Склад та порядок планування видатків на національну оборону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Кафедра економічної теорії та фінансів

«Видатки на національну оборону»

Аналітична робота з дисципліни

«Державні фінанси і бюджетний процес»

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні засади фінансування та класифікація видатків на національну оборону

2. Функціональна структура видатків на національну оборону

3. Планування видатків на національну оборону

4. Основні проблеми фінансування видатків на національну оборону

5. Шляхи оптимізації використання оборонних видатків в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

В сучасних умовах оборона покликана давати найбільш ефективні рішення сучасних воєнно-економічних завдань захисту держави від будь-яких посягань ззовні, а також швидкої локалізації внутрішніх конфліктів та забезпечення стабільності в країні. До того ж, слід постійно дбати про гідне місце України в системі міжнародної безпеки.

Одним з найважливіших критеріїв, що характеризує прагнення держави забезпечити необхідні умови розвитку збройних сил та інших військових формувань, підтримання стану їхньої бойової готовності в належному стані, є рівень оборонних видатків та їхній розподіл за ключовими показниками: на утримання особового складу, на навчання та бойову підготовку військ, на розвиток озброєнь, військової техніки та інфраструктури.

На початку цього року оприлюднена інформація щодо рівня розвитку збройних сил 100 провідних країн світу [3, с. 22]. За показниками розвитку сил загального призначення, які характеризують рівень розвитку родів військ, ступінь новизни озброєння та військової техніки, рівень бойової підготовки та готовності сил Україна на 21 позиції (6-а у європейському регіоні).

Про критичність ситуації з фінансуванням оборонної сфери в Україні свідчить той факт, що за дев'ять останніх років частка бюджетних асигнувань Міністерства оборони України скоротилася з 5,42 % від загальної суми видатків Державного бюджету України у 2006 році до 3,68 % - у 2010 році, 3,4% - у 2014р, що на 15% більше показника 2013р. [9].

Актуальність теми визначається тим, що національна оборона є основним і самим вагомим складовим елементом безпеки держави Параметри витрат на національну оборону, закладені в бюджеті, відображають політику зміцнення обороноздатності держави.

Метою роботи є висвітлення основних складових фінансування та напрямки планування видатків бюджету України на національну оборону.

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

розглянути функціональну структуру видатків бюджету на національну оборону;

проаналізувати загальні принципи планування видатків на національну оборону;

висвітлити основні проблеми фінансування видатків на національну оборону в Україні.

Об'єктом роботи є видатки бюджету України спрямовані на фінансування національної оборони.

Предметом виступають загальні засади фінансового механізму планування витрат бюджету на національну оборону.

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІНАНСУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДАТКІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ОБОРОНУ

Фінансування видатків на національну оборону зумовлюється необхідністю захисту інтересів держави у міжнародному співтоваристві. Обсяг витрат на оборону визначається системою офіційних поглядів військового характеру, виходячи із співвідношення різних воєнних угруповань у світі, напрямків зовнішньої політики України та інших факторів.

Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати [8, с. 173].

Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.

Поточні витрати на оборону пов'язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні. Вони включають грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, а також витрати, пов'язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки.

Капітальні витрати пов'язані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної промисловості. Вони включають витрати на військові наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо [8, с. 179].

Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сім'ям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкодування збитків, завданих воєнними діями тощо.

Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.

Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюджету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5 - 7% видатків зведеного бюджету. Водночас ефективність збройних сил визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. Ці якісні показники стану збройних сил вимагають значного збільшення фінансування національної оборони. Останнє зумовлюється сучасними умовами реальних зовнішніх загроз [9].

Фінансування органів і установ національної оборони здійснюється на основі їх кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів України і включаються до проекту Державного бюджету України. Фінансування видатків на оборону здійснюється через Державне казначейство України.

Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені необхідністю захисту її зовнішніх та внутрішніх інтересів. Фінансування правоохоронної діяльності і гарантування безпеки держави здійснюється в межах обсягу грошових коштів, затверджених у Державному бюджеті через систему головних розпорядників бюджетних коштів. Всі ці видатки фінансуються з Державного бюджету за виключенням видатків на утримання підрозділів міліції, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

2. ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ВИДАТКІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ОБОРОНУ

Функціональна структура видатків на національну оборону (код 0200) включає видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.

Витрати Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи ЗСУ, фінансуються КМУ за рахунок коштів, що виділяються в установленому законодавством порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень). Так, за рахунок коштів Державного бюджету України утримуються органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до закону України, Генеральний штаб ЗСУ, інші штаби, командування, управління, постійні або тимчасово утворені органи у Збройних силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації [5, с. 412].

МОУ є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. У межах встановлених повноважень МОУ здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними силами України, а також всебічно забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом ЗСУ у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організує виконання робіт в інтересах ЗСУ і надання послуг.

Збройні сили України, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, мають таку загальну структуру:

Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового управління;

види ЗСУ - Сухопутні війська, війська Протиповітряної оборони, ВМС;

об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів ЗСУ [4, с. 9].

Відповідно до функціональної класифікації видатки бюджету на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави включають такі витрати:

видатки на утримання органів внутрішніх справ, до яких належить матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю; підрозділів органів внутрішніх справ; підрозділів державно-патрульної служби та дорожнього нагляду; інспекції у справах неповнолітніх; приймальників-роз-подільників для неповнолітніх; спеціальних приймальників-розподільників;

видатки на поточне утримання внутрішніх військ МВС України;

видатки на утримання прокуратури, які включають видатки на поточне утримання Генеральної прокуратури України та місцевих органів прокуратури;

видатки на кримінально-виправні системи: установи і підприємства України з виконання покарань;

видатки на Прикордонні війська України, до яких належать видатки на утримання Прикордонних військ України та комплексну програму розбудови державного кордону України;

видатки на Службу безпеки України, які включають видатки на поточне утримання Служби безпеки України, антитерористичного Центру Служби безпеки України та матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів із боротьби з організованою злочинністю;

видатки на пожежну охорону, які включають державну пожежну охорону та професійну пожежну охорону;

видатки на утримання Головного управління урядового зв'язку;

видатки на утримання інших правоохоронних органів, які включають витрати управлінь державної охорони та спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів;

видатки на утримання розвідувальних органів;

витрати, пов'язані із зміцненням правопорядку за рахунок реалізації конфіскованого митними органами майна, товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними й іншими уповноваженими органами, а також конфіскованої валюти;

видатки на утримання Національного бюро розслідувань [8, с. 181].

Керівництво Збройними силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ.

Водночас чинне законодавство передбачає, що ЗСУ можуть здійснювати господарську діяльність. Так, земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗСУ, є державною власністю, що належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати всіх видів податків. Отже, законодавство передбачає можливість національних ЗСУ отримувати доходи від господарської діяльності, що витрачатимуться на їх власні потреби.

3. ПЛАНУВАННЯ ВИДАТКІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ОБОРОНУ

Планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: «Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку», «Охорона та оборона особливо важливих державних об'єктів і супроводження перевезення ядерних матеріалів по території України», «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів», «Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів» [9] та інші.

З метою задоволення потреб окремі служби правоохоронної діяльності поєднують свою діяльність з господарською для залучення додаткових грошових коштів. Це, зокрема, виконання певної господарської діяльності установ і підприємств з виконання покарань, служби пожежної охорони тощо.

Загальний розмір і рівень витрат на оборону залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів: міжнародної обстановки; протяжності і характеру кордонів, обумовлених розмірами території країни; сучасного розвитку військової справи та стану технічного оснащення армії і флоту; економічних можливостей країни [6, с. 4].

Науковий підхід до формування оборонного бюджету країни полягає у створенні системи взаємодії військової сфери з економікою, політикою і суспільством у цілому, що забезпечить приведення у відповідність процесу реформування Збройних Сил з реальною соціально-економічною і військово-політичною обстановкою. Витрати на армію мають плануватися, виходячи не з її потреб, а з реальних можливостей бюджету. Тож серед комплексу чинників, які впливають на фінансування оборонної сфери, одним з визначальних є стан національної економіки - можливості держави утримувати ЗС України.

У процесі планування витрат на національну оборону включаються першочергові заходи військової реформи: скорочення чисельності Збройних Сил, удосконалення їх структури, оптимізація структури витрат шляхом вдосконалення оснащення військ військовою технікою й озброєнням, перехід до комплектування Збройних Сил на контрактній основі, створення гарантованої системи матеріального і соціального забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей [4, с. 10-11].

Обсяг коштів, що виділяються на національну оборону, знаходиться в тісному зв'язку зі станом і тенденціями розвитку світової економіки, військово-політичної та військово-стратегічної обстановки у світі, соціально-економічної обстановки в країні і динамікою її розвитку. З цієї причини прогнозування видатків на національну оборону, на думку експертів, повинно проводитися в два етапи.

На першому етапі прогнозується соціально-економічний розвиток країни - розраховується валовий внутрішній продукт. На другому етапі прогнозуються питомі й абсолютні показники видатків на національну оборону. При цьому визначальним показником виступає частка ВВП, яка щорічно виділяється на потреби оборони.

Враховуючи значення оборони для функціонування суверенної і недоторканної держави, цілком виправданим є здійснення фінансування її потреб виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначається як Бюджетним кодексом України (ст. 87), так і спеціальним законодавством.

Підходи до фінансування оборони залежать від прийнятої країною Воєнної доктрини. Існують три основні її типи.

Перший - повна відмова від військових видатків.

Другий - створення могутньої воєнної супердержави.

Третій - фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

В Україні, яка відмовилась від ядерного арсеналу, фінансування здійснюється за третім типом. Видатки на оборону фінансуються за такими напрямами: утримання регулярних формувань; закупівля озброєння та військової техніки; капітальне будівництво; проведення військових навчань; науково-дослідні роботи; інші видатки, що пов'язані з підтриманням функціонування Збройних Сил.

Міжнародний досвід у сфері видатків на оборону досить різноманітний, але завжди ґрунтується на компромісі між видатками на соціальну сферу й оборону [3, с. 22].

Для демократичних країн видатки на оборону традиційно складають більше 1% валового національного продукту та понад 4% бюджетних асигнувань. Фінансове планування та розподіл ресурсів - частина оборонного планування, яке навіть для країн, що входять до євроатлантичного простору безпеки, не уніфіковане.

ОБСЄ характеризує оборонне планування як «наміри держави на середньострокову та довгострокову перспективу по відношенню до чисельності, структури, підготовки та оснащення її збройних сил, а також відносно оборонної політики, доктрин та бюджетів».

Досвід розвинених країн свідчить, що оборонний бюджет розвитку передбачає виділення на утримання особового складу не більше 50% його загального обсягу. Критичною межею, за якою виділені кошти вважаються «бюджетом проїдання», є спрямування на зазначені цілі понад 75% асигнувань, що передбачені на оборону держави. Зокрема, на розвиток ОВТ і воєнної інфраструктури в Німеччині та Польщі витрачається 25,3% оборонного бюджету, в Туреччині - 32,4%, у Франції - 46,1%.

Ідеальний розподіл оборонного бюджету повинен бути таким: особовий склад - 40%, експлуатація й обслуговування військової техніки й озброєння - 30%, фінансування НДДКР, закупівля військової техніки й озброєння - 30% [3, с. 23].

Світовий досвід пропонує раціональні підходи до підготовки й затвердження оборонного бюджету. Зазвичай вони базуються на циклічному (один цикл - 2-3 роки) програмно-цільовому методі «планування-прогнозування-бюджетування». В основу цього процесу покладені довгострокові плани розвитку, які щорічно коригуються.

4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ОБОРОНУ

Аналіз структури військових витрат України лише засвідчує критичність ситуації. На сьогодні частка витрат на утримання збройних сил країни перевищує майже втричі граничний показник, а частка витрат, спрямованих на розвиток озброєнь, військової техніки та інфраструктури, становить менше чверті від мінімального граничного показника (табл. 4.1). При цьому фактично планові показники не виконувалися. Красномовним в цьому контексті є той факт, що з запланованих 3078,8 млн. грн. у 2009 році на фінансування розвитку озброєнь, військової техніки та інфраструктури Міністерство отримало лише 602,8 або 16,8 % від запланованих обсягів.

Таблиця 4.1

Розподіл видатків Міністерства оборони за функціональним призначенням у 2006-2010 роках, у відсотках [9].

Видатки за функціональним призначенням	2006	2007	2008	2009	2010
утримання ЗС	68,7	73,9	77,2	84,0	87,9
підготовка ЗС	16,1	14,6	13,4	8,8	5,1
Розвиток озброєнь, військової техніки та інфраструктури	15,2	11,5	9,4	7,2	7,0

Якщо порівняти видатки 2005 р. з видатками 2010 р. за кодами програмної кваліфікації, то можна пересвідчитись у повному згортанні фінансування за важливими позиціями, а саме: матеріально-технічне забезпечення бойової підготовки; державні цільові програми розробки та створення нових видів озброєння; конверсія колишніх військових об'єктів.

Розмір видатків за окремими позиціями істотно скоротився у 2010 році у порівнянні з 2005 роком. Зокрема: видатки на реформування та розвиток Збройних Сил України скоротилися майже на 60 %; на будівництво і капітальний ремонт військових об'єктів - більш ніж на 80 %; на утилізацію звичайних видів боєприпасів та рідинних компонентів ракетного палива - більш ніж на 60 %; на захист важливих державних об'єктів; соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, що звільняються в запас або відставку - більш ніж на 80 %. Але видатки на утримання особового складу Збройних Сил України збільшилися втричі [6, с. 5].

Однією з причин такої ситуації є розподіл видатків Державного бюджету для Міністерства оборони на загальний та спеціальний фонди. Головне призначення спеціального фонду є отримання додаткових коштів від комерційних операцій. Для прикладу розглянемо розподіл видатків Державного бюджету України на 2010 рік для Міністерства оборони в розрізі загального та спеціального фондів. Позиція «Закупівля і модернізація озброєння та військової техніки для ЗСУ - за загальним фондом дорівнює нулю, за спеціальним - 655,9 млн. грн.. (22,8 % від видатків спеціального фонду, спрямованих на розвиток) Така сама ситуація і по позиціях «Відновлення боєздатності, утримання, експлуатація, ремонт озброєння та військової техніки» (20,6 %), «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ» (26,6 %) [5, с. 422]. Тобто, якщо вдасться реалізувати низку комерційних операцій, то збройні сили країни отримають кошти для пріоритетних статей оборонного бюджету. Позиція «Реформування та розвиток ЗСУ» фактично на 90 % фінансується зі спеціального фонду. Прикладні дослідження у сфері військової оборони держави майже на 60 % мають забезпечуватися зі спеціального фонду. Утилізація боєприпасів та рідинних компонентів ракетного палива також майже на 90 % фінансується зі спеціального фонду. І це за кризової ситуації в цій сфері. Витрати на керівництво та військове управління ЗСУ фактично на 100 % забезпечується загальним фондом. Утримання особового складу ЗСУ на 90 % забезпечується загальним фондом і більш-менш гарантоване державою.

Отже кошти, які виділялися Міністерству оборони з державного бюджету, переважно були використані на утримання особового складу. Як наслідок - рівень бойової підготовки Збройних Сил та наявні озброєння й військова техніка не відповідають сучасним вимогам. Така ситуація пояснюється відсутністю послідовної державної політики у питаннях матеріального та фінансового забезпечення Збройних Сил України. Зокрема, Міністерство фінансів України при формуванні бюджету Міністерства оборони не враховувало вимог Державної програми розвитку Збройних Сил України. Кошти держбюджету в основному планувалися на утримання не реформованої системи Збройних Сил, без відповідного їх розвитку [9].

Разом з тим великою проблемою є нерівномірне фінансування заходів розвитку ОВТ. Так за даними Міністерства оборони України Міністерство фінансів у помісячних розписах асигнувань основну суму коштів виділяє, як правило, у IV кварталі. Це унеможливлює використання призначених коштів у повному обсязі, порушує послідовність та повноту виконання заходів з розробки та закупівлі озброєння, не дозволяє ефективно спланувати фінансування заходів з розвитку ОВТ, призводить до ситуації, коли Міноборони вимушено здійснювати авансування виконання заходів з розвитку ОВТ, що в свою чергу призводить до збільшення дебіторської заборгованості.

5. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОННИХ ВИДАТКІВ В УКРАЇНІ

Питання пошуку оптимальних для України механізмів ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони на рівні вищого політичного керівництва держави, в науковому та експертному середовищі ставилося протягом останніх двох десятиріч неодноразово. Проте стан технічного оснащення Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та оборонної промисловості України не поліпшується. Незважаючи на оголошувані реформи військової організації, де-факто вони, як правило, зводилися до перерозподілу видатків на ґрунті скорочення особового складу ЗСУ та обмеження видатків на переозброєння.

Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони - не менше 3 % ВВП щорічно.

У 2013 р. сукупні бюджетні видатки на оборону становили 14,8 млрд. грн. (що еквівалентно приблизно 1,8 млрд. дол. США). Для порівняння: з федерального бюджету РФ у цей період на оборону було виділено кошти, еквівалентні 66,1 млрд. дол.

Левова частка бюджетних коштів на оборону України була призначена на фінансування поточних видатків. Зокрема, за бюджетною програмою «Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» було виділено майже 11 млрд. грн. За рахунок цих видатків у 2013 р. забезпечено утримання 131,3 тис. осіб особового складу ЗСУ та забезпечено особовий склад ЗСУ основними видами забезпечення відповідно до встановлених норм (продовольчим, речовим, пально-мастильними матеріалами).

Водночас на технічну модернізацію війська було спрямовано лише 686,4 млн. грн. (бюджетна програма «Розвиток озброєння та військової техніки Збройних Сил України»). Ця сума була спрямована на модернізацію двох літаків, тропосферної станції, виконання чотирьох дослідно-конструкторських робіт за державним оборонним замовленням, створення та будівництво корабля класу «Корвет» (221,9 млн. грн.) та завершення створення військово-транспортного літака АН-70 (251,4 млн. грн.).

Водночас наявність власного оборонно-промислового комплексу (ОПК) створює об'єктивні передумови досягнення кумулятивного ефекту і для соціально-економічного стану країни, і для її обороноздатності від перерозподілу видатків через прямі, а також непрямі механізми забезпечення вітчизняних збройних сил. Так, середній щорічний обсяг виробленої продукції на оборонних підприємствах України сягає 2 млрд. дол. США, що свідчить про значний потенціал ОПК у виробництві широкої номенклатури військових товарів і послуг.

Українські підприємства на цей час, за існуючими зразками вітчизняних озброєнь, потенційно володіють конкурентоспроможністю на світових ринках у широкому сегменті виробництва продуктів військового і подвійного призначення. До основних напрямів належать: розробка і виробництво ракетної техніки; розробка і виробництво літаків спеціального призначення (на базі військово-транспортної авіації); розробка і виробництво високоточних засобів ураження (комбіновані боєприпаси); розробка і виробництво радіолокаційної техніки і засобів оптико-електронної розвідки; розробка і виробництво авіаційних, корабельних двигунів, двигунів для бронетехніки (крім автомобілів військового призначення); модернізація авіатехніки; розробка і виробництво бронетехніки; а також весь комплекс військового кораблебудування (без артилерійського озброєння кораблів).

На сьогодні до діючих підприємств ОПК України, як правило найбільших, що виконують державне замовлення та/чи укладають контракти в межах військово-технічної співпраці з іноземними державами, належать до 120 суб'єктів господарювання різної форми власності. Серед них 19 у сфері авіабудування та авіаремонту; 11 - виробництва артилерійських систем і боєприпасів, у т.ч. керованих; 7 - розробки, будівництва і ремонту бронетехніки; 5 - двигунобудування; 50 - розробки і виробництва радіоелектроніки; 14 - кораблебудування (в т.ч. 5 у АРК); 4 - ракетобудування і 6 - ремонту засобів протиповітряної оборони. Як правило, вони зосередженні у великих містах, зокрема у Києві (33 підприємства), Харкові (10), Миколаєві (10), Львові (6), Запоріжжі (6), а також у Дніпропетровську (2) та Одесі (3). Інші підприємства розташовані переважно на території західних (9), північних (8) областей країни. На території АРК і зони проведення антитерористичної операції (у м. Донецьку) залишаються 14 і 3 підприємства, відповідно.

Характер функціонування сучасного ОПК України має низку особливостей, що впливають на загальні можливості забезпечення ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, а також стимулювання розвитку економіки України:

- відсутність координації у діяльності оборонних підприємств, часто державних. Підприємства ОПК розподілені між різними міністерствами і відомствами. Так, унаслідок реформи 2010 р. [1] було реорганізовано низку структур, що забезпечували вироблення і реалізацію державної політики у сфері ОПК. Частина функцій із управління низкою оборонних підприємств належить Державному агентству України з управління корпоративними правами та майном, Державному космічному агентству України, Фонду державного майна України, Державному агентству з питань науки інновацій та інформації (на цей час у стані реорганізації). Створено єдиний Державний концерн «Укроборонпром», що здійснює управління об'єктами державної власності в ОПК, зокрема до нього увійшло понад 130 державних підприємств (у т.ч. суб'єкти господарювання - державні спецекспортери), а також ремонтні підприємства Міністерства оборони України;

- експортоорієнтованість українських виробників озброєнь. Експорт вітчизняної продукції ОПК, за експертними оцінками, сягає 1?1,3 млрд. дол. США щорічно. Основні споживачі - країни Азії (47 %), Африки (23 %), СНД (21 %), Європи (6 %), Америки (3 %). До основних країн?партнерів у військово-технічному співробітництві належать: Індія (основні товарні групи: двигуни до важкої броньованої техніки), Ірак (бронетранспортери), Китай (авіадвигуни, трансмісії та двигуни до важкої броньованої техніки, послуги, кораблі та двигуни до кораблів), Таїланд (колісна автотехніка, бронетранспортери, танки), Казахстан (бронетранспортери, кораблі), Росія (авіадвигуни, двигуни для військових кораблів, послуги у сфері ракетобудування і низка комплектуючих) і Азербайджан (бойові вертольоти, броньовані машини, ракети). Загалом зацікавленість в українській продукції виявляють економічні агенти і уряди 78 країн;

- висока імпортозалежність від одного постачальника (Росія). Для виробництва озброєнь вітчизняні підприємства імпортують товари і матеріали із 16 країн світу. Від імпорту комплектуючих залежить 67 % діючих підприємств, зокрема критична залежність спостерігається у радіоелектроніці, авіа- і двигунобудуванні. Понад 60 % від загального імпорту для потреб оборони припадає на Російську Федерацію.

При цьому зношеність основних фондів підприємств складає понад 50 %, зокрема 70-75 % устаткування та промислових механізмів морально застаріли та експлуатується понад 20 років, що чинить негативний вплив на якість продукції (приклад - претензії за контрактом щодо постачання бронетехніки до Іраку) та рівень продуктивності праці узагалі;

- низька здатність до замкнутого виробництва нових видів та зразків озброєння. Вітчизняна промисловість спроможна виробляти у замкнутому циклі 1-2 % існуючої номенклатури озброєнь і військової техніки, необхідних для збройних сил країни. Наприклад, серед новітніх напрацювань потенційно втрачено розробку і виробництво нових систем управління корабельними системами і засобами (ВАТ «Фіолент», м. Сімферополь) та існує загроза вилучення технологій щодо електронної розвідки (ДАХК «Топаз», м. Донецьк). Між тим, українські підприємства можуть здійснювати ремонт і модернізацію переважної більшості військової техніки, що стоїть на озброєнні української армії. Проте ремонтні потужності для потреб вітчизняного війська та інших силових структур складають від 5 до 8 % від потенційних можливостей ОПК України;

- розпорошеність видатків у сфері державного оборонного замовлення. До виконання оборонного замовлення ЗСУ та інших силових структур країни щодо придбання нового озброєння, ремонту і модернізації у середньому щорічно залучається до 22 підприємств, переважно державної форми власності[2]. Також 47 % наукових і дослідно-конструкторських робіт у оборонній сфері фінансується за рахунок державного замовлення. На внутрішньому ринку загалом споживається менше 30 % оборонної продукції, виготовленої в Україні.

До національних замовників належить 15 відомств, зокрема Міністерство оборони України. Оснащення і переозброєння збройних сил відбувається у межах цільової програми «Розвитку озброєнь і військової техніки на період 2012-2017 рр.». Також схвалені та діють 3 загальнодержавні програми щодо будівництва кораблів класу «Корвет», військово-транспортного літака АН-70 і створення нового багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан» (проект «Сапсан» закрито у 2013 р.)[3].

Таким чином, фінансування національної оборони наразі знаходиться на критично низькому рівні та є недостатнім для повноцінного задіяння потенціалу вітчизняного ОПК у забезпеченні потреб модернізації ЗСУ. В умовах військової агресії проти Україні ці видатки мають бути збільшені по всіх напрямах, як на поточні потреби армії (у зв'язку з проведенням часткової мобілізації), так і на технічну модернізацію.

Водночас, враховуючи жорсткі бюджетні обмеження, необхідно шукати додаткові шляхи збільшення доходів. Зокрема:

1. Підвищити ефективність господарської діяльності ЗСУ. Чинне законодавство передбачає, що ЗСУ можуть здійснювати господарську діяльність та отримувати доходи від господарської діяльності, що витрачатимуться на їх власні потреби. Так, земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗСУ, є державною власністю, що належить їм на праві оперативного управління, та звільняється від сплати всіх видів податків. У цьому контексті доцільно детально проаналізувати можливості щодо збільшення ефективності господарської діяльності ЗСУ, а також отримання доходів щодо продажу надлишкового майна.

2. Провести широку емісію цінних паперів, доходи від розміщення яких будуть спрямовуватимуться на технологічну модернізацію вітчизняної армії. Наразі Ощадбанк вже розпочав продаж казначейських зобов'язань «Військові» серії В номінальною вартістю 1000 грн. Проте ці цінні папери орієнтовані на внутрішній ринок для фізичних осіб, фінансових ресурс яких є досить вузьким. Водночас видається доцільним провести емісію цінних паперів на зовнішніх ринках з тим, щоб союзні країни мали змогу також фінансово підтримати Україну в справі модернізації армії.

3. Запровадити комплекс податкових пільг, що вивільнять фінансові ресурси для ЗСУ і для підприємств ОПК. Зокрема, доцільно розглянути можливість:

- запровадження нульової ставки ПДВ на постачання товарів та послуг, що закуповуються державою з метою забезпечення поточної діяльності та модернізації ЗСУ і ОПК;

- запровадження підприємствам ОПК інвестиційної пільги з податку на прибуток в частині інвестицій в обладнання і НДДКР;

- упровадження податкових пільг для установ, що забезпечують підготовку висококваліфікованих кадрів в оборонній промисловості для забезпечення розвитку вітчизняного ОПК у довгостроковій перспективі;

- звільнення від сплати мита на ввезення технологічного обладнання та компонентів, що використовуються в ОПК та не виробляються в Україні.

4. Розширення практики надання державних гарантій за кредитами банків для підприємств ОПК. Можливість отримання державних гарантій має надаватися автоматично для підприємств всіх організаційно-правових форм.

У цьому контексті першість щодо розподілу та ефективного використання оборонних видатків має полягати у встановленні та використанні систем обліку, контролю та засобів координації у системі планування та забезпечення збройних сил, інших збройних формувань країни та підприємств вітчизняного ОПК, і безпосередньо враховувати загрози, пов'язані із ворожою політикою та намірами Російської Федерації.

До шляхів забезпечення ефективного використання оборонних видатків у коротко- і середньостроковій перспективі належать:

- позбавлення Міністерства оборони та силових відомств невластивих функцій. Зокрема це стосується відмови від прямих операцій з майном і земельними ділянками щодо забезпечення військовослужбовців житлом, проведення фундаментальних не спеціальних наукових досліджень тощо. Необхідно зосередити увагу міністерства на військових справах (задоволення інших потреб має відбуватися у спосіб прямого замовлення), що дозволить вивільнити (перепідпорядкувати) не спеціалізовані організації та персонал тощо;

- розробка та/або закупівля електронних систем управління та оперативного забезпечення збройних сил. Зокрема застосування електронних баз і систем обліку військової номенклатури за видами озброєнь для цілей логістики та забезпечення військ. Це дозволить, крім набуття мобільності в управлінні ресурсами, створити дієві механізми контролю через можливості паралельного аналізу та оцінки потоків матеріально-технічних та інших ресурсів;

- застосування прискореної амортизації щодо товарів військового призначення з метою їх належного оновлення на базі продажу застарілих зразків устаткування подвійного призначення (автомобілі, польові кухні тощо), продажу уповноваженим на це підприємствам для модернізації та перепродажу знятих з озброєння зразків тощо. Це надасть можливість силовим відомствам оновлювати парки засобів подвійного призначення шляхом продажу попередніх зразків за ринковою вартістю;

- використання потенціалу міжнародного співробітництва (транснаціональні оборонні компанії, крім російських). Це передбачає створення спільних військових підприємств чи об'єднання на базі українських підприємств зусиль державного замовлення, існуючих виробничих потужностей і новітніх іноземних технологій, що не виробляють (чи вироблення яких носить тривалий характер) щодо виготовлення нових зразків озброєння і техніки для ЗСУ та інших країн. Наприклад, у сфері військового авіа- і суднобудування. Це дозволить заощадити ресурси і час для розробки власних зразків, а також здешевить вироби для України, переорієнтує національне виробництво (авіа- та суднодвигунобудування) на внутрішній ринок і ринки інших країн;

- впровадження принципу достатньої модернізації. Йдеться про оновлення існуючих парків техніки на основі їх переобладнання на ремонтних підприємствах. Наприклад, заміну кузовів застарілих автомобілів ЗСУ на нові розробки без зміни шасі, переобладнання бронетехніки, авіаційних одиниць тощо за сучасними зразками. Цей підхід здешевить і прискорить заміну звичайних транспортних і військових засобів на такі, що отримають кращі захисні, вогневі властивості та

ВИСНОВКИ

Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Фінансування силових структур України починається з планування, яке є важливою складовою фінансово-господарської діяльності силових структур країни. Планування здійснюється у встановлені законом строки з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації.

Ефективність забезпечення потреб на оборону держави неможливе без якісного фінансового планування, що має включати в себе: правильне визначення потреб для даної сфери, своєчасне надання коштів від визначених законодавством органів, забезпечення планового, господарсько-доцільного та економного витрачання отриманих коштів

Функціонування силових структур є принциповою основою реалізації політики національної безпеки. Серед комплексу проблем цієї сфери однією з найголовніших є проблема забезпечення належного рівня фінансування силових структур. В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5-7% видатків зведеного бюджету. Такий рівень фінансування не є достатнім, адже ефективність Збройних сил України визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. За неналежного рівня фінансування не буде досягнуто необхідного рівня захищеності держави.

Внаслідок сприяння розвитку оборонної сфери не тільки буде забезпечена оборонна могутність держави, підготовлені та добре оснащені Збройні Сили України, але й вона стане ефективним чинником економічного зростання держави, а також надасть можливість вийти Україні на світовий ринок. Зараз, будуючи демократичну державу, Україна надає великого значення забезпеченню демократичного цивільного контролю над оборонними витратами, прозорості оборонного бюджету та створенню механізмів ефективного використання бюджетних коштів. Бюджет не можна розробляти без стратегічного планування, без розуміння суті воєнної стратегії. Крім того, системі формування оборонного бюджету слід мати межі оцінок ефективності розподілу ресурсів при ухваленні оборонних рішень, давати інформацію відносно цілей і задач, щоб своєчасно вжити необхідних заходів для недопущення негативних наслідків і досягнення кінцевої мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Бюджетний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - №50-51. - С.572.

Закон України «Про оборону України» зі змінами та доповненнями від 07.10.2010. [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.rada.gov.ua/

Агеев А. И., Куроедов Б. В., Сандаров О. В. Военный потенциал 100 ведущих стран мира // Экономические стратегии. - 2011. - №1. - С. 22 - 23.

Гурак С. Бюджетний пайок армії. // Атлантична панорама. - 2011. - №5. (36). - С. 9 - 15.

Мацелик М.О. Фінансове право: навчальний посібник. / М.О. Мацелик, Т.О. Мацелик, В.А. Пригоцький. - К.: Знання, 2011. - 816 с.

Мунтіян В. Фінансування Збройних Сил України: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. - 2007. - № 34. - С. 4-6.

Передборський В.А. Економічна безпека держави: Монографія. - К.: Кондор, 2005. - 391 с. видаток фінансування національний оборона

Чала Н.Д. Бюджетна система: Навчальний посібник. / Н.Д. Чала, Л.В. Лазоренко. - К., 2010. - 223 с.

Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України // http://www.mil.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru

...