Оподаткування підприємств

За формою безготівкові розрахунки поділяють на:

1) розрахунки за товарними операціями (завершують угоди, пов'язані з товарообігом і послугами);

2) розрахунки за нетоварними операціями (з бюджетом, установами банків тощо).

1.6 Види банківських рахунків та порядок їхнього відкриття

Для здійснення безготівкових розрахунків юридичні та фізичні особи відкривають рахунки в установах банків для зберігання своїх грошових коштів і здійснення банківських операцій.

Суб'єкти підприємництва незалежно від форми власності мають право відкривати такі рахунки [35, ст. 7]:

- поточні;

- депозитні (вкладні).

Підприємства можуть відкривати поточні й депозитні рахунки у вітчизняній та іноземній валютах.

Поточний рахунок - рахунок, що відкриває банк клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривають суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті; здійснення поточних операцій, визначених законодавством України; здійснення інвестицій за кордон; розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України; зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті; надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.

Для відкриття поточного рахунку підприємство подає до банку такий пакет документів, а банк зобов'язаний здійснити їхню перевірку:

- нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

- копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/по-ложення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;

- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДР-ПОУ), засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально;

- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально;

- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально;

- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально;

- картку зі зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально;

- заяву про відкриття поточного рахунку (заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа).

Особа, яка від імені суб'єкта господарювання відкриває поточний рахунок, має пред'явити в банк паспорт і документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків.

На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком; між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

Особи, які мають право першого та другого підписів, особисто подають до банку паспорт і документи, що підтверджують їхні повноваження; а також документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.

У разі неподання клієнтом необхідних документів або відомостей, які вимагає банк з метою виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або умисного надання клієнтом неправдивих відомостей про себе, банк відмовляє клієнту у відкритті рахунку.

З метою забезпечення видів діяльності, які здійснюють на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи (наприклад, виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності), у банку відкривають один поточний рахунок.

Уповноважена учасниками договору особа (особи) подає до банку такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунку, підписану уповноваженою учасниками договору особою;

- копію договору про ведення спільної діяльності, засвідчену нотаріально;

- рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;

- картку зі зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально. У картці наводять зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка печатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком;

- копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально.

До поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкривають для обліку операцій за платіжними картками.

Для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги тощо) підприємства можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. На підставі переліку фізичних осіб, поданого підприємством, та оригіналу заяви про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб разом з документами, що ідентифікують юридичну особу, між банком і підприємством укладається договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.

Видаткові операції за цими рахунками здійснюють після звернення фізичних осіб до банку (зокрема, для отримання грошей або платіжної картки), пред'явлення ними документів, які дають змогу банку ідентифікувати цих клієнтів, укладення договору банківського рахунку та у разі потреби - заповнення картки зі зразками підписів.

Платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої пластикової чи іншого виду картки, що використовують для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. Емісію платіжних карток у межах України проводять виключно банки, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій.

Видачу готівки через банківські автомати в межах України здійснюють у національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків - емітентів - у валюті рахунку платіжної картки.

Депозитний (вкладний) рахунок - рахунок, що банк відкриває клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передає клієнт банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору. Його відкривають на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк; проведення розрахункових операцій і видача готівки з депозитного рахунку заборонена.

При відкритті підприємством депозитного рахунку і внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок, згідно з договором банківського вкладу, установа банку зобов'язана видати підприємству ощадну книжку або інший документ, що відповідає вимогам, установленим законом.

У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначають:

- вид банківського вкладу;

- суму, що вносять або перераховують на вкладний (депозитний) рахунок;

- строк дії договору;

- розмір і порядок сплати відсотків або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін;

- умови дострокового розірвання договору;

- інші умови за погодженням сторін.

Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачають у договорі, що укладається між банком і його клієнтом.

Якщо вкладний (депозитний) рахунок відкривають суб'єкту господарювання, який уже має в цьому банку поточний рахунок, то вкладний (депозитний) рахунок відкривають на підставі договору банківського вкладу.

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховують з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертають на поточний рахунок суб'єкта господарювання.

1.7 Зміст та організація готівкових розрахунків

Підприємства також здійснюють розрахунки у готівковій формі. З метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній. Каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, заборонено.

Підприємства сфери торгівлі, громадського харчування і послуг здійснюють операції з готівкою зі застосуванням реєстратора розрахункових операцій (РРО) [24], яким виступає електронний контрольно-касовий апарат (БККА).

Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі. Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті.

Касова книга - документ установленої форми, що застосовують для здійснення первинного обліку готівки в касі. Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства (юридичної особи). Кількість аркушів у касовій книзі засвідчують підписи керівника та головного бухгалтера підприємства (юридичної особи). Записи в касовій книзі здійснюють у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Перші примірники, що є невідривною частиною аркуша касової книги, - "Вкладні аркуші касової книги", залишаються в касовій книзі. Другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги, - "Звіт касира", є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі. Перші й другі примірники мають однакові номери. Виправлення в касовій книзі не допускаються. Підприємства за умови забезпечення належного зберігання касових документів можуть вести касову книгу в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів.

Касові операції здійснюють згідно з порядком про ведення касових операцій підприємствами, установами й організаціями, який запровадив Національний банк України, встановивши єдиний для всіх підприємств, установ і організацій прийом здійснення й обліку касових операцій та єдину для них документацію. Регламентування ведення касових операцій забезпечує здійснення контролю за додержанням касової дисципліни, сприяє поліпшенню обліку.

Є такі основні вимоги до правильного оформлення й обліку касових операцій:

1. Негайне записування кожної здійсненої касової операції у касову книгу, щоденне визначення підсумків у цій книзі; здача касиром під розписку до бухгалтерії касових документів.

2. Виписування бухгалтерією на кожну касову операцію прибуткових і видаткових ордерів, додержання послідовності в нумерації і реєстрації цих коштів у реєстрі до передачі їх для виконання касиру.

3. Погашення касиром спеціальним штампом касових документів, щоб запобігти зловживанню цими документами, зокрема, їхньому повторному використанню.

4. Установлення наказом осіб, що мають право підписувати касові документи, наявність у касира зразків підписів цих осіб і недопустимість виконання касових операцій на непідписаних документах.

Гроші до каси надходять здебільшого з розрахункового банківського рахунку, насамперед, для виплати заробітної плати працівникам, покриття витрат на відрядження та інші господарські, адміністративні й операційні потреби. Касові операції оформляють касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями зі застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами.

Касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовують для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Усю готівку, що надходить до кас, мають своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковувати. Приймання готівки в каси проводять за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера.

Видачу готівки з кас проводять за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер. До видаткових ордерів можуть додавати заяву на видачу готівки, розрахунки тощо.

Отримання готівки з поточного рахунку здійснюють з використанням грошового чека.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки банку.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості, засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

Строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначає підприємство, їх встановлюють за погодженням з банком, у якому відкрито рахунок підприємства.

Розрахунки підприємства готівкою можуть здійснювати:

1) за рахунок коштів, одержаних з кас банків;

2) за рахунок готівкової виручки, що надходить у касу підприємства.

Існують такі обмеження на здійснення операцій з готівкою:

1) сума готівкового платежу одного підприємства іншому не повинна перевищувати 10 000 грн упродовж 1 дня (кількість підприємств не обмежена);

2) ліміт каси - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівка, що його перевищує, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Підприємства мають право зберігати готівку в касі понад встановлений ліміт лише при виплаті заробітної плати впродовж 3-х робочих днів, включаючи день одержання готівки з кас банку.

Установлення ліміту каси підприємство проводить самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписують головний бухгалтер і керівник підприємства.

До розрахунку приймають строк здавання підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складають окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Установлений ліміт каси затверджують внутрішні накази підприємства. Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо.

Якщо підприємством ліміт каси не встановлено, то ліміт такої каси вважають нульовим. У цьому разі всю готівку, що перебуває у його касі на кінець робочого дня, потрібно здати в банк. Якщо ліміт каси встановлено з перевищенням граничних розмірів, визначених нормативно-правовими актами, то його вважають установленим на рівні зазначених граничних розмірів.

Керівник організації і головний бухгалтер мають систематично контролювати додержання касової дисципліни та зберігання грошей у касі. Керівник підприємства повинен не рідше як один раз на місяць призначати комісію для раптової ревізії каси, під час якої готівку перераховують (кожна пачка має бути розкрита). Після перевірки всіх прибуткових і видаткових документів визначають залишок, який звіряють з готівкою.

Якщо під час ревізії виявлено нестачу, то її стягують з касира. Підприємство зобов'язане негайно подати позов щодо стягнення нестачі.

1.8 Характеристика форм безготівкових розрахунків

Операції за рахунками здійснюють за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

Варто розрізняти види платіжних інструментів, види розрахункових документів та форми безготівкових розрахунків.

Платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника.

До платіжних інструментів відносять документи на переказ, розрахункові документи та спеціальні платіжні засоби (платіжні картки).

Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлює Національний банк України; форми документів за операціями з застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовують у платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюють правилами платіжних систем та повинні містити обов'язкові реквізити, встановлені Національним банком України.

Є такі види платіжних інструментів [69, ст. 1.13] (рис. 10.1):

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- платіжна вимога;

- розрахунковий чек;

- акредитив;

- вексель;

- меморіальний ордер;

- платіжна картка

Ініціювання переказу [35, ст. 22] здійснюють за такими видами розрахункових документів (див. рис. 10.1):

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога;

5) меморіальний ордер.

Безготівкові розрахунки підприємств здійснюють у різних формах, а саме (див. рис. 10.1):

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- чеків;

- акредитивів;

- векселів.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Платіжне доручення є наказом підприємства установі банку переказати певну суму коштів зі свого рахунку на рахунок інших підприємств чи організацій у цій чи іншій установі банку. Платіжні доручення приймають установи банків до виконання залежно від наявності коштів на рахунку платника. Якщо коштів недостатньо, або вони відсутні, платіжне доручення повертають платнику без оплати. Платіжні доручення можуть подаватись у банк упродовж 10 календарних днів з дня виписки.

Є такі переваги розрахунків платіжними дорученнями:

1) вони є універсальною формою розрахунків (можуть застосовуватись і в межах країни, і в міждержавних постачаннях; за товарними і нетоварними операціями, для попередньої оплати, авансів і оплати після отримання товару);

2) ця форма розрахунку забезпечує максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорює оборот обігових коштів, запобігає виникненню кредиторської заборгованості.

Недоліком розрахунків платіжними дорученнями є відсутність гарантії належного платежу (своєчасність надходження платежу залежить не лише від платоспроможності покупця, а й від своєчасності виписки ним доручення).

Схема документообігу при використанні платіжного доручення подана на рис. 10.2:



Рис. 10.2. Схема документообігу при використанні платіжного доручення: 1 - укладення договору; 2 - відвантаження продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг; 3 - передача платіжного доручення; 4 - виписка з поточного рахунку; б - платіжне повідомлення про зарахування коштів на поточний рахунок одержувача; 6 - виписка з поточного рахунку одержувача

Якщо одержувач не має рахунку в установі банку, то можуть використовуватися гарантовані доручення - банк перераховує кошти одержувачу через відділення зв'язку.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Платіжну вимогу-доручення подає одержувач коштів безпосередньо до платника. Покупець, якщо він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину документа і направляє в свій банк для переказу суми на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки платіжними вимогами-дорученням и застосовують переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують щодо розрахунків претензійного характеру. Банк приймає до оплати вимогу-доручення від платника не пізніше 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Схема документообігу при використанні вимоги-доручення зображена на рис. 10.3:

Рис, 10.3. Схема документообігу при використанні вимоги-доручення: 1 - укладення договору купівлі-продажу зі зазначенням форми розрахунків - вимогами-дорученнями; 2 - відвантаження продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг; 3 - передача документів про відвантаження разом з вимогою-дорученням зі заповненою верхньою частиною; 4 - передача в банк повністю заповненої вимоги-доручення; 5 - здійснення платежу з одночасним наданням платнику виписки з рахунку та надсиланням документів у банк одержувача; 6 - зарахування коштів на рахунок одержувача та повідомлення його про це шляхом надання виписки з рахунку

Розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його обслуговує, провести переказ суми коштів на користь визначеного в ньому одержувача.

Розрахунковий чек є письмовим дорученням власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату одержувачу коштів (чекодержателю) зазначеної у чеку суми. Як правило, чеки використовують у розрахунках між підприємствами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари.

Чеки застосовують лише для безготівкових розрахунків, вони не підлягають сплаті готівкою. Такий чек заповнює платник і передає його одержувачу безпосередньо під час здійснення господарської операції.

Чеки виготовляють на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором НБУ на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових реквізитів і брошурують у чекові книжки. Чеки і чекові книжки є бланками суворого обліку. Строк дії чекової книжки - 1 рік з дати видачі. Розрахунковий чек із чекової книжки банк приймає до оплати впродовж 10 календарних днів від дати виписки. Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки повертають банку емітенту, який їх погашає.

Перевагою чекової форми розрахунків є відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Недоліками є неможливість оформлення чека на велику суму; складність оформлення чека.

Схема документообігу при використанні розрахункових чеків зображена на рис. 10.4.

Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар третій особі (постачальнику, бенефіціару) зі спеціально задепонованих коштів за умовами передбаченими в акредитиві.

Банк-емітент - банк, що відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток або видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку).

Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.



Рис. 10.4. Схема документообігу при використанні розрахункових чеків: 1 - подання заяви на придбання чекової книжки й одночасно платіжного доручення на перерахування частини коштів на рахунок "Розрахунки чеками"; 2 - видача чекової книжки з депонуванням суми ліміту; 3 - відвантаження продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг; 4 - передача чека на оплату (при цьому чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного); 5 - передають документи на оплату разом з трьома примірниками реєстру чеків; 6 - зарахування грошей на рахунок постачальника, передача документів до банку покупця; 7 - надання виписки з рахунку про перерахування вказаної в чеку суми

При використанні цієї форми розрахунків оплату документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюють або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, спеціально задепонованих, або в банку-платнику - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунків дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено. Для покупця така форма невигідна, бо на певний час кошти вилучають з обороту, що погіршує його фінансовий стан.

Акредитиви бувають покриті, відкличні, непокриті, безвідкличні.

Покритий - акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюють кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку, що носить назву "Розрахунки за акредитивами".

Непокритий - акредитив, оплату за яким, в разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантує банк-емітент за рахунок банківського кредиту.

Відкличний - може бути змінений або анульований бан-ком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара.

Безвідкличний - не може бути змінений або анульований без згоди на це бенефіціара.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Для відкриття акредитива клієнт подає банку-емітенту заяву в трьох примірниках, а для покритого акредитива - ще й відповідні платіжні доручення. Заяви повинні містити умови акредитива.

Акредитивну форму розрахунків застосовують тоді, коли прийом товарів покупцем здійснюють за місцем знаходження постачальника.

Є такі переваги акредитивної форми розрахунків:

1) надійне забезпечення платежу (для продавця);

2) гарантія, що платіж буде здійснено лише після надання продавцем необхідних документів, що засвідчують відвантаження товару (для покупця).

До недоліків використання акредитивної форми розрахунків варто віднести:

1) складність і громіздкість розрахунків у них задіяно декілька сторін, оформляється багато документів, до складання яких необхідно ретельно підходити;

2) часовий фактор - документи проходять через банки, що неминуче призводить до втрати часу;

3) вартісний фактор - за проведення операцій (відкриття, підтвердження, приймання та перевірка документів) банки стягують комісію, що залежить від суми акредитива, таким чином, вартість акредитива досить висока.

Акредитивну форму розрахунків часто застосовують при міжнародних розрахунках. Іноземний бенефіціар часто наполягає на підтвердженні випущеного українським банком

Рис. 10.5. Схема документообігу при використанні акредитива: / - покупець-платник передає до свого банку заяву на відкриття акредитива; 2 - банк депонує кошти на рахунок "Розрахунки акредитивами"; З - банк покупця (банк-емітент) повідомляє банк постачальника (банк-виконавець) про відкриття акредитива; 4 - банк постачальника (банк-виконавець), одержавши повідомлення, інформує постачальника і банк покупця (банк-емітент) про відкриття акредитива; 5 - постачальник відвантажує товар покупцю; 6 - постачальник передає товарно-транспортні накладні та розрахункові документи до сплати своєму банку; 7 - банк постачальника, одержавши зазначені документи, перевіряє їх та звіряє з умовами реалізації акредитива; 8 - банк постачальника (банк-виконавець) спецзв'язком передає документи до банку покупця (банку-емітента); 9 - банк-емітент підтверджує отримання реєстру документів; 10 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 11 - банк-емітент звіряє одержані документи постачальника з умовами акредитива і перераховує гроші банку постачальника

акредитива європейським банком. Тоді в ланцюжку "покупець - банк-емітент - банк-виконавець - бенефіціар" з'являється ще одна ланка - підтверджуючий банк.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (одержувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюють векселем.

Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) [46, ст. 14].

Вексель виконує різні функції господарської діяльності залежно від обставин:

- боргового зобов'язання - в разі оформлення заборгованості за господарським договором за передані товари, виконані роботи, надані послуги;

- цінного папера - коли він є предметом купівлі-продажу за господарським договором;

- платіжного інструмента - у разі використання його в розрахунках з суб'єктами господарської діяльності.

Тож вексель - це фінансовий інструмент, що поєднує функції цінного папера, боргового зобов'язання, платіжного інструмента.

Обіг векселів в Україні регулює Закон України "Про обіг векселів в Україні" [28], який прийняли відповідно до Женевської конвенції 1930 р. (якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі).

Векселі бувають:

1) прості - виписує і підписує боржник;

2) переказні - виписує і підписує кредитор (трасант), є наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений термін вказаної суми грошей іншій особі (ремітенту).

Простий вексель - борговий цінний папір, який місить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити векселедержателю певну суму грошей при настанні певного строку. Бувають іменними і на пред'явника.

Переказний вексель (тратта) - борговий цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора (трасанта), адресоване боржнику (трасату), про те, щоб останній виплатив по пред'явленню або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі. Переказний вексель зберігає особа (ремітент), що буде виступати пред'явником. Погоджуючись зі зобов'язаннями, боржник ставить на тратті свій підпис (акцепт). Ремітент може передати тратту іншій особі шляхом передававального підпису (індосаменту), яка буде вважатись наступним ремітентом.

Векселі (переказні й прості) складають у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форму та порядок виготовлення яких затверджує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Женевської вексельної конвенції; вони не можуть бути переведені у бездокументарну форму.

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта (векселедавця), інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюють тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їхніх установчих документах.

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Вексель підписують від імені юридичних осіб - власноруч керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами; підписи скріплюють печаткою.

Підприємство-векселедавець зобов'язане вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші. Видавати переказні та прості векселі підприємство може лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Порівняно з іншими цінними паперами векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обігу, прискорюють його.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або (за договірного списання) одержувала до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Платіжну вимогу застосовують у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач.

Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складають за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника та внутрішньобанківських операцій.

Размещено на Allbest.ru

...