики держави. Рекомендації з удосконалення механізму антикризового фінансового регулювання на базі стратегії соціально-економічного розвитку України.
статья [55,2 K], добавлен 21.09.2017
