Класифікація та еволюція оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія оподаткування

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки - обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система - сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Функції податків безпосередньо пов'язані з функціями фінансів (рис. 17.5).

Рис. 17.5. Функції податків

Елементи системи оподаткування:

- суб'єкт (платник податків) - юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

- об'єкт оподаткування-кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база - це грошова сума, з якої вилучається податок;

- джерело оподаткування - дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

Податкова ставка (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки - відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки - відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню;

- податкові пільги - звільнення від податків або зменшення податкових ставок.

Види податкових пільг:

- прискорена амортизація основного капіталу (списання амортизації в обсягах, що значно перевищують реальне зношування капіталу). За своїм змістом прискорена амортизація тотожна податковій субсидії підприємницькому сектору. Вона зменшує прибуток, належний до оподаткування, прискорює оборот основного капіталу, створює стимули для прискореного оновлення основного капіталу;

- інвестиційний податковий кредит, по суті, є фінансуванням державою інвестицій приватного бізнесу. За своїм змістом він є податковою знижкою. Його обчислюють як відсоток від вартості основного капіталу і вилучають безпосередньо із суми податку, а не з доходу, який підлягає оподаткуванню. Це зменшує на величину знижки вартість заново придбаного устаткування.

Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника. З точки зору соціальної справедливості, цей елемент оподаткування має бути обов'язковим у формуванні механізму оподаткування. Але введення податкової квоти зменшує можливість впливу податків як економічного регулятора держави. Тому податкова квота законодавчо не встановлюється.

Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива Лаффера" (рис. 17.6).

Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (ІУ). При подальшому зростанні податкової ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.

Рис. 17.6. Крива Лаффера

Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

- загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

- місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об'єктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

- податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

- податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

- розкладні - спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;

- окладні - встановлюються спочатку податкові ставки, а далі - розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

8а цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі - вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) - вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

- реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал і т. ін.);

- особисті - встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).

Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.

Фіскальні монополії - це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів держави від реалізації монополізованих товарів. Монополія держави може бути повна і часткова.

Повна монополія виявляється у виключному праві держави на виробництво і реалізацію певних товарів за встановленою нею ціною. Об'єктом повної монополії зазвичай є такі товари масового споживання, як сіль, сірники, горілчані та тютюнові вироби тощо.

Часткову монополію держава реалізує через монополізацію нею або тільки ціноутворення, або виробництва і ціноутворення, або ціноутворення і реалізації.

Акцизи - це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови ассido ("акциз**) означає "відрізати", "відсікати".

Акцизи існують у таких формах:

- фіксовані - встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;

- пропорційні - як відсоток до обсягу реалізації;

- специфічні - на окремі види товарів (вироби із золота і срібла, автомобілі, тютюнові вироби);

- універсальні - встановлені на весь обсяг реалізації (податок з продажу, податок з обороту, податок на додану вартість).

Податок на додану вартість (ПДВ), податок на прибуток та прибутковий податок з громадян - найпоширеніші види податків у світовій практиці оподаткування.

Мито - встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Розрізняють такі форми мита.

За походженням - експортне й імпортне.

За метою:

- фіскальне - має бюджетне призначення;

- протекціоністське - для захисту вітчизняного ринку від конкуренції з боку іноземних товарів та послуг;

- антидемпінгове - встановлюється на багатосторонній основі з метою розвитку світової торгівлі. Воно невелике за розміром і є перехідною ланкою до безмитної торгівлі;

- статистичне - для обліку експортно-імпортних операцій в умовах вільної зовнішньої торгівлі (не має бюджетного призначення);

- компенсаційне - встановлюється за угодою торговельних сторін з метою уникнення цінової конкуренції між ними.

За ставками:

- специфічне - встановлене на одиницю товару;

- адвалорне - як відсоток від вартості товару та послуг;

- змішане - яке передбачає чинність адвалорного і специфічного мита.

У співвідношенні прямих та непрямих податків частка прямих податків у структурі податкових надходжень до державного бюджету тим більша, чим багатша держава. Це не означає другорядності непрямих податків. Останні мають багато як переваг, так і недоліків.

Переваги непрямих податків:

- швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковуються реалізація та споживання;

- рівномірність вилучення у територіальному аспекті;

- мотиваційна роль у створенні державою умов для виробництва і реалізації як передумови стабільності податкових надходжень;

- обмеження споживання одних груп товарів та послуг і розширення інших завдяки диференціації податкових ставок державою.

Недоліки непрямих податків:

- неадекватність податків розміру доходів платників;

- непомірна обтяжливість для малозабезпечених верств населення.

В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється:

- низьким рівнем доходів переважної більшості юридичних та фізичних осіб;

- значною часткою "тіньового" сектору економіки;

- великою кількістю збиткових підприємств;

- низьким рівнем податкової культури. Принципи оподаткування:

- обов'язковість;

- оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості;

- відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді;

- прогресивний характер оподаткування;

- захист вітчизняного виробника;

- уникнення подвійного оподаткування. Методи оподаткування:

- пропорційне оподаткування - не враховує диференціації доходів при встановленні податкової ставки;

- прогресивне оподаткування - середня ставка прогресивного податку зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки більшу суму податку, а й більший відсоток (частку). Прогресивне оподаткування справляє найсильні-ший тиск на осіб з високими доходами;

-регресивне оподаткування ґрунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із високим рівнем доходів" але вразливий для дрібних платників податків.

Податки - один із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Через податкову політику держава може стимулювати (обмежувати) обсяги національного виробництва, ступінь ділової активності, виробництво суспільних благ. Переважна більшість суспільних зручностей оплачуються за рахунок податків. Водночас податки спотворюють кінцеві результати процесу розподілу ресурсів і деформують структуру виробництва.

Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді, коли вона найменшою мірою спотворює економіку.



Еволюція теорій оподаткування

В умовах світової фінансової глобалізації зростає необхідність адаптації національного податкового законодавства відповідно до світових вимог та стандартів. Для здійснення науково обґрунтованого реформування вітчизняної податкової системи необхідно вивчити та узагальнити історичний досвід зарубіжних країн з питань оподаткування підприємницької діяльності.

Серед дослідників еволюції податків можна виділити таких сучасних вчених фінансистів як В.М. Мельник, О.Т. Євтух, В.А. Ткаченко, С.В. Каламбет, Н.Е. Заяц, Б.Х. Алієв, А.М. Абдулгалімов, Д.Г. Черник. У працях цих вчених досліджується розвиток теорій оподаткування загалом чи у галузевому аспекті, але немає системного дослідження розвитку теорій оподаткування підприємницької діяльності.

Ставлення до оподаткування підприємницької діяльності науковців різних шкіл є неоднаковим. Засновником західної фінансової науки, включаючи податкову теорію, є англійський економіст А. Сміт (1723-1790). У своїх роботах А. Сміт виступав за формування такої системи оподаткування, яка би сприяла розвитку промисловості і торгівлі. Інший представник англійської класичної політекономії, послідовник А. Сміта Д. Рікардо (1772-1823), аргументував доцільність відміни або істотного скорочення податку на капітал. Він різко заперечував опосередковане оподаткування, оскільки такі податки обмежують споживання, збільшують витрати виробництва, заробітну плату, і, як наслідок, призводять до зменшення прибутку. Д. Рікардо, продовживши вчення А. Сміта, деталізував завдання державної податкової політики, яка, на його думку, має заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

На рубежі ХІХ - ХХ століть сформувався та розвинувся новий напрям західної економічної думки - маржиналізм. Його представники (Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк, К. Віксель та ін.) відобразили суб'єктивно-психологічну концепцію цієї школи у підході до питань оподаткування. Французький економіст Л. Вальрас (1834-1910) теоретично обґрунтував тезу, що конкурентна система вільного підприємництва з певними обмеженнями може забезпечити максимальне задоволення потреб. Ще один представник маржиналістської наукової течії - датський економіст А. Дж. Коен Стюарт піддав критиці виведений його попередниками принцип прогресивності оподаткування.

Своє продовження фундаментальна наукова концепція теорій оподаткування знайшла у роботах представників „шведської школи" - К. Вікселя та його учня Е. Ліндаля. Лейтмотивом досліджень К. Вікселя стала проблема справедливого розподілу податкових надходжень до бюджету, які надалі використовуються для фінансування видаткових повноважень держави. К. Віксель заперечив „податки на витрати", запропонував дотримання принципу пропорційності в процесі оподаткування. Більше того, податковий тягар має повністю припадати на безпосередніх споживачів державних товарів і послуг. В результаті гармонізується нейтральність податків у розрізі різних соціальних груп [6, c.14]. Е.Ліндаль на чільне місце критеріїв ефективності податкової політики ставив „підтримання рівноваги між сумою граничних внесків його споживачів і сумою одержаних ними вигод" [6, с.16].

Засновник нового напряму Дж. Кейнс доводив необхідність державного втручання в економіку шляхом оподаткування доходів, спрямованих на заощадження, а надалі їх використання через систему бюджетних видатків на фінансування поточних державних потреб та інвестицій.

Дж. Кейнс був прихильником високих податків. Розроблена Дж. Кейнсом податкова теорія, зміст якої полягав у використанні податків як економічних важелів ринкового господарства, мала комплексний підхід, досліджувалася у взаємозв'язку та взаємозалежності з макропоказниками розвитку економіки. Виходячи з цього обґрунтувалася необхідність оптимізації рівня оподаткування у приватному секторі. Податкова концепція Дж. Кейнса послужила відправним пунктом податкових реформ у багатьох країнах, у тому числі знайшла певне застосування і в Україні.

Неоконсервативні підходи побудови системи оподаткування були спрямовані на скорочення податкового пресу на платників зі „схильністю до заощадження", тобто зменшення тих податкових платежів, джерелом сплати яких є прибуток. Головним аргументом неокласичної школи стосовно податкової сфери є те, що податки на прибуток підривають можливості нагромадження заощаджень та здійснення інвестицій, тобто негативно позначаються на економічному зростанні.

Слід підкреслити, що протиріччя між різними школами оподаткування радше мають формальний характер і полягають у зміні підходів щодо методів та інструментів регулювання економіки, але притримуються єдиної думки щодо оптимізації рівня оподаткування у підприємницькому секторі економіки та створення такої податкової системи, яка б сприяла розвитку підприємницької діяльності.

Ґрунтований аналіз науково-практичних концепцій здійснення фінансової політики, слід зазначити, що вони не виключають можливостей синтезу та розробки на цій основі адекватної відповідним тенденціям економічного розвитку теорії оподаткування. Правильність цієї думки підтвердила світова фіскальна практика сучасності.

Створення раціональної, дієвої та ефективної системи оподаткування підприємницького сектора в Україні потребує всебічного використання передового світового фіскального досвіду. Враховуючи необхідність стимулювання економічного зростання на перший план виходять кейнсіанські бюджетно-податкові механізми ринкового регулювання національної економіки через систему пільг, ставок, інших елементів податку. З іншого боку, окреслені податкові заходи не повинні суперечити оптимальним параметрам грошово-кредитної політики в контексті мінімізації інфляційного впливу.

Подальші дослідження слід зосередити в напрямі систематизації критеріїв формування податкової політики, підходів до оцінки податкового тягаря, що своєю чергою дасть змогу побудувати оптимальну модель оподаткування підприємницької сфери.

податок пільга лаффер квота

Податки в економічній системі суспільства

Податок - одна із самих древніх форм економічних відносин, поява якої пов'язано з самими першими суспільними потребами. Податки являють собою обов'язкові збори, стягнуті державою з господарських суб'єктів і з громадян за ставкою, встановленою в законному порядку. До податків відносили різноманітні види платежів з доходів окремих громадян на користь держави або государя. Це могли бути різного виду відрахування, податі, данини, мита і збори, як грошові так і натуральні (зерном, вином і т.п.) Люди про податки думали завжди з двох сторін: одні - про те які податки установити і як їх зібрати, а інші - про те, як їх чи платити як від них іти.

Податкова система виникла і розвивається разом з державою. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві і, найчастіше, основною формою доходів держави. Податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Зміна форми державного устрою завжди супроводжується перебудовою податкової системи. В історії давно відомі випадки, коли високі податки давали зниження загальної суми надходжень до скарбниці або коли зниження ставки податку збільшує суму збору. У кожному випадку ефект був результатом конкретної податкової політики держави і сформованих умов. Російська мислитель Микола Тургенєв у своїй праці "Досвід теорії податків" (1818) писав: "... дурні системи податків, були одною з причин, як видно з історії, що нідерландці зробилися незалежними від Іспанії, швейцарці - від Австрії, фрісландци - від Данії і, нарешті, козаки від Польщі. На обурення північноамериканських колоній проти Англії погана система фінансового управління щодо іноземної торгівлі мало рішучий вплив. "[Цитовано за: Майбурд Е. М. Введення в історію економічної думки - М., 1996, С. 126] Він відзначав, що саме податкові та фінансові негаразди, неіскусное збирання грошей з народу подавали привід до повстань, революцій і інших суспільних потрясінь.

Еволюція оподаткування

Стародавня Греція VII-VI ст. до н. е.

Податок на доходи стягувався в розмірі однієї десятої або одної двадцятої частини доходів. В Афінах вільна людина відрізнявся тим, що не платив податки, але робив добровільні пожертвування.

Стародавній Рим IV-I ст. до н. е.

У мирний час податків не було. Витрати на управління державою були мінімальними, оскільки обрані магістрати виконували свої обов'язки безоплатно.

У військовий час громадяни Риму обкладалися податками у відповідності зі своїми статками. У той час була закладена основа декларування доходів. Громадяни робили заяву про свій майновий стан та сімейний стан кожні 5 років, на підставі чого обрані чиновники, які називалися "цензорами", визначали суми податку (ценз). Римські громадяни, що проживають в колоніях і провінціях Римської імперії платили як державні, так і комунальні (місцеві) податки. У разі переможної війни податки знижувалися.

Візантія до VII ст.

Існував 21 вид прямих податків:

поземельний,

Подушна подати,

податки на оснащення армії,

податок на рекрутів (заплативши звільнялися від військової повинності),

мито на продаж товарів (10-12%).

Надмірне податковий тягар у Візантії призвело до ослаблення могутності держави.

Давня Русь

Основним джерелом князівської скарбниці в IX ст. була данина - спочатку нерегулярний, а потім все більш систематичний прямий податок. Данина стягувалася двома способами: повозитися, коли вона привозилася в Київ, і полюддя, коли княжі дружини самі їздили за нею в підвладні племена.

Непряме оподаткування виражалося у формі торгових і судових мит:

"Мит" - за провезення товарів, через гірські застави,

"перевіз" - за перевіз через річку,

"вітальня" - за право мати склади,

"торгова" - за право влаштовувати ринки,

"вага" - за зважування товарів,

"мера" - за вимір товарів,

"віра" - за вбивство,

"продаж" - за злочин.

Після татаро-монгольської навали основним податком став "вихід", який стягувався з кожної душі чоловічої статі і з худоби. Спочатку він збирався уповноваженими хана "баскаками", а потім самими російськими князями. Крім "виходу" існувала повинність "ям" - обов'язок доставляти підводи ординським чиновникам і містити послів Орди.

Сплата "виходу" була припинена Іваном III в 1480 р., після чого почалося створення фінансової системи Росії.

Росія

Підвищення акцизів на сіль (з 5 до 20 коп. за пуд) в 1646 р. викликало ряд соляних бунтів. Після чого почалося впорядкування фінансової системи Росії. У 1655 р. цар Олексій Михайлович створив Лічильний наказ, функцією якого була перевірка фінансової діяльності наказів, аналіз прибуткових і видаткових книг, що дозволяло досить точно визначати бюджет держави.

Петро I заснував особливу посаду "прібильщіков", обов'язок яких "сидіти і чинити государю прибутку ", тобто винаходити нові джерела доходів скарбниці. Вводилися все нові податки: гербовою збір, подушний збір з візників, податок з заїжджих дворів, печей, плавних судів, кавунів, горіхів, продаж їстівного, найму будинків, вводилися податки на бороди і вуса. У той же час було послаблено тягар подушного податку.

Податки в макроекономічної теорії

В області податків всі давно випробувано. Особливо багато проектів впровадження нових податків з прожектерством доброчинного впливу податків на практику було запропоновано в XVII-XVIII ст. в Англії.

Економісти класичної школи

Вчені-класики вважали, що конкурентна економічна система має автоматичними механізмами, які здатні забезпечити стабільний розвиток економіки. Податки грали лише роль джерел доходу бюджету держави, а полеміка велася навколо справедливості їх справляння і частині вилучення, обумовленої фіскальної потребою завдань держави таких як забезпечення функціонування конкурентного ринку та гарантії стійкості купівельної спроможності грошей.

У. Петті англійський економіст в "Трактаті про податки і збори" (1662) ставив питання - як оцінити ті багатства, які підлягають оподаткуванню?

Т. Гоббс у трактаті "Левіафан" (1652) вказував, що податки є ціною за яку купується громадський світ. Для існування людей, що представляють державну владу, члени суспільства утворюють загальний фонд - державну скарбницю, або "фіск" (від латинського "фіскус" - скарбниця).

Ш. Монтеск'є - французький письменник (1689-1755) вказував, що жоден державний питання не вимагає такого мудрого і розсудливого розгляду, як питання про те, яку частину, слід брати у підданих і яку частину залишати ім. У цих питаннях можуть бути рішення двоякого роду: "Доходи держави треба вимірювати не тим, що народ може давати, а тим, що він повинен давати ... Але якщо народу залишити лише те, що потрібно було не густо для підтримки життя, то найменша диспропорція призведе до найзгубнішим явищам. " податок пільга лаффер квота

При встановленні податку держава повинна "розміряти своє багатство за багатством окремих осіб". Ш. Монтеск'є ставив запитання: "Почне чи держава збагачувати себе за допомогою розорення своїх підданих або воно почекає, поки що досягли матеріального добробуту піддані збагатять його? "

Д. Юм - англійський економіст і філософ у своєму есе "Про податки" (1752) міркував так: коли встановлені податки на споживання, то робітники повинні урізати свої потреби, або зажадати збільшення оплати своєї праці - і тоді тягар податків ляже на багатих. Але якщо податки помірні і вводяться поступово. Робітники починають працювати більше і краще, а їхній життєвий рівень залишається тим самим без надбавок до заробітної плати. Ця ситуація веде до загальному економічному зростанню країни. На основі цієї ідеї в XVIII столітті сформувалася теорія "фіскального договору" (Ж. Ж. Руссо) або концепція "обміну послугами між державою і громадянами", яка стверджувала, що податок є участь окремих осіб у житті суспільства, як цілого.

У XIX ст. податок стали розглядати як інструмент перерозподілу суспільного багатства:

більш сильні плечі повинні нести більш важкий тягар,

зовсім слабосилі слід звільнити від тягаря податків,

немічних потрібно підтримувати за рахунок зібраних податків.

А. Сміт вважав, що платити податки може лише той, хто має прибуток.

Основні три джерела, яким відповідав вид доходу:

земля, - рента,

капітал, - прибуток,

працю, - оплата праці.

Всі інші види доходів (наприклад, артистів, письменників і т.п.) - вторинні і утворюються від трьох названих доходів.

Це явище було описано у XVIII ст. і пов'язане з введенням нового податку. Встановлення державою податку на прибуток того чи іншого виробника, викликає перекладення його на споживачів продукції даного виробника, шляхом включення даного податку в ціну. Часто перекладення буває багатоступінчастим, до тих пір, поки цей податок не доходить до роздрібної ціни і не сплачується споживачем кінцевої продукції. (Приклади, від здобувача залізної руди до покупця металевого посуду, встановлення податку великі універмаги в Пруссії в XIX ст., введення податку на предмети розкоші, введення податку на хліб і пиво з метою стимулювання праці робітників.)

Концептуальні моделі податкових систем змінюються в залежності від економічної політики держави. Теоретичний погляд на податки почав формуватися відносно недавно, ставлячи такі питання:

яка внутрішня природа податків, як економічного явища і як суспільних відносин,

які загальні закономірності податків,

як впливають різні податки на економіку країни,

як податки впливають на різні верстви населення,

яка ефективність тих чи інших податків для державної скарбниці.

Пошук відповідей на ці питання пов'язаний з розвитком основних теоретичних напрямів економічної науки: кейнсіанства і монетаризму.

Кейнсіанська теорія

Дж. Кейнс і його послідовники пропонували керувати динамікою сукупного попиту, стимулюючи виробництво, розвиток і зростання за рахунок активного державного втручання, зокрема, через податки. Дж. Кейнс вважав, що податки діють в економічній системі як "вбудовані механізми гнучкості". Він був прихильником прогресивності в оподаткуванні, тому що вірив, що прогресивна податкова система стимулює прийняття ризику виробником щодо капітальних вкладень. На його думку зайві заощадження треба вилучати за допомогою податків, тому що вони представляють собою пасивний джерело доходів і не вкладаються у виробництво. Тому держава повинна здійснювати "своє керівне вплив на схильність до споживання ... шляхом відповідної системи податків ... "[Кейнс Д. Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей. - М., 1978. - С. 364-365]

Представники кейнсіанства вважали, що податок на споживання, введений за прогресивною ставкою із застосуванням пільг і знижок для окремих видів товарів (на предмети повсякденного користування), більш справедливий, ніж фіксований податок з продажу, для людей з низькими доходами. Цей податок не оподатковує заощадження, необхідні для майбутнього інвестування, стимулює їх зростання.



Монетаризм

Монетаристи вважали, що ринки мають високий ступінь конкурентоспроможності і, що сама система вільної конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Вони виступили з вимогою обмеження дискреційною регулювання, як необхідної передумови стабільного безкризового розвитку.

Монетаризм поставив під сумнів механізм бюджетного мультиплікатора, де зміна податкових ставок і видатків бюджету забезпечують багаторазовий приріст національного доходу, і спробували розвінчати твердження кейсіанцев про сильний і добре передбачуваному вплив бюджетних заходів на стан платоспроможного попиту, зайнятості і цін. М. Фрідмен (основний представник монетаризму) і Д. Мейзельман ще в 1963 році за допомогою регресивного аналізу намагалися довести, що споживчі витрати мають більш тісний статистичний зв'язок з грошовою масою, ніж з "автономними витратами ", до складу яких входив дефіцит державного бюджету. [Усоскін М.В." Грошовий світ "Мілтона Фрідмена. - М., 1989, С. 129].

Згідно з програмою монетаристів - податкова політика не повинна застосовуватися в якості засобу короткострокової стабілізації, інакше стагфляція стає неминучою.

Розбіжності монетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави в господарському житті вилилися в кінцевому рахунку в протиставлення двох основних інструментів макроекономічного контролю, які використовуються урядовими органами для впливу на кон'юнктуру -- грошово-кредитної і податково-бюджетної політики. Перший вид політики, пов'язаний з впливом центрального банку на величину грошової маси, розцінюється монетаристами як найбільш ефективний і органічно вписується в систему товароно-грошових відносин. Другий вид політики, що полягав у зміні податкових ставок і управління державним боргом, пов'язується ними з свавіллям урядового апарату і розцінюється як малоефективний для господарського розвитку.

Залежність А. Лаффера

В останні роки, вивчення питань пов'язаних з державними доходами повернулося на перший план. Сучасна теорія оподаткування вважає, що переважна значущість в накопичувальній та інвестиційної діяльності полягає в сукупному функціонуванні економіки і викликає сильне стимулювання розвитку податкової системи.

Одне з перших досліджень взаємозв'язку ставки податку та загальної суми податкових надходжень до бюджету виконано групою американських економістів на чолі з професором А. Лаффера. Він зауважив, що існує деяка оптимальна величина ставки прибуткового податку.

Залежність А. Лаффера показує зв'язок між ставкою податку на прибуток та сумарною величиною надходжень до бюджету від збору податку. Зі збільшенням ставки податку від нуля, при якому надходження до бюджету нульові, зростає частка доходу кожного підприємства, які відраховуються до бюджету, але підриваються стимули трудової активності та розвитку виробництва. В результаті при збільшення частки відрахувань зменшується об'єкт оподаткування. До деякої величини ставки тенденція зниження виробництва яскраво не виявляється, більше того, в деяких умов (наприклад, коли фірма прагне максимізувати обсяг продажів продукції при обмеженні на мінімально допустимий обсяг прибутку, причому оптимальний обсяг випуску ще не досягнуто) встановлення податку навіть здатне підхльоснути зусилля підприємства у нарощуванні виробництва (так як податкові відрахування можуть знизити величину прибутку більше допустимої величини). Однак зі зростанням частки відрахувань тенденції падіння виробництва посилюються і з деякого моменту зростання ставки податку починає призводити до абсолютного зменшення податкового окладу з-за більш швидкого зниження величини об'єкта оподаткування в порівнянні зі зростанням ставки податку. [Глухов В.В., Дольд І.В. Податки: теорія і практика. Уч. Пос.,, СПб., 1996.С.16. ]

Список літератури: Адкінсон Е.Б., Стігліц Д.Е. Лекції з економічної теорії державного сектора - М., 1995. Алексашенко С. Податкові реформи в розвинених країнах: досвід 80-х. М., 1992. Глухів В. В., Дольд І.В. Податки: теорія і практика. Уч. Пос., СПб., 1996. Гуреєв В.І. Російське податкове право. - М., 1997. Дадашев А.З., Черник Д.Г. Фінансова система Росії. - Уч. пос., М., 1997. Дробозиной Л.А. Загальна теорія фінансів .- М., 1995. Іванеев А.І. Оподаткування іноземних компаній і підприємств з участю іноземних інвестицій. - М., 1997. Родионова В.М. Фінанси: Уч. пособ. - М.: Фінанси і статистика, 1993. Податки: Учеб. посібник Під ред. Д.Г. Чорниця - М., Фінанси та статистика, 1997. Податкова політика в індустріальних країнах: Збірник оглядів Под ред. В.С. Аваева - М. 1995. Податкові системи зарубіжних країн. Под ред. В.Г. Князєва, Д.Г. Чорниця - М., 1997. Петрова Г.В. Податкове право. - М., 1997. Сакс Джефрі Д., Ларрі Феліпе Б. Макроекономіка. Глобальний підхід. - М., 1996. Школяр Н.А. Бюджетна політика і практика. М., 1997. A Manual on Government Finance Statistics. (Russian edition). -- Washington, 1986. Мішель К. Офшорні юрисдикції та компанії: проблема вибору Офшорний бізнес за кордоном і в Росії. Податки, фінанси, інвестиції. Нікосія - Гельсінкі, 1995. Зампелас М. Кілька моделей страхових компаній Оффшорні бізнес за кордоном і в Росії. Податки, фінанси, інвестиції. Нікосія -- Гельсінкі, 1995.



Література

*1. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. Кейнс. - М. : Прогресс, 1978. - 548 с.

*2. Корнаи Я. Путь к свободной экономике / Я. Корнаи. - М.: Экономика, 1990. - 384 с.

*3. Податки / В.В. Буряковський, Б.Я. Кармазін, С.В. Каламбет, О.А. Водолазька / Під ред. Буряковського В.В. - Дніпропетровськ: Пороги, 1998. - 611 с.

*4. Рикардо Д. Начало политической экономии и налогового обложения / Давид Рікардо : [пер. с англ.]. - Соч. Т.1. - М.: Госполитиздат, 1955. - С. 50-120.

*5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит : [пер. с англ.] ; [предис. В.С. Афанасьева]. - М.: Эсмо, 2007. - 960 c.

*6. Суторміна В.М. та ін. Держава - подати - бізнес: (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки): монографія / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, В.Л. Андрущенко. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

Размещено на Allbest.ru

...